Аналіз структури і динаміки формування доходів бюджету Петровського району у 2009-2010 рр

ПЛАН

Вступ

РОЗДІЛ 1. ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛА

1.1 Теоретичні основи доходів  місцевих бюджетів

1.2 Принципи формування  доходів місцевих бюджетів

1.3 Джерела доходів місцевих  бюджетів

Висновки за розділом 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ МІСЬКОГО БЮДЖЕТУ ПЕРТРОВСЬКОГО  РАЙОНУ

2.1 Аналіз ефективності  планової дисципліни міського  бюджету Петровського району

2.2 Аналіз структури і  динаміки  формування доходів  бюджету Петровського району  у 2009-2010 рр.

Висновки за розділом 2

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Висновки за розділом 3

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Місцеві бюджети згідно з  Бюджетним Кодексом України містять  надходження і витрати на виконання  повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які в обов’язковому порядку, спираючись на основні принципи бюджетної системи України, повинні бути збалансованими. Це означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу його надходжень на відповідній території.

Доходи місцевих бюджетів повинні бути надійною та стабільною основою фінансової бази органів місцевого самоврядування. Їхня недостатня кількість сьогодні призводить до того, що вони не можуть забезпечити ефективного впливу органів місцевого самоврядування на соціально-економічні процеси.

Теоретичним підґрунтям курсової роботи є наукові здобутки зокрема таких вітчизняних і зарубіжних вчених – економістів, як О.Василика, О.Кириленко, В.Кравченка, О.Лилик, І.Луніної, В.Опаріна, С.Юрія та інших дослідників фінансів місцевого самоврядування.

Предметом даної курсової роботи є доходи місцевих бюджетів.

Об’єктом дослідження - надходження платежів до місцевого бюджету по Петровському району в місті Донецьк.

Мета полягає у визначенні доходів місцевих бюджетів та джерел їх забезпечення.

Завдання даної курсової роботи є аналіз  джерел формування бюджету міста на прикладі місцевого бюджету по Петровському району в місті Донецьк. За результатами дій зроблено висновки щодо шляхів підвищення доходів місцевих бюджетів.

При аналізі доходів місцевого  бюджету використовувалися наступні методи: методи горизонтального та вертикального аналізу, графічний  метод, та метод порівняння.

РОЗДІЛ 1

ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЕТІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛА

1.1Теоретичні основи  доходів місцевих бюджетів

Доходи місцевих бюджетів є складовою державних доходів  і публічними фінансовими ресурсами  місцевих органів влади.

Доходи місцевих бюджетів становлять фінансову основу місцевого  самоврядування. За своїм змістом  вони формуються у процесі суспільного  відтворення і мобілізуються  органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Доходи місцевих бюджетів є  підсистемою державних доходів  і поділяються відповідно до ланок  бюджетної системи, зокрема на доходи:

• бюджету Автономної Республіки Крим;

• обласних бюджетів;

• бюджетів міст Києва та Севастополя;

• районних бюджетів;

• бюджетів міст обласного  підпорядкування;

• бюджетів міст районного  підпорядкування, бюджетів селищ, сіл  та їх об'єднань;

• бюджетів районів у  містах.

У зв'язку із запровадженням з 2000 р. у бюджетну практику відокремлення  у бюджетах усіх рівнів та видів  загального та спеціального фондів порядок  формування доходів місцевих бюджетів України зазнав змін. Поділ бюджету на два фонди передбачений також і Бюджетним кодексом України. Кошти, які мають загальнодержавний характер і є об'єктом загальнодержавного перерозподілу, надходять до загального фонду бюджету. У спеціальному фонді зосереджуються доходи державних цільових фондів, а також спеціальні кошти бюджетних організацій, які використовуються у спеціальних цілях та мають, головним чином, компенсаційний характер. Зазначені вище концептуальні підходи до поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди  знаходять відображення у складі їх доходів. Окрім цього, складовою спеціального фонду місцевих бюджетів, згідно з Бюджетним кодексом України, є бюджети розвитку місцевих бюджетів.[o,c.43]

Згідно з діючим Бюджетним  Кодексом доходи місцевих бюджетів поділяються на такі структурні розділи:

• податкові надходження;

• неподаткові надходження;

• трансферти;

• доходи від операцій з  капіталом.

Розмежування, закріплення  та формування доходів місцевих бюджетів здійснюється відповідно до положень і норм чинного законодавства  і зокрема, засад Бюджетного кодексу  України. Закріплення доходних джерел мобілізації ресурсів за окремими бюджетами  України на довготривалій стабільній основі і застосування єдиних формульних підходів при визначенні міжбюджетних трансфертів має сприяти зростанню  ролі місцевих бюджетів і їх значення в бюджетній системі України. За таких умов доходи місцевих бюджетів набирають нового змісту, а їх форма  вибудовується до принципів Європейської хартії місцевого самоврядування.

