Вітчизняний досвід функціонування об’єднань роботодавців

На тему: «Вітчизняний досвід функціонування об’єднань  роботодавців» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

      Вступ

1. Правові основи функціонування об’єднань

 роботодавців у світі, основні принципи їх діяльності…………..4

2. Вітчизняний досвід функціонування об’єднань роботодавців….9
1. Історія розвитку об’єднань роботодавців в Україні…………9
2. Діяльність федерації роботодавців України…………………15
3. Проблеми функціонування об’єднань роботодавців в Україні....19

Висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   У цій роботі розглядається питання функціонування об’єднань роботодавців в Україні, насамперед їх призначення в соціально-трудовій сфері, а також ефективність роботи таких об’єднань. Наша країна трансформує свою економіку до ринкових відносин, а це потребує перетворень не лише в економічній сфері, а й в соціально-трудовій. Це тому, що розбудова ефективної і конкурентоспроможної ринкової економіки неможливе без змін у взаємовідносинах між економічними суб’єктами цих відносин. Для забезпечення усіх умов для розвитку країни треба створити відповідну систему соціально-трудових відносин. Одним із напрямків таких реформ є впровадження соціального партнерства в Україні.

   Становлення соціального партнерства в Україні, розвиток колективно-договірного регулювання, вирішення колективних трудових спорів пов'язані з появою нових суб'єктів трудового права — організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Наймані працівники через профспілки, їхні об'єднання та роботодавці через свої представницькі органи, виступають активними учасниками соціального партнерства на різних рівнях. Організації роботодавців та їхні об'єднання поряд з профспілками працівників є суб'єктами колективних відносин. Вони представляють та захищають інтереси роботодавців на загальнодержавному рівні, на галузевому та територіальному рівнях. Вирішуючи широкий спектр соціально-економічних питань, організації роботодавців та їхні об'єднання є суб'єктами не лише трудових, а й цивільних, підприємницьких, господарських, фінансових та інших правовідносин. Отже, необхідно чітко визначити їхню роль у соціально-трудовій сфері, основні цілі, порядок створення, форми та напрямки діяльності, принципи взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, профспілками, їхніми об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.

1.  Правові  основи функціонування об’єднань  роботодавців у світі, основні  принципи їх діяльності

   Довгий  час  у вітчизняній юридичній  літературі правове становище організацій  роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права не досліджувалось.

   Об'єднання  роботодавців створюються на засадах  добровільності та демократизму окремими підприємствами внаслідок здійснення роботодавцями одного з найважливіших колективних трудових прав — права на свободу асоціації, реалізації якого МОП приділяє особливу увагу. Слідом за створенням цієї організації у 1919 році через рік у 1920 році була створена перша організація роботодавців — Міжнародна організація роботодавців. Саме ці дві впливові організації визначають сьогодні політику соціального партнерства.

   Декларація  МОП "Про основні принципи та права  у світі праці", яка була прийнята на 86-й Міжнародній конференції праці у липні 1998 p., зобов'язує 174 країни-члени Організації поважати принципи, притаманні семи основним стандартам праці, сприяючи їх загальному використанню. Декларація знову підтверджує обов'язки країн-членів МОП "поважати, сприяти та усвідомлювати" право працівників та роботодавців на свободу об'єднань та ефективне право на колективні переговори, право на ліквідацію всіх форм примусової праці, право на скасування дитячої праці й ліквідування дискримінації щодо зайнятості та роботи.

   У Декларації підкреслюється, що всі  країни-члени повинні поважати сім головних принципів незалежно від того, чи були ратифіковані відповідні конвенції. Йдеться про наступні сім Конвенцій: Конвенція №87 про свободу асоціації та захист права на організацію, 1948 (рат. 122 країни, або 70% членів МОП); Конвенція №98 про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів, 1949 (рат. 138 країн, приблизно 80% членів МОП); Конвенція №29 про примусову чи обов'язкову працю, 1930 (рат. 149 країнами-членами — 84%); Конвенція №105 про скасування примусової праці, 1957 (одержала 130 ратифікацій — 75%); Конвенція №100 про рівне винагородження чоловіків і жінок на працю рівної цінності, 1951 (рат. 137 країнами — 79% членів МОП); Конвенція №111 про дискримінацію у галузі праці та занять, 1958 (одержала 130 ратифікацій — 74% країн — членів МОП); Конвенція №138 про мінімальний вік для прийняття на роботу, 1973 (рат. 63 країнами — 36% членів МОП) [2].  Таким чином, право на свободу асоціації належить до основних принципів і прав у світі праці.

