Контрольная работа по "Финансовому менеджменту". 79

 

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «Фінансовий  менеджмент»

Варіант 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси 2012 

Зміст

 

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 3

1.1 Вартість і оптимізація структури капіталу підприємства 3

1.2 Фінансове прогнозування і планування в системі фінансового менеджменту 3

2 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 4

Задача 4

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 5

 

 

 

1 ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

1. Вартість  і оптимізація структури капіталу підприємства

Капітал є однією з фундаментальних  економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі:

• об’єкт економічного управління;
• об’єкт власності та розпорядження;
• об’єкт купівлі-продажу;
• джерело доходу;
• фактор виробництва;
• накопичена цінність;
• носій фактора ліквідності та ризику;
• інвестиційний ресурс.

Виступаючи носієм економічних  характеристик, капітал в першу  чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Як об’єкт власності та розпорядження капітал може виступати  носієм усіх форм власності – індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певні  пропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного і позичкового  капіталу.

Капітал як об’єкт купівлі-продажу  формує особливий вид ринку –ринок капіталу, що характеризується попитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал  породжує прагнення до накопичення  капіталу як інвестиційного ресурсу  та фактора виробництва.

Потенційна здатність  приносити доход є однією з  основних характеристик капіталу. Прибуток на капітал виступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічним  підгрунтям відсоткового доходу є ефект  використання капіталу як інвестиційного ресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує  його власник, складає основу формування витрат на його залучення і використання в економічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.

Як фактор виробництва  капітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначення результату виробничої діяльності до суми виробничого  капіталу. [1]

Капітал, як накопичена цінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки. В фінансових посередників капітал як накопичена цінність характеризується запасом основних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо.

Рівень ліквідності капіталу визначається періодом часу, протягом якого інвестований капітал у  певних його формах і видах може бути конвертованим у грошову  форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижчим є мотивний період конверсії раніше інвестованого  капіталу в грошову форму, тим  більш високим рівнем ліквідності  характеризується та чи інша форма  його використання в економічному процесі. Поняття ризику тісно пов’язано  з поняттям доходності капіталу в  процесі його використання. Об’єктивний  зв’язок між рівнем доходності і  ризику використання капіталу носить прямопропорційний характер.

Наведені характеристики капіталу свідчать про багатоаспектність  капіталу як економічної категорії.

Капітал фінансових посередників формуєтьсяв в процесі як створення фінансового посередника так і його функціонування, тобто (в процесі здійснення фінансово-господарській діяльності).

Для різних форм фінансових посередників існують і різні визначення складових капіталу, наприклад:

Статутного, який слід розглядати як початковий капітал. В фінансових посередників різних організаційних форм це кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності.

Для акціонерних товариств  статутний капітал – це номінальна вартість емітованих акцій.

Для товариств з обмеженою  відповідальністю – це сума часток всіх власників.

Для державних підприємств  – це вартість всього майна, яке  закріплено за економічними суб ’єктами  на правах повного господарського розрахунку.

Для кооперативів – це вартість майна, яке надано учасникам для  здійснення господарської діяльності.

Поняття “капітал” асоціюється  з поняттям “власність”. Як зазначалося, при створенні фінансових посередників його стартовим капіталом виступає вартість майна фінансових посередників. На цьому етапі, коли фінансові посередники ще не мають зовнішньої заборгованості, капітал фінансових посередників визначається за такою формулою:

Власний капітал (ВК) (початковий капітал) = вартість активів за балансом, тобто:

ВК=Активи

Здійснюючи господарську діяльність, фінансові посередники завжди використовують залучені кошти, тобто створює борги. Тоді власний капітал визначається як різниця між вартістю його майна і борговими забов’ язаннями. Формула, за якою обчислюється власний капітал набуває такого вигляду:

ВК=Активи-Боргові забов’ язання

Тобто власний капітал  – це частина активів фінансових посередників, що залишається після вирахування його забов’язань. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності фінансових посередників форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших – на товар або інші види цінностей.

Капітал – це специфічна категорія, яка несе різне навантаження залежно від:

- етапів життєвого циклу підприємства (статутний і додатковий капітал);

- джерела формування (власний і залучений);

- характеру обороту та ліквідності (основний і оборотний);

- методів визначення (гранична вартість капіталу).

