Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Банківське право

ЗМІСТ

Управління ризиками банку……………………………………3
Аналіз балансу банку…………………………………………...13
Аналіз активних та пасивних операцій банку…………………16

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………20

1. Управління ризиками банку

Любий економічний суб’єкт у своїй діяльності зіштовхується з подіями й факторами, які він не в змозі регулювати й точно пророкувати. Більше того, це відбувається при будь-якій його діяльності й у кожен момент часу. У сучасних теоріях стало прийнято враховувати вплив таких невизначеностей на функціонування організацій і пропонувати різні методи по зниженню їхнього несприятливого впливу на результат. Таким чином, було уведене поняття ризику.

Ризики є невід’ємною частиною банківської діяльності, тому ефективна організація процесу керування ризиками є однією із ключових конкурентних переваг банку. Цей дводенний семінар спрямований на надання банкірам всеохоплюючої інформації щодо побудови сучасної системи керування ризиками.

Ризик - небезпека несприятливого впливу змін різних факторів на результати діяльності.

Залежно від сфери дії ризики бувають загальні й спеціалізовані. Загальні ризики виникають у всіх банків, а спеціалізовані пов’язані з конкретними напрямками діяльності банків. Спеціалізація ризиків може проводитися по клієнтах банку, по галузях, по операціях, по функціональному призначенню й т.д.

По характері обліку банківські ризики діляться на ризики по балансовим і позабалансових операціях.

Дуже часто кредитний ризик, що виникає по балансових операціях, поширюється й на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства. Важливим є правильний облік ступеня можливих втрат від однієї й тієї ж діяльності, що проходить одночасно як по балансовим, так і по позабалансових рахунках.

По можливостях і методам регулювання ризики бувають відкриті й закриті. Відкриті ризики не підлягають регулюванню. Закриті ризики регулюються шляхом проведення політики диверсифікованості, тобто шляхом широкого перерозподілу кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів при збереженні загального обсягу операцій банку; введення депозитних сертифікатів; страхування кредитів і депозитів; проведення продуманої політики по керуванню активами й пасивами й ін.

По методах розрахунку ризики можуть носити комплексний (загальний) і приватний характер. Комплексний ризик розраховується для всієї структури балансу. Приватний ризик розраховується для конкретної операції або групі операцій [3].

По впливі на результати діяльності ризики бувають чистими й спекулятивними. Чисті ризики завжди спричиняють втрати для банку, а спекулятивні при різному розвитку подій можуть давати додатковий прибуток.

Залежно від сфери впливу або виникнення банківського ризику вони підрозділяються на зовнішні й внутрішні.

До зовнішнього ставляться ризики, не пов’язані з діяльністю банку або конкретного клієнта, політичні, економічні й інші. Це втрати, що виникають у результаті війни, що почалася, революції, націоналізації, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні, стихійному лиху. Розглянемо дані види ризиків докладно.

Ринкові ризики - які пов’язані зі змінами в перерозподільних відносинах. До ринкових ризиків ставляться зміна ринкової кон’юнктури, тобто різка зміна цін, попиту та пропозиції, а так само можливі кризові явища, як на внутрішніх ринках, так і на міжнародні. Найбільше часто розглянутим ризиком серед ринкових є інфляційний.

До географічних ризиків відносять кліматичні, ризики стихійних лих, екологічні ризики та інші. Дані ризики пов’язані з різними катаклізмами, що виникають у природі.

Внутрішні ризики у свою чергу діляться на втрати по основою й по допоміжній діяльності банку. Перші представляють найпоширенішу групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики по не основних видах діяльності, ризики банківських зловживань.

Розглянемо основні види внутрішніх банківських ризиків більш докладно.

1.Кредитний ризик - імовірність втрат у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу й відсотків по ньому, або повному не поверненню коштів.

2.Процентний ризик - можливість зазнати збитків внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін процентних ставок і значного зменшення маржі, відомості її до нуля або до негативного показника. Процентний ризик виникає у випадках, коли не збігаються строки повернення наданих притягнутих коштів або коли ставки по активних і пасивних операціях установлюються різними способами (фіксовані ставки проти змінних і навпаки). В останньому випадку прикладом може служити ситуація, коли коштів запозичаться на короткий строк по змінних ставках, а кредити видаються на тривалий строк по фіксованих ставках розраховуючи на те, що змінні ставки не перевищать очікуваний рівень. Таким чином, цей ризик впливає на доходи банку, економічну вартість активів, зобов’язання й забалансові інструменти [7]. Основні форми процентного ризику, якому піддані банки, що випливають:

ризик установлення нової ціни, що виникає у зв’язку з різницею строків(для фіксованих процентних ставок) і встановленням нової ціни (для плаваючих процентних ставок) банківських активів, пасивів і забалансових позицій;
ризик кривої прибутковості, що виникає у зв’язку зі змінами нахилу й форми кривої прибутковості;
базисний ризик, що виникає у зв’язку з недосконалою кореляцією зароблених і сплачених по різних інструментах відсотків;
варіантність, що виникає у зв’язку із прямо вираженими або якими мається на увазі опціонами, убудованими в багато банківських активів і пасиви й забалансові портфелі.

