Загальні поняття про особистість

      План

     Вступ

1. Загальні поняття про особистість
2. Особистість у соціології та психології. Загальна та соціальна психологія.
3. Поняття індивідуальності.
4. Особистість як суб’єкт спілкування.
5. Якості особистості
6. Соціальний тип особистості

     Висновки

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Коли  йдеться про людину, то розглядаються  її соціальні ознаки у тісному  зв’язку з біологічними, фізичними, психофізичними характеристиками, підкреслюється властива лише їй ознака – духовність.

     Проблема  особистості – одна з центральних у курсі психології. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття “особистість”. За теоретичною та практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем. Проектування й діагностика особистості, визначення оптимальних умов і найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури особистості й закономірностей її становлення та розвитку. Слово “особистість” походить від латинського “persona”, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона втілювала ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передають у спадок.

     У вітчизняній психології найвідоміші  дослідження в галузі особистості, пов’язані з теоретичними працями  школи Л.С. Виговського. Великий розвиток у розробку цієї проблеми зробили російські та українські вчені Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, А.В. Петровський, О.Г. Асмолов, зарубіжні психологи Г. Айзенк, Р. Кеттел, Г. Олпорт.

     У психології особистість як суб’єкт спілкування визначається неоднозначно. В багатогранних та різноманітних визначеннях предмета психології вже закладена деяка суперечність суджень стосовно того, яке місце має займати проблема особистості в цій науці. При характеристиці основних позицій у дискусії про предмет психології говориться про те, що одна з них розуміє переважно під задачею психології дослідження саме особистості, хоча й добавляє при цьому, що особистість має розглядатись у контексті групи. Але так або інакше акцент було зроблено на особистість, на її соціально зумовлені характеристики, на формування в ній визначених якостей у результаті соціального впливі тощо. Разом із тим друга позиція в дискусії ґрунтується на тому, що для психології особистість – зовсім не головний об’єкт дослідження, оскільки сам “замисел” існування цієї особливої галузі психологічного знання складається в тому, щоб вивчати психологію групи.

     Можна сказати, що для психології головним орієнтиром у дослідженні особистості  є взаємостосунки особистості з  групою (не просто особистість у групі, а саме результат, який отримується від взаємостосунків особистості з конкретною групою). Специфічно соціально-психологічний розгляд проблем особистості – друга проблема розгляду проблем групи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Загальні поняття про особистість 

     Кожна людина – насамперед індивід, біологічний  організм, що існує самостійно. Коли говорять про властивості людини як індивіда, то мають на увазі її природні ознаки, які дають змогу  їй бути жиим організмомо, представником homo sapiens.

     Індивід – це поняття, яке визначає належність живої істоти до людського роду. Новонароджена дитина є індивід  – головною характеристикою властивостей індивіда є їх переважаюча залежність від спадковості.

     Особистість – це людина, яка живе і діє  в певних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. В особистості немовби концентруються особливості суспільства, основні його риси. Тому зрозуміти життя особистості можна, тільки розглядаючи її у конкретних суспільних умовах, в діяльності та стосунках з іншими людьми, аналізуючи її соціальний статус та місце в суспільних відносинах. Усі особистості – індивіди, але не кожен індивід – особистість. Не можна назвати особистістю новонароджену дитину, психічно хвору людину, ідіота. До цієї категорії можна віднести й індивідів, які з тих чи інших причин у ранньому дитинстві потрапили до нецивілізованого, дикого світу. Особистістю не народжуються, нею стають у процесі життя й діяльності в людському суспільстві. Особистістю можна назвати людину, що досягла певного рівня психічного й соціального розвитку, на якому вона набуває здатності ставити перед собою життєво важливі цілі й досягати їх, коли в неї вироблені власні погляди й відношення, власні моральні вимоги. 
 

     2. Особистість у соціології та психології. Загальна та соціальна психологія. 

