Боргова система України

Курсова

Вступ 2

I. Державний борг та його види 3

1.1. Державний борг України 4

II. Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем 9

III. Розв’язання боргової проблеми в Україні 12

3.1. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень 16

IV. Динаміка державного боргу України 19

Висновок 23

Список  використаної літератури: 25 
 
 

     Вступ

    Державний борг є предметом дослідження  і дискусій багатьох учених, управління державним боргом розглядається  як з точки зору важливості для  фінансової політики держави, так і  з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Теоретичними і практичними питаннями державного боргу присвячені роботи вітчизняних  дослідників: В.А. Андрущенко, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищук, В.В. Козюка, Ю.К. Алексєєва та інші.

     Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи 
 

     Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ 

     1.1 Економічний зміст  та види державного  боргу

     Державний борг – це загальний розмір, накопиченої  заборгованості уряду власникам  державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів  за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з  внутрішнього та зовнішнього боргу  держави.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими  організаціями.

     Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

     збільшення  державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

     циклічні  спади й автоматичні стабілізатори  економіки;

     скорочення  податків з метою стимулювання економіки  без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

     вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів  з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

     Абсолютний  розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

     відношення  боргу до ВВП;

     відношення  суми обслуговування боргу до ВВП.

     Відносна  величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

     Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють  на короткострокові та довгострокові.

     Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий  інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання  застарілої технологічної бази із значною  мірою морального старіння і фізичного  спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого  відтворення. Суб’єктивні фактори  пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і  фактичною відсутністю стратегії  щодо розвитку фінансового ринку.

     Логіка  конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими  перспективами визначається фінансове  здоров’я країни. 

     1.2 Завдання та методи  управління державним  боргом 

     Для оптимізації витрат, пов'язаних з  фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням  державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в  особі її уповноважених органів  щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

     Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення  сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний  бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним  зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення  нових позик мають оцінюватися  з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній  борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

     Управління  державним боргом в цьому контексті  може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під  управлінням державним боргом мається  на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається  на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання  гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

     У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

     1) пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

     2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених  коштів;

     3) забезпечення своєчасної та повної  сплати суми основного боргу  та нарахованих відсотків;

     4) визначення оптимального співвідношення  між внутрішніми та зовнішніми  запозиченнями за умови збереження  фінансової рівноваги в країні;

     5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним  боргом потрібно дотримуватись

     наступних принципів:

     - безумовності - забезпечення режиму  безумовного виконання державою  всіх зобов'язань перед інвесторами  і кредиторами, які держава,  як позичальник, прийняла на  себе при укладанні договору  позики,,

     - зниження ризиків - розміщення  і погашення позик таким чином,  щоби максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних  тенденцій ринку цінних паперів  на ринок державних зобов'язань,,

     - оптимальності структури - підтримання  оптимальної структури боргових  зобов'язань за термінами обертання  і погашення,,

     - зберігання фінансової незалежності  -підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

     - прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення  доступу міжнародних рейтингових  агентств до достовірної інформації  про економічний стан у державі  для підтримки високої кредитної  репутації і рейтингу держави-позичальника.

     У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів  підприємницької діяльності; ступінь  ризику країни щодо неповернення боргу.

     Для ефективного управління державним  боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання  боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових  позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію  держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним  боргом. На сьогодні репутація позичальників  на світовому фінансовому ринку  виражається в рейтингах, які  присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних  правил рейтингування. З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулюванні державного боргу.

     Новація - домовленість між позичальником  і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту  іншим зобов'язанням.

     Уніфікація  позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації  та сертифікати раніше випущених  позик обмінюються на облігації  та сертифікати нової позики.

     Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

     Консолідація - зміна умов обертання позик в  частині терміну їх погашення, тобто  рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

     Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій  прирівнюються до однієї нової облігації.

     Відстрочення  погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених  позик

     Анулювання  боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених  позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними  мотивами.

     Слід  мати на увазі, що застосування цих  методів порушує перший принцип  управління державним боргом - принцип  безумовності. Тому їх використання вимагає  глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних  і політичних наслідків. Це може бути:

     1. Скорочення споживання населення  країни;

     2. Збільшення податків для обслуговування  державного боргу виступає антистимулом економічної активності;

     3. Перерозподіл доходу на користь  власників державних облігацій.

     4. Іноземні кредити, отримані вітчизняними  підприємствами під гарантії  уряду.

