Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики

ПЛАН

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВІ  ОСНОВИ  ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ  УЧНІВ У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1. Філософсько-літературознавчі засади естетичного виховання читачів-учнів………………………………………….………………………..….9
2. Психолого-педагогічні передумови естетичного виховання старшокласників під час вивчення лірики……...…………...……......21
3. Проблема естетичного виховання школярів у методиці викладання літератури………………………………………………...…………......33

РОЗДІЛ 2. МОДЕЛЬ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ  ЗАСОБАМИ ЛІТЕРАТУРИ (СТАРША ШКОЛА)

2.1. Концепція  естетичного виховання старшокласників  під час вивчення ліричних  творів………………………………………...…………..…...46

2.2. Навчальна  модель естетичного виховання  учнів старшої школи….60

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...72

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..76

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Докорінні зміни у всіх сферах суспільного життя  зумовлюють оновлення сучасної освітньої системи відповідно до принципів демократизації, гуманізації та гуманітаризації, досягнення якісно нового рівня викладання навчальних дисциплін, зокрема, української літератури. Сучасна соціокультурна, економічна та політична ситуація в Україні значно загострила проблему духовної безпеки нації, збереження історико-культурних та художньо-естетичних національних традицій, формування естетичної культури шкільної молоді.

Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Національна державна комплексна програма естетичного виховання (1994 р.), а також концепції естетичного виховання  орієнтують школу на здійснення ряду заходів щодо прилучення учнівської молоді до художньо-естетичної культури, до різних видів мистецтва, до слова як засобу духовного самовираження індивіда, до розвитку здібностей естетичного сприйняття та  засвоєння соціокультурного досвіду суспільства.

У філософській літературі проблеми естетичного виховання засобами мистецтва і його ролі в розвитку особистості знайшли чільне місце у працях М. Бахтіна, Ю. Борєва, О. Бурова, А. Зися, І. Зязюна, В. Іванова,                     О. Лосєва,  Ю. Лотмана,  М. Мамардашвілі, Л. Столовича, П. Флоренського   та  ін., у тому числі українських філософів  А.Комарової, С.Кримського,  Л.Левчук,  О.Семашка, та ін.

Психологічні аспекти естетичного виховання учнівської молоді засобами мистецтва відображені в роботах В. Андреєва, І. Беха,                      Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Максименка, Б. Теплова, П. Якобсона та ін.

Проблеми теоретичних основ естетичного виховання розроблялися педагогами-класиками (Я.Коменський, А.Макаренко, Й.Песталоцці, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський)  і  сучасними вченими         (В. Бутенко, І. Зязюн,  Є. Квятковський, Л. Масол, Б. Неменський,                  Г. Падалка, Г. Шевченко та ін.).

Глибоко досліджені загальні питання організації естетичного виховання учнів засобами мистецтва при вивченні всіх предметів і, у першу чергу, гуманітарного й художнього циклів (В. Бутенко, Є. Крупник,              Л. Масол, В. Мирецька, Н.Миропольська, О.Торшилова,  Б.Юсов).  Особливу роль, на наш погляд, відіграють дослідження Г.Шевченко, що реалізують теоретичний і практичний аспекти взаємодії мистецтва в процесі естетичного виховання. Однак конкретні питання естетичного виховання, зокрема проблема естетичного виховання на уроках осягнення ліричних творів залишається малодослідженою.

Останнім часом естетичне виховання учнів в процесі вивчення різних дисциплін стає самостійною галуззю наукових знань. Інтерес учених у цій сфері пов'язаний з різноманітними питаннями, серед яких: сприйняття естетичних цінностей, формування естетичного досвіду старшокласника (В.Бутенко, В.Дряпіка, І.Зязюн,); формування художньої культури засобами мистецтва слова (Н.Миропольська, С. Дитькова); формування естетичної культури особистості окремими видами мистецтва (Л.Гарбузенко, Л.Фірсова) і комплексом мистецтв ( Г.Шевченко, О.Щолокова та ін.), естетичне виховання особистості в процесі осягнення художнього твору (Н. Волошина, Г. Токмань, Є. Пасічник, А. Ситченко, В. Бутенко, Т. Бутенко, А. Лісовський).