     В роботах Б.Д. Паригіна модель особистості, котра повинна зайняти місце  в системі психології, припускає  поєднання двох підходів: соціологічного й загально психологічного. Соціологічний підхід характеризується тим, що у ньому особистість розглядається переважно як об’єкт соціальних стосунків, а загально психологічний – тим, що тут акцент робиться лише на “всезагальних механізмах психічної діяльності індивіда ”.

     В.А. Ядов, відмічаючи специфіку соціологічного інтересу до особистості, вбачає її у тому, що для соціології особистість важлива не як індивідуальність, а як безлика, деперсонізована особистість, як соціальний тип. Але якщо система соціологічного знання має справу переважно з аналізом об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, то зрозуміло, що головний фокус інтересу тут – макроструктура суспільства, і насамперед такі одиниці аналізу, як соціальні інститути, закони їхнього функціонування й розвитку, структура суспільних стосунків, а відповідно, і соціальна структура кожного конкретного типа суспільства. Але конкретні люди є носіями суспільних стосунків. Зрозуміти зміст та механізм дії законів суспільного розвитку неможливо без аналізу дій особистості.

     Складнішим  є питання про розділення проблематики особистості в загальній і соціальній психології. Розбіжності у трактуванні особистості стосуються, насамперед, уявлення про структуру особистості. Менше всього згоди існує з питання про те, включається чи ні в особистість індивідуальні психологічні відмінності. Багатогранність поняття особистості призводить до того, що одні розуміють під особистістю конкретного суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей і його соціальних ролей, а інші розуміють особистість “як соціальну властивість індивіда, сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих рис, що утворились у прямій та непрямій взаємодії даної особи з іншими людьми і роблять його, у свою чергу, суб’єктом праці, пізнання й спілкування ” (І.С. Кон).

     В одній з узагальнюючих праць по психології особистості, що представляють перший підхід, було запропоновано розрізняти в особистості три утворення: психічні процеси, психічні стани і психічні властивості. Спеціально питання про структуру особистості висвітлювався К.К. Платоновим, який виділив у структурі особистості її різні підструктури, перелік яких варіювався і в останній редакції складався з чотирьох підструктур або рівнів: 1) біологічно зумовлена підструктура (темперамент, статеві, вікові іноді патологічні властивості психіки); 2) психологічна підструктура, що включає індивідуальні властивості окремих психічних процесів, які стали властивостями особистості (пам’яті, емоції, мислення, сприйняття, почуттів та волі); 3) підструктура соціального досвіду (набуті людиною знання, навики, вміння та звички); 4) під структура направленості особистості (усередині якої є, в свою чергу, особливий ієрархічно взаємопов’язаний ряд підструктур: бажання, інтереси, схильності, ідеали, індивідуальна картина світу, переконання). “Схема ієрархії основних рядоположених підструктур як рівне й особистості, на які накладаються підструктури її характеру й здібностей ” по К.К. Платонову використовується, зокрема, для пізнання психічної структури самого себе як особистості

     Інший підхід до питання запропоновано А.Н. Леонтьєвим. Перш ніж перейти до характеристики структури особистості, він формулює деякі загальні перед посилки розгляду особистості психології. Смисл їх зводиться до того, що особистість розглядається у нерозривному зв’язку з діяльністю. Ключем до наукового розуміння особистості може бути тільки дослідження процесу породження та трансформації особистості людини в її діяльності. Особистість виступає в такому контексті, з однієї сторони, як умова діяльності, з іншої – як її продукт. Оскільки ознакою діяльності є наявність мотиву, то за ієрархією діяльності лежить ієрархія її мотивів, а також ієрархія потреб, що їм відповідають. 

