Самоменеджмент, як фактор ефективної системи управління підприємством

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження  зумовлена тим, що ефективність управлінської діяльності багато в чому зумовлена самоменеджментом керівника, тобто, його здатністю до самоорганізації, вміння ефективно організовувати процес управління і раціонально використовувати робочий час для успішної професійної діяльності і вільний час – для особистих і сімейних потреб.

Найважливіші риси сучасного керівника: професіоналізм, здатність вести  за собою колектив, прагнення створювати і підтримувати хороший психологічний  клімат, неможливо розвинути без роботи над собою, без самоменеджменту.

Інтерес до цієї проблеми не випадковий. Він зумовлений логікою розвитку управлінських знань.  Самоменеджмент, як новий напрям в сучасному менеджменті, виник у відповідь на зміни в управлінській ситуації в світі. Зокрема, до цього привело зростання масштабів і динамізм змін у підприємництві та бізнесі, що вимагає від менеджерів освоєння нових підходів і навичок управління, боротьби з можливістю власного відставання, безперервності саморозвитку. Наростання невизначеності, тиску і напруженості в різних формах життєдіяльності організацій і пов’язаних з цим стресів, вимагають від менеджерів вміння керувати собою. Перетворення творчого потенціалу працівника в найцінніший капітал організації висуває вимогу збереження і розвитку цього потенціалу, в тому числі і самими працівниками. Вичерпання можливостей багатьох традиційних шкіл і методів управління ставить менеджерів перед необхідністю освоєння сучасних управлінських прийомів переоцінки свого потенціалу і роботи над його розвитком.

Саме потреба в мотивації  творчого потенціалу кожного працівника і неможливість задовольнити її в  рамках традиційного менеджменту та зусиллями самих організацій викликали до життя процес соціологізації і психологізації менеджменту, на хвилі якого і виник напрямок самоменеджменту.

Мета дослідження - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи самоменеджменту в товаристві. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

• визначити теоретико-методологічні засади практики самоменеджменту в сучасній організації;
• дати вичерпну характеристику практики реалізації самоменеджменту в товаристві;
• проаналізувати та надати пропозиції щодо удосконалення системи самоменеджменту в товаристві.

Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Славутський покрівельний завод».

Предметом дослідження є система самоменеджменту у ТОВ «Славутський покрівельний завод».

Теоретичною і методологічною основою  роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні  та економічні явища у розвитку й  взаємозв’язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

Інформаційними джерелами для  виконання даної дипломної роботи є законодавча база, літературні  джерела, періодичні видання, звітність  ТОВ «Славутський покрівельний завод» та інші матеріали, які стосуються його діяльності.

Робота викладена на 110 сторінках, включає вступ, три розділи, висновки, 25 рисунків, 5 таблиць, список використаних джерел, додатки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ

1.1Сутність та функції самоменеджменту

Самоменеджмент являє собою  послідовне і цілеспрямоване використання випробуваних методів роботи в повсякденній практиці, для того, щоб оптимально і зі змістом використовувати  свій час [28, с. 7-8].

Основна мета самоменеджменту полягає  в тому, щоб максимально використовувати  власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя (самовизначатися) і переборювати зовнішні обставини  як на роботі, так і в особистому житті.

Кожній людині взагалі і особливо тому, хто готує себе до роботі організатора-менеджера або вже є таким, в першу чергу, необхідно вміти перетворити ситуацію, для якої типова невпорядкованість дій, обумовлена ​​зовнішніми обставинами, у ситуацію спрямованих і здійсненних задач.

Навіть тоді, коли на вас з усіх боків звалюються різні завдання й робота прямо-таки захльостує, можна завдяки послідовному плануванню часу і використанню методів наукової організації праці краще здійснювати свою діяльність, щодня виділяючи резерв часу (у тому числі і для дозвілля) для дійсно керівних функцій.

Багато менеджерів занадто орієнтовані  на процес діяльності, а не на його результати. При такому підході вони вважають за краще [52, с. 23]:

• правильно робити справи замість того, щоб робити правильні справи;
• вирішувати проблеми замість того, щоб створити творчі альтернативи;
• зберегти кошти замість того, щоб оптимізувати використання засобів;
• виконати обов’язок замість того, щоб домагатися результатів;
• зменшувати витрати замість того, щоб підвищувати прибуток.