     Світова криза заборгованості, що вибухнула  в кінці 70-х - на початку 80-х років  дала змогу накопичити значний досвід з управління борговим тягарем. Є  декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в  строк і в повному обсязі, тобто  оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант - перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання, технічної та юридичної тяганини.

     Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення.

     Будь-яка  програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати  не тільки економічні, але й політичні  наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при  використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації  структури боргових виплат.

     Використовується  кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього  боргу та рівня доходу на душу населення.

     Один  з них - реструктурування міжурядових  позик і позик, які гарантовані  урядом у рамках Паризького клубу  офіційних кредиторів. Програма реструктуризації передбачає одержання боржником  відстрочки виплати основної частини  боргу терміном до трьох років.

     Х'юстонські  умови, які введені в дію у 1990 році, дозволяли країнам - боржникам  Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити  конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди  на різноманітні доброчинні цілі.

     З 1989 року по лінії Паризького клубу  започатковується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків на основі плану Брейлі. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію певної частини боргу (як правило, це зниження процентних ставок). При цьому реорганізація здійснювалася тільки в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму макроекономічних та структурних перетворень у своїй країні.

     Спочатку  формула Брейлі "зниження боргу та його обслуговування" застосовувалася в операціях зі зниження боргу на 50%. До числа нових технічних засобів увійшли викуп країною-боржником деякої частини своїх зобов'язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом. Далі формула Брейлі передбачала обмін боргових зобов'язань із основного боргу та відсотки на спеціальні облігації (облігації Брейлі). Ці облігації можуть обмінюватися за трьома технічними варіантами зниження боргу і банки-кредитори можуть вибирати для себе заходи, які найбільше їх задовольняють.

     Таким чином, однозначного способу розв'язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед  міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються  можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою забезпечення максимально  сприятливих умов врегулювання зовнішнього  боргу, при цьому, є створення  переконливої програми дій, спрямованої  на продовження і прискорення  ринкових реформ у державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення  демократичних інститутів. 

     1.3 Правова база управління  державним боргом 

     Правовою  основою управління державним боргом є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України  встановлюються порядок утворення  і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок  випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

     Згідно  з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом  законодавчої влади в Україні  і уповноважена затверджувати:

     • Державний бюджет України та вносити  зміни до нього в частині зовнішнього  та внутрішнього боргів;

     • рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним  державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і  міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

     Управління  державним боргом здійснюється при  тісній взаємодії і співпраці  різних міністерств та відомств, які  несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії  держави. В управлінні державним  боргом України беруть участь: Кабінет  Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.

     Кабінет Міністрів України в частині  управління державним боргом виконує  такі функції:

     • визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання  державних гарантій;

     • змінює умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій. Міністерство фінансів України розробляє  програму державного

     запозичення, яка подається Кабінету міністрів  України на розгляд та затвердження Верховною Радою України.

     На  Департамент державного боргу Міністерства фінансів України покладено такі функції:

     • розробка стратегії та боргової політики;

     • розрахунок планових показників, що свідчать про заборгованість держави, а також  проведення моніторингу державного боргу;

     • визначення доцільності залучення  коштів на внутрішніх та зовнішніх  ринках капіталів;

     • аналіз та супроводження кредитних  проектів та визначення доцільності  укладання гарантійних угод.

     Відповідно  до наказу Міністерства фінансів України  № 42 від 22.01.2001р "Про порядок ведення  Міністерством фінансів України  державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Департамент є відповідальним за

     • оперативний облік та надання  оперативної звітності щодо стану  державного боргу;

     • підготовку та обґрунтування розрахунків  до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним  боргом.

     Національний  банк України здійснює обслуговування операцій Міністерства фінансів України  щодо випущених облігацій на підставі договору, відповідно до якого він:

     • відкриває та веде рахунки Міністерства фінансів України у цінних паперах, а також окремого рахунку стосовно викуплених ним облігацій;

     • зберігає глобальні сертифікати;

     • контролює обсяг облігацій та їх кількість в обігу;

     • надає за запитом виписки про  стан рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах та виконання  операцій з ними;

     • надає довідкову інформацію стосовно проведених операцій за облігаціями;

     • здійснює кліринг, по-перше, взаємних боргових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації, по-друге, з Міністерством  фінансів України при сплаті доходів  або погашенні облігації за умови, що строки проведення платежів збігаються;

     • здійснює платежі по сплаті доходу та погашення облігацій за дорученням та за рахунок коштів Державного казначейства України.

