Акціонерні товариства, закономірності формування та розвиток

КУРСОВА РОБОТА

 

На тему: “Акціонерні товариства, закономірності формування та розвиток”

 

                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА.......................................................................4

1.1.Акціонерний капітал і його види....................................................................4

1.2.Сутність акціонерного  товариства................................................................10

1.3.Види акціонерного  товариства......................................................................14

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ..........................................................................18

2.1.Історія становлення  акціонерних товариств в Україні...............................18

2.2.Аналіз сучасного  стану акціонерних товариств  в Україні..........................23

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ..........................................28

3.1. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств................................................................................................................28

3.2. Шляхи удосконалення  внутрішнього контролю в акціонерних  товариствах............................................................................................................31

ВИСНОВКИ..........................................................................................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Вступ

         Важливою формою підприємства в Україні є організація акціонерних товариств.

          Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом побудови господарської системи, що базується на недержавних формах суспільної відповідальності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Головними перевагами акціонерного товариства є наявність достатньо  могутнього механізму залучення  грошових коштів; обмежена відповідальність власників підприємства, розпорошення підприємницького ризику серед більшості акціонерів; можливість досягати економічних переваг, здійснюючи великомасштабне виробництво; організаційна стійкість підприємства. Тому дані дослідження є досить актуальними.

У першому розділі  курсової роботи досліждено теоретичні основи і засади функціонування акціонерного товариства,особливості його строверрня, а також сутність акціонерного капіталу. Другий розділ присвячено передумовам винекнення та розвитку акціонерних товарист, зазначено аналітичні дані сучасного розвитку в Україні. Проблеми функціонування акціонерних товариств та перспективи їх розвитку було розглянуто в третьому розділі.

           При написанні роботи було  використано різноманітні джерела  інформації. Підручники за ред.  Ю.В. Ніколенко, М.М. Віденко,  А.В. Шегун та ін., К., Либідь. Навчальні посібники Економіка підприємництва за ред. Шегун А.В., Сугеев И.В. А також Журнали: “Актуальні проблеми економіки”, “Економіка України”, “Журнал для акціонерів”.

Розділ 1. Теоретичні основи створення і функціонування акціонерного товариства.

1.1.Акціонерний  капітал та його види.

       Власність акціонерних структур формується за рахунок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту акціонерні компанії представлені у засобах виробництва науково-дослідних організаціях, ліцензіях, патентах тощо. З точки зору суспільної форми вони характеризуються відносинами між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фінансово-кредитними інституціями з приводу привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.

     У структурі  акціонерного капіталу виокремлюють  власний та запозичений капітал.  Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації  цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

      Акціонерні  товариства, акумулюючи великі капітали  шляхом випуску і продажу акцій,  у той же час не зобов’язані  повертати їх через відповідний  термін, як при звичайній банківській  позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового використання через те, що ці капітали були недостатніми для організації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний процент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централізацію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

       У  ринковій економіці існує і  так званий фіктивний капітал.  Такий капітал представлений  у цінних паперах (акціях, облігаціях) і дає право його власникам  отримувати дохід у вигляді дивідендів і процентів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дійсним капіталом і приносять дохід, не будучи безпосередньо пов’язаними з відтворенням.

       Проте  цінні папери самі по собі  не створюють вартості (цінності). Водночас, як відомо, вони дають  право на привласнення частки  прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери  в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіталу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних  функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

        Отже, відбувається своєрідна роздвоєність  капіталу. З одного боку, існує  реальний капітал, з іншого  — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в  тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

        Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює.

       Фіктивний  капітал є товар, що обертається  на ринку і має ціну. Він  рухається поза кругообігом дійсного  капіталу, вкладеного у виробництво.  Важливо, що фіктивний капітал  не є чимось випадковим для  капіталізму. Він закономірно  розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

        Але капітал, відданий в позичку,  в більшості випадків вико-ристовується  функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угодами позички.

         Взагалі фіктивний капітал кількісно  перевищує позичко-вий, і їх  рух не збігається. При цьому  розмір позичкового ка-піталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний ка-пітал сам залежить від доходу.

Моделі акціонерної власності:

         З відповідним ступенем умовності  в економічній літературі виокремлюють  дві існуючі нині базові моделі  акціонерної власності.

  Перша — це так звана англосаксонська модель, де 20—30 % акцій іммобільні, надовго залишаються в руках небагатьох власників і формують контрольні пакети. У той же час 70—80 % акцій рухливі, легко переходять із рук в руки як об’єкт торгівлі «в роздріб» на фондовому ринку.

