МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 

з дисципліни «Логістика» 

Варіант 7 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав: 
 

Рецензент: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ – 2011

Зміст

Теоретична  частина

Завдання  №1

Сутність, мета, завдання та функції  логістики розподілення. 

    У найбільш загальному розумінні логістика  - це інструмент, що пов'язує попит і пропозицію на ринку та створює умови ефективної взаємодії учасників логістичного процесу. Якщо метою маркетингу є вивчення потреб споживачів і пропозиція товарів і послуг, що задовольняють ці потреби, то метою логістики є організація доставки пропозиції до кінцевого споживача з вигодою для всіх учасників ринку.

    Розподільча логістика є тією частиною логістики, яка інтегрована в сферу розподілу, тобто здійснюється в післявиробничий період.

    Розподільча логістика - це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними  і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою логістикою. Доцільно все ж використовувати термін “розподільча логістика” як такий, що найбільш точно відображає наявність у логістичній системі керуючих впливів під час доведення готової продукції до кінцевих споживачів.

    Інтегрований  погляд на функцію розподілу почав розвиватися у 60-х та на початку 70-х років. У цей період прийшло розуміння того, що поєднання різних функцій, які стосуються розподілу виготовленого продукту, в єдину функцію управління несе у собі великий резерв для підвищення ефективності. Результатом інтегрованого підходу до реалізації різних функцій розподілу стало включення розподілу в структуру функціонального управління організацій та підприємств.

    Принципова  відмінність розподільчої логістики  від традиційного розуміння збуту  полягає насамперед у системному взаємозв’язку процесу розподілу з процесами виробництва і закупівель під час управління матеріальними потоками, а також системному взаємозв’язку всіх функцій всередині самого розподілу.

    Матеріальний  потік у сфері розподілу має  форму готової продукції. Залежно від суб’єкту економічних відносин, який бере участь у доведенні ресурсів до споживача, потік готової продукції можна подати як товарний потік або як вантажний потік (на транспорті).

    Сфера розподілу і сфера закупівель значною мірою накладаються одна на одну. Якщо розглядати умовні вихідні та кінцеві ланки матеріалопотоків, то для одних суб’єктів логістичні операції є частиною системи збуту, а для інших - закупівель. Це, з одного боку, спрощує, а з іншого боку, ускладнює процес управління матеріальними потоками. Так, багато логістичних робіт і операцій виконуються в обох сферах, тому значна частина прийомів і методів управління потоковими процесами прийнятна як у сфері постачання, так і в сфері розподілу товарної продукції. Однак об’єктивна протилежність інтересів продуцентів, споживачів, а також торгових, транспортних та інших посередників визначають особливості логістичного управління залежно від становища того чи іншого елемента логістичної системи щодо інших.

    У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як послуги. Таким чином, сфера розподілу є виробником послуг-дуже специфічного товару. Основний прояв специфічності й виражається в нематеріальності створюваної продукції. Як наслідок на товарному ринку з’являється не стільки матеріальний товар, скільки унікальна модель пропозиції-товар-послуга.

    Статус  постачальника товару-послуги зобов’язує підприємство в першу чергу враховувати  інтереси покупців, на чому ґрунтується формування розподільчої логістики.

    Економічна  природа розподільчої логістики  може бути досліджена достатньо повно, якщо разом з її принципами та якостями вдається розкрити завдання, методи їх вирішення та функції системи. Склад  завдань розподільчої логістики поділяється на два рівні — завдання внутрішньої та зовнішньої розподільчої логістики (табл.1).

Таблиця 1. Завдання внутрішньої та зовнішньої розподільчої логістики. 

    Всі логістичні комерційні функції підприємства важко перелічити. Крім того, необхідно  враховувати особливості їх реалізації кожним товаровиробником, що визначається такими факторами, як:

    номенклатура  і масштаби виробництва;

    кількість і географія споживачів;

    чисельність та інтенсивність каналів розподілу;

    характер  і форми організації каналів  товароруху;

    імідж товаровиробника і його торговельної мережі тощо.

