Аналіз фінансових інвестицій у системі прийняття управлінських рішень

МІНІСТЕРСТВО  ОСІВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКА  ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра Економіки підприємства

Контрольна  робота

по дисципліні: Економічний аналіз

з теми:Аналіз фінансових інвестицій у системі прийняття  управлінських рішень

варіант № 11

Виконала:        студентка Замрій О.Ю.         групи ЕП 10-3зт

Перевірила:                               Єлець О.П.

Запоріжжя 2013 р. 
Зміст

Вступ            3

1 Економічна  сутність та класифікація фінансових  інвестицій   4

2 Аналіз фінансових  інвестицій у системі прийняття управлінських рішень   11

Висновок            14

Список літератури          15

Вступ

Здійснення  глибокої структурної перебудови економіки  України вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, активізації інвестиційної  діяльності, консолідації всіх джерел інвестування. Економічне зростання, яке спостерігається в Україні, може бути закріплено тільки прискоренням інноваційних перетворень шляхом залучення додаткових інвестицій у наукомісткі технологічні галузі виробництва. З огляду на масштаби економічних реформ, що мають бути здійснені в Україні в процесі структурної перебудови, необхідні значні фінансові ресурси, які не в змозі надати державний бюджет і внутрішні джерела фінансування підприємств. У цих умовах ефективним механізмом, що забезпечує акумулювання і перерозподіл інвестиційних ресурсів шляхом емісії й обігу цінних паперів, повинен виступати національний фондовий ринок.

 Аналіз фінансових  інвестицій  є необхідною і важливою складовою фінансового менеджменту як підприємства, так і економіки в цілому.

Отже, фінансові інвестиції передбачають одержання прибутків від вкладення капіталу в інвестиційні цінні папери — облігації, акції, паї, внески тощо.

1 ЕКОНОМІЧНА  СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ  ІНВЕСТИЦІЙ

Важливим для теорії і практики інвестування є правильне визначення поняття інвестицій та діяльності щодо їх реалізації. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення терміну інвестиції. Недостатньо чітко дане поняття трактують у вітчизняному законодавстві.

Слово "інвестиції" зовсім недавно стало широко вживаним. Але  далеко не всі правильно розуміють  його. У зв'язку з цим відмінною  рисою знаючого бухгалтера є добре  володіння як самим терміном, так  і прийомами бухгалтерського  та податкового обліку стосовно фінансових інвестицій.[1,c.89]

Для цілей оподаткування  інвестиції поділяються на фінансові, капітальні та реінвестиції. В бухгалтерському  ж обліку інвестиції поділяються  лише на фінансові та капітальні.

В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові інвестиції - це: активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.[3]

 До таких активів  зазвичай відносяться акції, облігації,  інші цінні папери (наприклад,  депозитні сертифікати, казначейські  зобов'язання, тощо), корпоративні права.  В податковому законодавстві,  зокрема в Законі №283/97-ВР, наведене інше визначення терміну „фінансові інвестиції". Згідно з п.п. 1.28.2. даного Закону, під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Як бачимо, в бухгалтерському та податковому обліку визначення терміну „фінансові інвестиції" не відповідають один одному за формою, але за економічним змістом ідентичні. І це зрозуміло, адже мета бухгалтерського обліку - подання достовірної, неупередженої та повної інформації про фінансові інвестиції користувачам фінансової звітності, а мета податкового обліку - визначення оподаткованого прибутку підприємства. При цьому класифікація (поділ) фінансових інвестицій в податковому обліку відрізняється від класифікації фінансових інвестицій в бухгалтерському обліку.

На основі критичного аналізу поглядів вітчизняних та зарубіжних економістів, нормативної  та спеціальної літератури щодо визначення поняття та економічної сутності інвестицій доведено, що загальним для всіх визначень є визнання того, що інвестиції – це вкладення в об'єкти господарської діяльності з метою отримання вигод. Враховуючи це, сформульоване визначення інвестицій як обліково-аналітичної категорії і під такими розумітимемо вкладення грошових, матеріальних та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку або досягнення інших вигод. Дане визначення вносить нові підходи до розуміння інвестицій у порівнянні з діючими нормами, зокрема:

- включає грошову  форму інвестування, як таку, що  найбільше проявляється у практиці;

- визначає мотивацію,  рушійну силу, мету інвестування;

- розширює сферу  інтересів, що спонукає інвесторів  до здійснення вкладень, серед  яких може бути не лише одержання  прибутку чи соціального ефекту, але й досягнення інших вигод.

Згідно чинного законодавства України, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних папepiв, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, основними з яких є: одержання в майбутньому прибутку, перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери, установлення контролю над підприємством-емітентом тощо.

Тобто, фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, яка має особливості у тому, що:

- здійснюється  на більш пізніх стадіях розвитку  підприємства, коли задоволені його  потреби в реальних інвестиціях;

- дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні i за її межами;

- є незалежними видом  господарської діяльності для  підприємств реального сектора  економіки, оскільки стратегічні  завдання їх розвитку можуть  вирішуватися тільки шляхом вкладень  капралу до статутного фонду і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;

- дозволяє підприємству  реалізувати окремі стратегічні  цілі свого розвитку більш  швидко i дешево;

- підприємство має можливість  вкладати кошти як в безризикові  інструменти, так i в спекулятивні, i, таким чином, здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

- потребує мінімум часу  для прийняття управлінських  рішень порівняно з реальними  інвестиціями (проектами);

- виникає необхідність  активного моніторингу i оперативності у прийнятті рішень при здійсненні фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон'юнктури.