   Згідно  із ст. 2 Конвенції МОП №87 про свободу  асоціації та захист права на організацію 1948 p. трудівники і підприємці без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлеглості статутам цих останніх[6]. З Конвенції МОП №87 випливає, що до організації трудівників та підприємців застосовуються однакові принципи і норми. Йдеться про право виробляти свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій організації трудівників і підприємців не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку; організації трудівників і підприємців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, а кожна така організація, федерація або конфедерація має право вступати до міжнародних організацій трудівників і підприємців; ці організації можуть набувати прав юридичної особи  та ін. У цій Конвенції термін "організація" означає будь-яку організацію трудівників або підприємців, що має за мету забезпечення і захист інтересів трудівників та підприємців.

   МОП визнає необхідність повного дотримання автономії організацій підприємців  і трудівників. Конвенція №87 про  свободу асоціації та захист права  на організацію 1948 p. забороняє усяке втручання державних органів влади, здатне обмежити ці права або перешкодити їхньому законному здійсненню[6], а Конвенція №98 про право на організацію і на ведення колективних переговорів 1949 p. передбачає, що організації трудівників і підприємців мають належний захист проти будь-яких актів втручання з боку одні одних чи з боку їхніх агентів або членів у створення й діяльність організацій та керування ними; дії, що мають за мету сприяти заснуванню організацій трудівників під пануванням підприємців чи організацій підприємців або підтримувати організації трудівників шляхом фінансування чи іншим шляхом з метою поставити такі організації під контроль підприємців чи організацій підприємців, розглядаються як втручання у зміст цієї статті [6].

   МОП високо оцінює роль організацій підприємців  і трудівників. У Преамбулі Конвенції №150 про регулювання питань праці: роль, функція і організація 1978 p. зазначається, що організації підприємців і трудівників відіграють головну роль у здійсненні цілей економічного, соціального і культурного прогресу [6].

   У країнах з розвинутими ринковими  відносинами організації підприємців відіграють активну роль у суспільному житті, співпрацюють з державними органами, профспілками працівників, їхня діяльність спрямована на узгодження державних і корпоративних інтересів, представництво і захист соціально-економічних прав та інтересів роботодавців. Наприклад, координацію зусиль підприємців у масштабі національної економіки здійснюють такі організації, як "Кей-данрен" в Японії, Національна асоціація промисловців та Національна асоціація роботодавців у Франції, Національна асоціація промисловців у США тощо. Структура цих організацій, напрямки діяльності неоднакові. Наприклад, у США, Японії діяльність асоціацій підприємців пов'язана із сферою політики, а у ФРН, Франції, Італії, скандинавських країнах ці організації разом з тим беруть участь у колективно-договірному процесі. В деяких країнах існують організації підприємців двох типів: одні діють лише в економічній сфері, а інші — у соціально-трудовій (наприклад, ФРН, Швейцарія та ін.). У Великобританії, Франції, Італії, Бельгії організації підприємців виконують економічні й соціально-трудові функції [8]. У деяких країнах діяльність організацій підприємців досить повно врегульовано на законодавчому рівні разом з регулюванням діяльності профспілок. Наприклад, британський Консолідований закон про профспілки і трудові відносини 1992 p. містить спеціальний розділ (частина II) про організації підприємців.

   Відомі  й міжнародні організації, такі як Союз промисловців ЄС, Союз промислових конфедерацій і конфедерацій підприємств Європи, Міжнародна організація підприємців, Міжнародний конгрес промисловців та підприємців та ін. На галузевому рівні створені відповідні асоціації, ліги, спілки роботодавців тощо. Наприклад, асоціація взуттєвиків Італії, яка об'єднує понад 1000 фірм, забезпечує виготовлення взуття на суму більш як 9 млрд/дол. на рік; у складі Німецького союзу, який об'єднує підприємства, що працюють у галузі спеціальних будівельних робіт, налічується більш як 36 тис. фірм [4].

