Контрольная работа по «Предпринимательству». 10

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Криворізький економічний інститут

ЦПККПСБО

Контрольна робота

З дисципліни „Підприємництво і бізнес-культура”

Кривий Ріг 2014 
1.Правові основи й організаційні форми підприємницької діяльності.

Поняття «організаційно-правова форма» відображає не лише форми об'єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури, а й законодавче закріплення цих форм. Тому не дивно, що в окремих підручниках їх називають «правовими формами».

Згідно із затвердженим Державним комітетом України із стандартизації, метрології та сертифікації класифікатором до організаційно-правових норм господарювання належать: усі види підприємств, а також кооперативи, орендні підприємства, споживчі товариства, спілки споживчих товариств, господарські товариства, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, дочірні підприємства, організації орендарів, організації покупців, політичні партії, громадські організації, релігійні організації, філії, представництва, а також організації, заклади, установи, які не займаються підприємницькою діяльністю, та інші об'єднання. До господарських товариств, у свою чергу, належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Такий підхід, коли до складу організаційно-правових норм підприємства відносять і самі підприємства, і ор- ганізаційно-правову форму їх функціонування та розвитку, є науково некоректним.

Розглянемо деякі з цих організаційно-правових форм, зокрема господарських товариств, з урахуванням того, що відкриті акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю частково аналізувались у попередньому параграфі й розглядалися при характеристиці засновницьких документів.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) — підприємство, об'єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) — організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном підприємства.

Якщо у відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі-продажу (як правило, на біржах), то у закритому акціонерному товаристві — у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов'язання своїми внесками до статутного фонду.

У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеска кожного учасника.

Повне товариство — товариство, учасники якого формують статутний фонд зі своїх вкладів, займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть необмежену і спільну відповідальність за зобов'язання товариства (тобто відповідальність усім своїм майном).

Повне товариство не є юридичною особою, а отриманий прибуток розподіляється між учасниками відповідно до величини їх внесків. Учасник товариства відповідає за його борги незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Командитне товариство — вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю.

Його дійсними (повними) членами є комплементарії, які займаються від імені товариства підприємницькою діяльністю і повністю відповідають за його зобов'язання всім своїм майном. Інша частина учасників, або вкладників, — командисти, які не беруть участі у підприємницькій діяльності, зокрема в управлінні товариством, і відповідають за неї лише у межах свого вкладу. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Свої вклади вони здійснюють у грошовій або матеріально- речовій формі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть повну відповідальність за борги товариства.

Назва командитного товариства складається з прізвища всіх або кількох дійсних членів. Якщо у назву не входять всі прізвища, то вона набуває вигляду: «Ларін і К°».

Серед об'єднань підприємств, згідно з чинним законодавством, важливу роль відіграють корпорації, консорціуми та концерни.

Консорціум — тимчасове об'єднання підприємств, компаній, банків на основі загальної угоди з метою виконання крупних завдань (зокрема, для реалізації капітало- та наукомісткого проекту) або для спільного розміщення позики.

Консорціуми створюються банками шляхом організації підписки на акції й боргові зобов'язання та їх розповсюдження серед населення. Консорціум несе спільну відповідальність перед своїми замовниками.

Концерн — крупне об'єднання підприємств різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, наукових організацій, банків тощо, учасники якого у правовому аспекті зберігають самостійність (залишаються юридичними особами), але втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головне підприємство здійснює над іншими учасниками фінансовий контроль (управляє фінансами, інвестиціями тощо), єдине керівництво.

Таке керівництво (в тому числі контроль) здійснюють через зосередження контрольного пакета акцій або більшість голосів.

ВИСНОВІСИ

Економічна власність — привласнення різними економічними суб'єктами матеріальних благ та послуг і сукупність відносин між цими суб'єктами у всіх сферах суспільного відтворення. За своїм економічним змістом економічна власність охоплює системну сутність виробничих відносин, а її теоретичним вираженням є вся сукупність економічних законів і категорій. Двома найважливішими аспектами економічної власності є кількісний (різноманітні об'єкти власності) та якісний (відносини між людьми з приводу привласнення цих об'єктів).