Основу капіталу фінансових посередників складає власний капітал.

Його сума показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників фінансових посередників, оскільки залежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань фінансових посередників.

Власний капітал є:

- основним початковим  та безстроковим джерелом фінансування  господарської діяльності фінансових посередників;

-   джерелом погашення збитків фінансових посередників;

- показником, що використовуються  для оцінки фінансового стану  фінансових посередників, оскільки він демострує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності фінансових посередників (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності фінансових посередників.

Збереження власного капіталу є одним з основних показників якості фінансового управління фінансових посередників.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу, прибуток вважається заробленим фінансових посередників (а відповідно зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, що сума його чистих активів (тобто активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань) на кінець розрахунковогоперіоду перевищує суму чистих активів на початок цього періоду без урахування будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

Формула, застосована при  визначенні вартості власного капіталу, не дає інформації про структуру  самого власного капіталу, оскільки визначає непрямий метод його обчислення на підставі показників активів і зобов'язань  фінансових посередників, які не є складовими власного капіталу. [2]

Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.

1. Вкладений капітал —  це капітал, внесений власниками  фінансових посередників (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань фінансових посередників в акції або частки (паї).

2. Накопичений капітал  - це капітал, отриманий у процесі  діяльності фінансових посередників. Він включає:

Капітал від переоцінки - додатковий капітал, сформований у  нас до оцінки активів, яка здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, та відповідно до положень бухгалтерського  обліку.

Дарчий капітал — додатковий капітал, отриманий фінансовим посередником від інших осіб у вигляді безоплатно одержаних активів (додатково отриманий капітал).

Нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками.

За ступенем фіксації власний  капітал можна поділити на:

1. Зареєстрований капітал  — умовно постійний капітал,  сума якого визначається в  установчих документах (статутний  капітал, пайовий капітал).

2. Незареєстрований капітал  - умовно змінний капітал, який  включає додатковий капітал та  нерозподілений прибуток.

За окремими видами фінансових посередників існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.

За критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з  визначеними частками та їх власниками), а незареєстрований капітал є  неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих  його елементів та належним усім співвласникам  фінансових посередників).

Власний капітал відповідно до П(С)БО 2 "Баланс" включає такі елементи:

• Статутний капітал.
• Пайовий капітал.
• Додатковий вкладений капітал.
• Інший додатковий капітал.
• Резервний капітал.
• Нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Крім основних складових  елементів ВК П(С)БО 2 визначає також  коригуючи показники, які відображають рух ВК у процесі його формування та управління.

До коригуючих показників власного капіталу відносяться:

• Неоплачений капітал
• Вилучений капітал

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської  діяльності.

Додатковий вкладений  капітал відображає суму, на яку  вартість реалізації випущених акцій  перевищує їх номінальну вартість.

Для АТ різниця між вартістю реалізації випущених ними акцій  та їх номінальною вартістю має назву "Емісійний дохід".

Інший додатковий капітал  відображає суму до оцінки необоротних  активів, вартість активів, безкоштовно  отриманих фінансовими посередниками від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок  чистого прибутку фінансових посередників відповідно до чинного законодавства або установчих документів.

Неоплачений капітал відображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу фінансових посередників.

Вилучений капітал відображає фактичну собівартість акцій власної  емісії або часток, викуплених товариством  у його учасників., має від'ємне значення та вираховується при визначенні величини власного капіталу фінансових посередників.

Загальне визначення елементів  власного капіталу набувають специфічних  особливостей залежно від організаційної форми відповідного фінансових посередників. Ці особливості зумовлені насамперед нормами законодавства, якими встановлено організаційні форми фінансових посередників, та вимогами щодо порядку формування та руху власного капіталу цих фінансових посередників.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ "Про  господарські товариства" (зі змінами  і доповненнями) господарські товариства можуть існувати в таких організаційно-правових формах: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне  товариство, командитне товариство.