   Об'єднання  промисловців і підприємців, асоціацій, союзи роботодавців, промислові асоціації  та ін. створено в більшості постсоціалістичних країн [3]. Зокрема, у країнах Центральної та Східної Європи продовжується процес становлення організацій роботодавців, який розпочався наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. В Польщі існують дві організації роботодавців. Конфедерація польських роботодавців, яка створена у 1989 році, об'єднує приватних роботодавців, директорів державних підприємців та членів правлінь казенних підприємств. Конфедерації належить провідна роль у представництві усіх роботодавців як за межами країни, у МОП, так і в Польщі. Інша організація роботодавців — Конвенція підприємців, торговців та виробників сільськогосподарської продукції об'єднує приватних роботодавців малих і середніх підприємств.

   В Угорщині до Національної консультативної  ради входять Федерація споживача, Федерація ремісників, Федерація дрібних виробників та ін. У Болгарії діє Національна тристороння рада співробітництва. У Румунії в 1991 році було створено Національну конфедерацію румунських роботодавців, Національну раду малих і середніх підприємств, Національну раду румунських роботодавців та ін. У Російській Федерації діють Російський союз промисловців і підприємців, Асоціація приватних підприємств та підприємств, які приватизуються, Союз лісопромисловців та лісоекспортерів та ін.

   У країнах із розвинутою економікою об'єднання  роботодавців — юридичних осіб є найбільш поширеними представниками інтересів роботодавців. В Україні та Російській Федерації об'єднання роботодавців також створюються як об'єднання юридичних осіб. Об'єднання роботодавців створюються за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознакою.

   В Україні правовими основами створення  і функціонування об’єднань роботодавців є, перш за все, Закон України ”Про організації роботодавців”. Згідно з цим законом організація роботодавців - громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів; об'єднання організацій роботодавців - неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців [1].

   В Україні роботодавці мають право  на свободу об'єднання в організації  роботодавців для здійснення і захисту  своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів на основі вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  
Для виконання своїх статутних завдань організації роботодавців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них.

   Організації роботодавців та їх об'єднання створюються  і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства. Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є: 

• співробітництво з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

• забезпечення  представництва та захист законних інтересів  і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників, іншими об'єднаннями громадян;

• участь  у формуванні та реалізації соціально-економічної  політики держави;

• участь  у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами;

• координація діяльності роботодавців у виконанні  зобов'язань за генеральною, регіональними  чи галузевими угодами;

• контроль  за виконанням іншими сторонами соціального  партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;

• сприяння  максимальному дотриманню інтересів  роботодавців при вирішенні колективних  трудових спорів (конфліктів);

• сприяння  вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому  засобу вирішення цих конфліктів;

• збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих  місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

• вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань  та досвіду;

• забезпечення  скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці;

• розвиток  співробітництва з іноземними і  міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями.

2. Вітчизняний досвід функціонування об’єднань роботодавців. 

2.1 Історія  розвитку об’єднань роботодавців  в Україні

   Розглядаючи питання про об’єднання роботодавців неможливо не задати собі питання: навіщо роботодавцям об’єднуватись і від кого їм захищатись? Адже роботодавці є сильнішою стороною щодо найманих працівників. Але в умовах кризового стану економіки не можна забувати про те, що інтереси роботодавців також потребують захисту зовсім не менш ніж інтереси найманих працівників. Антиринкова експансія й фіскально-силові засоби управління підприємництвом тільки у 1998 році привели до закриття більш 300 тис. підприємств малого та середнього бізнесу. Це спонукає підприємців звертатися до невідомих до цього часу форм боротьби за свої права. Наприклад, у 1990 році в Ялті відбувся страйк підприємців з вимогою виконання "економічних" указів Президента; також у Криму певні підприємницькі структури під впливом податкового навантаження виступили з пропозицією організації податкового локауту — водночас припинити відрахування податкових зборів підприємствам району чи міста. Але у таких спосіб неможливо вирішити важливі економічні й соціальні проблеми сьогодення. Є тільки один шлях, яким ідуть усі цивілізовані країни, — це шлях соціального партнерства, соціального діалогу на різних рівнях, починаючи з виробничого і закінчуючи загальнонаціональним.

   Організації роботодавців почали створюватись в  Україні на початку 90-х років. Однією з перших організацій підприємців в Україні, що була заснована у 1992 p. з метою захисту прав промисловців і підприємців, став Український союз промисловців і підприємців. Це — неурядова неприбуткова громадська організація, яка об'єднує сьогодні 16 тис. членів — промислові, будівельні, транспортні, наукові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємництва різних форм власності (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності). УСПП має 29 регіональних відділень; 8 галузевих організацій і декілька відомих громадських, серед яких Спілка юристів, Спілка економістів, Спілка інженерів та ін. На підприємствах, що є безпосередньо членами УСПП, працює близька 7 млн. чол.[14]. Організації промисловців і підприємців створювалися перш за все для вирішення своїх корпоративних завдань, захисту власних інтересів та інтересів їхніх членів. З часом вони намагаються брати активну участь у суспільних перетвореннях, сприяти консолідації інтересів у суспільстві, впливати на формування державної політики і починають об'єднувати свої зусилля для участі у вирішенні соціально-економічних питань.

