Управлінські рішення у менеджменті підприємства

Дипломна  робота 

РЕФЕРАТ

     Випускна  робота бакалавра: 96 с., 5 рис., 19 табл., 4 додатки, 50 літературних джерел.

     Мета  роботи – поглиблення теоретичних знань та практичне застосування заходів щодо покращення управлінських рішень у менеджменті підприємства.

     Об’єкт  дослідження – процес управління операційними витратами на ПАТ “Київський маргариновий завод”.

     Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти процесу прийняття управлінських рішень в менеджменті підприємства.

     Сутність та результати роботи:

• в першому розділі роботи навелено сутність та зміст управлінських рішень в менеджменті підприємства, проаналізовано методи та стилі прийняття управлінських рішень;
• в другому розділі роботи наведена загальна характеристика ПАТ «Бобровицький молокозавод», проаналізовано динаміку техніко-економічних показників діяльності, ефективність використання основних засобів, оборотних активів, трудових ресурсівпроаналізовано зміну фінансових результатів, рентабельності (збитковості), розраховано показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності;
• в третьому розділі роботи здійснено аналіз процесів прийняття управлінських рішень в менеджменті ПАТ «Бобровицький молокозавод», наведено пропозиції з удосконалення їх прийняття, запропоновано та обґрунтовано доцільність створення відділу контролінгу.

     Ключові слова: УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ, МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, СТИЛІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ, УДОСКОНАЛЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, ВІДДІЛ КОНТРОЛІНГУ.

ЗМІСТ 
 

ВСТУП ………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ ПІДПРИЄМСТВА …………………………………………

1.1. Сутність та зміст управлінських рішень у менеджменті підприємства …………………………………………………………….

1.2. Методи та стилі прийняття управлінських рішень……………………………………………………………………

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «БОБРОВИЦЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД» ……………………………………………………………...

2.1. Загальна характеристика ПАТ «Бобровицький молокозавод» …...

2.2. Аналіз основних показників діяльності підприємства ..………….

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ ПІДПРИЄМСТВА ………………………………………

3.1. Аналіз управлінських рішень у менеджменті підприємства ……

3.2. Пропозиції з удосконалення діяльності підприємства щодо управлінських рішень у менеджменті підприємства ………………….

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ……………………………………………….

4.1. Організація служби охорони праці на ПАТ «Бобровицький молокозавод» ……………………………………………………………

4.2. Аналіз умов праці на робочому місці ……………………………..

4.3. Пожежна та електробезпека на підприємстві …………………..

ВИСНОВКИ  …………………………………………………………….

Список  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………

ДОДАТКИ ……………………………………………………………………… 
 
 
 
 

5 

8 

8

16 

29 

29

39

62 

62

67 

74 

74

75

80

84

87

91 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Прийняття рішень є найважливішою функцією управління, успішне здійснення якої забезпечує досягнення організацією її цілей. Через невміння якісно і раціонально здійснювати цей процес, через відсутність в організації механізму його здійснення, технології, страждає більшість фірм і підприємств, державних установ і органів в Україні. Успіх підприємства, у якій би сфері воно не функціонувало, багато в чому залежить від цього, а тим більше в Україні, де більшість організацій проходять перші етапи свого розвитку і дуже важливо яку технологію рішення проблем вони опрацьовують. Тема дипломної роботи охоплює широке коло внутрішньо організаційних процесів, однак, найбільша увага буде приділена поняттям технології, методів та моделей прийняття рішень в менеджменті. Прийняття рішень, поряд з координацією і комунікацією, є одним з найважливіших внутрішньо організаційних процесів, а особливість цього процесу полягає в тому, що він безпосередньо спрямований на досягнення цілей організації. Стійке функціонування економіки України та її майбутнє зростання значною мірою визначаються ефективністю прийняття управлінських рішень щодо динамічного становлення та розвитку вітчизняних підприємств. Цей процес відбувається в умовах формування конкурентного середовища, яке, власне, є вирішальним фактором розвитку і окремих соціально-економічних систем, і національних економік загалом. Управлінські рішення безпосередньо пов’язані, із одного боку, із необхідністю підвищення конкурентоспроможності товарів, підприємства, галузі, країни, а, з іншого, — з розробкою нових механізмів, що забезпечують формування ринкового конкурентного середовища. На сьогодні існує чимала кількість опублікованих робіт, присвячених вивченню процесу прийнятті управлінських рішень, серед яких праці вітчизняних та зарубіжних вчених: Ф. Ф. Аунапу, В. І. Варфоломєєва, Е. І. Вілкаса, В. В. Глущенка, Л. Г. Євланова, О. І. Ларичева, Б. Г. Литвака, Л. Планкетта та ін.

