Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА  ТА ПСИХОЛОГІЇ

Факультет правового забезпечення підприємницької діяльності та психології

Кафедра психологічних  дисциплін

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

СТУДЕНТА 41 НАВЧАЛЬНОЇ ГРУПИ

Шут Ганни  Сергіївни

ТЕМА: Типологічні чинники стилю лідерства у студентів

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:  професор кафедри, доктор

психологічних наук, професор

Хохліна Олена Петрівна

„   ”      2012 р.

„До захисту допускається”

Завідувач кафедри: кандидат психологічних наук

І. В. Кущенко

„   ”      2012 р.

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ЛІДЕРСТВА В ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Суть лідерства

1.2. Стилі лідерства та їх характеристика

1.3. Дослідження лідерства  та його стилів у психології

1.4. Типологічні особливості  психіки людини як можливі  чинники стилю лідерства

Висновки до розділу

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ СТИЛЮ ЛІДЕРСТВА У СТУДЕНТІВ

2.1. Методика дослідження

2.2. Результати дослідження  та їх аналіз

Висновки до розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інноваційні процеси в Україні, що пов’язані з оновленням суспільного життя, стабілізацією соціально-економічної ситуації, модернізацією освіти, висувають принципово нові вимоги до професійної підготовки молодих спеціалістів. Глобальні соціальні зміни сучасного світу вимагають від молоді вміння адаптуватися до нових умов і, що більш важливо, здатності включатися в життя на рівні суб’єкта соціальних змін. Спостерігається необхідність у вихованні професійно компетентного, чуттєво розвиненого, конкурентоспроможного молодого фахівця. Потрібні нові гуманістично орієнтовані молоді лідери, здатні до продуктивного співробітництва, продукування неординарних ідей, готові до прийняття рішень і несення відповідальності за себе та свою діяльність. Для розв’язання цих завдань необхідно в доповнення до традиційного предметного навчання розвивати соціальне навчання як особливий вид психологічної допомоги, що забезпечує позитивне особистісне самовизначення та розкриття лідерських потенціалів молоді.

Окрім цього психолог у своїй  професійній діяльності часто виступає в ролі організатора, що вимагає  від нього певних лідерських здібностей, зокрема, вміння зацікавити інших своєю  ідеєю, готовність до тривалого та напруженого  процесу вибудови паритетів, уміння підтримати окрему індивідуальність, тощо. Отож, студента-психолога майбутня професія зобов’язує виявляти та розвивати  власні лідерські якості. У свою чергу, вищий навчальний заклад має  так організувати освітній процес, щоб протягом навчання студент не лише оволодів теоретичними знаннями (що, безумовно, є важливим), а й  набув достатньої лідерської компетентності, зокрема, спробував свої сили в організації  студентських заходів, набув досвіду  самоорганізації та самоконтролю, повправлявся у волонтерській діяльності, тощо. На жаль, у вищих навчальних закладах України не склалося системи професійної  підготовки з урахуванням лідерського  потенціалу студентів та цілеспрямованої  програми розвитку лідерських якостей.

Важливість розвитку лідерських якостей  студентської молоді в наш час  є беззаперечною. Проблема лідерства у психології знайшла своє відображення у працях таких дослідників, як К. Левін, Д. МакГрегор, М. Мескон, П. Друкер, А.Менегетті, М. І. Ільїн, І. Г. Лукманова, А. Н. Нємчин, Н. С. Жеребова, А.В.Петровський, Б. Д. Паригін, Ю. Н. Ємельянов, Л. І. Уманський, А.Н.Лутошкін, Г. М. Андрєєва, Є. Ю. Грудзинська, Д. В. Ольшанський, Н.М.Дятленко, Н. С. Малєєва та ін. Однак слід зауважити, що до теперішнього часу не лише не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а відрізняються й уявлення про природу та сутність цього феномену. На сьогодні відомі характеристики та риси, властиві лідерам, проте досі не існує чіткого визначення факторів, які впливають на схильність людини до певного стилю лідерства. Тому важливим є вивчення того, які типологічні властивості особистості сприяють формуванню того чи іншого стилю лідерства.

