Аналіз створення і використання нематеріальнихї активів ЗАТ "Лукор"

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………........3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження та оцінки нематеріальних активів підприємства……………………………………………………….......6

1.1    Нематеріальні активи: суть та економічне значення…………………......6

1.2    Структура нематеріальних активів ………………………………………11

1.3   Оцінка та знос нематеріальних активів…………………………………..15

Розділ 2. Аналіз створення і використання нематеріальних активів у ЗАТ „Лукор”……………………………………………………………….……23

1. Організаційно-економічна характеристика ЗАТ „Лукор”………….........23
2. Оцінка фінансового стану ЗАТ „Лукор”………………………………….27
3. Роль нематеріальних активів у діяльності підприємства ……………….34

Розділ 3. Напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів...................................................................................................................41

1. Напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів.……..41
2. Використання міжнародного досвіду оцінки нематеріальних активів…51

Висновки…………………………………………………………………………57

Список використаної літератури……………………………………………….59

ВСТУП

Актуальність теми дослідження, зумовлена тим, що поняття нематеріальних активів для економіки України  є досить новим, обмеженим в використанні, а тому мало вивченим.

Але повсякденне використання комп’ютерних програм, інтелектуальної праці (власності), розвиток науки і техніки зумовлюють потребу правового оформлення та вивченні методів оцінювання нематеріальних активів.

Нематеріальні активи підприємства являють собою частину загального капіталу підприємства. На протязі всього часу діяльності підприємства нематеріальні активи частково відносяться до собівартості продукції. Але їх особливість полягає в тому, що вони можуть на кінець строку визначеного корисного використання:

―   стати не придатними до подальшого використання (100% зносу);

― бути придатними до подальшого використання (їх необхідно проіндексувати і далі використовувати в виробничій діяльності або реалізувати);

― стати більш цінними, ніж їх первинна вартість (необхідна  оцінка вартості).

Мета цієї роботи полягає у вивчені та систематизації основних методичних принципів і організаційних основ вдосконалення управління, контролю і аудиту нематеріальних активів підприємства в умовах діючого законодавства.

Для досягнення визначеної мети в роботі поставлені наступні задачі:

― вивчення теоретичної та методологічної основи оцінки та зносу нематеріальних активів підприємства;

― вивчення організаційно-економічних характеристик підприємства та його вплив на оцінювання та знос нематеріальних активів підприємства;

― розглянути питання ролі нематеріальних активів у діяльності підприємства;

― розглянути досвід використання міжнародного досвіду оцінки нематеріальних активів;

― дослідження основних напрямків оцінки та зносу нематеріальних активів підприємства.

Предметом дослідження є методика оцінювання та зносу нематеріальних активів підприємства. У якості об’єкта дослідження обрано ЗАТ „Лукор”.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є Конституція  України, закони та законодавчі акти України, постанови Уряду України з питань вдосконалення господарської діяльності, бухгалтерського і податкового обліку та аудиту в умовах сучасної облікової політики, навчальні та фахові видання .

У процесі дослідження  вивчені праці вітчизняних і  зарубіжних економістів, інструктивні матеріали, вказівки і рекомендації.

Крім того вивчені  первинні матеріали підприємства ЗАТ  «Лукор», зокрема щодо використання нематеріальних активів цього підприємства, де було виявлено, що у зазначених матеріалах недостатньо вивчені питання оцінки та зносу в сучасних умовах господарювання. Для детального вивчення цих і інших питань написана ця випускна робота.

Випускна бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, визначенні мета, основні задачі, об’єкти дослідження, розкрита практична цінність розроблених пропозицій і рекомендацій.

У першому розділі випускної роботи «Теоретичні основи дослідження та оцінки нематеріальних активів підприємства» розглянуті питання суті та економічного значення нематеріальних активів, розкрита їх структура та сновні види вартісної оцінки та питання зносу нематеріальних активів.

У  другому розділі  «Аналіз створення і використання нематеріальних активів у ЗАТ „Лукор”» розглянута організаційно-економічна характеристика підприємства та його фінансовий стан, а також роль нематеріальних активів у діяльності підприємства.

У третьому розділі «Напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів» представлені напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів та використання міжнародного досвіду оцінки нематеріальних активів.

