Планування та аналіз оборотних коштів на підприємстві

ВСТУП

У сучасних ринкових умовах, що характеризуються нестабільністю економічної ситуації на глобальному та макроекономічному рівнях, вітчизняним підприємствам дуже важливо раціонально та ефективно здійснювати управління своїми активами. До однієї з найважливіших складових майна підприємства і відносяться оборотні кошти. А раціональне планування та ефективне використання оборотних коштів є одним з основних завдань будь-якого виробничого підприємства, адже вони мають вплив на різні аспекти операційної діяльності суб`єктів господарювання: на показники виробництва та реалізації продукції, використання матеріальних ресурсів у виробництві, структуру собівартості продукції, збалансованість грошових потоків за всіма видами діяльності, а також на фінансовий стан підприємств.

Крім того, в умовах обмеженості  джерел фінансування підприємства, підвищення ефективності використання обігових коштів дозволяє підприємству отримувати вільні матеріальні та грошові ресурси, що можуть бути використані в якості додаткових внутрішніх джерел для подальших інвестицій.

 Саме тому дослідження та удосконалення процесів планування та аналізу використання оборотних коштів, як складових системи управління ними, є актуальними в наш час для будь-якого підприємства.

Теоретичні основи сутності оборотних коштів та теорії управління обіговими коштами розглянуто у наукових працях вітчизняних у зарубіжних учених-економістів: А.О. Абубакера, І.О. Нич, І.А. Бланка, А.В. Бугая, Дж.К. Ван Хорна, Н.В. Ізмайлової, С.В. Калабухової, О.В. Лиси, І.О. Лук`янченко, та інших.

Метою роботи є узагальнення теоретичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо планування та аналізу використання обігових коштів.

Для вирішення даної мети у роботі поставлено та вирішено наступні завдання: дослідити економічну сутність обігових коштів підприємства; розглянути структуру, класифікацію та функції обігових коштів; дослідити методичні підходи до планування тв. аналізу використання обігових коштів підприємств; провести аналіз фінансового стану підприємства; подати технологію аналізу обігових коштів підприємства; проаналізувати ефективність використання обігових коштів підприємства; побудувати модель управління залишком грошових коштів Міллєра-Орра з метою оптимізації величини обігових коштів; дослідити залежність рівня ефективності виробництва від величини виробничих запасів; розглянути можливість використання показника доданої економічної вартості для аналізу використання обігових коштів.

Об`єктом дослідження є процес планування оборотних коштів підприємства та аналізу їх використання.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні аспекти процесу  планування оборотних підприємства та аналізу їх використання.

Для дослідження економічної сутності оборотних коштів та обґрунтування процесів планування ними та аналізу використання оборотних коштів було застосовано загальнонаукові та специфічні методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, логічне узагальнення, вертикальний та горизонтальний аналіз, регресійний аналіз, аналіз коефіцієнтів.

Інформаційною базою  для написання роботи є основний текст праць вітчизняних та зарубіжних вчених, законодавча база у сфері складання фінансової звітності, фінансова звітність (форма №1 «Баланс», форма №2 «Звіт про фінансові результати» та форма №3 «Звіт про рух грошових коштів») ДНВП «Об`єднання Комунар» за 2009-2011 роки.

Практичне значення отриманих  результатів полягає в тому, що: обґрунтування можливості оптимізувати загальну величину обігових коштів через управління цільовим залишком грошових активів дозволяє таким чином вивільняти підприємству значні суми грошових коштів та надає можливість підвищення ефективності використання як грошових коштів, окремо, так і обігових, взагалі; описана методика аналізу обігових коштів з використанням показника доданої економічної вартості дозволяє керівництву підприємства проводити більш широку оцінку ефективності використання обігових коштів та приймати виважені рішення щодо управління ними.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗУ

ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ

1.1. Економічна сутність обігових коштів підприємства

Оборотні кошти є необхідним та невід`ємним елементом функціонування будь-якого підприємства. Вони покликані забезпечувати безперервність виробничого процесу підприємства, шляхом постійної мобілізації внутрішніх виробничих резервів і повного своєчасного фінансування його діяльності.

