Контрольная работа по "Финансовому праву". 78

1. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу

Найбільш зацікавленими  в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики та ін.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:

а) внески на збільшення статутного фонду;

б) надання позик;

в) цільові внески на безповоротній  основі.

Звичайно, найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації  балансу підприємство не мобілізує  додаткові кошти, проте створюються  необхідні передумови (зрівноваження  номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною) для залучення  зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з метою санації нерідко  слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається двоступінчастою санацією.

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства такі:

• мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів виробничо-технічного характеру, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
• збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, спрямоване на підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової стійкості;
• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства (збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів);
• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них, поглинання чи придбання їх потужностей.

З метою санації статутний  фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси й підвищити  фінансову стійкість підприємства. Ще один важливий мотив — збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства. Серед інших чинників, що зумовлюють збільшення статутного капіталу, слід назвати зниження ринкової ціни акцій. Високий курс перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу, зменшивши номінальну вартість акцій, а також збільшивши їх кількість (Spliting — подрібнення).

Державна комісія з  цінних паперів та фондового ринку  затвердила Положення про порядок  збільшення (зменшення) статутного фонду  акціонерного товариства, де в загальних  рисах визначаються методи, джерела  та порядок виконання операцій зі статутним фондом АТ.

Зауважимо, що АТ має право  збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою від  номінальної. Рішення про збільшення статутного капіталу приймається більшістю  в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у правомочних зборах. Збільшити  статутний фонд товариства не більш  як на 1/3 можна за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

Законодавчими актами заборонено випуск акцій з метою покриття збитків, пов’язаних з господарською  діяльністю емітента. Проте коли йдеться  про випуск акцій зі зміною їх номінальної  вартості без зміни розміру статутного фонду або зі збільшенням статутного фонду в результаті індексації основних фондів, кошти емітента не залучаються. Тому вимога законодавства щодо заборони випуску акцій для покриття збитків, пов’язаних з господарською діяльністю, у цьому разі не застосовується.

Структурно-логічну схему  збільшення статутного капіталу підприємства наведено на рис. 1.1.

Реєстрація інформації про  емісію акцій. Відкриті акціонерні товариства зобов’язані зареєструвати інформацію про емісію акцій (у тому числі  в разі прийняття рішення про  збільшення або зменшення статутного фонду, випуску акцій нової номінальної вартості, випуску акцій з метою обміну на раніше випущені облігації або акції іншого акціонерного товариства тощо), для чого подають до реєструвального органу такі документи:

• заяву про реєстрацію інформації про емісію акцій;
• інформацію про емісію акцій;
• копію платіжного доручення про сплату до місцевого бюджету (за місцем державної реєстрації відкритого акціонерного товариства) державного мита за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів у розмірі 0,1% сумарної номінальної вартості акцій, на які планується передплата;
• рішення про емісію акцій, яке оформлено протоколом, із зазначенням наявності збитків, форми випуску цінних паперів та інших відомостей;
• баланс, звіт про фінансові результати та їх використання, засвідчені підписами й печатками емітента та аудитора (аудиторської фірми), висновок аудитора (аудиторської фірми);
• копію договору з торговцем цінними паперами щодо розміщення акцій;
• копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків цінних паперів.

Якщо в емітента чи його правового попередника протягом трьох календарних років, що передували емісії, здійснювалися заходи з економічного оздоровлення (санації) або була порушена справа про банкрутство, то в інформації про емісію акцій слід навести  також відповідні дані.

Після реєстрації випуску  цінних паперів емітентові видається  свідоцтво, яке є підставою для  друкування бланків сертифікатів цінних паперів, якщо останні випускаються в документованій формі. У разі, коли цінні папери випускаються в не документарній  формі, свідоцтво є підставою  для оформлення глобального сертифіката  до депозитарію.

