Удосконалення правового регулювання вільних економічних зон
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ОРГАНІЗАЦІЇ
ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ)
ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ……………………………………………………………
- Сутність, загальні риси та теоретичні аспекти створення спеціальних (вільних) економічних зон…………………………………………7
- Історія створення і організація діяльності спеціальних (вільних) економічних зон………………………………………………………16
1.3. Світовий досвід
і можливості його
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН………..30
2.1. Типи спеціальних
(вільних) економічних зон
2.2. Нормативно-правове забезпечення процесів створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон…………………….45
2.3. Розвиток та функціонування
спеціальних (вільних)
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
3.1. Проблеми організації та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон……………………………………………….….......
3.2. Правове забезпечення
системи державних гарантій
3.3. Шляхи удосконалення
правового регулювання
ВИСНОВКИ………………………………………… …………136
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...141
ВСТУП
Актуальність теми. Одним із пріоритетних напрямків розвитку законодавства в Україні є вдосконалення законодавства про ВЕЗ, яке має більш повно відповідати завданням, змісту та умовам створення і функціонування ВЕЗ у країні. Основи законодавства про ВЕЗ в Україні було закладено у 1992 році з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», який спирався на чужий досвід та умоглядні уявлення, оскільки на той час відносини щодо створення, функціонування та ліквідації ВЕЗ в Україні ще не існували. З початком створення на практиці перших ВЕЗ, їх функціонуванням, стали визначатися певні недоліки Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», які усувалися шляхом встановлення правових норм в спеціальних законах про створення конкретної ВЕЗ, що призвело до значного дублювання загальних для всіх ВЕЗ норм у спеціальних актах, а закон, що встановлює загальні засади функціонування ВЕЗ, перестав відповідати меті, з якою він був прийнятий, і певною мірою перестав виконувати роль загального для всіх ВЕЗ закону. Господарський кодекс Україні від 16 січня 2003 року, в якому одну з глав присвячено ВЕЗ, не вирішив кодифікаційного завдання щодо ВЕЗ.
Хоча українське законодавство про ВЕЗ формувалося не тільки спираючись на досвід інших країн, а також з урахуванням географічного положення та особливостей природних умов України, цілей, які ставляться перед ВЕЗ державою, але воно не позбавлено недоліків і внутрішніх протиріч, які негативно відображаються на правозастосовчій діяльності. Вказане зумовлює потребу в проведенні наукового дослідження у цьому напрямку.
Вибір теми дипломної роботи визначається також тим, що в українській юридичній літературі недостатньо досліджуються питання правового регулювання господарської діяльності у ВЕЗ. Не приділено належної уваги специфіці договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту у ВЕЗ. Залишився поза увагою науковців та практиків порядок створення та ліквідації ВЕЗ, що має важливе значення, оскільки з ними пов’язаний строк, протягом якого застосовується спеціальний правовий режим господарювання до суб’єктів ВЕЗ. Недостатньо досліджено категорію “суб’єкти ВЕЗ”, не отримали достатнього наукового опрацювання повноваження органів управління ВЕЗ.
Ця робота є спробою здійснення цілісного підходу до з’ясування правовідносин, що виникають при створенні, функціонуванні, ліквідації ВЕЗ, особливостей правового механізму здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та управління в них. Крім того, наявність у чинному законодавстві України певних прогалин у регулюванні даних відносин зумовлює потребу в дослідженні теоретичних питань правового регулювання господарської діяльності у ВЕЗ та розробленні відповідних науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку і удосконалення українського законодавства в цій сфері.
Перерахованими вище обставинами і зумовлені вибір наукового дослідження, а саме дипломної роботи, його актуальність та науково-практичне значення.
Мета дослідження - є виявлення й аналіз основних особливостей правового регулювання господарської діяльності в ВЕЗ та розроблення конкретних пропозицій з удосконалення чинного законодавства України щодо ВЕЗ.
Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі потрібно вирішити наступні задачі:
- дослідити історико-правовий аспект організації та діяльності спеціальних (вільних) економічних зон в Україні;
- визначити і дослідити соціально-економічне призначення ВЕЗ;
- окреслити законодавство, що регулює господарські відносини у ВЕЗ, його систему і структуру;
- дослідити ВЕЗ як специфічне явище в господарській системі України і на основі аналізу чинного законодавства та існуючих наукових поглядів визначити поняття ВЕЗ;
- дослідити основні типи ВЕЗ в Україні;
- розкрити зміст спеціального правового режиму господарювання у ВЕЗ;
- дослідити правове становище суб’єктів ВЕЗ та порядок набуття суб’єктом господарювання статусу суб’єкта ВЕЗ;
- дослідити роль, місце і функції органів управління ВЕЗ;
- розкрити зміст порядку створення та ліквідації ВЕЗ;
- визначити проблеми нормативно-правового забезпечення ВЕЗ на сучасному етапі;
- обґрунтувати шляхи удосконалення правового забезпечення організації та діяльності ВЕЗ.
Об’єктом дослідження виступають відносини щодо створення, функціонування, ліквідації ВЕЗ, особливості здійснення господарської діяльності у ВЕЗ та управління в них і правове регулювання цих відносин.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти законодавства України, що регулюють відносини щодо створення, функціонування, ліквідації ВЕЗ, порядок здійснення господарської діяльності у ВЕЗ і управління в них, практика їх застосування, а також теоретичні та практичні питання правового регулювання господарської діяльності у ВЕЗ.
Методи дослідження. Наукове дослідження побудовано на застосуванні діалектичного методу пізнання та системного підходу. У роботі також застосовано історичний, логічний, порівняльно-правовий методи дослідження та метод аналізу.
Так, діалектичний та історичний методи використано в роботі для дослідження розвитку становлення законодавства щодо ВЕЗ в Україні. За допомогою системного підходу досліджено безпосередньо процес створення та ліквідації ВЕЗ. Через призму порівняльно-правового методу аналізуються наукові позиції та погляди українських і зарубіжних вчених щодо правового регулювання відносин, пов’язаних із створенням, функціонуванням, ліквідацією ВЕЗ та управлінням у них. Шляхом застосування методу аналізу досліджено сучасний стан законодавства щодо ВЕЗ і відповідно внесено пропозиції з його удосконалення.
Проблеми правового
регулювання організації та діяльності
вільних економічних зон
Проблеми діяльності ВЕЗ розглядалися і розглядаються у працях таких зарубіжних вчених, як Л. Ханьчуан та Ч. Цзяньпін (Китай), І. Полулях та Е. Лоувен (Німеччина), Я. Монкевич (Польща), Ж. Дюшен та А. Базель (Франція), Р. Болін та А. Менделовіц (США) та інших.
Використовувалися у
процесі дослідження також
Структура дипломної роботи: Дипломна робота складається з трьох розділів, девяти підрозділів, вступу, висновків та списку використаних джерел
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ
- Сутність, загальні риси та теоретичні аспекти створення спеціальних (вільних) економічних зон
Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об’єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ – це частина території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб’єктів у ВЕЗ, охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та заставні відносини (в т.ч. – відносини, що стосуються прав власності на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.
Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня 1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утворення вільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулювання зростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологій і, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим законом була створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним з лідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризи останніх років.
У 90-і роки за темпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодні успішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільги ВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій 90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонів майже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол.). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статус відкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східних територій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвитку країни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на території китайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700 підприємств з участю іноземного капіталу.
Сьогодні найбільше розповсюдження за кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, завдяки введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони “порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої у 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, на котрій товари розглядались як об’єкти, які знаходяться поза рискою національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю та оподаткуванню.
