Аналіз інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України

ЗМІСТ

ВСТУП.……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ…………………........................................................................6

1.1. Грошово-кредитна політика  як складова макроекономічної політики держави …………………………………………………………6

1.2. Інструменти грошово-кредитної  політики – дієві механізми  запобігання банківських криз …….…………………………………….10

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ПОКАЗНИКІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ЗА 2008-2010 РОКИ.………...16

2.1. Аналіз інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України…………………………....................................................16

2.2. Характеристика основних показників грошово-кредитної політики Україні…………………………………………........................................20

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  ПОЛІТИКИ В  УКРАЇНІ…....25

3.1.  Зарубіжний досвід  здійснення грошово-кредитної політики.......25

3.2. Перспективи розвитку  грошово-кредитної політики в  Україні….27

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ……………………..……………………..………...32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….………........35

ВСТУП

Однією з ключових подій першого десятиліття XXI століття стала, на жаль, світова фінансова криза, котра охопила своїм впливом усі аспекти економічного життя суспільства більшості країн.

Оцінка природи походження й особливостей розвитку світової фінансової кризи дає підстави вважати грошово-кредитну політику центральних банків одним  із головних, хоча й далеко не єдиними  важелем регулятивного механізму, який має бути активізований для ефективної протидії і подолання наслідків кризових явищ.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням  політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава  впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,  – на споживчий та інвестиційний попит.

Основною  необхідністю проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Сучасний  етап  розвитку  економіки  України  висуває  нові  вимоги  до економічної політики держави, які полягають у необхідності зміщення акцентів із зовнішньої орієнтації економіки на активізацію та стимулювання розвитку внутрішнього ринку.

Для реалізації вищезазначених вимог грошово-кредитна політика Національного  банку  України,  як  складова  частина  макроекономічної  політики країни, має  забезпечити відповідне монетарне підґрунтя для стабільного соціально-економічного  розвитку – цінову  стабільність та  низьку  інфляцію у довгостроковому періоді.

Вивчення теоретичних  основ і здійснення грошово-кредитної політики як одного із механізмів запобігання банківських криз є надзвичайно актуальним у сучасних умовах. Саме через це і було обрано дану тему для написання роботи.

Метою даної роботи є  визначення сутності грошово-кредитної  політики, її об’єктів та суб’єктів, а  також інструментів реалізації. Крім того, необхідно визначити особливості здійснення грошово-кредитної політики в період кризи та основні заходи, що здійснювалися для покращення основних показників, які зазнали негативного впливу під час кризових явищ.

Відповідно до поставленої мети потрібно вирішити і ряд завдань:

• визначити теоретичні аспекти та загальні характеристики грошово-кредитної політики;
• оцінити інструменти, що використовуються при здійсненні грошово-кредитної політики в Україні;
• дослідити зарубіжний досвід здійснення грошово-кредитної політики;
• розробити перспективні напрямки розвитку грошово-кредитної політики в Україні.

Об’єктом курсової роботи є грошово-кредитна політика України.

Предметом дослідження  стало вивчення макроекономічного  аспекту грошово-кредитної політики як ефективного механізму для запобігання банківських криз.

Методологічну основу роботи складає діалектичний метод –  загальний науковий метод пізнання соціально-економічних явищ. Але, враховуючи складність регулювання економічних  процесів, використовуючи основи грошово-кредитної політики були застосовані ще й інші методи, основними з яких є: логічний, системний, функціональний, історико-економічний та статистичний аналіз. 

Структурно курсова робота складається зі вступу, основної частини, яка містить три розділи, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків. 

В першому розділі  розкривається економічна сутність грошово-кредитної політики та її місце  в макроекономічній політиці держави та визначаються основні інструменти грошово-кредитної політики.

В другому розділі  здійснено аналіз основних інструментів та показників грошово-кредитної політики, а також визначено які відбулися зміни за період фінансової кризи.

В третьому розділі вивчено  зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики в кризовий період, а також визначено перспективні шляхи розвитку грошово-кредитної політики України у посткризовий період. На основі досліджень зроблено відповідні висновки та пропозиції

Теоретичною базою були використані дослідження зарубіжних та вітчизняних економістів.

Дослідженню найбільш актуальних проблем грошово-кредитної політики взагалі, і в тому числі в кризовий період, присвятили свої наукові праці           А. Бліндер, Ф. Мишкін, С.Брю,  К. Макконел, Е. Долан, К. Кемпбел, Р.Кемпбел, В. Бернарке.

Проблеми грошово-економічної  політики досліджували ряд провідних українських науковців, а саме: Д. Осипчук, А. Череп, А. Сомик, В. Литвицький, В. Стельмах, В. Геєць, В. Лисицький, В. Міщенко, О. Шаров, В. Костюк,          А. Мороз, Н. Гребеник, А. Гриценко, С. Буковинський, М. Пуховкіна, І. Лютий,               О. Дзюблюк, Т. Кричевська.

Статистичну основу дослідження складають закони та постанови прийняті Верховною Радою України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; нормативні документи Національного банку України; звітні дані комерційних банків; дані Державного комітету статистики України та інша офіційна інформація.

