Ефективність діяльності комерційних банків на валютному ринку

      ЗМІСТ 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

1.1Економічна сутність та класифікація операцій комерційних банків на валютному ринку …………………..…………………………………………....10

1.2Правове регулювання операцій комерційних банків на валютному  ринку……………………………………………………………………………...20

1.3Сучасні тенденціі валютного ринку України…………………………….30

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ВАТ "КРЕДИТПРОМБАНК" НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ.

2.1 Аналіз і структура діяльності комерційних банків……………..…..…...38

2.2. Динаміка валютних операцій комерційного банку …………………….52

2.3. Шляхи підвищення ефективності діяльності банків на валютному …….65

ВИСНОВКИ 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Предметом дипломного дослідження є – комплекс інструментів управління валютними операціями та валютним ризиком ВАТ «Кредитпромбанк»

     Мета  дипломного дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості оптимізації управління валютними операціями та валютним ризиком в банку ВАТ «Кредитпромбанк», а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів між строками і вартістю залучених та розміщених валютних коштів.

     Для досягнення поставленої мети проаналізовані та систематизовані матеріали, на основі яких в дипломній роботі вирішені наступні поставлені завдання:

     1. В першому розділі визначені  поняття, сутність, учасники  валютного  ринку, класифікація основних  валютних операцій, принципи та методи валютного регулювання, системи міжнародних розрахунків та перспективи їх розвитку.

     2. Друга частина роботи присвячена  аналізу діяльності комерційного банку ВАТ «Кредитпромбанк», тенденції та динаміка розвитку обсягів торгівлі валютою банком, а також головні особливості проведення валютних операцій.

     При вирішенні проблем оптимального управління валютним ризиком в операціях  комерційного банку використані  результати досліджень, викладені в  монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р. І..

     Методами  дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделей обробки статистичних даних в “електронних таблицях” EXCEL-2000.

     Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи ВАТ «Кредитпромбанк» за 2007 – 2010 роки, статистичні матеріали НБУ, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

       Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи - в наданні ВАТ«Кредитпромбанк» рекомендацій та практичних пропозицій по вдосконаленню систем міжнародних банківських розрахунків.

       Обсяг та структура дипломної роботи. Дипломної робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Вона викладена на 81 сторінка друкованого тексту. Матеріали роботи містять 15 таблиць, 3 рисунків, 3 додатка. Список використаних джерел налічує 49 найменувань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ 

       1.1 Економічна сутність та класифікація операцій комерційних банків на валютному ринку 

     Валютний  ринок –це сукупність валюто обмінних ( комерційних) та депозитно-кредитних  операцій в іноземних валютах, які  здійснюються учасниками валютного  ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. Основну частку операцій на валютному ринку становлять конверсійні операції. Середній щоденний оборот операцій на світовому валютному ринку перевищує 1 млрд. дол. США.

     Основними учасниками валютного ринку є:

• Комерційні банки, які здійснюють близько 70 % загального обсягу валютних операцій як за рахунок та на користь клієнтів, так і самостійно за рахунок власних ресурсів. Найвпливовішими учасниками світового валютного ринку виступають такі банки, як Citicorp,Barclays Bank,Union Bank of Switzerland, Standart Chartered Bankk;
• Зовнішньоторговельні організації, які беруть участь у міжнародній торгівлі, формують попит(як імпортери) та пропозицію(як експортери)іноземної валюти. Ці компанії, як правило, здійснюють валютні операції через посередництво комерційних банків;
• Міжнародні інвестиційні компанії, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем власних активів шляхом вкладання ресурсів у цінні папери державних органів та корпоративні цінні папери різних країн;
• Центральні банки, які здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосування валютних обмежень, регулювання рівня процентних ставок за вкладами у національній валюті;
• Валютні біржі, що функціонують, як правило, у країнах з перехідною економікою й високим рівнем державного регулювання валютних відносин. Основною функцією валютних бірж є здійснення валютообмінних операцій для юридичних осіб та формування валютного курсу. [34, c. 78].

     На  сьогодні понад 80% усіх валютних операцій здійснюється на позабіржовому валютному ринку. Головними центрами позабіржового ринку виступають Лондон, Токіо, Нью-Йорк, Цюріх, Сінгапур. Світовий валютний ринок працює практично безперервно — протягом 24 годин на добу. Робочий торговельний день на валютному ринку починається у Токіо. Поступово, у часовому розрізі, ринок рухається зі Сходу на Захід. З початком робочого дня відкриваються ринки Європи. До обіду (за європейським часом) європейські учасники валютного ринку працюють без ринку США. Після обіду починає роботу ринок східного узбережжя США. Пізніше торговельний ринок переміщується на західне узбережжя США та Австралію. Після цього кругообігу, який триває практично добу, знову береться до справи Токійський валютний ринок. Цілодобове функціонування валютного ринку дозволяє його учасникам у будь-який час укладати угоди та здійснювати різноманітні операції з іноземною валютою.

