Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Аналіз складу і динаміки витрат підприємства

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки в Україні передбачає розв’язання багатьох виробничих, науково–технічних, організаційних проблем. Найскладнішими є організаційно–економічні проблеми, пов’язані з переходом до розмаїття форм власності, радикальної структурної перебудови економіки, орієнтацією на економічні важелі та стимули управління й менеджменту, поєднання різноманітних організаційних форм господарювання тощо.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно–технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Метою діяльності будь–якого підприємства є забезпечення потреб населення, а також отримати економічні вигоди в майбутньому. На превеликий жаль для всіх, хто займається підприємницькою діяльністю, неможливо отримати прибуток, не витрачаючи ні копійки. Але проблема полягає в тому, що ресурси підприємства обмежені, тому постає питання, як, понісши найменші витрати, отримати найбільший прибуток. Таким чином, проблема аналізу витрат і шляхів їх зменшення є надзвичайно актуальною на даний час.

У сучасних умовах господарювання вітчизняні товаровиробники зможуть забезпечити конкурентоспроможність продукції тільки на основі зниження витрат. Реалізація цієї мети вимагає посиленої уваги керівництва до питань, пов’язаних із визначенням раціональної структури витрат та пошуком шляхів їх зниження.

Підприємство – це система, в якій всі процеси взаємозв’язані. Якщо, наприклад, питома вага заробітньої плати у виробничих витратах зменшиться, то збільшиться доля покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів.

На основі аналізу витрат роблять обґрунтування рішень про зняття з виробництва застарілих виробів, визначають ціну продукції, рентабельність, будують внутрішньо–господарські відносини, обґрунтовують доцільність організаційно–технічних заходів тощо.

Використані в процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрат. Грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів витрати і собівартість поєднуються в понятті витрати виробництва.

У типовому положенні з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості витрати також ототожнюються з собівартістю “Собівартість промислової продукції” – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво, утворюють виробничу собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції.

Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в промисловості.

Метою написання курсової роботи є дослідження таких питань як: розкриття сутності витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, методики проведення аналізу витрат підприємства на виробництво, аналізу динаміки, структури витрат, а також визначення резервів і заходів щодо зниження собівартості продукції.

Об’єктом дослідження є фінансовий стан ПАТ "Чернівецький цегельний завод №3".

Предметом виступають економічні відносини щодо фінансування поточних витрат підприємства, пошук джерел мінімізації та визначення шляхів удосконалення фінансування витрат підприємства.

В даній курсові роботі я поставила перед собою такі завдання як:

Розкрити теоретико-методологічні основи аналізу витрат підприєм-ства;
Проаналізувати витрати на прикладі Чернівецького цегельного заводу №3 за 2010–2011 роки;
Зазначити актуальні проблеми та пропозиції щодо зниження витрат підприємства на 2012 рік.

В першому розділі даної курсової роботи я розкрила значення і завдання аналізу витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, джерела інформації, а також методику проведення аналізу витрат на виробництво продукції. В другому розділі розглянула коротку економічну характеристику підприємства, аналіз собівартості за економічними та калькуляційними статтями витрат, аналіз витрат на 1 грн. товарної продукції. В третьому розділі висвітлено проблеми та пропозиції щодо зниження витрат підприємства.

Витрати розглядалися і розглядаються різними економістами з різних сторін з різною метою. К. Маркс пов’язував дослідження витрат з намаганням дослідити особливості експлуатації найманої праці, які відображаються у вартості і, зрозуміло, у витратах. Витрати праці він тлумачить як витрати суспільства. Витрати виробництва, за Марксом, менше за суспільні витрати на неоплачену додаткову працю, яка є джерелом прибутку, тобто прибуток знаходиться за межами витрат.

На відміну від К. Маркса, західні економісти включають прибуток підприємця у витрати, розцінюючи його як плату за ризик. В їх теорії витрати виробництва, які включають в себе нормальний середній прибуток, називаються економічними витратами.

Дану тему досліджували і досліджують і інші вчені, зокрема С. Котлярів, В. Лебедєв, Г.Фандень, Ю.Цал–Цалко, Ф.Бутинець, С.Голова, Я. Соколова, К.Друрі, Т.Скон, О.Орлова, С.Ніколаєва, Д.Уракова, С.Стукова та інші.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Суть, значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу витрат підприємства

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. У ній відбиваються всі сторони господарської діяльності, акумулюються результати використання всіх виробничих ресурсів. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб’єктів господарювання, конкурентоспроможність продукції.

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи їх освоєння [16, 268].

Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка, у свою чергу, визначається такими факторами:

– формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;

– ступенем автоматизації обліково–аналітичного процесу на підпри–ємстві;

– станом планування і нормування рівня операційних витрат;

– наявністю відповідних видів щоденної, щотижневої і щомісячної інформації внутрішньої звітності про операційні витрати, що дають змогу вия-

вити відхилення, їхні причини і вчасно вживати коригувальних заходів для їх

усунення;

– наявністю спеціалістів, які вміють грамотно аналізувати й управляти процесом формування витрат [7, 48].

Управління витратами – важливий елемент управління господарством. Аналіз витрат підприємства має виключно важливе значення. Він дозволяє з’ясувати тенденції змін витрат, рівень виконання плану, виявити вплив факторів на зменшення та збільшення витрат, і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей та встановити резерви зменшення собівартості продукції [13, 304].

Завданнями аналізу витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції є:

– вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

– об’єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції і цілому по підприємству і окремих видах продукції;

– пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

– забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

– розробка оптимальної величини планових витрат, планових та нормативних калькуляцій на окремі вироби та види продукції.

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів.

В основі системного підходу лежить дослідження об’єктів як системи

розкриття їхньої цінності, виявлення різних типів зв’язків, зведення їх в єдину

теоретичну систему [6, 3].

Комплексний підхід означає вивчення об’єктів як системи з точки зору формування інформації з метою прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників. Їхня динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли йдеться про аналізований об’єкт загалом. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв’язку різних аспектів господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою отримання кінцевих результатів, визначення і вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обґрунтування управлінських рішень [6, 3].

Комплексність економічного аналізу виявляється в трьох напрямах:

1. В процесі аналізу враховуються не лише економічні, а й технічні, соціальні, технологічні та інші фактори.

2. В більш тісному зв’язку його цілей і завдань з цілями управління.

3. В його багаторівневому аспекті [6, 4].

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об’єктів як системи, що складається з елементарних перетворювачів інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи і її вдосконаленню, економіко–математичні методи аналізу збігаються із системним дослідженням економіки та управління об’єктом [6, 5].

Джерелами інформації є:

статистична звітність форма № 5– С “Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг);
форма № 1– ПВ “Звіт про працю”;
форма № 2 “Звіт про фінансові результати”;
дані бізнес–плану;
планові і звітні калькуляції собівартості продукції;
дані синтетичного й аналітичного обліку витрат на основних і допо–

міжних виробництвах та ін.

результати аналізу собівартості за попередні роки;
матеріали ревізій та обстежень;
кошторис витрат.

Таким чином, аналіз витрат підприємства та собівартості продукції відіграє дуже важливе значення в ефективності його діяльності, та є важливим інструментом у системі управління витратами, що спрямований на вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у цілому по підприємству, за окремими групами і видами продукції, а також за статтями витрат, та на виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання [3, 3–7].

1.2. Методика проведення аналізу витрат підприємства

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Серед них – кошторис виробництва та собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з основною його діяльністю за певний календарний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Тому, як правило, кошторис ви–робництва і собівартість загального обсягу продукції, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами:

1. Матеріальні витрати.

2. Заробітна плата.

3. Відрахування на соціальні потреби.

4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів.

5. Інші витрати [5, 267].

Групування витрат за елементами необхідне для того, щоб вивчити матеріаломісткість, яка показує величину матеріальних ресурсів на виробниц-

тво одиниці продукції:

M =

, (1.1)

де M – матеріаломісткість;

– витрати матеріальних ресурсів;

– обсяг випущеної продукції.

Енергомісткість, яка показує величину витрат енергії на виробництво одиниці продукції:

Е =

, (1.2)

де Е – енергомісткість;

– витрати енергії;

– обсяг випущеної продукції.

Трудомісткість, фондомісткість і визначити вплив технічного прогресу на структуру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а частка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про зростання продуктивності праці. Частка заробітної плати зменшується і в тому разі, якщо збільшується частка купованих комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про підвищення рівня кооперації і спеціалізації [12, 253–254].

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на: сировину, основні і допоміжні матеріали на основне виробництво і його обслуговування; покупні вироби для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо); покупні напівфабрикати (штамповки, відливки та ін.); виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції; на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо); паливо та енергію (електроенергію, газ тощо) [2].

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно–заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажнорозвантажу-вальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості ма-теріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд та на інші соціальні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно– лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до перелічених вище. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін [10, 171].

Розрізняють також витрати прямі й непрямі [9, 92].

Прямі витрати пов'язані з виробництвом певних видів продукції (сировина, матеріали, зарплата виробничих робітників тощо), їх прямо відносять на той чи інший об'єкт калькуляції.

Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, їх розподіляють за об'єктами калькуляції пропорційно до відповідної бази (основної і додаткової зарплати робітників або всіх прямих витрат, виробничої

площі тощо). Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати, витра-

ти на утримання основних засобів і т. ін. [2].

У системі техніко–економічних розрахунків собівартість продукції визначається шляхом її калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів [7, 47].

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, куди, на яку мету і в яких розмірах витрачено ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості окремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, визначення центрів зосередження витрат і пошуку резервів скорочення їх [1].

Найпоширенішою є наступна система групування: сировина і матеріали; зворотні відходи (відраховуються); куповані вироби, напівфабрикати; паливо та енергія на технологічні потреби; основна зарплата працівників, зайнятих у виробництві; додаткова зарплата працівників, зайнятих у виробництві; відрахування на соціальне страхування; відрахування на обов`язкове медичне страхування; затрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання; загальновиробничі затрати; загальногосподарські затрати; втрати від браку; інші виробничі затрати; позавиробничі затрати.

У техніко–економічних розрахунках застосовуються також інші методи прогнозованої оцінки собівартості одного виробу. Ці методи ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників. До них, зокрема, належать методи: питомих витрат, питомих ваг статей витрат у структурі собівартості, баловий, кореляційний, агрегатний [10, 169].

Сутність цих методів полягає у наступному.

Метод питомих витрат. За даними аналогів обчислюється питома собівартість на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що як найбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Собівартість нового виробу визначається як добуток питомої собівартості на значення його головного пара-

метра.

Метод питомих ваг статей витрат у структурі собівартості. За даними аналогів обчислюється середнє значення питомих ваг статей витрат у структурі їх собівартості. Для нового виробу обчислюється значення певної статті витрат (наприклад, “Сировина та матеріали”). Собівартість нового виробу визначається як частка від ділення значення обчисленої статті витрат на значення питомої ваги цієї статті, у частках одиниці. У даному методі стаття витрат розглядається як окремий параметр виробу.

Баловий метод. Ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала. Після цього собівартість нового виробу визначається як добуток собівартості одного бала на значення суму балів усіх його параметрів.

Кореляційний метод. Встановлюється залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева тощо) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівар–тості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод. Даний метод є комбінацією параметричних методів. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів [10, 169–170].

Таким чином, аналіз фінансування витрат підприємства відіграє дуже важливе значення в ефективності його діяльності, та є важливим інструментом у системі управління витратами, що спрямований на вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у цілому по підприємству, за окремими групами і видами продукції, а також за статтями витрат, та на виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИТРАТ ПАТ “ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ЦЕГЕЛЬНОГО ЗАВОДУ №3” ЗА 2010–2011 РОКИ

2.1. Аналіз собівартості за економічними та калькуляційними статтями витрат

Дана курсова робота виконана на базі публічного акціонерного товариства "Чернівецький цегельний завод №3". Підприємство має статус юридичної особи і діє на принципах госпрозрахунку, самоокупності та самофінансування, володіє відособленим майном, має самостійний баланс, рахунки в банках, може від свого імені укладати договори, набувати майнові і немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в судових органах. Юридична адреса – м.Чернівці, вул.Кармелюка, 78. Голова правління товариства – Ватаманюк Людмила Михайлівна.

Групування витрат по елементах характеризує всі витрати підприємства, включаючи витрати на роботи і послуги непромислового характеру.

Планування витрат за економічними елементами дає змогу пов’язати їх з іншими розділами плану: планом матеріально–технічного постачання, фондом заробітної плати, планом зростання ефективності виробництва, балансом надходжень і витрат тощо. При аналізі встановлюється пропорція, в якій всі витрати розподіляються між предметами праці, засобами праці і витратами на оплату живої праці. У результаті дається оцінка характеру виробництва (матеріаломістке, фондомістке, трудомістке) і звідси визначаються найважли-віші напрями пошуку резервів зниження собівартості [15, 4–5].

Порівняння питомої ваги відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє виявити зміни рівня витрат, обумовлені ступенем кооперу-вання, впровадження нової техніки. Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного елемента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Використовуючи дані фінансової звітності підприємства за 2010–2011 роки (див. додаток В, Г), розглянемо структуру витрат за економічними елементами на підприємстві (див. таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Аналіз структури витрат за економічними елементами ПАТ “Чернівецький цегельний завод №3” за 2010–2011 роки

Елементи витрат	2010 рік		2011 рік		Відхилення
Елементи витрат	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Сума, тис. грн.	Питома вага, %	Абсолютне (+,-)	Відносне,%
Матеріальні витрати	11476	48,0	14155	50,6	2679	2,6
Витрати на оплату праці	5077	21,3	6501	23,3	1424	2,0
Відрахування на соціальні заходи	2076	8,7	2402	8,6	326	-0,1
Амортизація	576	2,4	844	3,0	268	0,6
Інші витрати	4689	19,6	4050	14,5	-639	-5,1
Всього:	23894	100	27952	100	4058	0

Відхилення фактичних витрат за елементами в абсолютних сумах показують лише загальні результати використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а не зміну собівартості продукції, тому що вони викликані також змінами в обсязі і структурі виробництва продукції.

Проаналізувавши таблицю 2.1 бачимо, що абсолютна сума усіх витрат на підприємстві збільшилась на 4058 тис. грн. внаслідок: зростання частки мате-ріальних витрат на 2679 тис. грн., що зумовлено підвищенням цін на сировину і матеріали, а також незначними перевитратами норм витрат матеріалів на оди-ницю продукції; збільшення витрат на оплату праці на 1424 тис. грн., або на 2,0%, що викликано зростанням ставок оплати праці та відрахувань на соціаль-ні заходи на 326 тис. грн., але зменшились порівняно з 2010 роком на 0,1%; під-вищення амортизаційних відрахувань на 268 тис. грн., або на 0,6% пов’язане із застосуванням прискореної амортизації.

Також спостерігається збільшення питомої ваги матеріальних витрат, витрати на оплату праці, амортизації та зменшення питомої ваги витрат на соціальні заходи,інш витрати.

Таким чином, на основі даних таблиці 2.1 та даних розрахунків собівартості, розрахуємо показники матеріаломісткості та енергомісткості, подані у формулі (1.1) та у формулі (1.2) (див. таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Розрахунок показників матеріаломісткості та енергомісткості ПАТ “Чернівецький цегельний завод №3” за 2010–2011 роки

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення (+,–)
Матеріальні витрати, тис. грн.	11476	14155	2679
Валова продукція, тис. грн.	28997	41441	12444
Матеріаломісткість продукції, коп.	0,396	0,342	-0,054
Енергомісткість, коп.	0,006	0,004	-0,002

Отже, спостерігається збільшення матеріальних витрат у 2011 році порівняно з 2010 роком на 2679 тис. грн., а також збільшення обсягу валової продукції на 12444 тис. грн., проте зменшення матеріаломісткості на 0,054 є досить позитивним для підприємства тому, що показує величину матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Також спостерігається зменшення частки витрат енергії, що відповідно теж є позитивним для підприємства, адже показує величину витрат енергії на виробництво одиниці продукції.

Витрати за статтями собівартості відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відбивають витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією товарної продукції за даний звітний період. Витрати ж за елементами показують усі зроблені підприємством витрати за звітний період, включаючи витрати на зростання залишків незавершеного виробництва, витрати, віднесені на рахунок витрат майбутніх періодів, тощо.

Аналіз складу і динаміки витрат підприємства 📙 Курсовая → 🆔 26158