Оборотні кошти має  одночасно економічну та фінансову  природу. З економічного погляду вони є безпосереднім елементом виробництва, з фінансового – окрім натуральної форми обігові кошти мають ще і грошову форму. Крім того, оборотним коштам притаманні всі ознаки капіталу:

1) вартісна ознака, що визначає обігові кошти як гроші, які перебувають в обігу і дають дохід від цього обігу або які інвестовані в ресурси, що використовуються у процесі виробництва товарів та послуг;

2) натурально-речова ознака, характеризує обігові кошти як ресурси, що призначені для розвитку виробничо-торгівельного процесу;

3) генетична ознака: обігові кошти – це створені людиною ресурси, які використовуються у процесі виробництва товарів та послуг [56, с.7].

Таким чином, оборотні кошти, як економічна категорія, являють собою джерело фінансування ресурсів підприємства і засоби виробництва підприємства.

У процесу свого кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу та товарну (рис.1.1).

На першій стадії обігові  кошти, авансуючись спрямовані на придбання  сировини та матеріалів. Таким чином, вони з грошової форми  (Г) перетворюються в форму виробничих запасів (Т).

Наступна стадія кругообігу являє собою безпосередній процес виробництва. Даний етап передбачає перехід оборотних коштів із виробничих запасів (Т) в незавершене виробництво (В), а потім в готову продукцію (Тʹ).

            Фонди обігу              Оборотні виробничі               Фонди обігу

                                                             фонди

Рис.1.1. Стадії кругообігу оборотних коштів

Третя стадія передбачає перетворення готової продукції в дебіторську заборгованість (ДЗ), або в безпосередньо грошові кошти (Гʹ) шляхом її реалізації.

Таким чином, оборотні кошти, проходячи послідовно всі три стадії кругообігу, вивільнюються у своїй первісній формі (грошовій) та знову авансуються на придбання виробничих запасів, тобто реалізують перший етап кругообігу. Саме під час кругообігу оборотних коштів і забезпечується безперервний процес виробництва.

Безперервність процесу виробництва передбачає наявність загального обороту оборотних виробничих фондів та фондів обігу, внаслідок якого вартість оборотних фондів переходить із сфери виробництва у сферу обігу, а вартість фондів обігу – із сфери обігу у сферу виробництва (рис.1.1). Тобто, оборотні кошти – це економічна категорія, яка органічно об`єднує оборотні фонди та фонди обігу [56, с. 7].

На даний момент існує досить велика кількість підходів щодо визначення економічної категорії оборотних коштів як вітчизняних, так і зарубіжних учених-економістів, що говорить про неоднозначність цього поняття.

У зарубіжній науковій літературі зустрічаються два таких поняття, як чистий оборотний капітал (net working capital)  та брутто-оборотний капітал (gross working capital).

Чистий оборотний капітал зарубіжні вчені визначають як різницю між оборотними активами та поточними зобов`язаннями, що свідчить про знадність підприємства вирішувати проблему своєї ліквідності [8, с. 363]. У вітчизняній практиці аналогічним поняттю чистий оборотний капітал є поняття власні обігові кошти за визначенням, що надано в Методичних рекомендаціях щодо підготовки аудиторського висновку  при перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств, які надані Аудиторською палатою України [38].

Інше поняття –  брутто-оборотний капітал, за словами Дж.К. Ван Хорна, більш цікаве для економістів та фінансових аналітиків та визначається як інвестиції підприємства в оборотні активи, а саме, в грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторську заборгованість та в товарно-матеріальні запаси [8, с. 363].

Звернувшись до української  нормативно-законодавчої бази, слід зазначити, що, згідно з Методичними рекомендаціями з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств від 28.07.2006 Центральної спілки споживчих товариств України, оборотні кошти – це грошові ресурси, вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До них відносяться власні оборотні кошти, короткострокові кредити банку та залучені кошти інших кредиторів [37].

Дане визначення неповне, оскільки вказує лише на грошову форму обігових коштів та не враховує процес їх кругообігу.

Цей недолік був врахований Алєксєєвим І.В. та Поважним О.С. Вони зазначають, що оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу оборотних фондів та фондів обігу [4; 46]. Так само вважає і Примак Т.О.[49, с. 63].

