Банкрутство як багатокроковий керований процес

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічного аналізу і фінансів 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни:  “Управління фінансовою санацією”

на тему: “Банкрутство – як багатокроковий керований процес”

                                                                                     Виконав студент V курсу

                                                                           економічного факультету 

                                                        групи Ф-04-М

                                                            Лавриненко А.В.

                                                                 Керівник: Зінченко 

                                                             Олена Антонівна 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кривий Ріг

2008

ЗМІСТ 

Вступ……………………………………………………………………………….3 

Розділ 1. Теоретичні основи процесу банкрутства

1.1  Банкрутство підприємства: його сутність та види ……………..……5

         1.2  Управління процедурою банкрутства…...………………………….10

         1.3  Нормативно-правове регулювання банкрутства……………………15 

Розділ 2. Динаміка та управління процесом банкрутства  ПП “Ксенія”

         2.1 Загальна характеристика діяльності  ПП “Ксенія”…………………..19

        2.2 Аналіз основних показників фінансового стану ПП «Ксенія»..23

     2.3 Оцінка ймовірності банкрутства ПП «Ксенія»….28 

Розділ 3. Шляхи удосконалення діяльності підприємства щодо запобігання банкрутству

    3.1 Недоліки законодавства про банкрутство  та шляхи їх усунення….. 36

    3.2 Заходи, щодо запобігання банкрутству  підприємства...……………..41

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….......44 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….....45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

       Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності. Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

       За  цих умов необхідна сучасна, адекватна  ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і практичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.

       У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати к власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

       Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

       Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох суб'єктів фінансово-господарських  відносин:

• підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для тої о, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;
• найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;
• підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

       Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований  з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 1 

       ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ПРОЦЕСУ БАНКРУТСТВА 
 

       1.1 Банкрутство підприємства: його сутність та види 

       Банкрутство - це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

       У свою чергу, під неплатоспроможністю  розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

       З економічної точки зору банкрутство  є неспроможністю суб'єкта продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок  її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

       Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього  як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.[3, c. 78]

       Внаслідок порушення справи про банкрутство  виникає комплекс процесуальних  правовідносин щодо: порушення провадження  у справі, забезпечення грошових вимог  кредиторів, попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутрм і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

       Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон  визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії - суб'єкти підприємництва, які називаються у Законі боржниками або банкрутами.

       Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у  справі про банкрутство, банкрутом - після того, як арбітражний суд  прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

       З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

       Поняття банкрутства характеризується різними  його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств: [5, c.347]

       1. Реальне банкрутство. Воно характеризує  повну нездатність підприємства  відновити в майбутньому періоді  свою фінансову стійкість і  платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно являється банкрутом юридично.

       2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплато-спроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

       3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує  навмисне створення керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

       4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує  свідомо помилкове оголошення  підприємством про свою неспроможність  з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

       Передумови  банкрутства різноманітні - це результат  взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати  в такий спосіб. [12, c.214]

       Внутрішні фактори:

       1. Дефіцит власного оборотного  капіталу як наслідок неефективної  виробничо-комерційної діяльності  чи неефективної інвестиційної  політики.

       2. Низький рівень техніки, технології  й організації виробництва. 

       3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок - високий рівень собівартості, збитки.

       4. Створення наднормативних залишків  незавершеного будівництва, незавершеного  виробництва, виробничих запасів,  готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й створюється його дефіцит.

       5. Погана клієнтура підприємства, яка платить з запізненням  чи не платить зовсім через  банкрутство, що змушує підприємство  самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

       До  зовнішніх факторів відносяться наступні: [12, c.216]

       1. Економічні: кризовий стан економіки  країни, загальний спад виробництва,  інфляція, нестабільність фінансової  системи, ріст цін на ресурси,  зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може стати не під силу підприємству.

       2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньо-економічна політика держави, розриви економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

       3. Посилення міжнародної конкуренції  в зв'язку з розвитком науково-технічного  прогресу.