У висновку сформульовані основні  висновки та пропозиції з оцінки та зносу нематеріальних активів підприємства.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження та оцінки нематеріальних активів підприємства

1.1 Нематеріальні активи: суть та економічне значення

Термін «матеріальний» (англ. -  tangible) походить від латинського   «tangere» та означає «торкатися», «відчувати», іншими словами все те, що має матеріальне, відчутне єство.  У свою чергу «нематеріальний» (англ. – intangiblе) означає невідчуваючу, нематеріальную власність, яку не можна відчути, тому що її субстанція нематеріальна.

Нематеріальні активи – це частина майнового комплексу організації, використовувана в господарській діяльності протягом періоду, що перевищує 12 місяців, і що приносить дохід.

До нематеріальних активів можна  віднести:

- виняткове право патентовласника на винахід, промисловий зразок, корисну модель;

- виняткове авторське право на програми для ЕОМ, бази даних;

- майнове право автора або іншого правовласника на топології інтегральних мікросхем;

- виняткове право власника на товарний знак і знак обслуговування, найменування місця походження товарів;

- виключні права патентовласника на селекційні досягнення;

- ділова репутація організації;

- організаційні витрати (витрати, пов’язані з освітою юридичної особи, визнанні у відповідальності із засновницькими документами частиною внеску учасників у статутний капітал підприємства.

Нематеріальні активи досить не однородні за своїм складом, за характером використання чи експлуатації, за рівнем впливу на фінансовий стан підприємства та результати господарської діяльності, тому необхідно диференційований підхід до їх аналізу та включення у економічний оборот.

У практичній роботі слід враховувати  наступні принципи класифікації і формування нематеріальних активів:

1. По мірі участі у виробництві:

• функціонуючі (що працюють) нематеріальні активи, використання яких приносить підприємству дохід в справжній період;
• нефункціонуючі (непрацюючі) нематеріальні активи, які не використовуються з яких-небудь причин, але можуть використовуватися в майбутньому.

2. По мірі відчуження:

• відчужувані - повністю передавані при їх продажі, передачі, оренді;
• невідчужувані - що залишаються у власності підприємства-власника при частковій передачі прав на їх використання.

3. По мірі впливу на фінансові результати підприємства:

• об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити дохід прямо, за рахунок впровадження їх в експлуатацію;
• об'єкти нематеріальних активів, опосередковано ті, що впливають на фінансові результати.

4. По мірі правової захищеності:

• нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами, патентами, ліцензіями);
• нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами, патентами, ліцензіями).

5. По міри вкладення інтелектуальної праці працівників даного підприємства:

• першоособові - тобто об'єкти нематеріальних активів, які розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;
• пайові - тобто об'єкти нематеріальних активів, розроблені спільно з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;
• придбані з боку - тобто об'єкти нематеріальних активів, які отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

До складу нематеріальних активів не включаються інтелектуальні і ділові якості персоналу організації, їх кваліфікація і здібність до праці, оскільки вони невід`ємні від своїх носіїв і не можуть бути використані без них.

Той факт, що об'єкту обліку можна поставити деяке облікове найменування, вказує на те, що він ідентифікуємий і розпізнаваний. Момент ідентифікації, за оцінкою багатьох фахівців, вельми спірний. Проте, до нематеріальних активів можуть бути віднесені об'єкти, що відповідають наступним умовам:

1. відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;
2. можливість ідентифікації (виділення, відділення) організацією від іншого майна;
3. використання у виробництві продукції, при виконанні робіт або наданні послуг або для управлінських потреб організації;
4. використання протягом довгого часу, тобто терміну корисного використання, тривалістю понад 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців;
5. організацією не передбачається подальший перепродаж даного майна;
6. здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) в майбутньому;
7. наявність належно оформлених документів, підтверджуючих існування самого активу і виняткового права в організації на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва, інші охоронні документи, договір поступки (придбання) патенту, товарного знаку і тому подібне).

Інвентарним об'єктом нематеріальних активів вважається сукупність прав, що виникають з одного патенту: свідоцтва, договори поступки прав і тому подібне. Основною ознакою, за якою один інвентарний об'єкт ідентифікується від іншого, служить виконання ним самостійної функції у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг або використанні для управлінських потреб організації.

Нематеріальні активи враховуються за первинною і залишковою вартістю. Первинна вартість нематеріальних активів залежить від джерела їх придбання.

