ЗМІСТ 
 

ВСТУП________________________________________________________3

РОЗДІЛ 1 СУТЬ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ БІОІНДИКАЦІЇ___________5

РОЗДІЛ 2 ЛІХЕНОІНДИКАЦІЯ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ МЕТОД БІОІНДИКАЦІЇ СТАНУ ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА_____________10

РОЗДІЛ 3 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ МЕТОДІВ БІОІНДИКАЦІЇ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ЗА ДОПОМОГОЮ РОСЛИН____________13

3.1 Загальні свідчення щодо методів________________________________13

3.2 Визначення рослин-індикаторів та рослин-моніторів________________15

РОЗДІЛ 4 РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМІВ РОСЛИН НА ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ___________________________________________________17

4.1.Реакція на забруднення атмосфери діоксидом сірки_________________17

4.2.Реакція на забруднення атмосфери фтороводнем та фторидами_______18

4.3.Реакція  на забруднення атмосфери озоном_________________________20

4.4.Реакція на забруднення атмосфери оксидами азоту__________________22

РОЗДІЛ 5 ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ____24

РОЗДІЛ 6 РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА РОБОТИ_____________________27

ВИСНОВОК____________________________________________________

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ__________________________ 
 
 
 

     ВСТУП 

        Актуальність теми: Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря є шкідливими для життя та здоров’я людей, речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва.Внаслідок порушення правил, це може створити небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.Забруднення атмосферного повітря  розглядається як різновид хімічного забруднення довкілля. Ця інтенсивна дія на біосферу протягом три валого часу може призвести до непередбачуваних шкідливих наслідків, зумовлених, як правило, недостатніми спостереженнями та недооцінкою ступеня навантаження. Для отримання об'єктивної картини забруднення атмосферного повітря необхідні дослідження у двох напрямах. По-перше, повинні удосконалюватися методи інструментального хімічного аналізу; по-друге, доцільно більш широко використовувати біоіндикатори. Розробка методів біоіндикації для виявлення мутагенності середовища, що мають універсальний характер і володіють високою пропускною спроможністю, масштабно використовується у всіх країнах Європи. Слід зазначити, що при оцінці стану навколишнього середовища дослідниками світу використовуються різні тест-системи (біондикатори) — від бактерій до ссавців.

     Згідно  з оглядом зарубіжних джерел, на сьогодні для оцінки стану  атмосферного повітря застосовується метод біоіндикації. Дослідники вивчали вплив забрудненості атмосфери викидами автомобільно-дорожнього комплексу Єревану на частоту соматичних точкових мутацій у традесканції. У пунктах, де підвищена інтенсивність руху автотранспорту, частота мутацій у традесканції перевищувала контроль в 4,8-8,5 раза. Використовування такої тест-системи рекомендують як експрес-метод на першому етапі в системі генетичного моніторингу забруднень навколишнього середовища.

     У ряді країн, зокрема в Нідерландах, морфологічні індикатори використовуються в національній системі моніторингу вже більше 10 років. Мутагенний ефект атмосферного повітря поблизу автодорожніх комплексів вперше був вивчений в США з використовуванням трьох тест-систем: кукурудзи (Zea mays), традесканції (Tradescantia) та ентеробактерії (Salmonella).

     Для вивчення біоіндикації лишайників трансплантати  почали застосовувати в 1950-1960-і рр. Перші методично коректні ліхено-індікаційні дослідження з використанням трансплантатів були проведені в США та Німеччині.

     З досвіду закордонних досліджень відзначимо, що для інтегрованої оцінки рівня забруднення атмосферного повітря токсичними речовинами використання методів біоіндикації є актуальним завданням сучасності.

     Мета: Визначити ролі біоіндекаторів на забруднення атмосферного повітря.

     Завдання  роботи: Проаналізувати загальні основи методів біоіндекації забруднення атмосферного повітря. 
 