3.Валютний ризик - небезпека валютних (курсових) втрат, пов’язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти.

4.Ринковий ризик - означає можливі втрати, непередбачені витрати від зміни ринкової вартості активів або пасивів, зміни ступеня їхньої ліквідності. Особливо піддані такого роду ризику вкладення в цінні папери.

5. Ризик по формуванню депозитів (ресурсної бази) - імовірність збільшення витрат по залученню ресурсів у випадку зміни ситуації на фінансовому ринку. Депозитна політика банку має мета забезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною для здійснення певних активних операцій. Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази й мінімізація витрат по її формуванню.

6.Ризик структури капіталу - втрати, пов’язані з тим, що активи й пасиви банку не погоджені по строках. Приміром, банк вложивший значні кошти клієнтів у кредитні операції зі строком погашення, що перевищує строки залучення ресурсів при зміні ситуації на ринку може понести як додаткові витрати (у випадку подорожчання ресурсів), так і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним (критичний стан на ринку ресурсів - масове вилучення).

7.Ризик банківських зловживань - збитки, пов’язані з недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, а так само з корисливими цілями, які переслідують його співробітники.

8.Ризик незбалансованої ліквідності - небезпека втрат у випадку нездатності банку покрити свої зобов’язання по пасивах балансу вимогами по активах. Проявляється в процесі масового зажадання внесків клієнтами банку (включаючи масове дострокове відкликання коштів з термінових й ощадних вкладів). При цьому варто розрізняти внутрішню й зовнішню ліквідність.

Таким чином, тому що будь-який банк піддається різним видам ризиків, те відповідно ставати актуальної проблема ефективного керування ризиками з метою їхньої мінімізації.

Стратегія керування ризиками включає ряд етапів:

1. виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні певних банківських операцій;

2. аналіз виявлених факторів з погляду чинності впливу на ризик;

3. оцінка конкретного виду ризику;

4. установлення оптимального розміру ризику;

5. аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику;

6. розробка заходів щодо зниження ризику.

Основним завданням регулювання ризиків є підтримка прийнятних співвідношень прибутковості з показниками безпеки й ліквідності в процесі керування активами й пасивами банку, тобто мінімізація банківських втрат. Ефективне керування рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, пов’язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини із клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області керування ризиками. Кожен банк повинен думати про мінімізацію своїх ризиків. Це необхідно для його виживання. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана керуванням ризиками. Все це припускає розробку кожним банком власної стратегії керування ризиками, тобто основ політики прийняття рішень, таким чином, щоб вчасно й послідовно використати всі можливості розвитку банку й одночасно втримувати ризики на прийнятному й керованому рівні [5].

Мета й завдання стратегії керування ризиками у великому ступені визначаються економічним середовищем, що постійно змінюється зовнішньою, у якій доводиться працювати банку. В основу банківського керування ризиками повинні бути покладені наступні принципи:

прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їхній кількісний вимір;
фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;
відповідальність й обов’язок керівників і співробітників, чіткість політики й механізмів керування ризиками;
запобігання (попередження) виникнення ризиків або їхня мінімізація- завершальний, найважливіший етап процесу керування ризиками.

Банк повинен уміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими здатний ефективно управляти. Вирішивши прийняти певний ризик, банк повинен бути готів управляти їм, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів. Приміром, розглянемо процентний ризик. По сфері впливу він є внутрішнім ризиком банку, тому що зміни, що відбуваються, у процентних ставках для даного банку можуть бути негативними, а для якого-небудь іншого - позитивними. Це залежить від проведеної банком політики. Зовнішні ж ризики для всіх суб’єктів тягнуть негативні наслідки. Процентний ризик залежить від структури балансу банку, незважаючи на те, що інструменти, за допомогою яких здійснюється керування процентним ризиком, можуть відображатися на забалансових рахунках, в остаточному підсумку вони роблять свою дію через статті балансових рахунків, тому процентний ризик є балансовим ризиком. Цей ризик є регульованим (відкритим) комплексним ризиком. Він носить спекулятивний характер, тому що різний рух процентних ставок може спричинити як збитки, так і додаткові прибутки.