     Істотний  внесок у розробку проблем результативності й ефективності управлінської праці  внесли дослідження вітчизняних  економістів В. Василенка, М. Долішнього, Б. Кліяненка, А. Колота, І. Крижка,В. Лагутіна, Н. Лук’янченко, Н. Борецької, В. Мамутова, І. Петрової, І. Швець, М. Прокопенка, Г. Задорожнього, О. Турецького, О. Уманського, М. Чумаченка та інших. Найбільш яскравими представниками зарубіжних економістів, які розглядали проблеми організації управлінської праці, є Х. Мінцберг, Л. Дайєр, Ф. Тейлор. Разом із тим окремі сторони процесу підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, особливо з урахуванням формування та розвитку конкурентного середовища в перехідній економіці, у сучасній літературі розглядаються фрагментарно, а запропоновані підходи не враховують повного комплексу завдань з її забезпечення. Це обумовлено низкою об’єктивних причин, зокрема, складністю вирішення цієї проблеми в існуючих умовах, а також відсутністю значної практики прийняття управлінських рішень в умовах ринкової конкуренції у зв’язку з її новизною та незавершеністю процесів реформування планової системи господарювання.

     Предметом дослідження дипломної роботи є процес прийняття управлінських рішень в менеджменті підприємства.

     Об’єктом дослідження дипломної роботи є прийняття управлінських рішень у ПАТ «Бобровицький молокозавод».

     Метою даної роботи є поглиблення теоретичних  знань та практичне застосування заходів щодо покращення управлінських рішень у менеджменті підприємства.

     Комплексний підхід до реалізації поставленої мети обумовив вирішення таких завдань:

     - опрацювати, проаналізувати та узагальнити теоретичні основи управлінських рішень у менеджменті підприємства;

     - провести аналітичне дослідження підприємства;

     - оцінити ефективність управлінських рішень у менеджменті підприємства;

     - визначити пропозиції з удосконалення діяльності підприємства щодо управлінських рішень у менеджменті підприємства.

     Під час проведення досліджень і при  обґрунтуванні їхніх результатів  використовувались методи спостереження, порівняння, абстрагування, аналіз і  синтез системного підходу (при аналізі фінансових показників в діяльності досліджуваного підприємства), логічного узагальнення (при формуванні висновків). Дипломна робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури та додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ ПІДПРИЄМСТВА 

1.1. Сутність та зміст управлінських рішень у менеджменті підприємства. 

     Важливим  резервом підвищення ефективності виробництва послуг і продукції підприємства є підвищення якості рішень, які приймаються керівниками всіх рівнів. Прийняття рішень – це процес, який відбувається впродовж певного часового періоду й здійснюється в кілька етапів [5].

     Рішення – це результат вибору з кількох  альтернатив, який фіксується письмово чи усно й містить програму дій для досягнення поставленої цілі. Рішення є одним із видів розумової діяльності і є виявом волі людини й характеризуються такими ознаками [8]:

     – можливістю вибору з множини альтернативних варіантів (якщо відсутні альтернативи, то й відсутній вибір, а відтак – і рішення);

     – наявністю мети (вибір без мети не визначається як рішення);

     – наявністю вольового акту.

