Зміст

Вступ 1

1. Інтелектуальна власність як об’єкт обліку та аналізу 4

2. Підходи до оцінки інтелектуальної власності підприємства 9

2.1 Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності 11

2.2 Ринковий підхід  до оцінки інтелектуальної  власності 12

2.3 Прибутковий підхід  до оцінки інтелектуальної  власності 13

3. Визначення ринкової вартості об’єктів інтелектуальної власності 18

4. Документи, необхідні для оцінки інтелектуальної власності 21

Висновок 22

Список  використаних джерел 23 

     Вступ

     Формування  інтелектуальної власності підприємства є досить важливою проблемою на сьогоднішній день, тому що вона значною мірою  впливає на його вартість та стає важливим критерієм оцінки ефективності роботи суб’єкта господарювання.

     В даний час інтелектуальна власність (ІВ) є однією з найбільш важливих складових частин активів підприємства. Достатньо часто зустрічаються  випадки, коли вартість інтелектуальної  власності компанії перевершує вартість всіх її матеріальних активів і є основним ресурсом компанії її маркетингової стратегії.

     У першу чергу, це актуально для  інноваційно-розвинених компаній, де обсяг  матеріальних активів невеликий, а  інтелектуальний потенціал високий. Особливу увагу на використанні фактично нематеріальних активів варто звернути увагу НДІ, Конструкторським Бюро, навчальним закладам, компаніям, що працюють на медіа-ринку, в ІТ- індустрії, консалтингу. Для зазначених компаній є характерним наявність великої кількості об’єктів патентного та авторського права, наукових розробок, патентоспроможних результатів досліджень, методик, програмного забезпечення, бази даних, «ноу-хау», клієнтських контрактів. Але основною частиною інтелектуального капіталу є все ж таки репутація компанії (гудвіл), яка має багато складових: це і вигідне географічне розташування, висококваліфіковані управлінці, ефективна корпоративна практика, постійна клієнтура, добре поставлена система збуту,  сприятливі кредитні умови і т.д. Таким чином, джерело гудвілу — це всі позитивні моменти, властиві даному конкретному підприємству. Для таких активів практично неможливо визначити витрати на створення та термін їх корисного використання.

     Але виняткове значення для бізнесу  мають такі складові репутації компанії, як особисті навички та вміння працівників, наявність корпоративної культури, рівень освіти та кваліфікація персоналу. Підготовка високопрофесійних фахівців потребує значних витрат часу та коштів. А високотехнологічний бізнес та сфера послуг як жодний інший бізнес залежить від людського фактору. Високопрофесійна команда є запорукою успіху та становить значну частку у вартості репутації компанії. Умови ведення бізнесу стрімко змінюються і тільки гнучкий професіоналізм персоналу, його мотивація до швидкої адаптації при збереженні корисних традицій та корпоративної культури дають змогу компаніям бути успішними за будь-яких ринкових умов. Саме тому можна спостерігати незмінно значні бюджети на підвищення кваліфікації. 

     Інтелектуальна власність є одним із найбільш незадіяних ресурсів підприємства. Відбиття всіх активів у балансі компанії по справедливій вартості дає можливість зацікавленим особам скласти адекватну картину про діяльність компанії, а так саме про її перспективи.

     Оцінка  вартості інтелектуальної власності  вимагає ретельного вивчення наявних  даних з метою визначення потоку доходів, що асоціюються з оцінюваними  активами, ідентифікації юридичного та економічного залишкового терміну  служби активів і застосовних  методик оцінки, точного відображення вартості. Оскільки вартість ОІВ формується потоком додаткових доходів, що виникають  за рахунок використання ОІВ, то мають  бути виявлені всі можливі види доходу: як підвищення ціни продукції або  послуг, збільшення їх обсягу реалізації, так і будь-яка економія витрат. Капіталізований потік додаткових надходжень і є вартістю нематеріального  активу. 