Для організації ефективного  обліку і з метою контролю інвестиційної  діяльності важливе значення має  класифікація інвестицій, яку необхідно здійснювати, виходячи з різних критеріїв – об'єктів, суб'єктів, джерел фінансування, періоду здійснення.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

- інвестиційні операції  з традиційними інструментами;

- придбання похідних цінних паперів (деривативів);

- депозитні операції підприємств;

- пайова участь у спільних  підприємствах.

Такі форми, як інвестиційні операції з традиційними інструментами i придбання пoxiдниx цінних паперів. Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств за останній час все більш орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку складають сьогодні приблизно 90% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.

Щодо депозитних операцій, то це одна з найбільш ефективних форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства.

Депозитні операції використовуються для короткострокового вкладання  капіталу, а основною їх метою є  генерування інвестиційного прибутку.

Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна до реального інвестування, однак вона менш капіталоємна i більш оперативна.

Зазвичай, інвестор, використовуючи цю форму фінансового інвестування, ставить за мету не стільки одержання  високого доходу, а встановлення прямого  впливу на господарську діяльність підприємства.

Законом №283/97-ВР визначено, що фінансові інвестиції поділяються  на прямі та портфельні. Під прямою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна  безпосередньо до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані нею. Господарські ж операції, які передбачають придбання підприємством цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій по купівлі акцій як безпосередньо підприємством, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) відносяться до портфельних інвестицій.

Для цілей фінансової звітності розрізняють:

- довгострокові фінансові  інвестиції - утримуються підприємством  на період більше одного року, а також усі інвестиції, які  не можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент;

- поточні фінансові інвестиції - інвестиції, які утримуються підприємством на строк, що не перевищує один рік, і які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

В свою чергу довгострокові  фінансові інвестиції поділяються  на: інвестиції пов'язаним1 сторонам за методом участі в капіталі, інші інвестиції пов'язаним сторонам і інвестиції непов'язаним сторонам.

Поточні фінансові  інвестиції включають в себе еквіваленти  грошових коштів, тобто короткострокові  високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні  суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та інші поточні інвестиції.

Згідно з  П(с)БО 2, пов'язані сторони - це особи, стосунки між якими обумовлюють  можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив  на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики.

В даному випадку  слід зазначити, що чіткого розподілу  між еквівалентом грошових коштів та іншими поточними інвестиціями не існує. Як правило, підприємство в Наказі про  облікову політику визначає поточні  фінансові інвестиції, які будуть віднесені в бухгалтерському обліку до еквіваленту грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення яких не перевищує трьох місяців з дати їх придбання і відносно яких існує впевненість у незмінності їх вартості) та інших поточних інвестицій (наприклад, інвестиції, строк погашення яких більше трьох місяців з дати їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не перевищує один рік).

Залежно від  придбаних паперів фінансові  інвестиції прийнято поділяти на пайові та боргові.

Пайові фінансові  інвестиції характеризуються такими ознаками:

- засвідчують  право власності підприємства  на частку у статутному капіталі  емітента корпоративних прав;

- виступають  у вигляді пайових цінних паперів  (акцій) або внесків до статутного  капіталу інших підприємств;

- мають необмежений термін обігу;

- утримуються  підприємством з метою одержання  доходу за рахунок дивідендів  або придбані з метою перепродажу  чи одержання доходу за рахунок  зростання ринкової вартості  інвестицій.

На відміну  від пайових, боргові фінансові  інвестиції не надають права власності. До них відносять інвестиції, які:

- виступають  як боргові цінні папери (облігації);

- мають боргову  природу;

- мають установлений  термін обігу;

- утримуються  підприємством до їх погашення  з метою одержання доходу у  вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й одержання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ  У СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Аналіз фінансових інвестицій суб’єктів господарювання — це сукупність аналітичних процедур, що базуються на загальнодоступній інформації фінансового характеру і призначені для оцінки стану й ефективності використання інвестиційного потенціалу підприємства, а також прийняття управлінських рішень стосовно доцільності інвестування коштів в його діяльність.[2,c.196]

Фінансові інвестиції передбачають одержання прибутків від вкладення капіталу в інвестиційні цінні папери — облігації, акції, паї, внески тощо. У процесі формування портфеля фінансових інвестицій підприємству необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основних характеристик, як дохідність та рівень ризику. Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників:

-  очікуваної норми дохідності;

-  норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик вкладення капіталу в цінні папери не однорідний за своїм змістом, тому його треба визначати як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме: ризик ліквідності цінних паперів; ризик їх дострокового відкликання; інфляційний ризик; відсотковий, кредитний та діловий ризик; ризик, пов’язаний із тривалістю періоду обігу цінного паперу.

