Амортизація

Зміст

Вступ

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОБЛІКУ ЗНОСУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

1.1 Склад необоротних активів

1.2 Поняття зносу (амортизації) необоротних активів

1.3 Методи нарахування амортизації основних засобів

1.4 Методи нарахування амортизації нематеріальних активів

2. СТАН ОБЛІКУ ЗНОСУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ 

2.1 Завдання обліку зносу необоротних активів

2.2 Первинний облік зносу необоротних активів

2.3 Синтетичний і аналітичний облік зносу необоротних активів

2.4 Нарахування амортизації в податковому методі

Висновок

Список використаної літератури 

1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  ОБЛІКУ ЗНОСУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

1.1 Склад необоротних  активів

Необоротні активи – сукупність майнових цінностей  підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської  діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.

Необоротні (або фіксовані) активи менш ліквідні, ніж оборотні (поточні), призначені для використання протягом тривалого періоду часу. Вони важко реалізуються, тому що необхідний певний час та додаткові витрати.

Необоротні активи включають в себе:

1. Нематеріальні  активи - придбані права користування  природними ресурсами, майном  і об’єктами інтелектуальної  власності.

2. Основні засоби  являють собою засоби праці,  що багаторазово використовуються  в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою матеріально-натуральну форму.

3. Інші необоротні  активи, до яких належать:

— незавершене будівництво;

— довгострокові  фінансові інвестиції, інші фінансові  інвестиції;

— довгострокова  фінансова заборгованість;

— відстрочені податкові кредити;

— інші необоротні активи.

У міжнародній практиці необоротні активи, їх ще називають  внеоборотні, являють собою засоби, що:

мають термін корисної служби більше одного року;

використовуються  в діяльності підприємства;

не підлягають перепродажеві покупцям.

У цю групу не включається  земля, призначена для продажу та будинки, що більше не використовуються у процесі виробництва.

Принципи оцінки необоротних активів підприємства в Україні і міжнародній практиці відображені в стандартах бухгалтерського обліку. Стандарти бухгалтерського обліку - це нормативно-правові акти, що визначають принципи і методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

Основні засоби

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

До основних засобів  належать власні та отримані на умовах фінансового лізингу об’єкти  та орендовані цілісні майнові комплекси, а також інші необоротні матеріальні  активи.

Життєвий цикл основних засобів складається з наступних етапів:

надходження - участь у виробничому процесі - переміщення  усередині підприємства - ремонт - здача  в оренду – інвентаризація - вибуття.

Вартість основних фондів (за винятком земельних ділянок) частинами, по мірі їхнього зносу, переноситься на вартість продукції (послуги) і відшкодовується в процесі її реалізації. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, що відповідають зношуванню основних засобів, накопичуються в амортизаційному фонді. Амортизаційний фонд, або грошовий фонд відшкодування, знаходиться в постійному русі.

Особливості відтворення  основних фондів визначаються низкою характерних ознак, до яких відносяться: поступовий перенос вартості основних фондів на вартість виготовленої продукції; рух споживчої вартості і вартості; оборот вартості фондів; часткове відтворення вартості в готовій продукції та її нагромадження в грошовій формі; поновлення основних фондів у матеріально-натуральній формі через більш-менш тривалі періоди часу, що створює можливість маневрування засобами амортизаційного фонду

Основні засоби в  Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють

виробничі - основні  засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або  сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері  матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою  основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

У залежності від  призначення, з урахуванням натурально-речовинних ознак основні засоби підрозділяються:

1. будинки

2. спорудження

3. передатні пристрої

4. машини й устаткування

5. транспортні засоби

6. інструменти, виробничий  інвентар, господарчий інвентар

7. робітник і продуктивна  худоба

Інші основні засоби

За приналежністю  основні засоби бувають: власним  і орендованими, у тому числі з правом викупу. Перші належать підприємству і числяться на його балансі; другі отримані від інших підприємств і організацій у тимчасове користування за плату.

За призначенням - виробничі і невиробничі (основні  засоби об'єктів житлово-комунальної і соціально-культурної сфери).

До виробничих основних засобів відносяться: будинки і  спорудження виробничого призначення, передатні пристрої, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, засоби обчислювальної техніки, інструмент, виробничий і господарський інвентар, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг). Вони знаходяться у виробничих (цехах, ділянках) і функціональних (відділах, службах) підрозділах підприємства і закріплені за ними.

Невиробничі - це основні  засоби, призначені для соціально-побутового обслуговування членів трудового колективу  підприємства. До них відносяться: житлові  будинки, що числяться на балансі  підприємства, об'єкти побутового обслуговування (лазні, перукарні, пральні та ін.), соціального (поліклініка, будинок відпочинку, табір праці і відпочинку, їдальня та ін.) і культурного (будинок культури, бібліотека та ін.) призначення.