     Найбільш  загальним підходом до визначення економічної  сутності банку є його характеристика як установи, що здійснює залучення тимчасово вільних коштів і розміщення їх на умовах повернення, платності, строковості і забезпеченості. Саме такий підхід лежить в основі теоретичних розробок А.М.Мороза[13], М.І.Савлука, [14], Д.Полфремана [15], А.Г.Загороднього, Г.Л.Вознюк, Т.С.Сможенко [16] та інших вчених. Такий підхід, є не зовсім правильним, адже процес нагромадження грошових коштів (прийняття вкладів) і їх надання у тимчасове користування характерний для будь-якого кредиту, в тому числі й особистого, що виник зі становленням функції грошей як засобу платежу, тобто задовго до перетворення однієї із сторін кредитних відносин у власне банк.

     Вивчення  сутності банку повинно базуватися на трьох аспектах, кожен з яких призначений для вирішення специфічних  завдань. По-перше, банком слід вважати установу, яка здійснює певний набір операцій, які характеризуються як банківські. Звичайно, в економічній літературі існують різноманітні підходи до визначення складу цих операцій, але, як правило, їх перелік визначається законодавством, яке регулює діяльність банків. Так, статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" [17] передбачено, що виключно до банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію, належать:

     1. приймання вкладів (депозитів)  від юридичних і фізичних осіб;

     2. відкриття та ведення поточних  рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових  коштів з цих рахунків за  допомогою платіжних інструментів  та зарахування коштів на них;

     3. розміщення залучених коштів  від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик.

     Тобто, згідно законодавства, саме сукупність усіх трьох зазначених операцій необхідно  ідентифікувати як визначальну рису банку.

     Другим  аспектом вивчення сутності банку є розгляд його з позиції дослідження виконуваних ним функцій. Адже функції є безпосереднім проявом суті тієї чи іншої категорії. Причому, як зазначає О.В.Дзюблюк, "функції слід розуміти не просто як розширене трактування вже визначеної сутності, а як конкретну основу для її формулювання, тобто сукупність функцій і є сама категорія" [18, с.8].

     У цьому випадку сутність банку  слід розглядати через призму трьох  основних його функцій в економіці: організація кредитного процесу, організація  платіжного обороту та емісія грошей [30]. Крім виконання базових функцій, звичайно, банк пропонує клієнтам велику кількість інших фінансових послуг - здійснення різних видів довірчих операцій для підприємств і приватних осіб, пов'язаних з передачею майна в управління банку на договірній основі, придбання для клієнтів цінних паперів, управління нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційних випусках і т.д. Тобто якщо підходити до визначення функції як способу дії речі або елемента системи, спрямованого на досягнення певного ефекту, то в такому контексті всі перераховані операції і фінансові послуги можна назвати функціями банку. Однак наш підхід полягає у розгляді функцій як конкретних виявів сутності категорії, що формують певну цілісну картину її існування та в кінцевому підсумку відрізняють від всіх інших категорій. Тому консультаційні, трастові та подібні їм функції, які можуть виконувати й інші фінансові установи, відносити до характерних рис банківської діяльності недоцільно. Доцільним є виокремлення саме трьох зазначених вище функцій як основи для розуміння сутності банку.

     Третій  момент полягає у вивченні банку  на основі дослідження взаємозв'язків  із середовищем, в якому він функціонує. Адже банк у процесі своєї діяльності функціонує як відкрита система, успішність діяльності якої в оточуючому середовищі визначається ступенем її пристосованості, що відбивається у зв'язках системи і середовища. Цей ступінь пристосованості називається узгодженістю системи із середовищем [19, с.7].

     Оскільки, як було зазначено вище, однією з основних функцій банків є організація кредитного процесу, то можна стверджувати, що основна роль банківської системи у ринкових умовах господарювання полягає в тому, щоб кошти вкладників розміщувати у вигляді кредитів в економіку й перерозподіляти ризики. Дійсно, в умовах, що склалися в економіці України на сучасному етапі, від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними кредитними ресурсами значною мірою залежать перспективи виходу із кризи і подальшого зростання.

     Слід  відмітити, що тут мова йде тільки про кредитні ресурси, тобто ресурси, призначені для розміщення в кредитні операції. Аналіз даних комерційних  банків України показує, що найбільша  частина (від 70% до 81,5%) робочих активів  станом на 01.01.09 р. припадає на кредитний портфель [22]. У зв'язку з цим дуже часто поняття «кредитні ресурси» ототожнюється з поняттям «банківські ресурси», що не одне і те ж. Поняття «банківські ресурси» охоплює кошти, які призначені не тільки для кредитування, але й для здійснення інших активних операцій банку, і включає всю сукупність ресурсів, які банк мобілізує на фінансовому ринку і які знаходяться у його розпорядженні у визначений момент часу. Таке тлумачення банківських ресурсів співзвучне з терміном «ресурсна база банку», визначення якого дає у своєму дослідженні Довгань Ж.М. [2, с.5]. Автор відносить до ресурсної бази чистий реальний залишок зобов'язань банку і його капіталу без урахування суми обов'язкових резервів по залучених коштах. Ми зробимо уточнення, що до суми ресурсів, які можуть бути розміщені на грошово-кредитному ринку, слід відносити суму коштів, яка залучена банком у процесі пасивних операцій за мінусом обов'язкових резервів по залучених коштах та ліквідних резервів. Тільки ця сума коштів може бути направлена на здійснення активних операцій з метою отримання прибутку.