         Другу модель називають континентальною.  У цьому випадку у постійних  акціонерів зосереджено 70—80 % акцій, а 20—30 % їх надходять на ринок і розглядаються інвесторами як об’єкт тимчасового вкладення коштів.

         Принципова відмінність між цими двома моделями розподілу акцій полягає у тій ролі, яку відіграє їх ринок. Перша модель допускає, що із акцій, які обертаються на біржі, можна сформувати нові контрольні пакети. Біржа виступає тут як ринок контролю, який ставить частку кожного відкритого акціонерного товариства у безпосередню залежність від властивих цьому ринку критеріїв ефективності, вищим з яких є курс акцій.

         Друга модель передбачає меншу  рухливість акцій від одного  власника до іншого, а тому  й меншу імовірність втрати контрольного пакета акцій.

Враховуючи ті тенденції, що характерні для акціонування в  Україні, можна передбачити таке: воно приведе до формування другої, континентальної моделі власності  на акції.

         Акціонерна форма забезпечує  власникам акцій в одних випадках вищий фактичний дохід, ніж звичайний процент, в інших — надію на нього. Це робить вкладення грошових капіталів в акції привабливішими порівняно зі звичайною позичкою.

        Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами. Акціонерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим дозволяє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у товариство*3. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетворення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні [3, с.74]

      Засновницький прибуток — одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом.

       Власники акцій, як правило, не претендують на одержання середнього прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого наближена до звичайного позичкового процента. Купівля акції розглядається як використання капіталу як капіталу — власності.

       Таким  чином, якщо акціонерне підприємство  забезпечує всім власникам акцій  дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати функціонувати.  У період гострої конкурентної  боротьби, зумовленої проблемами  збуту товарів, АТ можуть знизити  ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент. Зрозуміло, доходи акціонерних підприємств за цих умов суттєво скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.

        Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають  усім особистим майном за діяльність  товариства. Вони несуть лише  обмежену відповідальність у  розмірі внесеного паю, тобто  суми, виплаченої за акції. Коли  таке товариство зазнає краху,  то його власний і резервний капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується акціонерами. Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів — фондовій біржі.

Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням правління  акціонерного товариства. При цьому  частка прибутку використовується для  розширення масштабів виробництва  і поповнення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після всіх цих відрахувань прибуток, який залишився, розподіляється між акціонерами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова частка прибутку й утворює дивіденд.

Величина дивіденду  не є раз і назавжди даною і  постійною. Вона може збільшуватись  або зменшуватись залежно від  загальної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реальній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, залишатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обраної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу.

Рішення про те, яка  частка прибутку буде розподілена між  власниками акцій, а яка використана  для інших цілей, приймається  правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить власникам контрольного пакета акцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сутність  акціонерного товариства.

          Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій.

Акція — це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні даним акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.

За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд — це доход, який виплачується держальникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів акціонерів.

Існує певний порядок  створення акціонерного  товариства. Якщо воно організується шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то передусім необхідно мати рішення  трудового колективу, яке приймається загальними зборами й оформляється протоколом. Потім необхідно отримати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього створюється комісія, до складу якої входять представники відповідних державних, фінансових органів і членів трудового колективу. На базі цієї оцінки визначається уставний фонд даного акціонерного товариства, який фіксується в банку.

Якщо акціонерне товариство створюється на основі декількох  підприємств, то відповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне підприємство робить свої внески в уставний фонд. Вони надходять у банк за рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після створення акціонерного товариства дані кошти перераховуються на його рахунок.

Далі починається робота по розповсюдженню акцій. Для цього  не потрібно отримувати дозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції  розповсюджуються або безпосередньо  засновниками даного акціонерного товариства або через банк. Причому реалізація акцій може здійснюватися:

а) шляхом відкритої підписки на них;

б) через розподіл всіх акцій між засновниками. При цьому  засновники мають тримати у себе акцій на суму не менше 25% уставного  фонду протягом двох років.

Розповсюдження акцій починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриття підписки на них. У ньому зазначаються найменування майбутнього акціонерного товариства, мета його діяльності, засновники та інше. Вказується також строк проведення підписки на акції, він не повинен перевищувати шість місяців.