Рис. 1.1 - Структурно-логічна схема збільшення статутного фонду акціонерного товариства

Звіт про наслідки передплати на акції. Не пізніше як через 15 днів після закінчення строку передплати на акції відкрите акціонерне товариство подає в реєструвальний орган звіт про її наслідки, який має містити таку інформацію:

а) фактична дата початку  і дата закінчення передплати на акції;

б) кількість акцій, на які  здійснено передплату;

в) загальна номінальна вартість акцій, на які здійснено передплату в порівнянні із запланованою величиною;

г) загальна сума договорів, укладених під час передплати на акції;

д) загальна сума коштів, одержаних  у ході передплати на акції, з розбиттям  на групи:

• грошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;
• вартісна оцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;
• оцінка іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;

е) розподіл коштів на статутний  фонд (у сумі номінальної вартості передплачених акцій) і додаткові  власні кошти (у сумі перевищення  фактичної ціни продажу акцій  над їх номінальною вартістю);

є) комісійні та інші види винагород, виплачені торговцю цінними  паперами (якщо емітент користується його послугами).

Звіт про наслідки передплати на акції має бути підписаний емітентом, торговцем цінними паперами (якщо емітент користується його послугами) та аудитором. Якщо передплата на акції  не відбулася, емітент також подає  реєструвальному органу звіт про відповідні наслідки.

Випуск акцій реєструється протягом 30 днів з моменту подання  заяви та потрібних документів до реєструвального органу.

Переважне право на купівлю  корпоративних прав нової емісії. Законодавством України передбачено, що в разі збільшення статутного фонду  акціонери (АТ) та учасники (ТОВ) користуються переважним правом на купівлю додатково  випущених акцій (часток). Проте практичний механізм реалізації цього права  відсутній. Дуже часто це призводить до конфліктних ситуацій між керівництвом підприємства та його власниками (що є  характерним для багатьох постдержавних підприємств та банківських установ), а також проблем, пов’язаних з ігноруванням інтересів малих власників.

Неврегульованість механізму  використання інституту переважних прав дозволяє без особливих труднощів, за допомогою додаткової емісії акцій (часток), змінити власника контрольного пакета та перебрати ввесь контроль над підприємством. Ця проблема особливо актуальна з огляду на інфляційні процеси.

З’ясуємо основні питання, що стосуються переважних прав і з  якими мають бути ознайомлені  як фінансові служби підприємств, так  і рядові акціонери (пайовики). Переважне  право на придбання акцій (часток) дає змогу колишнім власникам:

1) зберегти свою частку (у процентному вираженні) у статутному капіталі, а отже, і в усьому майні підприємства;

2) попередити «розмивання» вартості своєї частки у статутному капіталі внаслідок емісії акцій за низьким курсом;

3) зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників;

4) компенсувати збитки від «розмивання» частки у статутному фонді тим власникам, які не скористалися переважним правом на купівлю додаткових корпоративних прав, а продали його.

Оголошення про розмір додаткової емісії та строки використання переважних прав розміщується у друкованих засобах масової інформації. Кількість  прав на купівлю залежить від кількості  наявних «старих» акцій. Право на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який наводиться в оголошенні про пропозицію купівлі  права. Вони продаються та купуються  на біржі протягом двох тижнів після  початку передплати на акції нової  емісії, але перед проведенням  самої емісії. Старі акції та переважні  права на купівлю нових продаються окремо. Одночасно з початком торгівлі переважними правами ціна старих акцій автоматично зменшується  на вартість переважного права.

Розглянуті цілі, порядок  та загальні передумови збільшення статутного капіталу підприємств слід обов’язково  враховувати, приймаючи рішення  про використання цього інструмента  залучення фінансових ресурсів.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій;

3) обміном облігацій на акції.

Взаємозв’язки між основними  методами та джерела збільшення статутного капіталу підприємства унаочнює рис. 1.2.

Рис. 1.2 - Методи та джерела збільшення статутного фонду підприємства

2. Санаційна реструктуризація підприємства: сутність та форми проведення

Одним із засобів фінансового  оздоровлення підприємств є реструктуризація. Законом України «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом», іншими нормативно-правовими  документами передбачено використання реструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможності  підприємства, який рекомендується включати до плану санації 

Міністерство економіки  України затвердило Методичні рекомендації щодо здійснення реструктуризації державних  підприємств, Агентство з питань банкрутства підприємств розробило  Методику складання планів такої  реструктуризації. Велику роботу в  напрямку методичного забезпечення процесів реструктуризації суб'єктів  господарювання виконує Фонд державного майна України.