Слід відзначити, що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинах використовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко” виникли на узбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. в італійському місті Генуї одним з перших було проголошено статус вільного порту. Вже більш 200 років існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росії мало пільговий режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого ж права в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш 400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта, функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”. Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них є науково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягів виробництва комп’ютерів та іншої обчислювальної техніки.
В сучасних теоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактується більш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси. Це формулювання поняття “вільна зона” охоплює весь спектр явищ, пов’язаних з дією преференціального режиму господарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературі розповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач). Це виділяє частину території країни, що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність на території ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимального розміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світове господарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазон спеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб”. [6, c. 676]
У статті 3 цього закону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.
Необхідно підкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зони характерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини у сфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, вироблених на її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж на інші, що пов’язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступні характерні риси ВЕЗ:
- Застосування різних видів пільг та стимулів, в такому числі:
- зовнішньоторговельних (зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій);
- фіскальних, пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільги можуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.), окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;
- фінансових, які включають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунок бюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і тому подібне;
- адміністративних, що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїзду іноземних громадян.
В результаті застосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше: наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому 40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупності капітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки не перевищують 3-3,5 роки).
- Наявність локальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правом приймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
- Всебічна підтримка зі сторони центральної державної влади.
Створення ВЕЗ – діюче направлення розвитку економіки окремих територій і регіонів, зорієнтоване, як правило, на рішення конкретних приоритетних економічних задач, реалізацію стратегічних програм і проектів. При цьому, як показує практика, система пільг, встановлених в ВЕЗ, у достатній мірі індивідуальна і тісно пов’язана з програмами, що реалізуються на її території. (Втім, як відмічено в, згідно світовому господарському досвіду, початкові цілі та задачі, що декларуються при створенні ВЕЗ, частіше не співпадають з тим що діється в результаті фактичного розвитку). [54, c.8]
В світовій практиці існує
багато різновидностей ВЕЗ. Разом з
тим, загальноприйнятої типології
вільних економічних зон
За станом на початок 1999 року світовий економічний простір нараховував більше тисячі вільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗ діють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послуги поступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки, граючи важливу роль як у розвитку господарства країни – реципієнту, так й світової економіки в цілому.
Особливо привабливим
є створення вільних
В умовах спаду виробництва,
розриву традиційних
Очевидно, що в процесі реформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнювання рівнів їх соціально-економічного стану. Перехід до ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни у світовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабної технологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притоку іноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхів досягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічних зон (ВЕЗ), що визначаються як частина національної території, економічний потенціал якої орієнтований на вирішення специфічної задачі (або комплексу задач), яка вирізняє цю частину території країни із загального ряду, і спрямована на вирішення проблеми оптимального розміщення продуктивних сил в країні в цілому та інтеграції її у світове господарство. [76, c.217]
Крім того, обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює розробку пріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно зробити вибір територій, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру та географічні і економічні фактори, що забезпечить прискорений їх розвиток та досягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації коштів, матеріальних, кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та обов’язково, інноваційних ресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які у подальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.
Створення вільних економічних зон є також одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм забезпечення ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудови економіки України та розширення самостійності регіонів.
Згідно з Законом
України “Про загальні засади створення
і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон” в Україні залежно
від господарської
- зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;
- комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічних зв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв;
- науково-технічні зони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;
- туристично-рекреаційні зони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;
- банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
- зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі. [6]
ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).
