Акціонерне товариство та акціонерний капітал, їх місце в сучасній економіці України

ВСТУП

Об'єкт  дослідження: акціонерне товариство та акціонерний капітал, та їх місце в сучасній економіці.

Метою та завданням дослідження є розгляд теоретичних основ функціонування акціонерних товариств в економіці, висвітлення сутності, причин виникнення та еволюції акціонерних товариств, характеристика  структури та видів акціонерних товариств, основних аспектів управління акціонерним товариством. Не менш важливим є розгляд питання акціонерного капіталу та його значення для розвитку економіки, та огляд порядку формування капіталу акціонерного товариства. Також метою дослідження є розкриття проблем та шляхів вдосконалення діяльності акціонерних товариств в Україні.

Актуальність теми полягає в тому що, ринкові перетворення в Україні супроводжуються швидким збільшенням кількості акціонерних товариств (АТ). Нині в Україні налічується понад 35,3 тисяч АТ з яких майже 34% є відкритими. Більшість з них створено у процесі приватизації. Приватизація державних підприємств, шляхом їх корпоратизації перетворила акціонерну форму господарювання на провідну в нашій державі.

У промисловості АТ становлять 70,7% кількості підприємств недержавного сектора; вони виробляють понад 50% загального обсягу продукції галузі. Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, засвідчує: перетворення державних підприємств у процесі приватизації на ВАТ і утворення в такий спосіб малих товариств з кількістю акціонерів менш ніж 100 фізичних осіб не завжди виправдані.

Що ж до суспільного аспекту, то створення ВАТ і ринку акцій має значення, найімовірніше, як засіб перерозподілу національного багатства у країні і переливання капіталу з галузі в галузь, ніж як засіб нагромадження капіталу. Адже досвід зарубіжних країн свідчить, що за рахунок емісії акцій фінансується відносно невелика частка капіталовкладень: у США - близько 7,5%, в Японії - лише 0,7%, у країнах Європи - у середньому 5%.

Невеликі вітчизняні товариства, перетворені на ВАТ, навряд чи зможуть скористатися можливістю залучення додаткового капіталу через фінансовий ринок, а от додаткових витрат (проведення загальних зборів, звітність перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, ведення реєстру акціонерів, організація виплати дивідендів тощо) через акціонування їм не уникнути, оскільки щодо організаційних витрат ВАТ є найдорожчою формою підприємництва. Тому вірогідно, що в подальшому частина невеликих ВАТ реорганізуються в ТОВ.

Теоретичні основи функціонування акціонерних товариств в економіці

1.1Сутність, причини виникнення та еволюція акціонерних товариств

Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил.

На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів.

Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом.

Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група -- засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал.

Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела). [11,c.94]

Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством.

Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос").

Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації.

Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації.

Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом.

Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.) створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII - XVIII ст. були започатковані акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Однак у той час вони не відігравали помітної ролі в національних економіках. Бурхливий розвиток акціонерних товариств почався у XIX ст., а у XX ст. вони стали панівною формою в усіх економічно розвинених країнах світу.

Значне поширення акціонерних товариств зумовлене тим, що концентрація та спеціалізація виробництва розширювали свої масштаби та мережу економічних зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності в різних регіонах світу. Зростання обсягів виробленої продукції потребувало пошуку нових способів та шляхів доправлення вантажів до місць призначення. Застарілі види транспорту замінювались на нові, більш досконалі, створення та використання яких потребувало значних за обсягом капіталовкладень. Нагромадити такий капітал та профінапсувати виконання подібних робіт не завжди міг окремий, навіть економічно могутній підприємець. Сприяло появі акціонерних товариств і бажання підприємців-капі-талістів отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.