На сучасному етапі розвитку педагогічної думки спостерігається певне протиріччя між високим естетичним потенціалом філологічних дисциплін, зокрема літератури, її мистецтвознавчою спрямованістю, здатністю до інтеграції з усіма видами мистецтва й обмеженим  використанням цього потенціалу в навчально-виховному процесі. Специфіка літератури як навчального предмету полягає: в поєднанні емоційного і раціонального, об’єктивного і суб’єктивного в процесі сприйняття художнього твору; в реалізації естетичного та пізнавального впливу мистецтва слова; у формуванні спеціальних навичок в учнів сприймати та осмислювати твір літератури, а також читацьких вмінь.

Основою залучення  учнів-читачів до багатств літератури є естетичне сприймання художніх творів. Глибина цього сприймання зумовлюється розумінням мови мистецтва, вмінням за словом, діями, вчинками і колізіями героїв бачити авторську  естетичну позицію.  Сприймання ліричного твору  найбільше потребує естетичного почуття та емоційної тонкості. Цю думку підкреслюють Г. Токмань, Є. Пасічник, Н. Волошина, А. Лісовський,            Т. Бутенко.  Важливе значення для формування  естетичної та емоційної сфер особистості є те, що ліричний твір передбачає можливість індивідуального, оригінального прочитання. Крім того, як наголошують Н. Миропольська та Н. Волошина, саме під час вивчення лірики найплідніше застосовується  зв'язок з іншими видами мистецтва.

За О. Богдановою, особливістю  уроків лірики є можливість поглиблення   безпосереднього емоційного впливу на учнів-читачів. Питання специфіки аналізу ліричного твору та його значення для формування естетичної культури учнів висвітлювалися у працях таких вчених:                 О. Богданової, О. Бандури, В. Марко, О. Орлової, А. Ситченка, Г. Токмань.  Одним із найголовніших завдань уроку літератури в контексті гуманізації та гуманітаризації освіти є проблема осягнення на уроці літератури певного ліричного твору, формування ставлення до нього як до феномена мистецтва, розвиток в учнів ряду необхідних знань, умінь і навичок аналізу ліричного твору, художній смак, здатність висловлювати судження, давати оцінку, потребу в спілкуванні з мистецтвом, можливість для самостійної художньої творчості.

Сучасна шкільна  практика свідчить про втрату учнями основних естетичних орієнтирів, що зумовлює зниження рівня розвитку їх інтелектуальної та емоційної сфер. Н. Миропольська у своїх працях наголошує на  негативному впливі репродуктивного засвоєння в школі зразків літератури як виду мистецтва, а також гострій необхідності повернути  виховання й освіту в контекст культури, яка є середовищем, що формує особистість. Художнє слово має високий культуротворчий потенціал, однак він недостатньо реалізується в умовах сучасного навчально-виховного процесу.  Недостатня теоретична розробленість питання і практична потреба його вирішення визначили вибір теми нашого дослідження: «Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики» . 

Мета  дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції та практичній розробці моделі естетичного виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики.

Об’єкт дослідження  – процес естетичного виховання учнів старшої школи;

Предмет дослідження  – зміст, форми і методи естетичного виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення ліричного твору.

Відповідно  до об’єкта, предмета і мети було визначено  такі завдання дослідження:  

• висвітлити психолого-педагогічні, літературознавчі й методичні передумови естетичного виховання старшокласників під час вивчення лірики;
• обґрунтувати концепцію естетичного виховання учнів засобами літератури;
• розробити навчальну модель естетичного виховання учнів старшої школи.

Для реалізації мети дослідження й вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: а) теоретичні – аналіз літературознавчої, психолого-педагогічної і методичної літератури з досліджуваної теми; метод комплексного аналізу й синтезу під час визначення об'єкта, предмета, мети, гіпотези і завдань дослідження; теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду організації вивчення ліричних творів; аналіз навчальних програм, підручників, метод системного аналізу під час обґрунтування принципів, закономірностей естетичного виховання учнів-читачів; порівняльно-зіставний аналіз та узагальнення досвіду естетичного виховання старшокласників;

б) практичні: бесіди індивідуальні й групові, спостереження та аналіз результатів естетичної діяльності учнів старшої школи для визначення сучасного стану і перспектив естетичного виховання школярів.

Структура роботи.  Робота складається зі вступу, двох розділів,    висновків, списку використаної літератури, додатків.  Повний обсяг дипломної роботи – 82 сторінок, основний – 75 сторінок; список використаної літератури охоплює 89 найменувань.

У першому розділі  – «Наукові основи естетичного виховання  учнів у шкільному курсі української  літератури» – висвітлено літературознавчі та філософські засади естетичного  виховання читачів-учнів, психолого-педагогічні передумови естетичного виховання старшокласників під час вивчення лірики,  естетичного виховання школярів у методиці викладання літератури. У другому розділі – «Модель естетичного виховання учнів засобами  літератури (старша школа)» – розкрита  концепція естетичного виховання старшокласників під час вивчення ліричних творів, описано навчальну модель естетичного виховання учнів старшої школи.

РОЗДІЛ 1

НАУКОВІ ОСНОВИ  ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ  УЧНІВ У ШКІЛЬНОМУ КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1. Філософсько-літературознавчі засади виховання читачів-учнів

Одним із пріоритетних завдань  сучасної шкільної освіти є виховання  розвиненої, духовно багатої особистості. Школа покликана формувати в учнів уміння творчо мислити, самостійно здобувати знання, виробляти в молоді  здатність до самовдосконалення. У державних нормативних документах (Програма «Освіта . Україна ХХІ століття», Закон України «Про загальну середню освіту») надається велике значення сфері естетичного виховання як фундаменту формування духовності, гуманізму, художньої культури особистості.  У Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні, зазначається, що «…мистецтво сприяє формуванню світоглядних уявлень, естетичних оцінок, ідеалів, переконань, що регулюють духовно-творчу активність особистості, зумовлюють її ставлення до  світу: природи, суспільства, людей, самого себе» [40:4]. Як один із видів мистецтв, література має значний культуротворчий потенціал, є основою естетичного виховання молодого покоління. В умовах утвердження державності, коли головним чинником української спільноти є значимість людської особистості, проблема естетичного виховання молодого покоління засобами літератури як мистецтва слова набуває особливої актуальності. Глибоко усвідомлений світ художніх цінностей у співвідношенні з особистим життєвим досвідом дає змогу людині розвивати свої моральні якості й творчі здібності, стверджувати, формувати себе як емоційну і розумову-вольову особистість, підносити гідність людини, зміцнювати в ній віру у свої внутрішні сили, у своє покликання.

У Державних програмах з української літератури звертаєься увага на те, що «…література повинна вивчатися як  мистецтво слова, як поетичне вираження духовного життя народу» [61:2]; «українська література як мистецтво слова є носієм потужного заряду духовної  енергії, здатна передавати загальнолюдські й національні цінності  від покоління до покоління, культивувати їх у людській душі» [75:3]. Глобалізація, як провідна ознака сучасності, та соціокультурні перетворення, пов’язані з процесами світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські демократичні цінності громадянського суспільства в Україні, зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад літературної освіти та її значення в процесі естетичного виховання.

В Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) визначається: «загальна мета літературної освіти – ввести учнів у світ прекрасного, прилучаючи до національного і світового мистецтва слова в його взаємозв’язках з мовою, історією, музикою, живописом, архітектурою, до духовних пошуків видатних письменників; виховувати потребу в читанні, інтерес до художнього слова, високі  естетичні смаки» [39:3]. Спираючись на визначення мети літературної освіти, акцентуємо увагу на тому, що у процесі гуманізації та гуманітаризації літературної освіти актуалізується проблема вивчення літератури як мистецтва слова, визначення її естетичного впливу на особистість, її ролі в системі естетичного виховання. Виховний вплив літератури обґрунтовувався ще у працях давньогрецьких філософів та літературознавців. Однак словесне мистецтво, яке сьогодні посідає одне з провідних місць у суспільно-естетичній свідомості людства, не відразу знайшло таке визнання. Видатні мислителі епохи античності надавали перевагу скульптурі та живопису, поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елементу наочності в її зображеннях. Аристотель надавав великого значення мистецтву загалом і літературі зокрема у процесі вдосконалення духовної сфери особистості. За його концепцією наука і мистецтво належать до галузі теоретичного розуму; філософ чітко розмежовував об'єкти їх дослідження, наголошуючи, що історик осмислює те, що дійсно відбувалося, а поет – що мало б відбутися. Звідси – відомий вислів Аристотеля: «Поезія більш філософічна і серйозніша за історію: поезія говорить про загальне, історія – про одиничне». На думку античного філософа, найефективнішим засобом естетичного виховання є мистецтво, особливо, мистецтво слова – духовна пам'ять людства. Літературну творість Аристотель  вважав тісно пов’язаною з філософією, наголошуючи, що до царини мислення має відношення все, що пов’язане зі словом.

