Бродяжництво та бездоглядність дітей як соціально-педагогічна проблема
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Старобільський факультет
Бродяжництво та бездоглядність дітей як соціально-педагогічна проблема
Становище бездомних дітей особливо обтяжує. У тому числі є діти-втікачі, діти які втекли з дома чи виховної установи внаслідок розриву зв’язку з батьками, виниклого важкого конфлікту з вчителями, вихователями, однолітками,деформування ціннісних орієнтації й інших причин, що призвели до кризи відносин. Рідше причина втеч неповнолітніх- наявність психічних захворювання. Доставлені до притулків,інші установи соціальної реабілітації, подібні діти нерідко роблять рецидивні втечі.
Серед силу-селенних причин, що обумовлюють втрату сімейних зв’язків – конфліктні ситуації в сім’ї,що супроводжуються насильством, агресивністю, жорстоким поводженням їз боку батьків. Причиною втеч дітей з родин часто є розлучення або одруження самотнього батька чи матері,що мешкав колись з неповнолітньою дитиною.
Додатковим чинником ризику стає і позиція школи, яка дистанціюється від підлітків з тяжкими долями. Згортання позакласної роботи в освітніх установах,зникнення дитячих безкоштовних громадських організацій, здрібнює досудову діяльність дітей.їх розвиток та виховання.
Аналіз наукової літератури показує, що проблема бродяжництва ще недостатньо вивчена. На сторінках наукових видань з’являються статті практиків буквально з воланням про допомогу. Слід констатувати,що в наукових та методичних виданнях цій проблемі практично не приділено уваги. Нерозробленість її посилює актуальність детального вивчення, оскільки, виникнувши в пострадянський час, проблема маленьких бродяжок і безпритульних дітей стала новою й не схожою на проблему безпритульності в наш час.
Метою данної роботи є аналіз підходів до визначення понять безпритульність, бродяжництво, та механізмів виникнення цих явищ, виявлення чинників,що сприяють існуванню таких явищ.
Проблемою
безпритульності та
При підході до визначення поняття «безпритульність» з погляду соціального явища увага акцентується на середовищі,соціальних умовах,які, власне і формують це явище. Отже,поняття «безпритульність» має охоплювати низску обставин,характерних рис середовища, у яких дитина опинилася. Тоді відповідно,види безпритульності визначаються залежно від певних причин,чинників. У такому випадку безпритульні діти,це діти,які:
- залишилися без батьківського піклування та помешкання:
- мають сім’ю,але тимчасово втратили з нею зв’язки;
- мають житло і сім’ю, але впродовж дня перебувають на вулиці.
Таким чином категорію
безпритульних дітей
Метою роботи:дослідити бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічну проблему.
Об’єкт дослідження: ,tpghbnekmys lsnb
Предмет дослідження: бродяжництво та безпритульність літей як соціально-педагогічна проблема.
Задачі дослідження:
- проаналізувати періодичні видання та визначити частоту прояву в сучасному українському суспільстві таких соціальних явмищ,як бродяжництво та бездоглядність.
- виявити основні причини таких проявів в сучасному суспільстві
- дослідити бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічну проблему
- соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей
Гіпотеза дослідження: полягає у припущенні про те,що бродяжництво та безпритульність дітей є серйозною соціально-педагогічною проблемою
План
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ асоціальної поведінки особистості
- Поняття і форми асоціальної поведінки
- Сім’я найважливіший фактор у вирішенні проблеми та соціальні технології профілактики бродяжництва та безпритульності дітей.
Висновок до розділу 1
РОЗДІЛ 2 Бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічна проблема.
2.1 Соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей
2.2 Соціально-педагогічнв підходи до вирішення проблеми безпритульності.
Висновок до розділу 2.
Висновки.
Спосок ви користаної літератури.
1.1 Поняття і причини асоцільного поведінки
У літературі часто зустрічається поняття «важкий» юнак або молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якого поведінки передбачає його порівняння з якоюсь нормою.
Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством в цілому [7, с.127].
Соціальні норми виконують функції:
-оцінки і орієнтації особистості, спільності;
-регулюють поведінку і здійснюють соціальний контроль за поведінкою. Соціальні норми дають моделі, еталони належного. Норми виникають внаслідок потреби в певному поведінці. Різноманіття соціальних потреб породжує і різноманіття норм, класифікація яких представлена нижче.
