Управління фінансовими ризиками

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................5

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИЗИКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ……………………………........8

1.1. Поняття та головні чинники виникнення ризику ………………...………..8

1.2.Інструменти управління ризиками......………………........………………...23

1.3.Організація  та особливості управління ризиками………………..…...........35

Висновки  до розділу I………………………………………………………….....41

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «Банк Форум»………………………………………………………………..42

2.1.Організаційно-економічна характеристика  банку та аналіз основних показників......................................................................................................42

2.2.Організація управління ризиками у діяльності ПАТ «Банк Форум»……………………………………………………………………………..50

2.3 Управління фінансовими  ризиками  ПАТ "Банк Форум"..........................63

Висновки  до розділу II……………………………………………………………77

РОЗДІЛ ІІІ. СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА  ОРГАНІЗАЦІЙНІ  РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ  РНИЗИКАМИ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………78

3.1.Удосконалення процесу управління  ризиками……………………………...78

3.2.Світовий досвід управління  фінансовими ризиками……………………….91

Висновки  до розділу III……………………………………………………………99

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....101

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА……………………………………………………..104

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………111

ВСТУП

         Об’єктом дипломного дослідження є публічне акціонерне товариство «Банк Форум». Предметом дипломного дослідження є фінансова діяльність ПАТ «Банк Форум», організація управління фінансовими ризиками. Метою дипломного дослідження є виявлення основних факторів оптимальних методів управління ризиками.

Світова фінансова криза, що охопила банківський  сектор більшості країн світу  у 2008 році, виявила принципові недоліки в організації системи управління ризиками банківської діяльності як на макро-, так і на мікрорівні.

Банківський сектор України зазнав суттєвих негативних фінансових наслідків, що виявилися  в істотному зменшенні банківського капіталу, збитковості банківської  діяльності, зниженні ліквідності та фінансової стійкості банківських  установ. Таким чином, розвиток банківського менеджменту у посткризовий період повинен спрямовуватись на подолання  принципових недоліків в організації  системи управління ризиками банківської  діяльності, які були виявлені в  умовах загострення світової фінансової кризи. Недостатня ефективність системи ризик-менджменту у банках України спричинила виникнення цілого ряду негативних наслідків як для фінансового сектора держави, так і для добробуту громадян. Отже, проблема розвитку науково- методичних підходів до управління ризиками банківської діяльності в посткризових умовах розвитку економічних відносин є актуальною та має практичне значення.

        Відповідно до статті 2 Закону  України “Про банки та банківську  діяльність ” зміст банківської  діяльності полягає у залученні  у вклади грошових коштів фізичних  і юридичних осіб та їх розміщенні  від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик,  відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних  осіб. Таким чином, до основних (базових) операцій банку, які визначають специфічний характер його функціонування як фінансового посередника, доцільно відносити: депозитні, кредитні (інвестиційні) та розрахунково-касові. Остання група операцій не спричиняє для банку фінансових ризиків, оскільки виконуючи функцію посередника у безготівкових розрахунках та обслуговуючи готівковий грошовий обіг, банк здійснює лише комісійно-посередницьку діяльність, що безпосередньо не пов’язана із залученням або розміщенням ресурсів клієнтів.

       Інші базові операції є вагомим  джерелом ризиків банківської  діяльності. Зокрема, ризики депозитних  операцій, пов’язані з непередбачуваним  відтоком ресурсів, що може спричинити  різке погіршення ліквідності  банку та знизити його рентабельність  і фінансову стійкість. Потрібно  підкреслити, що у 2008 році істотне  зростання ризиків депозитних  операцій спричинило критичне  погіршення фінансового стану  у багатьох банків та змусило  Національний банк України вдатись  до крайніх заходів – введення  мораторію на дострокове зняття  депозитів населенням.

       Механізм прийняття рішень має  не лише ідентифікувати ризик,  а й дозволяти оцінити, які  ризики і якою мірою може  прийняти на себе банк, а також  визначати, чи виправдає очікувана  дохідність відповідний ризик.

       Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

        З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рівні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим).

         Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних та суб’єктивних методів.

       Об’єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася розглядувана подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи.

       Суб’єктивні методи спираються  на використання оцінок і критеріїв,  сформованих на підставі припущень,  власних міркувань і досвіду  менеджера, оцінок експертів,  суджень консультантів, порад  консалтингової фірми тощо.

       Суб’єктивні методи застосовуються  тоді, коли ризики не піддаються  кількісному вимірюванню — квантифікації.