 
 
 
 
 

      
РОЗДІЛ 1 СУТЬ ТА ОСНОВНІ ПРИНИПИ  БІОІНДИКАЦІЇ 

       Всі біологічні системи – організми, популяції та біоцепози – в ході свого розвитку пристосувались до комплексу факторів певної території. Вони заволоділи всередині біосфери певною областю, екологічною нішею, в якій знаходять оптимальні умови існування і можуть нормально харчуватись та розмножуватись. Кожен організм володіє в відношенні кожного діючого на нього фактора генетично детермінованим, філогенетично набутим, унікальним фізіологічним діапазоном толерантності, в межах якого цей фактор є придатний для нього. Якщо фактор відрізняється надто низькою або надто високою інтенсивністю, але ще не летальний, то організм знаходиться в фізіологічному песимумі. В обстеженій області інтенсивності фактора, особливо сприятливої для даної особи, організм існує в умовах фізіологічного оптимума.

     При широкій амплітуді толерантності  організми називаються еврипотентними, при вузькій – стенопотентними.

     Будучи  взаємозалежними, окремі фактори можуть до певної міри взаємозамінятися. Різні  сполучення факторів викликають схожі  ефекти, хоча їх повної взаємозаміни не відбувається. Тому в природі існує  відмінний по присутності і по розмірам від фізіологічних(потенціальних) діапазонів толерантності екологічні діапазони присутності (екологічні потенції), які відображають фактичну реакцію організму при дії  всіх факторів середовища. Фізіологічна толерантність і екологічна потенція організму визначають його індикаторну  цінність. В результаті кожна біологічна система характеризує залежну від  часу дію на неї факторів середовища – природних, змінених людиною або  антропогенних. Метод оцінки біотичних  і абіотичних факторів місцезнаходження за допомогою біологічних систем часто називають біоіндикацією (лат.- indicare – вказувати) .

     В відповідності організми чи групи  організмів, життєві функції яких так тісно корегують з певними  факторами середовища, що можуть застосовуватися  для їх оцінки, називаються біоіндикаторами.  

     Часто термін біоіндикації використовується виключно для залежної від часу оцінки антропогенних або випробовуючих  антропогенний вплив факторів середовища на основі зміни кількісних характеристик  біологічних об’єктів і систем.

     Антропогенні  дії, з одної сторони, представляють  собою нові параметри середовища, а з другої – зумовлюють антропогенну модифікацію природних факторів і тим самим зміну властивостей біологічної системи. Якщо ці нові параметри  значно відхиляються від відповідних  початкових величин, то можлива біоіндикація.

     При біоіндикації зміни біологічної  системи завжди залежать як від антропогенних, так і від природних факторів середовища. Ця система реагує на дію  середовища в цілому в відповідності  до своєї передумови, тобто такими внутрішніми факторами, як умови  харчування, ріст, генетична стійкість  і вже присутнє порушення.

     Існують різні форми біоіндикації. Якщо дві  одинакові реакції викликані  різними антропогенними факторами, то говорять про неспецифічну біоіндикацію. Якщо ж ті чи інші зміни можна  пов’язати тільки з одним фактором, мова йде про специфічну біоіндикацію.

     Якщо  біоіндикатор реагує значним відхиленням  життєвих показників від норми, то він  є чутливим біоіндикатором.

     Акумулятивні  біоіндикатори, накопичують антропогенну дію без швидких проявів порушень. Таке значне накопичення, забруднення, поступово перевищує нормальний рівень, частіше за все проходить  на рівні екофізіологічних або біоценотичних  процесів.

     В природі всі види біоіндикації включені в ланцюг послідовно протікаючих  реакцій і процесів. Якщо антропогенний  фактор діє безпосередньо на біологічний елемент, то мова йде про пряму біоіндикацію. Але часто біоіндикація стає можливою лише після зміни стану під впливом інших безпосередньо задіяних елементів. В цьому випадку ми маємо справу з непрямою біоіндикацією і біоіндикатором. Часто бажано завчасно виявити біологічну дію антропогенного фактору, для того щоб при відомих умовах мати можливість впливати на цю дію. Присутність дуже чутливих біоіндикаторів приводить до ранньої індикації, коли реакція проявляється при мінімальних дозах за короткий проміжок часу і проходить за короткий проміжок часу і проходить у місці дії фактору на елементарні молекулярні і біохімічні процеси.

     В залежності від часу розвитку біоіндикаційних  реакцій можна виділити шість різних типів чутливості .

