Анализ эффективности использования рабочего времени

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

Курсова робота 40 стр., 6 табл., 1 рис., 15 формул, 23 джерела літератури.

Об'єктом роботи є процес аналізу робочогочасу на підприємстві.

Предметом роботи є принципи, методи аналізу та використаня робочого часу на підприємстві.

Метою роботи є вивчення витрат робочого часу та надання шляхів підвищення його використання, як однієї із сучасних технологій управління персоналом.

 

В умовах становлення і  функціонування ринкової економіки, різноманітності форм власності набуває великого значення вивчення проблем продуктивності, удосконалення оплати праці, організації і нормування, поліпшення планування трудових показників.

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

 

 

 

 

РОБОЧИЙ ЧАС, РІЧНИЙ ФОНД, РОБОЧЕ МІСЦЕ, ВИТРАТИ, ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ, ПРОДУКТИВНІСТЬ, НОРМУВАННЯ

 

Зміст

 

 

ВСТУП            4

РОЗДІЛ 1.  ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ          6

1. Основні види витрат робочого часу       6
2. Основні методи вивчення витрат робочого часу            10
3. Основні показники ефективності використання робочого часу               15

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ НА ВАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕКТРОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД»              18

1. Аналіз ефективності використання робочого часу на ВАТ«Запорізький електровозоремонтний завод»               18
2. Аналіз ефективності використання робочого часу одним робітником    20
3. Аналіз впливу трудових факторів на використання робочого часу         27

РОЗДІЛ 3  Шляхи підвищення використання робочого часу на ВАТ «Запорізький електровозоремонтний завод»         32

ВисновКИ                  38

Список використаних джерел              39

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Для аналізу та раціоналізації трудового процесу, розробки норм витрат праці необхідно ретельно вивчити витрати робочого часу виконавця робіт і часу використання обладнання. Раціонально спроектувати трудовий процес, забезпечити обгрунтованість норм праці можна лише на базі вихідної інформації та спеціальних досліджень. Основними цілями таких досліджень є:

         - аналіз структури операції і витрат робочого часу;

         - отримання відомостей про фактори, що впливають на витрати робочого часу;

         -  визначення величини і причин втрат і нераціональних витрат робочого часу;

         -  отримання даних для розробки норм і нормативів;

         - оцінка якості застосовуваних норм і нормативів, причин невиконання (перевиконання) норм;

         - порівняльна оцінка раціональності використовуваних прийомів і методів праці;

-  отримання вихідних даних для розробки інструкційних, технологічних карт.

Об'єктом курсової роботи є процес аналізу робочогочасу на підприємстві.

Предметом курсової роботи є принципи, методи аналізу та використаня робочого часу на підприємстві.

Метою роботи є вивчення витрат робочого часу та надання шляхів підвищення його використання, як однієї із сучасних технологій управління персоналом.

Відповідно до поставленої мети, завданнями курсової роботи будуть:

• розглянути теоретичні аспекти таких явищ, як робочий час, фонд робочого часу, витрати робочого часу;
• проаналізувати систему ефективного використання робочого часу в організації;
• зробити аналіз впливу трудових факторів на використання робочого часу;
• надати шляхи підвищення використання робочого часу на підприємстві.

Методи, які використовувалися у курсової роботі: описовий, аналітичний, статистичний, балансовий, метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

                     

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ

 

 

1.1. Основні види витрат робочого часу

 

При вивченні трудових процесів, розробці норм праці необхідно встановити, які витрати робочого часу є необхідними, повинні регламентуватися і включатися в норму, а які вважаються зайвими, нераціональними витратами і тратами.

Для цього робочий час класифікується, тобто підрозділяється на окремі категорії за певними ознаками.

Робочий час - це встановлена законодавством тривалість робочого дня, робочого тижня. Для виробництв з нормальними умовами праці вона становить 8 годин на день при 40-годинному робочому тижні з двома вихідними днями. Разом з тим під робочим часом розуміється період, протягом якого працівник знаходиться на підприємстві в зв'язку з певною роботою.

Робочий час для виконавця робіт підрозділяється на час роботи (протягом якого робітник виконує ту чи іншу передбачену або не передбачену виробничим завданням роботу) і час перерв у роботі (протягом якого робітник не працює), але які повинні регламентуватися і включатися в норму та тих, які вважаються зайвими, нераціональними витратами і втратами. Для цього робочий час класифікується, тобто підрозділяється на окремі категорії за певними ознаками.