Функції власного капіталу:

1. Заснування та введення  в дію

2. Відповідальність та  гарантії

3. Забезпечення життєдіяльності  фінансових посередників

4. Забезпечення крелитоспроможності

5. Фінансування та забезпечення  ліквідності

6. Забезпечення незалежності

7. База для нарахування  дивідендів

8. Управління та контроль, реклама

За видами установчих документів, на підставі яких створюються господарські товариства, вони поділяються на:

• господарські товариства, які створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. До цієї групи відносяться акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю;
• господарські товариства, які створюються і діють на підставі лише установчого договору. До цієї групи відносяться повне і командитне товариство.

1.2 Фінансове  прогнозування і планування в  системі фінансового менеджменту

Ефективне управління можливе  за прогнозування і планування, тобто  необхідно аналізувати, передбачати, приймати управлінські рішення і  контролювати їх виконання. Управління фінансами фінансових посередників за цих умов можливе при прогнозуванні і плануванні всіх грошових потоків, господарських процесів усіх суб'єктів господарювання.

Фінансове планування - це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів по забезпеченню функціонування і розвитку фінансових посередників необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді. Значення фінансового прогнозування і планування полягає в тому, що воно:

• втілює стратегічні  цілі  в  форму  конкретних  фінансово-економічних показників;
• забезпечує фінансовими ресурсами операційну та інвестиційну діяльність підприємства;
• визначає життєздатність проекту підприємства в умовах конкуренції;
• є фактором отримання фінансової підтримки з боку як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.

Внутрішньофірмове фінансове  планування базується на використанні трьох основних його систем:

1. Прогнозування фінансової  діяльності.

2. Поточне фінансове планування.

3. Оперативне фінансове  планування.

Усі системи фінансового  прогнозування і планування перебувають  у взаємозв'язку і реалізуються в  певній послідовності. Першим етапом планування є прогнозування основних напрямів і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії підприємства, яка покликана  визначити завдання і параметри  поточного фінансового планування. В свою чергу, поточне фінансове  планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх  виконавців оперативних фінансових планів, бюджетів по основних напрямах фінансової діяльності підприємства. [3]

Фінансове планування — це процес розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступеня відповідності цих цілей поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

У процесі планування розробляють  узагальнюючі фінансові показники  кількісного та якісного характеру  і визначають найбільш ефективні  шляхи їх досягнення.

Процес фінансового планування обов'язково включає такі етапи: аналіз поточного фінансового стану  підприємства, прогнозування майбутніх  значень планових показників, безпосереднє складання планів та розробка процедури  внесення коректив в процес реалізації планів. Запровадження системи фінансового планування на підприємстві передбачає не тільки складання та затвердження фінансових планів, а й контроль за їх виконанням та внесення необхідних змін до них в процесі їх реалізації.

Ретельний аналіз поточного  фінансового стану дає змогу  сформулювати реальні фінансові  цілі, а прогнозування майбутньої діяльності підприємства — визначити  найбільш оптимальні шляхи досягнення цих цілей.

Прогнозування є досить складним етапом фінансового планування, який потребує від фінансового менеджера  високого рівня фахової підготовки у сфері не тільки фінансів, а  й вищої математики та програмування, а також розуміння того, що математичні  методи — це лише ефективний інструментарій, який не може замінити здатність фінансиста виділяти найважливішу інформацію, правильно  її оцінювати та передбачати майбутні зміни на ринку.

Прогнозування завжди пов'язано  з невизначеністю і передбачає багатоваріантність, оскільки фінансові плани можуть складатись при різних припущеннях  щодо очікуваних змін у діяльності підприємства і кон'юнктурі ринку. Оскільки достовірні прогнози не можна  отримати при неправильних припущеннях, при прогнозуванні діяльності підприємства важливо виділити і врахувати  найважливіші серед множини чинників, одні з яких підлягають оцінці й  управлінню, а інші мають зовнішній  характер і їх не завжди можна точно  оцінити

Залежно від горизонту  планування розрізняють коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 3—5 років) та довгострокові (від 3—5 років) плани. Різні  види фінансових планів вирішують різні  завдання. Останні, в свою чергу, обумовлюються  горизонтом планування. Так, основною метою короткострокового фінансового плану ванн я є ефективне управління оборотним капіталом" що передбачає забезпечення неперевності виробничого процесу та збуту продукції, підтримку ліквідності й платоспроможності підприємства на належному рівні, мінімізацію витрат на фінансування оборотного капіталу.

