Банковские операции. 9

35

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ………………………………………………………………………3

Розділ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РЕСУРСІВ БАНКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ФОРМУВАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ…………………………………………………………..5

1.1Характеристика нормативно- правової бази, щодо порядку формування банківських ресурсів в сучасних умовах……………………………………….5

1.2 Класифікація ресурсів, їх структура та характеристика…………………..7

1.3 Економічні нормативи що характеризують ресурсний потенціал банку..17

Розділ 2. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ РЕСУРСІВ ПАТ КБ ПРИВАТБАНКУ.19

2.1 Принципи формування ресурсів в умовах економічної та фінансової кризи………………………………………………………………………….….19

2.2 Стратегія управління ресурсами банку…………………………………....22

2.3Оцінка ефективності формування ресурсного потенціалу……………….26

Розділ 3.УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ У ПАТ КБ ПРИВАТБАНКУ……………………………………………………...29

3.1Методи підвищення ресурсного потенціалу на рівні усієї банківської системи…………………………………………………………………………..29

3.2 Принципи удосконалення ресурсної  бази в ПАТ КБ ПриватБанку і шляхи підвищення її ліквідності…………………………………………………..…..32

3.3 Основні напрямки  діяльності, щодо оптимізації ресурсного потенціалу………………………………………………………………………37

ЗАКЛЮЧЕННЯ………………………………………………………………...41

СПИСО ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВВЕДЕННЯ

     За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до  комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Внаслідок цього посилилася конкуренція  в банківському середовищі.

Економічне зростання в Україні значною мірою залежить від стабільного функціонування та розвитку комерційних банків, передусім – від рівня їх капіталізації, обсягів здійснюваних активних операцій, кредитування реального сектора економіки країни.

Для визначення надійності комерційного банку перш за все аналізують його ресурси, які являються основними показниками  результативності його фінансової діяльності.

Банківські ресурси – це основа основ  діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків.

Таким чином метою даної роботи є  економічне і законодавче обґрунтування методів оцінки ресурсного потенціалу комерційного банку.

   Предметом дослідження – являється механізм  управління ресурсами банку, та їх класифікація.

   Об'єктом даної роботи являеться безпосередньо ресурсний потенціал ПАТ КБ ПриватБанку.

   Задачі, поставлені перед даною роботою: визначення поняття та складових ресурсів  комерційного банку, розгляд основних нормативів оцінки формування ресурсів комерційного банку , визначення необхідності формування банком ресурсної бази.

Під впливом змін у розробці регулювання банківської діяльності, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб тощо можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

         Актуальність даної теми , як-ніяк доречна в умовах економічно- фінансової кризи. Тому що ресурси банку, являються основним показником стабільної і прибуткової діяльності банку.

Розділ1.ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РЕСУРСІВ БАНКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ФОРМУВАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

1.1 Нормативно-правова база, що визначає порядок формування банківських ресурсів

Закон України ""Про Національний банк України" є одним із найважливіших норматив них документів в сфері банківської діяльності. В частині регулювання ресурсною базою банку він визначає, такі основні аспекти.

Нормативи обов'язкового резервування, Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком;

2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років;

3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;

4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;

5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначае такі основні моменти стосовно ресурсної бази банку структура капіталу банку, розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку, порядок формування статутного капіталу банку, емісії акцій банку та паїв банку, адекватність капіталу, резервний та інші фонди банку.

Інструкція затверджено постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р N 492  "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах". Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти).

Постанова Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року N 516 "Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Вимоги цього Положення щодо порядку залучення банками України вкладів (депозитів) за договорами банківського рахунку застосовуються до кореспондентських рахунків, якщо інше не встановлено законом.

Інструкція №368 "Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні".

В цій інструкції йдеться про базу для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за рахунок капіталу згідно з вимогами цієї інструкції, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів. Ця Інструкція вводиться з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів.

1.2 Класифікація ресурсів, структура та їх характеристика

Для здійснення комерційної i господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.

Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти.

Власний капітал банку:

— статутний капітал;

— інші власні кошти.

Залучені та позичені кошти:

— депозити до запитання;

— строкові депозити.

Вклади населення в загальній cyмi банківських зобов'язань

         Позичені кошти на міжбанківському ринку в загальній cyмi ресурсі. Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування.

Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро. Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України.

Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розміру, передбаченого цією статтею.

Статутний капітал банку формується відповідно до вимог цього Закону, законодавства України та установчих документів банку. Формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" протягом строку його дії. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залученого капіталу, а не власного.

Залучений капітал включає:

· кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів; 

· кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань банку (облігацій та векселів); 

· кошти, отримані від інших комерційних банків;

· позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ. [2]

Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути буд-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників та за строками використання коштів. 

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

· депозити суб'єктів господарської діяльності;

· депозити фізичних осіб;

· депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

· депозити до запитання;

· строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. 

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких клієнтів. 

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб'єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

· чітко встановлений строк зберігання;

· оформляються депозитною угодою;

· не використовуються для здійснення поточних платежів;

· при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками: 

· спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

· спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);

· термін обертання (строкові і до запитання);

· умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.[Додаток №2]

До залученого капіталу комерційного банку належать також кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань (облігацій та векселів). Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів. [4]

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосамента. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім'я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

· розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

· отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

· регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов'язкового резервування;

· встановлення більш тісних ділових стосунків між банками.

Кредитні відносини між комерційними банками здійснюються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов'язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів. 

Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням.

Якщо комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов'язана з обліковою ставкою НБУ і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності. Разом з тим, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи.

Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

Комерційні банки позичають кошти у Національного банку України шляхом одержання кредитів через:

· закриті кредитні аукціони;

· ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

· операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною;

· рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.

1.3 Економічні нормативи що характеризують ресурсний потенціал банку

Регулювання діяльності банку длягарантування стабільності,він використовує відповідні інструкції і постанови,це використовуеться для виконання банком своєчасно своїх зобов'язання перед вкладниками,а також регулюють неправильне розподілення ресурсів,і втрату капітала через ризики,котрі притаманні банківській справі.

Згідно з законом України “Про Національний банк України” і згідно з законом  України «Про банки i банківську діяльність» Національний банк України устанавлює порядок визначення   регулятивного капіталу банку і такі економічні нормативи, котрі є обов*язковимидля виконання банківської установи:

                      нормативного капіталу:

                      мінімальний розмір регулятивного капіталу,

                      адекватністьрегулятивного капіталу,

                      адекватність основноого капіталу;

                      нормативи ліквідності:

                      миттева ліквідність,

                      поточна ліквідність,

                      короткострокова ліквідність;

                      нормативи кредитного ризику:

                      максимальний розмір кредитного ризику на одного контрагента ;

                      великих кредитних ризиківа ;