    Збутова орієнтація підприємства передбачає певним чином організовану роботу всіх його підрозділів та служб, що може бути успішно досягнуто на основі логістичного моделювання.

    Розподіл  товарів є одним із найважливіших  елементів комплексу маркетингу, внаслідок чого політика розподілу  повинна бути органічно поєднана з іншими елементами комплексу маркетингу — характеристиками товару, його позиціюванням на ринку, ціновими параметрами, методами просування.

    Політику  розподілу зазвичай розглядають  у двох аспектах. Перший передбачає пошук відповідей на запитання: як правильно  побудувати ефективну систему розподілу, сформувати канали збуту, скільки та яких посередників залучити до збутової діяльності. Другий аспект стосується організації фізичного переміщення товарів, їх транспортування та складування.

    Наявність проблеми розподілу товарів зумовлена  тим, що місце виробництва та місце споживання товарів здебільшого не збігаються. Для процесів виробництва та споживання також характерні часові та просторові невідповідності, що ініціюють створення системи розподілу, існування якої дає змогу забезпечувати споживачів товарами та послугами.

    Політика розподілу — це діяльність підприємства з планування, втілення та контролю за фізичним переміщенням матеріалів і готових виробів від місць їхнього походження до місць використання, з метою задоволення потреб споживачів, виконання завдань та реалізації місії підприємства на ринку. Вона передбачає організацію оптимальної збутової системи для ефективного продажу товарів, охоплюючи створення мережі оптових і роздрібних магазинів, складів проміжного збереження, пунктів техобслуговування та виставкових залів, визначення маршрутів товароруху, організацію транспортування, систем навантаження-розвантаження, організацію логістики. Поняття розподілу охоплює регулювання всіх заходів, спрямованих на переміщення продукту в просторі та часі від місця виробництва до місця споживання (табл. 2). 

    Таблиця 2. Маркетингова політика розподілу. 
 
 
 

    Основні проблеми розподілу полягають у  вирішенні двох питань:

    1) у виборі каналів і систем  розподілу завжди існують альтернативи, тобто достатньо велика кількість  можливих варіантів вирішення  цієї проблеми. Підприємство повинно обрати найприйнятніший варіант;

    2) вибір каналів і систем розподілу  належить до стратегічних рішень  підприємства. Їхня зміна, зазвичай, неможлива в короткі терміни.

    З розподілом пов'язані всі рішення, що можуть бути ухваленими під час  організації потоків, які визначають рух товару від виробника до кінцевого споживача та користувача. Ці рішення націлені на ефективну взаємодію всіх суб'єктів маркетингової системи щодо забезпечення переміщення підготовленого до продажу конкретного товару в певній кількості та певної якості в конкретний строк і зумовлене місце.

    Успіх використання логістичного підходу  у виробництві зумовлений перевагами логістичного підходу до організації  збуту у порівнянні з традиційним. На думку провідних вчених-логістів, переваги логістичного підходу полягають у тому, що логістика повною мірою «працює» перш за все на споживача. Успіхи логістики пов’язані з її використанням у високорозвинутій ринковій економіці, де товарність досягла свого найвищого рівня. Об’єктивна необхідність логістики як нової науки виникла у зв’язку із закономірним розвитком ринкової економіки розвинутих країн перш за все з її переходом від локальних господарчих систем до інтегрованих структур, що поєднують у межах єдиних логістичних систем функції постачання виробництва, транспорту, розподілу і ринку на основі потужної виробничої інфраструктури. На відміну від старих методів і форм управління спеціалізованими господарчими системами чи окремими функціями і ділянками внутрішньогосподарських систем логістика дозволяє координоване управління матеріальними та інформаційними потоками, забезпечуючи їх синхронність та високі кінцеві результати діяльності всіх ділянок товароруху.