Нематеріальні активи

Нематеріальні активи представляють вкладення коштів підприємства (його витрати) у нематеріальні об'єкти, що використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності та приносять прибуток.

Активи приймаються  до обліку в якості нематеріальних при одночасному виконанні наступних  умов:

а) відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури.

б) можливість ідентифікації (виділення, відділення) організацією від іншого майна;

в) використання у  виробництві продукції, при виконанні  робіт або наданні послуг або  для управлінських потреб організації;

г) використання протягом тривалого часу, тобто терміну  корисного використання, тривалістю понад 12 місяців або звичайний  операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців;

д) організацією не передбачається наступний перепродаж даного майна;

е) здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) у майбутньому;

ж) наявність належно  оформлених документів, що підтверджують  існування самого активу і виключного права в організації на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідчення, інші охоронні документи, договір придбання патенту, товарного знаку і т.п.).

До нематеріальних активів відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне  забезпечення, авторські права, монопольні права і привілеї (включаючи права на винаходи, патент, ліцензію на визначені види діяльності, промислові зразки, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організаційні витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце і т. ін.), торговельні марки, товарні і фірмові знаки, ціна фірми.

За характером застосування нематеріальні активи схожі на основні  засоби. Вони використовуються тривалий період, приносять прибуток, і з  часом велика частина з них  втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, невизначеність при виявленні прибутку від їхнього застосування. Оцінка нематеріальних активів відбувається за узгодженням сторін при їхньому внеску в статутний капітал на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять покупна ціна, витрати, зв'язані з придбанням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

Виділяють 4 види нематеріальних активів:

· об'єкти інтелектуальної  власності;

· права користування природними ресурсами;

· відкладені витрати;

· ціна фірми.

Об'єкти інтелектуальної  власності розділяють на два види: регульовані патентним правом (об'єкти промислової власності) і регульовані авторським правом.

Права користування природними ресурсами складають  право користування земельною ділянкою, надрами і право на геологічну та іншу інформацію про надра.

Відкладені витрати - організаційні витрати і витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки.

Ціна фірми - різниця  між вартістю фірми як єдиного  цілісного майнового-фінансового  комплексу, що має визначену репутацію, і балансовою вартістю майна цієї фірми.

Інші необоротні активи

Незавершене виробництво  – це вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі  для фінансування такого будівництва.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Довгострокова дебіторська  заборгованість - заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає  в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців  з дати балансу.

Відстрочені податкові активи - сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Інші необоротні активи - необоротні активи, які не можуть бути включені до ви

1.2 Поняття зносу  (амортизації) необоротних активів

Нарахування амортизації  починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Нарахування амортизації  припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Термін корисного  використання нематеріального активу та метод його амортизації переглядаються наприкінці звітного року, якщо у наступному періоді очікуються зміни терміну  корисного використання активу або  зміни умовного одержання його форми отримання очікуваних економічних вигод.

Амортизація нематеріального  активу нараховується виходячи з  нового методу нарахування амортизації  і терміну використання, починаючи  з місяця, наступного за місяцем  змін.

Втрата від зменшення  корисності нематеріальних активів включаються до складу витрат звітного року із збільшенням у балансі суми зносу нематеріальних активів, а з об'єктів, відображених в обліку за первісною вартістю, - із зменшенням вартості об'єкта нематеріальних активів.

Якщо причини зменшення корисності об'єкта нематеріальних активів перестали існувати, то збитки від зменшення корисності об’єкта за попередні періоди виключаються на відповідну суму методом “сторно” із суми витрат звітного періоду і суми зносу об'єкта нематеріальних активів, а щодо об’єктів нематеріальних активів, відображених в обліку за переоціненою вартістю, такі витрати включаються до складу доходів із збільшенням переоціненої вартості об'єкта нематеріальних активів.

Нематеріальний актив  списується з балансу у разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості одержання підприємством у подальшому економічних вигод від його використання.

Фінансовий результат  від вибуття об'єктів нематеріальних активів визначається як різниця  між доходом від вибуття (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов’язаних з вибуттям) та їх залишковою вартістю.

Амортизація нематеріальних активів.

Амортизація нематеріальних активів нараховується протягом терміну їх корисного використання, але не більше 20 років, починаючи з дати визнання (прийняття на баланс).

При визначенні підприємством  терміну корисного використання нематеріального активу слід враховувати:

- очікуваний термін  використання цього активу підприємством;

- науково-технічний  прогрес і зміну попиту на  продукцію, товари, роботи, послуги, які виробляються за допомогою цього активу;

- юридичні чи інші  обмеження на його використання.

Методи нарахування  амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з особливостей його форми  отримання очікуваних економічних вигод.

Суми амортизації, нарахованої протягом звітного періоду, відображаються у складі витрат цього  періоду або включаються до собівартості іншого активу.