Для того, щоб це представити необхідно розглянути процентний ризик у системі керування банком.

У чому укладається процентний ризик? При керуванні процентним ризиком необхідно вирішувати такі проблеми, як визначення причин і факторів ризику, визначення способів оцінки, визначення методів керування. Для цього треба сформувати чітке подання про те, яке місце займає процентний ризик у системі керування банком. Створимо спрощену модель керування банком, що включає перерахування основних ризиків, над якими здійснюється керування, особливості керування ними, відмінність їх від інших ризиків й їхня роль і вплив на загальний результат діяльності.

Типові зовнішні ризики. Вони не піддаються нормальній оцінці й керуванню. Вони є або сугубо індивідуальними ризиками для кожного банку. Приміром, політичний ризик у великих банків зовсім інший, чим у дрібних. Великі банки можуть їм активно управляти, крім того, для них прибутковість не є головною метою. Або вони є для всіх однаково непередбаченими, наприклад кон’юнктурні й екологічні. Таким чином, дуже складно ці ризики виділяти в окрему область дослідження. Їхній вплив можна приблизно оцінити й, якщо це необхідно, уводити його в моделі інших ризиків, як залишкові ризики. Різним методикам оцінки піддаються внутрішні ризики. Це кредитний, процентний, ризик незбалансованої ліквідності, і валютний ризик [8].

Кредитний ризик виникає у відносинах між конкретним банком з конкретним клієнтом. Причиною ризику є неправильна оцінка кредитоспроможності клієнта. Факторами ризику є неправильний розмір кредиту, невірна форма видачі кредиту, недостатнє забезпечення й ін. Тобто розмір ризику залежить від проведеної банком роботи із клієнтом. Відповідно для такої роботи необхідні дані про стан клієнта й у меншому ступені дані про самий банк. При кредитному ризику завжди можна обчислити розмір втрат. Тому що відомо, чи виконав клієнт чи договір ні, і в якому обсязі. Крім того, для оцінки кредитного ризику банк не цікавить, за рахунок яких коштів він видає кредит. Середньозважена сума всіх кредитних ризиків являє собою загальний кредитний ризик. У такому виді він входить у загальну модель керування банківськими ризиками. Процентний ризик багато в чому протилежний кредитному. Банк не впевнений, чи поверне йому кредитор гроші, кредитор не знає, чи залишить банк плату за кредит на тім же рівні й т.д. Все це приклади ризиків у фінансовій діяльності виникаючих особисто між учасниками угоди. Однак, якщо інший банк буде пропонувати більше низькі ставки по кредитах, то позичальникові стане невигідно продовжувати кредитуватися в старого банку, тому що при цьому він буде нести витрати. У цьому випадку результати даного позичальника будуть гірше, ніж в інших аналогічних, кредитуємі у другому банку. Тобто, на результати вплине зміна навколишнього середовища, на відміну від першого випадку, коли на результати впливає зміна усередині самої системи банк - позичальник. Тоді для оцінки процентного ризику необхідно мати подання про навколишнє середовище й про показники в банку, на які це середовище впливає.

Процентний ризик характеризує загальну структуру операцій банку, тому що необхідно оцінити вплив навколишнього середовища на всю систему - банк. При цьому конкретні відносини з кожним позичальником і кредитором відходять на другий план. Головними стають агреговані показники.

Валютний ризик багато в чому аналогічний процентному. Будь-яка зміна курсів валют можна звести до зміни прибутковості коштів, вкладених у ту або іншу валюту. Зміна курсів тягне зміну прибутковості. Однак різниця в тім, що валюта є безстроковим активом, без дати погашення. Інструменти керування валютним ризиком багато в чому повторюють інструменти керування процентним ризиком.

Ризик незбалансованої ліквідності пов’язаний з недоліком коштів у банку на конкретний момент часу. Якщо цей недолік невеликий, у порівнянні з усіма активами банку, то його можна компенсувати на грошовому ринку. Якщо відбувається масове зажадання внесків, а це відбувається, як правило, тільки при фінансових кризах, то банку прийде прибігати до нестандартних методів регулювання. У цьому випадку будуть задіяні спеціальні міри антикризового видужання. У випадку запозичення коштів на грошовому ринку для підтримки ліквідності вплив на кінцевий результат буде визначатися рівнем процентних ставок на ринку. Але тоді для керування ризиком незбалансованої ліквідності треба користуватися інформацією, подібної при керуванні процентним ризиком, а в окремих випадках ризик ліквідності можна звести до процентного.

