Ефективність функціонування монетарної політики в Україні

ТИТУЛКА

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретично-методологічні основи грошово-кредитної політики

1.1. Сутність, види та  цілі грошово-кредитної політики

1.2. Інструменти грошово-кредитною   кредитної політики центрального  банку

1.3. Особливості використання НБУ інструментів грошово-кредитної політики та їх вплив на макроекономічну ситуацію через  монетарні канали впливу

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Діюча практика використання інструментів грошово-кредитної політики

2.1. Аналіз динаміки макроекономічних показників в Україні

2.2. Оцінка тенденцій  монетарних показників

2.3. Аналіз ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики  в Україні

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Ефективність функціонування монетарної політики в Україні

3.1.   Проблеми та перспективи монетарної політики в Україні

3.2. Напрямки вдосконалення використання інструментів монетарної політики та перехід до нового режиму монетарної політики

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність  теми. Дослідження грошово-кредитної політики НБУ та її впливу на макроекономічні процеси була обрана з урахуванням важливості та одночасно невизначеності даного питання для сучасного трансформаційного стану грошово-кредитної системи України. Грошово-кредитна система є основною складовою економічної системи України, і, відповідно, пройшла всі етапи становлення, розвитку та стабілізації. Саме грошово-кредитна політика має визначальний вплив на макроекономічні процеси та є основним інструментом уряду для забезпечення економічного зростання країни та підвищення життєвого рівня населення.

Становлення та розвиток грошово-кредитної системи були важким  випробуванням для економіки  України. Національний Банк України  використовував різні інструменти управління та регулювання грошово-кредитною системою, проте їхня дія не завжди позитивно впливала на макроекономічні процеси. Зрозуміло, що будь-якій стабільності та успішності передує період становлення та помилок. Проте і досі серед думок спеціалістів та в науковій літературі не існує чітко визначених раціональних методів та інструментів регулювання, вплив яких на макроекономічні процеси був би однозначним та дослідженим до кінця. Актуальність обраної теми дослідження визначається необхідністю системного розв’язання проблем управління грошово-кредитною системою з боку НБУ, що зумовило б позитивні зрушення у макроекономічних процесах.

Регулювання господарського життя  державою за допомогою монетарних знарядь  для економічної науки не є  новим, адже це питання було розглянуто ще в працях А. Маршалла, М. Туган-Барановського, Дж. М. Кейнса та І. Фішера. Серед сучасних вітчизняних дослідників  слід назвати М. Савлука, В. Ющенка, А. Мороза, А. Гальчинського та ін. Однак за умов трансформації економіки України існує потреба подальшого дослідження принципів та методів розробки ефективної монетарної складової державної економічної політики, опрацюванні різноманітних методів аналізу монетарних та інших макроекономічних показників.

Метою дипломної роботи є аналіз використання інструментів грошово-кредитної політики НБУ та розробка ґрунтовних рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення підходів до управління грошово-кредитною політикою за сучасних трансформаційних умов.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

1. проаналізувати сутність базових монетарних категорій;
2. дослідити інструменти управління грошово-кредитною системою України за сучасних умов;
3. вивчити особливості використання НБУ інструментів грошово-кредитної політики;
4. проаналізувати ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики  в Україні;
5. розробити ґрунтовні рекомендації щодо вдосконалення процесу управління НБУ грошово-кредитною системою на базі застосування ефективних інструментів з урахуванням існуючих перспектив розвитку макроекономічних процесів.

Об’єктом дослідження є грошово-кредитна політика, що здійснюється НБУ.

Предметом дослідження є особливості реалізації монетарних інструментів впливу на макроекономічні процеси.

Методи дослідження. При виконанні дослідження залежно від конкретних цілей і задач використано методи економічного аналізу та вивчення економічних процесів: нормативно-розрахунковий, індексний, групувань, порівняльного аналізу, експертних оцінок, балансовий, кореляційно-регресійного аналізу та ін.

Практичне значення одержаних результатів дипломної роботи визначається обґрунтованими пропозиціями щодо розробки нових підходів в управлінні грошово-кредитною системою із застосуванням монетарних заходів, адекватних тим процесам, що відбуваються на макроекономічному рівні економіки України.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1. Сутність, види та цілі грошово-кредитної політики

Під грошово-кредитною  політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною чи грошовою політикою [1, ст. 28-39].

