Аналіз і оцінка ефективності використання майна підприємства

   Міністерство  освіти і науки України

   Дніпродзержинський  Державний Технічний Університет 
 
 
 
 

   Кафедра: «Фінанси»

   Академічна  група: ФІН-05-1з 
 
 
 

   КУРСОВА РОБОТА

   З дисциплини: «Фінансовий аналіз»

   За  темою: «Аналіз і оцінка ефективності використання майна підприємства» 
 
 
 

   Виконав: Васіна І.В.

   Перевірив: Ткаченко І.П. 
 
 
 
 

   Дніпродзержинськ

   2010 

   Змiст 
 
 

     Вступ 

   1.Теоретичні основи оцінки майнового стану підприємства

   1.1.Принципи та завдання формування майна пiдприємства

   1.2.Критерii  оцiнки майнового стану пiдприємства 

   2.Аналiз майнового стану пiдприємства ДНВП  «Цирконiй»

   2.1.Загальна оцiнка стану майна пiдприємства та його складових

   2.2.Аналiз складу i динамiки мобiльних (оборотних) коштiв

   2.3.Аналiз складу  i динамiки необоротних активiв

   2.4.Аналiз джерел майна пiдприємства 

   3.Дослідження напрямів підвищення ефективності використання майна ДНВП «Цирконiй» 

    Висновки

      Список використаної лiтератури

     Додатки 
 
 
 
 

   Вступ 

        За умов переходу економіки  України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки використання їхнього майна та капіталу, їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

   Серед фінансових проблем підприємства, мабуть, немає іншої, яка б так часто  розглядалася науковцями й практиками та здавалась їм такою простою, як аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

   Значна  увага до аналізу фінансового  стану підприємства та його оцінки приділяється тому, що, з одного боку, він є результатом діяльності підприємства, свідчить про досягнення, а з другого – виявляє передумови розвитку підприємства.

   Фінансовий  стан – це важлива характеристика економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він значною мірою визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловій співпраці, оцінює, якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин. Цілі, з якими здійснюють аналіз та оцінку фінансового стану підприємства, будуть різними у них та кредиторів й інветорів.

   Якщо  підприємство, як правило, здійснює оцінку свого фінансового стану з метою виявлення резервів підвищення ліквідності, платоспроможності та прибутковості, розробки прогнозів фінансового стану на перспективу чи його оздоровлення, то кредитори й інвестори оцінюють фінансовий стан з метою мінімізації своїх ризиків.

   На  сьогоднішний день, кожне підприємство проводить оцінку свого стану, насамперед, для того, щоб уникнути ризику банкрутства, а також не попасти у 

повну залежність від зовнішніх інветорів  та кредиторів. Тому, на сьогодні фінансовий аналіз є ососбливо актуальним, оскільки він вивчає всю сукупність фінансових ресурсів підприємства, яка характеризується визначеною системою показників.

   Важливою  характеристикою фінансового стану  підприємства є оцінка його майнового  стану та ефективності його використання.

   Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ майнового стану і його оцінка за даними фінансової звітності та визначення шляхів його покращення.

   Інформаційною базою аналізу майна підприємства та ефективності його використання послужила фінансова звітність ДНВП «Цирконій» за 2004 – 2006 роки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   1 Теоретичні основи оцiнки майнового стану пiдприємства

   1.1 Принципи та завдання формування майна пiдприємства 

   Пiдприємницьку дiяльнiсть господарюючої системи забезпечує певне майно, щодо якого контролюються вигоди, отриманi вiд його використання та переймаються ризики з ним пов’язанi.

   Вiдповiдно до Цивiльного кодексу України майно можна трактувати як активи, об’єктами яких вважаються окрема рiч, сукупнiсть  речей, а також майновi права та обов’язки. Майно може розглядатися як поняття, що має матерiальний субстрат, тобто бути фактично тотожним поняттю «речi», але може i не мати такого субстрату ( майновi права та обов’язки), тобто вiдносини, що мають матерiальний змiст. Особливим об’єктом активiв, на який поширюється визначення речi, є тварини (живi iстоти).