1. Інтелектуальна  власність як об’єкт обліку та аналізу

     У вітчизняній теорії та практиці для  відображення будь-яких нематеріальних активів використовується термін «інтелектуальна  власність», а для цілей ведення  бухгалтерського обліку і складання  звітності – поняття «нематеріальні активи» [1]. Термін «інтелектуальна  власність» сформувався в процесі  обговорення та вирішення проблем  юридичної регламентації в рамках права власності щодо створення, використання та охорони результатів  інтелектуальної діяльності. Більш  економічний термін «нематеріальні активи» найчастіше відображає умовно-нормативний  підхід і являється елементом  бухгалтерської моделі фірми.

     Склад нематеріальних активів підприємства є набагато ширшим від того, який визначається бухгалтерськими стандартами. В загальному в структурі нематеріальних активів можна виділити дві основні групи: інтелектуальні активи та права власності на ці активи.

     Під інтелектуальними активами розуміють  сукупність інформаційних факторів функціонування економічного суб’єкта, які створюються як в межах  підприємства, так і в зовнішньому  середовищі з метою формування унікальних конкурентних переваг. Права власності  являються активами тому, що захищають  можливості фірми щодо володіння, використання та розпорядження інтелектуальними об’єктами. Захищене право стає самостійним  джерелом ринкової цінності підприємства. Процес створення та використання унікальних інтелектуальних активів передує  виникненню будь-яких прав власності  на ці активи. Тобто, перш ніж отримати вигоду від використання прав на інтелектуальні об’єкти, фірма повинна створити та ефективно використовувати ці об’єкти.

     Питанню класифікації нематеріальних активів  для цілей обліку приділяється значна увага українськими вченими. Деякі  з них вважають, що права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища не можна включати до складу нематеріальних активів, тому що природні ресурси – це матеріальні об’єкти, а право користування ними – це лише дозвіл органів державної влади, який сам по собі не може використовувати у виробництві, торгівлі, в адміністративних цілях чи для надання в оренду іншими особам, а тому не може бути активом [2]. Лук’янюк пропонує вилучити слово «право», оскільки нематеріальними активами є об’єкти інтелектуальної власності, а не права [4].

     Інтелектуальна  власність є головним стратегічним ресурсом, який забезпечує конкурентоздатність національної економіки. У світі формується економіка знань, яка породжує нову сферу конкуренції, в якій відбувається боротьба за виняткові права на нові ідеї та винаходи. У такій сфері інтелектуальна власність є ключем до багатства [9]. Монопольна влада на результати інтелектуальної діяльності забезпечує контроль над ринком. Джерелами інтелектуалізації відносин власності, на думку вченого, виступають освіта, наука та інформатизація.

     Макаров вважає, що лідером сучасного світу може бути і фактично являється та країна, яка одночасно являється лідером в економіці знань [5]. Економіка знань має мінімум три характерні риси, які відрізняють її від економіки традиційного типу, а саме:

     -                     споживання знання може збільшувати цінність останнього, тобто обмінюючись ідеями вчені нічого не втрачають, а тільки отримують корисну інформацію, яку можна ефективно використати;

     -                     неподільність знання як продукту;

     -                     наявність автора (творця) знання. Авторство суттєво ускладнює трактування поняття власності, і як свідчить світова практика в процесі розподілу прав на інтелектуальну власність роль авторства постійно зростає. Якщо розглядати аспект захисту прав інтелектуальної власності, то важливе теоретичне та практичне значення на цьому етапі має оцінка інтелектуальної власності.

     Бухгалтерський  облік інтелектуальної власності  і її вартісна оцінка – це два  різних питання. На більшості підприємств  час, затрачений працівниками на розробку якогось виробу та отримання на нього  патенту розглядається як витрати, а не як інвестиції в активи. Тому з позиції бухгалтерії вартість отриманих результатів НДДКР буде дорівнювати нулю, тоді як праця, затрачена на створення фізичного виробничого об’єкта – буде частиною капітальних інвестицій. Тобто, бухгалтерський підхід базується на тому, що вартість затраченої праці визнається витратами звітного періоду та відповідно списується з бухгалтерських рахунків.