       У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає.

         Для успішної реалізації системи управління банківськими ризиками необхідно дослідити їх сутність та провести їх класифікацію за певними ознаками.

       Це визначає актуальність теми  проведеного дослідження, оскільки, як уже було зазначено, одним  із важливих питань, що постає  в процесі управління ризиками, є можливість прийняття відповідних  управлінських рішень щодо мінімізації  або нейтралізації впливу ризиків  на стабільну діяльність банку.  Отже, ефективне управління банківськими  ризиками безпосередньо залежить  від прийнятих рішень, які, у  свою чергу, багато в чому  залежать не тільки від чіткого  формулювання суті ризиків, але  й від їх класифікації, оскільки  кожному ризику відповідає індивідуальна  система прийомів і методів  його мінімізації та нівелювання,  певний спектр управлінських  рішень. Класифікація ризиків за певними ознаками значно полегшує та прискорює процес управління банківськими ризиками.

Розділ  I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИЗИКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

1.1. Поняття та головні чинники виникнення ризику

Динамічні процеси розвитку і трансформації  сучасного ринкового середовища призводять до істотного посилення  конкурентної боротьби на внутрішніх та зовнішніх ринках, що, в свою чергу, зумовлює виникнення нових та модифікації  існуючих факторів, які впливають  на організацію та ефективність здійснення банківської діяльності. Це закономірно супроводжується актуалізацією проблеми підвищення ефективності управління ризиками банківської діяльності.

          Ризик є складовою банківської  діяльності, оскільки для неї,  як і для будь-якої фінансово-економічної  діяльності, характерним є високий  рівень залежності прийняття  управлінських рішень від впливу  значної кількості факторів та  дій контрагентів, котрі важко  передбачити з необхідною точністю. Саме з невизначеністю, або з імовірнісними процесами, зумовленими важкістю точного передбачення перебігу подій у майбутньому, як правило, пов’язується виникнення ризику.

         Аналіз концептуальних положень  ризикології дозволяє відмітити,  що в наукових дослідженнях  досі відсутній єдиний підхід  до визначення самої категорії  “ризик”. Разом з тим формування  ефективної системи управління  фінансовими ризиками банку передбачає  наявність чіткого категорійно-понятійного  апарату, тобто встановлення змісто-вного  наповнення визначення дефініції  “фінансовий ризик”, виходячи із  загальнонаукових концепцій, сформованих  вітчизняними та зарубі-жними  вченими. Для досягнення зазначеної мети необхідно врахову-вати етимологію категорії “ризик”.

У закордонних  словниках для позначення категорії  “ризик” вико-ристовуються співзвучні слова: в англійській мові – “ risk”, у францу-зькій – “ risque”, в італійській – “rischio”, в німецькій – “risiko”, в іс-панській “riesgo ” тощо. На думку філологів, дана категорія походить від латинського терміна “resecum”, який в перекладі значить “скеля” або “небезпека” та вживався прадавніми мореплавцями для позначення небезпеки зіткнення з прибережною скелею.

       Отже , етимологічно категорія “  ризик” завжди пов’язується, насамперед, з проявом небезпеки або з  непевністю у різних сферах  господарської діяльності та  суспільно-економічного буття. Упродовж тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. Неоднозначність у трактуванні змістовного та сутнісного розуміння категорії “ризик” у сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, на нашу думку, пов’язана з намаганням узагальнити у даній категорії всю сукупність різнорідних факторів небезпеки та всіх їх можливих наслідків для тих або інших різновидів діяльності. Часто автори намагаються поєднати різні, іноді кардинально відмінні, нау-кові підходи до трактування категорії “ризик”. У цілому, узагальнюючи наявні погляди на дану проблему, можна говорити про існування двох основних напрямів трактування даної категорії:

• результативний – при визначенні ризику увага акцентується, в пе-ршу чергу, на результаті події (успіху або невдачі), при цьому ри-зик, як правило, розуміється як можливість настання якоїсь не-сприятливої події;
• процесний – визначення ризику узагальнює проходження цілісного процесу від дії факторів формування ризикової ситуації до отри-мання результату внаслідок її існування.