Нормативні системи суспільства не є застиглими. Вони змінюються самі й змінюється ставлення до них. Повний прийняття норми - конформізм, а відхилення від неї - девіація.
Джерелами підтримки нормативної поведінки можуть бути:
-«Соціальний інстинкт» - слідування без роздуми деяким загальним правилам дії;
-«Позитивне моральне розташування» - почуття боргу;
-страх зовнішнього примусу, покарання;
-божественна влада [8, с.195].
Ці фактори діють тоді, коли ефективні соціальний контроль і закони, система виховання, яка формує у людей почуття обов'язку, і члени товариства мають високий рівень релігійності. Якщо дія зазначених чинників слабшає, в суспільстві зростає кількість осіб, поведінка, яких не відповідає соціальним чи правовим нормам.
При оцінці поведінки, що відхиляється існують дві концепції:
-відносна;
-абсолютна.
Прихильники першої (відносної)
вважають, що моральні та деякі
правові норми можуть
Причини асоціальної поведінки знаходяться в різних напрямках:
-в недосконалості людської природи і різних вадах людей (егоїзм, прагнення виділитися, заздрість і т.д.);
-в біологічних і психологічних особливостях (особливі властивості окремих організмів, генетична схильність деяких індивідів до девіантності, розумові дефекти, психопатія ...);
-в соціальних умовах життя (виховання, освіта, людське оточення, можливість працювати, культурно відпочивати ...). \
Соціальні норми можуть виникати стихійно (мораль, звичаї, традиції і т.д.) або свідомо, відповідними державними органами (норми вдачі). Залежно від сфери регулювання суспільних відносин вони складаються в нормативні системи. Існує досить велика кількість нормативних систем. Це звичаї і традиції, норми релігійні, естетичні, політичні, і т. д., проте в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчного (традиційного), провідними нормативними системами та основними регуляторами соціальних відносин є право і мораль. Право являє собою систему загальнообов'язкових правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державою.
Мораль - це система принципів і правил поведінки, що виражають прийняті в суспільстві погляди на добро і зло, честь і совість, борг і справедливість. Дотримання моральних норм здійснюється авторитетом громадськості, і в першу чергу диктується малої соціальною групою. Санкція за порушення моральних норм виявляється у вигляді громадського осуду.
Як правило, члени суспільства беруть соціальні норми і в своїй діяльності слідують їм, що в чималому ступені зберігає його як систему. Нормативне поведінка відображає ефективність процесу соціалізації індивіда стосовно домінуючих стандартів культури. Разом з тим в суспільстві також досить поширене неприйняття і невиконання соціальних норм. Така поведінка індивідів або соціальних грунт визначається як неконформне, або ненормативне. Воно може носити позитивний характер, що сприяє встановленню в суспільстві більш прогресивних норм поведінки, діяльності (мистецтво, науково-технічне та соціальне творчість), або мати негативний, деструктивний характер, що веде до руйнування прогресивних тенденцій. Така поведінка індивідів прийнято називати відхиляється, або девіантною. Девіантна поведінка можна розглядати в широкому і вузькому розумінні цього поняття.
Коли девіантну поведінку набуває помітні масштаби і перетворюється на соціальне явище, в даному випадку застосовується термін «соціальні відхилення» чи «соціальна патологія».
Аналізуючи види поведінки, що відхиляється, слід провести їх класифікацію. Одним з перших таку класифікацію запропонував у 60-і рр.. XX ст. американський соціолог Г. Беккер [11, с.169]. Він розділив відхилення на первинні та вторинні. Первинне відхилення - поведінка, що відхиляється особистості, яке в цілому відповідає культурним нормам. У даному разі відхилення незначні і не завдають помітної шкоди суспільству і особистості, хочуть і можуть бути широко поширені. Девіація залишається в рамках соціальної ролі (наприклад, перехід вулиці у недозволеному місці). Вторинні завдають помітний шкоду соціальним відносинам і суспільству як системі і тому однозначно кваліфікуються як девіації. Така поведінка вимагає застосування санкцій.
Вторинні відхилення, у свою чергу, можна класифікувати за типом порушуваною норми:
а) Відхилення, пов'язані з порушенням правових норм, тобто, правопорушення.