     Важливим  елементом процесу управління є  люди, які беруть у ньому участь і приймають найрізноманітніші  за змістом, за значенням і за характером рішення. Характер основних рішень менеджера залежить від його місця в системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним у цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою в його діяльності наявні функції стратегічного планування, а чим нижчим – тим більше управлінські функції стосуються безпосереднього виконання роботи (рис. 1.1). Зокрема, керівники вищого рівня визначають загальні напрями діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ, розробляють стратегію, формують політику організації.

     Керівники середньої ланки розробляють  плани для здійснення загальних  завдань, встановлених вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують  роботу керівників нижчої ланки.

     Рис. 1.1. Розподіл видів управлінських рішень за рівнями управління [6]. 

     Керівники нижчої ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців, реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління [6].

     Особи, що приймають рішення, називаються  суб’єктами рішення. Це можуть бути як окремі менеджери, так і групи працівників, які мають відповідні повноваження для прийняття рішень. Відповідно розрізняють індивідуальні та групові методи прийняття рішень. Індивідуальним рішенням притаманний вищий рівень творчості, вони приймаються швидше, оскільки не потребують узгоджень. Але вони частіше виявляються помилковими, більш ризиковими, що пов'язане зі складністю та непередбачуваністю середовища. Саме тому сьогодні віддається перевага груповим рішенням. До груп залучаються фахівці в тих сферах, які стосуються проблеми, що виникла в організації. Групова робота забезпечує різнобічне дослідження проблеми, посилює мотивацію та відповідальність кожного її члена, зменшує відсоток помилок, забезпечує багатоваріантність розробок. Водночас групові рішення мають і свої недоліки – більші витрати часу внаслідок необхідності узгодження різних поглядів на проблему та відсутність чіткої відповідальності за прийняття остаточного рішення.

     Управлінське  рішення – це фіксований управлінський  акт, який спрямовує діяльність трудового  колективу у русло досягнення цілей, поставлених перед організацією або особою [10].

     Процес  прийняття управлінських рішень відбувається циклічно. Він починається  з виявлення невідповідності  параметрів плановим завданням і  закінчується прийняттям і реалізацією  рішень, завдяки яким можна ці відхилення ліквідувати. Управлінський процес – це комплекс взаємопов'язаних операцій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей [18]. Центр цієї діяльності налічує три елементи процесу управління: проблема, її вирішення та люди, що беруть участь у процесі на всіх його етапах. Розглянемо їх детальніше.

     Проблема – це розрив між бажаним станом (насамперед цілями) об'єкта управління і його фактичним станом. Вирішення проблеми – засіб подолання такого розриву, вибір одного з багатьох напрямів дій, що дають змогу перейти від фактичного стану до бажаного [13]. Кожне господарське рішення має спрямовуватися на певну проблему, а правильне її рішення – це таке, що дає максимум вигід для організації. Отже, проблеми виникають, коли в організації складається ситуація, яка відрізняється від запланованої. Ситуація описується сукупністю чинників і умов як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. До внутрішніх чинників, які залежать від самої організації, належать її цілі та стратегія, технологія та ресурси, структура виробництва та управління. Вони формують організацію як систему, тому зміна одного з них зумовить необхідність вживання заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть викликати проблеми, є і відхилення в запланованих темпах та обсягах робіт, які виникають через неправильні дії персоналу, відсутність у працівників виконавської дисципліни або нечітке розмежування між ними повноважень. Зовнішні чинники є складовими середовища, в якому функціонує організація і можуть бути як прямими, так і опосередкованими, як загрозливими для неї, так і створювати нові можливості. Зокрема, зміна смаків і пріоритетів споживачів може породити суттєві проблеми зі збутом і організація вирішуватиме їх, не просто відмовляючись від випуску звичної продукції, але й думаючи про можливість її модифікації чи про перехід на інші ринки.