Схоже визначення обігових коштів надають вчені Н. Міценко, О.Ященко. Вони вважають, що обігові кошти – це у грошовому виразі вартість коштів у сфері виробництва та сфері обігу, які здійснюючи кругообіг, забезпечують безперервність виробничого процесу [13, c. 90].

Однак дана думка щодо визначення сутності оборотних коштів робить акцент на їх визначенні як сукупності оборотних виробничих фондів та фондів обігу, та зовсім не враховує характер авансування.

Розкривають фінансову  природу оборотних коштів через  процес авансування такі вчені-економісти як І. Бойчик,О. Волков, С. Покропивний, Л. Шваб визначаючи обігові кошти як сукупність грошових коштів та зазначають, що вони «авансуються для створення виробничих фондів та фондів обігу» [13, c. 91].

А.В. Калина та А.А. Котвицький зазначають, що обігові кошти –  це кошти авансовані для формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції, та інших предметів праці, потрібних для підтримування безперервної виробничої діяльності [13, c. 91]. Дане визначення є неповним з боку об`єкта авансування, оскільки в даному випадку зазначається вкладення коштів виключно в предмети праці.

Аналогічний підхід спостерігається  у Павлової Л.Н., яка стверджує, що обігові кошти являють собою вартісну оцінку сукупності матеріально-речових цінностей, які використовуються як предмети праці і які діють в натуральній формі, як правило, протягом одного виробничого циклу [43, с.187].

Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. вважають, що оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції [3, с. 126].

В.В. Бочаров і В.Е. Леонтьєв визначають оборотні кошти як економічну категорію, що характеризує послідовний процес перетворення грошових коштів у виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію й знову у грошові кошти, тобто замкнене коло виробничого циклу [36]. Дане визначення розкриває сутність обігових коштів зі сторони кругообігу його різних форм та його призначення в забезпеченні безперервності виробничого процесу.

Поддєрьогін А.М. стверджує, що обігові кошти – це кошти, авансовані в обігові виробничі фонди та фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції і отримання прибутку [64].

Досить схожою є думка Зятковського І.В., який вважає, що обігові кошти – грошові кошти, авансовані в обігові виробничі фонди та фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків [23, с. 100].

Вищевикладені визначення поняття «оборотні кошти» с того чи іншого боку характеризують його економічну сутність. Найбільш повно розкривають дану категорію такі вчені як Поддєрьогін А.М. та Зятковський І.В. враховуючи у своїх визначеннях поняття «обігові кошти» і характер авансування, і їх властивість в забезпеченні планомірності та безперервності виробництва.

Таким чином, оборотними коштами вважається авансована в грошовій формі сукупна вартість для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, яка постійно переходить з однієї функціональної форми в іншу в процесі кругообігу з метою забезпечення безперервності процессу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

          Таке визначення оборотних коштів виявляє найбільш суттєві ознаки цієї економічної категорії: об`єктивне існування категорії в умовах функціонування товарно-грошових відносин; вартісну природу як провідну їх форму; авансований характер; економічну єдність оборотних виробничих фондів і фондів обігу; безперервність кругообігу ресурсів підприємства; платіжно-розрахункову функцію та цільове призначення [56, с. 17-18].

Дуже часто у нормативно-законодавчій базі та науковій літературі, крім категорії  «оборотні кошти» можна зустріти ще поняття «оборотний капітал» та «оборотні активи». Єдиної думки як співвідносити дані категорії на даний момент не існує. B табл. 1.1 показана різноманітність поглядів з приводу даного питання, починаючи з ототожнення понять «оборотні кошти», «оборотний капітал» та «оборотні активи», закінчуючи про ствердження хибності такої думки.

Вчені, які стверджують про тотожність вищезазначених понять пояснюють це тим, що зосередження оборотних коштів в активі балансу підприємства зумовило появу такого терміну як «оборотні активи» [56, с. 17].

Що ж стосується терміна  «оборотний капітал», то його виникнення вчені пояснюють становленням ринкових відносин, яке призвело до зміни форм власності та заміни поняття «фонд» на «капітал». До того ж капіталу властива функція інвестування, що передбачає вкладення коштів і отримання прибутку, а отже, тотожна функції авансування.