Правопорушення - це винна поведінка дієздатної особи, що суперечить нормам права і тягне за собою юридичну відповідальність. Вони поділяються на проступки (цивільні, дисциплінарні, адміністративні) і злочини. Правонарушника (зокрема, злочинна) поведінка індивідів і груп іноді позначається терміном «делінквентну поведінку».
б) Відхилення у сфері суспільної моралі:
-пияцтво та алкоголізм;
-наркоманія;
-проституція;
-жебрацтво, або жебрацтво;
-самогубство або суїцид;
-бродяжництво.
Де бродяжництво розглядається як систематичне переміщення особи протягом тривалого часу з однієї місцевості в іншу або в межах однієї місцевості (наприклад, міста) без постійного місця проживання з існуванням при цьому на нетрудові доходи.
Категорії населення, які більше за інших схильні здійснювати асоціальні або делінквентні вчинки, - називають групами ризику. Зокрема, це підлітки з неблагополучних сімей, особи, які зловживають алкоголем та наркотичними речовинами, ведуть аморальний спосіб життя, що потрапили під негативний вплив оточуючих.
Висновок до розділу 1: соціальні норми дослідниками трактуються по різному,тому «важкими» підлітками називають дітей,які не соблюдають соціальні норми в суспільстві та вдома.
1.2 Сім'я як найважливіший фактор у вирішенні проблеми
Сім'я - це мала соціальна група суспільства, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, на спільному веденні спільного господарства і взаємної моральної відповідальності [2, с.256].
Внаслідок несумлінного виконання батьками своїх обов'язків виникають групи дітей бездоглядних, дітей безпритульних, дітей-втікачів.
Бездоглядні діти - це діти, позбавлені нагляду, уваги, турботи, позитивного впливу з боку батьків. Бездоглядна дитина живе під одним дахом з батьками, зберігає свої зв'язки з родиною, у нього ще є емоційна прив'язаність до якого-небудь члена сім'ї, але зв'язки ці тендітні і знаходяться під загрозою атрофії і руйнування [10, с.321].
Безпритульні діти - це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних знань, необхідного догляду, систематичного навчання і розвивального виховання [10, с.322].
Серед цих дітей відзначається різке зростання соціальної дезадаптації. Діти та підлітки нюхають клей, вживають алкоголь, приймають наркотики, бродяжать, здійснюють протиправні дії. Здоров'я бездоглядних дітей сильно підірвана різними хронічними захворюваннями, вони відстають у психічному, фізичному, інтелектуальному розвитку, мають схильність до суїциду. Вчинки дітей з «сімей ризику» досить часто вступають в суперечність із загальноприйнятими правилами і нормами поведінки. Вони проявляють агресивність у спілкуванні зі своїми однолітками, зухвалість і заперечення авторитетів по відношенню до старших. Вирісши, ці діти все частіше порушують норми закону. Проаналізувавши витоки деформації в сім'ї, можна зробити один важливий висновок, що коріння цього явища лежать і в спотвореному розумінні цілей виховання, і в прояві або відсутності батьківського авторитету, а також у методах виховання. При цьому негативно впливає сила на виховання та розвиток дітей укладена в подружніх конфліктах і невірно побудованих дитячо-батьківських відносинах. Адже, з одного боку, сім'я може бути джерелом емоційної підтримки, фізичного та психологічного відновлення дитину від життєвих навантажень, а з іншого - джерелом психологічних стресів, нервових розладів і різного роду відхилень у розвитку дітей.
Деякі сім'ї не тільки не виконують по відношенню до дітей свої обов'язки, але і є чинником, що деформують їх соціальне, індивідуальне, інтелектуальне і моральний розвиток. Тому в числі найгостріших проблем, що вимагають першочергового рішення, на перший план вийшла бездоглядність дітей та підлітків. Від неї недалеко і до наркоманії та токсикоманії, дитячих правопорушень і злочинів.
Одним з виходів у цій ситуації є максимальне наближення сфери соціального обслуговування до населення, що сприятиме процесу відновлення, розвитку, підтримки соціальної життєдіяльності сім'ї, що потрапила у важку життєву ситуацію. Поєднання різних форм допомоги, виявлення кризових ситуацій та оперативне реагування дають змогу зробити новий крок у створенні системи соціальної допомоги дітям та сім'ям. При цьому особлива увага повинна приділяється контролю за результативністю роботи з тим, щоб при необхідності переглянути план і програму реабілітації, звернутися до інших, більш ефективних засобів досягнення результатів.
