Боргове навантаження на національну економіку і боргова криза

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни

“Економічна теорія”

на  тему:

“Боргове навантаження на національну економіку і боргова криза”

 

Виконала:

Керівник:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………………3

1.Суть державного боргу………………………………………………………………5

2.Боргова криза та її наслідки для економіки України……………………………..14

3.Шляхи подолання боргової кризи………………………………………………….21

Висновки……………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури……………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Важливою  складовою державних фінансів країни з ринковою економікою є державний  борг. Дефіцит державного бюджету, значні державні запозичення для його покриття призвели до формування і стрімкого зростання державного боргу в Україні в перші роки незалежності.

Кризові явища в економіці, з одного боку, спровокували скорочення податкових надходжень, з іншого - вимагають збільшення фінансування антикризових заходів і соціальних програм, а недосконалий механізм залучення та використання зовнішніх запозичень актуалізує проблему вдосконалення механізму управління державним боргом.

Причина такої, на перший погляд, неадекватної оцінки полягає в існуванні прихованої загрози боргової залежності країни. Характерною особливістю фінансового стану України останніх років є активне нарощування корпоративного зовнішнього боргу. Дослідження історії фінансових криз XX-XXI ст. доводить, що однією з причин їх виникнення є високий зовнішній борг корпоративних позичальників. Враховуючи, що позичальниками на міжнародних ринках є важливі системоутворюючі суб'єкти (як державні, так і приватні), їхні проблеми можуть поширюватися на всю економіку. Значні обсяги внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідне зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми вдосконалення механізму його аналізу та управління ним.

Мета даного дослідження полягає у здійсненні оцінки і виявленні ризиків виникнення боргової кризи в Україні.

Виходячи  із мети при написанні даної роботи поставленні такі завдання:

- розглянути  теоретичні засади сутності і природи державного боргу, особливості його формування та специфіку управління ним;

- здійснити класифікацію державного боргу за різними критеріями;

- здійснити оцінку боргової кризи в Україні;

- визначити чинники й можливі наслідки боргової кризи;

-оцінити реальні спроможності країни;

- запропонувати тактичні заходи та орієнтири для подолання кризи;

- визначити вплив боргової залежності на макроекономічну та фінансову стабільність держави;

- сформувати  пропозиції щодо підвищення ефективності боргової політики держави.

Об’єктом дослідження є економіка країни у стані боргової кризи, перспективи її регулювання та подолання.

Предметом дослідження є зовнішній та внутрішній державний борг, його складові та  можливості управління ним.

У процесі  дослідження даної проблематики використовувалися наступні методи: аналіз наукових праць вітчизняних та закордонних учених, економістів та фінансистів, аналіз документальної бази (законів, нормативно-правових актів тощо), аналіз та узагальнення практичної діяльності органів влади, оцінка досліджень вітчизняних аналітиків та міжнародних організацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суть державного боргу

 

Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою  найефективніше використати свої фінансові  ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові  капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

За економічною  суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і  нерезидентами) щодо перерозподілу  частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості  та платності.

Кудряшов  В.П., визначає державний борг - як сукупність зобов'язань держави за платежами, які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів, товарів та послуг в минулі періоди [15, с. 200].

Ряд фінансистів  поділяють державний борг на капітальний  і поточний. Капітальний державний борг це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг - витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і погашення зобов'язань, термін сплати яких настає в поточному періоді.

Державний борг з'являється в результаті фінансування дефіциту Державного бюджету, який, у  свою чергу, відображає перевищення  бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов'язковими платежами до бюджету. Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного зниження державного боргу у відсотках ВВП, що дає змогу зводити бюджет з дефіцитом, не збільшуючи відношення боргу до ВВП. У держави може бути стабільний дефіцит бюджету у процентах до ВВП при стабільному рівні боргу у процентах до ВВП. При цьому абсолютний державний борг збільшується, а відносний - стабілізується або знижується. У країнах, де ВВП скорочується, бюджетні дефіцити призводять як до абсолютного, так і до відносного збільшення державного боргу.

Економічна  сутність державного боргу виявляється  через дві його функції: фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків та регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

За умовами  залучення грошових коштів розрізняють  внутрішній та зовнішній борг рис.1.1.

Державний борг

Зовнішній

 

Внутрішній

 

 

 

            Рисунок 1.1. Види державного боргу [15, с.203].