     До  управлінських рішень належать: - програмовані (визначена наперед послідовність кроків у прийнятті рішень); - непрограмовані (виникають при нових ситуаціях або при невідомих факторах) [8].

     Залежно від виду проблем, які стоять перед  організацією, та підходів їх вирішення  у процесі формування управлінських  рішень, їх розділяють на інтуїтивні управлінські рішення, (вибір альтернативи чи варіанта на основі відчуття) [18], та раціональні управлінські рішення (вибір альтернативи за допомогою об’єктивного аналітичного процесу) (рис. 1.2). Управлінське рішення, засноване на судженнях – це вибір альтернативи на основі знань або досвіду. До аналітичного процесу належать діагностика проблем, формування критеріїв обмежень, скорочення числа альтернатив, оцінка альтернатив та вибір альтернатив [10]. 

     Рис. 1.2. Основні управлінські рішення [10]. 

     Процес  прийняття й реалізації рішень –  це послідовна зміна взаємопов’язаних стадій, та етапів дій менеджера, які розкривають технологію розумового пошуку істини й аналізу похибок. До управлінських рішень ставлять такі вимоги, як: всебічна обґрунтованість, своєчасність, необхідна повнота змісту, узгодженість з прийнятими раніше рішеннями. Своєчасність управлінських рішень означає, що прийняті рішення не повинні відставати від потреб і завдань підприємства, або випереджати їх. Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення повинне охоплювати всі сфери діяльності підприємства й напрями розвитку. На підприємствах управлінські рішення повинні охоплювати [11]:

     – усі цілі підприємства;

     – ресурси, які використовуються для досягнення цілей;

     – основні шляхи й способи досягнення цілей;

     – часові орієнтири досягнення цілей;

     – порядок взаємодії окремих підрозділів і виконавців;

     Узгодженість  з прийнятими раніше рішеннями означає  необхідність дотримання поваги до положень, законодавчих актів, постанов та розпоряджень. На рівні підприємств узгодженість необхідна для здійснення послідовної науково-технічної, ринкової й соціальної політики, чіткого функціонування виробничих процесів. Визначальним моментом є умови, в яких приймаються рішення. Рішення можуть прийматись або в умовах визначеності, або в умовах ризику (невизначеності). В умовах визначеності менеджер порівняно впевнений у результатах кожної з альтернатив. В умовах ризику, максимум, що може зробити менеджер – визначити ймовірність успіху для кожної з альтернативи. У цьому разі важливе значення мають його професійна підготовка, ерудованість, досвідченість та інтуїція [9]. Рішення класифікуються за рядом ознак (рис. 1.3). У практичній діяльності підприємств усі рішення певним чином взаємопов’язані. Одиничні важливі рішення майже напевне передбачають прийняття рішень менш значних. При цьому масштабні рішення мають значення для всього підприємства в цілому, а не для окремих структурних підрозділів [3].

     Сукупність  рішень керівників різних рангів, що перебувають у певному підпорядкуванні, складає ієрархію прийняття рішень, яка визначає структурні зв’язки між ними. В процесі утворення ієрархії можуть відбуватися різноманітні тенденції: – знизу – вверх (загальні рішення на більш високих рівнях риймаються на основі рішень, прийнятих на нижчих рівнях), інформаційні рішення;

     – зверху – вниз, що є характерною для прийняття організаційних рішень;

     – у зустрічному напрямі – рішення на нижніх рівнях приймаються щодо конкретних умов й у межах рішень верхніх рівнів, а рішення на верхніх рівнях приймаються з урахуванням раніше прийнятих рішень на нижніх рівнях, технологічні рішення. Велике значення має зміст рішень верхніх рівнів ієрархії й контроль за виконанням рішень зверху до низу. До такого контролю відноситься також і затвердження рішень нижніх рівнів на верхніх рівнях. Від визначення ієрархії рішень залежить методологія їх підготовки [5].

     Рис. 1.3. Класифікація управлінських рішень [9].