     3. Поняття індивідуальності 

     Однією  з найхарактерніших рис особистості  є її індивідуальність. Індивідуальність – це особистість у своїй неоднорідності. Це людина, яка має риси, властиві тільки їй. Індивідуальність – це неповторне поєднання психологічних особливостей людини, які складають її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється в темпераменті, характері, звичках, інтересах, в особливості пізнавальних процесів: сприйманні, пам’яті, оригінальності мислення, уяві тощо. Оригінальність інтелекту полягає у здатності бачити те, що не бачать інші, в особливостях переробки інформації, тобто в умінні ставити проблеми і розв’язувати їх. Своєрідність почуттів може проявлятись у надмірному розвитку одного з них (інтелектуальні, моральні, естетичні), у великій рухливості емоцій. Особливості волі проявляються у силі вольових проявів, витримці, мужності. Індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше й повніше. Вона є постійним об’єктом дослідження при вивченні як психології особистості, так і інших напрямків психології.  
 

     4. Особистість як суб’єкт спілкування. 

     І, якщо головний фокус аналізу особистості – її взаємодія з групою, то очевидно, що перш за все необхідно виявити те, через які саме групи здійснюється вплив суспільства на особистість. Для цього важливо вивчити конкретний життєвий шлях особистості. Говорячи традиційною мовою психології, - це проблема соціалізації.

     Іншим соціально-психологічним питанням, пов’язаним з вивченням особистості, є вивчення того, як особистість  діє в умовах активного спілкування  з іншими у тих реальних ситуаціях  і групах, де відбувається її життєдіяльність. Традиційною мовою психологія ця проблема може бути визначена як проблема соціальної установки.

     Соціальна психологія з’ясовує, яким чином, тобто  в яких конкретно групах, особистість, з однієї сторони, засвоює соціальні  впливи (через яку із систем її діяльності), а, з іншої сторони, яким чином, в яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які саме види спільної діяльності).

     Підхід  до особистості як суб’єкта спілкування  визначається наступними характеристиками:

     - типологічної (виходячи з якої, визначаються  типологічні властивості особистості  та їхня реалізація у спілкуванні); 

     - статусної (соціально-психологічний  статус особистості в її соціально-психологічних  властивостях);

     - диспозиційної (визначає фіксовану  в соціальному досвіді особистісну схильність до спілкування);

     - функціональної (визначає функції  особистості як суб’єкта спілкування);

     - технологічною (визначає рівень  комунікативної компетенції особистості,  її володіння навиками соціально-психологічної  взаємодії).

     На  базі аналізу типологічних особливостей особистості формується її психограма як суб’єкта спілкування. У короткому  викладенні вона має наступний вигляд:

     Психологічні  особливості.

     а) сприйняття; б) пам’ять; в) уява; г) мислення. 

     Психічні  стани:

     а) утома; б) апатія; в) стрес; г) тривожність; д) депресія; е) збудження та інші.

     Психічні  відношення:

     а) емоціональні; б) вольові; в) інтелектуальні та інші. 

     5. Якості особистості. 

     Щодо  моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально значущий характер. З численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм, принциповість, ввічливість, єдність слова та діла, само зреченість, благородство, сором’язливість, переконання, миролюбство, вірність, відповідальність. Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, грубість, , боягузтво, цинізм, зверхність, мстивість. Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття “морально-психологічний клімат колективу ” підкреслює, крім усього іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної спільності.

     Усі як позитивні, так і негативні  соціально значущі якості є продуктом  впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на дану особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані ж суспільством і самою людиною її якості справляють величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості. Саме тому ці якості, риси особистості називають соціально значущими. 

     6.Соціальний  тип особистості 

     Соціальний  тип особистості — продукт  складного переплетення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей, відображення того, як суспільна система впливає на ціннісні орієнтації людини і через них — на його реальну поведінку.

