Аналіз стратегії країни імітатора у міжнародній торгівлі (на прикладі Китаю)

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет міжнародних відносин

 

 

кафедра міжнародного

економічного аналізу  і фінансів

 

 

 

 

АНАЛІЗ СТРАТЕГІЇ  КРАЇНИ ІМІТАТОРА У МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ  
(на прикладі Китаю)

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи МВВ-48

Серафин Оксана

Науковий керівник:

ас. Кузенко Н.В.

 

 

 

Львів-2012

ЗМІСТ

 

Вступ..……………………………………………………………………………..3

1. Концепції зовнішньої торгівлі………………………………………………...4

2. Сучасні підходи до  аналізу стратегії зовнішньої  торгівлі………………..11

3. Аналіз динаміки основних  показників міжнародної торгівлі  на прикладі Китаю……………………………………………………………………………..19

Висновок………………………………………………………………..………...26

Список використаних джерел....………………………………………………..27

 

ВСТУП

 

Зовнішня торгівля є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Суб'єктами міжнародної торгівлі виступають: країни світу; ТНК; регіональні інтеграційні угруповання.

Метою даної роботи є опрацювати наукові праці та на їх основі дослідити сутність міжнародної торгівлі, провести аналіз зовнішньої торгівлі країни-імітатора на прикладі Китаю, дослідити його технологічний експорт та імпорт та показати чому саме виробництво в Китаї є більш ефективним, ніж у країні-новатора.

На сучасному етапі  еволюції світової економіки відбувається інтенсифікація переходу до нового типу економічного зростання - інноваційного, що передбачає значне збільшення ролі фактору науково-технічного прогресу в економічному розвитку.  Таке зростання  важливості знань та інновацій в  економіці підвищує актуальність дослідження  умов підвищення наукового рівня  виробництва, технологічного рівня  капіталу, кваліфікації робочої сили, нових принципів управління тощо.

Курсова робота містить: три розділи, вступ, висновок та список використаної літератури.

У першому розділі описані альтернативні теорії міжнародної торгівлі, такі як концепція «технологічного розриву» Майкла Познера та концепція життєвого циклу Вернона, а також представлений аналіз наукових праць щодо понять інновації та імітації.

У другому розділі представлений аналіз статистичних даних по основних показниках зовнішньої  торгівлі Китаю та його науково-технологічний прогрес.

У третьому розділі на прикладі одного товару розглянуто детальний  аналіз витрат на виробництво, монтаж, поставки, збут та ін. На основі цих даних дослідимо чому Китай досі залишається лідером у високотехнологічному експорті  та переваги країни-імітатора над країною-новатора.

 

1. 1. Концепції зовнішньої торгівлі

Основою зовнішньоторговельних  політик держав завжди були концепції  міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних  галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу  низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають.[1, cт. 67]

Однією з сучасних теорій міжнародної торгівлі є концепція  «технологічного розриву», розроблена американським економістом Майклом Познером 1961 року. М. Познер при аналізі міжнародного поділу праці зосередив основну увагу на технологічному факторі. Однак він не намагався подати загальну модель міжнародного поділу праці, що могла б застосовуватися до всіх товарів і країн.[5]

Згідно з концепцією М. Познера, торгівля між країнами може бути викликана технологічними змінами, що виникають в одній з галузей торгуючих країн. Через те, що технічні нововведення спочатку з'являються в одній країні, ця країна набуває порівняльних переваг: ​​нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами. Якщо ж нововведення полягає у виробництві нового продукту, то підприємець у країні-новатора протягом певного часу володіє так званою квазімонополією, іншими словами, отримує додатковий прибуток, експортуючи новий товар. Концепція М. Познера, таким чином, припускає, що міжнародна торгівля здійснюється навіть при однаковій наявності у країні факторів виробництва.