   5 листопада 1998 року за рішенням  Установчого з'їзду об'єднань  роботодавців України була створена  Конфедерація роботодавців України. Згідно зі Статутом Конфедерації основною метою її діяльності є консолідація дій членів Конфедерації для посилення впливу роботодавців на процеси формування й реалізації соціально-економічної політики України, представництва їхніх інтересів в економічній, соціально-трудовій та інших сферах, захист законних прав та інтересів роботодавців. До складу Конфедерації входить 6 всеукраїнських та 3 галузеві об'єднання роботодавців: Український союз промисловців та підприємців; Спілка орендарів і підприємців України; Українська аграрна конфедерація; Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України; Асоціація роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки України; Спілка юристів України; Українська асоціація підприємств чорної металургії; Об'єднання підприємств хімічної промисловості України "Союз хіміків України"; Українська корпорація "Порцеляна". Конфедерація відкрита для участі та співпраці усіх громадських об'єднань підприємців. Конфедерація роботодавців України разом з Кабінетом Міністрів України підписала Генеральну угоду на 1999—2000 роки від сторони власників. Отже, сферу дії чинної Генеральної угоди значно поширено порівняно з Генеральною угодою на 1997—1998 роки, у якій було представлено лише 2 об'єднання.

   З метою вдосконалення соціального  партнерства сторони домовились запроваджувати трипартизм у практику укладення колективних угод, в першу чергу на національному рівні. Це важливе положення, оскільки в проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" уряд вилучив органи виконавчої влади на національному, територіальному і галузевому рівнях як самостійні суб'єкти угод. Профспілки й об'єднання роботодавців наполягають на проведенні колективних переговорів, укладанні колективних угод на тристоронній основі. Це відповідає Конвенції МОП №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм 1976 р. (рат. 17 грудня 1993 p.) і принципу трипартизму. Сьогодні участь Кабінету Міністрів України в укладенні Генеральної угоди як окремої сторони обумовлена, по-перше, його функціями як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів відповідно до Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціально-економічних прав і свобод); забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності та виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. По-друге, на національному рівні держава в особі Кабінету Міністрів залишається найбільшим представником роботодавців.

   Готуючи Генеральну угоду, роботодавці наполягали на тому, щоб першим розділом був  включений розділ щодо сприяння розвитку національного виробництва. Генеральна угода на 1999—2000 роки стала першою угодою, до якої внесено розділ І "Сприяння розвитку виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості", у якому містяться зобов'язання уряду щодо гарантування сприятливих умов для підприємницької діяльності. Сторони домовились про внесення пропозицій щодо прийняття регулятивного та податкового законодавства за участю об'єднань роботодавців; сумісну роботу над таким важливим актом як Податковий кодекс України, маючи на меті зниження податкового навантаження на товаровиробників, формування регулятивно-податкової політики, яка б забезпечувала стабілізацію та розвиток виробництва; у межах компетенції соціальних партнерів вживати заходів до прийняття Верховною Радою України нормативно-правових актів, спрямованих на зменшення ставки рефінансування Національним банком України; сприяти прийняттю Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва"; розроблення законопроектів про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні"; прийняття Програми структурної перебудови економіки України; вивчення проблеми наслідків реструктуризації підприємств і доцільності розробки відповідного законопроекту та ін. В цьому плані громадські організації підприємців мають брати активну участь у відновленні політики підтримки підприємництва в Україні.

   Лише  за умов вдосконалення податкової, кредитно-інвестиційної політики, структурної перебудови економіки, підтримки малого підприємництва роботодавці в змозі створювати робочі місця. Нині кількість безробітних майже в 20 разів перевищує кількість вільних робочих місць. Сторони домовились про створення умов для збереження і створення не менше 150 000 робочих місць на рік. Вперше зроблено спробу перейти до формування комплексу завдань щодо збереження і розвитку трудового потенціалу країни в перехідний період. Уряд зобов'язався стабілізувати фінансовий стан Державного фонду сприяння зайнятості населення; за участю профспілок та об'єднань роботодавців завершити розроблення проекту Державної програми розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000—2010 роки.