Особи, які підписалися  на акції, мають попередньо перерахувати на рахунок засновників гроші  на суму, що становить 10 % номінальної вартості акцій. Після цього засновник дає їм письмове зобов'язання продати відповідну кількість акцій [4,с.123].

Після закінчення строку підписання акцій має відбутися  установча конференція акціонерів. Але для цього необхідно щоб  підпискою було охоплено не менше  ніж 60% акцій. Якщо ж цього не відбулося, то вважається, що заснування акціонерного товариства не здійснилося, акціонерам протягом 30 днів повертаються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони мають оплатити 50 % акцій до установчої конференції.

Засновницька конференція  має відбутися не пізніше, ніж за два місяці з моменту завершення підписки. Вона вирішує такі питання:

приймає рішення про  створення акціонерного товариства і затверджує його статут;

вибирає раду акціонерного товариства, його виконавчі й контролюючі  органи;

коригує уставний фонд товариства залежно від кількості охоплених підпискою акцій та ін.

Після цього пишеться заява про реєстрацію акціонерного товариства, а також оформляються копії засновницьких документів, які подаються у виконавчі  комітети відповідних районних міських Рад народних депутатів. У місячний строк товариство має бути зареєстроване.

Після цього акціонерне товариство випускає акції. Реквізити для всіх акцій однакові:

фірменна назва акціонерного товариства і його місцезнаходження;

найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дата випуску, вид акції (проста чи привілейована) та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);

розмір уставного фонду  акціонерного товариства на день випуску  акцій, а також кількість випущених  акцій;

строк виплати дивідендів;

підпис голови правління  акціонерного товариства.

Всі акції мають бути виплачені акціонерами протягом року після реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її володар.

Виплата дивідендів за акціями  може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією даного акціонерного товариства;

б) ощадним банком. Товариство може укласти договір з ощадним банком щодо виплати дивідендів, оплачуючи банку певну комісійну винагороду.

Для спрощення процедури  обліку виплачених дивідендів доцільно акції випускати з відрізними купонами. Кількість купонів можна  передбачити не менше 10 штук. Після  відрізання останнього купона бланк  акції треба міняти на інший. Можна  також для зручності зберігати акції в банках і організувати безготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.

Як відомо, в розвинутих країнах акції вільно продаються й купуються. У нас же окремі особи  можуть володіти лише іменними акціями. Щоб продати акцію, її володар має піти в акціонерне товариство і заявити про це. Акціонерне товариство знайде іншого покупця і перепише ці акції на нього.

Найвищим органом управління акціонерним товариством є збори  акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос. Загальні збори акціонерів збираються не рідше одного разу на рік. Водночас акціонери, що мають не менше 20 % голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві створюється рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. В неї можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства є його правління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Роботою правління керує його голова, який призначається або обирається згідно із статутом. Правління вирішує всі витання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна  комісія, яка обирається з числа  акціонерів і представників трудового  колективу підприємства.

Законодавчо встановлено, що трудові колективи мають певні пільги в придбанні акцій, а також право першочергового придбання акцій.

При проведенні приватизації значна частина акцій безоплатно передається трудовому колективу. Це має забезпечити певні гарантії працівникам в управлінні акціонерним товариством.

Захищає інтереси трудового  колективу нова система укладання  колективного договору. Він укладається  трудовим колективом з правлінням акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані вимоги працівників, мають підтвердити загальні збори акціонерів.

 

 

 

1.3 Види акціонерних  товариств.