В результаті технічних нововведень  утворився технологічний розрив між країнами, що володіють ними, і країнами, які їх не мають. Цей розрив поступово буде долатися, так як інші країни почнуть копіювати нововведення країни-новатора. Однак, поки розрив не подолано, зовнішня торгівля новим товаром чи товаром, виробленим за новою технологією, буде продовжуватися.[13, ст.350]

Для імітації товару потрібен певний час, часовий лаг (time lag), протягом якого відбудеться дифузія технології в інші країни.

Познер виділяв два типи тимчасових лагів щодо поширенні технологій.

Перший тип - це лаг з  боку попиту (demand or reaction lag), тобто часовий період, необхідний для того, щоб споживачі «відповіли» або пред'явили попит на новий товар. Чим швидше буде реакція споживачів, тим швидше зростатиме експорт цього товару і тим більше виробників в інших країнах будуть змушені реагувати на конкуренцію, яку спричинила дана інновація.

Другий тип - це імітаційний  лаг (imitation lag), тобто часовий період, необхідний іноземним виробникам для імітації діяльності фірми-новатора. Вона буде частково залежати від ступеня захисту новації за допомогою патенту (або патентного законодавства) в країні виробника і за її межами. Існування таких тимчасових лагів призводить до зростання торгівлі, заснованої на технологічному розриві, яка називається так тому, що існує часовий лаг у дифузії технологічних знань від виробника-новатора до виробників в інших країнах.[8, ст.201]

Ця теорія стверджує, що країна може утримувати позицію провідного експортера на світовому ринку лише за умови постійної інноваційної діяльності.

      Розробляючи  свою теорію, Познер, безумовно, мав на увазі США - країну, яка в 1950-і рр. повною мірою використовувала переваги від володіння передовими технологіями. Познер розглядав випадок, коли американський виробник «виявляв» новий і більш дешевий метод виробництва певного товару. Конкретна інновація давала США тимчасові переваги у витратах на виробництво цього товару. Оскільки знання про те, як виробляти товар дешевше лише поступово стають доступними іншим країнам, США можуть отримати тимчасову технологічну перевагу протягом певного періоду часу.

Проте ця модель має деякі недоліки, оскільки не пояснює якими повинні  бути масштаби технологічного розриву, як вони виникають і ліквідуються.

Поява нового продукту в тій чи іншій країні пояснюється відмінностями  в науково-технічному потенціалі, рівні кваліфікації робочої сили (в тому числі і величиною заробітної плати), в ступені сприйняття виробничим апаратом досягнень науково-технічного прогресу.

Ще одна динамічна теорія торгівлі була розроблена американським економістом  Реймондом Верноном 1966 року. Вона розвиває модель технологічного розриву та ґрунтується на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, яка стверджувала, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Ця концепція, що стосується аналізу запізнення передачі нових технологій у міжнародних масштабах наближається до реальних процесів, які визначають динаміку та структуру торговельних потоків.[12, ст. 87]

Вернон стверджує, що товар проходить через чотири стадії життєвого циклу (табл.1):

1. На стадії появи нового продукту  на ринку рівень продаж низький.  Через витрати щодо впровадження  цього продукту прибутки теж  низькі.

2. Стадія зростання характеризується  збільшенням прибутків і зростанням  продаж.

3. На стадії зрілості через  розвиток конкуренції і насичення  ринку продаж і прибутки стабілізуються.

4. На стадії спаду рівень продажів  і прибутків падає.[6, ст.157]

Отже, на першій стадії товар насичений технологією. Далі його розвиток та масове виробництво потребують значної насиченості капіталом (інвестиціями) і на останніх двох стадіях він перетворюється на звичайний продукт, з низько кваліфікованою працею і поступово стає застарілим.

Розглянемо дані стадії більш детально. Кожна стадія життєвого циклу товару відповідає етапу міжнародного обміну.