Л.Зайверт цілком обґрунтовано нагадує про те, що покращувати своє життя необхідно з самого себе. «Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе». Замість того, щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє ставлення до них [28, с.14-15].

Л.Зайверт дає практичні рекомендації для тих, хто хоче поліпшити своє безпосереднє виконання функцій керівника, менше засиджуючись на роботі, ефективніше виконуючи покладені завдання з меншими затратами часу, попереджаючи стреси, підвищуючи кваліфікацію. Він пропонує контролювати те, чого всім нам часто не вистачає - час - шляхом складання планів роботи, де кожному виду діяльності потрібно приділяти місце, вказавши тимчасовий інтервал, тобто визначивши частку вільного часу, за допомогою якого можна навчитися контролювати себе і контролювати виконання щоденних завдань.

Щоденне рішення різного роду завдань  і проблем можна представити  у вигляді різних функцій, які  перебувають у певній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються в певної послідовності. Процес самоменеджменту  в аспекті послідовності виконання  конкретних функцій охоплює шість  фаз:

• постановка мети - аналіз і формування особистих цілей;
• планування - розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;
• прийняття рішень по конкретних справах;
• організація і реалізація - складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених завдань;
• контроль - самоконтроль і контроль разом (у разі необхідності - коректування цілей);
• інформація і комунікація - фаза, властива певною мірою всім функціям, так як і комунікація і обмін інформацією необхідні на всіх фазах самоменеджменту [28, с.23-24].

Окремі функції не обов’язково суворо слідують одна за одною, а можуть переплітатися. (рис 1.1.)

Рис. 1.1. Функції самоменеджменту

Тобто, функціями самоменеджменту  є чітка постановка цілей, планування часу, розпорядницька діяльність і  контроль, здійснення ділових комунікацій.

Кожна наука має різні, відносно самостійні теорії, які вивчають і  досліджують окремі сторони її об’єкта - те, на що спрямовано предметно-практичну і пізнавальну діяльність. Якщо самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини розглядати як наукову дисципліну, то в ній слід виділити свої предмет і об’єкт вивчення і дослідження. Якщо самоменеджмент є науковою теорією то можна говорити про систему знань, що служать об’єктом, джерелом дослідницької діяльності у сфері, яка нас цікавить.

Аналіз практики управління дає  змогу зробити висновок, що самоуправління - складне біологічне, соціальне, духовне, інформаційне, організаційно-технологічне явище, системна діяльність у сфері управління людиною. Розглядаючи цю складну діяльність як процес, можна визначити, що він відбувається зі зміною станів, якостей об’єкта, передбачає наявність певних етапів і тенденцій, пов’язаний із закономірностями, що становлять предмет цієї наукової дисципліни.

Об’єктом самоменеджменту є людина як складна біосоціальна і духовна система, інформаційно-енергетичний комплекс. Предмет - діяльність людини із самоуправління своєю життєдіяльністю і діяльністю при досягненні поставлених цілей [33, с.23].

Сучасні концепції самоуправління людини, а також створені нею теорія і практика є цілісною системою поглядів, де, з одного боку, доведено, що краще  управління - це самоуправління, а з іншого - що людина є автоматизованою, саморегульованою системою, яка самоорганізується.

Людина як система здатна розвиватися повністю самостійно. Сьогодні теорія самоуправління людини вступає  в якісно новий період розвитку. Характерною рисою розвитку науки  про ефективну людську діяльність є інтенсивний процес її диференціації. Виокремилася праксеологія, об’єктом дослідження якої є свідома діяльність людини щодо її вдосконалення. Поява особливої сфери знань - акмеології - зумовлена потребою суспільства у високому професіоналізмі фахівців, у створенні умов максимального їхнього самовираження і творчої самореалізації. Акмеологія, яка вивчає механізми розвитку, фактори, що заважають і сприяють розвитку людини, досягненню нею вершин «акме», може стати базовою для самоменеджменту.

Разом з диференціацією відбувається і процес інтеграції, коли на стику раніше роз’єднаних теорій з’являються нові, відносно самостійні теорії, границі яких виявляються досить чітко. До такого комплексу теорій належить самоуправління, самоменеджмент. Стимулює процес створення цієї наукової дисципліни зміна суспільного ладу і наслідки цього для кожної людини.

