Аналіз фінансових звітів об’єктів інвестування

1. Аналіз фінансових  звітів об’єктів інвестування.

(Показники ліквідності, стійкості, прибутковості, фінансовий ліверидж).

      Заключним етапом вивчення інвестиційного ринку є аналіз і оцінка інвестиційної привабливості окремих компаній і фірм, які розглядаються в якості потенційних об’єктів інвестування. Така оцінка проводиться інвестором при визначенні доцільності здійснення капітальних вкладень в розширення і технічне переозброєння діючих підприємств; виборі для придбання альтернативних об’єктів приватизації, купівлі акцій окремих компаній.

      Оцінка інвестиційної привабливості компанії (фірми) передбачає обширний фінансовий аналіз її діяльності. Такий аналіз дозволяє оцінити можливу доходність і терміни повернення засобів, які інвестуються, а також виявити найбільш значимі по фінансових наслідках інвестиційні ризики.

      Існує кілька підходів до оцінки діяльності фірми. Один з них - це аналіз фінансових звітів фірми. Це можна зробити трьома способами:

1. Вивчити звіт про доходи та баланс.
2. Порівняти джерела та напрямки використання і розміщення коштів фірмою за певні періоди.
3. Проаналізувати, як пов’язаний звіт про доходи і баланс з допомогою різних коефіцієнтів та співвідношень.

      Мета  аналізу фінансових звітів з допомогою  цих трьох підходів - допомогти фінансовим менеджерам обгрунтувати свої фінансові плани. Вивчаючи звіт про доходи та баланс, менеджери можуть виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, щоб виправити становище. Саме з допомогою аналізу цих звітів менеджери можуть визначити, як найефективніше вкладати кошти та ресурси. Вони також можуть скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми, щоб вона досягла найвищого достатку.

      Аналіз  фінансових звітів повинен відповідати таким вимогам:

1. аналітик має знати, чи звіти були перевірені дипломованим бухгалтером вищої кваліфікації;
2. аналітик повинен бути ознайомлений з принципами аналізу господарської діяльності, які використовуються компанією;
3. при аналізі необхідно знати переваги і недоліки загальноприйнятих принципів аналізу господарської діяльності;
4. аналітик повинен ретельно перевірити цифри, не тільки які у фінансових звітах, але й в інших джерелах інформації.

      В процесі фінансового аналізу  можуть бути розглянуті різні аспекти діяльності компанії (фірми). Однак для оцінки її інвестиційної привабливості як об’єкта інвестування пріоритетне значення має аналіз наступних сторін її діяльності.

Рисунок 1. Основні напрями аналізу фінансових звітів об'єктів інвестування.

      1. Оборотність активів. Ефективність інвестування в значній мірі визначається тим, наскільки швидко вкладені кошти обертаються в процесі діяльності компанії. Хоч на тривалість знаходження засобів в обороті впливають численні зовнішні фактори (економічна ситуація в країні; швидкість розрахункових операцій і т.і.), період обороту використовуваних активів в значній мірі визначається внутрішніми умовами діяльності компанії (фірми) - ефективністю маркетингової, виробничоїі фінансової стратегії і тактики.

      2. Прибутковість капіталу. Однією з головних цілей інвестування є забезпечення високого прибутку в процесі використання вкладених засобів. Хоч в сучасних умовах компанії можуть в значній мірі варіювати показник прибутку (за рахунок амортизаційної політики, ефективного податкового планування), в процесі аналізу можна доволі повно дослідити потенціал її формування в порівнянні з вкладеним капіталом.

      3. Фінансова стійкість. Її аналіз дозволяє оцінити інвестиційний ризик, пов’язаний із структурою формування інвестиційних ресурсів, виявити оптимальність наявних джерел фінансування поточної виробничої діяльності.

      4. Ліквідність активів. Оцінка ліквідності активів дозволяє визначити вміння підприємства платити по своїх короткострокових зобов’язаннях, попереджувати можливе банкротство за рахунок швидкої реалізації окремих видів наявних активів. Іншими словами, стан ліквідності активів характеризує рівень інвестиційних ризиків в короткостроковому періоді.