     На  Державне казначейство в системі  управління державним боргом покладається виконання таких функцій:

     • разом з Національним банком України  та Міністерством фінансів України  здійснює управління внутрішнім державним  боргом і проведення його обслуговування відповідно до чинного законодавства;

     • фінансує витрати з Державного бюджету  з обслуговування державного боргу  в терміни згідно з графіком;

     • забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних  цінних паперів і сплати доходу по них;

     • веде облік випуску та погашення  державних цінних паперів за термінами  обігу згідно з вимогами бюджетної  класифікації;

     • нараховує проценти та здійснює облік  за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету;

     • здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних  особах, які отримали іноземні кредити  під гарантії Уряду України;

     • інформує Міністерство фінансів та Національне  агентство України з реконструкції  та розвитку про суми, відшкодовані державному бюджету підприємствами-позичальниками, які одержали кредити в іноземній  валюті під гарантії Уряду України, та про застосовані до них санкції.

     Відповідно  до наказу Міністерства фінансів України  № 42 від 22.01.2001 р "Про порядок ведення  Міністерством фінансів України  державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" Державне казначейство України  на підставі розпоряджень Департаменту державного боргу та первинних документів здійснює відображення операцій, пов'язаних з державним боргом та використанням  залучених коштів у бухгалтерському  обліку виконання державного бюджету. 

     1.4 Напрями управління  державним боргом 

     Зазвичай  казначейство зображають як охоронця основних аспектів грошової й фінансової рівноваги: рівновага державних  коштів і грошових каналів, рівновага  ринків капіталів, рівноваги зовнішніх  платежів (платіжний баланс, валютні  ринки, управління зовнішнім боргом). Інакше функції казначейства можна  сформулювати наступним чином: казначейство виступає як "скарбник" держави  і в цьому плані воно сприяє постійній рівновазі державних  коштів, забезпечує потреби держави  у фінансуванні та управляє державним  боргом. Управління державним боргом складається з трьох стадій:

     • залучення державних запозичень;

     • використання коштів;

     • погашення та обслуговування боргу.

     Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску  державних цінних паперів та отримання  позик.

     Кошти від державних запозичень можуть використовуватись на:

     • підтримку інвестиційних програм  та розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення);

     • задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, в  тому числі обслуговування та погашення  державного боргу (бюджетне використання);

     • покриття дефіциту платіжного балансу.

     Можливий  також змішаний спосіб використання державних запозичень, коли частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв'язання проблем бюджету  та платіжного балансу.

     У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України  та Національний банк України, а функцію  погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує  Державне казначейство України.

     Погашення та обслуговування державного боргу  здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань  перед кредитором щодо погашення  основної суми боргу, сплати відсотків  та супутніх витрат, передбачених умовами  випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

     Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань  перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної  вартості державних цінних паперів.

     Обслуговування  боргу - це комплекс заходів держави  з погашених позик, виплати процентів  за ними, уточнення і змін умов погашених  позик.

     Проценти  -це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

     Погашення та обслуговування державного боргу  може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного  законодавства України.

     Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви.

     Розробка  стратегії та боргової політики пов'язана  з:

     • вивченням макроекономічного становища  України з точки зору боргового  навантаження та визначення оптимальної  середньо- та довгострокової боргової політики;

     • визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування;

     • вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют  позичання, відсоткових ставок та строків  погашення;

     • організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України. 
 

     Розділ 3. Рекомендації по управлінню зовнішнім державним боргом України та його фінансуванню 

     В умовах світової фінансової кризи уряд має передбачити можливість переорієнтації на внутрішні джерела підтримки  ліквідності банків на випадок раптових відпливів капіталу чи зупинок зовнішнього  рефінансування. Він також має  акумулювати понаднормативні надходження  до бюджету з метою протидії інфляційному перегріву і створення запасу міцності на випадок кризи. І ще, при реалізації плану антиінфляційних  заходів Кабмін має запровадити  додаткові ринкові інструменти  регулювання грошової маси, потурбуватися  про випереджаюче зростання продуктивності праці щодо зростання зарплат  та соціальних виплат. У новій редакції державного бюджету не можна допустити  збільшення його дефіциту. Необхідно  стимулювати збільшення експорту і  скорочення імпорту, розробити державну політику сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій та жорсткого  регулювання обсягів фінансових іноземних інвестицій. Слід зупинити зростання зовнішнього боргу  за рахунок збільшення внутрішніх запозичень (у тому числі державних) - торгувати  борговими інструментами уряду  за ринковими цінами.