З цього випливає, що основна причина виникнення акціонерних товариств полягає у невідповідності між обсягами виробництва, що зростали, та обмеженими розмірами індивідуальних капіталів. Сприяє появі акціонерних товариств і конкурентна боротьба між групами підприємців за отримання вигідних позик у комерційних банків. У цьому ж напрямі точиться боротьба між підприємствами, що функціонують, та власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого прибутку. Циклічний характер суспільного виробництва зумовлює нерівномірність пропозиції позичкового капіталу, а акціонерні товариства дають змогу її зменшити. Все це змушує підприємців-капіталістів засновувати акціонерні товариства, за допомогою яких і мобілізується та використовується тимчасово вільний капітал.

Історично першою і найпростішою формою організації акціонерних товариств є одночасне засновництво. Його суть полягає в тому, що від засновників вимагається зібрати не менше від чверті частини оголошеного капіталу і розмістити його у вигляді вкладу в банку. Це є гарантією засновництва. При цьому зазвичай необхідні грошові кошти вносять самі організатори AT. Після цього корпорація реєструється і може здійснювати випуск акцій, вводити їх у вільний обіг тощо.

При поступовому засновництві акціонерне товариство вважається заснованим, як тільки його організатори отримали свідоцтво про заснування. Відсутність на банківському рахунку коштів не є перепоною для видачі такого свідоцтва. Засновники акціонерного товариства акумулюють необхідні кошти поступово.

У розвитку акціонерних товариств виділяють декілька етапів. Характерною рисою першого з них було те, що в той час у процесі акумуляції коштів в акціонерних товариств не залучали кошти безпосередніх працівників. Такі товариства зазвичай організовувались заможними верствами населення (банкірами, великими землевласниками, промисловцями, представниками великого торгового капіталу).

Глибока економічна криза на початку 30-х років XX ст. змусила переглянути ряд теоретичних положень в економічній науці та підходів до організації господарської діяльності. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували управляти національною економікою за допомогою планування, і в багатьох країнах світу почали ширше використовувати його елементи, чому сприяли наявні акціонерні товариства.

Власники багатьох акціонерних товариств дійшли висновку, що можна отримувати великі прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами їх реалізації. На цьому етапі розвитку акціонерних товариств зросла роль маркетингу, що дало їм змогу отримувати високі прибутки.

Одночасно власники акціонерних товариств не обмежувались використанням лише власних капіталів. Широкого розповсюдження набуває залучення до кола акціонерів працівників цих підприємств та інших верств населення шляхом випуску дрібних акцій. Фермери, майстри, прості робітники ставали власниками акцій.

У США в 1929 р. налічувалось 1 мли. акціонерів, у 1952 р. - 6,5, у 1959 р. - понад 12, у 1980 - майже 30, у 1990-до 50 млн. акціонерів. В інших економічно розвинених країнах кількість акціонерів була значно меншою, але також зростала. В деяких з них цьому сприяла приватизація. У Німеччині це відбувалося, наприклад, при приватизації автомобільних заводів компанії "Фольксваген", котра супроводжувалась випуском акцій, а чинне законодавство звільняло від податків частину доходів осіб найманої праці, якщо на них купувались акції.

Політика розпорошення акцій серед дрібних власників, як досить поширене явище у практиці господарювання країн з ринковою економікою, стала підґрунтям теорії "демократизації капіталу". Свідченням цього П. Самуельсон вважає те, що серед 3,2 млн. акціонерів гігантської корпорації "ІТТ", немає жодного власника, який володів би понад 1% акцій.

Володіння акціями населенням абсолютизувалось як у західній, так і в радянській економічній літературі, але з протилежними соціально-економічними висновками. Західні економісти вважали, що процес розповсюдження акцій серед широких верств населення породжує згладжування відмінностей між капіталістичними та іншими працівниками, тому що останні, володіючи дрібними акціями, стають капіталістами, співвласниками підприємств.

Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.

Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".

Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гелбрейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції -- кожний чотирнадцятий громадянин.

Отже, теорія "демократизації капіталу" лише частково втілена у практику господарювання країн ринкової економіки і не є свідченням трансформації системи соціально-економічних відносин, що існує в цих країнах, у новий суспільний лад.