     Альтернативою нульової оцінки вартості НДДКР являється  капіталізація відповідних витрат, яка не застосовується на практиці. Причиною цього є домінуюча точка  зору, що більшість зусиль, затрачених на НДДКР, дають невизначені результати, які не можливо капіталізувати. Отже, сучасний підхід, який використовується в міжнародному бухгалтерському  обліку, дозволяє частину таких витрат визнавати активами підприємства. Тобто  інтелектуальна власність являється  таким же активом, як і основні  засоби. Але вартісна оцінка інтелектуальної  власності за сучасних умов набагато тісніше пов’язана з оцінкою  вартості бізнесу, ніж оцінка основних засобів.

     На  думку С.Шульги відсутність методики оцінки нематеріальних активів є причиною списання багатьох унікальних об’єктів на витрати під час їх створення підприємством [10]. У міжнародній практиці виділяють три основні складові нематеріальних активів по відношенню до джерел активів:

     -         нові розробки (винаходи);

     -         організаторський капітал;

     -         якість людських ресурсів.

     В Україні законодавчо як нематеріальні  активи вирізняють перші дві категорії. Це пов’язано з неможливістю контролю людських ресурсів, неможливістю їх ідентифікації  та відсутністю методів оцінки людського  капіталу.

     Згідно  п.7 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» підприємства мають право капіталізувати витрати  на створення нематеріальних активів, однак практика вказує на те, що підприємства не використовують цю можливість. Основними причинами такої ситуації є:

     -         «розмиті» права власності на об’єкти права інтелектуальної власності;

     -         асиметричність розвитку інноваційних процесів та пов’язана з цим їх ризиковість;

     -         відсутність ринку нематеріальних активів.

     Проблема  створення організованих ринків для нематеріальних активів є  наслідком неможливості укладання  договорів, які б враховували  всі результати інвестування в нематеріальні  активи, а також розподіл прав і  відповідальності відносно новостворених  нематеріальних активів. Тобто для  того, щоб інвестиції в нематеріальні  активи знайшли своє відображення у  фінансовій звітності, необхідні не тільки комерційна спрямованість та можливість продажу, а й чіткість визначення і контрольованість.

     Всі інвестиції нематеріальної спрямованості розподіляють на дві частини:

     -         інвестиції в процесі дослідження;

     -         інвестиції в процесі розробки.

     Критерієм розподілу двох видів інвестицій є результат дослідження та певний визначний для кожного окремого виду активу тест на технологічну придатність. При цьому перша частина інвестицій буде належати до витрат, оскільки на етапі  дослідження підприємство не може продемонструвати наявність нематеріального активу, що в майбутньому принесе економічні вигоди. Водночас впровадження нематеріального  активу на основі результатів дослідження  дозволить капіталізувати інвестиції, здійснені на даному етапі, та відобразити  їх в бухгалтерському обліку.

     Автор також пропонує створення на підприємстві спеціальних комісій, які повинні  визначати можливість капіталізації  витрат на створення об’єктів інтелектуальної  власності. Це, по-перше, дозволить наблизити  вітчизняні П(С)БО до міжнародних стандартів звітності, по-друге, суттєво зменшить вплив негативних факторів на визнання та оцінку нематеріального активу. Розроблений підхід до відображення витрат на розробку об’єктів інтелектуальної власності дає можливість інвесторам отримати інформацію про інноваційну діяльність підприємства та використати її для прийняття оптимальних управлінських рішень.

     Отже, оцінка інтелектуальної власності  за ринковою вартістю та за фактичними витратами показує суттєву різницю  між цими величинами. Це ще раз доводить той факт, що в сфері інтелектуальної  власності на сучасному етапі  діють основні ринкові закони, а сама діяльність є ризикованим  підприємництвом.

2. Підходи до оцінки інтелектуальної  власності підприємства

     Аналіз  існуючих досліджень свідчить про значну увагу, яку приділяють проблемі управління інтелектуальною власністю підприємства вітчизняні та зарубіжні науковці. Важлива роль у дослідженні даної  проблеми належить таким відомим  вченим як Едвінсон Л., Нонака І., Нортон Д., Прусак Л., Саліван П., Свейбі К.Е., Стюарт Т. [6]

     Поняття «інтелектуальна власність» включає  в себе три основні елементи, а  саме : інтелектуальний продукт, інтелектуальна власність та нематеріальний актив.