З прийняттям Бюджетного кодексу  відбувалось розмежування та закріплення  джерел мобілізації доходів Державного та місцевих бюджетів. Відбулось закріплення  податків, зборів та обов'язкових платежів за конкретними місцевими бюджетами.

Склад доходів, що закріплюються  за місцевими бюджетами та бюджетами  місцевого самоврядування, визначений у статтях 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу  України. Доходи місцевих бюджетів поділяються  на дві групи:

• Закріплені доходи - доходи, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;
• Власні доходи - доходи , які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Надходження власних доходів  не враховуються при визначенні обсягів  міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, а це сприяє безпосередній  зацікавленості органів місцевого  самоврядування у збільшенні доходної бази.

Закріплені доходи місцевих бюджетів є основою для визначення податкової спроможності території; їх обсяги впливають на обсяги бюджетних  трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

За економічною природою власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, прийнятих місцевими органами самоврядування. Власними можна вважати лише доходи місцевих бюджетів, які можуть одночасно задовольняти таким вимогам: бути територіально локалізованими та безпосередньо залежними від діяльності органів місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд. Найбільш характерними прикладами власних доходів є: місцеві податки і збори; платежі, які запроваджуються органами місцевого самоврядування; доходи від комунального майна та підприємств комунальної власності; штрафи та санкції, пов'язані із формуванням власних доходів.

Закріпленими доходами є такі, що на довготерміновій основі передаються до місцевих бюджетів у повному обсязі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю це загальнодержавні податки, збори або доходи, які формують доходну частину місцевих бюджетів (податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти тощо). Податок з доходів фізичних осіб, відповідно до чинної бюджетної практики, становить найбільш вагому частку закріплених доходів, надходження від якого поділяються певним чином місцевими бюджетами окремих видів .

Власні й закріплені доходи у більшості випадків виявляються  недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти. Трансферти надаються відповідно до передачі чи делегування функцій  органів державної виконавчої влади  місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства має  супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

Власні й закріплені доходи у більшості випадків виявляються  недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти. Трансферти надаються відповідно до передачі чи делегування функцій  органів державної виконавчої влади  місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства має  супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

Згідно з Бюджетним  кодексом України застосовуються такі види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України  затверджується обсяг дотацій вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету  Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Дотація вирівнювання  бюджетам міст Києва та Севастополя, міст республіканського  підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування  і районним бюджетам визначається як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено Бюджетним кодексом і які розраховуються із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів:

• над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування — для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим та міст обласного підпорядкування;
• над доходами, визначеними частиною другою ст. 66 Бюджетного кодексу, — для районних бюджетів.

Субвенція - цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету, в порядку, визначеному тим органом, який його надав.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

• субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
• субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
• субвенції на виконання інвестиційних проектів;
• інші субвенції.

Субвенції з Державного бюджету  України на виконання інвестиційних  проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції на виконання інвестиційних  проектів надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Основні засади надання субвенцій  визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається Законом про Державний бюджет України.

Основними неподатковими  надходженнями до місцевих бюджетів є кошти від приватизації комунального майна, державне мито, адміністративні штрафи та фінансові санкції, відсотки банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевого самоврядування, та ін. Обсяги неподаткових надходжень певною мірою відображають активність органів місцевого самоврядування на фінансовому ринку та ринку праці, діяльність у сфері місцевого господарства і, зокрема щодо розпоряджання належним їм майном, дієвість контрольної роботи місцевих фіскальних органів тощо.

1.2 Принципи формування доходів місцевих бюджетів

Умови трансформації суспільно-економічних  процесів спонукають до пошуку дієвих механізмів мобілізації бюджетних  ресурсів, ефективного їх використання, що сприяло б повноцінному фінансуванню власних і делегованих повноважень  органів місцевого самоврядування. У контексті руху грошових коштів між учасниками, що задіяні у процесі  формування доходів місцевих бюджетів, відбувається процес створення фондів грошових коштів, які набувають форми  власних і закріплених бюджетних  надходжень. З огляду на це особливої актуальності набуває детальне дослідження принципів формування доходів місцевих бюджетів.

Місцеві бюджети згідно з  Бюджетним Кодексом України містять  надходження і витрати на виконання  повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних  адміністрацій та органів місцевого  самоврядування, які в обов’язковому  порядку, спираючись на основні принципи бюджетної системи України, повинні  бути збалансованими. Це означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні  відповідати обсягу його надходжень на відповідній території.

