Асоціальна поведінка дітей та підлітків

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “УКРАЇНА”

 

 

Кафедра соціальної роботи 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                студентки V курсу 0402 групи                                                                  факультету соціальна робота

заочної форми  навчання

                                                      Губатюк Наталії Миколаївни

                                                      Науковий керівник

                                                      Лойко Неля Станіславівна

 

 

 

 

Житомир 2004 р.

 

 

 

ЗМІСТ

                                                                                                              Стор.

                                                                                                                 

ВСТУП ............................................................................................... 3-5

 

Розділ  1.   Асоціальна поведінка як науково-теоретична проблема: .........……………………………………… 6-30

 

1. Категорії асоціальності -  “важковиховуваність”, “педагогічна занедбаність”, підлітки - правопорушники”, “неповнолітні злочинці” тощо - у педагогічній теорії .………………………..  6-12

 

2.  Девіації як різновид асоціальної поведінки ..............…………12-16

 

3.  Характеристика різних форм девіації дітей та підлітків ....… 16-25

 

4.  Класифікація нервових порушень у дітей і підлітків

 груп ризику .................................................................………… 26-30

               

       

Розділ  ll.   Організація та здійснення превентивної роботи

                   з дітьми та підлітками по  попередженню 

                   асоціальної поведінки: .............................................. 31-52

 

 

2.1   Основні напрямки превентивної діяльності соціального працівника ..................................................................………… 31-32

 

2. Технологія превентизації асоціальної поведінки .……….... 33-35

 

3. Результати констатуючого експерименту .........………….. 36-42

 

4. Модель соціально-реабілітаційної роботи соціального працівника з неповнолітнім правопорушником ...…………. 42-52

 

Висновки ....................................................................................... 53-58

 

Список використаних джерел та літератури ......................... 59-61

 

Додатки .......................................................................................... 62-83

 

ВСТУП

 

 

Не  от вечного бегства в мыле,

Неустройством земным таким,

Вижу, что-то неладно в мире,

Хорошо бы заняться им.

Александр Галич

 

 

 

Актуальність  теми.

З кожним роком зростає  кількість кризових явищ у дитячому та молодіжному середовищі. Вони тісно пов’язані не тільки з політичною, соціально-економічною ситуаціями та нестабільністю в суспільстві, а й з умовами виховання та побутовим неблагополуччям у сім’ях, недоліками в організації навчально-виховного процесу в закладах освіти. Недостатня увага приділяється організації дозвілля дітей і підлітків, вихованню в них поваги до закону і загально-прийнятих правил поведінки в суспільстві, формуванню основ здорового способу життя.

Однією з багатьох проблем сьогодення є правопорушення неповнолітніх та молоді, збільшується кількість протиправних, асоціальних вчинків, злочинних проявів.

Так, станом на 01.01.2003 р. на обліку у службах у справах  неповнолітніх області перебувають 8 733 особи, в тому числі:

• 20 неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі;
• 308 неповнолітніх, засуджених до виправних робіт;
• 235 неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру.

 

 

Ця проблема є актуальною тому, що:

1. кожен другий злочин неповнолітніх класифікують криміналісти як тяжкий;
2. значний відсоток злочинів (57%) було скоєно особами працездатного віку, які не працювали і не навчались;
3. зростає рецидивна злочинність;
4. через вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин більшість підлтків та молоді залучається до кримінального способу життя. 60-70% молодих людей, які скоїли протиправні дії, були при цьому в нетверезому стані;
5. 40% підліткових правопорушень мають груповий характер;
6. змінилась соціальна характеристика і структура угрупувань підлітків-правопорушників. Сьогодні їх чисельність складає до 50 і більше чоловік.

Серед неповнолітніх  та молоді поширюється наркоманія, алкоголізм, венеричні захворювання тощо. Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає  дитяча бездоглядність, проституція, кількість самогубств.

Тому, для вирішення  з попередженням асоціальної  поведінки підлітків та молоді, необхідно  зосередження зусиль державних органів  у справах молоді, фахівців соціальних служб для молоді та інших соціальних інститутів.