      Розглянемо  основні з показників фінансового  аналізу, які використовуються для  оцінки окремих сторін інвестиційної  привабливості компаній.

      В процесі аналізу оборотності активів найбільшу роль грають наступні показники:

• коефіцієнт оборотності всіх використовуваних активів ( ). Він визначається за формулою:

Середня вартість використовуваних активів  розраховується при цьому за той же період, що і об’єм реалізації. Для розрахунку середньої вартості активів використовується наступна формула:

Середня вартість використовуваних активів

• коефіцієнт оборотності поточних активів

• тривалість обороту використовуваних активів

• тривалість обороту поточних активів . Вона визначається за формулою

      Коефіцієнт  оборотності і тривалості обороту  можуть бути розраховані також і  по окремих видах поточних активів (грошових засобах, товарно-матеріальних запасах і т.і.

      Зниження  в динаміці коефіцієнту оборотності  активів або відповідно ріст тривалості їх обороту свідчать про негативні  тенденції в розвитку компанії, так  як викликають необхідність додаткового інвестування засобів в її поточну господарську діяльність. Обсяг додатково інвестованих засобів може бути визначений за формулою:

      Інвестори приділяють значну увагу питанням прибутковості  фірми. Аналіз прибутку починається  з того, що вивчають, як працюють різні активи фірми. Кваліфіковані менеджери знають, як краще використовувати активи фірми. Через підвищення віддачі активів фірми вони можуть зменшувати її витрати. Показник прибутковості будь-якої фірми важливий, якщо її менеджери сподіваються залучити капітали і успішно фінансувати розширення операцій фірми.

      Коли  прибутковість певної фірми падає  нижче допустимого рівня, то показник співвідношення ціни акцій та ДНА (доходу на акції), а також ціна акцій фірми знижуються - саме тому показник прибутковості є вирішальним для будь-якої фірми.

      В процесі аналізу прибутковості капіталу компанії використовуються наступні основні показники:

• прибутковість всіх використовуваних активів . Вона визначається за формулою:

• прибутковість поточних активів . Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

• рентабельність  основних фондів . Вона вираховується по такій формулі:

• прибутковість реалізації (продажу) продукції . Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

• головний  показник прибутковості . Цей показник використовується для порівняння інвестиційних об’єктів з різним рівнем оподаткування прибутку (доходів). Його розрахунок здійснюється за формулою:

• прибутковість власного капіталу . Цей показник характеризує ефективність використання власного капіталу в складі сукупних активів компанії. Він розраховується за формулою:

      В процесі аналізу фінансової стійкості компанії застосовується наступна система основних показників:

• коефіцієнт автономії (КА). Він показує в якій мірі використовувані підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

• коефіцієнт  співвідношення позикових і власних коштів (КС). Його зміст близький до коефіцієнту автономії. Розрахунок даного показника здійснюється за формулою:

• коефіцієнт  довгострокової заборгованості (КД). Він визначається за формулою:

   В процесі аналізу ліквідності активів використовуються такі основні показники:

• показник поточної ліквідності (ППЛ або поточний коефіцієнт). Він визначається за формулою:

      Поточний  коефіцієнт приблизно визначає межу безпечності фірми за її можливістю покривати короткострокові зобов’язання. Цей коефіцієнт змінюється залежно від галузі та типу компанії. Для промислової фірми коефіцієнт 2,0 і вищі цілком можуть бути прийнятними, тоді як для компаній, що надають комунальні послуги, може бути прийнятний коефіцієнт 1,0, бо вони можуть точно передбачити надходження коштів за послуги і мають низьку поточну заборгованість (в країнах ринкової економіки).

      Поточний  коефіцієнт не відображає мобільність  капіталу фірми. Очевидно, що фірма, у  якої є значні кошти на рахунках та багато цінних паперів, що швидко реалізуються, буде більш ліквідна, ніж фірма, у якої накопичені великі товаро-матеріальні запаси. Досконаліший показник, що враховував би структуру активів, виключив би з поточних активів найменш ліквідний компонент.