Час роботи по виконанню виробничого завдання складається з наступних категорій витрат робочого часу виконавця робіт:

- підготовчо-заключний час (ПЗ) - це час, що витрачається робітником на підготовку до виконання заданої роботи і дії, пов'язані з її закінченням. До даного виду витрат робочого часу належить час отримання виробничого завдання, інструментів, пристосувань і технологічної документації; ознайомлення з роботою, технологічною документацією, кресленням; отримання інструктажу про порядок проведення роботи; налагодження устаткування на відповідний режим роботи; пробної обробки деталі на верстаті; зняття пристосувань, інструменту; здачі готової продукції ВТК; здачі технологічної документації і креслень. Особливістю цієї категорії затрат часу є та обставина, що її величина не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням, тобто це одноразові витрати на партію продукції, що виготовляється. Тому у великосерійному і масовому виробництві у розрахунку на одиницю продукції цей час буде незначним за величиною і зазвичай при встановленні норм не враховується;

- оперативний час (Топ) - це час, що витрачається безпосередньо на виконання заданої роботи (операції), повторюваний з кожною одиницею або певним обсягом продукції або робіт. Він поділяється на основний і допоміжний час при машинних роботах;

-  основний час (ТО) - це час, що витрачається робітником на дії по якісній і кількісній змінах предмета праці, його стану і положення в просторі;

-  допоміжний час (Тв) - це час, що витрачається робітником на дії, що забезпечують виконання основної роботи. Він повторюється або з кожною оброблюваною одиницею продукції, або з певним її об'ємом. До допоміжного належить час на завантаження обладнання сировиною та напівфабрикатами; вивантаження і знімання готової продукції; встановлення та закріплення деталі; відкріплення і зняття деталі; переміщення предмета праці в межах робочої зони; управління обладнанням; переміщення окремих механізмів устаткування; перестановку робочого інструменту, якщо це повторюється з обладнанням; переміщення окремих механізмів устаткування; перестановку робочого інструменту, якщо це повторюється з кожною одиницею продукції; контроль за якістю виготовленої продукції та інше;

-  час обслуговування робочого місця (Тобс) - це час, що витрачається робітником на догляд за робочим місцем і підтримку його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. У машинних і автоматизованих виробничих процесах це час підрозділяється на час технічного обслуговування і час організаційного обслуговування;

-  час технічного обслуговування (Ттех) - це час, що витрачається на догляд за робочим місцем, обладнанням та інструментом, необхідним для виконання конкретного завдання. Сюди відносяться витрати часу на заточку і заміну зношеного інструменту, регулювання і підналагодження устаткування в процесі роботи, прибирання відходів виробництва, огляд, випробування, чистку, мийку, додавання мастила в устаткування та інше;

-  час організаційного обслуговування (Торг) - це час, що витрачається робітником на підтримку робочого місця в робочому стані протягом зміни. Він не залежить від особливостей конкретної операції і включає витрати часу на прийом і здачу зміни; розкладку на початку і прибирання в кінці зміни інструменту, документації та інших необхідних для роботи матеріалів та предметів; переміщення в межах робочого місця тари із заготовками або готовими виробами та інше. У механізованому та автоматизованому виробництві значну питому вагу в оперативному часу займає час, що витрачається робітником на спостереження за роботою устаткування. Такий час може бути активним і пасивним:

-  час активного спостереження за роботою устаткування (Тан) - це час, протягом якого робітник уважно стежить за роботою обладнання, ходом технологічного процесу, дотриманням заданих параметрів, щоб забезпечити необхідну якість продукції і справність обладнання. Протягом цього часу робітник не виконує фізичної роботи, але присутність його на робочому місці необхідна;

-  час пасивного спостереження за роботою устаткування (ТВП) - це час, протягом якого немає необхідності в постійному спостереженні за роботою устаткування чи технологічним процесом, але робітник здійснює його із-за відсутності іншої роботи. Час пасивного спостереження за роботою обладнання повинен бути предметом особливо уважного вивчення, тому що його скорочення або використання для виконання іншої необхідної роботи є істотним резервом підвищення продуктивності праці [1].