1. Стадія нового товару (The new product stage). Протягом цієї фази все виробництво розташоване в країні-новатора. На це є кілька причин. По-перше, переважна частина виробництва повинна бути розрахована на місцевий ринок. Спочатку, у міру того як нові товари розробляються і виводяться на ринок, існує значна невизначеність щодо їх виробництва та придатності для ринку. Крім того, країна-виробник має населення з досить високими доходами, щоб придбати новий продукт; її внутрішній ринок більше підходить до випробування нового товару, оскільки його поява відповідає очікуванню споживачів цієї країни. Національне виробництво залежить насамперед від внутрішнього попиту, який відображає настрій та потенційні закупки вітчизняних споживачів. Разом з тим поступово починає розвиватися експорт. По-друге, виробник буде прагнути перебувати якнайближче до споживача, щоб отримувати від нього будь-яку інформацію про товар і вносити необхідні зміни для адаптації товару до ринку. По-третє, протягом перших років життя товару попит на нього нееластичний за ціною, відображаючи той факт, що новатор стикається з дуже незначною конкуренцією, якщо взагалі стикається. Патентні закони будуть захищати новатора від копіювання його продукту конкурентами. Це означає, що більш високі витрати, пов'язані з розміщенням виробництва в своїй країні, можуть бути перекладені на споживача. Країна-новатор є монопольним виробником нового товару.

2. Стадія зростання. Вдосконалення товару і масове виробництво вимагають значних інвестицій і насичення капіталом. Починається експорт товару з країни-новатора в інші розвинені країни. Це пояснюється наступними причинами. Товар стабілізується за рівнем характеристик і технології, його ціна знижується і виробник прагне розширити свій ринок за рахунок інших розвинених країн, де споживачі з високими доходами починають купувати товар. Крім того компанія-винахідник намагається продовжити свою тимчасову монополію, проникаючи на зарубіжні ринки, оскільки внутрішній ринок товару вже атакують конкуренти-імітатори.

3. Стадія зрілості. Дана стадія продовжує стадію зростання і характеризується стабілізацією прибутків. Попит на цей товар стане високо еластичним за ціною. Це означає, що цінова конкуренція буде дуже інтенсивною. Тому будуть вигравати ті продавці, які знайдуть можливості для розміщення виробництва в місцях з більш низькими витратами. В результаті виробництво в країні-новатор почне скорочуватися. Експорт із країни-новатора також скоротиться або припиниться зовсім, імпорт буде збільшуватися до тих пір, поки країна-виробник не стане чистим імпортером цього товару. Відбувається перехід до стадії спаду.

4. Стадія спаду. Країна-новатор стає імпортером, а розвинуті країни-імітатори - експортерам. Це пояснюється тим, що товар стає звичайним, компанія-винахідник поступово відмовляється від нього на користь нових товарів, національний попит насичується, а решта попиту задовольняється імпортом, при цьому з'являється новий попит на товари нового покоління; звичайний товар насичується низько кваліфікованою робочою силою, а витрати виробництва грають головну роль на ринку активної конкуренції, тобто фірми змушені досягати мінімального рівня витрат виробництва. З'являється стимул перемістити виробництво даного товару у країни, що розвиваються, де спостерігається низька вартість праці.[12, ст.120]

      Таким чином, Р. Вернон доводить, що у встановленні торговельних зв'язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження, що в промислово розвинутій країнах набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що приведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми, найімовірніше, будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.

Тож, теорія життєвого циклу продукції характеризує динамічний аспект порівняльних переваг, який полягає в тому, що протягом життєвого циклу товару відбувається послідовна зміна його постачальників на світовий ринок.

   Таблиця 1. Життєвий цикл товарів і міжнародна торгівля

Стадії життєвого циклу
	Поява нового товару	Зростання	Зрілість	Спад
Розміщення виробництва	У країні нововведення	У країні нововведення й  інших розвинених країна	У багатьох країнах	У країнах, що розвиваються
Розміщення ринку	У країні нововведення з  невеликою часткою експорту.	У країні нововведення і  розвинених країнах. Зростання експорту.	У розвинених і країнах, що розвиваються. Стабілізація попиту.	У країнах з невеликою  часткою експорту. Спад попиту.
Конкурентні переваги	Монополія. Ціна покриває всі  витрати, в тому числі на створення  товару. Максимізується чистий економічний  прибуток.	Олігополія. Конкуренція  якості, ноу-хау та постійних витрат. Збільшуються імпліцитні витрати.	Досконала конкуренція. Ціни стабілізуються. Конкуренція змінних витратах. Зниження цін і зменшення економічного прибутку.	Багато продавців і  мало покупців. Зниження цін. Чистий економічний  прибуток дорівнює нулю.
Технологія	Дрібносерійне виробництво. Трудомістке і наукомістке. Висока кваліфікація.	Багатосерійне виробництво. Стандартизація технологій. Капіталомістке виробництво і високі витрати  на працю.	Масове стандартизоване  виробництво. Висока частка капіталу. Зниження витрат на працю.	Масове виробництво. Автоматизоване з високою часткою некваліфікованої допоміжної робочої сили.