Враховуючи вклад зарубіжних та вітчизняних вчених в дослідження  даної теми в сучасних умовах існує  потреба подальшого її вивчення та дослідження.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ

 ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

1.1. Грошово-кредитна  політика як складова макроекономічної  політики держави

Розвиток країни залежить насамперед від стабільності економіки. Проводячи макроекономічну політику, уряд намагається досягти стабільності – повного використання ресурсів, стабільного рівня цін, високого рівня зайнятості та інших цілей.

Макроекономічною політикою  уряд може сповільнити або прискорити економічне зростання, зменшити рівень безробіття чи інфляції, зрівноважити пасивне сальдо зовнішньоекономічної діяльності.

Особливе місце в макроекономічній політиці займають грошово-кредитні заходи.

Грошово-кредитна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування [22, 22].

Водночас грошово-кредитна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це красномовно свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму [21, 56].

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави [22, 35].

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки  потребує наявності в країні відповідної  інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська система та грошовий ринок.

Грошово-кредитна  політика  визначає  напрями  і  можливості  регулювання економіки монетарними методами. Розвиток сучасних економічних систем значною мірою визначається грошово-кредитною політикою, яка є основним  ринковим  регулятором стабільності  і економічного  розвитку.  Зміст сучасної  грошово-кредитної політики  обумовлюється особливостями економічних систем, завданнями і межами державного втручання в економіку. Застосування  грошово-кредитної політики  та механізм  її реалізації  є концептуально обумовленим. У сучасних ринкових економіках грошово-кредитна політика  змінює межі  свого впливу,  знаходячись у взаємодії з бюджетно-фіскальною  політикою

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

В законодавстві зазначається, що грошово-кредитна політика – це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності національної грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу України [2].

Об’єктами  грошово-кредитної  політики  є:  грошовий  ринок;  ринок  позичкових  коштів;  грошовий  обіг. 

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, Міністерство економіки, Уряд та Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики.

Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови Національного банку України та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні. Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку.

Сутність грошово-кредитної політики можна визначити  на основі структуризації функцій, які вона виконує. Грошово-кредитній  політиці характерні наступні функції: по-перше, розробка різноваріантних регулятивних заходів; по-друге, спрямованість їх на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей; по-третє, реалізація центральним банком заходів через механізм грошового ринку. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні вона представляє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в державному економічному регулюванні [29, 6].

Для з’ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе

значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні [35, 45].

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання таких завдань.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть  досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю макроекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон’юнктури [10, 125].

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон’юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку [31, 20]..

Залежно від економічних змінних та пов’язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики. Детальніше інструменти монетарної політики будуть розглянуті в наступних пунктах.

1.2. Інструменти грошово-кредитної  політики – дієві механізми  запобігання банківських криз

В Україні за період кризи  відбулося зростання курсу долара до національної валюти, збільшилась частка неповернених кредитів, погіршилась ліквідність банківської системи, багато підприємств майже не мають можливості брати кредити в комерційних банках. Для вирішення цих проблем використовують різні методи фінансової політики держави, серед яких є грошово-кредитна політика.

Основною метою проведення грошово-кредитної  політики держави є реалізація системи  заходів у сферах грошового обігу  та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення

зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Для того щоб  під час проведення грошово-кредитної  політики було досягнуто її основну  мету, а також для вирішення проблем, що склалися за період кризи та для запобігання банківських криз використовується певний інструментарій.

 Інструменти грошово-кредитної  політики – це такі регулятивні  заходи (прийоми, методи), які перебувають  у повному розпорядженні центрального  банку, безпосередньо ним контролюються,  і використання яких впливає  на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах [17, 152].

  В Україні при реалізації цілей грошово-кредитної політики застосовується досить широкий набір інструментів, що дозволяє використовувати їх в оптимальному співвідношенні відповідно до потреб грошового ринку. Таким чином, Національний банк України комбінує ринкові й адміністративні важелі впливу у відповідності із ефективністю того чи іншого

важеля впливу на певному  етапі розвитку грошово-кредитної  системи.

До адміністративних методів монетарного регулювання  належать:

1) кредитні стелі, тобто граничні суми кредитування.  Застосовується з метою стримування надмірної кредитної експансії;

2) адміністративне регулювання процентних ставок полягає в обмеженні центральним банком процентних ставок за кредитами;

3) селективна кредитна політика, яка реалізується через адміністративний цільовий розподіл кредитів центрального банку між комерційними банками у порядку їх рефінансування.

Слід зазначити, що адміністративні  інструменти монетарної політики мають  короткостроковий характер і використовуються здебільшого країнами, що розвиваються. Їх активне застосування є доцільним тільки в тому випадку, коли ринкові механізми не приносять результату [17, 153].

Отже, міжнародна інтеграція монетарної сфери вимагає від Нацбанку

України більш інтенсивно використовувати ринкові (або непрямі) інструменти регулювання грошово-кредитного ринку. До таких інструментів належать:

1. визначення та регулювання норм обов’язкових резервів;
2. процентна політика;
3. рефінансування комерційних банків;
4. управління золотовалютними резервами;

           5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні  права),  у  тому  числі  з  казначейськими  зобов’язаннями,  на відкритому ринку;

6. регулювання імпорту та експорту капіталу;
7. емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними [2].   