       4. Демографічні: чисельність, склад  народонаселення, рівень добробуту  народу, культурний рівень суспільства,  що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

       5. Неплатоспроможність пов'язана з  недосконалим податковим законодавством (провина держави), коли підприємство, одержавши від покупця кошти,  повинне сплачувати податки. Виходить парадокс — невигідно бути законослухняним суб'єктом. Якщо сплатиш усі податки, не одержавши гроші від покупця, то станеш банкрутом, і навпаки, не сплатиш податків — можна сподіватися на їхню відстрочку чи прощення, але банкрутом не будеш.

       Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії  внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною  і політичною системою руйнування суб'єктів  господарювання на 1/3 зв'язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.

       Таким чином, у законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства  підприємств. Банкрутство підприємств  обумовлено різноманітними факторами  як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не дивлячись на статистику розвинутих країн, в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами. 
 

       1.2 Управління процедурою банкрутства 

       Згідно  зі статтею  4  Закону  провадження  у  справах  про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (далі - АПК) з урахуванням особливостей, передбачених Законом.

         Отже Арбітражні суди,  розглядаючи   справи  про  банкрутство, повинні застосовувати ті статті або відповідні частини статей АПК, які мають універсальний для судового  розгляду  характер.

       Провадження  у  справах  про  банкрутство  складається  з процедур  встановлення  факту  неплатоспроможності   боржника   та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження,   виявлення   усіх   можливих кредиторів  і  санаторів,  санації  або визнання  боржника  банкрутом.  Останнім  етапом   провадження   є процедура  задоволення  вимог  кредиторів  за  рахунок  ліквідації майнових  активів  банкрута.  Усі  зазначені  процедури  складають цілісне і відокремлене від позовного  процесу  провадження,  метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.[8.c 5]

       Підставою для порушення Арбітражним  судом  справи  про  банкрутство  є   письмова   заява будь-кого з кредиторів,  боржника,  органів  державної  податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби. Прокурори   також   мають   право   звертатись   до Арбітражного суду із заявами в  інтересах  громадян  і  держави  в порядку,    передбаченому    Законом.   

       Сторонами у справах  про  банкрутство  є  кредитори,  а  у окремих випадках, -  збори  або  комітет кредиторів  і  боржник  (після  винесення  постанови  в   порядку, передбаченому  статтею  13   Закону,   боржник   набуває   статусу банкрута).

       Порушуючи  справу  про  банкрутство  за   заявою   кредитора, Арбітражний суд повинен виходити з такого.

       Кредиторами,  що  мають  право  порушити   справу   про банкрутство, можуть бути  будь-які  фізичні  або  юридичні  особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові  вимоги  до боржника,  крім   кредиторів,   майнові   вимоги   яких   повністю забезпечені заставою. Зазначені документи повинні свідчити про те, що  боржник  неспроможний  задовольнити  протягом  одного   місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити  борг  за  виконавчими документами.

       Кредитор повинен подати  як  доказ неплатоспроможності боржника копію неоплаченого розрахункового документа про безспірне стягнення коштів з  банківського  або  кореспондентського  рахунку боржника  з  довідкою  банку,  який  здійснює  розрахунково-касове обслуговування боржника, про  те,  що  цей  документ  вміщений  до картотеки на окремий  позабалансовий  рахунок  9929  "Розрахункові документи обов'язкові  до  сплати"  (далі  -  картотека).  Довідка банківської установи повинна зазначати дату, з якої  розрахунковий документ вміщений до картотеки.

       Кредитор  має право звернутись до Арбітражного суду  з  відповідною заявою  після  закінчення  одного  місяця  з  дня  вміщення   його розрахункового  документа  про  безспірне  стягнення   коштів   до картотеки.