При цьому провідним аспектом стає
час - чим раніше дитина входить у
систему оздоровчо-
Аналізуючи сучасний стан допомоги дітям сімей групи ризику, слід зазначити, що на основі такої допомоги лежать наступні принципи:
-встановлення тісної взаємодії між дітьми, батьками та фахівцями;
-залучення батьків до раннє втручання;
-використання певних методів, які можуть застосовуватися в природних для дитини умовах;
-використання сімейної системи впливу [4, с.253].
Перша, основна, завдання раннього втручання пов'язана із забезпеченням соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, що входить до групи ризику, і досягненням максимального успіху в розкритті потенціалу дитини і сім'ї. Допомагаючи родинам досягти порозуміння і набути навичок, більш ефективно адаптують членів сімей до особливостей їхньої дитини, раннє втручання націлене на запобігання додаткових дій, здатних погіршити порушення дитячого розвитку. Таким чином, можна зробити висновок, що раннє втручання на увазі роботу з дитиною, починаючи з раннього віку, і спрямоване на підтримку сім'ї, що включає партнерство сім'ї і професіоналів, розкриття сімейного потенціалу, вивчення способу функціонування конкретної сім'ї та вироблення індивідуальної програми, яка відповідає її потребам і стилю життя. Підводячи підсумки, хотілося б сказати, що створення ефективної системи взаємодії, заснованої на об'єктивності, своєчасності, конструктивності, дає стійкий позитивний результат у соціальній роботі з сім'єю і дітьми.
Соціальні технології профілактики бродяжництва та безпритульності
Суспільство завжди докладав достатньо зусиль у боротьбі з небажаними формами людської поведінки з метою збереження порядку і стабільності. Сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки, що відхиляється з метою їх усунення або мінімізації та приведення у відповідність із соціальними нормами визначається як соціальний контроль. Тому соціальні технології профілактики та корекції девіантної поведінки безпосередньо пов'язані з технологіями соціального контролю.
До інститутів (суб'єктам) соціального контролю відносяться практично всі соціальні інститути, проте особлива роль належить сім'ї, як інституту первинної соціалізації, державі, як органу вищої влади в суспільстві і, відповідно, його установам, громадській думці, що виражає прийняті норми моралі.
За формами розрізняють формальний і неформальний контроль.
Формальний (офіційний) здійснюється компетентними організаціями, неформальний (неофіційний) пов'язаний з суспільною думкою. Сюди також відноситься каральний (репресивний) і стримуючий (застере-тації) контроль. Методами контролю виступають профілактика (превенція) і санкції. Під попередженням (профілактикою, превенцией) різних форм девіантної поведінки розуміється вплив суспільства, інститутів соціального контролю, окремих громадян на причини девіантної поведінки. Превенція припускає вплив на причини девіантної поведінки, обставини і фактори, йому сприяють, яке призводить до скорочення та / або бажаного зміни структури девіацій. Вона передбачає також удосконалення правових норм і механізмів їх реалізації, і поліпшення діяльності адміністративно-правових органів по боротьбі з соціальними відхиленнями [8, с.95].
Профілактика, будучи важливим засобом запобігання розвитку будь-яких негативних процесів на ранніх стадіях їх, дозволяє з меншими функціональними витратами зняти гостроту проблеми і повернути процес у більш сприятливе русло. Таким чином, вдається досягти мети профілактичного впливу.
В даний час сформувалися певні підходи до профілактики девіантної поведінки.
- Перш за все, це інформаційний
підхід, тобто інформування людей
про нормативні вимоги, що пред'являються
до них державою і
- Необхідно проводити
- Серед напрямків профілактики
девіантної поведінки існує
Соціальна корекція необхідна тому, що суспільство повинне охороняти себе від елементів, що вносять дезорганізацію в соціальні відносини.
Соціальна профілактика - це науково обгрунтоване і своєчасно предпринимаемое вплив на соціальний об'єкт з метою збереження його функціонального стану і запобігання можливих негативних процесів у його життєдіяльності [8, с.106]. Ефективність її здійснення багато в чому визначається професіоналізмом суб'єкта впливу і комплексним характером профілактичного застосування. Соціальна профілактика створює передумови для процесу нормальної соціалізації особистості, що грунтується на пріоритеті принципів законності і моралі. Цим самим закладається фундамент благополуччя в сім'ях і соціальної стабільності суспільства в цілому.