Доходи місцевих бюджетів повинні бути надійною та стабільною основою фінансової бази органів  місцевого самоврядування. Їхня недостатня кількість сьогодні призводить до того, що вони не можуть забезпечити ефективного  впливу органів місцевого самоврядування на соціально-економічні процеси.

Нормативно-правовими та законодавчими актами, які регламентують  процесс формування доходів місцевих бюджетів України, є Конституція України, Бюджетний кодекс України, щорічні закони “Про Державний бюджет України”, щорічні рішення про місцеві бюджети, інші закони України, укази Президента України, відповідні Постанови Кабінету  Міністрів України та нормативні документи органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Варто відзначити, що загальноприйнятих  принципів формування доходів місцевих бюджетів, а також бюджетів органів  місцевого самоврядування у сучасній літературі не існує. Тому є доцільним  відмітити сформульовані принципи наповнення дохідної частини бюджетів на локальному рівні, базуючись на загальноприйнятих  принципах побудови бюджетної  системи  нашої держави, зазначених у Бюджетному кодексі України, Європейської Хартії про місцеве самоврядування.

 Згідно з принципом  демократичності органи місцевого  самоврядування повинні бути  реально незалежними при плануванні, формуванні, затвердженні, аналізі та здійсненні прогнозу обсягів доходів місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, що, відповідно, стимулюватиме їх до пошуку найбільш оптимальних джерел формування доходів місцевих бюджетів. Тобто, забезпечення самостійності місцевих бюджетів повинно здійснюватися не лише шляхом реалізації права органів місцевого самоврядування на самостійний розгляд і затвердження бюджетів, а й шляхом закріплення за місцевими бюджетами різних рівнів такого обсягу доходів, який би забезпечував виконання делегованих їм повноважень.

Згідно з принципом  директивності, правом на визначення складу податкових і неподаткових надходжень, їх ставок, обсягів надходжень міжбюджетних трансфертів володіє держава. Водночас це повинно відбуватись на засадах справедливості, неупередженості, об’єктивності, врахування інтересів і рівня соціально-економічного розвитку адміністративно- територіальних одиниць.

Принцип поділу доходів на податкові, неподаткові та міжбюджетні  трансферти передбачає існування різних методик їх розрахунку. Так, податкові  надходження формуються за допомогою  податкового механізму, неподаткові  надходження – з необов’язкових надходжень, міжбюджетні трансферти надходять від бюджетів вищого рівня  в законодавчо визначеному обсязі.

Дія принципу поділу доходів  на власні та закріплені ґрунтується  на таких положеннях: власними доходами місцевих бюджетів є законодавчо  визначені види надходжень, що є  власною фінансовою базою органів  місцевого самоврядування. Закріплені доходи, відповідно до діючого законодавства, є власними доходами державного бюджету, які на певний період закріплені за місцевими бюджетами, і держава  володіє правом вилучити їх повністю або частково назад. Відповідно, у  такій ситуації основна увага  повинна акцентуватись на власних  доходах.

Ураховуючи основні положення  принципу відповідності доходів  місцевих бюджетів обсягам функцій  органів місцевого самоврядування, варто відмітити те, що величина надходжень до місцевих бюджетів відповідає завданням, що реалізуються за їх рахунок.

Згідно з діючою практикою  формування доходів місцевих бюджетів, органам місцевого самоврядування не вистачає обсягів власних доходів  і закріплених, тому держава змушена  надавати їм фінансову допомогу у  вигляді міжбюджетних трансфертів.

Характерною ознакою принципу повноти є те, що всі види надходжень повністю зараховуються до місцевих бюджетів відповідно до діючих нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Принцип матеріальної зацікавленості в пошуках резервів до збільшення обсягів доходів місцевих бюджетів передбачає таке: при  перевиконанні  плану мобілізації доходів залишаються  вільні залишки бюджетних коштів на фінансування додаткових функцій, що не передбачені рішеннями про  місцеві бюджети. Таким чином, органи місцевого самоврядування отримуватимуть додаткові фінансові можливості для розширення своїх повноважень, наприклад, для фінансування додаткових регіональних чи місцевих програм розвитку, що здійснюються на їх території.

Через контроль із боку відповідних  органів за правильністю формування фондів  грошових коштів органів  місцевого самоврядування реалізовуватиметься  принцип контролю, а принцип гласності  – через поінформованість членів територіальної громади щодо показників джерел, обсягів доходів відповідних  місцевих бюджетів і звітів про їх виконання.