        Залежно вiд характеру використання споживчих якостей речей їх подiляють на такi, що споживаються (оборотнi активи), i такi, що не споживаються (необоротнi активи), вони вiдповiдно iменуються «споживнi» та «неспоживнi». Речi, що споживаються (споживнi) – це такi речi, якi в процесi їх використання втрачають свою фiзичну сутнiсть повнiстю або по частинах, а також речi, якi в процесi використання перетворюються в iншу рiч. Водночас, «речi», що споживаються, не слiд ототожнювати з «предметами споживання», пiд якими розумiють речi, призначенi задовольняти споживчий попит.

        До речей, що не споживаються (неспоживчих), належать речi, якi при їхньому використаннi втрачають своi споживчi властивостi поступово, протягом порiвняно тривалого часу. Iншими словами, неспоживною с рiч, призначена для неодноразового використання, яка зберiгас при цьому свiй первiсний вигляд протягом тривалого часу. Експлуатацiя речi впродовж певного термiну може призвести до так званоi амортизацii, наслiдком якої є зменшення її позитивних властивостей, якi зникають взагалi зi спливом певного часу.

        Все те, що виробляється і одержусться з речi або приноситься рiччю, є продукцiєю, плодами та доходами.

        Продукцiєю є, зокрема, все те, що створюється внслiдок господарської дiяльностi i матерiалiзується у виглядi нової або частково нової речi. Плоди – це результат органiчного розвитку самої речi (приплiд тварин, майбутнiй урожай). Доходи – це те, що приносить рiч, перебуваючи в експлуатацiї (орендна плата, дивiденди).

        Iнформацiя про активи пiдприємства i його фiнансовi ресурси розглядаються в двох аспектах – бухгалтерському i управлiнському. Бухгалтерський аспект показує баланс активiв пiдприємства та його фiнансових ресурсiв, а управлiнський – їх форму (продуктивну, товарну, розрахунково-грошову) i роль в пiдприємницькiй дiяльностi. Оцiнка конкурентоспроможностi пiдприємства здiйснюсться за мiнiмальними обсягами витрачання активiв в процесi господарської дiяльностi на одиницю готової продукцiї та мнiмальним залишком постiйно закрiплених активiв на балансi пiдприсмства, що забезпечують максимальнi обсяги об’єктiв пiдприємницькоi дiяльностi[2]

        Формування активiв будь-якого пiдприсмства пов’язане з трьома етапами його розвитку на рiзних стадiях життєвого циклу:

   Створення нового пiдприємства. Це найбiльш вiдповiдальний та складний етап формування активiв (процес першочергового їх формування), особливо при створеннi великих пiдприємств. Сформованi на цьому етапi активи здебiльшого визначають потребу в стартовому капiталi, умови генерування прибутку, швидкiсть обороту цих активiв, рiвень їх  лiквiдностi.

   Розширення, реконструкцiя та модернiзацiя дiючого пiдприємства. Цей етап формування активiв можна розглядати як постйний процес його розвитку в розрiзi основних стадiй його життєвого циклу. Розширення та оновлення складу активiв дiючого пiдприємства здiйснюсться згiдно зi стратегiчними задачами його розвитку з урахуванням можливостей формування iнвестицiйних ресурсiв.

   Формування  нових структурних одиниць дiючого пiдприємства (дочiрних пiдприємств, фiлiалiв та iн.). Цей процес може вiдбуватися шляхом формування нових структурних майнових комплексiв (на базi нового їх будiвництва) або придбання готовоi сукупностi активiв у формi цiлiсного майнового комплексу (варiантами такого придбання є приватизацiя дiючого державного пiдприємства, купiвля збанкрутiлого пiдприємства). Другий та третій етапи формування активiв являють собою форми iнвестицiйної дiяльностi дiючого пiдприємства[7]

        Серед найважливiших об’єктiв необоротних i оборотних активiв, якi забезпечують господарську дiяльнiсть пiдприємства, видiляють:

   Основi засоби – речовi необоротнi (неспоживчi) об’єкти, що, як передбачається, будуть використовуватися бiльше 365 календарних днiв з дати введення в експлуатацiю (операцiйного циклу, якщо вiн довший за рiк) для потреб, процесу виробництва або постачання товарiв i послуг, надання в оренду iншим особам або здiйснення адмiнiстративних  i соцiально-культурних функцiй, вартiсть яких бiльша величини, яка визначена пiдприємством для малоцiнних необоротних матерiальних активiв.

