Банкрутство підприємства: механізм визначення і шляхи подолання. 2

 

 

Миколаївький міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

 

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра обліку та оподаткування

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

«економіка підприємства»

на тему :

«Банкрутство підприємства: механізм визначення і шляхи подолання»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав

Студент  3 курсу

Групи ФК-31

Ватаманюк  О.Є.

Керівник

Домбровська  Л.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв  - 2014

Зміст

 

Вступ

Розділ 1.Теоретичне обґрунтування банкрутства

1. Поняття банкрутства, його суть та ознаки
2. Порядок оголошення підприємства банкрутом. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
3. Шляхи запобігання банкрутству

Розділ 2. Дослідження підприємства «Сінта-Сервіс» на рахунок банкрутства

2.1 Дані про діяльність підприємства  «Сінта-Сервіс»

2.2 Аналіз фінансового стану  підприємства «Сінта-Сервіс»

2.3 Дослідження підприємства «Сінта-Сервіс»  за допомогою схеми Альтмана

Розділ 3.Підвищення ефективності роботи підприємства «Сінта-Сервіс»

3.1 Основні напрямки покращення  фінансового становища підприємства

3.2 Заходи, щодо підвищення ефективності  роботи підприємства «Сінта-Сервіс»

3.3 Підрахунок результатів діяльності  підприємства з урахуванням впроваджених  заходів

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Актуальність обраної теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі.  Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.  Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).   

    На сьогоднішній день для більшості  українських підприємств характерним  є більш або менш однакове  коло проблем:

• зміна економічного середовища, в якому вони існують;
• втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
• зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
• нестабільність правового поля.

    Крім  того, процес приватизації також  призвів до корінної зміни  принципів управління підприємством, зачепив основи його існування.  В ході приватизації держава  втратила роль адміністратора, передав  її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління  – правлінню на чолі з головою.  Саме ж підприємство опинилося  в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників.  По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі.  Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації. 

    Щоб  процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої  шкоди економіці держава повинна  активно виконувати свою регулюючу  роль у формуванні відносин  власності. А для цього необхідно  мати відповідну зважену законодавчу  базу. 

Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн.  Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30.  У США в 2002 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.

 

 

 

 

 

         Розділ 1. Теоретичне обґрунтування банкрутства

банкрутство фінансовий

Поняття банкрутства, його суть, ознаки

 

Банкрутство – визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури[9]. Ліквідація підприємства у зв’язку з банкрутством представляє особливий інтерес для підприємців, бухгалтерів, аудиторів. Це пов’язано, передусім, з недосконалістю законодавства у цій сфері, що породжує на практиці безліч проблем. Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох осіб:

1)підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити  свої вимоги і претензії для  того, щоб вони були враховані  при погашенні боргів за рахунок  майна банкрута;

2)найманих  працівників, з якими у першу  чергу мають бути здійснені  розрахунки, а також яким забезпечені  певні гарантії при звільненні;

3)підприємств, що можуть виступити в ролі  санаторів і тому зацікавлені  у створенні досконалого механізму  банкрутства. Банкрутство – складний  процес, який може бути охарактеризований  з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного  тощо. Власне, процедура банкрутства  є кінцевою стадією невдалого  функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної  ритмічної роботи і фінансових  ускладнень[11,ст. 47]. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес в Україні регулює Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство",а також такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону "Про банкрутство". Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення. Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві[2,ст. 19]. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства:

1)політичні;

2)соціально-економічні;

3)науково-технічні;

4)зовнішньоекономічні.

Внутрішні причини банкрутства:

1)брак  стратегічного плану розвитку;

2)низька  якість менеджменту;

3)недосконалість  механізму ціноутворення;

4)збільшення  дебіторської заборгованості;

5)утримання  зайвих робочих місць;

6)технологічна  неузгодженість процесу виробництва;

7)брак  довготермінового інвестування;

8)дефіцит  власних оборотних коштів;

9)нераціональна  організаційна структура.

Рух до кризового стану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах ±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану[14,ст.57].

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з поданням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми. Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу підприємства, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства[11,ст.78]:

1) неправильне  визначення місії фірми та  її виробничого профілю;

2) низькі  підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

3) низька  кваліфікація управлінського персоналу  фірми;

4) неадекватний  маркетинг;

5) велика  частка позикового капіталу;

6) низька  кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

7) неадекватність  трансакційних витрат.

Наступний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво[11,ст.78]. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат[11,ст.78].