Юридична власність — приналежність певних речей, економічних благ окремій особі, колективу, державі, вольове ставлення людини до таких благ, можливість володіти, розпоряджатися і користуватися речами.

Трьома основними типами власності у сучасному суспільстві є приватна, колективна і суспільна, кожна з яких розвивається в окремих формах. Приватна власність — процес привласнення окремим індивідом, максимум — сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення. Основними суб'єктами даного типу власності є окремий найманий працівник, дрібний товаровиробник, сім'я, окремий капіталіст та його сім'я. Розмежовують право приватної трудової власності та право приватної капіталістичної власності. Основними формами приватної власності є приватна трудова і приватна капіталістична.

4 Колективна  власність — привласнення асоційованими  власниками результатів колективної  праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Основними формами приватної власності, а отже і видами підприємств, є колективна трудова та колективна капіталістична. Суб'єктами права колективної власності є колективні підприємства, господарські товариства, кооперативи, споживчі товариства та ін.

Державна власність — привласнення вищими чиновниками державного апарату, керівниками державних підприємств та організацій результатів усуспільненої у масштабі суспільства праці та певна система виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Основними формами цієї власності є загальнодержавна і комунальна.

Приватні та колективні капіталістичні підприємства, а також колективні трудові, спільні та змішані, державні комерційні підприємства функціонують у вигляді малих, середніх та крупних.

Основними організаційними формами підприємств є одноосібні господарства, партнерства та корпорації. Найважливішими організаційно-правовими формами є відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та інші, а основними об'єднаннями підприємств є консорціуми, концерни, картелі, трести тощо.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці або об'єднання їх.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише те, що підприємства або організації мають права юридичної особи або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

—кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

—хто є власником використаного капіталу;

—джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

—межі майнової (матеріальної) відповідальності;

—спосіб розподілу прибутку і збитків;

—форму управління суб'єктом господарювання.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) партнерства (товариства); 3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, вів кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі  із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових  ресурсів одноосібного підприємця  здебільшого не_вистачає для розвитку  свого діла. Через невисокий рівень  платоспроможності комерційні банки  неохоче надають таким підприємцям  великі кредити, вимагаючи більш  високу плату за користування  ними.

2. Повна  відповідальність за борги. Це  означає, що в разі невдалого  господарювання одноосібний власник  може втратити не лише особисті  заощадження, а й усе власне  майно, яке піде на сплату боргів  кредиторам.

3. Немає  спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається  на ефективності підприємницької  діяльності. Адже одноосібний власник  сам виконує всі управлінські  функції. Проте далеко не всі  люди здатні не це.

4. Невизначеність  термінів функціонування. Підприємницька  діяльність такої організаційної  форми юридично припиняється  в разі банкрутства, позбавлення  волі за карний злочин, психічного  захворювання або смерті одноосібного  власника (рис. 1).

Рис. 1. Переваги та недоліки одноосібного володіння

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода й оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена  відповідальність будь-якого товариства  може загрожувати всім партнерам  так само як і одноосібному  власнику. Крах одного з партнерів  може спричинити банкрутство  товариства в цілому, оскільки  в більшості випадків учасники  несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність  досвіду господарювання і несумісність  інтересів партерів можуть провокувати  малоефективну діяльність, а колективний  менеджмент - негнучке управління  товариством

3. Непередбачуваність  процесу і результатів діяльності  товариства як нестійкої організаційно-правової  форми підприємств значно збільшують  господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску (рис. 2).

Рис. 2. Переваги та недоліки партнерства (товариства)

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) достатньо відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

1. Є певні  розбіжності між функціями власності  та контролю, що негативно впливає  на необхідну гнучкість оперативного  управління корпорацією. Розподіл  функцій власності та контролю  може призвести до виникнення  соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами й акціонерами  корпорації.