     Розробка  типізації особистості є однією з центральних задач соціології особистості. Вивчаючи різні групи людей та їх соціальні функції, соціологія не може абстрагуватися від індивідів, із яких ці групи складаються. Соціологічну науку цікавить не стільки конкретна поведінка окремої людини, яка зумовлена його індивідуальними якостями, скільки узагальнене, типове, яке виражається сумою окремих ознак, що притаманні більшості. Проблема типізації полягає у визначенні рис деякої абстрактної особистості, яка найбільш повно виявить сутність даної соціальної групи. Можлива екстраполяція цих якостей на окрему особистість, що взята за модель. Проблема типового як відображення загального в окремому добре розроблена в художній творчості. Вчені вважають, що велика кількість літературних персонажів саме тому так довго й зберігають свою значущість, що виражають дещо більше, аніж конкретну особу та конкретний характер (гамлетівський, донкіхотівський типи тощо).

     У процесі взаємодії людини у навколишньому  соціальному середовищі ті чи інші «набори» особистісних характеристик  проявляються у виникненні типових характеристик людини — соціальних типів за певною ознакою — критерієм. У соціології пропонуються різні варіанти соціальної типології особистості. Так, М.Вебер за основу типізації бере специфіку соціальної дії, більш конкретно — ступінь його раціональності, К.Маркс — приналежність до формацій та класів.

     На  думку деяких соціологів типологізацію  можна визначити як процес (а виділені типи — як результат сукупності елементів об'єкта дослідження, що здійснюється на підставі аналізу ознак цього об'єкта: виділення серед них найбільш значущих (суттєвих): обґрунтування значущості виділеної ознаки, групування всієї сукупності елементів об'єкта на підставі суттєвої ознаки (або сукупності ознак). Головне завдання типології зводиться до пошуку суттєвих ознак, що визначають внутрішні закони розвитку об'єкта і його закономірні зв'язки з іншими об'єктами зовнішнього світу

     Широко  розповсюджені типології, які об'єднують  типи особистостей як носіїв (ознак) певних спільнот (класів, соціальних груп): робітники, службовці, студенти тощо. Слід також виділити маргінальний тип особистості, яка розірвала зв'язок зі своїм соціальним оточенням, але не адаптувалася до нового.

     Типи  за адаптацією до умов суспільства

     Типологія, яка характеризує модальні типи особистості, показує, які з них займають домінуюче положення в суспільстві або соціальних групах.

     Модальний — той, який реально переважає  в даному суспільстві.

     Ідеальний — не прив'язаний до конкретних умов. Це тип особистості як побажання  на майбутнє, наприклад, всебічно і гармонійно розвинена особистість у К.Маркса чи нова людина Е.Фромма.

     Базисний  — найкращим чином відповідає потребам сучасного етапу суспільного  розвитку.

     Із  базисним типом пов'язана система  соціально-правових і моральних  норм, які відображені в конституціях, законах, у суспільній свідомості, різних типах світосприйняття тощо[1].

     Характеристика  базисного типу особистості відповідає на запитання: яким критеріям повинна відповідати особистість, щоб суспільство могло розвиватися з максимальною ефективністю? Якщо взяти ту чи іншу соціальну групу, то в ній неважко виділити особистість із характеристиками, що найбільш повно відображають умови та закономірності функціонування даної групи. 

     Типи  за Е.Шпрангером

     Е.Шпрангер, типологізуючи людську індивідуальність за ціннісно-орієнтаційною спрямованістю людини, виділив шість ідеальних типів:

     «економічна»  людина господарства,

     «теоретична»  людина науки, «естетична» людина мистецтва,

     «соціальна» людина любові та самовіддачі,

     «політична» людина влади

     «естетична» людина

     «релігійна» людина.

     За  основу виділення цих типів Е.Шпрангер взяв соціальні орієнтації, що переважають (певні диспозиції). Наприклад, тип  економічного індивідуума характеризується пошуком власної матеріальної забезпеченості тощо. 