Рівень використання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідності активів. Швидкість обороту коштів, тобто,швидкість перетворення їх на гроші, безпосередньо впливає на ї платоспроможність підприємства[11,ст.132].

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат. Так, фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить до зниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втрати конкурентної переваги фірми, а внаслідок цього — до банкрутства.

На етапі спаду виробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але стан погіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єкта господарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторів може призвести до прискореного його банкрутства.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях життєвого циклу підприємства і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

У разі розвитку виробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляє фірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок, утрата фірмою прибутку та банкрутство.

Аналогічно діють і інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапах життєвого циклу фірми, підприємства. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвести тільки один фактор — різке зниження сукупного попиту[5,ст.72]. Інші фактори не мають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливість ужити потрібних запобіжних заходів.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі розвитку підприємства[13,ст.12].

 

 

 

 

 

1. Порядок оголошення підприємства банкрутом. Приховане,фіктивне та зумисне банкрутство

 

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових:

1)процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи;

2)виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів;

3)санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди;

4)визнання боржника банкрутом;

5)процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника[12,ст.115].

Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності) [14,ст.68]. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою[9]. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності[9]. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку[9]. Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1)неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати  свої платіжні зобов'язання, строк  оплати яких настав. Зовнішньою  ознакою неплатоспроможності боржника  є припинення ним будь-яких платежів;

2)загроза  неплатоспроможності[3,ст.59]. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає неможливість виконати платіжні зобов'язання своєчасно. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на підставі аналізу оперативного фінансового плану боржника.

Законодавства про банкрутство переважної більшості країн виділяють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності - перевищення заборгованості підприємства над вартістю його активів (майна) [7,ст.45]. Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань. Не пізніше, ніж на п’ятий день з дати подання заяви суд має призначити арбітражного керуючого-розпорядника майна, який жодним чином не є кредитор, а розпорядок майна призначається на строк не більше шести місяців.

До головних обов’язків розпорядника майна належать: розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; ведення реєстру вимог кредиторів; повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів; ужиття заходів для захисту майна боржника; виявлення ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до банкрутства; надання арбітражному суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника, пропозицій щодо можливості відновлення його платоспроможності[9]. На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви щодо порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника та обґрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника[7,ст.56]. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні розглядаються ознаки його реальної або потенційної неплатоспроможності. За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру[7,ст.57]. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців[4,ст.58]. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести місяців[4,ст.58]. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію).

Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура - це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника[9].

У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб'єкт господарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.

Приховане банкрутство − навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних[11,ст.99]. Мотивами та цілями прихованого банкрутства є навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних; спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства; прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д[4,ст.78].

Умисне банкрутство − це умисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів[4,ст.79].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Шляхи запобігання банкрутству

 

Запобігання банкрутству головним чином передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності[5,ст.45]. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів: ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці, а також ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів. Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є санація. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій, зазначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з могутньою кампанією; випуском нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[7,ст.101].

Дехто з вітчизняних авторів із санацією ототожнює лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміною організаційної та виробничої структури боржника[14,ст.168]. Досудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником майна боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку справи про банкрутство[3,ст.98].

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу і т. ін.

Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється поетапно: визначається доцільність і можливості проведення санації; обґрунтовується концепція санації; визначається напрямок її здійснення; обирається форма санації; розробляється план санації; проводиться сама процедура санації[6,ст.75].

Санація може бути спрямована на рефінансування боргу господарюючого суб'єкта. Така санація здійснюється зазвичай для допомоги господарюючому суб'єктові в усуненні його неплатоспроможності. Санація, спрямована на реструктуризацію господарюючого суб'єкта. Така санація здійснюється при більш важких масштабах кризового фінансового стану господарюючого суб'єкта й вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. При санації, проведеній до порушення справи про банкрутство проводяться наступні заходи: реорганізаційні(злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), фінансово-економічні, технічні, інвестиційні, управлінські, організаційно-господарські, правові[5,ст.156].

При санації, проведеній під час провадження в справі про банкрутство: реструктуризація; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв, відстрочка й розстрочка платежів, списання частини платежів; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника та інші заходи[14,ст.25].

Можливі і дотації та субвенції з державного бюджету. У такій формі сануються державні підприємства, хоча законодавчо й не заборонена санація приватних підприємств. Ця форма санування пов’язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою й міжгалузевою переорієнтацією діяльності господарюючого суб'єкта; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями з ініціативи органів, уповноважених управляти державним майном. У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості.