     І тип: біоіндикатор дає через певний час, на протязі якого він ніяк не відповідав на дію (відсутність ефективного  рівня), одноразову сильну реакцію і  втрачає чутливість (вище верхнього  ефективного рівня).

     ІІ  тип: як і в першому випадку, реакція  миттєва і сильна, але продовжується  деякий час після чого різко зникає

     ІІІ тип: біоіндикатор реагує з моменту  виявлення порушеної дії з  одинаковою інтенсивністю на протязі  довгого проміжку часу.

     IV тип: після миттєвої сильної  реакції спостерігається її припинення, спочатку швидке, потім більш  повільне.

     V тип: при появі порушеної дії  починається реакція, яка стає  все більш інтенсивною, поки  не досягне максимума, а потім  поступово припиняється.

     VI тип: реакція V-го типу багаторазово  повторюється; виникає осциляція  біоіндикаторних параметрів.

     Біоіндикація  може використовуватися на різних рівнях організації живого (макромолекула, клітина, орган, організм, популяція, біоцепоз). З підвищенням рівня організації  біологічних систем зростає і  їх складність, так як одночасно  все більше ускладнюються їх взаємозв’язки  з факторами місцезнаходження. При  цьому біоіндикація на нижчих рівнях діалектично включається в біоіндикацію на вищих рівнях, виступаючи на них в новій якості. В той час як на нижчих рівнях організації біологічних систем переважають прямі і частіше специфічні види біоіндикації на вищих рівнях панує непряма біоіндикація.  

     В зв’язку зі складністю біологічних  систем нерідко буває можлива  лише неспецифічна біоіндикація. Однак  саме тут відкриваються шляхи  до виявлення комплексних стресових  дій і тим самим до оцінки допустимих навантажень на складну екосистему. Інколи біоіндикаційні методи, які  легко використовуються на нижчих організаційних рівнях, так ускладнюються в більш  комплексних системах, що розрізнити вплив фактору стає неможливим. З  іншої сторони, біоіндикаторні ознаки, які виявляються на вищому організаційному  рівні, зв’язані з відповідними змінами  на попередніх рівнях. При пошуку можливостей  ранньої біоіндикації слід враховувати  цю закономірність. В порівнянні з  окремими організмами екосистеми реагують на стресові впливи частіше всього з запізненням і в сильно зміненій формі [8].

     Зміна функцій окремих компонентів, зумовлена  стресовим впливом, інколи повністю або частково згладжується за рахунок  других. Інколи стресові навантаження на екосистеми можуть бути виявлені лише по вихідними за межі норми супутніми  явищами.

     В відповідності з організаційними  рівнями біологічних систем можна  встановити різні рівні біоіндикації:

     1-й  рівень: біохімічні і фізіологічні  реакції; 

     2-й  рівень: анатомічні, морфологічні, біоритмічні 

     і поведінкові відхилення;

     3-й  рівень: флористичні і фауністичні  зміни; 

     4-й  рівень: ценотичні зміни; 

     5-й  рівень: біогеоцепотичні зміни; 

     6-й  рівень: зміна ландшафтів.

     Для біоіндикації властиві в основному  два методи – пасивний і активний моніторинг. В першому випадку  у вільно живучих організмів вивчаються видимі або невидимі пошкодження  чи відхилення від норми, які є  ознаками стресового впливу. При активному  моніторингу виявляють ті ж самі впливи на тест-організмах, які знаходяться  в стандартних умовах на досліджуваній  території.

     При біоіндикації слід враховувати чотири основні вимоги:

     1. Відносна швидкість проведення.

     2. Одержання достатньо точних і  відтворених результатів. 

     3. Присутність об’єктів, які застосовується  в біоіндикації, по можливості  в великій кількості і з  однорідними властивостями. 