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що зовнішньоторговельна політика в теоріях неотехнологізму враховує необхідність державної підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, державного супроводу процесу проникнення інновацій на світові ринки, а також забезпечення можливостей для країн, що розвиваються, залучення сучасних технологій та розміщення на своїй території високотехнологічного виробництва.

Саме тому такої ваги набуває урядова політика, яка спроможна сприяти ефективній інноваційній діяльності, створенню нових конкурентних переваг, формуванню новітньої структури виробництва та експорту.

Політика стимулювання інноваційного  розвитку підприємств повинна спрямовуватися на створення сприятливого інституційного середовища, залучення суб'єктів господарювання до участі в розробці інноваційних програм, визначенні конкретних напрямів, в яких державне фінансування чи пільгове оподаткування можуть бути найбільш ефективними.[3, ст. 289]

 

      1.2. Сучасні підходи до аналізу стратегії зовнішньої торгівлі

За нинішнього рівня міжнародного поділу праці вже не залишилося жодної країни, господарська діяльність якої була б ізольована від зовнішнього  світу, а економічні процеси залишалися на національному рівні. Підвищення ролі зовнішнього сектору в економіці в останні десятиліття проявилося передусім у швидкому розвитку міжнародної торгівлі, яка, компенсуючи недостатнє забезпечення ресурсами та товарами, стала провідним чинником економічного зростання країн та підвищення добробуту громадян.

Концепції зовнішньої торгівлі, що стосуються інновацій та імітацій завждм були і залишаються актуальними на даний час. Вони знайшли своє відображення у працях багатьох наукових вчених.

Серед зарубіжних економістів  можна виділити праці Р. Вернона, М. Познера, Р. Фланнері, Еріка  Д. Брауна, Елі Офек,  Озге Турут, Пола М. Ромера, Анаи Перес-Луно,  Рамона  Валле Кабрера, Й. Віклунда та ін . Ці питання також вивчалися вітчизняними науковцями, зокрема В. Сіденком, Д. Лук’яненком, А. Філіпенком, Ю. Макагоном, Л. Антонюк, А. Мазаракі,Т. Мельник та ін.

Більшість вчених у своїх  працях висвітлюють наступні питання:

• які існують відмінності між інновацією та імітацією?
• які фактори пояснюють дані відмінності?
• чи може бути імітація джерелом стійкої конкурентної переваги?

Огляд літератури показує, що є багато проблем у поданні  повного і чіткого визначення інновацій. Єдиною спільною особливістю  є те, що інновація передбачає новизну. Тим не менше, немає згоди щодо інших параметрів, що характеризують даний термін. Що стосується терміну  «імітація», то вчені дійшли консенсусу, що імітувати – це наслідувати  та копіювати. Але невизначеність тут  також присутня, беручи до уваги  чи то наслідування діяльності, чи то поведінки.