Вчені, що стверджують про несумісність цих понять аргументують свою думку наступним чином: «оборотний капітал» і «оборотні активи» не рівнозначні, оскільки оборотний капітал це частина загального капіталу, що інвестована в оборотні активи, він приймає їх натурально-речову форму і тільки по закінченню операційного циклу використання оборотних активів повертається в тій же формі.

Таблиця 1.1.

Погляди на співвідношення категорій «оборотні кошти»,

«оборотні активи» та «оборотний капітал»

Однак оборотний капітал  на відміну від активів не споживається і витрачається, а інвестується з подальшим його збільшенням, щоб повернутися після закінчення кожного свого обороту в тій же формі для наступного інвестування. Таким чином, оборотні активи й оборотний капітал є двома категоріями, які характеризують одні й ті ж об`єкти: грошові кошти, короткострокові фінансові інвестиції, запаси, дебіторську заборгованість, але поняття нетотожні [41; 51].

Щодо співвідношення поняття «оборотних активів» з «оборотним капіталом» та «оборотними коштами», то вчені вважають, що «оборотні активи» є вужчим поняттям за два останніх, оскільки поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу не враховує ринкових умов господарювання, зокрема таких складових господарських засобів сучасного підприємства як короткострокові фінансові інвестиції [51].

Останнє твердження про не включення в склад оборотних коштів короткострокових інвестицій не є обґрунтованим, оскільки на сучасному етапі при визначенні складу оборотних коштів та фондів обігу вчені цілком враховують ринкові умови господарювання.

Так, Бердар М.М. зазначає, що фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери [8, с.176].

Таке трактування фондів обігу дозволяє цілком справедливо стверджувати про рівність понять «оборотні кошти» та «оборотний капітал».

Щодо співвідношення понять «оборотні кошти» та «оборотні активи», то тут слід зазначити, що оборотні активи, а саме такі, як сировина, матеріали упродовж одного виробничого циклу повністю переносять свою вартість на готову продукцію. Якщо припустити, що вищезазначені поняття тотожні, то в такому випадку в кінці кожного виробничого циклу підприємство повинно було б поповнювати обігові кошти на величину оборотних виробничих фондів та фондів обігу, в які були авансовані обігові кошти. Насправді ж цього не відбувається, а навпаки, обігові кошти вкладаються з метою отримання прибутку[41, с.135].

Крім того, критерієм  функціонування обох понять є тимчасовий інтервал. Тривалість періоду для функціонування оборотних активів визначається в один рік, або в один операційний цикл, а для оборотних коштів – в один рік, або у кругообіг. Кругообіг оборотних коштів визначається як сума операційного та комерційно-фінансового циклів, тобто тривалість періоду функціонування оборотних коштів довше на час комерційно-фінансового циклу [41,с.136].

Таким чином, в процесі  дослідження сутності оборотних  коштів було виявлено, що дана категорія є багатогранною та об`єднає в собі ознаки капіталу та активу. Та визначається як авансована в грошовій формі сукупна вартість для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, яка постійно переходить з однієї функціональної форми в іншу в процесі кругообігу з метою забезпечення безперервності процессу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

У процесі свого функціонування обігові кошти проходять три стадії, приймаючи при цьому різноманітні форми, та завжди повертаються до своєї первісної – грошової форми. Беручи до уваги поняття «обіговий капітал» та «обігові активи», що використовуються сучасними економістами, було виявлено, що поняття «обігові кошти» та «обіговий капітал» є синонімами, а категорії «оборотні активи» та «оборотні кошти» нетотожні, проте характеризують одні й ті ж об`єкти.

1.2. Склад, структура,  класифікація та функції обігових коштів

підприємства

 Опираючись на поняття оборотних коштів, доцільно стверджувати, що склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів та фондів обігу підприємства.

Суттєвих розбіжностей між визначенням елементів оборотних виробничих фондів та фондів обігу не існує. Елементи оборотних виробничих фондів та фондів обігу представлені на рис. 1.2.

Оборотні виробничі  фонди – це сукупність предметів  праці та деяких знарядь праці. До оборотних виробничих фондів належать:

1) запаси;

2) незавершене виробництво;

3) витрати майбутніх  періодів.

Запасами вважаються матеріальні ресурси, що вже є власністю підприємства, але ще не були використані у господарській діяльності. До виробничих запасів слід віднести: сировину, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, товари.

 Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких підприємство не завершило. Воно є лише на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу більша за один день [66, c. 291].

Рис. 1.2. Склад оборотних  коштів

 У вартісному вираженні незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року тощо) такий цикл не встигає бути завершеним [66, с. 291].

До витрат майбутніх  періодів належать витрати на виконання науково-дослідницьких та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та ін., які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному році [66, с.291].

Фонди обігу, у свою чергу  визначаються як сума залишків готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери [8, с. 176].

Складовими елементами фондів обігу є:

1) готова продукція  на складі;

2) відвантажена готова  продукція;

3) грошові кошти на рахунках;

4) грошові кошти в  розрахунках;

5) дебіторська заборгованість;

6) готівка в касі.

Під готовою продукцією розуміється вартість вироблених підприємством товарів, що готові до реалізації. До витрат на її виготовлення повністю включаються витрати на комплектацію готової продукції, вартість її упаковки, а також витрати на виробництво готової продукції.

Дебіторська заборгованість по своїй суті становить товарний кредит, який підприємство надає своїм клієнтам на певний визначений термін. Вона характеризується такими особливостями:

1) для клієнта дебіторська заборгованість  є формою безкоштовного використання залучених коштів постачальника і платного товарного кредиту;

2) період оборотності дебіторської заборгованості впливає на тривалість фінансового циклу (проміжок часу між розрахунками з постачальниками і надходженням платежів від клієнтів). Тобто, чим вище дебіторська заборгованість у підприємства, тим більший об`єм грошових котів йому необхідно залучати для фінансування своєї поточної господарської діяльності;

3) обсяг дебіторської заборгованості  перебуває і прямій залежності  від обсягів виробництва та реалізації продукції підприємством;

4) прогнозований обсяг дебіторської заборгованості має лише оцінювальний характер.

Грошові активи підприємства є найбільш ліквідною формою обігових коштів, а також кінцевою. В сучасних умовах до грошових коштів відносять не лише їх залишки на банківських рахунках та в касі, а ще й короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, що вільно конвертуються в грошові кошти та характеризуються невисоким ризиком втрати своєї вартості [12, с. 173].

Якщо процес виробництва на кожному підприємстві неперервний, то оборотні активи, що обслуговують його, у кожний момент перебувають одночасно як у сфері виробництва у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, так і у сфері обігу у вигляді готових виробів та грошових коштів. Крім того, зі сфери виробництва вони переходять у сферу обігу і навпаки, тобто постійно перебувають у русі, проходячи три стадії кругообігу — грошову, товарну та виробничу.

          Співвідношення оборотних активів у сфері виробництва і сфері обігу залежить від особливостей організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних активів у сфері виробництва й обігу. Підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних активів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Слід зазначити, що склад  оборотних коштів на кожному підприємстві може відрізнятися за своїми елементами. Це залежить від галузі в якій функціонує підприємство.

Структура обігових коштів – це питома вага окремих елементів оборотних виробничих фондів та фондів обігу в загальній вартості оборотних коштів.

Залежність структури  оборотних коштів від виду промислової  діяльності підприємства наведена в табл. 1.2 [7].

Таблиця 1.2.

Залежність структури  оборотних коштів від виду

промислової діяльності

На структуру оборотних активів підприємства, окрім виду діяльності підприємства впливає низка факторів, зокрема, галузь, в якій функціонує підприємство; особливості та тривалість операційного циклу; трудомісткість продукції; матеріаломісткість продукції; підготовчі витрати підприємства; форми розрахунків, що застосовує підприємство; відстань до споживачів продукції та постачальників сировини та ін.

   Існує безліч наукових думок щодо класифікації оборотних коштів. Головне питання постає у виборі класифікаційних ознак.

Поддєрьогін А.М. класифікує оборотні кошти за трьома ознаками: залежно від участі у кругообігу, від методів планування та регулювання та за видами. Івахненко В.М. крім цих ознак виділяє ще класифікацію обігових коштів за характером фінансових джерел формування.

Бланк І.А. та Берехтіна  Л.О. додатково поділяють оборотні кошти за періодом функціонування.

Таким чином, найбільш широка класифікація оборотних коштів наведена в табл.. 1.3 [40, с.126].

Таблиця 1.3.

Класифікація оборотних  коштів