При аналізі витрат робочого часу та розрахунку норм часу на верстатних роботах визначають чи перекривається і чи неперекривається час: перекривається час - це час виконання робітником тих чи інших трудових прийомів в період автоматичного часу роботи обладнання. Перекриття може бути основане на активному спостереженні в допоміжний час, а також час, що відноситься до інших видів витрат робочого часу; неперекривається час - це час виконання допоміжних робіт та робіт з обслуговування робочих місць при зупиненому обладнанні.

Робочий час включає також час роботи, не передбачений виробничим завданням (Тнз), - час, що витрачається працівником на виконання випадкової і непродуктивної роботи. Він не включається в норму штучного часу. Час виконання випадкової роботи (Т) - це час, витрачений на виконання роботи, не передбаченої виробничим завданням, але викликаної виробничою необхідністю (наприклад, транспортування готової продукції, яке виконується замість допоміжного робітника). Час виконання непродуктивної роботи (Т) - це час, що витрачається на виконання роботи, не передбаченої виробничим завданням і не викликаної виробничою необхідністю (наприклад, час виправлення виробничого браку). Виконання непродуктивних і випадкових робіт не забезпечує приросту продукції або поліпшення її якості та не включається в норму штучного часу. Ці витрати повинні стати предметом особливої уваги, так як їх скорочення є резервом підвищення продуктивності праці.

Час перерв у роботі підрозділяється на час регламентованих і нерегламентованих перерв у роботі.

Час регламентованих перерв у роботі включає в себе час перерв у роботі, обумовлених технологією і організацією виробничого процесу (Тпт), наприклад: перерву в роботі машиніста крана під час стропування робітниками, що підіймається. До цієї категорії відноситься також час на відпочинок і особисті потреби виконавця робіт (Тотд).

Час нерегламентованих перерв у роботі - це час перерв у роботі, викликаних порушенням нормального перебігу виробничого процесу. Воно включає в себе час перерв, викликаних порушенням нормального ходу виробничого процесу (Тпнт) - несвоєчасної подачею на робоче місце матеріалів, сировини, несправністю устаткування, перебоями в подачі електроенергії і т.д., і час перерв у роботі, викликаних порушеннями трудової дисципліни (Тпнд) - запізнення на роботу, відлучки з робочого місця, передчасний відхід з роботи і т.д. [4].

При аналізі витрат робочого часу з метою виявлення та подальшого усунення втрат робочого часу і їх причин весь робочий час виконавця підрозділяється на продуктивні витрати і втрати робочого часу. Перша група включає в себе час роботи по виконанню виробничого завдання і час регламентованих перерв. Ці витрати є об'єктом нормування і входять в структуру норми часу. До втрат робочого часу належить час виконання непродуктивної роботи і час нерегламентованих перерв. Ці витрати є об'єктом аналізу з метою їх усунення або максимального зниження [4].

 

1.2. Основні методи вивчення витрат робочого часу

 

У ході вивчення трудового процесу та його нормування вирішуються два завдання: визначення фактичних витрат часу на виконання операції та її елементів; визначення структури витрат часу протягом зміни (або її частини).

Розрізняють два основні методи вивчення витрат робочого часу: метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безперервному спостереженні за трудовим процесом, операцією або її частинами і фіксації показань поточного часу або тривалості виконання окремих елементів операції.

Переваги методу:

- докладне вивчення процесу праці та використання обладнання;

- отримання даних у абсолютному вираженні (сек, хв, год) та їх висока достовірність;

- встановлення фактичних витрат робочого часу за весь період спостереження, отримання відомостей про послідовність окремих елементів роботи;

- можливість безпосереднього виявлення раціональних прийомів і методів праці, причин втрат і нераціональних витрат часу; можливість залучення до досліджень самих робітників.

Недоліки методу:

- спостереження тривалі й трудомісткі, обробка даних досить складна; час спостереження обмежено, спостереження не можна переривати;

- один спостерігач, як правило, не в змозі забезпечити якісне спостереження і фіксацію результатів більш ніж по трьом - чотирьом об'єктам;

- постійна присутність спостерігача чинить психологічний вплив на працівника, що може дещо спотворювати достовірність результатів.

Розрізняють декілька різновидів методу безпосередніх замірів:

Суцільні виміри (за поточним часом) ведуться шляхом безперервної реєстрації всіх елементів роботи в їхній часовій послідовності, в записі фіксується календарний (поточний) час закінчення кожного елемента. Тривалість елементів операції визначається шляхом додаткових розрахунків: з показника поточного часу елемента, тривалість якого визначається, віднімають показник поточного часу попереднього елемента.