Таблиця 2 класифікує основних авторів, які розглядають інновацію з позитивним та негативним впливом на ринок.[15]

Таблиця 2

Інновація позитивно  впливає на ринок	Інновація негативно  впливає на ринок
Афуаг (1998)	Беккер та Віслер (1967)
Гроссман та Хелпман (1991)	Даманпур (1991)
Найт (1967)	Даманпур та Гопалакрішнан (1998)
Махмуд та Руфін (2005)	Даунс і Мора (1976)
Квін (1979)	Лі та Атуане-Гімал (2001)
Шумпетер (1961)	Пенінгс та Гаріанто (1992)
Ван де Вен (1986)	Шарма (1999)
Вракінг (1990)	Томпсон (1967)

 

Відповідно до таблиці, Шумпетер(1961) розглядає інновації в рамках теорії економічного розвитку як процес впровадження в практику нових комбінації матеріалів та сил. Ці нові комбінації означають виробництво нових товарів, або ж товарів, але з використанням нових методів. Для Шумпетера інновація є ключовим визначником зростання капіталістичної економіки, тобто, за його словами інновація, розроблена капіталістичними компаніями, включає в себе створення нових ринків і нових форм організації виробництва. Кілька років по тому, Томпсон(1967) визначив інновацію, як генерацію, прийняття та реалізацію нових ідей, процесів, товарів та послуг. Обидва визначення носять загальний характер та представляють цікаві аспекти.

Гроссман та Хелпман(1991) а також Махмуд і Руфін(2005) визначають інновації як форму технологічного розвитку, який розширює не лише існуючі знання компанії, але й знання світу, в той час імітація визначається як форма технологічного розвитку, який розширює існуючі знання фірми, але не існуючі знання світу. Тобто, вони заявляють,що, у той час як інновація розширює знання, що існують в світі, імітація розширює тільки знання, що існують в компанії, яка приймає щось нове. Це і є ключовий визначальний фактор, який розмежовує два поняття. Іншими словами, для імітації, достатнім є пошук знань та їх реалізація, в той час для присутності інновацій необхідна генерація ідей за допомогою нових знань чи нової комбінації існуючих знань. Генерація ідей є необхідною умовою для отримання інновацій, але ми повинні розуміти, що це не достатня умова, так як це інновація, а не просто винахід, ця ідея повинна бути введена в практику. Виходячи з попередніх тверджень, потрібно вказати, що фактор часу також повинен розглядатися при диференціації цих двох понять. Найт(1967) показує, що інновації повинні бути новими для організації і для її середовища. Це міркування представляє нам просторову змінну. Шляхом введення даної змінної, можна розділити компанії, які слідують за новатором на тому ж ринку (імітатор), і які приймають інновації таким чином, щоб запустити їх в інший або новий сегмент ринку чи території.[17]

Ці три чинники: генерація  ідей, фактор часу та простору, допоможуть нам встановити типологію новаторів  та імітаторів. Вчені виділяють «інкрементного (з поступовим зростанням) новатора», «радикального новатора», «змішаного новатора», «строгого імітатора» та «дослідника».

«Інкрементний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною ринковою орієнтацією і  помірною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про помірні рівні  технологічного та комерційного ризику.

«Радикальний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана  з помірною ринковою орієнтацією  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про високий  рівень технологічного та комерційного ризику.

«Змішаний новатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  сильною орієнтацією на ринок  і сильною підприємницькою орієнтацією; мається на увазі активну позицію  і припущення про помірні рівні  технологічного та комерційного ризику.

«Строгий імітатор» - компанія, яка позитивно пов’язана з  слабкою орієнтацією на ринок  і відсутність підприємницької  орієнтації, що передбачає припущення про низькі рівні технологічного та комерційного ризику.

«Дослідник» - компанія, яка  позитивно пов’язана з сильною  орієнтацією на ринок і обмеженою  підприємницькою орієнтацією, що передбачає активну позицію і  припущення про низький рівень технологічного та помірний рівень комерційного ризику.

