Аналіз і контроль виробничих витрат

ЗМІСТ

ВСТУП------------------------------------------------------------------------------------ 5

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи обліку виробничих витрат ----------------------8

1.1 Сутність, визнання витрат і  їх класифікація-----------------------------------8

1.2 Аналіз нормативно-правової бази обліку виробничих витрат------------17

1.3 Основи побудови обліку виробничих витрат --------------------------------25

1.4 Порівняльна характеристика  різних систем управлінського  обліку витрат ------------------------------------------------------------------------------------------ 30

РОЗДІЛ 2 Побудова обліку виробничих витрат на ЗАТ «Новомиргородський цукор»--------------------------------------------------------------44

2.1 Техніко-економічна і організаційно-економічна характеристика підприємства----------------------------------------------------------------------------------44

2.2 Документальне забезпечення  виробничих витрат--------------------------57

2.3 Особливості розподілу і обліку  загально-виробничих витрат на

 підприємстві ---------------------------------------------------------------------------66

2.4 Аналітичний і синтетичний  облік виробничих витрат--------------------71

2.5 Шляхи вдосконалення організації і методики обліку витрат виробництва із застосуванням комп’ютерних технологій---------------------------75

РОЗДІЛ 3 Аналіз і контроль виробничих витрат--------------------------------79

3.1 Теоретико- методологічні аспекти аналізу виробничих витрат----------79

3.2 Загальний та факторний аналіз виробничих витрат на ЗАТ «Новомиргородський цукор» --------------------------------------------------------------86

3.3 Контроль і ревізія витрат на підприємстві------------------------------------94

3.4 Шляхи вдосконалення організації і методики аналізу та контролю витрат виробництва ------------------------------------------------------------------------103

ВИСНОВКИ----------------------------------------------------------------------------108

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ------------------------------------112

ДОДАТКИ

ВСТУП

Перехід до ринкової системи господарювання дає вагомі переваги для виробників. Але необхідно зазначити, що в нових умовах, крім можливостей, перед підприємствами постають загрози та пред`являються жорсткі вимоги.

Необхідність обліку витрат на виробництво росте в міру того, як ускладнюються умови господарської діяльності і зростають вимоги до рентабельності. Підприємства, що користуються господарською самостійністю, повинні мати чітке уявлення про окупність різних видів готових виробів, ефективність кожного прийнятого рішення і їхній вплив на фінансові результати, а також на величину витрат.

Такі економічні категорії як «витрати» та «собівартість» досліджувалися багатьма вітчизняними та закордонними науковцями, такими як: Голов С.Ф., Бутинець Ф.Ф., Сопко В.В., Грачова Р., Савчук В.П., Мних Є.В., Нападовська Л.В., Чумаченко М.Г. з різних економічних аспектів: фінансового обліку, аналізу, аудиту, фінансового менеджменту та управлінського обліку.

В теорії і в практиці не існує єдиного визначення поняттям «витрати» та «собівартість». Це пов'язано в основному із тим, що формування собівартості залежить від умов господарської діяльності кожного окремо взятого підприємства (нове автоматизоване підприємство і старе з фізично- зношеним обладнанням). Проте можна сміливо назвати собівартість продукції -одним із основних показників, який характеризує рівень організаційно-технічного розвитку підприємства, якість, результати діяльності, темпи виробництва, фінансовий стан суб'єктів.

Зважаючи на неоднозначність категорії „витрати” відсутня єдина класифікація витрат, що значно ускладнює контроль над собівартістю.

Методика розподілу витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, а також реалізованою продукцією на складі є теж не досконалим.

Необхідно додати, що аналіз втрат виробництва, а також собівартості продукції, робіт і послуг дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив чинників на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використовуванню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції.

Історично склалася така ситуація, що на кожному господарюючому економічному суб`єкті перше місце посідає фінансовий результат діяльності. Хоча для виявлення резервів не менш важливим є аналіз факторів які впливають на діяльність підприємства.

В зв`язку з автоматизацією процесу бухгалтерського обліку, з його вдосконаленням, актуальним стає процес калькуляції собівартості. Використання таких систем як: 1-С „Підприємство” версія 7.7  та версія 8.0 значно покращує методологію обліку виробничих витрат і полегшує процес калькуляції виробленої продукції.

Отже, виходячи з вище переліченого можна зробити висновок, що обрана тема дипломної роботи є надзвичайно актуальною.