     Важливими складовими аналізу інтелектуальної  власності є визначення її сутності, складових, принципи методології, її основні  положення та наукові підходи  до оцінки. Під економічним аналізом ІВ розуміють аналіз як сукупність відносин, що виникають у процесі  формування, розподілу, використання та відтворення інтелектуальних ресурсів підприємства, так і виробництва, обміну , розподілу та споживання інтелектуального продукту.Цей термін дає узагальнену характеристику аналітичних процедур, що полягають у застосуванні певних методів та моделей, що використовуються для оцінки й обґрунтування дій з управління інтелектуальною власністю підприємства. [7]

     Необхідність  в оцінці інтелектуальної власності  та нематеріальних активів виникає  за таких умов:

     - у разі купівлі-продажу ліцензій;

     - при укладанні договорів на  передачу ноу-хау;

     - під час передачі прав на  об'єкти інтелектуальної власності  до статутного фонду підприємств;

     - при укладанні договорів про  спільну діяльність;

     - якщо необхідно визначити збитки  внаслідок несанкціонованого використання  інтелектуальної власності при  недобросовісній конкуренції;

     - коли встановлюється обґрунтована  ринкова вартість підприємства  з метою купівлі-продажу майна;

     - при отриманні кредитів під  заставу;

     - під час визначення бази дпя оподаткування;

     - при страхуванні майна;

     - при визначенні вартості паїв  учасників під час реорганізації  чи ліквідації підприємства.

     Діяльність  з оцінки інтелектуальної власності  в Україні регламентується Законом  України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", а також залежно від мети оцінки: "Стандартами бухгалтерського  обліку" - для оцінки з метою  бухгалтерського обліку; Законом  України "Про господарські товариства" - при створенні господарських  товариств; нормативними документами  Фонду державного майна України - при приватизації; Законом України "Про інвестиційну діяльність в  Україні" - при інвестуванні. Зазначимо, що при іноземному інвестуванні Закон  України "Про режим іноземного інвестування" визначає, що вартість іноземної інвестиції має бути підтверджена експертною оцінкою, здійсненою в Україні. Така оцінка здійснюється на підставі Закону України "Про наукову та науково-технічну експертизу". Під  час укладання цивільно-правових угод вартість, як правило, визначається за домовленістю сторін.

     На  сьогоднішній день існує декілька підходів до оцінки ІВ, а саме :

• ринковий;
• затратний;
• дохідний.

     Вибір того, чи іншого підходу залежить від  кількості необхідної інформації, потреби  покупця чи власників об’єктів ІВ. 
 

1. Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності

     Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні  значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі практичної оцінки вартості нематеріальних активів застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, здійснюється узгодження вартості і, таким  чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта.

     Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей  інвестора щодо придбання нематеріального  об'єкта. Під час застосування цього  підходу приймається за аксіому  таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку  він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт  без істотних затримок. Цей метод  дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної  рівноваги попиту і пропозиції на ринку.

     Найчастіше  для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як:

     - метод визначення первісних витрат;

     - метод вартості заміщення;

     - метод вартості відтворення.

     Вартість  об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед ґрунтується  на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати  збільшуються на підприємницький прибуток, апе водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос. Строковий знос залежить від термінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством України, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтелектуальної власності.

     При оцінці об'єкта інтелектуальної власності  методом вартості заміщання за взірець  беруть аналогічний за функціональними  можливостями та варіантами використання нематеріальний об'єкт. Максимальна  вартість інтелектуальної власності  визначається мінімальною ціною, яку  потрібно сппатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями.

     Метод вартості відтворення допомагає  визначити витрати, необхідні для  розробки чи купівлі точної копії  оцінюваного об'єкта інтелектуальної  власності.

     Алгоритм  оцінки нематеріального активу за допомогою  витратного методу показано на рис. 7.2.

     Рис. 7.2. Послідовність оцінки нематеріальних активів витратним методом

2.2 Ринковий підхід  до оцінки інтелектуальної  власності

     Ринковий  підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності  за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується метод  прямого порівняльного аналізу  продажів. Він містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи  щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод ґрунтується на принципі заміщення.