Нематеріальні активи приймаються до обліку у випадках:

• придбання;
• внесення засновниками в рахунок вкладів в статутній капітал;
• здобуття за договором дарування і інших випадках безвідплатного здобуття, і інших вступів.

При придбанні нематеріальних активів, за плату первинною вартістю є величина фактичних витрат організації на придбання, в яку включаються:

• суми, що сплачуються організацією за укладеним договором купівлі-продажу;
• суми, що сплачуються стороннім організаціям за інформаційні і консультативні послуги, пов'язані з придбанням нематеріальних активів;
• винагороди, що сплачуються посередницькою організацією, через яку отримуються нематеріальні активи;
• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням, і витрати по доведенню нематеріальних активів до стану, в якому вони придатні до використання.

Первинною вартістю нематеріальних активів  визнається:

* для об'єктів, придбаних в рахунок вкладу в статутній капітал, - грошова оцінка, погоджена засновниками (учасниками) організації;

* для об'єктів, отриманих організацією за договором дарування і в інших випадках безвідплатного здобуття, - ринкова вартість на дату оприбутковування;

* для об'єктів, придбаних по договорах, що передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими засобами, - вартість товарів (цінностей), переданих або підлягаючих передачі організацією, встановлювана виходячи з ціни, по якій в порівнюваних обставинах організація зазвичай визначає вартість аналогічних товарів (цінностей).

Проблема визнання і віднесення об'єкту обліку до нематеріальних активів  досить складна і суперечлива. Грань, що відокремлює нематеріальні активи від витрат майбутніх періодів, досить невизначена. Їх можна згрупувати таким  чином (табл. 1.1).

Таблица 0.1

1.2 Структура  нематеріальних активів

Нематеріальні активи –  це права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

Нематеріальні активи включають  певну сукупність елементів.

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту. Власники об’єктів промислової власності отримують виключні права на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтва на товарний знак.

Патентом – це виданий державним органом (патентним відомством) документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене в патенті технічне вирішення. Патент має дві частини: патентну грамоту та патентний опис.

Патентна грамота – складається в обмеженій кількості примірників і передається патентовласникові. Вона містить ім’я патентовласника (найменування фірми) і автора, найменування технічного вирішення, що є об’єктом патенту, та інші відомості, які визначають характер і обсяг виключного права.

В патентному описі наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному описі має бути достатнім для того, щоб практично застосовувати об’єкт патенту.

Патентовласник може заборонити будь-якій особі використовувати об’єкт патенту без спеціального дозволу. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за межі кордонів.

Правова основа винаходів  і промислових зразків здійснюється на основі його державної реєстрації.

Авторське право – це система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних та художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ та їх взаємовідносин з іншими контрагентами. Власник авторського права або правонаступник має виключне право використовувати продукт своєї інтелектуальної діяльності.

Правовий захист місця  походження товару виникає на підставі його реєстрації. Фізична або юридична особа, яка зареєструвала місце  походження товару, отримує свідоцтво, яке підтверджує право на його використання. Але це право не є виключним. Тому власник свідоцтва не може давати ліцензії на використання місця походження товару іншим особам.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю  підприємства, не мають спеціального правового захисту. Але їх розголошення може нанести шкоду інтересам власника. Тому вони є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності  на нематеріальні ресурси можлива  або шляхом їх використання самим власником, або наданням, з його дозволу, такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це такий договір, у відповідності з яким, власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знаку, комерційної тайни (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання, в певних межах, своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

Передача прав власності  може бути застережена різними умовами  відносно терміну та обсягу використання. У відповідності з цим розрізняють декілька видів ліцензій.

Добровільна ліцензія характерна тим, що в ній ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору. В якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника.

 Звичайна ліцензія залишає ліцензіару право особистої експлуатації, технічного рішення і можливості укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіату права виключного користування об’єктом ліцензії. Але ліцензіар зберігає за собою право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об’єктом ліцензії протягом зазначеного у договорі періоду.

Об’єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, що захищене патентом. Об’єктом безпатентних ліцензій є не захищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох  патентів та пов’язаних з ними ноу-хау. Така угода включає в себе, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультативних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супроводжуючі поставки сировини, обладнання, комплектуючих.