Оскільки більшість завдань  з управління оборотним капіталом  фактично пов'язані з управлінням  потоком грошових коштів, у процесі  короткострокового фінансового  планування потрібно з великою точністю визначати основні параметри  грошового потоку підприємства і  складати плани руху грошових коштів з розбивкою на місяці, декади чи тижні (залежно від інтенсивності  та обсягів проведення операцій підприємством). При плануванні руху грошових коштів та складанні відповідних фінансових документів необхідно правильно  спрогнозувати приплив та відплив  коштів із підприємства, їх розподіл у  часі, виявити надлишок або нестачу  коштів в окремі моменти часу з  тим, щоб підготувати відповідні управлінські рішення.

Основним інструментарієм  короткострокового фінансового  планування на сьогодні є:

• розрахунок циклу обороту грошових коштів (фінансового циклу);
• платіжний календар, який відображує обов'язкові платежі підприємства протягом планового періоду;
• готівковий бюджет, що визначає обсяги надходжень та витрат коштів підприємства протягом планового періоду, а також моменти часу, в які очікуються ці надходження та витрати.

Метою середньо- та довгострокового  планування є ефективне здійснення капіталовкладень, які б забезпечили  подальше економічне зростання підприємства. Процес такого планування ґрунтується  на прогнозі обсягів і специфіки  виробництва, визначенні на основі цього  потреби в активах, обсягах інвестицій для їх придбання, а також визначенні відповідних їм джерел фінансування. Характер і значення цільових функцій  у таких планах залежать від встановленої підприємством дивідендної політики, поглядів на структуру капіталу і рівень ризику, який підприємство може на себе прийняти з тим, щоб забезпечити інтереси акціонерів та максимізувати вартість підприємства.

Фінансовий план — це документ, який розкриває спосіб досягнення фінансових цілей підприємства та узгоджує доходи з витратами.

Як правило, фінансовий план містить розділи, що стосуються особливостей інвестиційної, фінансової, дивідендної  та облікової політики підприємства на плановий період. У розділах плану, зокрема, мають бути обґрунтовані та розкриті:

• політика фінансування капіталовкладень і специфіка управління довгостроковими фінансовими вкладеннями підприємства протягом планового періоду;
• механізм управління оборотним капіталом, зокрема товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю та грошовими коштами;
• загальна потреба в капіталі, потреба в зовнішньому фінансуванні та відповідна структура капіталу;
• очікувані зміни в економічному середовищі та відповідні їм структура доходів, витрат підприємства, а також прогнозна фінансова звітність;
• дивідендна політика;
• облікова політика, зокрема методи нарахування амортизації та визначення вартості реалізованих запасів;
• податкова політика підприємства;
• система управлінського контролю тощо.

Одним із найважливіших інструментів планування в середньо- та довгостроковому  періоді є бізнес-план, який в  концентрованій формі розкриває  суть діяльності новоствореного підприємства або запропонованого нового напряму  діяльності існуючого підприємства і відображує ключові показники, що обґрунтовують доцільність того чи іншого варіанта капіталовкладень (див. §12.7).

Залежно від цільового  спрямування розрізняють оперативне, поточне та стратегічне фінансове  планування.

Оперативне та поточне  фінансове планування вирішують  тактичні завдання, що постають у коротко- та середньостроковій перспективі.

Стратегічне фінансове планування спрямоване на середньо- та довгострокову  перспективу і орієнтоване на вирішення ключових, визначальних для  підприємства фінансових цілей, від  досягнення яких залежить його існування  в майбутньому. Часто цілі формулюються на якісному рівні або містять  дуже загальні кількісні орієнтири. Основу стратегічного планування становлять прогнозування й моделювання, які  ґрунтуються на методах лінійного, нелінійного програмування і  економетричних моделях.

У процесі планування окреслюється позиція підприємства на ринку, а  також формулюються і вирішуються  питання, що стосуються різних аспектів життєдіяльності підприємства, зокрема, визначаються:

• структура виробництва і системи технологічних процесів;
• джерела фінансування й прогнозні фінансові результати;
• фінансові відносини з бюджетом та іншими суб'єктами ринку;
• система контролю за фінансовим станом підприємства.

