Аналіз фінансового стану підприємства. 2

 

                          ТЕМА: « АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА»                                      

 

                                                                    ЗМІСТ

 

Вступ

1. Інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства

2. Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують

3.Платоспроможність та ліквідність як складові фінансового стану підприємства

4. Характеристика показників рентабельності

Задачі

Висновки

Використана література

 

                                             Вступ

Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення  нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід  зумовив еволюцію відносин власності  і типів суб’єктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження  теоретичних та практичних проблем  подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки  України.

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних  підприємствах відіграє аналіз фінансового  стану підприємств, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію  фінансових, економічних та інших  даних, що впливають на процес прийняття  інвестиційних та фінансових рішень. І хоча сам термін "фінанси" за останні 10-15 років пройшов через  певні зміни та суттєво ускладнився, фінансові аналітики у країнах  з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів  для прогнозування.

 

1. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Інформаційною базою аналізу фінансового  стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє собою  систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації  на звітну дату, а також фінансові  результати її діяльності за звітний  період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні  основи фінансової звітності на підприємствах  України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р  №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова  звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові  результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал  і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Баланс підприємства (форма №1) служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Для загальної оцінки фінансового  стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у  групи однорідні статті. При цьому  скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших  підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна  зіставити зміни результату балансу  зі змінами фінансових результатів  господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком  від реалізації, прибутком від  фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму №2  "Звіт про фінансові результати" .

Примітки до фінансової звітності  повинні розкривати суть поданої  звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати  користувачів звітності додатковими даними, які недоцільно включати в баланс, звіт про фінансові результати та ін. звітні документи, але котрі є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

На вітчизняних підприємствах  часто здійснюють аналіз характеру  змін окремих статей балансу. Такий  аналіз проводиться за допомогою  горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

Горизонтальний аналіз полягає  в побудові однієї або декількох  аналітичних таблиць, у яких абсолютні  балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає  в тому, щоб виявити абсолютні  і відносні зміни розмірів різноманітних  статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу  беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів горизонтального  аналізу суттєво знижується в  умовах інфляції, коливань цін на ресурси  та частих нововведень у податковому  законодавстві, які впливають на розподіл доходу. В цій ситуації на деяких підприємствах з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та наданні послуг) доцільним  було б здійснення горизонтального  аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях  балансу підприємства.

Велике значення для оцінки фінансового  стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового  звіту у вигляді відносних  показників. Мета вертикального аналізу  полягає в розрахунку питомої  ваги окремих статей у підсумку балансу  й оцінці його змін. За допомогою  вертикального аналізу можна  проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники  згладжують негативний вплив інфляційних  процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному  балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Таким чином, співставляючи структури  змін в активі і пасиві, можна  зробити висновки про те, через  які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які  активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для  інвестора вкладання грошей у  дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей  для погашення боргів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ  СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ФАКТОРИ,  ЯКІ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ

Запорукою діяльності підприємства й  основою його розвитку в конкурентному  середовищі є стабільність (стійкість). На неї впливають різні чинники  – як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції  та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі  здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості  підприємства, зокрема, внутрішній і  зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового  потенціалу, матеріально-речової і  вартісної (грошової) структур виробництва  і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами  його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним  макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови  стабільної реалізації продукції й  одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед  бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків  і всіх зобов'язань у нього  залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво  й виводити його на конкурентноздатний рівень, здійснювати соціально-культурні  програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Саме така ситуація виражає зміст  фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості  підприємства. Фінансова стійкість  є наслідком стабільного перевищення  прибутків над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва  і реалізації продукції.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості  виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно  і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших  операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися  в умовах внутрішнього і зовнішнього  середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто  бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним  є підприємство при наявності  в нього передумов для одержання  кредиту і спроможності своєчасно  повернути взяту позику зі сплатою  належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але  і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова  стійкість, багато в чому залежить від  показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами  їх формування.

Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники:

1. наявність власних обігових коштів (ВОК) – визначається як різниця між капіталом і резервами та необоротніми активами. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства. У формалізованому вигляді наявність обігових коштів можна записати:

ВОК = КіР – ПА, де

 

КіР – сума капіталу і резервів; ПА – позаобігові активи.