Одним із перших, хто звернув  увагу на значення слова, вимагав від письменника  сумлінного ставлення до лінгвістичної організації тексту, був Горацій, автор трактату «Арс поетика». Він наголошував на значенні слова, художньої літератури у формуванні духовної сфери особистості. Велику увагу вихованню молоді засобами поетичного слова приділяв філософ І-ІІ ст. Плутарх, який вважав, що для того, аби молодь могла оволодіти мистецтвом слова, треба давати їй знання про те, що поезія – це не тільки краса вимови, а, передусім, мистецтво мімезису, образне відбиття самого життя [54: 162-179]. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку людського суспільства, засвідчила, що словесне мистецтво нічим не поступається перед живописом та скульптурним зображенням, а багато в чому й перевершує їх. Це зумовлене насамперед тим, що слово — найбільш пластичний матеріал образотворення, адже засобами словесної передачі можливим є частково відтворювати зображувальну специфіку кожного виду мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи створюють ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний із матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову. Теоретично переваги літератури  порівнянно з іншими видами мистецтв були обґрунтовані Г. Лессінгом у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії», де автор акцентує увагу на проблемі впливу літератури не на органи чуття, а на свідомість, розум, що сприяє розвитку духовної сфери особистості. Крім того, Г. Лессінг наголошує на тому, що сила впливу літератури залежить і від духовного розвитку особистості, її фантазії, здатності до творчості, а отже – до якісного сприйняття твору мистецтва слова. Думки Г. Лессінґа були поглиблені в «Естетиці» Г. В. Ф. Гегеля, який обґрунтовує думку про те, що мистецтво покликане розкривати істину, і відводить літературі як мистецтву слова провідну роль, вказуючи й на її виховний вплив. Отже, згідно з висновками філософів, література, як одна з форм пізнання дійсності, виступає джерелом духовного збагачення і формування світогляду особистості, допомагає усвідомити їй своє покликання, визначити систему цінностей.

На виховному значенні літератури як мистецтва слова наголошував    Ф. Шиллер, який стверджував, що мистецтво, зокрема література, має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість, оперуючи при цьому поняттям «цілісна людина». Думки Ф. Шиллера про вплив літератури на духовну сферу особистості, її виховне значення поглиблювались мислителями і в наступні епохи. Значний внесок у розробку теорії словесного мистецтва та його місця в системі мистецтв зробили російські критики XIX століття В. Бєлінський і М. Чернишевський. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко. Зокрема, І. Франко, підкреслюючи специфічність літератури як виду мистецтва, наголошував на тому, що «письменник апелює не безпосередньо до органів чуття, а до уяви» [80:23]. Апеляція до уяви збуджує асоціації, розвиває образне мислення, формує творчий потенціал читача. У цьому й полягає особлива розвивальна риса літератури, її виховний вплив. Подібну думку висловлює М. Чернишевський: «…усі інші мистецтва, подібно до живої дійсності впливають прямо на почуття, поезія діє на фантазію» [62:34]. Мистецтво слова акумулює моральний досвід поколінь і завдяки своїм специфічним якостям допомагає кожній людині виявити власну моральну позицію на рівні свідомості через оцінку своїх спонукань, вчинків, особистих якостей; вона також формує мотиви, ціннісні орієнтації через співвідношення з моральними нормами та ідеали. Література як мистецтво слова має величезне значення у становленні духовного світу особистості, формуванні естетичних почуттів, створює сприятливі умови для взаємодії мистецтв. Як провідний вид мистецтва, література розглядається В.Вансловим, О.Рисаком. Порівнюючи види мистецтв за інтенсивністю та глибиною впливу, дослідники доходять висновку, що література за здатністю повно й широко відображати життя є всеосяжним мистецтвом, а за можливостями проникнення в усі сторони і грані дійсності універсальна, оскільки сфера застосування мови безмежна, й тому все, що позначене словом, здатне увійти до літературного твору, якщо це необхідно для розв’язання художнього задуму митця. Література має особливу значущість у процесі естетичного виховання особистості, так як її твори являють конкретно-почуттєву образність, наочність, яскравість, виразність. Вона є могутнім засобом естетичного виховання людини –  прямою функцією спілкування людей, поширює сферу людського спілкування за рахунок нової форми комунікації. Отже, література є одним із обов’язкових елементів системи естетичного виховання, мета якого, як визначено в Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, полягає в тому, щоб у процесі сприймання та інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні [40:4]. Складовою  процесу естетичного виховання, за визначенням Л. Масол, є формування естетичної культури особистості.

Естетична культура особистості – це сформована на основі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного виховання з боку суспільства здатність людини розпізнавати й переживати прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне й комічне в мистецтві  й навколишній дійсності, керуватися виробленими культурою естетичними цінностями у своїй практичній діяльності, створювати красу навколо себе й долати недосконалість світу. Показником естетичної культури особистості є розвиненість її інтелектуальної та емоційно-чуттєвої сфер, що досягається засвоєнням естетичного досвіду людства [42:56]. Філософською основою розуміння проблеми виховання естетичної культури особистості є усвідомлення визначальної ролі літератури як мистецтва слова в цьому процесі та її естетичної функції як основної. Мистецтво в усій різноманітності його видів і жанрів є каталізатором творчих потенцій особистості, здатне не тільки змінювати психічний стан людини, але й характер і мотиви її діяльності. Відображаючи цілісність буття, мистецтво сприяє цілісному сприйняттю світу. Його виховне значення зумовлене психологічними особливостями впливу на людину.

 Сила впливу творів мистецтва залежить від правдивості й глибини художнього висвітлення дійсності, творчої майстерності автора, важливості для суспільства піднятих ним проблем. Морально-естетичні почуття, що виникають у процесі сприйняття творів мистецтва, живляться минулим досвідом людини, тому її переживання під час зустрічі з мистецтвом є не лише емоційним станом, а й роздумом. Попередній досвід позитивно впливає на пробудження творчої фантазії особистості, створює умови для її духовного розвитку, збагачує загалом. Сила естетичного враження, яке отримує читач від художнього твору, має велике значення  як для формування естетичної культури, так і для розвитку духовної сфери особистості за рахунок того, що словесне мистецтво дає людині інтелектуально-емоційну насолоду, пов'язану не лише зі сферою почуттів як таких, але й з усім, що відноситься до сфери розуму, інтелектуально-пізнавального світу кожного.

За Ю. Борєвим, тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ в його структурній цілісності за законами краси [14:52]. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з погляду його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин. Саме тому на сучасному етапі розвитку суспільства, в епоху тотальної глобалізації, інформаційного перенасичення, естетичне виховання особистості є важливим завданням освітньо-виховної системи. М. Каган розглядає естетичну культуру як систему “засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ” [36:18]. Естетична культура є складовою частиною естетичної свідомості. Естетична свідомість розвивається під впливом засобів мистецтва, зокрема літератури, і визначає рівень розвитку духовної сфери особистості. Підкреслимо, що естетична свідомість – це цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів, ідей, що розвивається під впливом естетичної діяльності суспільного суб'єкта. Естетична свідомість – абстрактне поняття, що позначає особливу духовну освіту, яка характеризує естетичне відношення людини або суспільства до дійсності. Естетичну свідомість розглядаємо в двох аспектах: як  продукт тривалого історичного розвитку суспільства, форму суспільної свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу та як особистісну індивідуальну характеристику окремої людини. Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах. Від багатства та різноманітності естетичної практики суспільства або особистості залежить розвиток естетичної свідомості.

Естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на грунті якого плекається емоційність і чуттєвість. Естетичні почуття особистості стають чуттєвим індикатором і допомагають визначити користь або шкоду того чи іншого явища, виступають збудниками поведінкових реакцій. Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття й чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання). На основі розвитку естетичної свідомості розвивається зтатність особистості до естетизації об’єктивної дійсності, естетичного сприйняття світу та явищ мистецтва зокрема. Як стверджує О. Гулига, естетичне сприйняття розвивається тоді успішно, коли здійснюється систематичне спілкування особистості з творами мистецтва. Навчальний процес забезпечує таке спілкування з творами мистецтва, зокрема літератури, тому посідає провідне місце в системі естетичного виховання особистості.

