Акціонерне товариство як суб’єкт цивільно правових відносин

Курсова работа

З дисципліни: «Цивільне право»

За темою: «Акціонерне товариство як суб’єкт  цивільно правових відносин»

Науковий керівник

________________

________________

Зміст:

ВСТУП                                                                                                                     3

РОЗДІЛ 1: Акціонерне товариство, як суб’єкт  цивільно правових відносин. 6

    1.1  Становлення акціонерних форм підприємництва. Суть та переваги    6 акціонерних форм господарювання в АПК. 
    1.2 Поняття й види акціонерного товариства. Учасники акціонерного       8 товариства. Створення акціонерного товариства. 
РОЗДІЛ 2: Акціонерне товариство як юридична особа.                                   16

РОЗДІЛ 3: Припинення діяльності акціонерного товариства.                         22 
ВИСНОВОК                                                                                                           29

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ  ДЖРЕЛ                                                            32

ВСТУП

      Питання, пов’язані зі створенням, діяльністю, реорганізацією та припиненням акціонерних товариств (АТ), регулюються значною кількістю нормативних актів. Основними є закони України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про власність" та "Про банки, банківську діяльність" (щодо банків) і "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

     Крім того, зазначені питання щодо АТ регулюються також положеннями ЦК та ГК, які містять як загальні норми щодо всіх господарських товариств, так і ті, що стосуються саме АТ 1.

      Акціонерні товариства належать до господарських товариств. Ознакою останніх є те, що вони створюються юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна й участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Усі господарські товариства є юридичними особами, наділяються цивільною правоздатністю і дієздатністю, можуть бути позивачами та відповідачами у судах. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

     Від інших господарських товариств АТ відрізняється насамперед тим, що має статутний фонд , який поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. При цьому акціонери не відповідають за обов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій . А обсяг відповідальності самого АТ за власними зобов’язаннями обмежується лише належним йому майном.

     На думку Держпідприємництва (лист від 16.04.2004 р. №2475, див. у "Документах для роботи" №28/2004), при розмежуванні регулювання ЦК та ГК, з одного боку, та Закону про госптовариства - з іншого останній застосовується у частині, що не суперечить вказаним кодексам.

       На відміну від ГК та Закону про госптовариства, які оперують поняттям "статутний фонд", ЦК використовує термін "статутний капітал". Однак обидва поняття тотожні (див. також п. 13 листа Держпідприємництва від 20.02.2004 р. №1022, надрукованого у "ДДР" №26/2004), а тому надалі використовуватимемо термінологію більш спеціалізованого законодавства - ГК та Закону про госптовариства.

     Акціонери, які не повністю оплатили акції, відповідатимуть за зобов’язаннями товариства у межах несплаченої частини вартості належних їм акцій, якщо це буде передбачено статутом АТ (ст. 152 ЦК, ст. 24 Закону про госптовариства).[20]

     Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону про госптовариства, статутний фонд АТ не може бути меншим від суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства (на сьогодні - 296 250 грн).

     Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна відповідати зазначеній сумі або перевищувати її. Акціонерні товариства можуть бути двох видів:

- відкриті акціонерні товариства (ВАТ), акції яких розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах як серед засновників, так і серед сторонніх осіб;

- закриті акціонерні товариства (ЗАТ), акції яких розподіляються лише між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і, на відміну від акцій ВАТ, не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.[14]

     Акціонери ВАТ можуть вільно відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. А ось акціонери ЗАТ у цьому праві дещо обмежені. Власник акцій ЗАТ повинен спочатку запропонувати їх іншим акціонерам цього товариства, а вже потім, якщо серед них не знай­деться охочих придбати акції, може продати їх третім особам або товариству

     Закріплюючи у ст. 81 ГК переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства, законодавство не містить відповідних механізмів реалізації цього права. А тому задля виключення можливих конфліктів доцільно передбачити у статуті товариства порядок продажу акцій акціонерам.[5] 
     Акціонерне товариство належать до господарських товариств

     Предметом є суспільні відносини що виникають у процесі їх діяльності.

     Об’єктом регулювання з боку цивільного права виступають акціонерні товариства.

     Мета данної роботи полягає в розгляді механізма правового регулювання діяльності акціонерних товариств в Україні.