     Алгоритм  оцінки за цим методом показано на рис. 7.3.

     Рис. 7.3. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу прямого порівняльного аналізу продажів

2.3 Прибутковий підхід  до оцінки інтелектуальної  власності

     Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної  власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток.

     Оцінка  інтелектуальної власності за цим  методом представляє собою виявлення  залежності поточної вартості інтелектуальної  власності від вартості всіх майбутніх  прибутків, які можна одержати при  її використанні. Майбутні вигоди від  використання інтелектуальної власності  визначаються -методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який відображає послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капіталовкладень. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.

     Прибутковий підхід оцінки нематеріальних активів  включає такі різновиди, як:

     - метод дисконтування грошових  потоків;

     - метод капіталізації прибутків;

     - метод звільнення від роялті.

     Метод дисконтування найкраще використовувати  у випадках, коли мають місце нестабільні  потоки прибутків та витрат. В його основу покладені фінансові закони, які можна сформулювати таким  чином:

     - сьогоднішня грошова одиниця  коштує більше, ніж завтрашня;

     - безризикова грошова одиниця коштує більше, ніж ризикова.

     Алгоритм  методу дисконтування грошових потоків  показано на рис. 7.4.

     Рис. 7.4. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків

     Визначення  ставки дисконтування є найвідповідальнішим  етапом цього методу оцінки. Існує  декілька способів визначення ставки дисконтування. Досить поширеним є  шлях кумулятивної побудови ставки. При  цьому за основу ставки дисконтування  приймається безризикова ставка. Ризик втрати майбутніх доходів вимагає передбачення перевищення ставки ризику над безризиковою ставкою, він також має гарантувати премію за всі види ризику, пов'язані з інвестуванням в оцінювану інтелектуальну власність.

     Такими  видами ризику є:

     - розмір підприємства 0-5%;

     - якість менеджменту 0-5%;

     - територіальна та виробнича диверсифікованість  підприємства 0-5%;

     - структура капіталу 0-5%;

     - диверсифікованість клієнтури 0-5%; .

     - стабільність отримання прибутків  та ступінь вірогідності їх  отримання 0-5%;

     - інші можливі ризики 0-5%.

     У промислово розвинених країнах безризикова ставка приймається на рівні З-4%, що відповідає реапьній прибутковості довгострокових урядових облігацій США. До цієї ставки додаються премія за ризик країни та премії за інші можливі ризики. В Україні рекомендується за основу безризикової ставки брати ставку за депозитними вкладами юридичних осіб в найнадійніших банках. Ця ставка включає безризикову ставку та ставку за ризик, пов'язаний з інвестиціями в економіку України.

     У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі  цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оцінити вартість інтелектуальної  власності при нестабільних грошових потоках.

     В основі методу капіталізації прибутків  лежить капіталізація як процес переведення  прибутків від використання майна  у його вартість. Істотним припущенням  є те, що прибуток не змінюється у  часі. Тому цей метод краще використовувати  при оцінці нематеріальних об'єктів, які тривалий час застосовуються на ринку інтелектуальної власності  і мають стабільні, легко прогнозовані, величини прибутків та витрат. Поточна  вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку від його комерційного використання на коефіцієнт капіталізації. 

     Алгоритм  методу капіталізації прибутків  наведений на рис. 7.5.

     Рис. 7.5. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутків підприємства

     Складним  етапом цього методу є вибір коефіцієнта  капіталізації, який істотно залежить від стабільності прибутку підприємства. Якщо підприємство має стабільний приріст  прибутку, то обирається нижній рівень коефіцієнта капіталізації, який, в  свою чергу, приводить до зростання  ринкової вартості об'єкта інтелектуальної  власності. І, навпаки, при нестабільному  прирості прибутку враховують високий  рівень коефіцієнта капіталізації. Суттєвим недоліком методу капіталізації  є те, що його можна застосувати  лише у випадках, коли прибуток стабільний або легко прогнозований. Якщо коефіцієнт капіталізації визначити неможливо, цей метод не використовують.