Складність і різноманіття законів самоуправління людини як системи, підвищення відповідальності людини за результати своєї життєдіяльності зумовлюють виокремлення теорії самоуправління у відносно самостійну дисципліну. Теорія самоуправління - сума знань про самоуправління людини, закони (закономірності) функціонування її як біосоціальної і духовної системи, принципи, методи, прийоми, техніка вирішення нею завдань для досягнення поставлених цілей. Вона призначена для визначення найбільш ефективних шляхів і засобів досягнення людиною життєвих цілей.

Основними завданнями теорії самоуправління є:

• вивчення й узагальнення досвіду самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини при досягненні нею своїх цілей;
• виявлення і дослідження закономірностей, властивих самоуправлінню,визначення принципів, розроблення технологій вирішення життєво важливих завдань;
• розроблення рекомендацій в галузі самоуправління, підготовки людини до активної життєвої позиції;
• розроблення методів дослідження проблем самоуправління, виявлення нових вимог і тенденцій розвитку.

Вирішення завдань теорії самоменеджменту можна очікувати лише за умови:

• розроблення рекомендацій на підставі фундаментальних досліджень у галузі методології, біології, психології, психофізіології, соціальної психології, акмеології, теорії самоуправління і теорії діяльності, педагогіки,соціології, валеології, праксеології та інших наукових дисциплін;
• системодіяльнісного підходу до розроблення і реалізації програм навчання і підготовки людини до життя;
• готовності людини сприймати рекомендації науки і передової практики.

Основні розділи теорії самоменеджменту представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Основні розділи  теорії самоменеджменту

На сьогодні завдання і  зміст навчальної дисципліни «Самоменеджмент» може бути представлений в системній залежності з іншими дисциплінами (Додаток А).

Розглянемо поняття, що виражають найбільш загальні властивості  та зв’язки, є сутністю самоуправління, вузловими пунктами, які допомагають пізнати природу цього явища.

До вузлових, спірних  категорій теорії самоуправління належать «сутність», «зміст», «система» і  «засоби» (методи, техніки, технології тощо). Особливе місце відведено  взаємозв’язку і взаємозалежності категорій теорії самоуправління (рис. 1.3).

Рис.  1.3 Взаємозв’язок основних категорій теорії самоуправління

Категоріальна структура  - опосередкований переходами взаємозв’язок основних категорій теорії самоуправління життєдіяльністю людини. Кожна категорія має певний філософський зміст. Показаний на рис.1.3 взаємозв’язок категорій дає змогу виділити, виходячи з логічної послідовності їх функцій у теорії самоуправління, три вузлові категорії: вихідну, центральну і завершальну. При цьому завершальна категорія не означає кінець теоретичного пізнання об’єкта, а дає можливість конкретизувати основні категорії теорії та вводити нові поняття в її структуру.

Вихідна категорія - «життєдіяльність». Вона вибрана на підставі аналізу її змісту, що визначає межі дослідження. Ця категорія є основою побудови системи теоретичного знання.

Центральна категорія  - «ціль». Це «продукт» свідомості, який виступає системотвірним і організуючим фактором у людини. Внаслідок протилежності вихідної та центральної категорій теорії самоуправління остання не може бути безпосередньо дедукована (виведена) з вихідної. Перехід від життєдіяльності до цілі здійснюється шляхом аналізу процесу інтеріоризації, що у реальності опосередковує зв’язок цілі з чуттєво практичною діяльністю. Від категорії «ціль» походять загальні поняття (категорії) - функції, методи. Вона виконує функцію ціле покладання життєдіяльності та діяльності людини.

Завершальна категорія  - «самоуправління», є ланкою між вихідною і центральною категоріями. Вона спрямовує дослідження об’єкта і відображає якісну межу його розвитку, де відбуваються зміна різноманітних властивостей, реалізація певних можливостей об’єкта.

Кожна категорія, яка відображає об’єктивне явище, у процесі самоуправління, посідає певне місце в загальній системі категорій. Розбіжності у формулюванні основних понять зумовлені недостатньо чітким підходом до їх добору і визначення змісту з урахуванням особливостей самоменеджменту. Робота з формулювання і добору категорій та понять триває і нині.