     Слід  відмітити, що роль комерційних банків у розвинутій ринковій економіці  не обмежується кредитуванням суб'єктів  господарювання, їм належить важлива  роль серед професійних учасників фінансового ринку, адже вони є основною організаційною формою фінансового посередництва. Залучаючи капітали, заощадження населення та інші вільні грошові кошти і надаючи їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал, банки таким чином виконують важливу макроекономічну функцію, забезпечуючи механізм міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.

     Класифікація валютних операцій також потребує детального наукового тлумачення, оскільки законодавець наводить певний не повний перелік видів даних операцій, при цьому не обґрунтовуючи правову підставу такої систематизації.

     Класифікація  валютних операцій комерційних банків

     Таблиця 1.1

      Продовження табл. 1.1

      Продовження табл. 1.1 

     Провідне  місце банків на фінансовому ринку проявляється і в розмірі контрольованих ними активів, у кількості продуктів та послуг для клієнтів та у впливі на процеси виробництва й перерозподілу. Фінансові посередники в процесі діяльності створюють нові вимоги і зобов'язання, які стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання - депозит, а видаючи позику — нову вимогу до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань та обміну їх на зобов'язання інших контрагентів складає основу, суть фінансового посередництва. Подібна трансформація винятково важлива в ринковій економіці. Вона дозволяє долати труднощі прямого контакту тих, хто заощаджує, зберігає кошти з тими, хто їх позичає. Ці труднощі виникають через неспівпадіння сум, які пропонуються і запитуються, їхніх строків, доходності і т.д. Акумулюючи грошові капітали з різних джерел, банки, як фінансові посередники, створюють загальний безликий "пул" грошових коштів і можуть задовольняти вимоги на кредит на різноманітних умовах [20].

     Масштаби  фінансового посередництва в  сучасній ринковій економіці насправді  величезні. В системі обліку і  статистики грошових потоків господарство поділене на ряд секторів: домашні  господарства, ділові фірми, державні установи, фінансові інститути, закордонний сектор [23, с.12].

     За  своїм функціональним призначенням комерційні банки відіграють ключову  роль у формуванні пропозиції грошових ресурсів. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств у оборот підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження у ринковій економіці, як правило, є найбільшим джерелом кредитів та інвестицій в економіку [1, с.20].

     На  жаль, в Україні говорити про заощадження  як джерело інвестицій для розвитку реального сектору не доводиться. Недовіра до банківської системи змушує населення тримати значну частину заощаджень у формі, принципово відмінній від банківських депозитів

     Комерційні  банки можна класифікувати за різними критеріями, основними з  яких є функціональна і клієнтські ознаки. Акціонерні банки в Україні створюються закритого або відкритого типу.

     Акціонерний банк — це такий вид комерційного банку, що створюється у формі  акціонерного товариства. Порядок створення  і діяльності акціонерних банків визначається Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову бір­жу» та ін. Акціонерний банк — це кредитна установа, що являє собою об’єднання на підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Частка кожного акціонера не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду банку[31, с.20].

     Основний  капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Статутний фонд акціонерного банку утворюється з основним капіталом, поділеним на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Акціонерний банк реєструється НБУ у місячний термін з дня подачі передбачених законодавством документів.

     Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ [21, с.20].

     Відповідно  до Законів України «Про банки  і банківську діяльність», «Про іноземні інвестиції» [26, с.20] на території України можуть діяти банки, статутний фонд який сформований за рахунок українських юридичних і фізичних осіб; банки за участю іноземного капіталу (спільні банки); іноземні банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

     Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи  необхідна подальша структуризація і спеціалізація комерційних  банків, розвиток різних видів банківських  установ, що сприятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових послуг і забезпечить вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.

     1.2 Правове регулювання операцій  комерційних банків на валютному  ринку 

     Законодавство України не лише визначає сутність валютних операцій та їх види, а й встановлює правовий режим здійснення валютних операцій. У ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що перебувають за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства України [3].

     Валюта  України є єдиним законним засобом  платежу на території України, який приймається без обмежень для  оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визна чає Національний банк України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.

     Уповноважені  банки зобов’язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів у разі платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей; платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, у разі припинення інвестиційної діяльності [11, с.120-125].

     Національний  банк України зобов’язаний здійснювати  політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб’єктом міжбанківського валютного ринку України. НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [4].

     Генеральні  ліцензії видаються комерційним  банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.

     Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

     1. вивезення, переказу і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

     —вивезення, переказ і пересилання за межі України фізичними особами —  резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

     — вивезення, переказу і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

     — платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України  на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами страхування життя;

     — платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

     — вивезення за межі України іноземної  інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в  разі Припинення інвестиційної діяльності;

     2. ввезення, переказ, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, коли йдеться про суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, які можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну;

     3. надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо строки і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

     4. використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

     5. розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття:

     — фізичними особами — резидентами  рахунків в іноземній валюті на час  їх перебування за кордоном;

     — кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

     — рахунків в іноземній валюті резидентами — диплома¬тичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;