З іншого боку, в сучасній теорії ризику також  чітко виокремлюються два протилежні погляди на трактування категорії  “ризик” – класичний, представниками якого є Дж. Міль та І. Сеньйор, і  неокласичний, прибічниками якого виступають А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Кейнс. Принципові розбіжності між представниками даних підходів визначаються різним сприйняттям характеру співвідношення між непевністю та ризиком (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Порівняльний аналіз класичних  та неокласичних поглядів на сутність категорії “ризик"

У класичній  теорії першоосновою виникнення ризику вважається непевність – стан, коли неможливо досягти вказаної об’єктивної  кван-тифікації майбутньої ситуації. Ризик сприймається як функція прямої залежності: “чим вища непевність, тим вищий ризик і – навпаки”. При цьому ці два поняття безпосередньо пов’язуються з горизонтом часу: чим триваліший період, тим більшими стають непевність і ризики. Тобто в класичному підході ризик та непевність до певної міри ототожнюються і розглядають як імовірність отримання збитків і додаткових витрат від обраного рішення і стратегії діяльності.

Стан  непевності можливий у будь-якій суспільно-економічній  си-туації, якщо наперед неможливо виявити причинно-наслідковий зв’язок між основними елементами процесу діяльності чи суспільного буття. Непевність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути кращим чи гіршим за нього. В умовах непевності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така непевність зумовлюється, як правило, суб’єктивним сприйняттям реальних явищ.

Пошук шляхів кількісного виміру якісно окресленого  стану непевності, який є проявом  суб’єктивного сприйняття об’єктивних  подій, поступово призвів до виділення  як основного джерела і прототипу  ризику “ступеня можливості настання небезпечної події” – стану небезпеки. Прибічники такого підходу вказували, що початковим етапом процесу виникнення ризику є небезпеки, які можуть бути різного походження і при певних обставинах призводитимуть до збитків  та будуть трансформуватись у ризики.                                                                                                                       

         Для прихильників неокласичної  теорії ризику відмінність між  ризиком і непевністю полягає  в тому, що ризик супроводжується  можливими характеристиками неконтрольованих  змінних, а непевність – ні. Так, згідно з теорією американського  економіста Ф. Найта ризик є  результатом будьякої діяльності, яку можна виміряти за допомогою  методів теорії ймовірності і  закону великих чисел. У випадку  неможливості подібних розрахунків  результат діяльності є невизначеним. Порівнюючи класичний та неокласичний  підходи, необхідно за-значити,  що погляди неокласиків є лише  логічним розвитком класич-них.  Так, неокласична теорія передбачає, що генетично ризик виникає  із невизначеності, яка є особливим  об’єктивним станом, що згодом  викликає суб’єктивне сприйняття  небезпеки – непевність. Тобто  її прихильниками, як правило,  лише уточнюється механізм виникнення  причинно-наслідкового зв’язку  між непевністю та ризиком  на основі виділення первинних  причин формування стану невпевненості.  Разом з тим окремі вчені  пояснюють виникнення ризику  з “невизначеності”, навіть минаючи  “непевність”, хоча характеризують  невизначеність як множину значень  різних параметрів: станів, випадків, альтернатив, подій тощо. Тим самим, як бачимо, все-таки припускається існування проміжних ланок між невизначеністю та ризиком.

        Оскільки взяття ризиків - основа банківської діяльності, банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані та перебувають у межах їх фінансових можливостей і компетенцій. Тобто повністю уникнути ризиків неможливо, крім того, ними можна і потрібно свідомо управляти, пам'ятаючи, що всі види ризиків взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічних зовнішнього та внутрішнього середовищ.

    Банк здійснює значну кількість банківських операцій, кожна з яких супроводжується можливістю реалізації декількох видів ризиків, тому ефективність управління ризиками (ризик-менеджменту) багато в чому залежить від правильності ідентифікації та оцінки певного виду ризику.

    Національний банк серед основних банківських ризиків виокремлює такі, як кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ринковий ризик, валютний ризик, юридичний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації та стратегічний ризик.

     В економічній літературі виокремлюють значно більше видів ризиків, притаманних банківській системі, і критеріїв їх оцінки.

    Так, з погляду сфер виникнення та можливостей управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

    До зовнішніх належать ризики, виникнення яких зумовлене змінами у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не пов'язані з його діяльністю. Серед зовнішніх ризиків особливе місце посідають політичні, правові, соціальні та економічні ризики, виникнення яких зумовлене загостренням економічної кризи в країні, політичною нестабільністю, забороною або обмеженнями на перерахування коштів за кордон, консолідацією боргів, уведенням ембарго, скасуванням імпортних ліцензій, війнами, змінами у законодавстві тощо. Зовнішні ризики не піддаються кількісній оцінці, але банки зобов'язані враховувати їх під час формування стратегії та політики банківської діяльності, а також під час складання бюджету.