• показник “критичної оцінки” (“кислотний тест”) ліквідності (ПКО). Для його розрахунку використовується формула:

      Цей коефіцієнт не враховує товаро-матеріальних запасів, а має справу з легко  конвертованими в гроші активами, отож коефіцієнт “кислотного тесту”, або миттєвий показник, визначає, чи спроможна фірма у разі падіння її товарообороту покрити свої зобов’язання перед кредиторами.                                                                             

• коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості . Він визначається за формулою:

• тривалість  погашення дебіторської заборгованості . Цей показник розраховується за формулою:

      Коли  розглядається капіталізація фірми, важливо вирахувати відношення заборгованості  до загальної капіталізації до загальної  капіталізації. Цей показник вказує на співвідношення боргів та власного капіталу, залученого фірмою. Фірма має підтримувати певний баланс між заборгованістю і власним капіталом. Надмір боргів може підвищити ризик фірми, насторожити інвесторів щодо спроможності фірми розплатитись із своїми кредиторами. Це, в свою чергу, може підвищити вартість капіталу.

      До  певної межі фінансування за рахунок  боргів вигідне фірмі, бо воно забезпечує фінансовий ліверидж. Інтереси, що сплачуються кредиторам, зменшують податки, а це збільшує чистий доход фірми на акцію. Фірма не отримала б такий чистий доход на акцію, якби залучала капітал лише за рахунок випуску акцій.

      Іншими  словами, беручи в борг, фірма отримує  вищі доходи, поки віддача від позичених  коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий ріст чистих доходів на акцію називається фінансовим лівериджом.

      Фінансовий  ліверидж має справу з практикою  використання боргових цінних паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між ДВПП (доход до вирахування процентів за позику та податків) і ДНА (доход на акцію). Коли фірма бере в борг, вона зобов’язується сплатити проценти і в майбутньому погасити суму боргу. Ці проценти вираховуються з оподатковуваного доходу, отож інвестори отримують більше доходу. Однак, чим більше боргів має фірма в структурі свого капіталу, тим вищий фінансовий ризик. Це означає, що незалежно від рівня доходу від своїх операцій, фірма повинна продовжувати сплату фіксованих купонних платежів і основної суми боргу, коли настає термін погашення. Отож, чим більше фірма бере в борг, тим більше у неї фіксованих фінансових втрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Коли борги зростають, зростають платежі процентів. Але попри те, що вони забезпечують фінансовий ліверидж, все ж зростає ризик, що проценти за позики стануть дуже високими по відношенню до ДВПП.

      Якщо  у період загального спаду економічної  активності фірма скорочує свої операції, ДВПП фірми теж знижується, що збільшує можливість несплати процентів за рахунок прибутків фірми. Потрібно пам’ятати, що фінансовий ліверидж - це вулиця з двостороннім рухом. Хоча він і може бути вигідний у період загального підйому економічної активності, але в період спаду приносить втрати.

      Зростаюча заборгованість може спричинити до підвищення мінливості ДНА. Отож переваги фінансового лівериджу слід співставляти із зростаючим фінансовим ризиком неплатоспроможності. Настає момент, коли приріст витрат на проценти за позику з урахуванням поправок на оподаткування перевищує виграш фірми від фінансового лівериджу.

      Фінансування  за рахунок боргів - це добре, але  до певної межі. Переваги фінансового  лівериджу зникають у фірм, які  мають у структурі капіталу занадто  високу частку боргів. Забагато боргів посилює ризик і підвищує потенційну загарозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій - теж не краща політика. Вона повністю позбавляє фірму переваг. які дає фінансовий ліверидж, середньозважена вартість капіталу (СЗВК) стає занадто високою. Більше того, у деяких випадках випуск надмірної кількості звичайних акцій може призвести до втрати контролю під час голосування акціонерів. Як наслідок, незбалансованість у структурі капіталу (або дуже багато боргів, або дуже багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку.