Актуальність та важливість вивчення типологічних чинників стилю лідерства у студентів й обумовили вибір теми дослідження.

Мета дослідження – визначення типологічних чинників стилів лідерства на основі виявлення наявності та характеру їх зв’язку з типологічними особливостями особистості.

Завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу літературних джерел з’ясувати сутність проблеми лідерства та його стилів.
2. Емпірично вивчити стилі лідерства та типологічні особливості особистості студентів.
3. З’ясувати наявність та характер зв’язку між стилем лідерства та типологічними особливостями особистості студентів.

Об’єкт дослідження – феномен лідерства.

Предмет дослідження – типологічні чинники стилів лідерства.

Методи дослідження. Для виконання першого завдання був використаний метод теоретичного аналізу літературних джерел з проблеми дослідження. Для розв’язання другого завдання використовувались стандартизовані психологічні методики: методика «Схильність до певного стилю керівництва» Є. П. Ільїна, методика «Визначення переважаючого типу темпераменту» В.С.Івашкіна, опитувальник Х. Смішека «Діагностика типів акцентуації рис характеру та темпераменту за К. Леонгардом», опитувальник для визначення типів мислення та рівня креативності Г.С.Нікіфорова, методика діагностики спрямованості особистості Б. Басса, тест-опитувальник ставлення до себе В. В. Століна та С. Р. Пантелеєва – для вивчення самосвідомості. Для аналізу емпіричних даних були застосовані методи кількісної й якісної обробки.

Емпірична база дослідження. Дослідною роботою було охоплено 24 студента четвертого курсу факультету правового забезпечення підприємницької діяльності та психології навчально-наукового інституту права та психології Національної академії внутрішніх справ, які навчаються за спеціальністю «Психологія».

РОЗДІЛ І

ПРОБЛЕМА ЛІДЕРСТВА  В ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Суть лідерства

Недивлячись на те, що науково-емпіричні  дослідження лідерства проводилися  протягом усього ХХ століття, до теперішнього часу не лише не існує однозначного визначення поняття «лідерство», а  відрізняються й уявлення про  природу та сутність цього феномену. Наприклад, деякі дослідники ототожнюють  лідерство та вплив, лідерство та владу, лідерство та керівництво. Кожна з цих моделей розуміння феномену лідерства розкриває лише одну зі сторін його природи. Зокрема, Ніцше вважав прагнення до лідерства природним прагненням людини, завадою якому слугує мораль. У Фрейда «витіснене» може сублімуватися в прагнення до лідерства. Відповідно до його схеми, людські маси мають потребу в лідері, аналогічному авторитарному батькові в сім’ї. За Адлером, прагнення до лідерства – компенсація почуття неповноцінності особистості [45].

Вивченню цієї проблеми присвячені роботи таких вчених, як К. Левін, Д.МакГрегор, М. Мескон, П. Друкер, А. Менегетті, М. І. Ільїн, І. Г. Лукманова, А. Н. Нємчин, Н. С. Жеребова, А. В. Петровський, Б. Д. Паригін, Ю.Н.Ємельянов, Л. І. Уманський, А. Н. Лутошкін, Г. М. Андрєєва, Д. Гоулман, Є. Ю. Грудзинська, Д. В. Ольшанський, Н. М. Дятленко, Н. С. Малєєва та ін. [1, 9, 11, 31-33, 42, 45, 52, 64].

Більшість визначень лідерства, які наводяться в підручниках, включають три компоненти: мета, вплив, група. Лідер – це особа, яка впливає на інших людей, причому люди розглядаються як члени групи, послідовники. Основний акцент при цьому робиться на цілі групи, які повинні бути адекватні та досягнуті. Таким чином, під лідерством розуміється процес впливу на інших членів групи заради досягнення поставлених цілей [9]. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер немислимий наодинці, він завжди є елементом групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Тому феномен лідерства відноситься до динамічних процесів малої групи.