Вибіркові заміри застосовуються для вивчення окремих елементів роботи (операції) незалежно від їх послідовності в часі. У ході спостереження фіксується і в записі відразу позначається тривалість кожного досліджуваного елемента.

Циклові виміри використовуються для вивчення елементів операції (дій, рухів) невеликої тривалості (до 1-3 сек), коли реєстрація кожного з них окремо дає дуже велику похибку. У цьому випадку елементи об'єднують у групи по (п - 1), де п - кількість елементів в операції, і в записі фіксується тривалість кожної групи. Потім за допомогою розрахунків визначається тривалість кожного окремого елемента [2].

Метод моментних спостережень полягає в реєстрації і обліку кількості однойменних витрат робочого часу у випадково вибрані моменти (у деяких випадках - через рівні проміжки часу). В основі цього методу лежить закон великих чисел, згідно з яким «взаємні відхилення частин сукупності поглинаються всією сукупністю, і з досить високою ймовірністю по окремій частині можна судити про сукупність в цілому».

При застосуванні цього методу структура витрат часу встановлюється за питомою вагою моментів, в які відзначалися ті чи інші стани (підготовчо-заключні дії, простой, оперативна робота і т.п.) у загальній кількості врахованих моментів за весь період спостереження.

Переваги методу:

- один дослідник може спостерігати майже необмежену кількість об'єктів;

- достовірність спостереження не постраждає, якщо воно буде перервано, а потім продовжено;

- за оцінкою фахівців, трудомісткість спостереження та обробки даних у 5, 10 разів менше, ніж при методі безпосередніх вимірів,

- нижче фізичні та нервові навантаження у спостерігача;

- спостерігач не знаходиться постійно поруч з робітником - об'єктом спостереження, тому не чинить на нього істотного психологічного впливу.

Недоліки методу:

- результатом є тільки усереднені дані;

- структура витрат робочого часу може бути розкрита не повністю;

- відсутні дані про послідовність і раціональності виконання прийомів і операцій, немає можливості безпосередньо фіксувати причини простоїв, втрат, нераціональних витрат робочого часу.

Залежно від мети вивчення витрат робочого часу виділяють наступні види спостережень:

Хронометраж - вивчення періодично повторюваних операцій, підготовчо-заключної роботи, дій з обслуговування робочого місця.

Фотографія робочого часу - вивчення робочого часу виконавця, часу використання устаткування протягом зміни або її частини шляхом вимірювання всіх видів витрат часу (роботи, перерв), їх змісту, послідовності, тривалості.

Фотохронометраж - поєднання вивчення структури витрат робочого часу протягом зміни за допомогою фотографії робочого часу і хронометражу окремих елементів роботи.

Самофотографія робочого часу проводиться самим робітникам. При цьому виявляються і фіксуються лише втрати робочого часу, зазначаються причини їх виникнення і вказуються шляхи їх усунення. У залежності від кількості об'єктів, що можна одночасно побачити,  розрізняють індивідуальні, групові (бригадні), масові (маршрутні) спостереження.

Індивідуальні спостереження ведуться за одним робітником, одиницею обладнання.

Групові спостереження поширюються на декількох робітників або декілька одиниць обладнання, на робітників і верстаки на багатоверстатному робочому місці, на роботу бригади.

Масовим вважається спостереження, коли число об'єктів перевищує 10 (вивчення витрат робочого часу всієї ділянки, цеху). Масове спостереження називають маршрутним, якщо об'єкти віддалені один від одного і спостерігач повинен рухатися за певним маршрутом. Іноді маршрутним називають індивідуальне спостереження, якщо за певним маршрутом рухається сам об'єкт (наприклад, обслуговуючий робітник), а спостерігач іде за ним.

Розрізняють такі способи ведення спостережень.

Візуальний спосіб - спостереження і фіксація витрат часу проводяться безпосередньо спостерігачем за допомогою стрілочно- циферблатних приладів часу - годинників із секундною стрілкою, одне - і двострілочних секундомірів зі шкалою циферблату у 60 поділок, кожна з яких позначає 1 сек, або в 100 поділок, відповідних 0, 01 хв.

