МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 

Кафедра фінансів 
 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА 

“ БАНКРУТСТВО ТА ПОРЯДОК ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА” 
 
 
 

       Керівник  роботи

       Ст. викл.                                                                         В. О. Калишенко 
 
 
 
 

       Студент 2 курсу

       заочного  відділення,

       спеціальність 7.050104-2

       “Фінанси”                                                                        Н. Л. Потерайко  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Кіровоград 2011 р. 

     Зміст 

Розділ  І. Банкрутство та порядок ліквідації підприємства

     Вступ……………………………………………………………….3

         1.1 Банкрутство підприємства як чинник його ліквідації……....5

         1.2 Аспект формування механізму банкрутства в Україні……...7

          1.3 Підстави для застосування банкрутства……………………...8

          1.4 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів                   

                 господарювання……………………………………………….9

           1.5 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів…12

      Висновки до розділу І…………………………………………....14

Розділ  ІІ. Визначення фінансових результатів та оцінка                                                               

        ефективності господарської  діяльності ТОВ  «Ангел»...18

      Рішення.......................................................................................23

      Висновки до розділу ІІ..............................................................39

      Використана література............................................................40 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І.  Банкрутство та порядок ліквідації підприємства

      Вступ

      Актуальність  теми дослідження. В Україні зміни  економічної системи здійснюються вже більше десяти років, але значна частина суб'єктів господарювання так і не зуміла адаптуватися до сучасних умов. Перед державою постала проблема стиковки реформ на двох рівнях господарювання – макроекономічному та мікроекономічному. Тому в даний час однією із основних перешкод для забезпечення економічного росту стає повільний процес перетворень на рівні промислових підприємств. Для подолання негативних тенденцій, що склалися, необхідно, перш за все, забезпечити реальне реформування підприємств промисловості як основного елемента економічної структури народного господарства.

      Сучасний  стан промислового сектора економіки  характеризується низьким рівнем завантаження виробничих потужностей, високим рівнем фізичного та морального спрацювання, наявністю в структурі активів підприємств витратних об'єктів, низькою конкурентоспроможністю значної частки вітчизняних промислових товарів. Подібні явища свідчать про те, що існує гостра необхідність пошуку ефективних методів адаптації вітчизняних підприємств до умов ринку і досягнення економічної стабільності. У зв'язку з цим стала приділятись велика увага, як на практиці, так і в наукових дослідженнях, розробці і аналізу можливостей застосування різних методів управління змінами. Згідно визначення Н. Тома, концепція такого управління охоплює всі заплановані, організовані та контрольовані зміни в області стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства.

      Сучасний  стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

      Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Об’єктом  дослідження курсової роботи є сфера фінансової діяльності підприємств.

      Предмет дослідження –банкрутство та порядок ліквідації підприємства. 

      Метою курсової роботи є дослідження банкрутство та порядок ліквідації підприємства, а також формулювання висновків і узагальнень, які стосуються означеної теми.

      Мета  роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

• ознайомитись з поняттям банкрутство, порядок і умови визнання підприємство банкрутом;
• дослідити суть процесу ліквідації підприємства;
• висвітлити основні елементи управління процесом ліквідації підприємства;
• дослідити процес ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій).

1.1 Банкрутство підприємства  як чинник його  ліквідації

      Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України "Про  банкрутство" під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

      За  нормальних умов господарювання акціонери  та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня  прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства – спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан "технічної неплатоспроможності". Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

      Зарубіжний  досвід показує, що спрогнозувати банкрутство  можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних  ознак. Цілком можливим є виявлення  початкових ознак банкрутства через прогнозування "ціни підприємства" на найближчу та довгострокову перспективу.

      Зниження  прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань  означає зниження її ціни. Ціна фірми  – це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал "зникає". Ось це і є повне банкрутство – банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

      Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох суб'єктів фінансово-господарських відносин:

• підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для тої о, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;
• найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;
• підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

      Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів.

      Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів  виробництва і збуту, значне падіння  виробництва, що характеризується як кризова  ситуація, слід розглядати не як збіг негативних обставин (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці. 

1.2 Аспект формування механізму банкрутства в Україні

     До  недавнього часу для більшості суб’єктів  господарювання процеси банкрутства  були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).

     Крім  того, процес приватизації також призвів  до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.

     В цілому фактори, які є передумовою  банкрутства підприємств можна  згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві. Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів. Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.

     Щоб процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ “Про власність”, Земельному кодексу, ЗУ “Про банкрутство підприємств” та іншим законам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ.

       Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн.  

1.3 Підстави для застосування банкрутства

      Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначеним статтею 1 Закону “Про банкрутство” — неспроможність суб'єкта як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до Арбітражного суду, яка називається “заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи”. З такою заявою до Арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів — громадянин чи юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

      Кредитор  може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи лише у тому разі, якщо остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні вимоги (або сплатити борги за виконавчими документами) протягом одного місяця.

      Із  заявою про порушення справи про  банкрутство до Арбітражного суду може звернутися боржник із власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і майнове становище.

      Заявники  можуть відкликати свої заяви на будь-якій стадії 
провадження, але до прийняття Арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом. Якщо заявником є боржник, він має право відкликати свою заяву лише за згодою кредиторів. 

1.4 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів                   

       господарювання

      Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств  та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

      Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

      Призначені  арбітражним судом ліквідатори  утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

      Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

      Оцінка  ліквідаційної вартості збанкрутілого  підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

      На  думку провідного американського оцінювача  Ш. Пратта, ліквідаційна вартість –  це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

      У світовій практиці розрізняють поняття  упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни "упорядкована ліквідаційна вартість" і "вимушена ліквідаційна вартість". За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

      Величина  ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, вважає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

      Зарубіжна практика виокремлює певні етапи  технологічної послідовності процесу  розрахунку впорядкованої ліквідаційної  вартості підприємства:

• перший етап – розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;
• другий етап – оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;
• третій етап – обчислення обсягів зобов'язань підприємства;
• четвертий етап – визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

      Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

      Визначення  ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами. 

1.5 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів 

      Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

• по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);
• по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;
• по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;
• по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

      Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через  викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

      У світовій практиці загальновживаними  способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

      У разі, коли суб'єктом банкрутства  є унітарне державне підприємство або  господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

      Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

      Ліквідаційна  комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність  реалізації об'єктів ліквідаційної  маси та критерії їхнього відбору  для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

Висновки до розділу І

Основні напрями запобігання  банкрутства

      Заходи  по усуненню банкрутства підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

      Все це в значній мірі пов'язано з  реформуванням підприємств, під  яким розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій економіці принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні. Це передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів: ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці, а також ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів.

      Таким чином, цілями антикризової стратегії підприємств повинні бути:

• забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства на підставі оптимального поєднання власних і залучених джерел засобів;
• отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності, достатнього для задоволення всіх своїх потреб при здійсненні основної, інвестиційної і фінансової діяльності .

      Для цього держава повинна проголосити, що її головною метою є макроекономічне  регулювання і боротьба з інфляцією  на основі підтримки національного  виробництва. Тому необхідно:

• розробити систему економічних і фінансових показників на всіх рівнях, а також підтримки базових галузей економіки;
• створити умови, що забезпечують підприємствам можливість заробити практично відсутні в них власні оборотні засоби;
• прийняти економічні заходи, що розширюють можливість підприємств по використанню залучених засобів, для цього необхідно понижувати облікову ставку НБУ до світового рівня, ввести державну гарантію за деякими кредитами для окремих підприємств;
• прийняти ефективні заходи щодо різкого скорочення неплатежів по залученню таких ринкових інструментів як комерційний кредит, вексель, чек;
• змінити податкову політику, спрямувавши її на стимулювання виробництва та інвестицій;
• визначити ступінь ліквідності і платоспроможності підприємства;
• спрямувати митну політику на захист національного виробника і конкурентноздатних товарів.