Об’єкт даного дослідження – асоціальна поведінка підлітків та молоді.

Предмет дослідження – формування асоціального типу поведінки та можливості її превентизації.

Завдання:

1. Визначити особливості морально-ціннісної сфери дітей та молоді в сучасних умовах.
2. Визначити передумови виникнення правопорушень та злочинності у дитячому та молодіжному середовищі.
3. Вивчити реальний стан поширення асоціальної поведінки дітей та молоді в Україні.
4. Проаналізувати чинники формування асоціальної поведінки дітей та молоді в сучасному соціумі.
5. Систематизувати основні форми та методи соціальної та профілактичної роботи ССМ для дітей груп ризику.

Гіпотеза:

1. Асоціальна поведінка людини залежить від факторів, що характеризують розвиток суспільства.
2. Причини появи асоціальної поведінки неповнолітніх пов’язані з недоліками та помилками сімейного виховання, кризовими явищами середовища та  індивідуально-психологічними характеристиками особистості.
3. Превентивна діяльність ССМ та соціальних працівників може запобігти розповсюдженню асоціальних явищ серед молоді.

У дослідницькій діяльності застосовані такі методи: аналізу, синтезу, порівняння, класифікації і систематизації, опитування, спостереження тощо.

Об’єктом експериментального спостереження стали учні смт.Чуднова, загалом 80 осіб.

Наукова новизна дипломного дослідження полягає у науковій систематизації теоретичного знання щодо проблеми асоціальної поведінки дітей та підлітків та експериментальному підтвердженні основних положень дослідження.

Дипломна робота складається  зі вступу, двох розділів, загальних  висновків, списку використаної літератури та додатків. Обсяг дипломної роботи складає 53 сторінок основного тексту та 22 сторінок додатків. Список літератури вміщує 32 джерела.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Асоціальна поведінка  як науково-теоретична проблема:

 

1. Категорії асоціальності – „важковиховуваність”, „педагогічна    занедбаність”, підлітки-правопорушники”, „неповнолітні

 злочинці” тощо  – у педагогічній теорії.

 

Проблема асоціальної поведінки  дітей та підлітків – одна з  центральних психолого-педагогічних проблем, що спричинена труднощами у вихованні підростаючого покоління, і зумовила потребу суспільства у віковій та педагогічній психології, загальній та соціальній педагогіці.

Психіка неповнолітніх дуже вразлива і легко піддається негативному  впливу. Адже підлітковий вік – період статевого дозрівання, і зміни, що відбуваються в цей період, викликають у підлітка почуття невпевненості у собі, неповноцінності. Неповнолітні швидко підпадають під вплив інших людей, тому можуть бути  легко втягнені у кримінальні структури, особливо, якщо у них погані зв’язки з родиною. Такий спосіб життя, безперечно, травмує не тільки фізично, а й психічно.

Проте з цією проблемою найчастіше стикається педагогічна практика. Вона виділяє такі поняття, як “важковиховуваність”, “педагогічна занедбаність”, “підлітки-правопорушники”, “неповнолітні злочинці”.

1. Важковиховувані – категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з’являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки. Таким дітям властиві: грубощі, брехливість, нечесність тощо.

2. Педагогічно занедбані підлітки негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну й правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники – перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Термін “важковиховуваність” також  використовується для позначення максимального  наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини, яка потребує відповідної уваги й зусиль вихователя для його подолання. Важковоховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини, недостатня вікова розвиненість її мотиваційно-вольової сфери, психічних процесів, соціально психологічні вади розвитку її особистості.

Важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні  прорахунки вчителя, батьків, дефекти  психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики дітей та підлітків. Протест проти педагогічного впливу не зводиться до соціальної занедбаності і навіть не завжди проявляється у відхиленнях асоціального характеру і педагогічної занедбаності. Важковиховуваність може проявлятися як результат вікового періоду розвитку підлітка. Вона може з’являтися і в дітей з особливо раннім розвитком здібностей, коли діти вступають в суперечку з учителями, дратують їх своїм “всезнайством”, небажанням погоджуватися з загальноприйнятою думкою тощо.