РОЗДІЛ 1: Акціонерне товариство як суб’єкт  цивільно правових відносин

1. Становлення акціонерних форм підприємництва. Суть та переваги акціонерних форм господарювання в АПК

     Серед проблем становлення нової організації праці підприємства одне з вагомих місць в АПК належить акціонерним формам. Це цілком зрозуміло, оскільки перехід до повноцінного ринку передусім передбачає створення ринку капіталів. Крім того, саме в межах даних структур в основному здійснюється функціонування економіки провідних капіталістичних країн, рівень яких для України є орієнтиром. Досвід розвинутих західних країн свідчить, що висока ефективність і по суті загальна поширеність акціонерних форм зумовлені такими їх перевагами, як гнучкість та універсальність.  Універсальність, зокрема, створює можливість для вирішення нібито протилежних за характером завдань - стимулювання приватного економічного інтересу і його суспільного контролю, що не під силу іншим формам господарювання.[8] 
     Процес акціонування як економічна форма на сучасному етапі реформи також знаходиться в стадії становлення і потребує чітко визначених передумов. 
     У розвинутих країнах цей інститут пройшов тривалу еволюцію, починаючи з XV ст. І тільки в другій половині XIX ст. почали формуватися передумови, що зумовлювали високу ефективність акціонерних формувань,    це - високоіндустріальне виробництво, наявність ринку капіталів, професійний менеджмент, механізм обмеженої відповідальності, дійовий контроль власників за адміністрацією, ділова етика, належний соціокультурний фактор та ін. 
     Виходячи з реального стану вітчизняного АПК, економіки в цілому, очевидно, що процеси акціонування господарств у нашій країні матимуть складніший характер, і свої переваги вони доведуть не відразу. 
     Аналіз свідчить, що зараз сільське господарство України розвивається переважно шляхом створення акціонерних товариств закритого типу, які поки що залишаються реальною формою приватизації "знизу" (їх характерні ознаки - робочі акції, відсутність курсу акцій, міжгалузевий перелив капіталів тощо).[7] 
     Для багатьох низькорентабельних господарств акціонування - реальний шлях урятування від банкрутства. За діючим законодавством колективу необов'язково зразу викуповувати нагромаджене майно за рахунок власних засобів. З цією метою можна скористатися кредитом, акції будуть поступово переходити у власність колективу. 
     За законодавством України існуючі нині агрокомбінати, об'єднання, агрофірми згідно з рішенням власника або уповноваженого на те органу можуть бути перетворені в акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, асоціації. Відповідно до статуту акціонерного товариства воно стає вільним товаровиробником, який самостійно визначає організацію трудової діяльності в колективі.

Основні принципи цієї організації такі: 
- самостійне визначення структури виробництва, рівня цін, каналів реалізації продукції, постачальників тощо; 
- встановлення тісної залежності прибутку кожного працівника і колективу від результатів їхньої діяльності; 
- посилення особистої заінтересованості за збільшення матеріального достатку, подолання "зрівнялівки" в оплаті праці; 
- стимулювання конкуренції між суб'єктами господарювання АПК; 
наближення безпосередніх виробників до участі в організації та управлінні виробництвом. 
     Акціонування як форма реалізації власницьких функцій працівників. 
     Великий вплив на становлення нової організації праці акціонування може справити через реалізацію власницьких функцій працівників. На сучасному етапі цей напрям аграрної реформи реалізується по лінії колективних підприємств нового типу, різного роду акціонерних товариств, асоціацій, тощо замість колишніх колгоспів і радгоспів.[2] 
     Нині формування акціонерних товариств, незважаючи на певні відмінності, здійснюється переважно в руслі колективно-пайового підприємництва.

     Це дає їм змогу конкурувати, ефективніше вести виробництво в умовах ринку. Так, акціонування і передбачає добровільне об'єднання власників, є основою присвоєння одержаного прибутку з наступним розподілом його серед акціонерів залежно від результатів кінцевої господарської діяльності та кінцевого паю, колективності та демократизації управління виробництвом, можливості виходу з підприємства зі своїм паєм.

2. Поняття й види акціонерного товариства. Учасники акціонерного товариства. Створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу  акцій.

Акція — це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні даним акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.

За акцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд — це доход, який виплачується держальникам акцій акціонерного товариства з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податків на основі рішення загальних зборів акціонерів.

Існує певний порядок  створення акціонерного  товариства. Якщо воно організується шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то передусім необхідно мати рішення трудового колективу, яке приймається загальними зборами й оформляється протоколом. Потім необхідно отримати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього створюється комісія, до складу якої входять представники відповідних державних, фінансових органів і членів трудового колективу. На базі цієї оцінки визначається уставний фонд даного акціонерного товариства, який фіксується в банку.