У Методичних рекомендаціях  щодо здійснення реструктуризації державних  підприємств наведено визначення реструктуризації підприємства як сукупності організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, що спрямовані на зміну структури  підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм і можуть забезпечити фінансове оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Визначення є доволі загальним і охоплює весь комплекс заходів (крім фінансових) щодо фінансової санації підприємства.

У Законі України «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом» наводиться точніше визначення: реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних  заходів, спрямованих на реорганізацію  підприємства, зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску  конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню  вимог кредиторів. У цьому визначенні реструктуризація передбачає також  вжиття фінансових заходів, чого не було в попередньому визначенні.

Слід робити чітке розмежування між категоріями «реструктуризація» та «реорганізація» підприємства. Перше  є ширшим за друге, оскільки реорганізація  підприємства - один з етапів його реструктуризації.

Основний зміст реорганізації  полягає в повній або частковій  зміні власника статутного фонду  юридичної особи, а також у  зміні організаційно-правової форми  здійснення бізнесу.

Залежно від характеру  застосовуваних заходів розрізняють  форми реструктуризації:

1) реструктуризація виробництва; 

2) реструктуризація активів; 

3) фінансова реструктуризація;

4) корпоративна реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація виробництва  передбачає внесення змін до організаційної та у виробничо-господарську сферу  підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. Заходи:

зміна керівництва підприємства;

впровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

диверсифікація асортименту  продукції;

поліпшення якості продукції;

підвищення ефективності маркетингу;

зменшення витрат на виробництво;

скорочення чисельності  зайнятих на підприємстві.

Реструктуризація активів  передбачає заходи:

продаж частини основних фондів;

продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;

продаж окремих підрозділів  підприємства;

зворотний лізинг;

реалізація окремих видів  фінансових вкладень;

рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною структури й  розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній  діяльності підприємства. Отже, це такі заходи:

реструктуризація заборгованості перед кредиторами;

одержання додаткових кредитів;

збільшення статутного фонду;

заморожування інвестиційних  вкладень.

Фінансова реструктуризація обов'язково має супроводжуватися реструктуризацією  виробництва, інакше ліквідації підприємства пізніше уникнути не вдасться.

Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Остання  передбачає реорганізацію підприємства, що має на меті змінити власника статутного фонду, створення нових  юридичних осіб і (або) нову організаційно-правову  форму діяльності. У межах такої  реструктуризації виконують:

часткову або повну  приватизацію;

поділ великих підприємств  на частини;

виокремлення з великих  підприємств тих чи інших підрозділів, зокрема об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;

приєднання до інших чи злиття з іншими, потужнішими підприємствами.

Перед проведенням санаційної реорганізації слід поглиблено проаналізувати фінансово-господарський стан підприємства, яке перебуває у кризі. На основі результатів аналізу робиться висновок про санаційну спроможність підприємства. Якщо прийнято рішення про його реорганізацію, потрібно розробити план реорганізаційних заходів, який має містити:

а) економічне обгрунтування необхідності проведення реструктуризації;

б) пропозиції щодо форм та методів  реорганізації;

в) витрати на здійснення реструктуризації та джерела їх фінансування;

г) конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану;

д) оцінювання ефективності проекту реструктуризації.

Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які покладені  в основу плану реструктуризації і спрямовані на вдосконалення організації  та управління виробничо-господарською  діяльністю, поліпшення фінансового  стану підприємства. У плані слід відбити переваги обраних організаційних форм і методів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги дістане підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних  підрозділів чи приєднання інших  підприємств.

Розглядають три види реорганізації :

1) спрямовану на укрупнення  підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

2) спрямовану на подрібнення  підприємства (поділ, виділення);

3) без змін розмірів  підприємства (перетворення).

У разі реорганізації підприємства слід враховувати законодавчі передумови та вимоги:

1)порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб'єктів  господарювання;

2)вимоги антимонопольного  законодавства; 

3)вимоги щодо захисту  інтересів кредиторів підприємства, його власників, персоналу тощо;

4)порядок емісії акцій  (у разі реорганізації акціонерного  товариства);

5)можливі екологічні, демографічні  та інші наслідки локального  масштабу.

У результаті реорганізації  підприємства постає потреба скасувати  державну реєстрацію одних суб'єктів  господарювання і зареєструвати  або перереєструвати інших. Перереєстровувати  підприємство потрібно в тому разі, якщо його реорганізація спричинюється  до змін:

організаційно-правової форми;

форми власності;

назви юридичної особи.