За виконання об’єкту  ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Найбільш поширені серед них: періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати.

Періодичні  відрахування (роялті) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продаж, до собівартості виробництва або у розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж являє собою по суті фактичну ціну ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також здійснюватися шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом.

1.3 Оцінка та знос нематеріальних активів

Специфіка нематеріальних активів обумовлює особливості  їх оцінки та обліку. В міжнародній  практиці існує кілька методів оцінки нематеріальних активів фірми: за собівартістю, за покупною вартістю, за ринковою вартістю.

В зв’язку з затвердженням  Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 8 "Нематеріальні активи", схвалене Методологічною радою з  бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України. Починаючи з 2000 року поняття “нематеріальні активи” дещо змінилось та визначається як:

“Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.” [12]

Вартість нематеріального  активу, створеного підприємством, включає  прямі витрати на оплату праці, прямі  матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності  для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо). Всі витрати, що пов’язані зі створенням нематеріальних активів, окремо за їх видами, збираються на окремому субрахунку бухгалтерського обліку, де і відбивається його собівартість.

Вартість нематеріальних активів може збільшуватись  на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і  підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

Якщо нематеріальні  активи купують в процесі діяльності підприємства, то вони оцінюються за їх покупною вартістю.

Якщо підприємство приймає  рішення продати будь-які свої нематеріальні активи або вкласти  їх в статутний фонд іншого підприємства, виникає потреба провести оцінку їх ринкової вартості. Для цього у кожному конкретному випадку застосовуються спеціальны методи.

На нематеріальні активи нараховується знос (амортизація). Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.

При визначенні строку корисного  використання об'єкта нематеріальних активів слід ураховувати:

- строки корисного використання подібних активів;

- моральний знос, що передбачається;

- правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Якщо такі умови визначити  неможливо, то амортизація нараховується  із застосуванням прямолінійного методу.

Підприємство може здійснювати  переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об'єкта нематеріального активу слід переоцінювати  всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Переоцінена первісна вартість та знос об'єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу  та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Переоцінка об’єктів нематеріальних активів впливає  на додатковий капітал або витрати, в залежності від дооцінки чи уцінки.

Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання.

Списання нематеріальних активів оформлюється актом на списання.

Оцінка –це комплекс заходів юридичного, економічного, організаційно–технічного і іншого характеру, направлених на встановлення цінності об'єкту оцінки як товару.

Мета оцінки і подальше її використання мають бути чітко  сформульовані, оскільки від цього  залежить стандарт оцінки, об'єм і структура необхідної для оцінки інформації, можливі рекомендації оцінювача.

Стандарти оцінки – нормативно закріплені вимоги до виконання робіт експертом за оцінкою.

Цілями, для  яких потрібна оцінка, можуть бути:

1. Майбутня операція з продажу або покупки оцінюваної власності.
2. Розділ майна між власниками підприємства.
3. Виділення з крупного підприємства невеликої життєздатної фірми.
4. Сплановане поглинання одного підприємства іншим.
5. Реорганізація фірми.
6. Ліквідація підприємства.
7. Оподаткування.
8. Негрошові внески в інші компанії.

Вартість в обміні (exchange value) передбачає вірогідну ціну продажу за умови, що умови обміну об'єкту власності відомі обом сторонам і операція є взаємовигідною.

Найбільшою формою цієї вартості, що часто зустрічається, є обгрунтована (справедлива) ринкова вартість (fair market value). Під нею розуміється найбільш вірогідна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, по якій в день оцінки власність могла б перейти з рук добровільного продавця в руки добровільного покупця в результаті комерційної операції на відкритому конкурентному ринку за умови, що обидві сторони діють компетентно, обачливо і без примусу.

 При формуванні  ринкової вартості необхідно  враховувати наступне:

1. Між сторонами немає жодних особливих взаємин (наприклад, материнська і дочірня компанії) і вони діють незалежно кожна в своїх інтересах без змови і шахрайства.
2. Тривалість експозиції (маркетинговий період) у будь-якому випадку має бути достатньою, щоб власність привернула до себе увагу адекватної кількості покупців.
3. Ринкова вартість розуміється як вартість майна, розрахована без врахування торгівельних витрат і яких-небудь супутніх податків.

Стандарт ринкової вартості розраховується завжди, коли замовником оцінки є продавець.