Метою є дослідження методологічних аспектів обліку, аналізу і контролю затрат як у вітчизняній, так і в закордонній практиці і теорії та відображення особливостей і удосконалення їх у цукровій промисловості.

У відповідність поставленої мети сформульовані наступні завдання:

• дослідження теоретичних положень щодо сутності, змісту та складу виробничих витрат;
• дослідження організації та механізму ведення обліку, проведення аналізу і контролю виробничих витрат на підприємстві;
• огляд і порівняльна характеристика різних систем і методів розрахунку собівартості продукції, як в Україні так і за кордоном,
• аналіз фінансово-економічного стану ЗАТ «Новомиргородський цукор» та оцінка практичних аспектів обліку на підприємстві,
• розгляд методики аналізу виробничих витрат та здійснення загального і факторного аналізу витрат на ЗАТ «Новомиргородський цукор».

Інформаційною базою при написанні магістерської дипломної роботи є нормативно-правові документи з обліку виробничих витрат, фінансова звітність ЗАТ „Новомиргородський цукор” за 2004-2006 рр., первинні документи з обліку витрат виробництва та калькуляції виробленого цукру та перероблення цукрових буряків.

Предметом дослідження дипломної роботи є теоретико-методологічні і практичні аспекти обліку, аналізу та контролю виробничих витрат підприємства.

Об’єктом дослідження роботи є фінансово-економіна діяльність ЗАТ «Новомиргородський цукор», зокрема, в частині обліку, аналізу і контролю виробничих витрат.

При написані дипломної роботи було використано різні загальнонаукові методи дослідження, а саме: метод теоретичного узагальнення - при розгляді джерел та аналізі нормативно -правової бази, прийоми економічного аналізу; зокрема, факторний аналіз – методика комплексного і систематичного вивчення та вимірювання впливу факторів на величину виробничих витрат, вертикальний та горизонтальний аналіз, графічний метод -для наочного відображення структури та елементів виробничих витрат.

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи обліку виробничих витрат

1.1 Сутність, визнання витрат  і їх класифікація 

Підприємство в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні і грошові витрати на просте і розширене відтворювання основних фондів і оборотних коштів, виробництво і реалізацію продукції, соціальний розвиток свого колективу .

Найбільшу питому вагу у всіх витратах підприємств займають витрати на виробництво продукції. Сукупність виробничих витрат показує, в що обходиться підприємству виготовлення продукції, що випускається, тобто складає виробничу собівартість продукції.

Витрати і собівартість як економічні категорії та об’єкти обліку, зокрема, виправдано завоювали центральне місце в системі бухгалтерського обліку, що зумовлено змінами, які відбулися у законодавстві. Вони спричинили своєрідну „революцію”[50. с.16]. І в Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [1], і стандарти бухгалтерського обліку містять положення, які мають можливість адаптувати вітчизняну практику до міжнародних норм і стандартів, розширити інформаційні можливості, спростити методику і знизити трудомісткість облікової роботи.

П(С)БО 1 [17] визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Щодо визначення даного терміну, що подане в П(С)БО 16 [24], існує ряд суперечностей. Вивчивши основні праці провідних науковців на сторінках професійної періодики, можна зробити висновок, що дане визначення є не точним. Очевидно, що збільшення активів призведе до збільшення зобов’язань, і навпаки. Даний принцип лежить в основі подвійного запису. Отже стандарт дає визначення витратам, що суперечить суті подвійного запису, за яким кожна господарська операція спричинює вартісну зміну хоча б двох об’єктів обліку.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Так, витрати визнаються за наступних умов (п. 5-8 П(С)БО 16):

1. Зменшення активів або збільшення  зобов’язань, яке призводять до  зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Наприклад, списання матеріалів на виробництво; нарахування заробітної плати робітникам підприємства.

2. Визнання на підставі систематичного  і раціонального розподілу економічних  вигод, які забезпечує актив протягом  декількох звітних періодів. Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів.

3. Негайне визнання, якщо економічні  вигоди не відповідають або  перестають відповідати критеріям  активів підприємства. Наприклад, уцінка  товарів, створення резерву сумнівних  боргів.

4. Можлива достовірна оцінка  суми витрат. Дотримання цієї  умови означає, що оцінка витрат  відбувається на підставі положень  національних стандартів, документально  підтверджена.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 02.28.94. [2], трактує поняття витрати як суми коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Кабінет Міністрів України в Типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості № 473 від 26.04.96 визначає, що витрати за статтями калькуляції -це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із  його зниженням.