Основою прилучення учнів  до багатств літератури є естетичне  сприймання художніх творів. Глибина  цього сприйняття зумовлена розумінням мови мистецтва, вмінням за словом, діями, вчинками та колізіями бачити у творі авторську естетичну позицію. За висновками психологів, літературознавців, педагогів, художнє сприйняття виступає процесом відображення літературних творів у свідомості реципієнта  і є результатом його активної духовної діяльності. Особливість такої діяльності полягає у формуванні естетичних емоцій та смаку, тому потребує напруженої духовної праці та співтворчості вчителя й учнів. Учені звертають увагу на морально-світоглядну спрямованість художнього сприйняття і суперечливий характер емоційно-естетичних реакцій. Необхідність залучення особистості до мистецтва у всьому видовому його розмаїтті вимагає створення психолого-педагогічної установки перед сприйняттям художнього твору, тобто готовності до виконання такої діяльності, під час якої б у найбільшій мірі задовольнились її естетичні потреби [28:33]. Для виникнення такої установки достатньо двох елементарних умов: потреби і ситуації її задоволення [46:23]. У такій установці відображається цілісний стан реціпієнта: найбільш сприятливе співвідношення інтелектуального і емоційного, готовність до сприйняття, злагодженість. Така установка надає процесу спрямований характер, що має важливе значення для формування морально-естетичних якостей індивідума.

Таким чином, узгодженість чуттєвої та інтелектуальної сторін у сприйнятті мистецтва особистістю сприяє осягненню морально-естетичної цінності художніх творів. Відбувається перехід від несвідомого (інтуїтивного) емоційного сприйняття до свідомого морально-естетичного переживання. В ході нашого дослідження виділяємо такі етапи засвоєння творів мистецтва:

• первісне сприйняття, яке пов’язане з відтворенням у свідомості, уяві художніх образів;
• активне духовне переживання, що здійснюється у єдності з самовираженням;
• наукове осягнення художньої дійсності;
• повторне і разом з тим нове, на більш глибокому рівні сприйняття і розуміння образів, засвоєння твору.

Аналіз наукової літературі відносно проблеми художнього сприйняття, на рівні філософських та психолого-педагогічних досліджень, дає загальну уяву про даний процес, як здатність особистості до сприйняття творів мистецтва. Ця здатність потребує від людини вміння включати до процесу емоційно-чуттєву сферу, власний духовний та емоційний потенціал, усвідомлювати умовність та життєподібність мистецтва. При цьому, слід підкреслити наявність індивідуального характеру сприйняття. Відомо, що один і той же художній твір не може формувати однакову художню свідомість, не стає умовою появи абсолютно ідентичних почуттів, сприймань, смаків, відношень.

Оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, то виникає необхідність її розвитку. Б. Теплов вважає, що «художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття», причому, «художньо повноцінне сприйняття мистецтва - це «вміння», якому треба вчитися» [54:98]. Сприйняття твору мистецтва за своєю природою – творчий акт, який характеризується інтенсивністю творчого переживання, співучастю реципієнта, сприяє розширенню і збагаченню його особистого досвіду художнього бачення світу. Сприйняття твору мистецтва слова – явище специфічне, на чому наголошує В. Халін, стверджуючи, що «…складність його полягає в тому, що в акт сприймання людина включає весь комплекс уявлень про відповідний предмет і свої знання про нього» [78:18]. Спілкування з творами мистецтва слова удосконалює здатність естетично сприймати не лише твори мистецтва, а й об’єктивну  дійсність.