А. Менегетті пропонує наступне визначення поняття «лідер»: «Лідер – це той, хто вміє розпізнати «божественну пропорцію», пропорцію даної реальності, рухи відносин життєвої енергії та від моменту до моменту, від ситуації до ситуації застосовувати потрібну «формулу» для отримання переможного рішення. Він – точний творець «формул життя», той, хто вирішує завдання загального існування» [32, с.11].

Кожен член групи відповідно до своїх ділових та особистісних якостей, свого статусу, тобто закріплених за ним прав та обов’язків, престижу, який відображає міру його заслуги, вкладу у спільну справу, має певне місце в системі групової організації. З цієї точки зору групова структура являє собою своєрідну ієрархію престижу та статусу членів групи. Вершину цієї ієрархії, на думку А. В. Петровського та М. Г. Ярошевського, займає лідер групи, який отримує право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що зачіпають інтереси всіх членів групи [42]. У процесі збільшення числа функцій і конкретизації групових цілей розвивається ієрархія за ступенем впливу серед членів групи. На верхній сходинці ієрархічної драбини опиняється лідер, в середині розташовуються лідери другого та третього рівнів і на нижчих сходинках знаходяться послідовники.

Лідерство – це здатність  окремої особистості спонукати  інших діяти, «запалювати», надихати їх на певну активність і діяльність. Є. Н. Вєжновєц вважає, що лідерство виступає як один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності та передбачає досягнення особливого (лідируючого) положення певною особою (індивідуальне лідерство) або певною частиною групи (групове лідерство) відносно решти членів групи [45]. Лідерство є механізмом інтеграції студентів у групі.

Для визначення соціально-психологічної  сутності лідерства О. В. Євтіхов, спираючись на праці М.І. Ільїна, І.Г. Лукманової, А Н. Нємчина, Б.Д. Паригіна та ін., пропонує виділити загальні характеристики цього феномену:

1. Лідер повинен мати послідовників. Саме їх наявність відрізняє лідерів від не лідерів. За лідером слідують вірні йому люди, яких немає у не лідерів. Як зазначає У. Бланк, послідовники – це той елемент, який лежить в основі лідерства, саме його наявність дає людині право вважатися лідером. Лідер стає лідером лише тоді, коли в нього з’являються послідовники.

2. Лідерство – це сфера взаємодії. Ця теза є похідною від першої: якщо лідерам необхідні послідовники, то, лідерство не зводиться лише до проблеми особистості лідера, а скоріш є продуктом відносин між лідером та людьми, які йдуть за ним.

3. Лідерство засновано на авторитеті. В основі авторитету лежать якості, які мають високу цінність для членів конкретної групи. Наявність цих якостей у лідера визначає лояльність послідовників до його вчинків, прихильність і довіру його рішенням, які він може приймати самостійно, не радячись з групою. Авторитет має психологічну природу та формується на основі загальної зацікавленості членів групи в лідері та їх впевненості в його особливих необхідних для них здібностях.

4. Лідерство складається з подій (актів) лідерства. Зазвичай лідерство розглядається як тривалий процес, який складається з окремих подій, що мають початок і кінець. На думку У. Бланка, сфери взаємодії лідера та послідовників виникають, досягають зрілості та завершуються. Ці сфери оживають щоразу, коли зустрічаються лідер і послідовник, тобто вони реалізуються як дискретні взаємодії. Якщо людина здійснює множинні акти-події лідерства, то її положення може виявитися тривалим. Більша частина подій, які підтверджують факт лідерства, короткий термін дії. Ці події здійснюються як короткі взаємодії лідера та послідовників за особливих умов.

5. Лідерство засноване на неформальному впливові лідера. Ресурс впливу лідера на послідовників має виражений особистісний компонент (а не просто формальний). Він не може бути заснований на позиції зобов’язаності, дотримання уставів і посадових інструкцій. Не можна змусити інших слідувати за лідером. Це можливо в ситуації керівництва, а не лідерства. На відміну від керівника, лідер не наказує, а пропонує. І послідовник, навіть якщо він і знаходиться у відносинах субординації з керівником-лідером, піддається впливові та виконує доручення не тому, що зобов’язаний, а тому, що йому хочеться так вчинити в даному конкретному випадку.

