Аналіз умов ефективного спілкування працівників, рекомендації щодо їх використання на ТОВ «ІНВЕСТ»

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

Кафедра менеджменту 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему: « Аналіз умов ефективного спілкування працівників, рекомендації щодо їх використання на ТОВ «ІНВЕСТ»»

з дисципліни: «Менеджмент»

 

 

 

 

Студентка ________________

                                                            (підпис)

 

Керівник: ________________

                                                            (підпис)

    

                                                      ________________

                      (оцінка)

 

 

 

 

Київ 2011

З М І С  Т

 

ВСТУП………………………………………………………….………….………...3

Розділ  І. Теоретичні основи спілкування………………………………………..…5

1.1.Визначення спілкування, його класифікація……………..…….……………...5

1.2.Функції, форми та засоби спілкування………………………………………....8

1.3.Спілкування і міжособистісні відносини………………………..................…12

Розділ  ІІ. Дослідження умов спілкування  працівників ТОВ «ІНВЕСТ»……….16

2.1.Загальний  опис діяльності ТОВ «ІНВЕСТ»…………………………………..16

2.2.Характеристика  умов спілкування трудового колективу…………………....18

2.3.Особливості  спілкування керівника і підлеглого………………................….22

Розділ  ІІІ. Рекомендації щодо вдосконалення  умов ефективного спілкування на   

                  ТОВ «ІНВЕСТ»………...………………………………….…………....26

3.1.Шляхи  усунення комунікативних бар’єрів у спілкуванні……..…………….26

3.2.Пропозиції  щодо досягнення взаєморозуміння у спілкуванні…...………….33

ВИСНОВКИ………………………………………………………..……….………40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………..…………….………42

ДОДАТОК…………………………………………………..………………………43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Актуальність  даної теми очевидна для кожної людини: важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію  взаємодії, сприймання і розуміння  суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі  спільної діяльності людей, де спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.

Метою спілкування  є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі  певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність.

Специфіка спілкування  в процесі діяльності полягає  у створенні можливості організації  та координації діяльності її окремих  учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Мета: проаналізувати умови ефективного спілкування працівників та розробити рекомендації щодо їх використання на ТОВ «ІНВЕСТ».

Об’єктом  дослідження є: процес взаємодії спілкування працівників ТОВ «ІНВЕСТ».

Предметом даної курсової роботи є процес розкриття принципів, підходів та оцінки умов ефективного спілкування працівників ТОВ «ІНВЕСТ».

Завдання  роботи:

• Вивітлити теоретичні основи спілкування та навести його класифікацію.
• Розглянути функції, форми та засоби спілкування.
• Зробити опис діяльності ТОВ «ІНВЕСТ».
• Дослідити умови спілкування працівників ТОВ «ІНВЕСТ».
• Дати рекомендації щодо усунення комунікативних бар’єрів у спілкуванні працівників ТОВ «ІНВЕСТ».
• Розробити пропозиції щодо досягнення взаєморозуміння у спілкуванні працівників ТОВ «ІНВЕСТ».

Курсова робота складається  з трьох розділів, у яких послідовно досліджуються поставлені питання.

Методичну основу дослідження становлять сучасні теорії психології менеджменту. Різним аспектам цих проблем присвячено праці Бодалева А.А., Дунець Л.М., Лозиниці В.С., Філоненко М.М., Чайки Г.Л. та ряду інших авторів.

Під час написання  курсової роботи були використані підручники з менеджмену, психології, етики та психології менеджменту, а також дослідження Урбанович А., опубліковані на сайті Освіта.ua.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Теоретичні основи спілкування.

1.1.Визначення спілкування, його класифікація.

Спілкування є самостійною і специфічною  формою активності особистості з метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами суспільного життя, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування [2,c.28].

Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера.

Спілкування - одна із граней способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А  спосіб життя - це не тільки те, що і  як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується. У ході спілкування  можуть скластися взаємини різного  характеру: взаєморозуміння, взаємовплив, непорозуміння, конкурентність, конфліктність, конфронтація тощо. У спілкуванні здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи певною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.      