Рішення щодо купівлі  чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного аналізу та обчислення як рівня їхньої дохідності, так і рівня ризиковості. Ми спочатку розглянемо методику аналізу дохідності фінансових інвестицій, а вже потім — основні підходи до аналізу ризиків.

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками, як ринкова ціна (Р), внутрішня (теоретична або розрахункова) вартість (V), рівень дохідності (норма прибутку). Значення ринкової ціни та внутрішньої вартості часто не збігаються, оскільки кожний інвестор має власні міркування щодо внутрішньої вартості цінного паперу, покладаючись на свої суб’єктивні очікування та на результати проведеного ним аналізу.

Ринкова ціна —  це задекларований показник, що об’єктивно існує на ринку. Ціна цінного паперу відображається у відповідних котируваннях і називається курсовою ціною. У будь-який момент часу на ринку існує тільки одна ціна для певного фінансового інструменту.

Внутрішня вартість фінансової інвестиції — це розрахунковий показник, а тому він залежить від тієї аналітичної моделі, на базі якої проводяться обчислення. Унаслідок цього в будь-який момент часу цінний папір може мати кілька значень внутрішньої вартості, причому теоретично їхня кількість дорівнює кількості учасників ринку, які користуються різними моделями. Отже, оцінка внутрішньої вартості є до певної міри суб’єктивною.

У процесі аналізу  співвідношення ринкової ціни та внутрішньої вартості визначається доцільність тих чи інших управлінських рішень щодо конкретного цінного паперу. Якщо внутрішня вартість цінного паперу, що її розраховано потенційним інвестором, є вищою за поточну ринкову ціну, то такий папір вигідно в даний момент придбати, оскільки його недооцінили на ринку. Якщо з погляду конкретного учасника ринкова ціна цінного паперу перевищує його внутрішню вартість, то немає сенсу купувати такий папір, оскільки його ціну завищено. Водночас таке співвідношення ціни та вартості вказує на те, що його вигідно продати, коли він уже є в портфелі інвестора. Якщо ринкова ціна та внутрішня вартість цінного паперу збігаються, то це означає, що операції спекулятивного характеру (з метою одержання доходу від різниці між ціною продажу та купівлі) навряд чи можливі.[5,c.396]

У сучасній економічній  літературі існують різні підходи  до визначення внутрішньої вартості фінансових інструментів, але на практиці найбільш поширеною є фундаменталістська теорія, згідно з якою внутрішня вартість цінних паперів, розраховується за формулою, запропонованою Дж. Вільямсом ще 1938 року:

де V(t) — внутрішня  вартість цінних паперів у момент t;

CFi — очікуваний  потік відсоткових виплат за цінним папером в i-й період  ;

d — прийнятна  або очікувана дохідність цінного  паперу (норма прибутку).

Як випливає з формули, яку надалі називатимемо базовою моделлю, внутрішня вартість цінного паперу залежить від трьох чинників:

- очікуваних грошових надходжень;

- тривалості періоду обігу цінного паперу (або періоду прогнозування для безстрокових інструментів);

- норми прибутку.

Наведену модель можна використати для розв’язання  різних задач, що постають під час  прийняття інвестиційних рішень. Спираючись на модель, інвестор може розрахувати внутрішню вартість інвестиції за різних значень вихідних параметрів (грошових потоків та норми прибутку) у процесі імітаційного моделювання. Знаючи поточну ринкову ціну та узявши її за таку, що дорівнює внутрішній вартості, можна обчислити норму прибутку даного цінного паперу та порівняти одержане значення з альтернативними варіантами інвестування коштів.[4,c.457]

ВИСНОВОК

Кожна організація  спочатку намагається розв'язувати  проблеми за допомогою організаційної моделі вирішення рутинних проблем. Якщо не рутинну проблему у такий спосіб подолати не можна, організація намагається модифікувати й адаптувати іншу організаційну модель вирішення рутинних проблем. Якщо і цей підхід безуспішний, організація використовуватиме творчий, не рутинний спосіб.

Нову проблему часто формулюють за аналогією з  відомими, для розв'язання яких існують  певні методи.

Більшість альтернативних рішень не будуть новими і творчими, а лише модифікованими варіантами тих, що раніше дали добрі результати при вирішенні подібних проблем.

Якість управлінських  рішень залежить від організації  процесу їх розроблення. Багато рішень поки що приймають на основі досвіду  та інтуїції керівників або на основі виконання рішень вищого рівня управління.

Організація виконання прийнятого рішення полягає в активному використанні механізму стимулювання і відповідальності шляхом переконання, спонукання і примушування виконавців.

Отже, у процесі  розроблення управлінських рішень виконують надзвичайно складний комплекс робіт, дій, операцій, який є однією з основних органічних загальних функцій менеджменту.

Cписок літератури

1. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2009. – 416 с.
2. Боярко І. М., Гриценко Л. Л. Інвестиційний аналіз: Навч. посіб.К.:Центр учбової літератури,2011. — 400 с.
3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс», затвердженно наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р.
4. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.
5. Мертенс А. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории., 7е изд., К.: Либідь, 2004. 679 с.