     4. Діапазон похибки в порівнянні  з іншими методами тестування не більше 20 % . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 ЛІХЕНОІНДИКАЦІЯ  ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ  МЕТОД БІОІНДИКАЦІЇ СТАНУ ПОВІТРЯНОГО  СЕРЕДОВИЩА 

     На  основі структурно-функціональних особливостей та характеру процесів життєдіяльності лишайників базований метод ліхеноіндикації стану повітряного середовища.  Лишайники реагують на забруднення не так як вищі рослини. Довготривала дія низьких концентрацій забруднюючих речовин викликає пошкодження талому лишайника, що не зникають аж до цілковитого його відмирання. Це пов'язано з тим, що лишайники відновлюються дуже повільно, тоді як уражені тканини вищих рослин регенеруються порівняно швидко. Низька чутливість лишайника обумовлена безперешкодним проникненням разом із опадами не лише мінеральних, а й шкідливих токсичних речовин.

     Найчутливішими  до дії полютантів є лишайники  кущоватої форми, що пов'язано із найбільшою по відношенню до маси площею талому. Після кущоватої за мірою  збільшення стійкості до забруднення  йдуть листуваті форми. Найбільш стійкими прийнято вважати накипні  лишайники, талом | яких занурений в  субстрат або має вигляд слабкої|слабої|, ледь помітної шкірки. Вище згадуване  пристосування дозволяє лишайнику  бути більш стійким до дії шкідливих  речовин, що із порівняно меншою швидкістю  проникають у талом. Це зумовлює збільшення його життєвого циклу.

                Серед еколого-субстратних груп лишайників з метою оцінки стану повітряного середовища найкраще використовувати епіфітів.

     На  лишайники згубно діють речовини, що збільшують кислотність таломів  і прискорюють окисні процеси. До таких речовин належать: двоокис  сульфуру (SO2), фторо- (HF) і хлорогідроген (HCl). Стійкість лишайників до дії  забруднення обумовлено ще рядом  особливостей. Так, вологий талом  страждає від забруднення більше, ніж порівняно сухіший . 

     Найбільш  сприйнятливі вони до дії SO2 - однієї з  найпоширеніших забруднюючих речовин, продукту згорання будь-якого сульфуровмісного палива. Проте, відносно нешкідливі для  них токсичні для інших рослинних  організмів важкі метали, здатні накопичуватися в таломах у значних кількостях без змін фізіологічного гомеостазу за рахунок їх позаклітинного розміщення.

     Методи  ліхеноіндикації, засновані на вивченні змін структури лишайникових співтовариств  і складу ліхенобіоти, за впливом  забруднення можуть бути розділені  на наступні групи:

     1. Аналіз історичних даних, заснований  на порівнянні результатів нинішніх  спостережень за видами лишайників  і попередніх спостережень у  тому ж місці.

     2. Зміна структури лишайникових  співтовариств біля джерела забруднення.

     3. Зонування території, грунтоване  на зміні кількості та чисельності  видів. У містах розрізняють  так званні «зони лишайників»:

     а) лишайникову «пустелю» (центр міста  із сильно забрудненим повітрям - лишайники  майже відсутні), вміст двооксиду  сульфуру складає 0,3 мг/м3 повітря ;

     б) зону «змагання» (частина міста із помірною забрудненістю повітря - флора  лишайників бідна, види характеризуються пониженою життєздатністю), вміст  двооксиду сульфуру в межах 0,05 - 0,2 мг/м3 повітря, на стовбурах дерев  присутні види лишайників, що стійкі до забруднювача - ксанторія, фісція тощо;

     в) «нормальну» зону (периферійні райони міста, де зустрічається багато видів  лишайників), вміст двооксиду сульфуру  нижче 0,05 мг/м3 повітря, на стовбурах  зустрічаються види лишайників, що переважають у природних угрупуваннях - паргелія, алекторія та інші.

     4. Трансплантація лишайників - перенесення  організму із його місця проживання  у місце, де він необхідний  для моніторингу забруднення  стану навколишнього природного середовища . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ МЕТОДІВ БІОІНДИКАЦІЇ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ЗА ДОПОМОГОЮ РОСЛИН 

     3.1. Загальні свідчення щодо методів

     Оскільки  рослини в цілому володіють відносно високою чутливістю до дії деяких забруднюючих речовин, їх можна використовувати в якості індикаторів для виявлення забруднення і визначення його рівня, а також при здійсненні моніторингу стану забруднення атмосфери. Якщо рослини здатні накопичувати забруднюючі речовини без зміни їх хімічного складу за рахунок метаболічних процесів і якщо акумульовані речовини можуть бути легко ідентифіковані в зразках рослини, то такі види рослин можна використовувати як накопичувачі забруднення. Якщо акумуляція речовин рослинами може розглядатися як прояв впливу забруднення, то використання рослин є надзвичайно зручним для визначення рівня та складу забруднення та моніторингу ефектів впливу забруднюючих речовин.