2. Корпорація  сплачує більші податки в розрахунку  на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми  бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає  спочатку отриманий корпорацією  прибуток, а потім — дивіденди  акціонерів, тобто фактично існує  проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній  формі бізнесу існують потенційні  можливості для зловживань посадових  осіб. Наприклад, керівництво корпорації  може організувати емісію акцій  для покриття збитків, спричинених  безгосподарністю певних структурних  ланок (рис. в.8).

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієнтованої форми залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму підприємницької діяльності.

2.Маркетингова  орієнтація підприємницької діяльності.

В сучасних умовах найважливішими проблемами будь–якого підприємства є забезпечення сталого розвитку, завоювання ринкових позицій, отримання конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. Ефективне вирішення цих проблем можливо за рахунок вірно обраного стратегічного плану, розроблених стратегій, формування маркетингових планів, тобто використання маркетингової орієнтації у діяльності підприємств.

Проблемами маркетингової орієнтації діяльності підприємств займалися такі вчені, як Г. Ассель, Б. Еніс, А. Дурович, В. Карич, Н. Романенко та інші.

Однією з особливостей маркетингової діяльності є орієнтація на ринок збуту, тобто гнучке й постійне реагування на кон’юнктуру ринку, прийняття стратегії активної дії, підприємницької ініціативи, розробки нових конкурентоспроможних ідей і їх оперативне втілення, орієнтація на досягнення довгострокового комерційного успіху.

Основні складові маркетингу з урахуванням особливостей підприємницької діяльності представлені на рис. 1.      

Рис. 1 Основні складові маркетингу підприємницької діяльності

Остання складова маркетингової діяльності підприємства визначає ступінь задоволеності споживачів. В залежності від виявленого ступеню підприємство корегує свої дії, визначає, якому саме елементу потрібно приділяти більшу увагу.

Отже маркетинг в контексті підприємницької діяльності можна розглядати як систему з п’яти видів діяльності. По-перше підприємство має визначити, який вид продукції найкраще задовольняє попит покупця. Потім установлюється ціна, яка б була прийнятною для покупців і водночас приносила прибуток. Потім для повідомлення покупцям про продукт треба застосовувати ефективні методи реклами. Продавати продукт можна власними силами або ж через посередників, зокрема оптових або роздрібних торгівців. І нарешті після продажу товару має бути забезпечене наступне його постачання.

Ефективність підприємницької діяльності залежить від успішної реалізації принципів маркетингу (таблиця 1).

Таблиця 1.

Характеристика принципів впровадження маркетингу в підприємницьку діяльність

Дотримання цих принципів допоможе підприємствам досягнути конкурентних позицій на існуючих ринках та надасть можливість виходу на нові, допоможе виробити ефективну маркетингову стратегію та ін.

Таким чином, маркетингова орієнтація підприємницької діяльності сприяє появі нових імпульсів до активної продуктової діяльності, а також створенню додаткових стимулів зацікавленості працівників у підприємницькій діяльності.

Впровадження маркетингової концепції в діяльність підприємств передбачає, що особливу увагу підприємство повинне приділяти тим видам діяльності, на які орієнтовані споживачі, внаслідок виникнення у них певних потреб, а також організовувати свою діяльність в такому режимі, який не порушуючи законодавчих нормативних документів, найбільш повно відповідає бажанням та вимогам споживачів.

3. Характеристика  й організація підприємницького  успіху.

Досвід країн з розвинутою і соціальне орієнтованою ринковою економікою підтверджує, що сучасне цивілізоване підприємництво є визначальною і необхідною умовою досягнення не лише економічного успіху, а й суспільного визначення соціальної значущості і корисності будь-якої господарської розумової та фізичної діяльності.