       Кредитор, чия вимога  забезпечена  заставою,  має  право звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство в частині вимог, незабезпечених заставою, або якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

       Усі вимоги кредиторів мають  бути  заявлені  виключно  у точно обрахованій сумі у національній валюті України. Якщо  вимогу заявлено  в  іншій  валюті,  така  вимога   підлягає   конвертації заявником   у   національну   валюту   за   курсом,   встановленим Національним банком України на дату подання вимоги до Арбітражного суду. Крім розміру вимоги заяви кредиторів мають містити  підстави вимоги та зазначення доказів, що обґрунтовують вимогу  (документи, що підтверджують борг).

       Заява  боржника  про  порушення  справи  про  банкрутство повинна містити: [8,c 7]

• найменування Арбітражного суду, до якого вона подається;
• найменування боржника, його місцезнаходження;

       -  зазначення  банків,   що   здійснюють  розрахунково-касове  обслуговування, їх місцезнаходження;

• перелік його кредиторів і боргів;
• перелік документів, що додаються до заяви.

       До  заяви  боржника  додаються:  список  його  кредиторів   і боржників; бухгалтерський баланс; аудиторський висновок,  а  також довідка обслуговуючого банку (банків) про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком  коштів  і вміщені до картотеки. До заяви  боржника  обов'язково  мають  бути додані його установчі документи, а також  документи,  що  свідчать про  його  фінансове  і  майнове  становище  (претензії,   позови, виконавчі документи тощо).

       Арбітражний суд відмовляє у прийнятті  заяви про порушення справи про  банкрутство, якщо: боржник не є  юридичною  особою  або  не  включений  до Реєстру суб'єктів  підприємницької діяльності; подано заяву про визнання  банкрутом  юридичної  особи, яка ліквідована або реорганізована  (крім  реорганізації  у  формі перетворення

       Арбітражний суд повертає заяву боржника також  у разі неподання ним аудиторського висновку.

       Відповідно  до статті 6 Закону заява кредитора  чи боржника може бути відкликана заявниками  до  прийняття  Арбітражним  судом постанови про визнання боржника банкрутом. [7.c 7]

       Відкликання заяви боржником здійснюється  лише  за  письмовою згодою  усіх  осіб,  які  визнані  Арбітражним  судом  кредиторами відповідно до вимог статті 10 Закону.

       Порядок  ведення  попереднього  і  наступних  засідань  у справі про банкрутство  визначається суддею.

       У  попередньому  засіданні  суд  має  остаточно   з'ясувати обґрунтованість  заяви кредитора про наявність  і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до  суду  самого боржника  у  попередньому  засіданні  з'ясовуються   ознаки   його реальної чи потенційної неплатоспроможності.

       Встановивши ознаки неплатоспроможності боржника,  Арбітражний суд своєю ухвалою зобов'язує заявника подати за  його  рахунок  до офіційного друкованого органу Верховної Ради України  чи  Кабінету Міністрів України (газети "Голос  України"  і  "Урядовий  кур'єр") оголошення про  порушення  справи  про  банкрутство.  В  газетному оголошенні повинні обов'язково міститися  реквізити,  зазначені  в статті 8 Закону.  Заявник  повинен  подати  до  Арбітражного  суду примірник газети з надрукованим оголошенням.

       Оскільки  в  Законі  не  обмежений  строк  подачі   заявником зазначеного  оголошення,  Арбітражний  суд  може   своєю   ухвалою призначити його, якщо заяви про порушення справи  про  банкрутство надійшли і від інших кредиторів.

       Зазначена ухвала надсилається усім виявленим кредиторам.

       Якщо  заявник  не  виконає  вимоги  ухвали  щодо   публікації оголошення в призначений строк, Арбітражний  суд має право залишити його заяву про порушення справи про банкрутство  без  розгляду. За наявності інших заяв  про  порушення  справи  про  банкрутство   Арбітражний   суд зобов'язує подати відповідне оголошення кредитора, чия  заява  про порушення справи про банкрутство надійшла другою. Ця ухвала  також надсилається усім виявленим кредиторам.