 

Внутрішній державний борг трактують  як сукупність зобов'язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

В Україні  у 1992 р. прийнято Закон "Про державний  внутрішній борг України", яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

     До боргових зобов'язань Уряду  України належать  випущені  ним  
цінні папери, інші  зобов'язання  у  грошовій  формі,  гарантовані  
Урядом України, а також одержані ним кредити.

     До складу  боргових  зобов'язань  Уряду України  включається  
також  частина  боргових  зобов'язань  Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною [22].

 Боргові зобов'язання Уряду України можуть   мати короткостроковий - до 1 року, середньостроковий - від 1 до 5 років і довгостроковий - 5 і більше років термін.

Боргові  зобов'язання  Уряду України  виступають  у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських  зобов'язань  України.

    В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових  
зобов'язань.  Характер  і умови  таких  зобов'язань  у    кожному конкретному випадку визначаються Урядом України за  погодженням  з Національним банком України.

 Управління державним внутрішнім боргом  України  здійснюється Міністерством  фінансів  України  у порядку, погодженому  з Національним банком України.

 Розміщення боргових  зобов'язань  Уряду України  та  надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням  Міністерством фінансів України.

 Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням  державного  внутрішнього  боргу України.  

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством  фінансів  України  через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх  погашенню  і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

     Для  фінансування  витрат  по  розміщенню, рефінансуванню, виплаті доходу та погашенню боргових зобов'язань Уряду України  у складі Державного бюджету України створюється фонд  обслуговування державного  внутрішнього  боргу   України. До  цього   фонду зараховуються  кошти  у розмірі  50 процентів, одержані  від  приватизації майна державних підприємств.

Міністерство  фінансів  України  щорічно  публікує  в загальнодоступном виданні  відомості  про стан    державного внутрішнього боргу України [2].

Державний зовнішній борг - це боргові зобов’язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу ) та відсотків за ними.

До державного зовнішнього боргу України належать:

заборгованість  за позиками, наданими міжнародними організаціями  економічного розвитку;

заборгованість  за позиками, наданими іноземними органами управління;

заборгованість  за позиками, наданими іноземними комерційними банками;

зовнішня  заборгованість, не віднесена до інших  категорій [14, с.500].

Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг - це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг - це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатоспроможності позичальника [12, с.65].

Зовнішній державний борг має такі дві складові:

• борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національного банку України;
• борг суб'єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб'єктами господарювання - позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

 Борг  класифікується  за  типом кредитора та  за   типом  
боргового зобов'язання [1]. Дана класифікація зображена на рисунку 1.2.

 

Державний борг

 

 

За типами кредиторів

За типами боргових зобов’язань

 

Внутрішні               Зовнішні                      Внутрішні           Зовнішні

-перед юридичними          -За позиками, одержаними        - за довгостроковими         -за довгостроковими

  особами;                           від міжнародних організацій     облігаціями;                         облігаціями;

-перед банківськими        економічного розвитку;             -за середньостроковими      -за середньостроковими

установами;                    - за позиками наданими               облігаціями;    облігаціями;

-перед органами               іноземними державами;               -за короткостроковими         -за позиками

  управліення                   - за позиками наданими                     облігаціями і векселями;        не віднесеними

-перед іншими                  іноземними комерційними            -за кредитами, одержаними   до інших категорій;

  кредиторами.                 банками;                                           на фінансування дефіциту    - за іншими

                                       - за позиками наданими                     бюджету;                                зобов’язаннями.

                                          постачальниками;                          - за іншими зобов’язаннями.

                    -за позиками наданими

                          іншими кредиторами.

 

Рисунок 1.2. Класифікація державного боргу [10, с.112]

 

Погашення та обслуговування державного боргу  здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань  перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Погашення боргу - це виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів

Погашення та обслуговування державного боргу  може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором - шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення  сприяє економічному зростанню, а з  іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Збільшення державного боргу вимагає впровадження конструктивних заходів управління ним [20, с.459].

 В  широкому розумінні управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.

Сучасна світова практика виробила такі способи  коригування політики державного боргу, як новація, конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочення погашення, реструктуризація, анулювання.

Новація - це домовленість між позичальником та кредитором щодо зміни певного кредиту та інших зобов'язань.