Категоріальний аналіз свідчить, що самоменеджменту притаманні власні категорії. Взаємозв’язок основних категорій дає змогу запропонувати модель самоменеджменту (рис. 1.4).

Рис.  1.4 Концептуальна  модель самоменеджменту

Ефективність самоуправління залежить від того, наскільки система  його відповідає законам (закономірностям), які об’єктивно діють у сфері життєдіяльності та діяльності людини, визначають її функціонування і розвиток. Отже, потрібно знати закони управління, особливо механізм їх дії, форми вияву і правильно використовувати їх в процесі життєдіяльності та діяльності у конкретних умовах, що складалися. Творче застосування знань законів управління дає змогу свідомо створювати умови для сприятливої їх дії, передбачати розвиток подій, визначати обґрунтовані та реальні цілі самоуправління, приймати оптимальні рішення й ефективно управляти життєдіяльністю і діяльністю. У самоуправлінні діють загальні та специфічні закони управління. Загальні закони виражають найістотніші зв’язки і відносини між життєдіяльністю і діяльністю людини та іншими явищами природного і громадського життя, а специфічні - між самоуправлінням конкретної людини та елементами зовнішнього середовища.

На підставі пізнання об’єктивних законів у теорії самоуправління формулюються відповідні принципи як вимоги відповідних законів і правила (рекомендації) для їх практичного використання у процесі самоуправління. Принципи випливають із законів, що існують і діють об’єктивно, поза свідомістю людей і незалежно від їхньої волі та бажань.

Принципи переводять вимоги законів на мову практики. Уся сума принципів повинна відповідати  сукупності об’єктивних законів управління. На жаль, у практиці управління, навіть суспільством, в угоду певному лідеру держави часто вигадують принципи управління економікою, господарською сферою і суспільством у цілому. Щодо людей, то необхідно враховувати, у першу чергу, закономірності життєдіяльності та діяльності людини як біологічної системи, виражені в таких принципах:

• «агресії особистостей»;
• принципі Гаузе (два види не можуть існувати в одній місцевості);
• спрямованості еволюції або мінімуму дисипації (розсіювання) енергії;
• підстави;
• принципі Бауера (стійкої нерівноваги).

Принципи біосоціальної системи викладено в роботах із соціального управління. Додатково варто враховувати принципи, які зумовлюють самоуправління людини і сповідуються народами різних релігійних систем. Прикладом можуть бути в християнській релігії принципи, викладені в проповідях Ісуса. Людина на підставі принципів управління біосоціальними системами, з урахуванням особливостей індивідуальної життєдіяльності, розробляє свої принципи самоуправління (самоменеджменту). Прикладом індивідуальних принципів самоуправління життєдіяльністю є поради Честерфілда.

Метод самоуправління - організація прийомів і способів досягнення конкретної цілі. Сутність термінів «метод» і «стратегія» принципово різна. У стратегії насамперед передбачається майбутня дія, а не її засобово-розумова основа, як у методі. Метод відповідає за правильність розумових процедур, стратегія - за організуючий початок майбутньої і наступної дій. Стратегії та методи мають одну логіко-розумову генетичну базу, але з різними фокусуваннями, пов’язаними з відмінністю замовлення на нормативні узагальнення [33, с.15-16]. Методи - результат усвідомлюваної діяльності абстрактного мислення, за конкретизації якого ми маємо методики і технології. Людина, яка реалізує стратегічну функцію, здійснює рефлексію технології діяльності, виявляє самосвідомість та інтелектуальну волю. При цьому встановлюється «синхронізація» між змістом мислення і самосвідомістю, що супроводжує рух самовизначення менеджера (людини).

Слід зазначити важливість самовизначення в діяльності людини. Багато негативів у суспільстві  є наслідком її самовизначення, що не оформилося. Самовизначення людини у самоменеджменті повинне здійснюватися насамперед стосовно стратегії. При цьому людський суб’єктивізм має «підганятися» до того рівня загальності, до ціннісного ставлення, що самоусвідомлює, витиснувши індивідуалізовану динаміку потреб [33, с.18].

У цьому разі самовизначення конкретизується в стратегії  та цінностях. Стратегія разом з  методом, спираючись на концепцію, сповідувані цінності, здійснює самовизначення людини, колективу, суспільства а також цілеспрямовану діяльність.