Згідно з Положенням про  державну реєстрацію суб'єктів підприємницької  діяльності юридичні особи перереєстровуються в тому самому порядку, що й реєструються. У місячний термін з моменту настання зазначених змін до органів державної  реєстрації слід подати документи для  перереєстрації з підтвердженням того факту, що оголошення про відповідні зміни опубліковане у друкованих засобах масової інформації.

Антимонопольним законодавством України передбачено, що в окремих  випадках, аби запобігти монополізації  ринків, така санаційна реорганізація, як злиття, поглинання або приєднання, можлива лише тоді, коли на це є згода  Антимонопольного комітету. Тому до складу робочих груп з питань реорганізації  можуть входити також представники Антимонопольного комітету України.

 Згідно Закону України  «Про захист економічної конкуренції  « від 11 січня 2001 року, N 2210-III монополізація  – це досягнення суб'єктом  господарювання монопольного (домінуючого)  становища на ринку товару, підтримання  або посилення цього становища.  Суб'єкт господарювання займає  монопольне (домінуюче) становище  на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у  нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції  внаслідок обмеженості можливостей  доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної  конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше  відсотків, але він не зазнає значної  конкуренції, зокрема внаслідок  порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з  кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж  трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші  частки на ринку, перевищує 50 %;

сукупна частка не більше ніж  п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші  частки на ринку, перевищує 70 % .

 З метою запобігання  монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції  органи Антимонопольного комітету  України здійснюють державний  контроль за концентрацією суб'єктів  господарювання.

Концентрацією визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання  або приєднання одного суб'єкта  господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо  або через інших осіб контролю  одним або кількома суб'єктами  господарювання над одним або  кількома суб'єктами господарювання  чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

 а) безпосереднього  або опосередкованого придбання,  набуття у власність іншим  способом активів у вигляді  цілісного майнового комплексу  або структурного підрозділу  суб'єкта господарювання, одержання  в управління, оренду, лізинг, концесію  чи набуття в інший спосіб  права користування активами  у вигляді цілісного майнового  комплексу або структурного підрозділу  суб'єкта господарювання, в тому  числі придбання активів суб'єкта  господарювання, що ліквідується;

 б) призначення або  обрання на посаду керівника,  заступника керівника спостережної  ради, правління, іншого наглядового  чи виконавчого органу суб'єкта  господарювання особи, яка вже  обіймає одну чи кілька з  перелічених посад в інших  суб'єктах господарювання, або створення  ситуації, при якій більше половини  посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи  виконавчих органів двох чи  більше суб'єктів господарювання  обіймають одні й ті самі  особи; 

 в) створення суб'єкта  господарювання двома і більше  суб'єктами господарювання, який  тривалий період буде самостійно  здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення  не приводить до координації  конкурентної поведінки між суб'єктами  господарювання, що створили цей  суб'єкт господарювання, або між  ними та новоствореним суб'єктом  господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане  придбання, набуття у власність  іншим способом чи одержання  в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи  перевищення 25 або 50 відсотків  голосів у вищому органі управління  відповідного суб'єкта господарювання.

Учасниками концентрації визнаються:

суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися  злиття, приєднання;

суб'єкти господарювання, які  набувають або мають намір  набути контроль над суб'єктом господарювання, чи суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються  у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати  засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання.

 Концентрація може  бути здійснена лише за умови  попереднього отримання дозволу  Антимонопольного комітету України  чи адміністративної колегії  Антимонопольного комітету України:

коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену  за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового  року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі  за кордоном, не менш як у двох учасників  концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового  року у кожного, та вартість (сукупна  вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні  хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного  банку України, що діяв в останній день фінансового року.

При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку  на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою  для оподаткування в яких є  оборот, за останній фінансовий звітний  рік. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи  суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий  облік ведеться, не враховуються.

 Якщо учасниками концентрації  виступають комерційні банки,  для розрахунку вартості активів  та обсягів реалізації використовується  десята частина вартості активів  комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації  є страховики, для розрахунку  вартості активів страховика  використовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів – сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.