     В управлінській практиці склалися два підходи до прийняття рішень: індивідуальний (найбільше значення має централізація прийняття рішення. Очевидним є той факт, що переважна частина рішень на підприємствах приймається на вищому рівні управління), і груповий (колективний), (менеджер кожного управлінського рівня залучає до цього процесу службовців. У даному разі менеджер вищого рівня управління, відповідальний за прийняття даного рішення, делегує повноваження більш низькому управлінському рівню. Участь у прийнятті рішення працівників окремих структурних підрозділів зумовлюється вирішенням їх інтересів, що значно підвищує ефективність прийнятого рішення).

     У процесі прийняття рішень необхідно  враховувати два моменти [5]:

     – приймати рішення, як правило, порівняно легко, але прийняти ефективне рішення складно;

     – прийняття рішення – це психологічний процес, способи, використовувані для цього керівником, можуть бути спонтанними, й глибоко логічними.

     Процес  прийняття рішень є складним і  багатостороннім. Він включає цілий ряд стадій і операцій. Питання про те, скільки і які стадії повинні мати місце в процесі прийняття рішень, який конкретний зміст кожної з них, вирішуються менеджерами по-різному. Це залежить від кваліфікації керівника, певної ситуації, стилю керівництва й організаційної культури. Процес прийняття рішень включає такі етапи, які можуть бути поєднані один з одним як прямими, так і зворотніми зв’язками. В конкретних випадках, особливо при розробці масових «стандартних» рішень, окремі етапи випадають або інтегруються. Таким чином, фактична кількість етапів визначається проблемою [1]. Процес розробки й прийняття управлінських рішень здійснюється в такій послідовності (рис. 1.4).

     Перший  етап - формулювання й обґрунтування проблеми. Проблема - це складне теоретичне або практичне питання, яке вимагає вивчення, дослідження й прийняття рішень. Вона відбиває потенційну можливість щодо підвищення ефективності роботи або різницю між існуючим і бажаним станом системи [8].

     Другий  етап - формулювання обмежень і критеріїв для прийняття управлінських рішень.

     Рис. 1.4. Модель процесу прийняття, реалізації й контролю за виконанням управлінських рішень [1]. 

     Перед тим, як переходити до наступного етапу  процесу прийняття рішень, керівник повинен чітко визначити обмеження й лише потім визначати альтернативи. До числа загальних обмежень відносять: недостатню кількість працівників відповідної кваліфікації й досвіду, необхідність застосування вдосконаленої технології, відсутність необхідних матеріальних ресурсів тощо. Відповідно обираються й критерії оцінки рішень. Критеріями обрання варіантів рішення можуть прийматись найрізноманітніші показники: найменші витрати, максимум обсягу виробництва послуг, максимальне використання обладнання. Якщо рішення приймається за одним критерієм (показником), воно є простим рішенням. Рішення, яке приймається за кількома критеріями, називають складним.

     Третій етап - формулювання та відбір можливих варіантів рішень. При формулюванні альтернативних рішень менеджер завжди має справу з невизначеністю. Тому продовженням обробки інформаційних даних є прогнозування, яке дає можливість передбачити результати реалізації кожного варіанта рішення. Після прогнозування з’являється можливість серед різноманіття потенційно можливих варіантів виділити бажані, які відзначаються необхідними результатами [18].

     Четвертий етап - обрання найкращого варіанта рішення. На цьому етапі виявляються альтернативи з ряду бажаних рішень і обираються кращі варіанти. З цією метою кінцевий результат реалізації кожного варіанта ретельно вивчається й порівнюється з прийнятим для даної проблеми критерієм (або критеріями). За результатами порівняння варіантів рішень обирається найвідповідніший для конкретних умов, варіант, який забезпечує найефективніше досягнення поставленої цілі [10].