Спостереження за допомогою приладів (напівавтоматичних) забезпечує фіксування окремих витрат часу приладами під управлінням спостерігача. Прилади дають можливість вести спостереження за елементами витрат робочого часу без наглядового листа і визначають сумарні витрати часу по кожному елементу. Сюди відносяться: прилади з цифровими лічильниками, кожен з яких веде рахунок по окремому елементу; хронографи, викреслюють графік (хронограму) вздовж аркуша запису в масштабі часу по 10-20 елементам операції. Існують хронографи, друкуючі виміри цифрами під управлінням спостерігача.

Є розробки, що дозволяють використовувати ЕОМ для вивчення витрат робочого часу, наприклад система автоматизованого збору та обробки даних хронометражу, що включає виносну клавіатуру (пульт), за допомогою якої надсилаються сигнали про фіксажні точки спостереження; ЕОМ, у пам'яті якої реєструються і згодом обробляються дані хронометражу; диктофон, на який дослідник записує якісні характеристики трудового процесу.

Автоматичний спосіб спостереження передбачає використання кіно - і відеозйомки, промислового телебачення, осцилографії та м. п.

Кінозйомка дозволяє детально вивчати трудовий процес з використанням великих, середніх, загальних планів, тиражувати отримані матеріали, робити навчальні фільми, контролювати правильність проведеного аналізу спостереження, залучати до аналізу безпосереднього виконавця роботи. Використовуються кінокамери, які мають стабільні частоти зйомки і покадровую зйомку.

Відеозапис дає ті ж можливості, але більш придатний для великих планів (особливо при використанні побутових відеокамер з невисокою роздільною здатністю). Відлік часу може вестися за сигналами, записаними на звуковий канал, або за показниками лічильника часу в кадрі.

Використання промислового телебачення (можливо, у поєднанні з відеозаписом) дозволяє дистанціюватися спостерігача від об'єкта спостереження, виключити вплив присутності спостерігача на робітника, трудовий процес якого вивчається. Осцилографування здійснюється за допомогою осцилографа, записуючого параметри трудового процесу на плівку або світлочутливий папір; датчиків, що кріпляться до верстака і перетворюють переміщення його частин (каретки, супортів токарного верстака, зіткнення деталі з інструментом, обороти шпинделя) в електричні сигнали; відмітчиків часу, що викреслюють на плівці інтервали часу в 1,0; 0,1; 0,01 сек. Ця система використовується для дослідження машинних та машинно-ручних елементів роботи. Для вивчення елементів ручної роботи використовується хроноприставка, за допомогою перемикача якої на осцилограмі спостерігач фіксує початок і закінчення ручних елементів операції.

При розшифровці осцилограми визначають склад і послідовність, тривалість, суміщення у часі елементів операції, перерви в роботі виконавця і устаткування, режим роботи верстака.

Нарешті, за способом запису результатів спостереження розрізняють: цифрові (хвилини, секунди), індексну (літерні та умовні позначення), графічну (графіки в масштабі часу) форму запису; фотокінореєстрацію; осцилограму; змішану (комбіновану) форму запису, наприклад індексно-цифрову.

 

1.3. Основні показники ефективності використання робочого часу

 

Робочий час являє собою встановлену законом тривалість перебування працівника на підприємстві для виконання певних обов'язків. Повнота і раціональність його використання - найважливіша умова збільшення прибутку підприємства, яке не потребує додаткових витрат.

Показником робочого часу за певний період (рік, квартал, місяць) є фонд робочого часу, який вимірюють в людино-днях чи людино-годинах. Його величина залежить від числа робітників, тривалості робочого періоду в днях і тривалості робочого дня. Інформаційною базою аналізу є баланс робочого часу одного робітника, дані відділу кадрів про чисельність персоналу, фотографії робочого дня, хронометражні спостереження, статистична звітність.

Ефективна робота підприємств багато в чому залежить від повноти та доцільності використання фонду робочого часу. Для цього проводиться аналіз робочого часу зайнятих на виробництві працівників, який також дозволяє визначити ступінь використання персоналу підприємства. У процесі такого аналізу вивчаються внутрішньозмінні і цілоденні втрати робочого часу, виявляються величина втрат і непродуктивних витрат робочого часу, з'ясовуються причини їх виникнення.

Порівняння фактично відпрацьованих людино-днів або людино-годин (тривалості робочого дня) з плановими (розрахунковими) або базисними даними дозволяє виявити втрати робочого часу в абсолютних одиницях вимірювання і у відсотках.