6. Лідерство – когнітивний конструкт. Поняття «лідерство» когнітивно конструюється по мірі того, як певні вчинки асоціюються з уявленням про лідерську поведінку. Інакше кажучи, у кожної людини формується протягом життя своє суб’єктивне уявлення про те, що лідер – це індивід, який наділений певними якостями та поводиться певним чином. І при зустрічі з іншою людиною, яка відповідає уявленню про лідера, на нього навішується ярлик лідерства. При цьому очікується, що наявність підтверджених лідерських якостей буде в подальшому виявлятися й у відповідній лідерській поведінці. І навпаки: виявлена лідерська поведінка перетворюється на очікування того, що зразок такої поведінки володіє відповідними лідерськими якостями. З цього випливає, що для успішності становлення людини в якості лідера в конкретній соціальній групі їй необхідно вивчати якості, які члени цієї групи сприймають як лідерські, та фактори, які вони розглядають, коли приписують певні результати лідерству [11].

Сутність лідерства в умовах спільної діяльності становить вибір групою одного або кількох членів, до якого або до яких вона звертається, щоб зорієнтуватися в об’єкті групової діяльності (в розумінні її цілі, в застосуванні засобів, необхідних для успішного здійснення і т. д.). Симпатії чи антипатії можуть сприяти такому вибору, але не детермінують його. По суті, лідер, за А.В. Петровським та М.Г. Ярошевським, – це найбільш референтна для групи особа щодо спільної діяльності, якийсь загальний для групи середній член міжособистісних відносин, що впливає на її ефективність [42].

Лідер – член групи, за яким решта членів групи визнає право приймати відповідальні рішення в значимих для них ситуаціях, – рішення, які стосуються їх інтересів і визначають напрямок і характер діяльності всієї групи. Найавторитетніша особистість, яка реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності та регулюванні взаємовідносин у групі.

У психології виділяють різні класифікації лідерів:

1) за змістом діяльності – лідер-натхненник і лідер-виконавець;

2) за характером діяльності – лідер універсальний і лідер ситуативний;

3) за спрямованістю діяльності – емоційний лідер і діловий лідер.

Лідером є такий  член малої групи, який висувається  в результаті взаємодії членів групи для організації групи при розв’язанні конкретного завдання. Він демонструє вищий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливу в розв’язанні даного завдання. Таким чином, лідер висувається в конкретній ситуації, беручи на себе певні функції. Решта членів групи приймають лідерство, тобто будують з лідером такі відносини, які передбачають, що він буде вести, а вони слідуватимуть за ним. Лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора групових справ.

Потреба у впливовому лідері особливо гостро відчувається групою в тих випадках, коли на шляху  досягнення групових цілей виникає  яка-небудь перешкода чи щось загрожує групі із-зовні, тобто коли складається  складна, критична ситуація. У таких  випадках завжди виникає нестача  узгодженого розуміння членами  групи того, яких заходів слід вжити, щоб досягти цілей або уникнути небезпеки. Якщо при цьому який-небудь індивід зуміє забезпечити досягнення цілей в силу своїх особистісних якостей, тоді він, як вважає Ю.Н.Ємельянов, імовірніше всього стане лідером даної групи [45]. Труднощі, з якими зустрічається група, обумовлюють не лише факт виникнення лідерства, а також об’єм і форми його поширення. У найбільш критичних ситуаціях лідерство фокусується, зосереджується в одних руках. Якщо ж проблеми, з якими стикається група, дуже складні за своїм діапазоном, функції лідерства зазвичай розподіляються між декількома особами. По мірі спрощення задач лідерство стає концентрованим. При легких групових задачах лідерство знову розпилюється (Задача настільки проста, що кожен може розв’язати її самостійно).

Сприятливі умови для  висунення нового лідера можуть виникнути  не лише під впливом зовнішньої загрози, але й внаслідок внутрішньо групових конфліктів. Новий лідер також  може з’явитися в період, коли старий лідер не відповідає своєму положенню  як стратег, експерт, плануючий та ін.