    З цього випливає принаймні два  висновки. По-перше, логістичний підхід до організації збутової діяльності відкриває нові можливості для всіх учасників товарного обміну — товаровиробників, споживачів і комерційних посередників. По-друге, щоб повніше використовувати потенціал логістики, необхідно створити матеріально-речові (виробнича інфраструктура), організаційно-економічні (законодавча і нормативна база) та інформаційно-технічні (обчислювальна техніка та програмне забезпечення) умови використання логістичних моделей і методів.

    Різноманітність стратегічних і оперативних завдань  підприємства висуває перед розподільчою логістикою проблему визначення пріоритетів їх вирішення, що можливо успішно виконати за наявності критерію оптимальності чи цільової функції. Найчастіше цільовою функцією розподільчої логістики виступає максимізація прибутку підприємства при повному задоволенні платоспроможного попиту споживачів. У процесі перевірки завдань за цільовою функцією здійснюється їх ранжування та вибракування неефективних напрямів збутової діяльності і несуттєвих для підприємства проблем.

    Результативність  операційної системи прийнято оцінювати  через ефективність операцій. В загальному вигляді ефективність логістичних  операцій оцінюється так:

    Ело = Пел : Сло,

    де  Ело — ефективність логістичної  операції;

    Пел — корисний ефект логістичної  операції;

    Сло — витрати на здійснення логістичної  операції.

    Неважко помітити, що оцінка ефективності логістичних  операцій буде залежати від форми  отримання корисного ефекту і  способу врахування витрат на його досягнення. Форму отримання корисного  ефекту операції розподільчої логістики в основному обирають споживачі (покупці). Слід орієнтуватися не на власну уяву про результативність виконуваних логістичних операцій, а на оцінку споживачів. А їх під час поставки (продажу) продукції цікавить якість та ціна товару, доступність його одержання і простота експлуатації, зовнішня привабливість та престиж, а також багато з того, що становить споживчі якості товарів та послуг.

    Загальні  витрати на здійснення логістичних  операцій можна уявити як поточні  та одномоментні. По відношенню до корисного ефекту їх доцільно розподіляти на прямі, тобто безпосередньо пов’язані з його отриманням, та непрямі, що лише опосередковано впливають на отримання ефекту. Зрозуміло, витрати розрізняються за видами використовуваних ресурсів, за калькуляційними статтями та іншими ознаками. Не враховуючи залежності від способу планування й урахування витрат, основним критерієм правомірності вибору мають бути повнота і достовірність їх відображення.

    Поняття розподілу у комерційній діяльності, в тому числі й збутову, має два смислових значення:

    1) узгодження, розміщення і доставки  товарів;

    2) весь комплекс операцій, що здійснюються  з метою доставки товарів та  послуг споживачам.

    Категорія розподілу почала поширюватися серед  зарубіжних логістів у кінці 50-х  та в 60-х роках минулого століття, коли на зміну ринку продавця прийшов  ринок покупця, тобто дефіцит  товарів змінився на їх значну кількість. У той період розподіл часто сприймали як синонім маркетингу, що нерідко призводило до термінологічної плутанини.

    Під розподілом розуміють:

    1) пакування продукції; 

    2) експедирування;

    3) управління збутом;

    4) зберігання на складі готової  продукції постачальника; 

    5) складське господарство для готової продукції;

    6) транспортування продукції до  складу споживача; 

    7) транспортне господарство для  перевезення готової продукції.  

    До  функцій розподілу належать:

    1) визначення купівельного попиту  і організація його задоволення;

    2) накопичення, сортування і розміщення запасів готової продукції;

    3) встановлення господарчих зв’язків  з постачання товарів та надання  послуг споживачам;

    4) вибір раціональних форм товароруху  і організація торгівлі.