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної  політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку [2, ст. 53]. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто  вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу [3, ст. 13-18]. За такого підходу, на думку автора, суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення А.М. Мороза, в якому автор визначає грошово-кредитну політику як заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі Отже, оптимальним буде визначення грошово-кредитної політики  як комплексу заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Грошово-кредитна політика здійснюється з метою регулювання грошово-кредитної системи, що являється основною складовою економічної системи країни  [4, ст.12-13]. В економічній літературі, даючи визначення грошово-кредитній системі, виокремлюють окремо грошову систему та кредитну.

У більшості випадків, грошову систему визначають як форму організації грошового обігу у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним творінням державної влади, але залежить від реально існуючих економічних відносин [5, ст. 117]. Для різних періодів розвитку капіталізму і для окремих країн в один і той же час характерною є наявність певних особливостей з точки зору складу елементів грошового обігу та законодавчих норм.

Грошова система містить ряд  елементів. Їх визначає законодавство  кожної краіни. Загальними для грошових систем всіх без винятку країн є такі [6, ст. 58]:

• найменування грошової одиниці та її частин;
• масштаб цін;
• види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
• порядок готівкового та безготівкового обігу;
• інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;
• елементи національної валютної системи.

Кредитна  система – це сукупність кредитних  відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитна система вміщує банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інститути.

Банківська система  – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період [7,ст.243].

Отже, грошово-кредитну систему  можна визначити як форму організації  грошового та кредитного обігу в  країні, а також сукупність відносин, які виникають між інститутами, що формують дану систему.

В Україні головним суб'єктом  грошово-кредитної політики є Національний банк України (НБУ). Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь такі органи державного регулювання економіки - Miнicтеpcтво фінансів, Міністерство економіки, Уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні [8, ст. 43-51].

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки віну першу чергу несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [9].

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе  значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні [6, ст. 235].

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові  в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою  заходів лише монетарної політики одночасно  досягти вcix указаних цілей неможливо  через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей [10].

Проте щоразу виникає  складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної  політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній  політиці стабілізація цін була визнана  пріоритетною чи важливою, а монетарна  політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які  сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Деякі економісти до проміжних  цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі [3, ст. 11]. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін. 

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.

Характерною особливістю  проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити  свою ефективність. Так, пожвавлення  кон'юнктури ринку через зростання  маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу [11, ст.87-90].

Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи  щодо регулювання ключових економічних  перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження.

Конкретний напрям зміни  економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку [1].

Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють  вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Залежно від економічних  перемінних та пов'язаних з ними тактичних  цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає  одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики [2].

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки  потребує наявності в країні відповідної  інституційної основи. Ключовими  складовими цієї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного  механізму економічного регулювання  ставить ряд вимог до банківської  системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

• дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з 
  банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;
• законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;
• законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;
• законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;
• широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позичкові кошти; 
  створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;
• забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги [11, ст.234-270]:

• досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку - кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;
• достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв'язку між відповідними ціновими індикаторами - ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;
• вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового ринку;
• наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів.

Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку державних цінних паперів  центральний банк може широко здійснювати  операції на відкритому ринку з метою  регулювання маси грошей в обігу [12;13]. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування та кредитування центральним банком комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і навпаки.

Монетарна політика –  одна з головних складових системи  державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування. 
Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку [12]. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки  до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлена  тим, що центральний банк не в змозі  одночасно стабілізувати грошову  масу і процентну ставку, якщо попит  на гроші змінюється.

Розглянемо моделі грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно з цією моделлю, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є  фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою. За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні .

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей. За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні [15, ст.345-356].

Проміжному типові грошово-кредитної  політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента .

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші . Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для  зниження сукупних витрат і стримування  інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості [16, ст.9].

У довгостроковому періоді  ефективність грошово-кредитної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має значний зовнішній лаг – час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на певних номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Якщо у кейнсіанській  теорії головним об'єктом макрорегулювання у монетарній сфері є відсоткова ставка (передбачається, що вона впливає на обсяг і динаміку інвестицій), то у монетаристській концепції у цій ролі виступає обсяг грошової маси .

Прихильники монетаризму  вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому  монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси – джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки [15, ст.156-174].

Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, в іншому випадку – проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, – нестійкість темпів зростання природного рівня випуску. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.