На графіку 1 показані різні типи компаній, які ми визначили з точки зору їх підприємницької та ринкової орієнтації.[15]

Графік 1

Підприємницька

орієнтація

 

Радикальний

новатор

Змішаний

новатор

Висока

 

Інкрементний

новатор

Помірна

 

 

Дослідник

Обмежена

 

Строгий

імітатор

Ринкова

орієнтація

Нульова

Висока

Помірна

Низька

 

 

 

Інноваційні компанії, чи то радикальні, чи інкрементні, чи змішані, є генераторами оригінальних ідей і прагнуть першими застосувати їх в якості нових товарів і т.п. по всьому світовому просторі. Ступінь ризику, який технологічні компанії готові нести, буде визначатися радикальністю інноваційного розвитку та ступенем комерційного ризику.  Бажано, щоб інноваційні компанії зберігали баланс між своєю рішучою підприємницькою та ринковою орієнтацією, з метою бути в змозі розпочати виготовлення нових товарів в найбільш ефективний спосіб, як це відбувається у випадку «змішаних новаторів». Ті компанії,  з більшою схильністю до радикальної інновації,  будуть мати сильніші підприємницькі орієнтації, ніж ті, що надають перевагу реалізації додаткових нововведень. Якщо вони демонструють сильну підприємницьку орієнтацію та слабку ринкову орієнтацію, вони можуть не зрозуміти або не визначити потреби своїх клієнтів і, отже, не будуть мати успіхів у своїх інноваціях. Якщо компанія має слабку підприємницьку  та сильну  ринкову орієнтацію, наврядчи R & D (research and development) спроможні задовільнити потреби клієнтів. Компанії-«дослідники»   можуть бути не в силі генерувати оригінальні ідеї, але вони прагнуть першими застосувати їх в нових товарах і т. д. Ці організації демонструють активну позицію з нижчим технологічним ризиком, ніж компанії-новатори, хоча вони приймають значний рівень комерційних ризиків запроваджуючи інновації в ринок, який відрізняється від ринку інноватора. Щоб бути успішними, вони повинні представити сильну орієнтацією на ринок і принаймні помірну підприємницьку орієнтацію.[….]

І останнє, компанії-імітатори  не будуть прагнути стати першими в своєму секторі ринку, вони представлять реактивний підхід і будуть готові приймати тільки низькі рівні технологічного і комерційного ризиків.

Барні (1991) заявив, що компанія отримує конкурентні переваги, коли вона реалізує стратегію, яка не використовується одночасно в будь-якому з її теперішніх або потенційних конкурентів. Ця конкурентна перевага буде стійкою, коли ресурси, на яких ця стратегія базується, не будуть скопійовані.  Огляд літератури приводить нас до твердження, що інновація є головним джерелом конкурентної переваги і  буде стійкою, якщо вона грунтується на стратегічних ресурсах. Звідси випливає, що імітація не може бути джерелом стійкої конкурентної переваги. Тим не менше, вчені стверджують, що це не так, якщо компанія здатна розробити стратегію, яка відрізняє її від новатора.

Барні також заявив, що для того, щоб бути стратегічним (і бути джерелом стійкої конкурентної переваги), ресурс повинен високо оцінюватися, бути оригінальним,  неповторним і таким, який неможливо замінити. Ці характеристики являють собою перешкоди для наслідування. Петераф (1993) заявив, що ресурси, які неможливо імітувати повинні відповідати чотирьом умовам: вони повинні перевершувати конкурентів (неоднорідність), бути такими, що запобігають отриманню аналогічних вигод конкурентів (недосконала спроможність імітувати і незамінність), ресурси повинні бути недостатньо мобільними і повинні бути попередні обмеження для конкурентів.

Відповідно до даних умов, ті стійкі конкурентні переваги, які засновані на інноваціях і відповідають чотирьом вимогам Барні (1991) не будуть піддаватися ризику, оскільки одним з факторів кондиціювання є неможливість заміни продукту.

Рівкін (2001) розділив ці бар'єри на чотири групи. В першій групі знаходяться стратегічні маневри пов'язані з теорією ігор; в тому числі просторова перевага, перевага в потужності та високій вартості. Друга група бар'єрів включає в себе такі, що пов'язані з труднощами в доступі до ресурсів імітаторами. Третя група включає в себе різні перешкоди або організаційні слабкі сторони імітатора, таких як обмежений потенціал освоєння, погана мотивація (Porter, 1985), відсутність стимулів, і бажання зберегти мізерні доходи доступними. Остання - це перешкоди для ефективного отримання знання із-за причинної двозначності, також мовчазний характер знання, труднощі в кодифікації знань, складність знань і так далі.