Нашкерська В.Г. [55. с.416] дає таке визначення витрат: „Витрати - це процес споживання або використання матеріалів, товарів, робіт і послуг в процесі одержання доходу. Здійснення витрат прямо або опосередковано пов'язується з процесами виробництва та реалізації продукції „. Нашкерська В.Г. вважає, що формування витрат початкове здійснюється в системі управлінського обліку. Витрати збираються за окремими об'єктами: видами продукції, робіт, послуг, технологічними процесами та їх частинами тощо. Витрати в системі управлінського обліку збираються за калькуляційними статтями по мірі зменшення активів та зростання зобов'язань.

В.В.Сопко вважає, що витрати формують використані у процесі виробництва різні речовини та сили природи на виготовлення нового продукту праці [60, с. 63].

Витрати, стверджує Бутинець Ф.Ф.,- це загальноекономічна категорія, яка характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Під економічними витратами розуміють „затрати втрачених можливостей”, тобто суму грошей, яку можна отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів. Таким чином економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва продукції, дорівнюють його вартості за найкращого з усіх можливих варіантів використання. Поняття економічних витрат обумовлене обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання [32. с.537].

Отже проблеми термінології, організації і методики обліку витрат є предметом дискусії науковців. Багатоплановість проблем обліку, аналізу і контролю витрат зумовила необхідність їх розгляду в різних аспектах.

Для організації обліку витрат важливо їх класифікувати. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення. Велике значення класифікації витрат в управлінні ними і, перш за все, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління.

З господарської точки зору всі затрати групуються за загальноекономічним змістом та планово-обліковими ознаками. Кожна ознака характеризує затрати з певної сторони.

З точки зору загальноекономічного змісту затрати групуються за такими ознаками:

• відношенням до праці (трудові, нетрудові, матеріальні, нематеріальні);
• відношенням до трьох моментів виробництва (самої праці, засобів праці, предметів праці);
• належністю до трьох елементів вартості (трудові, матеріальні та грошові);
• економічною роллю у виробництві (основні, накладні);
• відношенням до обсягу виробництва (залежні і ті, що не залежать від обсягу).

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції змінюються під впливом організаційно-технічних заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

Планово-облікове групування затрат здійснюється за такими ознаками: економічними елементами кошторису; способом включення елементів затрат в об'єкт обліку і калькуляції (прямі, непрямі); відношенням до собівартості продукції (затрати, що включаються і ті, що не включаються в собівартість продукції); місцем виникнення — центрам затрат (господарство, підприємство, виробництво, дільниця, бригада та інше.); видами продукції (вироби, роботи, послуги); відношенням до калькуляційного (календарного) періоду (поточні, до та після калькуляційного періоду); елементами собівартості (статті затрат); сферою виникнення (виробничі, невиробничі, позавиробничі); ступенем охоплення планом (нормуванням) (планові, нормативні, позапланові, понад нормативні) і однорідністю складу (однорідні, неоднорідні).

Класифікація витрат, що наведена в П(С)БО 16 приведена в на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Склад і класифікація витрат підприємства згідно П(С)БО 16

Організація обліку витрат за економічними елементами має велике значення для складання фінансової звітності та проведення економічного аналізу. Перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На його основі складаються форми калькуляційних розрахунків, кошторисів та внутрішньої звітності.

Відповідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) затвердженого поставленого Кабінетом Міністрів України № 473 від 26.04. 1996 року та нового Плану рахунків, Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” витрати оперативної діяльності, які включаються до собівартості продукції ( робіт, послуг) групуються за такими економічними елементами ( клас 8):

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати .

До витрат, які включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відносяться її виробнича собівартість, нерозподілені загальновиробничі витрати та понад нормативні виробничі витрати. Решта витрат розглядається як витрати того звітного періоду, в якому вони виникли і класифікуються за видами діяльності.

Залежно від видів діяльності всі витрати можна розподілити на дві великі групи:

• витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності,
• витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності.

В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Отже дана класифікація зображена на рис. 1.2 [39. с.306].

 
Для правильної класифікації витрат необхідно визначати до якого напряму обліку вони відносяться, тобто яка мета їх обліку.

Економічно доцільний підхід до побудови системи обліку витрат - це виділення типових груп рішень і вибір відповідних об’єктів обліку витрат. У підручнику авторів Бутинця Ф.Ф., Давидюка Т.В., Малюга Н.М., Чижевської Л.В. в основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей (рис. 1.3) [35. с. 139].