Якщо акціонерне товариство створюється на основі декількох  підприємств, то відповідна робота проводиться  на кожному з них. При цьому  кожне підприємство робить свої внески в уставний фонд. Вони надходять у банк за рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після створення акціонерного товариства дані кошти перераховуються на його рахунок.[3]

Далі починається робота по розповсюдженню акцій. Для цього  не потрібно отримувати дозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції розповсюджуються або безпосередньо засновниками даного акціонерного товариства або через банк. Причому реалізація акцій може здійснюватися:

а) шляхом відкритої підписки на них;

б) через розподіл всіх акцій між засновниками. При цьому засновники мають тримати у себе акцій на суму не менше 25% уставного фонду протягом двох років.

Розповсюдження акцій  починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриття  підписки на них. У ньому зазначаються найменування майбутнього акціонерного товариства, мета його діяльності, засновники та інше. Вказується також строк проведення підписки на акції, він не повинен перевищувати шість місяців.

Особи, які підписалися  на акції, мають попередньо перерахувати на рахунок засновників гроші на суму, що становить 10 % номінальної вартості акцій. Після цього засновник дає їм письмове зобов'язання продати відповідну кількість акцій.

Після закінчення строку підписання акцій має відбутися  установча конференція акціонерів. Але для цього необхідно щоб підпискою було охоплено не менше ніж 60% акцій. Якщо ж цього не відбулося, то вважається, що заснування акціонерного товариства не здійснилося, акціонерам протягом 30 днів повертаються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони мають оплатити 50 % акцій до установчої конференції.[1]

Засновницька конференція  має відбутися не пізніше, ніж  за два місяці з моменту завершення підписки. Вона вирішує такі питання:

• приймає рішення про створення акціонерного товариства і затверджує його статут;
• вибирає раду акціонерного товариства (спостережну раду), його виконавчі й контролюючі органи;
• коригує уставний фонд товариства залежно від кількості охоплених підпискою акцій та ін.

Після цього пишеться заява про реєстрацію акціонерного товариства, а також оформляються копії засновницьких документів, які подаються у виконавчі комітети відповідних районних міських Рад народних депутатів. У місячний строк товариство має бути зареєстроване.

Після цього акціонерне товариство випускає акції. Реквізити для всіх акцій однакові:

• фірменна назва акціонерного товариства і його місцезнаходження;
• найменування цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дата випуску, вид акції (проста чи привілейована) та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);
• розмір уставного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість випущених акцій;
• строк виплати дивідендів;
• підпис голови правління акціонерного товариства.

Всі акції мають бути виплачені акціонерами протягом року після реєстрації товариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з її характеристиками. Для іменних вказується і її володар.

Виплата дивідендів за акціями  може здійснюватися:

а) безпосередньо бухгалтерією даного акціонерного товариства;

б) ощадним банком. Товариство може укласти договір з ощадним банком щодо виплати дивідендів, оплачуючи банку певну комісійну винагороду.

Для спрощення процедури  обліку виплачених дивідендів доцільно акції випускати з відрізними купонами. Кількість купонів можна передбачити не менше 10 штук. Після відрізання останнього купона бланк акції треба міняти на інший. Можна також для зручності (так і надійніше) зберігати акції в банках і організувати безготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.[13]

Як відомо, в розвинутих країнах акції вільно продаються й купуються. У нас же окремі особи  можуть володіти лише іменними акціями. Щоб продати акцію, її володар  має піти в акціонерне товариство і заявити про це. Акціонерне товариство знайде іншого покупця і перепише ці акції на нього.

Найвищим органом управління акціонерним товариством є збори  акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос. Загальні збори акціонерів збираються не 
рідше одного разу на рік. Водночас акціонери, що мають 
не менше 20 % голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві створюється рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. В неї можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом  акціонерного товариства є його правління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Роботою правління керує його голова, який призначається або обирається (згідно із статутом). Правління вирішує всі витання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.[9]

Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа акціонерів і представників трудового колективу підприємства.

Законодавчо встановлено, що трудові колективи мають певні  пільги в придбанні акцій, а також  право першочергового придбання акцій.

При проведенні приватизації значна частина акцій безоплатно передається трудовому колективу. Це має забезпечити певні гарантії працівникам в управлінні акціонерним  товариством.

Захищає інтереси трудового  колективу нова система укладання  колективного договору. Він укладається трудовим колективом з правлінням акціонерного товариства. Цей колективний договір, в якому зафіксовані вимоги працівників, мають підтвердити загальні збори акціонерів.

Акціонерні товариства поділяються на два види: відкриті і закриті.

Відкрите акціонерне товариство – його акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі  – продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – його акції розповсюджуються між  засновниками і не можуть розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі.[6]

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано в відкрите шляхом регистрації його акцій в  порядку, передбаченому законодавством про цінні папери, і фондову  біржу з внесенням змін в Статут товариства.

Підписка і купівля – продаж на біржі акцій закритого акціонерного товариства виключена. Особливість закритого акціонерного товариства полягає в тому, що після його створення замість учасника, який вибув, нового акціонера не можна прийняти: це можливо зробити тільки шляхом відкриття акціонерного товариства.

Відправною точкою розвитку сучасного акціонерного руху в Україні  є прийнятий у 1991 році Закон України  «Про господарські товариства», який визнав акціонерне товариство як самостійну форму діяльності і закріпив правові основи його створення і функціонування.[4]

Масовий характер цей  рух отримав з визначенням  Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» (1992) продажу акцій відкритих акціонерних  товариств в якості одного із засобів  приватизації, яка стала могутнім каталізатором створення таких товариств.

Якщо в 1991 році в Україні  було всього 38 акціонерних товариств, то в 1993 році їх кількість збільшилась  до 3342, тобто в 88 разів. ¹

Нарощування кількості  акціонерних товариств продовжувалося до 1997 року і зупинилось тільки з уповільненням темпів приватизації. В останні роки ця кількість стабілізувалася і складає 34-35 тисяч.

Діаграма на мал. 1 відображає динаміку чисельності акціонерних  товариств в Україні (на 1 січні)

В структурі акціонерних  товариств переважають закриті товариства (63,7%). Найбільша їх доля – в торгівлі (79,2%). В виробничому секторі створено більше відкритих товариств; в сільському господарстві вони складають 62,8% всіх товариств відповідного виду діяльності, в промисловості – 51,6%.

Близько 30% акціонерних  товариств (10400) з’явилися в процесі  приватизації майна державних підприємств. ²

Більшість акціонерних  товариств розміщено в великих  промислових регіонах, 17,3% - в столиці. В Дніпропетровській, Донецькій  областях та в Києві сконцентровано 49,6% основних засобів і оборотних активів акціонерних товариств. 53,5% їх доходів формується від реалізації продукції, а обсяги прибутку товариств, розташованих в Києві, складають 90% сукупного результату всіх відповідних структур.[15]

Більше всього акціонерних товариств приходиться на промисловість (31,5% загальної їх кількості), оптову та роздрібну торгівлю. Акціонерні товариства менш за все представлені в фінансовій сфері (20,5% всіх підприємств), рибному господарстві (13,4%), промисловості (11,8%). За обсягами виробництва доля акціонерного сектору найбільш вагома в промисловості (56,1%), будівництві (29,4%), фінансовій діяльності (25,9%).

Акціонерні товариства займають досить важливе місце в  економіці України. В 2003 році в них  працювало 21,5% зайнятих в економіці осіб, вони виробляли 65,7% загального обсягу промислової продукції. В промисловості чисельність працівників акціонерних товариств склала 53% (1810,7 осіб), хоча доля таких товариств досягає лише 40% загальної кількості підприємств галузі.³

В акціонерних товариствах  сконцентровано 30,1% основних засобів  та 30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6% чистого  прибутку підприємств всіх сфер економіки.[10]

В 2003 році в Україні  функціонували 11319 відкритих акціонерних товариств, сумісним власником яких є держава, а також 33 національні акціонерні та державні холдінгові компанії, які створені в процесі приватизації і корпоратизації майна державних підприємств.

     Загалом вітчизняні акціонерні товариства ще недостатньо використовують основні переваги акціонерної форми господарювання: випуск цінних паперів зареєстрували тільки 63% загальної кількості акціонерних товариств. Разом з тим сумарний випуск акцій зростає постійно і досяг 99,3 млрд. грн.. переважно це акції підприємств, тоді як доля фінансово-банківського сектору складає 9,2%. Третина акцій (31,6%) випущена закритими товариствами, тобто вони мають обмежене коло обігу.[16]

РОЗДІЛ 2: Акціонерне товариство як юридична особа.

      Юридичні особи визначаються в законодавстві України через поняття організації, хоча суть останньої не розкривається. Щодо характеристики юридичної особи як організації доречне зауваження В.К. Андрєєва про відсутність потреб давати поняття юридичної особи як організації, якщо вона може нею створюватися й з неї ж складатися. Фактично тим самим відбувається ототожнення понять юридичної особи й організації, так само як у США вживання терміна “корпорація” ідентично юридичній особі. 
     Очевидно, не що інше, як поняття юридичної особи за допомогою організації й привело до встановлення такої її ознаки, як організаційна єдність. Останнє традиційно сприймається нами як єдність, цілісність явища, що складається зі складових частин і особливим, певним чином упорядкованих. Тому “законодавець визнає за корпорацією властивості особи, суб’єкта. Іншими словами, ця корпорація відокремлюється, персоніфікується”. Це дійсно так, але ці міркування беззастережно прийнятні лише для традиційної корпорації, а не корпорації однієї особи. Саме поява таких компаній, на думку О.А. Флейшиць, розглядалося як розхитування поняття юридичної особи , а за висловом В.А. Мусіна, є безцеремонним перекрученням і прямим відходом від найголовніших принципів буржуазного цивільного права . З погляду Є.В. Богданова, ознака організаційної єдності юридичної особи взагалі є неспроможним показником для компанії однієї особи, у яких взагалі немає ніякої організації й тим більше організаційної єдності . І.Є. Красько, слідом за В.П. Мозоліним, вважає, що така компанія самим фактом свого існування заперечує юридичну особу як колектив . [10] 
     Навпроти, англійська, американська, французька, німецька й ін. правові доктрини виходять із того, що корпорація не обов’язково повинна бути складним утворенням, хоча вона як складне утворення найбільш типове . Дійсно, якщо, наприклад, більше двох третин акцій акціонерного товариства належать одній особі, то фактично волеутворення товариства як самостійного суб’єкта визначається волею такого акціонера й, суворо говорячи, у подібних ситуаціях і загальні збори акціонерів, і його функції є лише камуфляж,    інтереси інших акціонерів практично до уваги не приймаються, і органи такої компанії працюють на особу, яка володіє контрольним пакетом акцій.

      У таких ситуаціях мова не йде про повалення конструкції юридичної особи.  
     Нам представляється, що ознака організаційної єдності недостатньо розуміти тільки як “відокремлення певної групи людей з метою забезпечення й здійснення тими або іншими, продиктованими даними суспільними умовами інтересів”.[24]

     Безглуздо заперечувати, що практично всі висловлення про організаційну єдність засновані й виходять із колективної основи юридичної особи. Однак її поняття як певного соціального утворення, тобто “системи майнових істотних соціальних взаємозв’язків, за допомогою яких люди (або їхні групи) поєднуються для досягнення поставлених цілей у єдине структурне й функціонально диференційоване соціальне ціле” не коливається, а навпроти, усіляко підкреслювалося при розкритті цієї ознаки державних юридичних осіб (особливо в соціалістичний період).

     Незважаючи на обґрунтування подібної позиції, зокрема, теорією колективу, по суті, ніякого об’єднання людей у такого роду юридичних особах не відбувається. Не мають місця принципи об’єднання, її мети, порядку, не поєднується майно осіб, їхні зусилля в управлінні цією юридичною особою. [19]

     Відсутні й інші атрибути справжнього об’єднання.Не тільки об’єднання породжує організацію. Остання може мати місце й при іншому порядку виникнення юридичних осіб – державних, комунальних, компаній однієї особи. Незважаючи на своє виникнення з волі однієї особи, діяльність у його інтересах, специфіку управління та інші особливості, такі юридичні особи, проте, досить організовані, щоб являти собою внутрішню ,зовнішню єдність.   
     С.М. Братусь ширше розкриває цю ознаку, говорячи про те, що “ця організаційна форма створює необхідні для цього суспільного утворення єдність і порядок у його діяльності, робить його о р г а н і з а ц і є ю” . Саме із цього й варто виходити при характеристиці акціонерного товариства як певної організації, маючи на увазі організацію його органів управління, його виробничих функцій як підприємства зі складною структурою виробництва, упорядкування його ланок й ін.

     Звідси, будь-яка юридична особа повинна бути достатнім чином організованою для виступу зовні як єдине ціле. У той же час стосовно до компаній однієї особи “говорити про корпоративний устрій було б абсурдним” .[11] 
     Таким чином, в організаційній єдності втілюється ознака володіння юридичною особою самостійною волею за допомогою належної її організації й управління нею. Цією ж ознакою організаційної єдності почасти охоплюється й така ознака юридичної особи, як існування незалежно від складу учасників (акціонерів), що також забезпечується правовим режимом майна юридичної особи. Акціонерне товариство взагалі може не знати про зміну складу своїх акціонерів при випуску їм акцій на продаж, коли йому невідомі конкретні особи, які є власниками акцій.

     Для товариства при цьому має значення лише здійснення акціонерами своїх правомочностей по участі в загальних зборах акціонерів. Але й це не має вирішального значення для діяльності товариства, тому що не може вплинути на його правове положення. 
     Основне значення для утворення майново-відокремлених юридичних осіб мають так звані “союз осіб” і “союз капіталів”, їх взаємовідношення й взаємозалежність.