Намагання бути удачливим є одним з основних бажань людини. Тому можна стверджувати, що успіх завжди відбиває результат ділової активності підприємця. Саме за рівнем досягнутого успіху оцінюють підприємця, вибрану ним царину діяльності. А часто й сама людина, намагаючись оцінити, як склалося життя, звертає увагу на те, чи мала успіх її діяльність та які результати вона принесла.

Досягнення віддзеркалюють результати будь-якої діяльності (наприклад, підприємницької), тобто їх можна вважати наслідком суспільне корисної праці тієї або іншої особистості. Постійне намагання досягти найбільшого успіху є характерним для винятково сильних особистостей.

У підприємництві поняття успіху зв'язане насамперед з досягненням результату, очікуваного при започаткуванні реалізації проекту або ідеї. За цивілізованого розуміння успіху треба брати до уваги передовсім морально-етичні його аспекти, а вже потім фінансові. Отже, підприємницький успіх для правильного розуміння його суті має бути оцінений з урахуванням здійсненням власної ідеї, бажання самоствердження або намагання змінити хід подій тощо. Гроші, капітал, прибуток, природно, є важливими складовими успіху, але не можуть виступати як його головна мета (самоціль).

У будь-якому випадку необхідно дуже хотіти досягти підприємницького успіху. Але конкретний шлях до нього залежить від уміння самого підприємця вибрати свою власну ділову стратегію від тих умов, що в них розгортається діяльність бізнесмена. Коли суспільні умови не відповідають перспективним вимогам активного розвитку бізнесу, то в такій ситуації непоодинокі підприємці використовують тактику „зірвати куш і втекти „. Це означає, що за таких умов господарювання неправомірно вести мову про цивілізований тип підприємництва.

ПІДПРИЄМЕЦЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ У БІЗНЕСІ

Не обхідною передумовою започаткування і здійснення підприємства є наявність самих підприємців, тобто осіб котрі самостійно приймають господарські та інші рішення з метою досягнення певного підприємницького успіху. Успіх у бізнесі базується на здатності підприємця приймати правильні рішення. Підприємець є визначальною особистістю у бізнесі.

Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра свідомо наражається на економічний ризик самостійним прийняттям інноваційного рішення, зміст якого зводиться до організації виробництва і поставки на ринок товарів з певним зиском для себе.

Особисті ділові якості підприємця, безумовно, справляють позитивний вплив на успіх його бізнесової діяльності. Проте треба бачити й інший бік цієї проблеми. Справжній і відчутний підприємницький успіх, мабуть, не прийде до людини, котра:

- об'єктивно не здатна приймати обґрунтовані рішення;

- не вірить у себе, свою підприємницьку ідею;

- ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу і 
дружбу;

- не сприймає чужих думок і пропозицій;

- не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю.

Постійна підприємницька активність передбачає пошуковий характер діяльності.

Ініціативний пошук нових можливостей ще задовго до того, коли до таких дій спонукатиме реальна економічна ситуація, потребує ретельного вивчення і детального знання підприємницького середовища, визначення нового головного завдання.

При цьому підприємницький успіх значною мірою залежатиме від вміння підприємця розробити якісний бізнес-план, програму своїх подальших дій.

Підприємець має виконувати суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству. Діяльність підприємців є ефективною і корисною. По-перше, підприємець особисто заінтересований у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, підприємець може швидше і з меншими зусиллями задовольнити суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається вгадати останній ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше за своїх конкурентів. По-третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими втратами для суспільства.

Справжнє підприємництво - це організація виробництва, а вже потім заробляння грошей, накопичення стартового капіталу. У цьому випадку формула бізнесу матиме такий вигляд: гроші - виробництво - товар - більші гроші. Це означає, що у бізнесі не можна продукувати гроші з нічого, підприємництво є наслідком копіткої праці зі створення підприємства і організації виробництва товарів для ринку. Підприємцем має і мусить бути професійно підготовлена людина, а для цього треба вчитись і збагачуватись практичним досвідом постійно. Саме таких людей супроводить підприємницький успіх.