     Для такого визначення надзвичайно важливо дотримуватися наступних умов:

     1. Вплив повинен призводити до  помітної реакції рослини на  забруднення повітря

     2. Ефекти впливу повинні добре  відтворюватися при використанні  рослин генетично подібних популяцій,  що гарантує репрезентативність  результатів

     3. Ефекти впливу повинні характеризуватися  специфічними симптомами, властивими  впливу індивідуальних забруднюючих  речовин

     4. Рослини повинні бути дуже чутливими навіть до надзвичайно низьких концентрацій забруднюючих повітря речовин

     5. Рослини повинні добре рости  і бути стійкими до захворювань, впливу комах

     При виборі рослин було б надзвичайно  корисно, щоб ефект впливу на рослину-індикатора або рослину-монітора являвся репрезентативним і для інших видів рослин, що мають господарське значення (сільськогосподарські та садові культури, ліси і т. д.).

     В теперішній час відомо декілька видів (типів) ефектів впливу забруднення  повітря на рослини, котрі можна  умовно розділити на ефекти гострої  дії високих концентрацій за короткий проміжок часу і хронічної дії низьких концентрацій цих речовин за тривалий період. Прикладами ефектів гострого впливу є чітко помітний хлороз або некроз тканин листя, опадання листя, плодів, пелюсток квіток; скручування листків, викривлення їх стебел. До ефектів хронічної дії відноситься сповільнення або зупинка нормального росту і розвитку рослин (що обумовлюють, зокрема, зменшення об’єму біомаси, зниження врожаю сільськогосподарських культур); хлороз і некроз верхівок листя; повільне в’янення рослини або її органів. Іноді прояви хронічної або гострої дії можуть бути специфічними для окремих забруднюючих речовин або їх поєднання.

     Доволі  багато різних видів рослин можна використовувати в якості індикаторів або накопичувачів забруднення повітря через їх здатність до прояву ефектів впливу (додаток 1). Наприклад, для цих цілей можуть бути використані епіфітні види лишайників, мохи, папороті, вищі форми рослин, що мають судинну систему. Для біологічного моніторингу ефектів забруднення повітря придатні як дикорослі, так і культурні види рослин. Проте різниця в складі грунтів, ґрунтових вод та інші фактори (включаючи кліматичні) можуть вплинути на ефекти впливу забруднення повітря, що спостерігаються в різних районах. Через це доцільно вибирати такі індикаторні або акумулючі види рослин, умови зростання яких найбільш близькі (до них відносяться стан грунту, ґрунтових вод та інші). До теперішнього часу з цією метою звичайно використовувались вищі рослини. Наприклад, в Нідерландах та Великобританії – культура тютюну Bel W3, в Німеччині – пересаджувані види лишайників. Деякі види та культури дикорослих та культивованих рослин, чутливі до дії одного або кількох забруднюючих речовин, можуть ефективно використовуватися на мережі станцій моніторингу. 

     3.2. Визначення рослин-індикаторів та рослин-моніторів

     Рослини-індикатори – рослини, у яких можуть з’являтися явні симптоми впливу, що свідчать про присутність в повітрі однієї або декількох забруднюючих речовин. Ці симптоми можуть бути в деякій мірі специфічними, що дозволяє проводити і кількісні вимірювання рівня забруднення, проте більшість з них не забезпечує достовірної ідентифікації, і присутність в атмосфері забруднення може бути визначено іншими методами. Індикаторні рослини використовуються виявлення і розпізнання впливу забруднюючих речовин, ефекти впливу яких можуть бути також визначені кількісно при проведенні наступних систематичних спостережень. Безперервні визначення інтенсивності впливу використовуються для контролю якості повітря з точки зору можливого впливу забруднення на рослинність. Внутрішні та зовнішні умови також впливають на ступінь впливу, і такий вплив потрібно враховувати при оцінці ефекту впливу.