У деяких наукових працях ототожнюється поняття "комунікація" і "спілкування". Разом з тим  між ними є різниця. Зазначимо, що комунікація - це передача інформації, повідомлення, відомостей. Комунікація, насамперед, пов'язана з опосередкованим спілкуванням, передачею інформації за допомогою технічних засобів (телефон, телетайп тощо), а також через засоби масової інформації. Спілкування - це взаємний обмін повідомленнями з внутрішнім психічним змістом, тобто це завжди двосторонній процес, який можливий лише між живими істотами.

Спілкування двох індивідів, які є його активними  суб'єктами, передбачає налагодження спільної мовленнєвої діяльності, переважно  діалогічного типу, активний обмін  інформацією, взаємовплив. Його ефективність вимірюється тим, наскільки вдалося  здійснити цей вплив. Це означає  зміну самого типу взаємин, що склалися між учасниками. Щодо ступеня включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне і неформальне спілкування.

Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми. Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, "контакт масок", світське і ділове:

• Формально-рольове спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, керівник і підлеглий, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.
• "Контакт масок" - спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується ставлення до іншої людини.   
• Світське спілкування - спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за  якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.
• Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників. 

Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).

Існують різноманітні класифікації видів спілкування:

1.Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі). Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина "присвоює" ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: з ким поведешся, від того і наберешся.

2.Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

3. Залежно від кількості  партнерів можна виділити такі типи спілкування:

• людина - людина - міжособистісне;
• особистість - група;
• внутрішньогрупове (між членами групи);
• міжгрупове.

4. Офіційне  і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

5. Вербальне  і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

6. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.

Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

7. За  метою спілкування можна поділити  на біологічне та соціальне.  Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму

(пов'язане  з задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

8. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене [4,c.97-120].

1.2.Функції, форми та засоби  спілкування.

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій — інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

1.Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

2.Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

3.Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків [15,c.113].

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт - це одиничний акт, в якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів складають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) - аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат. interaction - взаємодія) розуміють безпосередню міжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини "виконувати роль іншого", уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.

Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії - співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратеги і тактики спілкування [5,c.42].

Всі засоби спілкування  поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Мова —  це система звукових сигналів, письмових  знаків та символів, з допомогою  яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення  — це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.

Мовлення  в науковій літературі розділяють на усне та письмове.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль  мовлення притаманний повсякденному  спілкуванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний  офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний  для різних наукових праць.

Вербальне спілкування  завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне  спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням  жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування).Дистанція спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб’єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція  між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

• інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;
• міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) —         0,5-1,2 м;
• соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2—3,7 м;
• публічна дистанція — 3—7 м і більше.

При будь-якому  спілкуванні правильно обрана дистанція  істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є  візуальний контакт, оскільки саме погляди  можуть сказати набагато більше ніж  слова. Візуальний контакт допомагає  регулювати розмову.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

Врахування  всіх факторів невербального спілкування  надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб’єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів. Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки.

На думку  багатьох спеціалістів менеджменту, мистецтво успішного ведення переговорів визначають такі моменти:

• необхідно підтримувати баланс між потребами вашої організації та інтересами ваших працівників або тих людей, з якими ви намагаєтеся укласти угоду;
• на переговорах слід зберігати почуття симпатії до іншої сторони, рахуватися із її думкою;
• необхідно займати чітку позицію при виникненні протилежних думок;
• не можна забувати, що ваш співрозмовник може бути людиною, що вихована в традиціях іншої культури.

Отже, процес спілкування  є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.

Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспектів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших  дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні  різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях [5,c.47].

1.3.Спілкування і міжособистісні  відносини.