У радянській навчальній та науковій літературі теорія "демократизації капіталу" розглядалась як антинаукова концепція, соціальне призначення якої - формування у робітників ілюзії спільності інтересів праці і капіталу, доведення безглуздості боротьби трудящих проти буржуазії, адже ніби відбувається перетворення робітників і службовців у співвласників капіталістичних підприємств. Однак з позицій економічного змісту тенденція до зростання кількості акціонерів створює можливості для інших оцінок та висновків. Розпорошення акцій, залучення до володіння ними широких верств населення дає змогу втягувати у процес обігу капіталу значні тимчасово вільні грошові кошти, що сприяє концентрації та централізації капіталу і дає змогу корпораціям завоювати провідні позиції в економічній структурі суспільства. З іншого боку, володіння акціями збільшує доходи населення, що підвищує структурний платоспроможний попит і стимулює розвиток виробництва навіть в умовах зростання цін.

Отже, поява корпорацій, їх кількісне зростання та якісне вдосконалення зумовлені об'єктивними причинами розвитку продуктивних сил суспільства. Відповідно до цього розвивались та вдосконалювались методи їх утворення та механізм функціонування.

1.2 Структура та види акціонерних товариств

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які купляють або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

Важливою формою підприємництва є організація акціонерних підприємств. Тривалий час вважалося, що розподіл предметів споживання за соціалізму здійснюється двома формами: через оплату за працею і суспільні фонди споживання. Однак абсолютизувати трудовий характер розподілу не можна. В будь-якому суспільстві в певній формі доходів реалізується не лише праця, а й власність. Якщо конкретна форма власності не реалізується в доходах, то вона перестає бути власністю.

А як може реалізувати свою особисту власність працівник іншого, особливо великого підприємства? Адже в умовах демократизації економічного життя кожний має право використати свою особисту власність на підприємницькі цілі. Очевидно, кожному треба надати такі можливості.

Не можна погодитися з твердженням, що виплата дивіденду за акціями не відповідає принципам соціальної справедливості. На нашу думку, якщо за рахунок оплачених акцій здійснена технічна реконструкція підприємства, в результаті якої підвищилася продуктивність праці і зросли прибутки на деяку величину, то використання цього приросту на підвищення зарплати працівників підприємства при незмінній величині їхніх трудових зусиль не буде справедливим рішенням. Цей приріст прибутку має належати тим, від кого він походить, тобто акціонерам. Отже, виплата дивіденду за акцією виражає справедливі, гуманні економічні відносини.

В сучасних умовах акціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом демонтажу централізовано-командної економіки і побудови нової господарської системи, що базується на недержавних формах власності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженню дійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва, а саме: долається відчуженість від власності безпосередніх працівників підприємств.

Акціонерні форми господарювання базуються на створенні акціонерних товариств. У Законі України "Про господарські товариства" зазначається, що акціонерним товариством називається організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Головною метою створення акціонерних товариств у нашій країні є залучення до господарського обороту вільних коштів (грошових і матеріальних) трудящих, а також підприємств для виконання певних господарських завдань. Основні з них: технічна реконструкція підприємств і розширення виробництва матеріально-сировинних ресурсів. Акціонерне товариство створюється на основі купівлі-продажу акцій. Акція - це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.

На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сили із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

До останнього часу у народному господарстві переважають державні підприємства. У них зосереджується близько 90 % основних виробничих фондів і лише близько 10 %-- у кооперативних підприємствах, які були, по суті, також одержавлені і давно втратили свій кооперативний характер.

Найвищим органом управління акціонерним товариством є збори акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос. Загальні збори акціонерів збираються не рідше одного разу на рік. Водночас акціонери, що мають не менше 20 % голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

В акціонерному товаристві створюється рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. В неї можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

Акціонерні товариства поділяються на два види: відкриті і закриті.

Відкрите акціонерне товариство - його акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах. Закрите акціонерне товариство - його акції розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано в відкрите шляхом регістрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні папери, і фондову біржу з внесенням змін в Статут товариства.