       В провадженні у справах про  банкрутство  встановлені  три процесуальні строки:

            1. Провадження у справі  повинно   бути  порушено  не  пізніше п'яти днів з дня надходження заяви;

            2. Попереднє засідання у справі  проводиться  не  пізніше   як через місяць з  дня   порушення  провадження  у  справі;

            3. Виявлення кредиторів і санаторів   проводиться  у  місячний  строк з дня опублікування   оголошення  про  порушення   справи  про банкрутство.

       Строки  інших   процесуальних   дій   у   цьому   провадженні призначаються  Арбітражним судом.

       Арбітражний  суд  припиняє  провадження  у  справі   про банкрутство, якщо:

       1. боржник не є юридичною особою  або не включений до  Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

       2. юридична особа  боржника  ліквідована   або  реорганізована (крім реорганізації  у формі перетворення);

       3. затверджені умови санації юридичної  особи боржника;

       4.  встановлена  відсутність   боргу,  або   боржник   виконав  зобов'язання  перед   усіма   кредиторами,   або   відповідно   до законодавства з боржника  списана  заборгованість,  або  на  заяву боржника кредитори не висунули майнових вимог;

       5. припинені  зобов'язання,  які  були  підставою  для  вимог кредиторів,  або  відповідно   до   законодавства   заборгованість боржника реструктуризована;

       6. вимоги усіх кредиторів повністю  забезпечені заставою;

       7. затверджено ліквідаційний баланс. 
 

       1.3 Нормативно-правове регулювання банкрутства 

     Відповідно  до Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу. Все законодавство  України приймається на основі Конституції  і повинне відповідати їй. Ретельний аналіз стосунків фінансової санації, дослідження структури управління визначають особливості розвитку виробничої системи.

       Це  відбувається в нерозривному зв'язку з ієрархією правових норм, яка  вимагає додаткової градації нормативних  актів по мірі їх впливу на систему стосунків, рівню узгодженості з іншими правовими нормами, тривалості дії в часі і глибини наслідків, які досягаються.

       Нормативно-правові  акти органів централізованої виконавчої влади, і самоврядування регіонального  видаються в різних формах (рішення, розпорядження, накази, роз'яснення, листи і так далі) і містять правові норми, що не повинні перечити змісту законодавчих актів країни. Вживання протизаконних або суперечливих норм створює загрозу економічним інтересам інших суб'єктів стосунків фінансової санації і банкрутства, тому може викликати з їх боку відповідні дії, що веде до виникнення проблем або конфліктів в стосунках.

       Оскільки  законодавство України з питань банкротства динамічно формується і оновлюється, попереднім етапом вивчення банкрутства в кожному випадку стає аналіз нормативних вимог відносно їх відповідності закону, узгодженості між ними, виявлення протиріч і тому подібне. Законодавством відносно санації і банкрутства вважається сукупність нормативно-правових актів, які регулюють цей сектор суспільних відносин і визначають справила гри для суб'єктів відносин.

       23 розділ Господарського кодексу  України містить основні позиції  відносно процедури визнання  підприємства банкрутом в статтях  209-215. У Господарському кодексі  містяться лише загальні підходи, які застосовуються до боржника-банкрута в господарському комплексі регіону. Детальніші норми і правила поведінки суб'єктів стосунків фінансової санації і банкрутства містить спеціальне законодавство України.

       У якості основного законодавчого акту у фінансовій санації виступає закон "про відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом", який став новою редакцією Закону "Про банкрутство". Примітно, що за короткий термін економічних трансформацій це вже друга редакція Закону, яка зазнала істотних змін, і безперервно оновлюється сьогодні. Цей факт підтверджує ще раз складність і неоднозначність соціально-економічного явища банкрутства в господарському комплексі, налаштовує фахівців на ретельне і зважене використання наданих повноважень в управлінні фінансовою санацією підприємства.