Таким чином, виходить дві групи ризиків, до яких застосовуються різні методи керування. Це ризики приватного характеру, при яких оцінюються конкретні відносини між банком і клієнтом, і комплексні ризики, які є характеристиками роботи банку, загалом, у порівнянні з навколишньою ситуацією.

Існують принципові розходження між приватними й комплексними ризиками. Приватні ризики виникають на момент початку дії операції. Приміром, кредитний ризик виникає при висновку кредитного договору. До цього моменту він не існує. Комплексні ризики виникають із моменту утворення банку й присутні протягом всієї його діяльності. Приватні ризики завершують своя дія по закінченні конкретної операції. Із цього треба, що до комплексних ризиків треба застосовувати довгострокові методи керування, які б були постійними в часі, тому що ці ризики присутні безупинно на всій діяльності банку. До приватних ризиків можуть застосовуватися різні методи, наприклад, різні підприємства, залежно від їхніх особливостей, можуть піддаватися різним методам оцінки кредитоспроможності. Для керування комплексними ризиками необхідно аналізувати всю діяльність банку в цілому, в усіх напрямках. Доступ до такої інформації має тільки відділ активно-пасивних операцій, аналітичний відділ й інші відділи загального керування банком.

Таким чином, для керування процентним ризиком необхідно мати агрегированную інформацію про всю діяльність банку, пов’язаної із вкладенням і залученням коштів. Ця інформація повинна пройти процес обробки приватних ризиків, тільки після цього вона є джерелом для оцінки процентного ризику. Необхідно також ураховувати те, що на діяльність банку впливають різні фактори: економічна ситуація, кон’юнктура ринку, а так само навколишнє середовище.

2. Аналіз балансу банку

Аналіз балансу банку - комплексне вивчення комерційної або іншої діяльності окремого банку. Суб’єктами аналізу можуть виступати як комерційні банки, так і їх контрагенти. Комерційні банки на основі аналізу балансів прагнуть до оптималізації структури активних і пасивних операцій з метою максималізації прибутку. У процесі аналізу балансу банку широко застосовуються методи групування, порівняння і метод коефіцієнтів; у залежності від спектра питань, які вивчаються, він поділяється на повний і тематичний. За цілями і характером дослідження розрізняють попередній, оперативний, підсумковий і перспективний аналіз.

Основними видами аналізу балансу банку є:

1. Аналіз структури - дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний та кількісний. Якісний аналіз полягає у визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.

2. Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з використанням трьох основних коефіцієнтів:

коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.
коефіцієнт співвідношення позик та депозитів.

Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до «запитання», термінові та ощадні депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. «Нормальний» рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву капіталу. Також важливо, що «позики», які використані в цьому коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.

коефіцієнт достатності капіталу.

Цей коефіцієнт подає «реальний» капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складностям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов’язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, що використовуються в різних випадках, але їхнє використання може призвести до зменшення віддачі.

Такими коефіцієнтами є: дохідні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник має показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке «непродуктивне» використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не матиме згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

Співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик.. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики мають використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для кожної конкретної країни.

3. Аналіз активних та пасивних операцій банку

Традиційні погляди, згідно з якими весь дохід банку генерують активи - кредити та інвестиції, поступилися місцем ідеї одночасного інтегрованого управління активами і пасивами (надалі - УАП). Зміст нового підходу полягає в розумінні того, що і доходи, і витрати стосуються обох сторін банківського балансу. У такому разі зниження витрат банку завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутковості, як і надходження від активних операцій. Водночас ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Банкіри високо оцінили потенційні можливості скоординованого підходу до управління активами і пасивами і доклали багато зусиль для його вдосконалення.

Сутність УАП полягає в скоординованому управлінні фінансами банку, в процесі якого через узгодження управлінських рішень і досягнення певних пропорцій між активними і пасивними операціями досягається кілька цілей, таких як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль за ліквідністю, управління спредом.

Найважливішою особливістю цього підходу є внутрішня єдність всіх аспектів фінансової діяльності банку, коли жодна мета, наприклад, зниження ризику чи підвищення прибутків, жодна фінансова операція банку не може реалізуватися ізольовано, оскільки є елементом інтегрованої системи управління. За інтегрованого підходу банки розглядають свої активи і пасиви як єдине ціле, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених коливаннями параметрів фінансових ринків.

Отже, основна ідея УАП полягає в розумінні нерозривної єдності активів, зобов’язань і капіталу банку та пріоритетної ролі сукупного портфеля (балансу) в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику.

Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Відтак УАП охоплює практично всі сфери фінансового управління банком, такі як стратегічне та середньострокове планування, оперативне управління, включаючи аналіз і контроль, управління прибутком і ризиками, формування аналітичного інструментарію.