В структурі акціонерних товариств переважають закриті товариства (63,7%). Найбільша їх доля - в торгівлі (79,2%). В виробничому секторі створено більше відкритих товариств; в сільському господарстві вони складають 62,8% всіх товариств відповідного виду діяльності, в промисловості - 51,6%.

Більшість акціонерних товариств розміщено в великих промислових регіонах, 17,3% - в столиці. В Дніпропетровській, Донецькій областях та в Києві сконцентровано 49,6% основних засобів і оборотних активів акціонерних товариств. 53,5% їх доходів формується від реалізації продукції, а обсяги прибутку товариств, розташованих в Києві, складають 90% сукупного результату всіх відповідних структур.

Більше всього акціонерних товариств приходиться на промисловість (31,5% загальної їх кількості), оптову та роздрібну торгівлю. Акціонерні товариства менш за все представлені в фінансовій сфері (20,5% всіх підприємств), рибному господарстві (13,4%), промисловості (11,8%). За обсягами виробництва доля акціонерного сектору найбільш вагома в промисловості (56,1%), будівництві (29,4%), фінансовій діяльності (25,9%).

Акціонерні товариства займають досить важливе місце в економіці України. В 2009 році в них працювало 31,5% зайнятих в економіці осіб, вони виробляли 75,7% загального обсягу промислової продукції. В промисловості чисельність працівників акціонерних товариств склала 53%, хоча доля таких товариств досягає лише 40% загальної кількості підприємств галузі.

В акціонерних товариствах сконцентровано 30,1% основних засобів та 30,3% оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6% чистого прибутку підприємств всіх сфер економіки.

Станом на 01.01.09  в Україні 34,71 тис. акціонерних товариств, з них 12,01 тис. - відкритих, 22,7 тис.- закритих.

Загалом вітчизняні акціонерні товариства ще недостатньо використовують основні переваги акціонерної форми господарювання: випуск цінних паперів зареєстрували тільки 63% загальної кількості акціонерних товариств. Разом з тим сумарний випуск акцій зростає постійно і досяг 99,3 млрд. грн.. переважно це акції підприємств, тоді як доля фінансово-банківського сектору складає 9,2%. Третина акцій (31,6%) випущена закритими товариствами, тобто вони мають обмежене коло обігу.

1.3 Управління акціонерним товариством

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, за загальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія товариства. У законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів. Згідно зі статутом товариства їхнім рішенням виконання окремих функцій цього органу може бути покладено на спостережну раду та правління. До компетенції правління належать будь-які питання діяльності товариства, крім тих, що перебувають у віданні загальних зборів та спостережної ради.

Функції, компетенцію та порядок діяльності загальних зборів врегульовано безпосередньо Законом України "Про господарські товариства". Залежно від змісту їхні функції можна поділити на організаційні та фінансово-господарські. Організаційні функції - це: а) засновницькі; б) нормотворчі; в) "посадові".

Рішення щодо зміни статуту товариства, припинення діяльності товариства, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв правомочні за прийняття їх 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Правління є органом управління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання діяльності товариства, в тому числі делеговані зборами, крім питань, що належать до виключної компетенції зборів.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту товариства. Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Статутом може бути надано право представництва без довіреності і членам правління. Голова правління організує ведення протоколів засідання правління.

Рада акціонерного товариства є органом, який представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства є обов'язковим. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства може бути покладено виконання деяких функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Функції спостережної ради поділяються на контрольні у сфері управління та контрольні у сфері господарської діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рада наділена правом отримувати інформацію про діяльність товариства; заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих питань їхньої діяльності; припиняти повноваження тих членів правління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань експертів.

Перевірки фінансово-господарської діяльності правління ревізійна комісія проводить за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства, з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства мають бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи та особисті пояснення службових осіб на її вимогу.

Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства. Члени ревізійної комісії мають право брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.

Ревізійна комісія за річними звітами та балансами складає висновок. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.

Вищим органом управління акціонерним товариством є збори акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос. Загальні збори акціонерів збираються раз на рік. Проте акціонери, що мають не менше 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.