В результаті можна назвати три  істотні ознаки складових змісту поняття “важкі діти”. Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки; по-друге, порушення поведінки таких дітей важко піддаються корекції; по-третє, ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку вихователя та уваги однолітків.

Важковиховуваність в основному  проявляється у формі різного  роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас, проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально корисної реалізації.

Таким чином, зовнішньо важковиховуваний підліток характеризується неповноцінним  і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним “Я” є ще однією істотною ознакою важковиховуваності.

В останні роки клініцисти, біологи, психологи і педагоги відзначають  у процесі зростання дітей відомі зміни, зокрема що стосується прискорення їх розвитку. Терміни підліткового віку змістилися в середньому на два роки вперед: у дівчаток статева зрілість відбувається у 11-13 років, у хлопчиків – в 13-15 років. Це явище називається акселерацією і проявляється воно у більш посиленому фізичному розвитку і психічній зрілості дітей. На жаль, ці якості не супроводжуються адекватним моральним формуванням особистості, що призводить не лише до відхилення у розвитку особистості, але й до здійснення правопорушень.

Труднощі досить помітно відбиваються на основному розвитку підлітка –  формуванні свідомості, самооцінки, уявлення про себе як суб’єкта діяльності і  спілкування.

Самосвідомість, яка формується у  підлітковому віці, відбиває в сукупності три сторони: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе як суб’єкта і саморегуляція, яка відбувається на основі перших двох.

Узагальнені результати пізнання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе закріплюються у відповідній  самооцінці. Основними характеристиками самооцінки є міра адекватності, міра стійкості, значущості. Адекватна і значуща самооцінка викликає почуття впевненості, врівноваженості, емоційної комфортності, сприяє бажанню займатися самовдосконаленням.

Проблемні підлітки, зазвичай, не володіють такою самооцінкою. В результаті несприятливих умов виховання у них формується занижена самооцінка, яка викликає гострі переживання, несміливість, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволенням своїм становищем у колективі. Неадекватні переживання сприяють формуванню негативних якостей. Такі підлітки особливо вразливі, починають обурювати, щоб уникнути покарання, негативної оцінки їх як особистості, порушують дисципліну. За умови незначущої самооцінки, навіть якщо вона адекватна, спостерігається байдуже, пасивне ставлення до своїх достоїнств і недоліків.

Становлення правильної самооцінки залежить від сформованості моральної  свідомості в цілому. У “важких” підлітків, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних категорій як скромність, працелюбство та інші.

Важливою особливістю підліткового віку є прагнення до ідеалу. Моральний  ідеал виступає стимулом життєдіяльності людини: “по-перше, він створює більш-менш постійну й інтенсивну систему моральних прагнень дитини, по-друге, ідеал, якщо він усвідомлений, починає виступати в ролі того морального еталона за яким підліток прагне формувати себе самого, оцінювати свої і чужі вчинки. Можна сказати, що ідеал стає для нього моральним критерієм у всіх життєвих питаннях і ситуаціях”.

Велике значення у дітей та підлітків  має спілкування. Воно важливе завдяки  тому, що дає змогу одержати інформацію про світ, довкілля, людей. Саме спілкування допомагає знайти місце в групі, більшому чи малому колективі, утвердитися серед однолітків, завоювати якнайшвидше статус дорослої людини, домогтися незалежності. Ця установка у важковиховуваних дітей та підлітків часто реалізується негативним шляхом.

Так, наприклад, потреба у широкій  поінформованості, притаманній дорослій людині, проблемними дітьми та підлітками задовольняється переважно завдяки  різноманітним розмовам, багатогодинним переглядом відеофільмів, переглядам модних журналів. Тобто такими способами, які не потребують особливих знань і напруги. Їх приваблюють такі атрибути дорослості, як куріння, вживання спиртних напоїв, демонстрування власної фізичної сили, лихослів’я.

Ускладнюються труднощі виховної роботи з такими дітьми та підлітками, оскільки їм притаманна суперечність розвитку особистісних утворень: недостатньо критичне ставлення до себе і підвищене до інших, неадекватно високий рівень домагань і малий життєвий досвід, самолюбство, яке легко травмується, схильність до ризику, яка іноді доходить до впертості, прагнення до самостійності і безпідставна покора авторитетній людині, психологічна непомітність у значущій групі ровесників.

Проблеми важковиховуваних дітей  криється передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771-1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався. “Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами, які розраховані на створення звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, - і людина буде володіти цими якостями”[2].

Найбільш типові позиції важких дітей та підлітків у сім’ї: [15]

1. Позиція “покинутої дитини”.  Найчастіше це відбувається в асоціальних сім’ях. Діти в таких сім’ях належать самим собі, їхня поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. В результаті відсутності позитивного впливу і чітких вимог з боку батьків у підлітків не виробляється твердої позитивної лінії поведінки. У більшості випадків вони поступово засвоюють зразки негативної поведінки дорослих, їхні установки, ставлення до норм моралі. Батьки не зовсім уявляють становище дитини в школі, у проблемах власних дітей намагаються звинуватити педагогів і самих дітей, знімаючи повністю з себе відповідальність за них. Саме у таких сім’ях у підлітків найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал. На становлення особистості такого підлітка особливий вплив має вулична неформальна група.

2. Схожа на попередню позиція  “відчуження підлітка”, яке з’являється  у тих сім’ях, де батьки захоплені  лише власними проблемами, немає  взаєморозуміння, духовної близькості з дітьми. У підлітків самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив на них буде сильніший: вплив педагога, однокласників, підлітків з вуличного угрупування.

3. “Суперечлива позиція” часто  зустрічається в конфліктних  сім’ях, де неузгоджені педагогічні вимоги окремих членів сім’ї, де наявні часті конфлікти між батьками. Оскільки підліткам доводиться пристосовуватись до різних вимог батьків, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство. Самооцінка у них часто суперечлива, нестійка, процес формування моральних ідеалів досить ускладнюється.

4. Позиція “пригніченої дитини”  зустрічається в сім’ях, де поведінка  підлітка занадто контролюється,  де дітей фізично карають. До  підлітків ставляться завищені  вимоги, а позитивні сторони не помічаються. Діти з таких сімей часто стають недовірливими до дорослих, нечуйними, черствими у відношенні до оточення. Самооцінка таких дітей часто буває заниженою або має конфліктний прояв.

У будь-якій із названих позицій підліток відчуває дефіцит глибоко, змістовного спілкування з батьками. На позиції підлітка в сім’ї відбиваються загальні вимоги батьків до нього, його прав і обов’язків, його самопочуття. Все це загалом формує ставлення підлітка до себе.

Звідси можна зробити висновок щодо розуміння природи важковиховуваності: там, де природні суперечності між ставленням до світу і до себе стають конфліктними, поглиблюються, загострюються а не вирішуються, з’являються внутрішні передумови для відхилення у поведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якостей.

 

1.2 Девіації як різновид  асоціальної поведінки.

 

Поняття девіація, девіантна поведінка (від лат. devitatio - відхилення) – це система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Сутність девіантної поведінки  полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає  відмінний від вимог норми  варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення  міри взаємодії особистості та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища [Див. Додаток А].

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Істотним показником девіантної поведінки  виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і, внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

2. Адаптивністю та самоактуалізацією  (на рівні характерологічних особливостей).

3. Духовністю та самоактуалізацією  (на особистісному рівні).

Так як норма поведінки базується  на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Перші прояви девіантної поведінки  спостерігаються в дитинстві  і часто мають особливо гострий  характер. Це викликано соціальним статусом дитини (залежність, невизначеність соціального становища) і особливостями її вікового розвитку – фізіологічні зміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, підліткові реакції емансипації, опозиції, групування, брак життєвого досвіду. Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначити все її подальше життя.