     До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо в процесі діяльності банку й зумовлені кількістю його клієнтів, партнерів, зв'язків, спектром банківських операцій і послуг. Внутрішні ризики порівняно із зовнішніми краще піддаються ідентифікації та оцінці.

     У свою чергу внутрішні ризики за сферою виникнення поділяються на фінансові та функціональні.

    Фінансові ризики визначаються ймовірністю фінансових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами обсягів, структури, дохідності та вартості активів і пасивів банку. До фінансових належать такі ризики, як кредитний, ризик ліквідності, валютний і ринковий ризики, відсотковий ризик, ризик зміни ресурсної бази та ін.

   Функціональні ризики виникають внаслідок створення і впровадження нових банківських продуктів та послуг, неможливості здійснення своєчасного і повного контролю за фінансово-господарським процесом банку тощо. До функціональних належать технологічний ризик, ризик зловживань, документарний ризик, ризик трансакції, операційний ризик, стратегічний ризик, ризик впровадження нових банківських продуктів, юридичний ризик і ризик втрати репутації. Порівняно з фінансовими функціональні ризики важче виявити та оцінити, але банки обов'язково мають їх враховувати у зв'язку з фінансовими втратами, які виникають у разі настання функціональних ризиків.

    Отже, з погляду можливості оцінки банківські ризики можна поділити на дві категорії:

1) ризики, що піддаються кількісній оцінці, - фінансові ризики;

2) ризики, що не піддаються кількісній  оцінці, - функціональні та зовнішні  ризики.

Класифікацію  банківських ризиків подано на рис. 1.1.

Наведена  класифікація не є вичерпною і  може бути доповнена додатковими  категоріями ризиків. У цьому  випадку керівництво банку має  розробити власну нормативну базу щодо управління додатково визначеними категоріями ризиків з урахуванням положень Базельського комітету з банківського нагляду та Стандартів корпоративного управління.

Рис.(1.1.)

Узагальнюючи  наведені вище погляди, можна зробити  висновок, що в цілому характер впливу ризику на формування результату від  фінансових операцій виявляється в  наступному:

• у випадку, якщо проявляється очікувана величина ризику, економі-чний суб’єкт отримує менший приріст доходу від операції або на-віть збиток;
• якщо за рахунок впливу заходів щодо попередження та нейтраліза-ції ризику фінансова операція дає очікуваний результат, то він є, як правило, більшим від результатів аналогічних операцій, реалізація яких не передбачала ризику на величину премії за ризик;
• ризик по своїй природі справляє негативний вплив і тільки ефекти-вний супротив такому ризику (або його початкова невірна оцінка) може викликати зростання очікуваного доходу;
• вищий ризик потребує відповідно більшої “премії за ризик” – вина-городи за діяльність суб’єкта в умовах ризику.

В економічній сфері більшість процесів, пов’язаних з підприємницькою діяльністю, за природою є недетермінованими, а, отже, їм апріорі притаманна невизначеність та ризиковість як наслідок дії комплексу факторів:

• невизначеність дій конкурентів або партнерів;
• неоднозначність оцінок прогнозів розвитку об’єкта управління та соціально-економічного середовища;
• невизначеність цілей та критеріїв, а також необхідність врахування багатокритеріальності в процесах оцінки, управління, прийняття рішень;
• дефіцит інформації, особливо кількісних даних, необхідних для прийняття того чи іншого рішення;
• дефіцит часу для наукового обґрунтування рішень.

Ризики  діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і  зовнішніх (екзогенних) факторів. Для створення системи управління банківськими ризиками важливим є те, що значна частина зовнішніх факторів не контролюються банком, тобто менеджери банку не можуть мати повної впевненості щодо результативності вжитих антиринкових заходів.

       Трактування ризику різними вченими  проводиться у надзвичайно широкому  діапазоні: від об’єктивізації  непевності до її суб’єктивного  сприйняття, що породжує певні  науково-методологічні проблеми. Загалом виділяють наступні погляди науковців на природу ризику: природа ризику – суб’єктивна; природа ризику – об’єктивна; природа ризику – суб’єктивно-об’єктивна. Саме останній підхід є таким, що повно визначає природу ризику та в подальшому дозволяє визначати та групувати ті фактори, що обумовлюють появу ризиків різного роду та виду. В міру зміщення акцентів у розумінні змісту та сутності ризику від об’єктивізації непевності до її суб’єктивного сприйняття зменшується можливість кількісного оцінювання ризику, що, в свою чергу, знижує практичну цінність прийнятих управлінських рішень.