   Малоціннi необоротнi матерiальнi активи – об’єкти, строк корисного використання яких бiльше одного року, але за вартiсними ознаками пiдприємство їх не зарахувало до складу основних засобiв.

   Нематерiальнi активи – немонетарнi об’єкти, якi немають матерiальноi форми, можуть бути iдентифiкованi (вiдокремленi вiд пiдприємства) та утрипмуватися пiдприємством з метою використання протягом перiоду бiльше одного року (одного операцiйного циклу, якщо вiн перевищус 1 рiк) для виробництва, торгiвлi, адмiнiстративних потреб чи надання в оренду iншим особам.

   Довгостроковi фiнансовi  вкладення – це корпоративні права підприємства на частку майна в iнших пiдприємствах.

   Незавершенi капiтальнi вкладення являють собою витрати на створення об’єктiв матерiальних i нематерiальних необоротних активiв. Пiсля завершення придбання, виготовлення (створення) об’єктiв та введення їх в експлуатацiю, понесенi витрати формують необоротнi активи.

   Довгостроковi бiологiчнi активи – бiологiчнi активи здатнi давати сiльськогосподарську продукцiю та / або додатковi бiологiчнi активи, або в iнший спосiб приносити економiчнi вигоди протягом перiоду, що перевищус 12 мiсяцiв (операцiйний цикл, якщо вiн бiльше 12 мiсяцiв) та бiологiчнi активи, що створюються протягом перiоду, бiльше нiж один рiк, за винятком тварин на вирощуваннi i вiдгодiвлi.

   Виробничі запаси – цiнностi, якi формують матерiальну основу об’єктiв господарської дiяльностi.

   Поточнi бiологiчнi активи – це активи здатнi давати сiльськогосподарську продукцiю та / або додатковi бiологiчнi активи, приносити в iнший спосiб економiчнi вигоди протягом перiоду, що не перевищус 12 мiсяцiв, а також тварини на вирощуваннi та вiдгодiвлi.

   Готова продукцiя – об’єкти господарської дiяльностi, обробка яких закiнчена та якi пройшли випробування, приймання, укомплектування згiдно з умовами договорiв iз замовниками i вiдповiдають технiчним умовам i стандартам.

   Товари  – матерiальнi цiнностi, що надходять вiд продавцiв та / або формуються на пiдприємствi з метою продажу.

   Дебiторська заборгованiсть – сума заборгованостi пiдприємству, якщо iснує ймовiрнiсть отримання майбутнiх економiчних вигiд та може бути достовiрно визначена її сума. Активи пiдприємства за дебiторською заборгованiстю формуються за чистою реалiзацiйною вартiстю. Для визначення чистої реалiзацiйної вартостi дебiторської заборгованостi обчислюється величина резерву сумнiвних боргiв.

   Грошовi кошти – готiвка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

        Майно пiдприємства виступає, з одного боку, у грошовiй або речовiй формi, а з iншого – у формi власного або чужого. Ця неоднозначнiсть визначається структурою балансу пiдприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна видiлити власне майно пiдприємства, тобто тi речi якi власники суб’єктів господарювання створюють саме собі, і чуже, що утворюється за рахунок позик. З боку активу можна виділити грошові кошти і реальне майно. Грошові кошти шляхом інвестування перетворюються в речові форми майна і навпаки, в процесі продажу речі створюють грошову форму майна. Зміна величини майна підприємства відбувається за рахунок самофінансування і шляхом залучення позикових коштів[2]

        Активи підприємства розподіляються за різними класифікаційними ознаками (рис 1.1. )

        За формою функціонування виділяють:

        - матеріальні активи, які характеризують  активи підприємства, що мають  матеріальну форму. Це основні  засоби, незавершені капітальні  вкладення, устаткування, виробничі  запаси сировини та матеріалів, запаси швидкозношуваних предметів (МШП), обсяг незавершеного виробництва, інші види матеріальних активів;

        - нематеріальні активи, що характеризують  активи підприємства, які не мають  матеріальної форми, але беруть  участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До них належать придбання підприємством прав користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, «ноу-хау» - сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, які є предметом інновацій, але не запатентованих, права на виробничі моделі, товарний знак – емблема, рисунок чи символ, торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп’ютерних програм, «гудвіл» - різниця між ринковою вартістю підприєжмства як майнового комплексу і його балансовою вартістю, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

        - фінансові активи, що характеризують  різні фінансові інструменти, які належать підприємству або перебувають у його володінні. Це грошові активи в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, коротко- та довгострокові фінансові вкладення.

        За характером участі в господарському процесі та швидкістю обороту активів виділяють: 
 

Активи  підприємства

   За  формами функціонування

   За  характером участі в  господарському процесі  та швидкістю обороту

   За  характером обслуговування окремих видів  діяльності

   За  характером фінансових джерел формування

   За  характером володіння

   За  ступенем ліквідності

Рисунок 1.1 - Класифікація активів підприємства за основними ознаками

   -оборотні (поточні) активи, що характеризують сукупність майнових цінностей підпрриємства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну операційну діяльність і повністю використовуються впродовж одного виробничо-комерційного циклу. До них відносять такі елементи: виробничі запаси сировини та напівфабрикатів, запаси МШП, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, дебіторську заборгованість, грошові активи в національній та іноземній валюті, короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;

   -необоротні активи, що характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, які багаторазово використовуються в процесі господарської діяльності та перенорсять на продукцію свою вартість поступово. Це основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.

        За характером обслуговування  окремих видів діяльності розрізняють:

   -операційнй активи – сукупність майнових цінностей, які використовують у виробничо-комерційній (операційній) діяльності підприємства з метою отримання опрераційного прибутку. До них належать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційнй активи за винятком короткострокових фінансових вкладень;

   -інвестиційнй – активи, які характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних зі здійсненням його інвестиційної діяльності. Це незаверешні капітальні вкладення, устаткування, довго- та короткострокові фінансові вкладення.

        За характером фінансових джерел формування виділяють:

   валові  активи – сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, які сформовані за рахунок як власного, так і  позикового капіталу;

   чисті активи, які характеризують вартісну сукупність майнових цінностей підприємства, сформованих винятково за рахунок його власного капіталу.

        За характером володіння активи  поділяють на :власні; орендовані.

        За ступенем ліквідності розрізняють:

   -активи в абсолютно ліквідній формі, які не потребують реалізації, тобто грошові активи в національній та іноземній валюті;

   -високоліквідні активи – активи, які можуть бути швидко конвертовані в грошову форму ( як правило, на строк до одного місяця) без втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До них відносять короткострокові фінансові вкладення та короткострокову дебіторську заборгованість;

   -середньоліквідні активи – це всі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної, запаси готової продукції для реалізації;

   -низьколіквідні – активи, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише впродовж значного періоду часу ( від півроку і більше). Це запаси сировини, напівфабрикатів, запаси МШП, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення;

   -неліквідні активи – такі види активів, які самостійно не можуть бути реалізовані. До них належать безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточних та минулих років.

        Для забезпечення ефективної  діяльності підприємства в майбутньому  періоді процес формування його  активів повинен носити цілеспрямований  характер. Основною метою формування  активів підприємства є виявлення  та задоволення потреб в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської діяльності. З урахуванням цієї мети, процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:

   Врахування  перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації. Формування активів підприємства при його створенні  підпорядковано насамперед задачам  розвитку його операційної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що на первинних стадіях життєвого циклу підприємства об’єм операційної діяльності зростає доволі високими темпами (за умови правильного вибору підприємством своєї ринкової позиції). Тому сформовані на первинній стадії активи підприємства повинні мати певний резервний потенціал, який би забезпечував можливості приросту продукції та диверсифікації операційної діяльності в майбутньому періоді.