Девіантна поведінка має складну  природу, обумовлену найрізноманітнішими  чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Фактори ризику девіантої  поведінки дітей та підлітків:

Соціально-економічні:

• зниження життєвого рівня населення;
• майнове розшарування суспільства;
• обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку;
• безробіття;
• доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• криза інститут сім’ї;
• зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;
• проблеми, пов’язані з навчанням;
• конфлікти з вчителями;
• низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;
• слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;
• поширення кримінальної субкультури;
• руйнація духовних цінностей;
• наростання неформальних молодіжних об’єднань, в яких домінує культ сили;
• пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки.

Психологічні:

• акцентуації характеру;
• реакція емансипації;
• реакція групування;
• потяг до самоствердження;
• задоволення почуття цікавості;
• бажання виглядати дорослим;
• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;
• інфантилізм;
• підвищений рівень тривожності

Біологічні:

• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• вроджені психопатії;
• мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;
• наслідки спадковості;
• вплив природного середовища.

 

З точки зору соціології поняття  девіації, девіантна поведінка означає будь-які вчинки або дії, що не відповідають писаним і неписаним нормам, причому позитивні і негативні. Це може бути героїзм, самопожертва, геніальне відкриття, надзвичайна працьовитість, велика відданість. Але можуть бути і негативні прояви, як проїзд “зайцем” у міському транспорті, куріння в заборонених місцях, дрібні крадіжки, проституція, наркоманія, психопатія та інші.

На кожну з цих груп (позитивні  і негативні відхилення) припадає 10-15% населення, решта – це люди з  “несуттєвими відхиленнями”. Абсолютно нормальних і законослухняних людей майже немає.

Джерела та причини відхилення поведінки  від норми вчені намагаються  пояснити тим, що:

• люди за своїм біологічним складом схильні до певних типів поведінки; що “кримінальний тип” є результат деградації на ранніх стадіях людської еволюції – Чезаре Ломброзо [5];
• девіантна поведінка пов’язана з особливістю побудови тіла людини – Хельмут Шелдон [5];
• аномаліями статевих хромосом – Прайс Уіткін [5]; 
• розумовими дефектами, психопатією – Зігмунд Фрейд [5].

Соціологічне пояснення девіації, не відкидаючи біологічних, психологічних  причин відхилення поведінки молоді від норми, враховує, насамперед соціальні  і культурні фактори.

Девіантну поведінку  вдало класифікував Р.Мертон, який виділив  кілька типів пристосування до аномії (патологічного стану суспільства): [4]

- конформізм – пасивне  прийняття стандартів поведінки,  безумовне визнання існуючих  порядків, норм, правил, схилення перед  авторитетами. Чим стабільніше суспільство  тим поширеніша аномія;

- інновація – допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціально;

- ритуалізм – заперечує  мету певної культури, але згодна  використати засоби, що схвалюють  соціально;

- ретретизм (втеча  від дійсності) – спостерігається, коли людина одночасно  заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;

• заколот – виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.

Аналогічно характеризувалися й відхилення у психічному розвитку [Див. Додаток Б ].

 

1.3 Характеристика різних  форм девіації дітей та підлітків.

 

В психолого-педагогічній літературі виділяють такі чотири види девіантної поведінки: делінквентна поведінка, адиктивна  поведінка, проституція та суїцид.

Делінквентна поведінка – різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам, за невиконання яких несуть карну відповідальність. Передумова делінквентної поведінки – важковиховуваність. Виділяють три групи факторів ризику делінквентної поведінки: біологічні – пов’язані з процесом статевого дозрівання та нестійкістю в цьому віці різних фізіологічних систем, передусім нервової; психологічні – наявність таких рис характеру, як нестійкість, гіпертимність (надмірне емоційне збудження), істероїдність, епілептоїдність, можливе підвищення сприймання, засвоєння асоціальних настанов, залежність від ситуації та нездатність активно впливати на неї, схильність до втечі від важких ситуацій чи повне підкорення їм; соціальні фактори – несприятливі умови або їхнє поєднання.