Міжособистісні відносини - це відносини з близькими нам людьми; це відносини між батьками і дітьми, чоловіком і дружиною, братом і сестрою. Звичайно, близькі особисті стосунки не обмежуються колом сім'ї, в таких відносинах часто перебувають люди, що живуть разом під впливом різних обставин.

Загальний фактор у цих  відносинах - це різного роду почуття прихильності, любові і відданості, а також бажання зберегти ці відносини. Але якщо виникають неприємності між нами і близькими нам людьми, це звичайно набуває для нас першорядне значення.

Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їх найважливіша специфічна риса - емоційна основа. Тому міжособистісні стосунки можна розглядати як фактор психологічного «клімату» групи. Емоційна основа міжособистісних відносин означає, що вони виникають і складаються на основі певних почуттів, що народжуються у людей по відношенню один до одного. Розрізняються три види, чи рівня емоційних проявів особистості: афекти, емоції і почуття. Емоційна основа міжособистісних відносин включає усі види цих емоційних проявів.

Відносини між людьми не складаються  лише на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність задає і інший ряд відносин, опосередкованих нею [1,c.157].

Міжособистісні відносини - це сукупність зв'язків, що складаються між людьми у формі почуттів, суджень та звернень один до одного.

Міжособистісні відносини  включають:

1) сприйняття і розуміння  людьми один одного;

2) міжособистісну привабливість  (тяжіння і симпатія);

3) взаємодія та поведінку  (зокрема, рольове).

Компоненти міжособистісних  відносин:

• когнітивний компонент - включає в себе всі пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уява. Завдяки цьому компоненту відбувається пізнання індивідуально-психологічних особливостей партнерів по спільній діяльності та взаєморозуміння між людьми. Характеристиками взаєморозуміння є:

а) адекватність - точність психічного відображення сприймають особистості;

б) ідентифікація - ототожнення  індивідом своєї особистості  з особистістю іншого індивіда;

• емоційний компонент - включає позитивні або негативні переживання, що виникають у людини при міжособистісному спілкуванні з іншими людьми:

а) симпатії чи антипатії;

б) задоволеність собою, партнером, роботою і т.д.;

в) емпатія - емоційний відгук на переживання іншої людини, яка  може проявлятися у вигляді співпереживання (переживання тих почуттів, які  відчуває інший), співчуття (особистісного  ставлення до переживань іншого) і  співучасті (співпереживання, супроводжуване сприянням);

• поведінковий компонент - включає міміку, жестикуляцію, пантоміма, мова і дії, що виражають відносини даної людини до інших людей, до групи в цілому. Він відіграє провідну роль у регулюванні взаємовідносин. Ефективність міжособистісних відносин оцінюється станом задоволеності - незадоволеності групи та її членів.

Види міжособистісних  відносин:

• виробничі відносини - складаються між співробітниками організацій при

вирішенні виробничих, навчальних, господарських, побутових  та інших проблем і припускають  закріплені правила поведінки співробітників по відношенню один до одного. Поділяються  на відносини:

а) по вертикалі - між керівниками і підлеглими;

б) по горизонталі - відносини між співробітниками, що мають однаковий статус;

в) по діагоналі - відносини між керівниками одного виробничого підрозділу з рядовими співробітниками іншого;

• побутові взаємини - складаються поза трудової діяльності на відпочинку

та у побуті;

• формальні (офіційні) відносини - нормативно передбачені взаємини,

закріплені  в офіційних документах;

• неформальні (неофіційні) стосунки - стосунки, які реально складаються

при взаєминах  між людьми і виявляються у  перевагах, симпатіях чи антипатіях, взаємних оцінках, авторитеті і т.д.

На характер міжособистісних відносин роблять  вплив такі особистісні особливості, як стать, національність, вік, темперамент, стан здоров'я, професія, досвід спілкування  з людьми, самооцінка, потреба у  спілкуванні та ін.