   Забезпечення  співвідношення обсягу та структури  сформованих активів, обсягу та структури  виробництва і збуту продукції. Таке співвідношення повинно забезпечуватись у процесі розробки бізнес-плану створення підприємства через визначення потреби в окремих видах активів.

   Забезпечення  оптимального складу активів з позицій ефективності господарської діяльності. Така оптимізація складу активів підприємства направлена, з одного боку, на забезпечення наступного повного корисного використання окремих їх видів, а з іншого – на підвищення сукупної потенційної їх здатності генерувати операційний прибуток.

   Процес  цієї оптимізації здійснюється за трьома наступними етапами:

     На першому етапі оптимізується  співвідношення сукупних розмірів  необоротних та оборотних активів  підприємства, які використовуються в процесі його операційної діяльності.

   На  другому етапі оптимізується  співвідношення активної та пасивної частини необоротних активів. До активної частини необоротних активів відносять машини, механізми та устаткування, які безпосередньо задіяні у виробничому технологічному процесі. До пасивної частини необоротних операційних активів відносять будівлі та приміщення; машини та устаткування, які використовуються в процесі управління операційною діяльністю; нематеріальні активи, які обслуговують операційний процес.

     На третьому етапі оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів: - суми запасів товарно-матеріальних цінностей; суми дебіторської заборгованості; суми грошових активів.

     Оптимізація складу необоротних та оборотних активів потребує врахування галузевих особливостей операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних та негативних особливостей функціонування цих видів активів[7].

     Ефективне використання активів передбачає досягнення: а) повної зайнятості активів; б) повного обсягу об’єктів господарської діяльності.

        Повна зайнятість означає використання усіх наявних для господарювання активів. У підприємства не повинно бути активів, які не використовуються.

        Однак використання усіх наявних  активів не гарантує певного  рівня ефективності. Слід ще забезпечити  повний обсяг господарської діяльності, що означає використання активів так, щоб вони найповніше задовольняли потреби.    

   Якщо  підприємство не досягло повного  обсягу господарювання, то кажуть, що активи недовикористовуються. Повний обсяг  господарювання формується за наявності двох видів ефективності – розподільної та виробничої.

        Розподільна ефективність означає,  що активи залучають до виробництва  саме тих об’єктів господарювання, які найбажаніші й найпотрібніші  для підприємства. Повний обсяг  виробництва передбачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від активів та виробництва об’єктів господарювання з найнижчими витратами.

        Водночас, при управлінні активами  підприємство ставить завдання щодо:

   - отримання найбільшого прибутку за найменшого ризику;

   - забезпечення правильної структури;

   - своєчасного отримання коштів;

   - збільшення обсягів реалізації;

   - раціональної інвестиційної стратегії;

   - оптимізації залучення фінансових ресурсів для розміщення в активах.

        При здійсненні діяльності, активи  підприємства під впливом господарських  операцій безпосередньо змінюються  як за величиною, так і за  складом. За характером впливу  на активи підприємства господарські  операції можна поділити на 3 типи.

        Перший тип. Відбувається переміщення  та зміна структури наявних  активів, загальна сума їх не  змінюється.

        Другий тип. Збільшуються активи  та фінансові ресурси підприємства  на рівновелику суму.

        Третій тип. Зменшуються активи  і фінансові ресурси на рівновелику суму.

        Величину активів збільшують  вклади і доходи, а зменшують  вилучання і втрати. Вклади і  вилучання здійснюють безпосередньо  власники щодо власного капіталу  та учасники діяльності підприємства, що формують його зобов’язання, а доходи і витрати відбуваються в процесі господарської діяльності. Якщо доходи перевищують витрати, то різниця називається чистим прибутком, який збільшує фінансові ресурси і активи в частині власного капіталу. А якщо витрати первищують доходи, то різниця називається чистим збитком, який зменшує фінансові ресурси і активи в частині власного капіталу[2].