 Щодо дії принципу  реальності, то потрібно зазначити,  що формування доходів місцевих  бюджетів ґрунтується на реальних  показниках економічного та соціального  розвитку держави та її адміністративно-територіальних  формувань, що здійснюються відповідно  до затверджених методик і  правил.

Існування єдиної правової бази, єдиної бюджетної класифікації, єдиних форм, методів, підходів щодо формування доходів місцевих бюджетів усіх рівнів, єдиного порядку ведення бухгалтерського обліку та звітності передбачено умовами застосування принципу єдності.

Дія зазначеного принципу планомірності характеризується тим, що обсяги доходів місцевих бюджетів на наступний рік розраховуються у процесі бюджетного планування на основі планових і прогнозних показників соціально-економічного розвитку як окремої  адміністративно-територіальної одиниці, так і держави загалом.

Системний підхід до формування дохідних частин місцевих бюджетів із врахуванням всіх чинників системи  у тісному взаємозв’язку з  базовими даними передбачено основними  положеннями принципу системності.

Дія принципу стабільності передбачає, з одного боку, стабільні  показники обсягів і джерел доходів, а з другого, – стабільні темпи  приросту надходжень з урахуванням  завдань та функцій, які здійснюються органами місцевого самоврядування. Згідно з принципом  відповідальності учасники бюджетного процесу відповідальні  за свої дії або бездіяльність  на кожній стадії бюджетного процесу.

При дотриманні визначених принципів забезпечуватиметься  оптимальний взаємозв’язок між  різними рівнями місцевих бюджетів, між державним і місцевими  бюджетами.

1.3 Джерела доходів  місцевих бюджетів

Місцеві податки та збори  є головним атрибутом місцевого  самоврядування в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих податків і зборів. В Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів незначна. Вони складають близько 1 % доходів місцевих бюджетів України.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів запроваджують  на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх стягнення та порядок сплати, що передбачається Законом України "Про систему  оподаткування в Україні". Крім того, вказаним законодавчим актом визначено обов'язковість запровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження певних податків і зборів, комунального податку, а також зборів: за паркування автотранспорту, ринкового, за надання ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.

Місцеві органи самоврядування розробляють положення, за кожним видом  місцевих податків та зборів, якими  регламентується порядок сплати та перерахування в місцевий бюджет податків та зборів відповідно до встановленого  переліку та граничних ставок. Органи (підприємства, установи та організації), які мають вести облік платників  податків (зборів) і несуть відповідальність за їх стягнення та перерахування  до місцевого бюджету, затверджують форми звітів за цими податками, порядок  та строки їх надання у податкові  органи, також визначаються органами місцевого самоврядування.

До складу повноважень  сільських, селищних та міських рад, згідно із     ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в  Україні", віднесене право надавати пільги зі сплати місцевих податків і  зборів у вигляді повного або  часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або  відстрочення сплати місцевих податків та зборів.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту  перерахування місцевих податків та зборів до місцевих бюджетів покладається на платників відповідно до чинного  законодавства.

Згідно з Податковим кодексом України, який набрав чинності 1 січня 2011 року, змінився список місцевих податків і зборів, у порівнянні з раніше діючими нормами закону про систему  оподаткування.

Раніше до місцевих податків відносили 14 видів платежів - податок  з реклами, комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у  бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір з осіб, які  беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно-і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак.

Повний перелік місцевих зборів наведено в ст.10 та розділ ХІІ "Місцеві податки і збори" Податкового кодексу (ст.265-268). Згідно з новим податковим кодексом,  до місцевих обов'язкових платежів відносяться:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 1 січня 2012 року, відповідно до п.1 розділу ХІХ НКУ);
• єдиний податок (підрозділ 8 розділу XX "Перехідні положення" про спрощену систему оподаткування, діє до внесення змін до розділу XIV "Спеціальні податкові режими" НКУ);
• збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності;
• збір за місця для паркування транспортних засобів;
• туристичний збір.

Розглянемо більш детально кожен із них.

Платниками податку  на нерухоме майно, відмінне від земельної  ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування  є об'єкт житлової нерухомості. Не є об'єктом оподаткування:

• об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);
• об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом;
• будівлі дитячих будинків сімейного типу;
• садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку;
• об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю;
• гуртожитки.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською  радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

• для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
• для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів  малого підприємництва може застосовуватися  поряд з чинною системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є  платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів);

• податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %;
• податку на прибуток підприємств;
• податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);
• плати (податку) за землю;
• збору на спеціальне використання природних ресурсів;
• збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
• збору до Державного інноваційного фонду;
• збору на обов'язкове соціальне страхування;
• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
• комунального податку;
• податку на промисел;
• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
• внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
• плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"