Процес розвитку естетичного сприймання мистецьких творів зумовлює формування естетичних почуттів, тобто відображення у свідомості людини адекватного естетичного переживання – емоційної реакції – та виникнення духовної насолоди, яка проявляється в естетичному судженні, оцінці сприйнятого твору, бажанні спілкуватися з мистецтвом. «Естетичне почуття викликається художністю образу. Насамперед, це почуття розумове і безпосередньо зумовлене двома причинами: тим, що ми добре зрозуміли образ, і тим, що ми цілком співчуваємо автору », - пояснював Д. Овсянико-Куликовський [54:9]. Схиляємося до думки, що естетичне почуття зумовлююється як розумовими, так і емоційними переживаннями. Емоційне враження від словесно сприйнятого реалізується не під час читання чи на слух, а завдяки активізації уяви, фантазії, що в достатньо розвиненій формі властива далеко не кожному. Учень-читач в процесі осягнення твору літератури стає учасником діалогу з автором твору, його героями, художніми деталями. Основними складниками естетичного впливу, на думку Н. Миропольської, виступають естетичні споглядання, переживання і діяльність [54:29]. Сприйняття твору літератури викликає переживання, що є естетичними, оскільки стимулюють високі почуття, які, в свою чергу, є прообразом наступного естетичного вчинку. Під час читання художнього твору  «здійснюється процес проживання чужого літературного життя й водночас  відбувається переосмислення та збагачення свого» [62:26]. Естетичні переживання стимулюють естетичну діяльність, художній твір є основоположним елементом естетичного впливу на особистість. Феномен літератури як мистецтва словам полягає у тому, що вона сама по собі здійснює виховний вплив на читача. Читач звертається до художнього твору, щоб знайти відповіді на важливі для себе питання, позбавитися від емоційного дискомфорту, отримати естетичну насолоду від процесу сприйняття твору.

Саме тому сьогодні, коли дефіцит духовної  культури усвідомлюється як одна з головних перешкод оновлення суспільства, духовний розвиток виступає одним з найактуальніших завдань сучасної школи, літературна освіта повинна стати провідним елементом естетичного виховання, духовного збагачення особистості. Для досягнення ефективності освітньої системи необхідно повною мірою використовувати естетичний потенціал літератури як мистецтва слова, спрямовуючи його в напрямку гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу.

2. Психолого-педагогічні передумови естетичного виховання старшокласників під час вивчення лірики

Однією з актуальних проблем сьогодення, яка гостро постає перед педагогічною громадськістю і суспільством загалом, є виховання людини як найвищої морально-духовної цінності, в якій тісно взаємопов’язані естетичні знання, естетичний досвід та естетична активність. Естетичне виховання – один із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості. Поняття “естетичне виховання” є багатогранним. На думку багатьох учених, зокрема Д. Кучерука, Л. Левчука, М. Русина, це поняття містить безліч суперечностей. По-перше, естетичне виховання може входити до складу всіх інших видів виховання: морально-етичного, національного, художнього тощо. Крім того, естетичне виховання передбачає й спорідненні поняття: художнє виховання; естетична і художня освіта та ін. В. Сластьонін ототожнює поняття «естетичний розвиток» і «художнє виховання» [65:266]. Однак А. Верем’єв наголошує на некоректності такого ототожнення [12:4]. На думку Є. Бодіної, сутність естетичного виховання полягає в спрямованому формуванні естетичної свідомості особистості [12:34].           А. Комарова визначає естетичне виховання як розвиток ціннісних орієнтирів у естетичній сфері, вироблення критеріїв оцінки та принципів ставлення особистості до цих цінностей [37:25]. Дослідниця схиляється до думки Є.Бодіної, підкреслюючи, що кінцевою метою естетичного виховання є розвиток естетичної свідомості. А. Верем’єв наголошує на тому, що естетичне виховання повинно розглядатися як двосторонній процес формування особистості: з одного боку – як удосконалення рецептивних здібностей (тобто формування естетичної свідомості), з іншого боку – як розвиток продуктивної активності (виховання потреби і здатності створювати естетичні цінності) [19:37]. Учений підкреслює, що зміст естетичної культури особистості складають такі елементи: 1) естетичні знання, погляди, переконання; 2) естетична реакція на об’єкт; 3) естетичний смак; 4) естетичний ідеал; 5) естетична мотивація (естетичні потреби, інтереси, установки); 6) естетична діяльність [20:18]. Підкреслимо, що сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції. Д. Кучерук розглядає естетичне виховання як удосконалення естетичної культури особистості. Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності, що передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним [30:263]. Водночас у школярів виникає прагнення й виробляється вміння вносити елементи прекрасного в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, формується готовність до посильного виявлення себе у мистецтві. Естетична культура розвивається у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного процессу загалом і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення здатності естетично сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті й мистецтві.