     П’ятий етап - після того, як управлінське рішення прийняте, набуло відповідної форми та юридичної сили, наступає етап його реалізації. Значення цього етапу визначається тим, що повнота реалізації прийнятих рішень забезпечує реальні результати й зміст (сенс) функціонування управлінської системи. «Реалізованість» рішення – важливий показник ефективності роботи системи управління, яка повинна діяти за принципом «одна проблема – одне рішення». Прийняті управлінські рішення можуть набирати письмової чи усної форми. Переважно рішення оформляються письмово: (накази, розпорядження, інструкції тощо). В цих документах повинні бути визначені мета й необхідна програма дій для виконання рішення. Після того, як рішення зафіксоване, наступає період його реалізації. Досвідчені керівники, приймаючи рішення, оцінюють складність його реалізації й передбачають необхідні умови для його виконання [20]. При реалізації рішення виконавці окремих робіт повинні бути наділеними певними правами та повноваженнями, й нести відповідальність залежно від завдань, які вирішуються. При цьому використовується принцип делегування відповідальності, який передбачає розподіл відповідальності між усіма учасниками як розробки так і реалізації прийнятого рішення. Також слід враховувати компетентність виконавців, рівень їхньої кваліфікації та досвід.

     Шостий етап процесу реалізації прийнятого рішення тісно пов’язаний з контролем за його виконанням. Ефективний контроль за виконанням рішення неможливий без чіткого обліку. При цьому використовуються три види обліку: статистичний, бухгалтерський, оперативний. Завданням контролю є не лише своєчасне виявлення відхилень від визначеної програми, але й швидка їх ліквідація або упередження [20]. У разі, коли рішення втрачає свою дієвість, керівник повинен його терміново змінити. Іноді виявляється достатнім лише часткове корегування деяких елементів рішення (наприклад, змінити зміст певних завдань або кінцевих і проміжних календарних термінів). Незалежно від стану виконання повинні підбиватися підсумки реалізації управлінського рішення. Підбиття підсумків, крім виховного впливу має й управлінське значення, воно є перевіркою ефективності використання системи прийняття й реалізації управлінських рішень. У практиці перевірки виконання управлінських рішень використовуються такі різновиди контролю, як:

     – попередній (його мета – надати більш глибоке обґрунтування рішенню, що приймається);

     – поточний (з його допомогою вносяться корективи до процесу виконання прийнятих рішень);

     – заключний (застосовується для перевірки ефективності прийнятого рішення).

     Контроль  є об’єктивною необхідністю в  процесі прийняття управлінських  рішень, тому що завдяки йому реалізуються організаційні плани й здійснюється спостереження за ходом їх виконання [22]. У процесі контролю враховують можливі помилки, прорахунки, коригують рішення, усувають вплив факторів, що порушують запланований хід виробничого процесу.  

     1.2. Методи та стилі прийняття управлінських рішень, ефективність їх виконання. 

     Технологія прийняття рішень передбачає певну послідовність управлінських операцій і процедур, які необхідно здійснити для вирішення проблеми. Вона охоплює діагностику проблеми, виявлення можливих способів її вирішення, оцінку варіантів і вибір варіанта, який дасть змогу найвигіднішим для організації способом вирішити проблему. Відповідно до цього виділяють такі методи [3]:

     – постановка проблеми;

     – виявлення способів вирішення проблеми;

     – оцінка варіантів і вибір найкращого рішення;

     – реалізація рішення.

     Постановка проблеми, або її діагностика, потребує застосування методів, що дають змогу достовірно й повно описати проблему і виявити чинники, що її зумовили. Важливе місце тут належить методам збору, обробки та аналізу інформації, порівняння, аналогії, моделювання тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, що надаються для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули методи економічного аналізу та прогнозування. Вони використовуються для того, щоб об’єктивно оцінити поточний стан фірми як економічного суб’єкта й передбачити, «що буде далі, якщо нічого не змінювати».

     Прогнозування — це метод, в якому використовуються як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення [5].

     Менеджери можуть застосовувати різні методи прогнозування, вибираючи ті з них, які придатні для використання в рамках наявних обмежень і відповідають ситуації, що склалася на підприємстві [6].