Етапи розвитку міжособистісних відносин:

1) етап знайомства - перший етап - виникнення взаємного  контакту, взаємного сприйняття  і оцінки людьми один одного, що багато в чому обумовлює  і характер взаємин між ними;

2) етап приятельських  відносин - виникнення міжособистісних відносин, формування внутрішнього ставлення людей один до одного на раціональному (усвідомлення взаємодіючими людьми достоїнств і недоліків один одного) і емоційному рівнях (виникнення відповідних переживань, емоційного відгуку і т.д.);

3) товариські  відносини - зближення поглядів  та надання підтримки один  одному; характеризуються довірою [3,c.100].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ. Дослідження умов спілкування  працівників ТОВ «ІНВЕСТ».

2.1.Загальний опис діяльності  ТОВ «ІНВЕСТ».

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ» створюється на підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законодавчих актів України. Товариство є юридичною особою. Підприємство знаходиться у приватній формі власності. Кількість штатних працівників налічує 45 осіб.

ТОВ «ІНВЕСТ» створено в 1999 році. З початку свого існування підприємство працювало у напрямку закупівлі-продажу продуктів. Питання виробництва на той момент було актуальним, але існував ряд проблем, через які створення власного виробництва було ускладнено. У той час ринок субстанцій для власного виробництва продуктів був недостатньо сформований, а окремі позиції взагалі були відсутні.

Процес становлення  був нелегким: нагромадження певного  науково-дослідного потенціалу, пошук  відповідального персоналу - все  це вимагало чималих зусиль.

Особлива  увага приділяється частині, де задіяно  людський фактор - це важливо.

Продаж продукції супроводжується всією необхідною документацією, що підтверджує її якість.

Сьогодні  всі продукти, які поступають на підприємство пройшли реєстрацію. ТОВ «ІНВЕСТ» зі сміливістю може затверджувати про високу якість своєї продукції.

Основними цілями ТОВ «ІНВЕСТ» є здійснення підприємницької діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі, виробництво товарів народного вжитку, продукції виробничого та промислового призначення, будівництва, надання послуг, громадського харчування, а також проведення іншої підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

При підборі  працівників, ТОВ «ІНВЕСТ» висуває такі вимоги:

• вища освіта, досвід роботи, професіоналізм;
• толерантність, психічна стійкість, конкурентоздатність, орієнтація на професійну діяльність, емоційна врівноваженість, креативність, відповідальність, уміння взаємодіяти, працювати в колективі, готовність вирішити складне питання;
• додержуватись вимог статуту товариства, виконувати рішення загальних зборів; сприяти товариству в здійснені його діяльності;
• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Організацізна структура ТОВ «ІНВЕСТ» складається  з адміністрації (директор, головний адміністратор, секретар), відділу кадрів (начальник відділу кадрів), фінансового відділу (фінансовий директор, касир), кур’єрського відділу (старший кур’єр, кур’єр), бухгалтерії (головний бухгалтер, бухгалтери), системного відділу (системний адміністратор, програміст), відділу головного інженера (головний інженер, механік, електрик), відділу охорони праці (інженер по охороні праці), торгового відділу (начальник торгового відділу, менеджер з постачання, менеджер зі збуту, торгові представники), відділу логістики (начальник транспортного відділу, водії, механік), складу (комірник,вантажники), охорони (начальник охорони, охоронці), господарчого відділу (прибиральниці). (Детальніше розглянуто у додатоку А).

Головними задачами, які ставить перед собою ТОВ  «ІНВЕСТ» є:

• здійснення оптової та роздрібної торгівлі, імпортно-експортої діяльності;
• виготовлення, переробка, реалізація, оптова, роздрібна торгівля продуктами харчування та харчовими добавками;
• виготовлення упаковки, здійснення фасування та пакування продуктів харчування;
• торгово-закупівельна діяльність, в тому числі організація заготівельних пунктів, контор, в тому числі за межами міста та області;
• закупівля сільськогосподарської продукції у населення за готівку;
• науково-дослідні, проектні роботи;
• створення робочих місць для населення;
• забезпечення підприємства заробітною платою;
• забезпечення персоналу нормальними, прийнятними умовами праці, а споживачів — продукцією.