      Отже  головна мета фінансових менеджерів - вибрати таку структуру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні  дивіденди і доход, збагачуватиме  акціонерів. Іншими словами, оптимальна структура капіталу має зводити  до до мінімуму СЗВК і водночас підтримувати кредитну репутацію фірми на рівні, що дозволяє залучати нові капітали на прийнятних умовах.

Таким чином, рівень фінансового лівериджу визначається приростом ДНА від від певної зміни значення ДВПП. Цю взаємозалежність можна показати так:

      Відомо, що у фірми інвестують тому, що хочуть одержати більше доходів. Якщо вираховувати рівень фінансового лівериджу фірми у певний момент, рівняння стає таким:

      Таким чином, для оцінки об’єкта інвестування необхідний всесторонній аналіз їх маркетингової, виробничої і фінансової діяльності, дослідження основних факторів, які визначають прибутковість (рентабельність) і можливості подальшого її збільшення. Однак слід пам’ятати, що фінансові коефіцієнти надають лише частину необхідної інформації для оцінки загальної діяльності та ефективності фірми. Щоб одержати повну картину фінансового стану фірми, необхідно врахувати й інші статистичні показники, наприклад, такі як ризик. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Оцінка інвестиційних  якостей реальних  проектів. Основні  положення.

      Оцінка  єфективності інвестиції є найбільш відповідальним етапом в процесі  прийняття інвестиційних рішень. Від того, наскільки об’єктивно і всесторонньо проведена ця оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу і темпи розвитку компанії (фірми). Ця об’єктивність і всесторонність оцінки ефективності інвестиційних проектів в значній мірі визначається використанням сучасних методів проведення такої оцінки.

      Розглянемо  базові принципи і методичні підходи, які використовуються в практиці оцінки ефективності реальних інвестицій.

      Одним з таких принципів є оцінка повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку (cash flow), який формується за рахунок сум чистого прибутку і амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту. При цьому показник грошового потоку може прийматися при оцінці диференційованим по окремих роках експлуатаційного проекту або як середньорічний.

      Другим  принципом оцінки є обов’язкове приведення до теперішньої вартості як капіталу, що інвестується, так і сум грошового потоку. На перший погляд здається, що засоби, які інвестуються завжди виражені в теперішній вартості, так як значно передують за термінами їх поверненню у вигляді грошового потоку. В реальній практиці це не так - процес інвестування у більшості випадків здійснюється не одномоментно, а проходить ряд етапів. Тому за виключенням першого етапу всі наступні інвестовані суми мають приводитися до теперішньої вартості (диференційовано по кожному етапу наступного інвестування). Так саме повинна приводитися до теперішньої вартості і сума грошового потоку (по окремих етапах його формування).

      Третім принципом оцінки є вибір диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) в процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів. Розмір доходу від інвестиції (в реальному інвестуванні таким доходом виступає грошовий потік) формується з врахуванням наступних чотирьох факторів:

• середньої реальної депозитної ставки;
• темпу інфляції (або премії за інфляцію);
• премії за ризик;
• премії за низьку ліквідність.

Тому  при порівнянні двох інвестиційних  проектів з різними рівнями ризику повинні  застосовуватися при дисконтуванні різні ставки процента (більш висока ставка процента повинна бути використана по проекту з більш високим рівнем ризику). Аналогічно при порівнянні двох інвестиційних проектів з різними загальними періодами інвестування (ліквідністю інвестицій) більш висока ставка процента повинна застосовуватися по проекту з більшою тривалістю реалізації.

      Четвертим принципом оцінки є варіація форм, використовуваної ставки процента для дисконтування  в залежності від  цілей оцінки. При розрахунку різних показників ефективності інвестицій в якості ставки процента, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані:

• середня депозитна або кредитна ставка;
• індивідуальна норма доходності інвестицій з врахуванням рівня інфляції, рівня ризику і рівня ліквідності інвестицій;
• альтернативна норма доходності по інших можливих видах інвестицій;
• норма доходності по поточній господарській діяльності і т.п.