 

 

Розділ 2. Дослідження підприємства «Сінта-Сервіс» на рахунок банкрутства

 

2.1 Дані про діяльність підприємства  «Сінта-Сервіс»

 

Для своєї роботи я обрала приватне підприємство «Сінта-Сервіс», яке створено з метою здійснення виробничої, комерційної і посередницької діяльності, а також для задоволення громадських потреб у його продукції, роботах, послугах та реалізації на основі здобутого прибутку соціальних та економічних інтересів засновників та трудового колективу. Воно є юридичною особою і засноване на приватній власності, має відокремлене майно,самостійний баланс, розрахунковий і валютний розрахунки у банківських установах, свій власний товарний знак, печатки та штампи.

Основними напрямками роботи підприємства є водопровідні і каналізаційні роботи(улаштування водопровідних і каналізаційних мереж;улаштування протипожежних систем, включаючи устаткування автоматичного гасіння пожежі; устаткування водопровідного і санітарного устаткування, роботи з реконструкції, відновлення, ремонту); різні види спеціалізованої торгівлі товарами( спортивною, мисливською, вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю тощо), оптова торгівля виробами і товарами без конкретної спеціалізації. Також «Сінта-Сервіс» проводить оптову торгівлю автомобільним паливом, мастильними матеріалами, будівництвом, а саме: виконанням монтажних і будівельних робіт під час нового будівництва, знесення будівель, земляні роботи, розвідувальне буріння та свердління, дренажні роботи на будівельних ділянках, будівництво всіх типів будинків та цивільних споруд, будівництво полів, майданчиків, покриттів спортивних і рекреаційних споруд. Це підприємство також проводить спорудження несучих і огороджувальних конструкцій будівель і споруд, роботи по будівництву доріг і аеродромів, електромонтажні, пусконалагоджувальні роботи; виконує проектні, ремонтні, налагоджувані, оздоблювальні, монтажні та сантехнічні роботи. Розробляє різноманітну проектно-вишукувальну, конструкторську, технологічну документацію. Займається будівництвом мостів, естакад, шляхопроводів для доріг, шосе, автомагістралей. Будує та надає технічне обслуговування передавальним станціям супутникового зв’язку. Проводить роботи з гідроізоляції конструкційних споруд, встановлює протипожежні сигналізації, системи охоронної сигналізації, антени, ліфти в будинках та ескалатори. Улаштовує в будинках тепло-, звуко- та вібраційної ізоляції, систем опалення, вентиляції, охолоджування, кондиціонування повітря. Встановлює газові мережі та газове устаткування, вікна, двері, дверні та віконні коробки, сходи, устаткування кухонь, пересувні перегородки. Наносить на стіни всі види штукатурки. Укладає підлогу в будинках та інших будівельних об’єктах керамічною, бетонною та іншою плиткою. Облицьовує стіни керамічною, бетонною або кам’яною плиткою. Розробляє проекти, пов’язані з нерухомістю, накопиченням фінансових та людських ресурсів, необхідних для реалізації проектів, пов’язаних з нерухомістю. Виробляє будівельні матеріали, тротуарну плитку. Виробляє та продає обладнання, інструмент, допоміжні матеріали для авто малярних майстерень. Займається продажем лаків, фарб для кузовних елементів автотранспортних засобів. Виробляє полімерні матеріали, добуває дорогоцінне каміння та виготовляє прикраси з нього. Займається ремонтом та експлуатацією об’єктів трубопровідного транспорту (аміакопроводів, нафтового комплексу),а також меліоративних систем. Проводить будівництво, проектування та експлуатацію об’єктів атомної енергетики, а також надає послуги з їх експлуатації. Виготовляє упаковки, в т.ч. для продуктів харчування та промисловості. Виробляє пакувальний матеріал в т.ч. полімерний, металевий, паперовий, комбінований. Виконує аерофотозйомку, топографічно-геодезичні, картографічні роботи. Переробляє вторинну сировину, утилізує відходи, впроваджує «НОУ-ХАУ»,відкриття у масове виробництво. Проводить операції з нерухомістю, земельними ділянками, земле оціночні та землевпорядкувальні роботи. Організовує громадські зв’язки між підприємствами, організаціями, установами з питань будівництва та реалізації продукції. «Сінта-Сервіс» організовує прокат автомобілів, здійснює оптову та роздрібну торгівлю авто товарами, нафтопродуктами та паливо-мастильними матеріалами. Організовує культурне дозвілля у вигляді концертних і шоу програм. Займається організацією внутрішнього і зарубіжного туризму.