   Передбачаючи  вдосконалення чинного законодавства, розробку нових нормативно-правових актів, сторони Генеральної угоди вперше визначили порядок розроблення та погодження проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що є предметом Генеральної угоди. Визначений порядок погодження цих актів з профспілковою стороною, з стороною власників, порядок залучення представників сторін до розроблення проектів законодавчих актів.

   Ще  раніше Український союз промисловців і підприємців добився права  безпосередньо брати участь у  формуванні правової бази з питань соціально-економічного розвитку. 25 травня 1999 року в день Об'єднаного з'їзду промисловців, підприємців та роботодавців України був підписаний Указ Президента України, яким передбачено обов'язковість погодження усіх проектів законів, розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента з Конфедерацією роботодавців та УСПП. Для реалізації цього було створено Координаційну раду з питань формування соціально-економічної політики.

   У березні 2000 року на засіданні Координаційної ради Конфедерації роботодавців України  у члени Конфедерації було прийнято Асоціацію платників податків [9]. Було розглянуто питання про хід виконання Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об'єднаннями на 1999—2000 роки. За станом на 1 січня 2000 року з 19 пунктів угоди, що безпосередньо стосуються Конфедерації роботодавців, виконано три пункти, а 16 перебували на стадії виконання.

   В Україні сьогодні існує різноманітні об’єднання роботодавців, які функціонують за галузевим, територіальним або галузево-територіальним ознакам.  

   На  сьогодні  згідно з інформацією  Мін’юста України офіційно зареєстровані 17 об’єднань роботодавців [17]. Перелік цих об’єднань наведений у таблиці 2.1

2.2 Діяльність федерації роботодавців України

   Діалог  між владою, робітниками і роботодавцями є запорукою економічної та соціальної стабільності країни. Над його розбудовою працює Федерація роботодавців України (ФРУ). Це найпотужніше всеукраїнське об'єднання, яке представляє інтереси роботодавців в соціально-трудових відносинах на національному рівні.

   До  складу Федерації роботодавців входять  близько 470 територіальних і галузевих  об'єднань роботодавців, що охоплюють  понад 10 мільйонів найманих робітників. ФРУ працює за спеціальним законом  «Про організації роботодавців», який був прийнятий парламентом у 2001 році за ініціативи голови Федерації Анатолія Кінаха.

   Значним  досягненням Федерації є  ухвалення з ініціативи роботодавців Закону України „Про засади державної регуляторної політики”. Законом передбачено порядок, згідно з яким проекти нормативних актів перед їхнім прийняттям слід оприлюднювати та обговорювати, а самі акти повинні супроводжуватися аналізом регуляторного впливу. Таким чином  сьогодні влада не може ухвалити рішення в економічній сфері без урахування позиції роботодавців.

   За  ініціативи ФРУ в 2005 році був прийнятий  Указ Президента «Про розвиток соціального  діалогу в Україні», згідно з яким в Україні створено принципово нову інституцію – Національну тристоронню  соціально-економічну раду при Президентові України[16]. Це дає можливість суттєво підвищити роль професійних спілок і організацій роботодавців у формуванні економічної політики держави.

   Федерація роботодавців України бере участь у  підготовці та підписанні Генеральної, галузевих та регіональних угод між  об'єднаннями організацій роботодавців, профспілками та урядом. Фахівці Федерації долучаються до  розробки законопроектів, які сприяють впровадженню сучасних норм трудового законодавства. Завдяки включенню до Генеральної Угоди нового розділу «Сприяння розвитку вітчизняного виробництва, забезпечення продуктивної зайнятості» з ініціативи ФРУ в Україні з’явився ще один інструмент захисту прав та інтересів роботодавця. Це було зроблено вперше в історії колективних договорів.

   Представники  ФРУ є учасниками робочої групи  з розробки нового Трудового Кодексу України.

   ФРУ  працює над проблемами зайнятості населення, стимулюючи роботодавців до створення нових робочих місць та забезпечення гідних умов праці. Постійно проводяться всеукраїнські форуми з питань охорони праці, перспектив розвитку трудового потенціалу України, підготовки кадрів відповідно до потреб ринку. Завдяки активній позиції ФРУ розпочалася легалізація українських трудових мігрантів в ряді європейських країн.