Аналіз стану ринку праці в Україні

Зміст 

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретико-методологічна сутність ринку ……………………………

            1.1. Характеристика ринку праці,  його суб’єктів та об’єктів  ………

            1.2. Особливості робочої сили, як  товару …………………………...

            1.3. Функції і види ринку праці ……………………………………...

Розділ 2. Аналіз стану ринку праці в  Україні …………………………………

            2.1. Попит на трудові ресурси  та його структура ………………….

            2.2. Пропозиція робочої сили та  її характеристика ………………..

            2.3. Загальні показники зайнятості населення ……………………..

Розділ 3. Особливості державного регулювання  ринку праці в Україні ……

Висновки  і пропозиції ………………………………………………………….

Список  використаної літератури ………………………………………………

Додатки …………………………………………………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

      Праця – це цілеспрямована діяльність людей  по створенню матеріальних і духовних благ, необхідність для задоволення  потреб кожного індивіда і суспільства  в цілому.

      Категорія «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв’язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно.

      Ринок праці формується як органічна ланка  ринкової системи. Ринкова система  – це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок  фінансів, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, тощо. Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки останній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон’юнктуру всіх товарних ринків.

      різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати у такому порядку:

• Ринок праці;
• Ринок засобів виробництва;
• Ринок предметів споживання;
• Фінансовий ринок;
• Ринок послуг;
• Ринок технологій тощо.

      Ринок праці є важливою складовою всієї  ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

      Отже, ринок праці – є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого – сама впливає на них. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу (НТП), розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

      Державна  політика зайнятості населення України  базується на таких принципах:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;
• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створенню нових робочих місць;
• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками соціально-економічної політики;
• забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
• міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

      Політика  зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), перший з яких є визначальним.

      Основи  соціального захисту населення  в сфері трудових відносин закладені  в Конституції України і в Законі України «Про зайнятість населення». 

      Актуальність роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідна розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку праці.

      Умовами виникнення вільного ринку в цілому і ринку праці зокрема є: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробництва; конкуренція  та повна самостійність і незалежність покупців і продавців.

      Ринок праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, прискоренню науково-технічного прогресу, втіленню нових технологій, що покращують умови праці. Він дає  людині економічну свободу, змогу обрати на лише місце роботи, а й спосіб життя. Ринок праці сприяє узгодженню особистих, колективних і загальнонаціональних інтересів при суспільному поділі праці, надає необхідну гнучкість підготовці та розподілу робочої сили.

      Мета дослідження – аналіз стану ринку праці в Україні в сучасному економічному становищі України та розподіл трудових ресурсів.

     Для того щоб розкрити мету курсової роботи, були поставленні наступні завдання:

• розкрити теоретико-методологічну сутність ринку;
• проаналізувати стан ринку праці в Україні;
• дослідити особливості державного регулювання ринку праці в Україні.

      Об’єкт дослідження – стан ринку праці в Україні.

      Предметом дослідження даної курсової роботи є ринок праці.

     Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні та зарубіжні публікації та періодичні видання.

      Структура роботи: курсова робота обсягом 43 друкованих аркушів, складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Теоретико-методологічна  сутність ринку

      1.1. Характеристика ринку  праці, його суб’єктів  та об’єктів  

      Україна зараз перебуває на етапі переходу до ринку. Під перехідним періодом слід розуміти ті часові межі переходу від  адміністративно-командної економіки  до ринкових відносин, у яких у державі  відбуваються докорінні перетворення в економічному базисі, в зміні виробничих відносин, в  упорядкуванні власності, адаптації суспільства до цих відносин, у запровадженні та розвитку ділової конкуренції виробників і відносної стабілізації економічних і соціальних процесів з переструктурезацією суспільства. Ринок праці охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі само зайнятості, підприємництва. Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників. Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

      Аналіз  показує, що в Україні ринкові  реформи до цього часу майже не реалізовані, а соціально-економічна криза поглиблюється, про що свідчать:

• Різкий спад реального валового внутрішнього продукту (ВВП), промислового і сільськогосподарського виробництва;
• Розбалансованість бюджетних доходів і витрат;
• Поглиблення руйнівних інфляційних процесів, які деформують систему грошово-кредитного обігу та підривають валютно-фінансову і економічну стабільність держави;
• Темпи зростання індексі споживчих цін;
• Зростання негативних тенденцій у демографічних процесах, які призводять до скорочення населення України;
• Безробіття, зростання кількості безробітних за статусом, зміни соціально-класової структури суспільства за рахунок формування мафіозно-номенклатурної еліти суспільства на тлі збіднення основної маси населення.

      Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці – це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись.

      Економічно  прийнятим і рівнозначним слід вважати  використання двох термінологічних  словосполучень – «ринок робочої сили» й «ринок праці», оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

      Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників.

      Водночас  ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

      Економічно  прийнятим і рівнозначним слід вважати  використання двох термінологічних словосполучень – «ринок робочої сили» й «ринок праці», оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

      Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення «ринок праці» та «ринок робочої сили». Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого – породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

        Ринок праці не регулює безпосередньо  процесу купівлі-продажу, а створює умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

      Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці – це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись [1, c 96-100]. 
 

      1.2. Особливості робочої  сили як товару 

      Робоча  сила – це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила – це здатність людини до певному виду діяльності (розумова, професійна, фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

      Економічно  прийнятим і рівнозначним слід вважати  використання двох термінологічних  словосполучень – «ринок робочої сили» й «ринок праці», оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

      Робоча  сила – це сукупність фізичних і духовних якостей, якими володіє людина, жива істота при виготовленні матеріальних цінностей. Робоча сила – це здатність людини до певному виду діяльності (розумова, професійна, фізична). Результатом споживання робочої сили є праця.

      Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення «ринок праці» та «ринок робочої сили». Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого – породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

      Головним  елементом ринку праці є попит, пропозиція, вартість робочої сили. Механізм взаємозв'язку й взаємодії елементів ринку праці має назву ринкового механізму. Подібно до того, як механізм у техніці діє за законами фізики, хімії, технічних наук, так і ринковий механізм діє за законами політекономії, соціології та інших наук про суспільство; законами попиту і пропозиції, вартості, грошового обігу, розподілу праці.

      Якість  робочої сили майже неможливо  встановити відразу  при найманні робітника. Вона остаточно визначається пізніше, у процесі функціонування.

      Робоча  сила – капітальний товар для суспільства, оскільки робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

      Робоча  сила реально існує в особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.

      У ринковій економіці робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймом, а працівник  – найманим працівником.

      Робоча  сила як товар відрізняється від  усіх інших товарів цілим рядом специфічних характеристик, а саме:

• продаж товару «робоча сила» не відмежується від людини, а лише використовується згідно з умовами договору про найм, що передбачає безперервне відновлення і корегування умов використання робочої сили і плати за працю
• найманий працівник і роботодавець – юридично рівноправні люди і однаковою мірою користуються правами людини й громадянина
• відносини між найманим працівником та роботодавцем юридично оформлюються трудовим договором, де вказуються взаємні права і обов'язки сторін по виконанню усіх умов купівлі-продажу робочої сили
• робочу силу не можна скоротити, відкласти до кращих часів
• робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу
• найманий працівник може відмовитись від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитись за власним бажанням, страйкувати тощо
• робоча сила не може розглядатись  як однорідна субстанція, це – рідко якісний товар, навіть якщо працівники належать до однієї професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом технологією.

      Специфічність товару «робоча сила» полягає і в тому, що він продається на певний термін, є не тільки споживачем, а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, психологією, бажанням до самовираження, самореалізації, він утримує свою сім'ю, отже, потребує соціального захисту у випадку погіршення кон'юнктури на ринку праці.

      Купівля-продаж робочої сили регулюється державою через систему законодавчо-правових документів.

      Робоча  сила як товар може успішно функціонувати  на ринку праці при наявності  таких економічних і соціальних умов:

• створення багатоукладної економіки;
• вільне переміщення працівників, власників робочої сили;
• ефективно діюче законодавство з питань праці і оплати.

      Функціонування  ринку праці підпорядковується  законами товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається  у використанні ним певних функцій, а саме:

• суспільного поділу праці – він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;
• інформаційної функції – ринок дає учасникам процесу купівлі-продажу товару «робоча сила» інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;
• посередницької – встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару «робоча сила»;
• ціноутворюючої – встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності;
• стимулюючої – ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;
• регулюючої – впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші, що пріоритетно розвиваються;
• оздоровчої – в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість [1, c 100-101].

1.3. Функції і види  ринку праці 

      Ринок встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, що  виходять на ринок. Висуваючи вимоги до робочої сили, ринок формує її якісні характеристики – професійно-кваліфікаційну структуру та ціну. Він виконує важливу соціальну функцію – сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів. Ринок виконує розподільчу функцію щодо ліквідації надлишків робочої сили, її раціонального оптимального розміщення, а також ефективного використання. Лише на ринку в процесі купівлі-продажу діє закон вартості та відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила», визначається його ринкова вартість і суспільна корисність. Не менш важливою функцією ринку робочої сили є надання людині права вибору, де краще продати свою працю і за яких умов. Ринок виконує також інформаційну функцію, сигналізуючи про вільні місця, незайняті трудові ресурси та потребу в них суспільства. Водночас є такі функції, які ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка вразливих верст населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо.

      Види  ринків праці можна розглядати з різних точок зору. Це пов’язано з формуванням ринкових систем господарювання та притаманних їм відносин, які стосуються всього комплексу політичних, соціальних, правових, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини.

      Сегментацію ринку праці у світовій економіці прийнято розподіляти на первинний та вторинний сектори.

      Основними критеріями сегментації ринку праці  є :

• спосіб включення робочої сили в процес праці;
• спосіб координації праці;
• спосіб оцінки праці.

      З урахуванням цих критеріїв до первинного ринку праці відносять такі категорії працівників:

• підприємці та менеджери;
• працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;
• інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;
• працівники органів управління;
• основний персонал підприємств кооперативів, малих підприємств, новостворених структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємств) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

      До  вторинного ринку праці в Україні  слід віднести:

     - по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних. Їх становище нестійке, при перших кардинальних змінах у техніко-організаційній структурі виробництва ця категорія може поповнити відкрите безробіття;

     - по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);

     - по-третє, сезонні робітник, тимчасово зайняті за трудовими договорами;

     - по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені. Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах.

      Специфікою  українського вторинного ринку є  те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

      Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують  відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається всередині сегментів, між сегментна конкуренція відсутня.

      Ринок праці поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного підприємства.

      Основний  кадровий склад персоналу утворює  його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній. Більш ефективний внутрішній ринок, оскільки він передбачає збереження стабільного колективу, фактор ефективної роботи, традицій, стилю, звичаїв. Тому підприємство намагається не допустити проникнення на внутрішній ринок працівників ззовні.

      Сегментація ринку на внутрішній і зовнішній  дещо нагадує первинний і вторинний  ринки, проте перший належить до підприємства, другий охоплює всіх зайнятих у національній економіці.

      В масштабі регіону прийняте розмежування повного (загального), фіксованого й  внутрішньо фірмового ринків праці, що тісно взаємопов’язані.

      Повний  ринок охоплює сферу обігу  робочої сили: тих, хто має попит на робочу силу, працездатне населення, яке реально шукає роботу у державних і недержавних секторах економіки й потребує профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки.

      Фіксований  ринок – офіційна частина повного  ринку, де рух робочої сили здійснюється через службу зайнятості.

      Фіксований  ринок праці охоплює незайняте  населення, що зареєстровано у службі зайнятості за місцем проживання, вільні вакансії на підприємствах, в організаціях і установах, а також місця  в системі формальної освіти. На цьому ринку безробітних працевлаштовують за допомогою центрів зайнятості, що можуть організувати перепідготовку кадрів у центрах освіти і на різноманітних курсах. Кожний обласний центр України в системі служби зайнятості має центри профорієнтації й профосвіти.

      Внутрішній  ринок фірми (підприємства) – локальний  ринок праці, що охоплює систему  відносин між роботодавцями і  найманими робітниками безпосередньо  на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки  кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства.

      Внутрішній  ринок фірм – невід’ємна частина цивілізованих ринкових відносин. Він успішно функціонує у всіх розвинутих країнах, де створився як відповідна реакція на великих рух кадрів і став наслідком усвідомлення ролі та важливості організації ефективного використання людського капіталу для досягнення успіху підприємств і компаній.

      З точки зору територіального підходу  існують ринки праці:

• внутрішній – місцевий, регіональний, національний;
• зовнішній – транснаціональний та світовий.

     Залежно від соціального підходу виділяють  ринки:

• робочих кадрів;
• спеціалістів.

      В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб’єктів, об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

      До  суб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на ній. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

      Представниками  домогосподарств на ринку праці  є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

      До  суб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

      Носії господарсько-трудових інтересів –  це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

      Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед  них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ і та ін.

      Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють ринку  праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.