Рис. 1.3 Класифікація витрат в системі управлінського обліку

В зарубіжній практиці виділяють три напрями обліку витрат:

• інформація про витрати для визначення собівартості виробничої продукції;
• дані про витрати для ухвалення рішень;
• відомості про витрати для контролю і регулювання.

Для визначення собівартості виробничої продукції потрібно розрізняти вхідні і вихідні витрати. Вхідні затрати –це засоби, які були придбані для використання з метою отримання доходу. Коли ці засоби були витрачені і втратили можливість приносити дохід, вони переходять в розряд минулих.

Щоб мати нагоду детально аналізувати альтернативні варіанти дій для ухвалення рішення і планування, необхідно систематизувати витрати таким чином:

1. витрати майбутнього періоду, що враховуються і не враховуються при оцінках;
2. безповоротні витрати або витрати минулого періоду;
3. поставлені витрати в результаті прийнятого альтернативного напряму;
4. інкрементні (приростні) і маржинальні (прямі) витрати.

Останній групі витрат надається особлива увага при ухваленні рішення про збільшення об'єму виробництва. Ці витрати з'являються в результаті виготовлення додаткових одиниць продукції. Відмінність інкрементних витрат від маржинальних полягає в тому, що маржинальні витрати є додатковими витратами на одиницю продукту, інкрементними, також є по суті додатковими витратами, є результат збільшення об'єму виробництва цілої групи одиниць продукції.

Зі всіх підстав, на яких базується класифікація витрат, необхідно виділити і принцип еластичності. Явище еластичності, визначає розподіл витрат по ступеню їх регулювання на зміну масштабів виробництва на змінні і постійні. Такі витрати можуть бути представлені таким чином:

Отже витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

1.2 Аналіз нормативно  –правової бази обліку виробничих витрат

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», а також цілим рядом інших законодавчих актів та прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні П(С)БО.

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» є базовим законом в сфері бухгалтерського обліку. Саме в відповідності до цього Закону розробляються нормативно-правові акти, які регулюють бухгалтерський облік, визначають принципи його роботи [ 1 ].

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємства» [2] в статті 4 зазначено, що в склад валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених на протязі звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажу продукції та охороною праці, в тому числі витрати на придбання електроенергії; суми засобів, внесених в страхові резерви; суми безнадійної заборгованості в частині, яка не була віднесена до валових витрат; суми витрат, пов’язаних з покращенням основних фондів; витрати на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, необхідним для виконання професійних обов’язків, та продуктами спеціального призначення; витрати, пов’язанні з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності; будь-які витрати, пов’язанні з утриманням основних фондів природоохоронного призначення; будь-які витрати, пов’язанні зі страхуванням ризику гибелі врожаю, транспортування продукції.

З метою стабілізації ринку цукру було прийнято Закон України від 17.06.99 р. N 758-XIV “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та відповідні постанови Кабінету Міністрів України від 02.06.2000 р. N 868 “Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру”, якими визначені основні засади державного регулювання виробництва і реалізації цукру та затверджено мінімальні ціни на цукор. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром. Статтею 4 даного закону визначено, що заходи щодо регулювання виробництва і реалізації цукру визначає Кабінет Міністрів України. Регулюванням виробництвом і реалізацією цукру займаються уповноважені Кабінетом Міністрів України органи.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ) та її розкриття у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Відповідно до п.6 Положення витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Це основна обліку собівартості. Хоча існує ряд законів, інструкцій, які визначають загальні засади формування і обліку собівартості реалізованої продукції на підприємстві.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку займають не останнє місце в переліку нормативної бази. Безпосереднє відношення до обліку, аналізу виробничих витрат мають такі П(С)БО:

П(С)БО 1”Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87 [17]. Цим Положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

П(С)БО 3 „Звіт по фінансові результати”, затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.99р. №87 [19]. Цим Положенням (стандартом) визначаються зміст і форма Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. В даному Положені визначено –за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у Звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

У розділі II Звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Собівартість реалізованих товарів, запасів, іноземної валюти у цьому розділі не наводиться.

П(С)БО 7 ”Основні засоби” [21] визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Амортизація, що безпосередньо відноситься до складу виробничих витрат, - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Відображення в бухгалтерському обліку інформації про матеріальні цінності як складової частини запасів регулюється нормами П(С)БО 9” Запаси” [23]. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Запаси - активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

До нормативної бази належить також План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про застосування Плану рахунків, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.99р. №291. План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку) [16].