Термін корисного  використання нематеріального активу підлягає перегляду, якщо в наступному періоді очікуються суттєві зміни цього терміну порівняно з його початковою оцінкою. Одночасно підлягають коригуванню суми амортизації, нараховані у звітному періоді, та ті, які мають бути нараховані протягом майбутніх періодів.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу підлягає перегляду наприкінці звітного періоду, якщо він перестає відповідати особливостям використання цього активу або очікуваній формі отримання майбутні економічних вигод.

Зміна методу нарахування  амортизації нематеріального активу відображається як зміна облікової оцінки відповідно до національного стандарту бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

1.3 Методи нарахування  амортизації основних засобів

    Порядок проведення процесу амортизації та вибір методу для амортизаційної політики підприємства

    Найбільша цінність ПБО 7 – надання підприємствам  права самостійно провадити амортизаційну  політику, що дасть змогу визначати  термін експлуатації основних засобів  і обирати метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами

    Як  було зазначено раніше, поява П(С)БО №7 “Основні засоби” остаточно  провела межу між податковим та бухгалтерським обліком основних засобів. У цьому  розділі зупинимося на обліку амортизації  основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів – сума амортизації об’єкту необоротних активів з початку їх корисного використання. Таб.1.3.1Класифікація основних засобів підприємства (відповідно до нарахування амортизації)

Таблиця 1.3.1

Амортизація – це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

    Визначення амортизуємої вартості запишемо у вигляді  формули:

    АВ = ПВ – ЛВ,         (1.3.1)

    де  АВ – амортизуєма вартість;

    ПВ  – первинна або переоцінена вартість;

    ЛВ  – ліквідаційна вартість;

    Первинна  вартість визнається П(С)БО №7 як історична  або фактична собівартість об’єкту основних засобів, а переоцінена вартість – як його вартість після переоцінки.

    Ліквідаційна  вартість – це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які  підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів  при закінчені строку їх корисного використання мінус витрати, що пов’язані з вибуттям.

    Ліквідаційна  вартість визначається у момент отримання  об’єкту основних засобів. Якщо визначити  її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють  до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об’єкту буде рівна його амортизуємої вартості.

    Отже  об’єктом амортизації є основні  засоби, крім землі.

    Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.

    При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:

• очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
• очікуваний фізичний та моральний знос;
• правові або інші обмеження відносно строку використання об’єкта та інші фактори.

    Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

    Відповідно  до П(С)БО №7 амортизація основних засобів  нараховується з використанням  наступних методів:

• прямолінійного (прямолінійного списання);
• зменшення залишкової вартості;
• прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивного (суми кількості років);
• виробничого (метод суми одиниць продукції).

    Наведені  методи нарахування амортизації  можна умовно поділити на два види:

• методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);
• метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів (виробничий).

    Розглянемо  особливості  нарахування амортизації  основних засобів різними методами на умовному прикладі (і при умові  незмінності первісно визначених облікових  оцінок).

Підприємство  “АБВ” придбало виробниче обладнання:

первісна  вартість – 20 000 грн.;

ліквідаційна  вартість – 2000 грн.;

очікуваний  строк корисного використання обладнання – 5 років.

Очікуваний  обсяг виробництва продукції, що буде виготовлена з використанням  придбаного обладнання – 14 400 одиниць.

    Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

    При використанні прямолінійного методу вартість об’єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

    Річна сума амортизації визначається діленням амортизуємої вартості на очікуємий  строк використання об’єкту основних засобів:

    А = АВ / Т,          (1.3.2)

    де  А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;

    АВ  – амортизуєма вартість об’єкту, грн.;

    Т – очікуваний строк використання об’єкту.

    За  рік це складає (20 000 – 2000) / 5 = 3600 грн.

    Сума  нарахованої амортизації також  може бути розрахована множенням  амортизуємої вартості основних засобів  на норму амортизації.

    А = АВ х Н,          (1.3.3)

    де  Н – норма амортизації.

    Річна норма амортизації по цьому методу є величина, зворотна очікуваному  строку корисного використання основних засобів  у відсотках:  1 / 5 х 100 % = 20 %.

    Звідси  річна сума амортизації рівна: ( 20 000 – 2000) х 20 % = 3600грн.

    Ця  сума амортизації буде включатися щорічно (з року у рік), протягом строку корисного  використання об’єкту, у склад витрат підприємства та відображатися у  Звіті про фінансові результати. На цю ж суму рівномірно (з року у рік) буде збільшуватися накопичена амортизація (знос) та відповідно зменшуватися залишкова вартість об’єкту основних засобів, що відображаються у Балансі (табл. 1.3.1).

    Таблиця 1.3.1  Нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом, грн.

    Таблиця 1.3.1 

    Метод прямолінійного списання, як правило  використовується по відношенню до об’єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів  відносять будови, споруди, меблі та інші.

    Характеризуючи  метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації  об’єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об’єкту із року у рік.

    Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин  знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.