    Весь  процес формування і реалізації політики розподілу фірми становить:

    1) систему реалізації (збуту), котра  обумовлює характер продажу; 

    2) форму збуту, обумовлену наявністю  у підприємства торговельних  ланок; 

    3) спосіб збуту, обумовлений прямим  або багаторівневим збутом.

    Виходячи  з цього, припустимо говорити про комерційний, канальний та фізичний розподіл.

    Комерційний розподіл охоплює переважно функції  планування, аналізу, контролю й регулювання  збуту, тобто управління збутовою діяльністю у вузькому розумінні.

    Канальний розподіл найкраще розкриває Ф. Котлер, формулюючи категорію «канал розподілу» так: «Канал розподілу — це сукупність фірм чи окремих осіб, що зобов’язуються чи допомагають передати будь-кому іншому право власності на конкретний товар чи послугу на їх шляху від виробника до споживача».

    Що  стосується фізичного розподілу, то логістика традиційно його розуміє як функції зберігання, транспортування, складування, переробки тощо. Еквівалентом фізичному розподілу в логістиці може бути товарорух в маркетингу.

    Логістична  система розподілу є невід’ємною  частиною загальної логістичної системи, забезпечуючи найбільш ефективну організацію розподілу виробленої продукції. Вона охоплює весь ланцюг системи розподілу і маркетинг, транспортування, складування та ін.

    Можна погодитись і з визначенням логістики  Д. Д. Костоглодовим, Л. М. Корісовою в книзі «Распределительная логистика».

    Якщо  під логістикою розуміють науку  про управління економічними потоковими системами, а під розподілом —  сукупність комерційного, канального і фізичного розподілу готової  продукції і послуг, то розподільчу логістику можна визначити як процес управління комерційним, канальним і фізичним розподілом готової продукції і послуг з метою задоволення попиту споживачів та одержання прибутку.

    Розподільча логістика виникає на загальних  логістичних принципах, що визнаються як зарубіжними, так і вітчизняними вченими:

    1) координація всіх процесів товароруху, починаючи від кінцевих операцій  товаровиробника і закінчуючи  сервісом споживача;

    2) інтеграція всіх функцій управління  процесами розподілу готової  продукції та послуг;

    3) адаптація комерційного, канального  і фізичного розподілу до постійно  змінюваних вимог ринку і, в  першу чергу, до запитів покупців;

    4) системність як управління розподілом  в його цілісності і взаємозалежності  всіх елементів збутової діяльності;

    5) комплексність, тобто вирішення  всієї сукупності проблем, пов’язаних  із задоволенням платоспроможного  попиту покупців;

    6) оптимальність як по відношенню  до частин системи, так і  в режимі її функціонування ;

    7) раціональність як в організаційній  структурі, так і в організації управління.

    Економічна  природа розподільчої логістики  може бути досліджена достатньо повно, якщо разом з її принципами і якостями вдається розкрити задачі, методи їх вирішення  та функції системи. Вивчення теорії і практики логістичного моделювання збутової діяльності дає підстави вважати, що основними завданнями розподільчої логістики є:

    1) максимізація прибутку підприємства  при більш повному задоволенні  попиту споживачів;

    2) ефективне використання виробничого  апарату підприємства за рахунок оптимального завантаження виробничих потужностей замовленнями споживачів;

    3) раціональна поведінка на ринку  з урахуванням його постійно  змінної кон’юнктури. 

    Останнім  часом у логістиці та маркетингу деяких західних країн застосовується система управління та планування розподілу продукції DRP (Distribution requirement planning — планування розподілу), що дає змогу не тільки враховувати кон'юнктуру ринку, а й активно впливати на неї. Ця система забезпечує стійкі зв'язки між постачанням, виробництвом та збутом продукції, застосовуючи елементи MRP. У процесі управління виробництвом на першому рівні здійснюється агреговане планування з використанням прогнозів і даних про замовлення, що фактично надійшли. На другому рівні формується графік виробництва, складається специфікований план із зазначенням конкретних дій, кількості комплектуючих та готової продукції. На третьому рівні за допомогою системи MRP здійснюється розрахунок потреби у матеріальних ресурсах та виробничих потужностях під графік виробництва.