Конверсія - це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація - це переоформлення зобов'язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов'язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація - це об'єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об'єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження держави, зокрема перед зовнішніми кредиторами, створює загрозу фінансовій безпеці держави.

Фінансова безпека характеризується таким  станом фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і  податкової систем, який здатний забезпечити  ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.

Для оцінки стану державного боргу у міжнародній  практиці використовуються різноманітні показники щодо можливості країни з його обслуговування. Так, Світовий банк виходить з того, що критичним рівнем державного зовнішнього боргу є понад 50% від валового внутрішнього продукту. А за вимогою Маастрихтської угоди державний борг не повинен перевищувати 60% валового внутрішнього продукту країни. За оцінками спеціалістів, Україна має середній рівень зовнішнього боргу.

Стан  зовнішнього боргу держави можна  охарактеризувати за допомогою таких показників:

а) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього 
продукту (критичний рівень становить 80-100%). За останні роки 
для України цей показник становить близько 40%;

б) співвідношення планових платежів шодо обслуговування боргу 
до валютних надходжень держави. Цей показник характеризує ліквідність позиції економіки країни. Він свідчить про платоспроможність 
країни на найближчу перспективу (прийнятним вважається значення 
цього показника на рівні 20-25%). В останні роки для України цей 
показник становить менше 16%;

в) співвідношення дисконтованої вартості боргу й експорту. Цей 
показник застосовується для оцінки довгострокової платоспроможності (критичний рівень 200-250%). За останні роки в Україні цей 
показник не досягає 60%.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього  і внутрішнього боргу бюджетним  кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. Крім того, граничні обсяги державного внутрішнього та зовнішнього запозичень України і надання державних гарантій здійснюються в межах, що встановлюються на кожний бюджетний період [3, с.187].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Боргова криза та її наслідки для економіки України

 

Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою  найефективніше використати свої фінансові  ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові  капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення боргової кризи [3, с.188].

Боргова криза – це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

У руслі загальносвітових тенденцій еволюціонували боргові процеси в Україні. За 2009 р. загальна сума державного боргу країни (з урахуванням гарантованого) збільшилася на 127.5 млрд. грн, у тому числі прямого боргу – на 96.3 млрд грн. За січень-жовтень 2010 року державний і гарантований державою борг збільшився ще на 87.4 млрд, у тому числі прямий борг на 80.9 млрд. грн.

Залучення масштабних позик на внутрішньому фінансовому ринку призводить до звуження джерел промислових коштів для вітчизняних підприємств, а великі обсяги зовнішніх державних запозичень породжують ризики дестабілізації платіжного балансу і знецінення національної валюти в період здійснення боргових виплат. Обслуговування зростаючого обсягу державного боргу країни виливається у відволікання все більшої частки бюджетних ресурсів на боргові виплати. Відношення відсоткових платежів за державним боргом до загальної суми видатків державного бюджету України підвищилося з 1,6% у 2008 році до 3,7 у 2009-му й має збільшитися до 5,3 у 2010 році.

Незважаючи на зменшення гостроти фінансової кризи, вартість залучення ринкових позик для українського уряду залишається високою.

Станом  на кінець жовтня 2010 року державний і гарантований державний борг досяг величини 405, 3 млрд. грн. Основними каналами його нарощування стали розміщення облігацій внутрішньої державної позики та випуск ПДВ-облігацій, залучення кредитів ресурсів МВФ і Світового банку, розміщення облігацій зовнішньої державної позики й отримання кредитів іноземних банків. За 10 місяців 2010 року заборгованість держави за облігаціями внутрішньої позики збільшилися на 43,3 млрд дол. США, за кредитами міжнародних фінансових організацій- на 1,92млрд, за облігаціями зовнішньої позики – на 2 млрд дол. За прогнозами Міністерства фінансів України на кінець 2010 року прямий та гарантований державний борг країни сягне рівня 475,1млрд грн, або 43,7% ВВП. Для порівняння: на кінець 2007 року сума державного боргу становила 12,3%ВВП, 2008-го – 19,9% ВВП [4, с.15-16].

Збереження високих темпів накопичення державного боргу можуть спровокувати кризу державної заборгованості й порушити хитку макрофінансову стабільність у країні. За нашими оцінками в разі утримання високого бюджетного дефіциту (на рівні 4-5% ВВП) і гальмування вкрай необхідних заходів із реформування бюджетно-податкової системи боргова криза в Україні стане неминучою [8, с.18].