      З врахуванням вищевикладених принципів розглянемо методику оцінки ефективності реальних інвестицій на основі різних показників. Система таких показників зображена на рисунку: 
 

Рисунок 2. Система показників оцінки ефективності реальних інвестицій. 

      Чистий  приведений доход дозволяє одержати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом мається на увазі різниця між приведеними до справжньої вартості (шляхом дисконтування) сумою грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і сумою інвестованих в його реалізацію засобів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

ЧПД=ГП-ІЗ

      Дисконтна ставка, яка використовується при  розрахунку цього показника диференціюється  з врахуванням рівнів ризику і ліквідності.

      Характеризуючи  показник “чистий приведений доход”, слід відмітити, що він може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки ефективності інвестиційних проектів, але і як критерій доцільності їх реалізації. Інвестиційний проект, по якому показник чистого приведеного доходу є від’ємною величиною або рівний нулю, повинен бути відхилений, так як він не принесе інвестору додатковий дохід на вкладений капітал. Інвестиційні проекти з позитивним значенням показника чистого приведеного доходу дозволяють збільшити капітал інвестора.

      Однак цей показник має наступний недолік: вибрана для дисконтування ставка процента (дисконтна ставка) приймається  зазвичай незмінною для всього періоду  експлуатації інвестиційного проекту. В той же час, в майбутньому  періоді в зв’язку із зміною економічних  умов ця ставка може мінятися. Але не дивлячись на цей недолік, використовуваний показник признаний в зарубіжній практиці найбільш надійним в системі показників оцінки ефективності інвестицій.

      Індекс  доходності в методичному відношенні нагадує оцінку по показнику коефіцієнту ефективності капітальних вкладень. Разом з тим по економічному змісту це зовсім інший показник, так як в якості доходу від інвестицій виступає не чистий прибуток, а грошовий потік. Крім цього майбутній доход від інвестицій (грошовий потік) приводиться в процесі оцінки до теперішньої вартості. Розрахунок індексу доходності здійснюється за формулою:

      Показник  індексу доходності може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки, але й у якості критеріального при прийнятті інвестиційного проекту  до реалізації. Якщо значення індексу  доходності менше одиниці або  рівне їй, проект повинен бути відхилений в зв’язку з тим, що він не принесе інвестору додаткового доходу. Іншими словами, до реалізації можуть бути прийняті інвестиційні проекти тільки зі значенням показника індексу доходності вище одиниці.

      Порівнюючи  показники індексу доходності та чистий приведений доход, слід звернути увагу на те, що результати оцінки з  їх допомогою ефективності інвестицій знаходяться в прямій залежності: з ростом абсолютного значення чистого приведеного доходу зростає і значення індексу доходності і навпаки. Більш того, при нульовому значенні чистого приведеного доходу індекс доходності завжди буде рівним одиниці. Це означає, що як критеріальний показник доцільності реалізації інвестиційного проекту може бути використаний лише один (будь-який) з них. Обидва ці показники дозволяють інвестору оцінити ефективність інвестицій з різних сторін.

      Період  окупності є одним із найбільш поширених і зрозумілих показників оцінки ефективності інвестицій. На відміну від показника термін окупності капітальних вкладень, він також базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням засобів, які інвестуються і суми грошового потоку до теперішньої вартості. Розрахунок цього показника здійснюється по формулі:

      Показник  періоду окупності може бути використаний для оцінки не тільки ефективності інвестицій, але і рівня інвестиційних ризиків, які пов’язані з ліквідністю (чим довший реріод реалізації проекту до повної його окупності, тим вище рівень інвестиційних ризиків). Недоліком даного показника є те, що він не враховує ті грошові потоки, які формуються після періоду окупності інвестицій.  Так, по інвестиційних проектах з тривалим терміном експлуатації після періоду їх окупності може бути отримана значно більша сума чистого приведеного доходу, чим по інвестиційних поректах з коротким терміном експлуатації (при аналогічному і навіть значно швидшому періоді окупності).