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Використання  інструменту обов’язкових резервних вимог регулюється  нині  чинним положенням  “Про формування  обов’язкових  резервів  для банків  України”. Всі банки в Україні з часу отримання ними банківської ліцензії зобов’язані резервувати і зберігати кошти на рахунках в Національному банку України відповідно до встановлених нормативів [5].

Процентна політика  є  важливою  складовою  грошово-кредитної політики, а офіційні процентні ставки – інструмент впливу центральних банків на їх економічний розвиток. Така значимість процентної політики пов’язана  із роллю, яку виконують процентні ставки в економіці: вони слугують суб’єктам економіки інформаційними індикаторами для прийняття рішень щодо заощаджень, інвестицій та споживання, надають їм можливість еластично реагувати на зміну ринкової кон’юнктури шляхом переливання капіталів між сферами та галузями економіки, збалансовуючи на цій основі попит і пропозицію на фінансовому та товарному ринках.

Дія процентної політики як інструменту центрального банку  полягає в установленні  та  періодичній  зміні  центральним  банком  офіційних  процентних ставок  за його операціями. Важливу роль у процентній політиці відіграє  облікова ставка центрального банку, яка є основною офіційною ставкою та  орієнтиром для суб’єктів економіки офіційної вартості ресурсів.  Змінюючи  облікову  процентну  ставку,  центральний  банк впливає на пропозицію  грошей.

Національний банк  з метою ефективного  управління  грошово-кредитним  ринком,  обсягами  грошової  маси  в обігу  та  виконання функцій кредитора останньої  інстанції  встановлює  за своїми операціями такі процентні ставки:

1) облікову;

2) за кредитами овернайт;

3) рефінансування;

4) за депозитами овернайт;

5) залучення тимчасово  вільних коштів банків [6].

Іншим  важелем  проведення  процентної  політики  можуть  бути  певні обмеження,  які  встановлюються  Національним  банком  України  на  процентні ставки грошово-кредитного ринку в Україні.

Національний банк для  регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора  останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

- операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);

- операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);

- операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);

- операції з державними облігаціями України [7].

Рефінансування –  операції  Національного  банку з  надання банкам кредитів  у  встановленому  порядку. Економічна  сутність механізму  рефінансування на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – у розширенні  грошової маси в економіці країни. Кредити рефінансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступність  яких  залежить  від  фінансового  стану  банків  та  цілей  грошово-кредитної політики. Вони надаються банкам під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку [13, 140].

Відносно новим інструментом реалізації грошово-кредитної політики є регулювання валютного курсу  шляхом проведення інтервенцій на ринку.

Політика підтримання  курсу національної валюти охоплює операції Національного банку України з управління валютними резервами держави. Нацбанк України забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Одним з найбільш гнучких  і дійових інструментів реалізації грошово-кредитної політики, що можуть застосовуватися в ринкових умовах господарювання, є операції на відкритому ринку з купівлі-продажу центральним банком переважно державних цінних паперів на вторинному ринку з метою впливу на ресурсну базу комерційних банків.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або  зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон’юнктуру ринку.

Але на сьогодні операції з цінними паперами на відкритому ринку в якості інструмента використовуються Національним банком не на повну потужність, оскільки сам ринок цінних паперів має ще певні недоліки і головним з них є практична відсутність повноцінного організованого та прозорого вторинного ринку.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави.

Якщо привабливість  державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу  національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку Національного банку і Міністерства фінансів певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів [13, 142].

Отже, в даному розділі курсової роботи були визначено суть та цільову спрямованість грошово-кредитної політики, її місце в макроекономічній політиці держави, основні інструменти регулювання грошово-кредитного ринку, які поділяються на інструменти прямого і опосередкованого впливу, аналіз використання яких в Україні буде здійснено в наступному розділі.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ПОКАЗНИКІВ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ЗА 2008-2010 РОКИ

2.1. Аналіз інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України

Використання центральними банками  тих чи інших монетарних механізмів та інструментів залежить від історичних умов формування у країні монетарного середовища та розвитку загальноекономічних процесів.

В Україні самостійне застосування монетарних механізмів та інструментів започатковано в 1992 році – з формуванням Національного банку та банківської системи.

У процесі здійснення економічних перетворень у державі (започаткування проведення структурних  реформ, змін у фіскальній політиці тощо) вдосконалювалися і монетарні інструменти.

Одним із основних інструментів, який використовується в Україні є регулювання норм обов’язкових резервів. В Україні, починаючи з 1992 року і дотепер обов’язкові резерви є домінуючими серед сукупності інструментів грошово-кредитної політики.

Починаючи із 2008 року і до 2010 року зміни в нормативах резервування здійснювалися кілька разів. І більшість змін були проведені у 2008-2009 роках саме під час фінансової кризи. Також в основному нормативи резервування встановлювалися для операцій з іноземною валютою [33, 44].