       Основні сутнісні аспекти розкриття змісту категорії “ризик”:

• об’єктивно-суб’єктивний характер;
• в основі ризику лежить імовірнісна природа ризикової економічної діяльності;
• ризик притаманний всім процесам і видам економічних відносин незалежно від того, є вони активними чи пасивними;
• негативні наслідки ризику, що виявляються у зростанні витрат та недоотриманні доходів, можуть бути частково усунені за допомо-гою управлінських заходів;
• більшість ситуацій, яким притаманний ризик, є дуже важко про-гнозованими та контрольованими, тому усунути ризик повністю майже неможливо;
• відсутність ризику гальмує розвиток кожної системи, оскільки знижує її динамічність та ефективність.
• Фінансові ризики утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. Вони визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів банку. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний і т. ін.
• Кредитний ризик — це ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Важливу складову кредитного ризику становить галузевий ризик, який випливає з невизначеності щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику є системний, або бета-ризик. Бета-ризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт бета, нижчий за одиницю, а більш мінлива — більший за одиницю. Очевидно, що вищий показник бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за тривалий період часу.
• У процесі визначення рівня кредитного ризику необхідно враховувати географічний ризик, який поділяють на регіональний та ризик країни — місцезнаходження позичальника. Останній супроводжує кредитування іноземних позичальників і зумовлений дією чинників, характерних для тієї країни, в якій перебуває позичальник.
• Регіональний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик притаманний не лише операціям прямого кредитування, а й супроводжує здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, процес формування портфеля цінних паперів.
• Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовуються спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.
• Ризик інфляції — це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою притаманні більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть істотно впливати на нього. Але банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок значних приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів та коштів власників банку — акціонерного капіталу.
• Ризик неплатоспроможності — це ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.
• Значне місце серед фінансових ризиків посідає група цінових ризиків, які пов’язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку. Ціновий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні (реальні) активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери; до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, предмети мистецтва, нафту, зерно, кольорові метали тощо. Тут ідеться про фінансові інструменти або товари, які можуть обліковуватися як за активними, так і за пасивними банківськими рахунками, а також за позабалансовими статтями. Отже, зміна ринкової ціни таких активів тягне за собою зміну вартості активних, пасивних статей балансу або позабалансових зобов’язань банку. Найбільшою мірою вплив цінових ризиків стає очевидним, коли банк оцінює вартість статей балансу на підставі ринкових цін за станом на кінець кожного робочого дня. У такому разі будь-які зміни ринкової ціни негайно відображуються в балансі банку. Несвоєчасний облік втрат або прибутків породжує додаткові проблеми, оскільки необізнаність щодо факторів ризику не означає їх відсутність. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до цієї групи, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик та ризик зміни вартості цінних паперів.
• Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Відсотковий ризик супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.
• Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною обмінного курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземних валютах.
• Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик притаманний усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.
• Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика). Наприклад, якщо відсоткові ставки за кредитами визначаються на базі ставок міжбанківського ринку, а ставки за депозитами прямо до цього ринку не прив’язані, то будь-яка невідповідність у змінах двох різних базових ставок може призвести до додаткових збитків або прибутків, що й означає наявність базисного ризику.
• У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують спеціальні методи, об’єднані спільною назвою — хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу істотно знизити або навіть уникнути цінових ризиків.
• Функціональні ризики справляють значний вплив на діяльність банків. Причинами їх виникнення є неможливість здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарською діяльністю банку. Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки, аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій.
• Ці ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові ризики. Але функціональні ризики небезпечні не менш ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій. Зниженню таких ризиків сприяє також продумана ресурсна, матеріально-технічна та кадрова політика.
• Технологічний ризик (ризик збою системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через недоліки в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. Фінансові втрати банку спричинюються як помилками та збоями, так і додатковими витратами на їх усунення. Типовим проявом технологічного ризику є збій у системі електронних платежів. Одна з обов’язкових умов входження банків у міжнародні клірингові та інформаційні системи — усунення будь-якої несправності в роботі обладнання протягом визначеного часу (здебільшого 2 год).
• Ризик зловживань — це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладання угод.
• Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків — невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань тощо. Документарний ризик можна істотно знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.
• Ризик транзакції супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти. Цей ви<span class="List_0020Paragraph__Char" style=" font-size: 14pt;