     Рослини-монітори – ці рослини, котрі легко накопичують  специфічні компоненти забруднення  повітря. Через деякий час накопичені забруднюючі сполуки можна проаналізувати в пробах рослин фізико-хімічними  методами. Таким чином можна кількісно  визначити навантаження забруднення  (загальну кількість забруднюючих речовин, накопичених в рослині за цей проміжок часу). Так як кількість виведених з атмосфери забруднюючих речовин може бути визначене при їх екстракції із зразків рослин, акумулюючі види рослин можна використовувати при моніторингу впливу забруднення на рослинність. Загальне навантаження забруднення на рослинність можна визначити шляхом вимірювання загального вмісту забруднюючих речовин в зразках рослини, і ці параметри в свою чергу можуть являтися також предметом моніторингу.

     Іноді одні і ті ж види рослин можуть бути і індикаторами, і моніторами певних забруднюючих сполук, наприклад тюльпан  та гладіолус для фтористого водню. Ці ж види мають характерну реакцію на гостру та хронічну дію фтороводню, котра залежить від його концентрації та часу експозиції. При тривалому впливі в тканинах рослини накопичується фтор, що викликає гостре ураження (некроз верхівки листя та тканин, що знаходяться між прожилками листя). 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  4 РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМІВ РОСЛИН НА ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ

     4.1.Реакція на забруднення атмосфери діоксидом сірки

     Якщо  розглядати найбільш важливі забруднюючі  повітря речовини з точки зору їх потенційної небезпеки для  рослинності то провідну роль тут  займе SO2, завдяки своєму широкому розповсюдженню в світі і своїй потенційній фітотоксичності.

     Для гострого ураження дводольних трав’янистих рослин та листяних дерев типовою є поява некротичних ділянок, в основному між прожилками листка, іноді – у рослин з вузькими листками – на кінчиках листків та по краях. Некротичні ураження помітні з обох сторін листка. Порушені частини тканини виглядають спочатку сірувато-зеленими, ніби змочені водою, проте потім стають сухими та змінюють колір на коричнево-червоний. Крім того можуть з’явитися точки блідо-кремового кольору. Поява великих продовгуватих некротичних ділянок часто супроводжується великою кількістю некротичних плям. Некроз країв листків зустрічається досить рідко, так як він розвивається в досить вузькому діапазоні концентрацій. Крупні некротичні плями та ділянки зливаються, утворюючи смугастість між прожилками. Оскільки уражена некрозом тканина листка стає крихкою, рветься та випадає з навколишньої тканини, листки набувають перфорованої форми.

     Найбільш  загальною видимою ознакою гострого пошкодження однодольних рослин є слабкий жовтувато-білий колір некроз, що починається на кінці листа та поширюється згодом на всю листкову пластинку. Можна також спостерігати некротичні краї листя, і точкові плями або штрихуватість певного виду між прожилками.

     У хвойних дерев гостре ураження викликає верхівковий некроз червоно-коричневого  або коричневого кольору, котрий може розповсюдитись до основи хвоїнок.

     Хронічне  ушкодження може бути результатом дії  двох механізмів: після потрапляння в листя SO2 реагує з водою, утворюючи йон сульфіту (SO32-), котрий потім окислюється в сульфат при низькій швидкості акумуляції це не перевищить здатність клітин видаляти SO32- окисленням. В такому випадку пошкодження тканини може пояснюватися підвищенням концентрації сульфату після тривалої акумуляції, що призводить до хлорозу. В цей же час сульфіт, котрий вважається в 30 раз токсичнішим ніж сульфат, може знебарвити хлорофіл навіть після нетривалої дії.

     В обох випадках симптоми хлорозу дуже схожі, але листя залишаються набряклими та пружними і виконують, хоч і частково свою функцію. Тривалі викиди невеликої кількості SO2 не викликає незворотних ушкоджень клітин хвоїнок хвойних дерев, але сповільнює їх ріст. Часто спостерігається і хлороз.