         Акціонерні товариства поділяються на два види:  
- акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати, купівлі-продажу на біржах; 
- акціонерне товариство закритого типу, акції якого поширюються лише серед його засновників. 
        У ході приватизації в Україні на базі державних підприємств переважно створюються відкриті акціонерні товариства. Засновниками акціонерних товариств можуть стати юридичні особи та окремі громадяни. Засновники укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що передплатили акції, і третіми особами. 
         В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію яка відповідає вимогам ринкової економіки. Цей закон встановлює також інші важливі умови нормального функціонування підприємства. У Законі визначаються загальні умови створення підприємства, його державна реєстрація, можливості створення відособлених підрозділів підприємства, ліцензування видів діяльності, статут підприємства. Він створює надійні основи для виникнення різноманітних, самостійних, самовідповідальних господарських одиниць і сприяє тим самим встановленню вільних від адміністративно-господарського тиску відносин між усіма суб'єктами господарювання.  
         Одним з перших законів, що регулює господарську діяльність став «Про підприємництво», прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Прийняття цього Закону важливе тому, що він переводить господарську діяльність під правовий статус, а значить - обмежує правове свавілля різних адміністративно-бюрократичних структур, що мало місце у попередні часи. 
         Цей Закон визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом «Про власність». Тобто цей Закон дозволяє будь-якому громадянину займатись підприємницькою діяльністю, крім тих видів, що заборонені. Тим самим створюються умови для свободи економічних дій, що є одним з важливих елементів розвинутої ринкової економіки. Всі обмеження як для певної категорії громадян (військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, органів державної влади і управління тощо), так і видів діяльності (виготовлення і реалізації наркотичних засобів, зброї і вибухових речовин тощо) визначає лише Закон, а значить і гарантує свій захист при його дотримуванні. 
         Одним з головних елементів економічної свободи, що визначає даний закон, є принципи підприємницької діяльності. Підприємництво, як визначає Закон, здійснюється за такими принципами: 
- вільний вибір видів діяльності; 
- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; 
- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цій відповідно до законодавства; 
- вільний найм працівників; 
- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природничих та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; 
- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; 
- самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою - зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємством належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. 
       Велике значення для створення рівноправних умов господарювання для підприємців та підприємств має прийняття Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей Закон визначає основні терміни, які потрібні для оцінки ринку того чи іншого товару, конкуренції, монопольного положення виробника, монопольної ціни, монопольної діяльності, монопольного утворення на ринку. 
        Важливе значення для створення різноманітних форм господарювання і прискорення переходу до повноцінних ринкових відносин має прийняття законів: «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію) і «Про приватизацію майна державних підприємств». Ці Закони регулюють правові, економічні та організаційні основи приватизації невеликих державних підприємств, підприємств загальнодержавної, республіканської та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України. 
        Сукупність цих Законів та інших створюють чинну правову основу організації господарювання будь-якого підприємця, колективу, товариства на основі визначених умов їх діяльності, що сприяє впевненості, стабільності господарської діяльності залежно від отриманих економічних результатів.

Таким чином, сучасна  розвинута економіка будується  на Aрунті різноманітності форм організації  виробництва. Ця різноманітність спрямована на збільшення кількості організаційних форм, що можуть ефективно використовуватися у різних сферах і галузях виробництва.                                           Можливості цієї різноманітності зумовлені постійним розвитком поділу праці, спеціалізації, кооперації, концентрації, централізації, комбінування, диверсифікації виробництва, які забезпечують різні комбінації їх сполучення, що в поєднанні з сучасною науково-технічною революцією створює організаційно-економічні підвалини існування індивідуального підприємства, дрібних підприємств, кооперативних, середніх і великих підприємств (фабрика, завод), акціонерних (корпоративних) підприємств, компаній, концернів та інших форм господарських об'єднань та комбінацій. 
        Функціонування ринку не можливе без здійснення підприємницької діяльності, підприємства. Саме підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність складають основу ринку. Види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реорганізація, реорганізація й ліквідація установлені законодавством. При цьому держава створює рівні правові і економічні умови для діяльності підприємств незалежно від виду власності і організаційно-правової форми підприємства [7, с.304].  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Передумови виникнення та розвиток акціонерних товариств.

2.1 Історія становлення  акціонерних товариств в Україні.

      Зародження акціонерних товариств в Україні починається наприкінці 80-х років. У цей період деякі державні підприємства починають випускати акції на незначну частину статутного фонду, які розповсюджуються переважно серед працівників і службовців підприємства. Державні підприємства, які емітували акції на незначну частину статутного фонду, не можна назвати акціонерними в повному розумінні слова. Таке підприємство не було самостійним, незалежним суб'єктом господарювання. Держава, будучи провідним акціонером, економічної відповідальності за результати виробничої діяльності не несла, водночас міністерства і відомства продовжували відігравати важливу роль в управлінні господарською діяльністю підприємства.

       На першому етапі — етапі зародження акціонерних товариств (1988 — 1990 рр.) — в Україні набули поширення два основні типи акцій: акції трудового колективу та акції підприємств. їх випуск розглядався, головним чином, як спосіб мобілізації додаткових фінансових ресурсів. Проте акції трудового колективу та акції підприємств не давали їх власникам прав на участь в управлінні підприємством, тобто за своїм змістом вони були облігаціями, а підприємства, що їх випускали, не стали акціонерними в реальному розумінні.