    Система DRP є базою для планування логістичних  та маркетингових функцій" їх узгодження. Вона дає змогу прогнозувати з  тим чи іншим ступенем ймовірності  ринкову кон'юнктуру, оптимізувати логістичні витрати за рахунок скорочення транспортних витрат і витрат на товарорух, планувати постачання та запаси на різних рівнях ланцюга розподілу, сприяє здійсненню інформаційного забезпечення різних рівнів ланцюга розподілу з питань ринкової кон'юнктури. Важливою функцією системи DRP є планування транспортних перевезень. У ній обробляються заявки на транспортне обслуговування, виправляються графіки перевезень. Довгострокові плани роботи складів є основою для розрахунку потреби у транспортних засобах, а коригування цієї потреби здійснюється з урахуванням оперативного становища. Основою бази даних системи DRP є інформація про продукцію, що надходить від виробника, а також інформація, що надходить зі складів.

    Глобальні маркетингові і логістичні операції дозволяють компаніям домогтися  ринкового росту, значної економії за рахунок масштабів діяльності і підвищення прибутковості. На світовому ринку підсилюється роль логістики і зростає значення логістичного менеджменту. Логістика, у свою чергу, повинна відповідати на це зусиллями, спрямованими на виявлення всіх наявних ринкових можливостей і удосконалювання системи прийняття рішень.

Практична частина

Задача №1

Виберіть  найбільш оптимальний  спосіб перевезення  вантажів на таких  умовах:

Кількість вантажу, що транспортується, 28 тис. т

Вартість  перевезення 1т вантажу залізницею 3,0 тис. грн.

Вартість  перевезення 1т вантажу автомобілем 3,2 тис. грн.

Підприємство-споживач має свою підї’здну колію.

Вартість  перевезення 1т вантажу колією споживача, 0,32 тис. грн.

Підприємство-вантажовідправник  має свою підї’здну колію.

Вартість  перевезення 1т вантажу колією вантажовідправника, 0,34 тис. грн.

Підприємство-вантажовідправник  не має своєї підї’здної колії і вантаж до станції відправлення підвозиться автомобілем.

Вартість  навантаження та розвантаження 1т 1,5 тис. грн.

Вартість  підвозу вантажу до станції відправлення автомобілем 0,4 тис. грн.

У всіх випадках витрати, повязані з транспортуванням вантажів несе споживач. Вибір найбільш оптимального способу перевезень підтвердити  розрахунками. 
 

Рішення

1 Визначимо  скільки коштуватиме перевезення вантажу автомобільним транспортом:

28000 * 3,2 = 89,6 тис.грн

2 Визначимо  скільки коштуватиме перевезення  вантажу залізницею за умови,  що підприємство-споживач та підприємство-вантажовідправник  має свою під'їздну колію:

28000 * (3,0 + 0,32 + 0,34) = 102,480 тис.грн

3 Визначимо  скільки коштуватиме перевезення  вантажу залізницею за умови,  що підприємство-споживач має  свою під'їздну колію, а підприємство-вантажовідправник  не має своєї під'їздної колії  і вантаж до станції відправлення  підвозиться автомобілем:

28000 * (3,0 + 0,4 + 1,5 + 0,32) = 146,160 тис.грн

Відповідь.

     Найбільш  оптимальний спосіб перевезень вантажів залізницею за умови, що підприємство-споживач та підприємство-вантажовідправник  має свою під'їздну колію. 
 
 
 
 

Задача №2

Визначити потреби в автомобілях ЗИЛ-130, вантажопотужністю 5т для перевезення за рік (255 робочих днів) 150 тис. т. За зміну автомобіль робить дві ходки. Технічна стоянка автомобіля 20 діб на рік.