В даному контексті вважається, що бар'єри, визначені Рівкіним (2001) можна розділити на формальні перешкоди для імітаторів, такі як патенти, і неформальні бар'єри, такі як просторові переваги новаторів. У свою чергу, неформальні бар'єри можна розділити на похідні від переваг новатора (здатність до генерації причинної двозначності, і т.д.) і похідні від слабкості або відсутності ресурсів і можливостей імітатора (погана здатність до поглинання і т.д.).

Отже, створення бар'єрів для імітації сприяє підтримці конкурентних переваг, які досягнуто успішним новатором  за умови, що це нововведення неможливо замінити.

У деяких дослідженнях було зроблено спробу виявити причини, які дозволять новаторам і імітаторам отримувати конкурентні переваги. У цьому контексті Чжоу (2006) намагався асоціювати втрати конкурентних переваг новатора на користь імітатора з характеристиками, зокрема бізнес-середовища, такі як невпевненість або динамізм ринку, технологічна турбулентність та інтенсивність конкуренції. У цьому дослідженні автор стверджував, що причини, через які імітатори могли б отримати більше можливостей, ніж новатори знаходяться в нестабільності попиту (невизначеність), великих змінах, що відбуваються в технології (турбулентність), і великій кількості конкурентів, що діють в галузі. Проте, всупереч очікуванням, його емпіричні дослідження показали, що ці чинники не змінили конкурентні переваги новатора.

Щоб зрозуміти, як імітатор може отримати стійку конкурентну перевагу, ми повинні повернутися до змінних  часу і простору.

Аднер і Земський (2006) показують, що новатори і імітатори можуть співіснувати в економіці, зберігаючи свої конкурентні переваги, якщо перші можуть успішно диференціювати себе, а другі можуть успішно підтримувати лідерство в цінах. Аднер і Земський стверджували, що новатори повинні максимально збільшити обсяг ресурсів, які зміцнюють їх продукт і бути дуже уважними до часової змінної для підтримки його диференціації, а імітатори повинні максимізувати ресурси властиві його процесам таким чином, щоб бути економічно ефективними і забезпечити свою перевагу за ціною. Таким чином, є підстави пов'язувати підтримку відповідних конкурентних переваг новатора і імітатора з правильною узгодженістю між організаційними ресурсами та можливістю і вибором відповідної стратегії (диференціація і лідерство в цінах).[17]

Отже,  новатор отримає  стійку конкурентну перевагу на основі інновацій, якщо він підтримує стратегію диференціації щодо імітатора, тоді як імітатор отримає стійку конкурентну перевагу, засновану на імітації, якщо він підтримує стратегію цінового лідерства щодо новатора.

 

3. Аналіз динаміки основних показників міжнародної торгівлі на прикладі Китаю

 

Криза 2008-2009 року досить сприятливо позначилася на оздоровленні та подальшому зростанні економіки Китаю. Маркетингові дослідження ринку Китаю показують, що зараз ця країна вийшла на основні лідируючі позиції серед розвинених країн світу. Статистичні дані зовнішньої економічної діяльності (імпорт Китаю і експорт Китаю), прогнозують збільшення впливу Китаю на світовій арені, як основного виробника товарів. Але, в даний період, є і тенденції відтоку або малої привабливості інвестиційних проектів з розміщення виробництва на території країни. Аналітики вказують, що дослідження ринку дало результати, які не суперечать загальному світовому стану справ. Такі несприятливі фактори, як подорожчання енергоресурсів, робочої сили та сировини можуть компенсуватися лише модернізацією виробництва. Експорт Китаю надзвичайно великий, уряд країни здійснює жорстку політику по охопленню нових територій експортування товарів власного виробництва. Але навіть ці деякі погіршення не міняють привабливості Китаю як партнера економічної діяльності і, звичайно, потрібно його розглядати з позиції сильного конкурента з розвиненою зовнішньоекономічною діяльністю.