Внутрішньозмінні втрати виявляються в результаті аналізу тривалості робочого дня, який залежить від тривалості перерв протягом робочого дня, обумовлених законом (перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, скорочення робочого дня підлітків і т.д.) і внутрізмінних втрат робочого часу. Аналіз внутрізмінних втрат робочого часу дозволяє виявити причини, а, отже, скоротити їх і попередити виникнення таких втрат.

Цілоденні втрати робочого часу виявляються в результаті аналізу використання фонду робочого часу і балансу робочого часу одного середньооблікового працівника. Кількість відпрацьованих людино-днів або людино-годин періоді, що аналізується залежить від цілоденних простоїв, неявок на роботу з дозволу адміністрації, хвороб, страйків, прогулів. Тому цілоденні втрати робочого часу повинні враховуватися та аналізуватися. Аналіз цілоденних втрат робочого часу дозволяє скоротити, а часом попередити виникнення таких втрат робочого часу, як цілоденні простої, страйки, прогули, знизити захворюваніст [3]. Усунення внутрізмінних і цілоденних втрат робочого часу підвищує коефіцієнт використання явочного складу персоналу та зменшує потребу в чисельності працюючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

Аналіз ефективності використання робочого часу на ВАТ «Запорізький електровозоремонтний завод»

 

 

2.1. Аналіз внутрішньозмінних та цілоденних втрат робочого часу

 

При аналізі використання робочого часу перевіряють обгрунтованість планових (розрахункових) завдань, з'ясовують зміни, що відбулися в порівнянні з минулим роком, визначають шляхи подальшого поліпшення використання робочого часу.

Аналіз внутрізмінних втрат робочого часу здійснюється за допомогою коефіцієнта використання тривалості робочого дня, який визначається відношенням фактичної тривалості робочого дня до базисної чи планової за формулою:

КРД = Нф / Нпл,                    (2.1)

де: КРД - коефіцієнт використання тривалості робочого дня;

Нф, Нпл - тривалість робочого дня відповідно в звітному періоді, плановому; годинах.

Аналіз цілоденних втрат робочого часу здійснюється за допомогою коефіцієнта використання числа днів роботи одного робітника, відношенням фактичного числа днів роботи до базисного або плановому за формулою:

Кд = Дф / Дпл,                                        (2.2)

де: Кд - коефіцієнт використання числа днів роботи;

Дф, Дпл - кількість днів роботи одного робітника відповідно звітному (згадуваному) періоді, базисному або плановому.

Оцінка ефективності використання робочого часу одним робітником здійснюється з використанням даних балансу робочого часу та звіту про його виконання.

При аналізі якісного використання робочого часу визначають коефіцієнти реального (ефективного) фонду робочого часу за формулами:

КРФ = (100 - Пф) / (100 - ППЛ (у%),                             (2.3)

КРФ = (ФФ - Пф) / (Фпл - ППЛ) (в годинах),                 (2.4)

де: КРФ - коефіцієнт реального (ефективного) фонду робочого часу;

Пф, Ппл - втрати робочого часу у звітному і базисному періодах,

Фф, Фпл - розрахунковий фонд робочого часу у звітному і базисному періодах.

Оцінка ефективності використання праці на підприємстві здійснюється при аналізі фактичного реального фонду робочого часу в людино-днях чи людино-годинах, величина якого залежить від 3-х факторів: чисельності працівників, тривалості робочого періоду в днях, тривалості робочого дня.

Для виявлення впливу на фактичний фонд відпрацьованого робочого часу 3-х факторів: чисельності робітників (Чр), тривалості робочого дня (Р) і кількості робочих днів у році (Ф) можна провести наступні розрахунки, використовуючи метод ланцюгових підстановок.

Якщо позначити загальне число відпрацьованих людино-годин (Т), а зміна їх числа в порівнянні з планом (Т,) то за рахунок вказаних чинників відбулися зміни в таких розмірах.

1. За рахунок зміни чисельності робітників:

Тч = DЧр * Рф * Дф                                        (2.5)

2. За рахунок зміни числа відпрацьованих людино-днів у році:

DТд = DД * Чр. пл * України                         (2.6)

3. За рахунок зміни середньої тривалості робочого дня:

DТр = Р * Дпл * ЧРП                                              (2.7)