     Типи  за Е.Фроммом

     За  Е.Фроммом (1900—1980) соціальний тип особистості як пануючий тип характеру — це форма зв'язку індивіда та соціуму, «ядро структури характеру, що властиве більшості членів однієї і тієї ж культури, на відміну від індивідуального характеру, який різний у людей тієї ж самої культури». Значення соціального характеру, вважає Е.Фромм, полягає в тому, що він дозволяє найбільш ефективно пристосуватися до вимог суспільства і придбати відчуття безпеки і захищеності. Аналізуючи історію людства, Е.Фромм виділяє кілька типів соціального характеру:

     рецептивний (пасивний)

     експлуататорський

     накопичувальний

     ринковий 
 

     Сучасні соціальні типи в Україні

     В Україні відбувається докорінний перелом  особистісно-типологічної структури  суспільства, змінюються соціальні  статуси соціальних груп і соціальних типів особистостей. Практично сьогодні нові базисні типи особистості ще до кінця не сформовані. Певне розповсюдження отримала людина торгового типу, що робить гроші на різниці цін або одержує їх за допомогою різноманітних махінацій, а то й за допомогою злочинів. Засоби масової інформації та судові інстанції підкреслюють факт широкого розповсюдження мафіозного типу особистості, що загрожує важкими наслідками для суспільства.

     Висновки. 

     Отож, можна сказати, що людина як продукт тривалої еволюції матеріального світу є матеріальною (природною) істотою, але вона – людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин

     Індивід – окрема людина, виступає як єдність  соціального і біологічного, як цілісна система. Тільки в суспільстві він стає суспільним індивідом, а його життєдіяльність – соціальною життєдіяльністю. Кожний індивід пізнає, оцінює, мислить і діє індивідуально, намагаючись створити умови для задоволення своїх потреб. Оскільки процес реалізації його життя здійснюється в суспільстві, то його індивідуальна діяльність постає як суспільна, адже утримує в собі певні загальні риси, властиві іншим індивідам, суспільству в цілому.

     Особистість – це соціокультурна якість індивіда. В літературі існує чимало різнопланових визначень особистості: філософські, соціологічні, психологічні. Власне, поняття “особистість ” фіксує передусім загальне для окремих індивідів – людську індивідуальність, яка завдячуючи культурі, виявила, розвинула і зберегла себе. Нині настійно утверджується в суспільній свідомості думка, що особистість – не одиничне, навіть не особливе, а монад не утворення, позаяк може репрезентувати весь Всесвіт, стиснутий у межах одного індивіда. Соціальне, інтимно-особистісне пересікається у фокусі індивідуальності, створюючи її неповторність. “Особистість та “індивідуальність ” – діалектично взаємопов’язані поняття, що розкривають співвідношення загального, особливого та одиничного в індивіді. При цьому поняття “особистість” розкриває зміст сутності людини, а поняття “індивідуальність” – форму прояву її. Як зазначав С. Рубінштейн, “властивості особистості аж ніяк не зводяться до її індивідуальних особливостей. Вони включають і загальне, і особливе, і одиничне. Особистість тим значиміша, чим більше в індивідуальному відбитті представлено у ній загальне. Індивідуальні властивості особистості – це не одне й те саме, що особистісні властивості індивіда, тобто властивості, які характеризують його як особистість ”. 

     Таким чином, особистість визначається як стійка сукупність соціально значущих рис, що характеризують індивіда як представника певної спеціальності або суспільства. Поняття “особистість”, як правило, використовується для відображення соціальності людини, різних її проявів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури: 

1. “Психологія управління ”, Л.П. Мельник. 1999, Київ, МАУП.
2. “Людина і світ ”, М.І. Мірошниченко, В.І. Мірошниченко. 1995, Київ, Українська академія внутрішніх справ та Київський університет ім. Т.Г. Шевченка.
3. “Людина і світ ”, В.Ю. Вілков, О.І. Салтовський. 1997, Київський універсітет ім. Т.Г. Шевченка.
4. “Філософія. Навчальний посібник”, І.Ф. Надольний. 1998, Київ, “Вікар”.