На думку Ю. Н. Ємельянова, такі особливості дозволяють визначити основні функції лідера:

1. Лідер як адміністратор.  Найбільш очевидною для лідера  є роль головного координатора  діяльності групи. Причому сутність  адміністративної функції полягає  не в самостійному виконанні  робота, а в розподілі її між  іншими членами групи.

2. Лідер як планувальник. Лідер часто приймає обов’язки розробника методів і засобів, за допомогою яких група досягає цілей. Ця функція може включати в себе як визначення безпосередніх кроків, так і розробку довготривалих планів діяльності. Часто лідер є єдиним, хто знає план дій, лише він знає подальші шляхи, решта членів групи знайомі лише з окремими, не пов’язаними між собою частинами плану.

3. Лідер як політик.  Однією з важливих функцій  лідера є встановлення цілей  та основної лінії поведінки  групи.

4. Лідер як експерт.  Лідер часто є тією особою, до якої звертаються як до  джерела достовірної інформації  чи кваліфікованого спеціаліста.  Майже в усіх випадках, коли  члени групи залежать від людини, знання і кваліфікація якої  необхідні для реалізації групових  цілей, навколо цієї особи відбувається  поляризація влади, яку вона  може використовувати для укріплення  своєї ролі лідера.

5. Лідер як представник  групи в зовнішньому середовищі. Лідер є особою, яка частіше  за все виступає в зовнішньому  середовищі від імені всіх. Тому  членам групи не байдуже, хто  та як їх представлятиме, лідер  у такому випадку ототожнює  собою всіх членів групи, їх  думку, бажання та ін. Він трансформує  інформацію, яка надходить від  групи та отримується для групи.

6. Лідер як регулятор  відносин всередині групи. Регулювання  особистісних і ділових стосунків  всередині групи здійснюється  через комунікативну мережу. У  деяких групах уся інформація  проходить через лідера, іноді  існують наближені до лідера  особи, які замикають на собі  цю мережу.

7. Лідер як джерело  заохочень і покарань. Ця функція  висуває високі вимоги до особистісних  якостей лідера. Лідер повинен  знати індивідуальну мотивацію  діяльності кожного члена групи,  визначати силу міри заохочення  та покарання для кожного члена  групи.

8. Лідер як зразок. У  деяких типах груп лідер може  слугувати моделлю поведінки  для решти членів групи, тобто  забезпечує їх наочним зразком  того, ким вони повинні бути  та що повинні робити.

9. Лідер як символ групи.  Групи з високим ступенем згуртованості  прагнуть відрізнятися від інших.  Лідери, будучи ядром таких груп, починають виконувати функцію  символів.

10. Лідер як фактор, який  відміняє індивідуальну відповідальність. Нерідко лідер звільняє членів  групи від відповідальності за  рішення та дії, якої вони  прагнули б уникнути. Таким чином,  у відповідь за відданість  послідовника лідер бере на  себе обов’язок приймати за  нього рішення. Причому послідовники  охоче передають свою свободу  лідерам (Еріх Фромм називав  це явище «втечею від свободи»).

11. Лідер як провідник  світогляду. Лідер у більшості  випадків слугує джерелом цінностей  і норм, які складають груповий  світогляд.

12. Лідер як «батько». Численні  функції лідера інтегруються  у всеохоплюючій ролі «батька»  для членів групи. Справжній  лідер – це фокус усіх позитивних  емоцій членів групи, ідеальний  об’єкт ідентифікації та почуття  відданості.

13. Лідер як «цап відбувайло».  Наскільки лідер може бути  об’єктом позитивних почуттів  у випадку досягнення групою  поставлених цілей, настільки  ж він може слугувати мішенню  для агресії зі сторони членів  групи у випадку невдачі. Коли  група знаходиться в стані  фрустрації, лідер може виявитися  заміщуючим об’єктом.

Перераховані функції  лідерів мають неоднакове значення для різних типів груп. Тому складно  виділити серед цих ролей лідера головні та другорядні, їх значення коливається залежно від внутрішніх та зовнішніх факторів [45].

Слід також звернути увагу  на умови, яких повинен дотримуватися, як вважають Л.Г. Подоляк і В.І. Юрченко, офіційний лідер (наприклад, староста студентської групи) для регулювання стосунків у групі загалом:

1. Використовувати добре організовану цікаву справу, щоб залучати всіх студентів у ділові стосунки. Це зближує студентів.
2. Враховувати стосунки в кожній мікрогрупі, сприяти збагаченню та зміцненню зв’язків між ними.
3. В оцінках товаришів бути справедливим, об’єктивним, не протиставляти мікрогрупи одна одній, не підтримувати суперництво, конкуренцію між ними.
4. Уміти прогнозувати соціально-психологічні наслідки тих або інших спільних справ.

Проте й роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-перше, лідер може підвищувати, а  може знижувати загальну ефективність у розв’язанні окремих завдань групи. По-друге, якщо ефективність діяльності групи підвищується тільки за рахунок неофіційного лідера (саме він користується найбільшим авторитетом), то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера.

Таким чином, Л. Г. Подоляк і В. І. Юрченко стверджують, що з боку офіційного лідера стиль керівництва групою повинен бути гнучким. Важливо знайти диференційований підхід до кожного відповідно до індивідуальних особливостей, сприяти згуртованості колективу, спрямувати його активність на виконання основних завдань професійної підготовки студентів [43].

На думку Д. Гоулмана, обов’язковою умовою лідерства є емоційний  інтелект [52]. Людина, яка його не має, може мати першокласну підготовку, мати гострий розум і постійно генерувати нові ідеї, але вона все одно не стане лідером. Складовими емоційного інтелекту є самосвідомість, самоконтроль, мотивація, емпатія та соціальні навички. Володіти цією якістю – означає розуміти свій і чужий емоційний стан, причому настільки добре, щоб вести за собою людей до досягнення спільних цілей.

Серед основних загальних якостей, які притаманні лідеру, Л. Г. Подоляк виділяє наступні:

• зацікавленість у досягненні групової мети;
• енергійність;
• ініціативність і соціальна активність;
• емоційна стійкість;
• упевненість у собі;
• організаторські здібності;
• досвід і навички організаторської діяльності;
• розумові здібності;
• доброзичливість і емпатія;
• емоційна привабливість тощо [43].

У структурі лідерських якостей лідерів можна виділити чотири основні компоненти:

1. Індивідуально-особистісний – включає комплекс особистісних і професійних якостей.

• Знання та відчуття себе.
• Впевненість у собі.
• Активна життєва позиція та прагнення до лідерства.
• Моральна нормативність, надійність, послідовність у вчинках.
• Розвинена лідерська Я-концепція.

2. Соціально-психологічний – включає якості, які проявляються у відносинах з іншими людьми.

• Міжособистісна чутливість, здатність розуміти потреби інших людей.
• Комунікативна компетентність.
• Уміння створювати умови для самореалізації послідовників.
• Справедливість.
• Здатність представляти та відстоювати інтереси групи в зовнішніх інстанціях, брати на себе відповідальність за групову діяльність.

3. Організаційно-управлінський – включає якості, необхідні в контексті організаційних взаємовідносин з підлеглими.

• Спрямованість на майбутнє та бачення перспективи.
• Чутливість до ситуації та гнучкість поведінки.
• Здатність створювати команду.
• Здатність організовувати групу на рішення поставленої задачі.
• Здатність контролювати результати спільної діяльності, дякувати та заохочувати.
• Готовність підтримати у важку хвилину.

4. Перцептивно-лідерський – включає якості, які приписує лідеру група.

• сприйняття індивіда групою як лідера;
• визнання його лідерського статусу й авторитету, наявність послідовників, готових іти за лідером;
• наявність особистих очікувань у членів групи від діяльності лідера;
• делегування членами групи частини особистої активності лідеру і т. п.

Виділені компоненти О. В. Євтіхов пропонує умовно розмістити в трьохрівневій моделі лідерських якостей (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Трьохрівнева модель лідерських якостей