Іноді вважають, що методи управління і методи роботи є ідентичними  поняттями, проте це не так. Поняття  «метод роботи (праці)» пов’язане з діяльністю людини, а «метод управління» - із впливом на цю діяльність. Уточнення поняття «метод», його взаємозв’язку із законами, принципами, цілями, функціями управління, організаційною структурою дасть змогу обґрунтувати методологію підходу до застосування і вдосконалення методів.

Найбільш поширені в  теорії і практиці управління такі визначення:

• метод - прийом, система прийомів і правил в якій-небудь діяльності;
• метод - сукупність прийомів та операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, спрямованих на вирішення конкретних завдань;
• метод - спосіб досягнення мети.

Проте, на наш погляд, ці дефініції помилкові: прийом - це прийом,спосіб повинен бути способом, а метод методом. У теорії та практиці чіткого визначення поняття «метод» не склалося. Для формулювання його варто з’ясувати природу методу, тобто його сутність, основні властивості. Для вивчення місця методу в системі та процесі самоменеджменту розглянемо взаємозв’язок його з категоріями теорії управління (Додаток Б).

З наведеної схеми видно, що методи управління посідають певне місце в системі категорій теорії управління. Вони є ланкою в ланцюзі: «цілі управління, що базуються на законах і принципах управління - методи -прийоми і способи виконання операцій у процесі управління». Через методи реалізуються управлінські (самоуправлінські) функції, у застосуванні цих методів - основний зміст самоуправлінської діяльності.

Метод складається з  прийомів і способів. Прийом - це певна дія,спосіб - порядок застосування сил і засобів. Відповідно до умов, вимог законів, які управляють людьми, в суспільстві прийоми і способи організуються, їм надаються спрямованість, певна форма впливу.

Таким чином, метод самоменеджменту - це організація прийомів і способів, яка забезпечує досягнення цілі. Ціль, виступаючи передбаченням результату роботи, зумовлює вибір засобів його отримання. Засоби досягнення мети можуть бути різними. Вони залежать від сформованих умов життєдіяльності, культури людини, системи індивідуальних цінностей, організаційної культури тощо. Засоби додають різне забарвлення наступним методам досягнення поставлених цілей. Вони, наприклад, роблять методи аморальними. Ціль у процесі самоуправління впливає на організацію життєдіяльності. Відповідно до цілі формується механізм управління (самоуправління), будується його система.

Отже, метод діяльності - внутрішня упорядкованість, погодженість застосовуваних прийомів і способів, процедур, операцій для досягнення поставленої цілі. Метод самоуправління - це їх організація. Відповідно до цієї класифікації та характеристики різних методів діяльності людей вирізняють методи управління (організаціями і самоуправління) та методи праці (вирішення функціональних завдань, творчої праці та творчої праці з виконавськими функціями).

Застосування методів, їх вдосконалення, пов’язане з ефективністю самоменеджменту, залежать від наукової обґрунтованості принципів управління та вибраних з урахуванням їх вимог цілей управління життєдіяльністю і діяльністю людини. 

1.2 Характеристика  основних складових самоменеджменту

Для того щоб навчитися ефективно  управляти собою, необхідно докласти зусиль і витратити чимало сил  і часу. Складові ефективного самоменеджменту, запропоновані Кейтом Кінаном, дипломованим психологом [31, с.14] представлені на рис. 1.5.

Рис. 1.5 Складові ефективного самоменеджменту

1. Самооцінка. Самооцінка грає дуже важливу роль в самоменеджменті. Якщо у людини занижена самооцінка, то їй навіть не прийде в голову думка про необхідність навчитися управляти собою. Якщо людина сама себе не цінує, чому її повинні цінувати інші?

Рекомендується скласти список того, що людині самій в собі подобається, а що ні. Безумовно, усвідомлення власних  достоїнств дає людині впевненість  у собі. А недоліки можна сприймати  як щось неминуче - як частину себе самого - чи можна спробувати їх позбутися.

Необхідно навчитися цінувати себе. Ніхто не зможе змусити людину цінувати саму себе, якщо вона сама цього не захоче. А ще вона не буде всерйоз сприймати похвалу оточуючих, тому що не буде впевнена у тому, чи заслужила вона її.