Скорочення інвестиційних видатків держави (витрат на виробничий капітал), особливо в умовах їх хронічного недофінансування впродовж тривалого періоду часу, негативно впливатиме на темпи економічного зростання. В Україні до 2008 року державні в капітальні вкладення в інфраструктуру в середньому за 10-річний період становили близько 2% ВВП, у 2009-му скоротилися до 1 % ВВП. Водночас у країнах із перехідною економікою, особливо в тих, де економічне зростання тривало щонайменше 10 років, уряди витратили на інвестиції в основні фонди не менше ніж 7% ВВП. За оцінками Світового банку фінансування потреб із відновлення й модернізації інфраструктури в Україні потребуватиме близько 100 млрд. дол. США в період до 2015 року.

У цілому ж надмірне залучення зовнішнього позичкового капіталу мало наслідком збільшення вразливості економіки до зовнішніх шоків. Погіршення кон’юктури світових ринків для товарів українського експорту й поширення світової кредитної кризи на країни Східної Європи прискорило дестабілізацію фінансової системи України. Погіршення умов отримання зовнішніх позик, починаючи з вересня 2008 року, миттєво оголило вразливі ділянки валютно-фінансової системи України, надмірну залежність від зовнішнього фінансування, недостатній обсяг офіційних валютних резервів, слабкість банківського сектору.

Падіння цін на продукцію національного експорту поглиблювало від’ємне сальдо поточного рахунку і призводило до звуження дохідної бази, що ускладнювало погашення минулих боргів, а девальвація гривні істотно посилила тягар обслуговування зовнішніх боргів, для компаній, які не мали надходжень у іноземній валюті. Щодо банків, то після девальвації не лише зросло навантаження зовнішньоборгових виплат, а й різко погіршилася якість активів: неплатежі позичальників, котрі отримали кредити в іноземній валюті, стали масовим явищем.

Від’ємне сальдо фінансового рахунку платіжного балансу в червні 2009 року сягнуло 0,8 млрд. доларів США, а всього за перше півріччя – 6,63 млрд. дол. Основним джерелом фінансування відпливу іноземного капіталу та приросту зовнішніх активів резидентів України стали офіційні фалютні резерви: за січень- червень 2010 року зменшилися на 7,29 млрд. дол.

Відношенняння залучення корпоративним сектором економіки нових позик до виплат за зовнішніми боргами у першому півріччі 2010 року становило 79%, у т.ч. для банків – 73,5, а для нефінансових підприємств – 99%. Основними кредиторами банків з іноземним капіталом були материнські банки, а щодо великих підприємств нефінансового сектору – споріднені структури, зареєстровані в офшорних зонах [7, с.41].

У червні від’ємне сальдо зовнішнього позичкового фінансування для корпоративного сектору становило 855 млрд. дол., у тому числі чисте погашення іноземних кредитів та облігацій банками – 720 млн. доларів.

Корпорації зі значними валютними зобов’язаннями опинилися у досить скрутному становищі, оскільки падіння обсягів збуту і зниження курсу гривні суттєво зменшили валютний еквівалент отримуваних доходів, а зростання відсоткових ставок на внутрішньому і зовнішньому кредитних ринках різко обмежило  можливості щодо рефінансування наявних боргів. Нерозвинутий внутрішній фондовий ринок не зміг компенсувати українським позичальникам дефіциту зовнішніх джерел позичкових коштів, а криза в банківському секторі завадила залученню в належних обсягах внутрішніх кредитів банків.

Втрата достопу до зовнішніх ринків капіталу, девальвація національної валюти й занепад системи внутрішнього кредитування негативно позначилися на рівні сукупного попиту, що в свою чергу, зумовило подальший спад виробництва.

  Скорочення надходжень нових позик в умовах високого рівня зовнішньоборгового навантаження загострюватиме проблеми ліквідності для вітчизняних позичальників і створюватиме суттєвий тиск на офіційні валютні резерви. Внаслідок відпливу іноземного капіталу і "втечі" від національної валюти  на фінансовому ринку України зберігатимуться кризові явища, що сприятиме виснаження фінансового потенціалу економічного розвитку.