Аналіз страхових послуг

                                            1

22

З М І С Т

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ І. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1.           Необхідність, економічний зміст та розвиток

страхування……………………………………………………..5

1.2.           Організаційна структура страхового ринку…………………..7

1.3.           Державне регулювання страхової діяльності………………....13

Розділ ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1.           Характеристики продавців страхових послуг………………...19

2.2.           Аналіз страхових послуг і ефективності діяльності

страхових компаній на ринку…………………………………..35

Розділ ІІІ. Удосконалення страхового ринку

3.1.           Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних

країн………………………………………………………………46

3.2.           Проблеми та перспективи розвитку страхового

ринку……………………………………………………………..51

Висновки…………………………………………………………………….70

Список літератури…………………………………………………………..74

Розділ. І. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1. Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об’єктна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають  держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку — як вид діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій:

*    наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

*    цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

*    замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

*    часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

*    еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони презначені для виплат спільноти страхувальників.

          Економічна сутність стравхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції:

*    ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій;

*    попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події;

*    заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і воно стає невід’ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань. Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Протягом 60-70-х років було запроваджено нові види страхування майна, життя та здоров’я громадян. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб.

1.2. Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може існувати. Одним з таких об’єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення поняття страхового ринку. Ю.М.Журавльов / «Страховий ринок — система економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам».  Разом з тим він виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим. [ 6 ]

Л.О.Орленюк-Малицька / «Страховий ринок - особливу сферу грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга — страховий захист, формується пропозиція і попит на неї.» [13]

В.В.Шахов  /«Cтрахового ринку як системи економічних відносин з приводу страхування і в загальному понятті розглядає страховий ринок, як сукупність страхових організацій.» [20]

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства — форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій на суму консолідованого капіталу. Існує два типи акціонерних товариств:

      закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його засновників);

      відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних паперів).

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна віднести також різні об’єднання  страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України —  Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська академія народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності» Ліги страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків.

1.3. Державне регулювання страхової діяльності

Законом України “Про страхування” визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету “Про страхування”.

Комітет у справах нагляду за страховою діяльнісю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

Законом України “ Про страхування” визначені такі основні функції Комітету:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними    

    страхових зобовязань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових

    резервів;

5) розробка нормативних і методичних  документів з питань страхової

    діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у

    справах нагляду за страховою діяльністю;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у

    встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення

    законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації

    кадрів для страхової діяльності.

У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:

      видачу ліцензій страховикамт на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;

      перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

      методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;

      розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;

      прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

      аналіз додержання обєднаннями страховиків чинного законодавства;

      контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобовязаннями;

      забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

      установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;

      розробку та подання  до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;

      аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;

      організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

      налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

      інформаційно-розяснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

      розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

      управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності  і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;

      контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна;

      видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

      підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;

      інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрямок – це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на нступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрямок – проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.  

В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави в період перехідної економіки суттєво відрізняється від її ролі у суспільстві зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв’язків. У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.

Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.

Діючі моделі державного регулювання ринку страхування передбачають пошук оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання та безпосереднього впливу державних органів нагляду. За перехідної економіки основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної стабільності можливості ринкової саморегуляції досить обмежені і не можуть реально забезпечувати потреби страхового захисту від наявних ризиків. При цьому важливою передумовою якісних зрушень в регулюванні страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців андерайтингу та аудиту.

Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами ринку на всіх фазах процесу відтворення.

Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на вітчизняний страховий ринок і пов’язана з цим можливість перекачування страхових платежів за кордон,  поскільки існуючим законодавством від цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за все збільшити розмір статутного капіталу в межах 0,5-1,0 млн.ЕКЮ, що дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.

Розділ. ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1. Характеристика продавців страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової діяльності є  Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється  на обов’язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія —  історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в  діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».

Як уже відзначалося, основними продавцями страхових послуг на ринку є акціонерні страхові компанії відкритого і закритого типу та страхові товариства.

Важливою групою продавців послуг на страховому ринку України є перестрахувальники, яких поки що мало. Ринок перестрахувальників можна виділити як субринок, виходячи з його специфіки. З одного боку, на цьому ринку продавцями страхових послуг виступають звичайні страхові компаніїї (єдина вимога до них – ліцензія на проведення перестрахових операцій), а з другого --  покупцями є також страхові компанії, які передають повністю чи частково страховий ризик чи групи страхових ризиків певного виду за узгодженими умовами для створення, по можливості збалансованого портфеля та забезпечення фінансової стійкості прибутковості операцій.

Як відомо, об’єктом страхового ринку є специфічний товар — страхова послуга.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі складається ціна страхової послуги. При цьому, ціна є об’єктом договору і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом еквівалентності у страхових відносинах, яке являє собою рівність між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами страховиків. Якщо ціна страхової послуги досить висока, то страховик може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.