Для того щоб стратегічний план розвитку підприємства був життєздатним, він повинен певною мірою задовольняти соціальні потреби всього суспільства  або окремих його прошарків. v Стратегічний план — більш містке поняття, ніж  довгостроковий, оскільки передбачає формулювання лише стратегічних для  підприємства цілей, охоплює всі  сфери його діяльності й окреслює основні етапи досягнення сформульованих у плані цілей.

Поточні плани складаються  на основі стратегічних і визначають фінансово-господарську діяльність підприємства більш докладно, але на короткостроковий період. Поточні плани дають можливість визначити на плановий період джерела  фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру доходів і  витрат, визначити структуру активів  та капіталу підприємства на кінець планового  періоду, а також отримати інформацію про рух грошових коштів протягом планового періоду.

Основними фінансовими документами, які розробляють у ході поточного  фінансового планування, є план бухгалтерського  балансу, план звіту про фінансові  результати та план руху грошових коштів.

Інформація, наведена в цих  документах, дає можливість контролювати надходження і витрачання коштів підприємством, підтримувати його платоспроможність  та ліквідність на належному рівні, а також оцінити очікувані  фінансові результати та фінансовий стан підприємства на кінець планового  періоду.

Відповідно до вітчизняного законодавства державні підприємства зобов'язані, а підприємствам недержавної  форми власності рекомендовано  складати поточні фінансові плани  на рік з розбивкою за кварталами. Дані, наведені в таких планах, характеризують фінансову стратегію підприємства, результати фінансового аналізу  за попередній звітний період, заплановані  обсяги виробництва і реалізації продукції, інші економічні показники  операційної діяльності підприємства, систему розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих  видів ресурсів, чинні системи  оподаткування і норми амортизаційних відрахувань, середні ставки кредитного й депозитного процентів на фінансовому  ринку тощо. В розділах плану відображають джерела формування та надходження  коштів, запланований на кінець періоду  приріст активів підприємства, механізм повернення залучених коштів, витрати, пов'язані зі сплатою обов'язкових  платежів до бюджету та державних  цільових фондів, спосіб покриття збитків  минулих періодів.

Оперативне планування є  короткостроковим. Воно доповнює систему  поточного фінансового планування, тому його використовують з метою  фінансового забезпечення неперервності  виробничого процесу та контролю за надходженням і витрачанням грошових коштів з розрахункового рахунку  підприємства.

Кваліфіковане використання фінансовими менеджерами підприємства у процесі фінансового планування всіх типів фінансових планів дає  змогу значно підвищити ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства та поліпшити його конкурентну  позицію на ринку. [4]

 

2 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача

Підприємство зі щорічним обсягом реалізації продукції 23400 тис. грн і дебіторською заборгованістю 1870 тис. грн уклало договір з окремими покупцями про скорочення строків погашення дебіторської заборгованості (сума дебіторської заборгованості таких покупців становить 30% загальної суми дебіторської заборгованості). Підприємство проводить знижку за дострокову сплату покупцями платіжних документів у розмірі 2% до суми платежу.

Визначити суму грошових коштів, на яку зменшиться дебіторська заборгованість у результаті її погашення, і суму прибутку, яку одержить підприємство, використовуючи спонтанне фінансування. Рентабельність виробництва становить 30%.

Розв’язок

1. Визначимо суму грошових коштів, на яку зменшиться дебіторська заборгованість у результаті її погашення:

 

2. Визначимо суму прибутку, яку одержить підприємство, використовуючи спонтанне фінансування:

 

Відповідь: сума грошових коштів, на яку зменшиться дебіторська заборгованість у результаті її погашення становить 523,6 тис. грн, а сума прибутку, яку одержить підприємство, використовуючи спонтанне фінансування становить 7177,08 тис. грн.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арєф'єва О.В. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / О.В. Арєф’єва. – К.: Вид-во європ. ун-ту, 2002.
2. Бланк И.А. Управление формированием капитала / И.А. Бланк. – К.: "Ника-Центр", 2000. - 512 с.
3. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання: монографія / Л.А. Лахтіонова. – К.: КНЕУ, 2001. - 387с.
4. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: підручник / В.М. Шелудько. – К.: Знання, 2006. – 439 с.