Виходячи із задач, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, пред`являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальних з них відносять:
- сприятливе транспортно-географічне положення по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринкам та наявність розвинутих транспортних комунікацій і телекомунікаційних можливостей;
- розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури а також ділової (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні і інші служби, біржі і тому подібне);
- суттєвий по запасам і цінностям природно-ресурсний потенціал (в першу чергу – запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісних ресурсів і т. ін.);
- певний рівень розвитку промисловості в регіоні, який дозволяє встановлювати субпідрядні відносини, використовувати кваліфікований потенціал;
- забезпеченість робочою силою і наявність жилого фонду;
- забезпеченість надрами спеціалістів в області практичного здійснення зовнішньоторговельних зв`язків, інвестиційного і інших форм співробітництва із закордонними державами. Тому, території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення по відношенню до закордонних держав, (а в Україні, у тому числі, - і до колишніх союзних республік), а також мають морські торгові порти і магістральну транспортну мережу (залізничну, автодорожню, аеропорти), сформованими промисловими науковими і культурними центрами, районами концентрації найбільш цінних природних ресурсів. Також метою встановлення зони особливого режиму є забезпечення захисту недоторканості території держави, безпеки її громадян, охорони громадського порядку в прикордонних районах, запобігання проникненню через територію держави озброєних угрупувань, інших порушників державного і митного кордону (в Україні у 1992 році була створена така зона в районі державного кордону України з Республікою Молдова).
В окремих випадках створення ВЕЗ виявляється доцільним і у районах нового господарського освоєння, які не мають розвинуту промисловість, виробничу і соціальну інфраструктуру, але дозволяють вирішувати важливі довгострокові загальнодержавні програми (закріплення паливно-енергетичної і мінерально-сировинної бази держави і ін.).
- Історія створення і організація діяльності спеціальних (вільних) економічних зон
Для найбільш повного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати основні етапи становлення і розвитку даного інституту і виділити його особливості і специфіку.
По різним даним на сьогоднішній день в світі нараховується від 700 до 3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах. Момент виникнення практики створення і функціонування ВЕЗ встановити тяжко, хоча їх прообрази зустрічаються ще у фінікійців, які в країні, будучи зацікавленими у розширенні міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні від традиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і цар Хаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам, під опікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм підданим або за їх видатні заслуги, або через особливу значущість територій або їх окремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.
Як самостійний правовий інститут в сучасному вигляді ВЕЗ стали формуватися лише в 60-70 роках ХХ століття. Сучасні вітчизняні і іноземні дослідники більше уваги приділяють практичній стороні ВЕЗ. Американські вчені Фразьє і Рей виділяють 3 основні стадії в еволюції ВЕЗ: складські і транзитні зони; експортно-виробничі і комплексні зони (вільні порти, зони обробки інформації). [81, c.68]
Інша точка зору, розроблена
російськими вченими, передбачає наступний
варіант розвитку ВЕЗ: торгові зони
– виробничі – промислово-
Треба зазначити, що процес створення вільних економічних зон, почався в кінці 80-х років. Пов`язано це з упровадженням в СРСР нових методів господарювання. При цьому на основі досліду приклада Шанхая і інших територій в СРСР, який в той час зазнавав гострішої структурної і економічної кризи, почали розмову про необхідність створення ВЕЗ. Цей процес можна поділити на декілька етапів.
- Удосконалення процесу прийняття управлінських рішень на туристичному підприємстві ТОВ "МТА " Содіс-Карпати"
- Удосконалення системи маркетингового менеджменту на підприємстві
- Удосконалення системи мотивації персоналу на підприємстві
- Удосконалення системи управління персоналом ВАТ «Донецькгірмаш
- Удосконалення управління дебіторською заборгованістю та зобов’язаннями підприємства
- Удосконалення управління кадровими нововведеннями на приватному підриємстві
- Удосконалення управління трудовою кар’єрою як фактор мотивації праці
- Удосконалення кадрової політики на прикладі швейної фабрики ВТФ Вікторія
- Удосконалення кредитної політики кредитних спілок на прикладі КС «Добробут»
- Удосконалення механiзму керування персоналом пiдприэмств
- Удосконалення обліку аналізу і контролю в системі управління витратами торгового підприємства
- Удосконалення організації обліку аналіз та шляхи підвищення виробн
- Удосконалення організації обліку, аналіз та шляхи підвищення виробництва зерна
- Удосконалення організації роботи зовнішньоекономічного відділу ВАТ «АМК»