 

2. наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) – визначається шляхом збільшення значення попереднього показника на суму довгострокових пасивів:

ВД = ВОК + ДП, де

 

ДП – довгострокові пасиви.

 

3. загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів:

ОД = ВД + КПК, де

 

КПК – короткострокові позикові кошти.

Цій трійці показників наявності джерел формування запасів відповідають три  показники забезпеченості запасів  джерелами їхнього формування:

1. надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (DВОК):

DВОК =  ВОК – З, де

З – запаси.

2. надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (DВД):

DВД  = ВД – 3

3. надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (DОД):

DОД  = ОД – 3

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

З < ВОК + К, де

К – кредити банківських установ, а також кредиторська заборгованість за товари.

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З = ВОК + К

3. Нестійкий фінансовий стан характеризується рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН, де

ДПФН – джерела, що послаблюють  фінансову напруженість.

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З > ВОК + К

Таким  чином фінансова стійкість  підприємства є комплексним поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна  взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити  позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

1. за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;
2. за важливістю результату – основних і другорядних;
3. за структурою – простих і складних;
4. за часом дії – постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно  і суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також  те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які  визначають фінансову стійкість, найважливішим  є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від  організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти  фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні  фактори. Очевидно, що успіх чи невдача  підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При  цьому важливо не лише правильно  вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва  й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові  результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості  підприємства, тісно пов'язаний з  видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура  активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в  чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно  обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів  у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад  і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії  управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість  у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний  обсяг прибутку, а й структура  його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються  на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові  можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю  визначальними внутрішніми факторами  є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання  темпів реалізації продукції від  темпів її виробництва, що спостерігається  останніми роками в Україні. Зменшуються  інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються  в цілому доходи суб'єктів господарської  діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, - істотний зовнішній фактор фінансової стійкості  підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості  є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового  ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ТА ЛІКВІДНІСТЬ ЯК СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

 

Як вже зазначалося вище, головним критерієм для визначення фінансового  стану є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий  період, на якусь певну дату або  як майбутню можливість розрахуватися  у необхідні терміни за існуючими  короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність  на якусь дату на підставі даних  балансу підприємства. Для цього  спочатку треба з'ясувати наявність  залишку грошових коштів на поточному  рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також  перевірити стан розрахунків з різними  кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового  стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках  з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Аналіз фінансового стану підприємства за певний період, в принципі, потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу  тут можуть дати щоденні банківські виписки з поточного рахунку (особливо одна сума – залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність  коштів на кінець дня на цьому рахунку  – надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо при цьому врахувати можливі  застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і  фінансового стану підприємства буде однозначною.

Крім аналізу платоспроможності  підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші  для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається  переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно  з підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться  до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж  всі інші активи підприємства.

Пасиви балансу по мірі зростання  строків погашення зобов'язань  групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові  зобов'язання, разом  узяті, називають  зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують  його короткострокові зобов'язання.

Для оцінки реального ступеня ліквідності  підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань  підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну  погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу  варто зіставити результати по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається  абсолютно  ліквідним, якщо виконуються умови:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Якщо виконуються перші три  нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується  остання нерівність, що має глибокий економічний зміст і свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто  дотримується мінімальна умова фінансової стійкості.

Невиконання якоїсь із перших трьох  нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу в тій  чи іншій мірі відхиляється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній  групі активів компенсується  їх надлишком по іншій групі, хоча компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидкореалізованих активів з  найбільш терміновими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність  і платоспроможність. Якщо ступінь  ліквідності балансу настільки  велика, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються  зайві кошти, то можна прискорити терміни розрахунків із банком, постачальниками  й іншими контрагентами.

Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання.

Загальну оцінку платоспроможності  дає коефіцієнт покриття, який в  економічній літературі також називають  коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в  такий спосіб:

 

                                      

 

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою  поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць  поточних активів припадає на 1 грошову  одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника  рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому  не відображається ступінь ліквідності  окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового  стану на українських підприємствах  використовують також інші коефіцієнти  ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (миттєвої ліквідності), який є проміжним  коефіцієнтом покриття і показує  яка частина поточних активів  з відрахуванням запасів і  дебіторської заборгованості, платежі  по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

 

                                      

 

Для підприємств України рекомендована  величина цього коефіцієнта коливається  у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через  невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань  і розраховується  за формулою: