Аналіз стану та економічна ефективність діяльності підприємства на прикладі ТОВ «ЧУМАК»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ  І  МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ    СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Ефективність  як економічна категорія 
1.2. Класифікація видів і форм прояву ефективності

1.3. Методики  визначення ефективності

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

ТОВ «ЧУМАК» ЗА 2009-2010 РОКИ

2.1. Аналіз загального стану ТОВ «ЧУМАК»

2.2. Аналіз ліквідності  і платоспроможності підприємства 

2.3. Аналіз стану та ефективність ТОВ «ЧУМАК»

РОЗДІЛ ІІІ. РЕКОМЕНДАЦІЇЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ВИСНОВКИ І  ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

За умов ринкових відносин в економіці України, відбувається розширення прав підприємств  у галузі фінансово-економічної діяльності. Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка стану підприємств, їх ліквідності, платоспроможності, економічної стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення економічної стабільності в умовах виникнення різноманітних форм власності.

У зв’язку  з цим дана тема є досить актуальною, оскільки на даний час багато підприємств  знаходиться у приватній власності  і кожен власник зацікавлений в отриманні потенційних можливостей  збільшення прибутку (доходу) фірми, які  можна виявити тільки на підставі своєчасного і об’єктивного аналізу стану підприємств.

Систематичний аналіз стану підприємства необхідна ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Враховують ефективність підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

 Ефективність  підприємства являє собою комплексну  оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. 
     Стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Перш за все на ефективність підприємства позитивно визначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.                                                                                         

Як правило, чим вищі показники обсягу виробництва  і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, тим вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його ефективність.

Метою аналізу стану підприємства є  пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку, як основи стабільності підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Предметом дослідження при здійсненні аналізу  підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання.

Метою написання даної роботи є аналіз стану та економічна ефективність діяльності підприємства на прикладі ТОВ «ЧУМАК»

Об’єктом  дослідження є фінансова звітність  ТОВ «ЧУМАК» за 2009 – 2010р.р.: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до річної звітності.

Головними завданнями написання даної курсової роботи є вивчення і аналіз показників стану підприємства, таких як :

- показники  майнового стану та фінансової  стійкості ;

- показники  ліквідності та платоспроможності  ;

- показники  ділової активності підприємства;

- коефіцієнти  оборотності оборотного капіталу

Дана  курсова робота складається з  вступу, трьох розділів, висновків  та додатків. В першому розділі  визначається сутність та необхідність аналізу стану та ефективність підприємства та визначаються основні показники за якими здійснюється аналіз. В другому розділі проведено аналіз стану та ефективність ТОВ «ЧУМАК», розраховуються і аналізуються основні показники, які відображають фінансове становище підприємства. В третьому розділі даються основні рекомендації щодо підвищення стану та ефективності підприємства.

Технічною та інформаційною базою для даної  курсової роботи є періодичні публікації в журналах „Дебет-Кредит”, „Фінанси України”, „Баланс”, спеціальна економічна література, праці вітчизняних спеціалістів таких, як Буряк П., Грачова Р., Мних Є., Грагова Р. Губіна І., Поліщук Н.В., щорічна звітність підприємства. 

РОЗДІЛ  І  МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ 

СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 

1.1. Ефективність  як економічна категорія 
Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення. 
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати. 
Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Кількісне оцінювання здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні. 
Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. 
Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням: 
         F=E/P, 
де  F - ефективність; 
Е - ефект (результати); 
Р -  витрати (ресурси). 
При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві. 
Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що - витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обгрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів: 
1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва; 
2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням; 
3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо). 
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями. 
Що стосується чисельника формули ефективності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи. 
1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад,  виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами). 
2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо. 
3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими,  ніж тоді,  коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів. 
Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність. 
1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства. 
2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності   -  незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка. 
3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах. 

1.2. Класифікація  видів і форм прояву ефективності 
Основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до цих ознак. 
1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну. 
Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва напідприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо. 
Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. 
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). 
Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру. 
2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних  ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать: 
ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп. 
3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підроз 
ділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього. 
4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефекивність виробництва окремих видів продукції. 
5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів. 
6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

7.За  ступенем збільшення ефекту. Ця  ознака дає змогу видокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації. 
8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує за гальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами. 
9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін. 

1.3. Методики  визначення ефективності                                                                  У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему                                                                                                             показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства. 
     Точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст. 
Отже, розглянемо систему показників ефективності. Вона пропонується в розгорнутому вигляді, тобто завдання обгрунтування оптимального набору показників у даному випадку ігнорується, оскільки є необхідність ознайомитися з тим, якими вони бувають у принципі. Але все ж попередньо сформулюємо загальні принципи раціонального вибору системи показників.  
Отже, система показників ефективності має: 
• відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; 
• створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; 
• стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; 
• забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; 
• виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень. 

Оцінювання  ефективності капітальних вкладень. Певні особливості має визначення ефективності капітальних вкладень. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва. Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефективності капітальних витрат Ер та іншого (оберненого йому) терміну окупності капітальних вкладень:

Тр=1/Ер 
Коефіцієнт економічної ефективності розраховується за формулою 
            Ер=П/КВ   або   Ерн=П/КВ 
де      Ер - коефіцієнт ефективності лля окремих проектів; 
Ерн - коефіцієнт ефективності для нових підприємств;  
П - приріст прибутку (зниження собівартості); 
П - прибуток;   
КВ - капітальні витрати. 
Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер більше за Ен, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний). 
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій здійснюється шляхом розрахунку зведених витрат Z за формулою 
                   Zj=Cj+Ен*КВj > min, 
або, що те ж саме: 
                   Zj=Cj+КВj/Тн > min, 
де Сj - поточні витрати j-го варіанта (проекту) на одиницю продукції (за вирахуванням амортизації основних фондів, на створення яких спрямовуються капітальні вкладення, що оцінюються); 
КВj - питомі (на одиницю продукції) капітальні вкладення j -го варіанта (проекту). Визначаються як відношення загальної величини капітальних вкладень до річного обсягу виробництва продукції (у натуральних показниках); 
j - індекс варіанта проекту, j = 1; 
n - кількість варіантів проекту, що порівнюються.  
Проект з найменшим значенням Z вважається найкращим (більш доцільним). 
Як уже зазначалося, коефіцієнт ефективності є оберненим до терміну окупності, отже, множення суми капітальних вкладень на нормативний коефіцієнт ефективності еквівалентне діленню на нормативний термін окупності.                                                                                                             Формула виводиться з припущення, що об'єкт капітальних вкладень функціонуватиме нескінченний час з однаковими щорічними витратами. Для того щоб визначити відносну ефективність варіантів капітальних вкладень, необхідно порівняти розрахункове значення критерію (F) з нормативним (Fн). У разi, якщо F>Fн, кращим є бiльш капiталомiський варiант. 
Як правило, узагальнюючі показники пропонують використовувати в системі разом з іншими, частковими, показниками ефективності, оскільки вони самі спираються на досить обмежений набір факторів, отже повної картини стану справ на підприємстві дати не можуть. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ

ТОВ «ЧУМАК» ЗА 2009-2010 РОКИ 

2.1. Аналіз загального стану ТОВ «ЧУМАК»

Аналіз  стану підприємства починається  із загальної його оцінки за даними бухгалтерського балансу на звітну дату у порівнянні з минулим періодом.          У процесі аналізу необхідно визначити об’єкти, які потребують поглибленого вивчення з метою розробки конкретної програми дій, а саме:                                 - оперативного реагування і прийняття управлінських рішень, спрямованих на зміцнення економічного стану;                                                                                          - вироблення фінансової стратегії щодо забезпечення ефективної стабільності в наступному періоді і на перспективу.                                                                               Основними критеріями оцінки фінансового стану є:                                                  - забезпеченість підприємства власними коштами та ефективність їх розміщення;                                                                                                                    - наявність власних оборотних коштів, їх відповідність встановленому нормативу та ефективність використання;                                                                                - рентабельність роботи підприємства та ефективність використання прибутку поточного року і за звітний рік;

- економічна  виваженість залучення банківського  і комерційного кредитів;

- стан  розрахункової і платіжної дисципліни;

- ліквідність  боргових зобов’язань і балансу  в цілому;

- ділова  активність підприємства.

Загальну  оцінку стану підприємства на кінець звітного періоду порівняно з минулим періодом можна дати безпосередньо за даними бухгалтерського балансу шляхом перегляду статей пасиву і активу балансу в їх взаємозв'язку беї попереднього складання аналітичних таблиць. Такий аналіз і оцінка стану проводиться з метою оперативного реагування. Конкретні управлінські рішення можуть прийматися як в ході складання балансу, так і в процесі його аналізу (ліквідація прострочених платежів, списання нереальних до стягнення боргових зобов’язань, нормалізація матеріальних запасів, ефективне використання прибутку тощо).                                                                                                                  Наявність концентрованого інформаційного забезпечення в динаміці дає можливість швидко і виважено реагувати на зміни тих чи інших показників, вивчати їх тенденцію, фактори впливу тощо.  Для загальної оцінки стану доцільно на основі бухгалтерського звіту складати трупову таблицю структури розміщення капіталу та ефективності його використання.                                                                           В курсові роботі будуть використовуватись данні за 2009-2010 роки ТОВ «ЧУМАК» (надалі - підприємство).

Таблиця 1(додаток 1) складається за підсумками розділів активу І пасиву балансу з виділенням або без виділення окремих підстатей та доповнюється даними про фактичну наявність власних оборотних коштів, їх норматив, балансовий прибуток, обсяги діяльності, рентабельність.

У процесі  загальної оцінки стану необхідно  відштовхуватися від того, що підприємство, яке за рахунок власних і прирівняних до них коштів (І + II розділи пасиву балансу) покриває основні засоби та інші позаоборотні активи (І розділ активу балансу) І не менше 40 відсотків оборотних активів (II + III розділи активу балансу), не вилучає власних оборотних коштів у прострочену дебіторську заборгованість, не має простроченої кредиторської заборгованості, працює рентабельно і не знижує обсягів діяльності, характеризується як достатньо ефективне, стійке підприємство.

У наведеному прикладі (дод.1) власні і прирівняні до них кошти на кінець звітного року в підприємстві збільшилися на 78 тис грн. і становлять 751 тис грн. Вони повністю покривають основні засоби та інші позаоборотні активи (680 тис.грн.) І в сумі 71 тис. грн. беруть участь у формуванні оборотних засобів.

Фактична  сума власних оборотних коштів на кінець року у порівнянні з їх наявністю на початок року збільшилася на 51 тис. грн. (при плані 30 тис. грн.) Норматив на кінець звітного періоду мінус фактична їх наявність на початок звітного періоду (50 - 20). Внаслідок цього частка власних оборотних коштів у формуванні оборотних засобів (II + III розділи активу балансу) на кінець звітного року підвищилась і становить 14,4 відсотка, що на 8,7 пункта більше ніж у минулому періоді.

Підприємство  у звітному році працювало рентабельно, мобілізувало в оборот раніше вилучені в прострочену дебіторську заборгованість 3 тис. грн., ліквідувало прострочену кредиторську заборгованість (21 тис. гри.), забезпечило високі темпи зростання рентабельності (385,7 відсотка) І випереджуючі темпи приросту поточних ліквідних активів (40,5 відсотка [(144 - 2) х 100 : (231 + 120 - 3)] над темпами приросту короткострокових боргових зобов’язань (27,5 відсотка). Внаслідок цього підприємство підвищило свою платоспроможність і ліквідність боргових зобов’язань.

Ділова  активність підприємства підвищилась: сукупний оборот у розрахунку на 1 гривню наявних активів на кінець звітного року становить 1,69 грн. (1984:1173) проти 1,61 грн. у минулому періоді; прибуток відповідно становить 5,8 коп. (68 : 1173) проти 1,4 коп.; рентабельність (прибуток на 100 грн. сукупного товарообороту) становить 3,43 грн. (68 : 1984 х 100) проти 0,86 грн. у минулому періоді.

Аналіз  засвідчує, що підприємство у звітному році підвищило ефективність фінансово-господарської діяльності. Це сприяло зміцненню економічного стану. Проте частка власних оборотних коштів в оборотних засобах залишається ще низькою, темпи приросту власного капіталу (11,6 відсотка) нижчі за темпи приросту залученого капіталу (27,5 відсотка), внаслідок чого частка власних коштів у валюті балансу знизилась на 3 пункти (64,0 - 67,0), що не може не насторожувати і вимагає поглибленого аналізу.

Основними ознаками економічної стабільності є економічна стійкість, рентабельність, платоспроможність, кредитоспроможність, ліквідність і ділова активність. Економічна  стійкість є результатом успішної господарсько-фінансової діяльності організацій і підприємств продовж тривалого часу. Вона досягається ефективним використанням грошових ресурсів у процесі кругообороту виробничих фондів, дотримання балансу між необхідними фондами і джерелами їх формування, оптималізацїї їх величини, складу і структури.

Економічна стійкість вимагає такого руху грошових потоків у процесі кругообороту виробничих фондів, при якому забезпечується постійне перевищення їх грошових надходжень (Г1) над видатками (Г). Саме воно створює можливість стабільного накопичення і збільшення власного капіталу, забезпечує необхідні передумови для залучення позичкового капіталу.

Вміле маневрування та ефективне використання власного і позичкового капіталу в процесі кругообороту виробничих фондів забезпечує безперервність процесу відтворення.

Основними критеріями економічної стійкості організацій і підприємств є:

- забезпеченість  власними коштами, раціональність  їх розміщення та ефективність використання;

- рентабельність  та ефективність використання  прибутку.

Завдання  аналізу - вивчити фактори впливу на зміну складу і структури власних коштів, їх розміщення та ефективність використання; виявити внутрігосподарські резерви щодо нарощення власного капіталу, збільшення його частки у валюті балансу і обороті; вжити заходів для мобілізації та ефективного використання ресурсів.

Поглиблений аналіз власних коштів варто починати з вивчення структурних змін їх складу і розміщення в господарських активах (додаток 2).

З даних  додатку 2 випливає, що власні кошти на кінець звітного року збільшилися на 78 тис. грн., або 11,6 відсотка, в т.ч. за рахунок росту залишку коштів спеціальних фондів (на 31 тис. грн., або 147,6 відсотка) і нерозподіленого прибутку (на 35 тис. грн., або 388,9 відсотка). Внаслідок цього покращилася структура розміщення (інвестування) власних коштів: зросла сума власних коштів в обороті на 51 тис. грн., а їх частка в загальній сумі власних коштів збільшилася з 3,0 до 9,5 відсотка.

При оцінці складу і структури власних коштів треба звертати увагу на динаміку пайового фонд)' і постійно дбати, щоб пайовий фонд мав тенденцію до збільшення, а його частка у власних оборотних коштах становила не менше 30 відсотків (в сумі, що по рядку 10,4. гр. 2 і гр. 4 додаток 2).

Зростання залишків коштів спеціальних фондів на 31 тис. грн. (додаток 2) відбулося за рахунок фонду фінансування будівництва і придбання основних засобів (звіт форми № 3 або дані аналітичного обліку). Його залишок на кінець року дорівнює 36 тис. грн. З них 15 тис. грн. використано на фінансування незавершених капітальних вкладень, а 21 тис. грн. тимчасово мобілізовані в господарський оборот (збільшено суму власних оборотних коштів).

Таким чином, зростання власних оборотних  коштів на кінець звітного року в сумі 51 тис. грн. відбувся за рахунок тимчасово  невикористаних коштів спеціальних фондів і нерозподіленого прибутку, їх наявність в обороті є нестійкою. Щоб запобігти значному зниженню суми власних коштів в обороті підприємству потрібно не менше 70 відсотків розподілюваного прибутку скерувати на виробничий розвиток, з них понад 25 тис. грн. спрямувати в статутний фонд. Окрім цього, треба подбати про роботу з прибутком в поточному році на рівні, не нижчому від звітного року.

Не менш важливо проаналізувати раціональність розміщення та ефективність використання власних коштів і довгострокових пасивів (І + II розділи пасиву балансу). ЦІ кошти призначені на формування постійних активів (основних засобів та інших позаоборотних активів -1 розділ активу балансу) і формування поточних активів (оборотних засобів), щонайперше планових.

Планові оборотні засоби - це товарно-матеріальні  цінності (запаси сировини, матеріалів, палива, пального, запасних частин, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тари, малоцінних і швидкозношуваних предметів), витрати майбутніх періодів, грошові кошти в касі і в дорозі, кошти в розрахунках за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав.

Вважається  за необхідне 40-60 відсотків власних  коштів і довгострокових пасивів  направляти на формування оборотних  засобів. Такий підхід до інвестування власного капіталу забезпечує належну мобільність, економічну незалежність, можливість маневрування, закладає надійну основу для рентабельної роботи, економічної стійкості і стабільності.

Після аналізу і оцінки раціональності розміщення власних коштів і довгострокових пасивів треба дослідити ефективність використання цих коштів у процесі кругообороту виробничих фондів. Загальну оцінку ефективності використання власних коштів, вкладених в основні фонди (основні засоби), можна дати, обчисливши фондовіддачу і рентабельність основних фондів на основі показника сукупного обороту і балансового прибутку. В підприємстві, де робиться аналіз за два останні роки, вони характеризуються даними додатку 3. З даних додатку 3 видно, що підприємство в звітному році порівняно з минулим роком підвищило ефективність використання основних фондів. У розрахунку на 1 гривню середньорічної вартості основних фондів сукупний оборот збільшився на 17,8 відсотка, а прибуток - у 4.9 рази, що позитивно характеризує ділову активність підприємства.