З урахуванням соціального стану та потреб суспільства у запобіганні багатьох соціальних проблем і будується профілактична робота. Поряд з профілактикою злочинності, алкоголізму, наркоманії, аморальних вчинків, які є основними компонентами соціальних девіацій, особливої актуальності в сучасному суспільстві набуває проблема профілактики бездоглядності та безпритульності. За останні 10 років спостерігається значне зростання кількості таких дітей та підлітків. І це не дивно, оскільки дана тенденція характерна для періоду соціальних смут, змін суспільних систем та громадянських конфліктів. До цих пір в нашій країні немає цілком достовірної статистики про чисельність безпритульних і бездоглядних. Адже бездоглядність зараз стає одним з основних чинників зростання чисельності правопорушень. До недавнього часу безпритульників, як правило, доставляли в спецприймальники, де вони прирівнювалися до правопорушників, опиняючись в режимному установі. Тепер основним місцем розміщення таких дітей стали спеціалізовані реабілітаційні установи для неповнолітніх. До їх числа належать: соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, що здійснюють профілактику бездоглядності та соціальну реабілітацію неповнолітніх, які опинилися у важкій життєвій ситуації; соціальні притулки для дітей, що забезпечують тимчасове проживання і соціальну реабілітацію неповнолітніх, які опинилися у важкій життєвій ситуації і потребують екстреної соціальної допомоги держави; центри допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків або законних представників.
Хоча число спеціалізованих
соціально-реабілітаційних
Реалізація профілактичних заходів здійснюється через систему методів. До числа методів соціальної профілактики можна віднести:
-профілактичну інформаційно-консультаційну бесіду;
-системне спостереження;
-профілактичні тренінги;
-метод підтримки і стимулювання нових навичок, моделей поведінки;
-метод завчасної нейтралізації конфліктної ситуації;
-метод профілактичного втручання та ін
Найбільш поширеним є метод профілактичної бесіди. Така бесіда може бути ефективною, якщо дотримуються її технологічні етапи. Психологи виділяють кілька етапів, щонайменше, чотири. На початковому етапі фахівець з соціальної роботи або соціальний психолог, а можливо, і соціальний педагог встановлюють емоційний контакт зі співрозмовником, виявляючи доброзичливість, співчуття і особливу коректність. На другому етапі консультант намагається встановити першопричини намітилася проблеми, розібратися, наприклад, в справжніх мотивах девіантних відхилень у поведінці, задаючи відповідні питання співрозмовника. На третьому етапі розмови консультант спільно з клієнтом намагається сформулювати нову модель його поведінки, яка дозволила б запобігти негативному розвитку подій. На четвертому, завершальному етапі розмови консультанту важливо домогтися внутрішнього прийняття його співрозмовником нової моделі поведінки або іншого розуміння проблеми, а також налаштування на успіх.
При всій значущості профілактичної
інформаційно-консультаційної
Правильний підбір методів профілактичного впливу, їх своєчасне і професійне здійснення забезпечують ефективність соціальної профілактики. У соціальній роботі це означає попередження несприятливого розвитку тих чи інших соціальних процесів, збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей. Профілактика дозволяє вберегти суспільство і особистість від витрат і серйозних зусиль з подолання стійких негативних явищ і процесів. Адже легше попередити і запобігти подальшому розвитку негативного процесу, ніж потім долати її, протидіючи його проявам і наслідків. Реабілітація є невід'ємним компонентом соціальної технологізації. Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальний статус, на поліпшення його здоров'я, дієздатності. Цей процес націлений також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених або обмежених з яких-небудь причин [8, с.116].
Різноманітність методів соціальної реабілітації дозволяє досягати потрібного ефекту в цій дуже важливою і необхідною діяльності. Поряд з універсальним методом інформаційно-консультаційної бесіди, психологічного тренінгу, спрямованого спостереження, в ході соціальної реабілітації активно використовуються і такі методи соціальної терапії, як психотерапевтичні тренінги та настрої, рольові ігри, танцювальна терапія, бібліотерапія та ін Для прикладу можна прокоментувати можливості методу рольових ігор у процесі реабілітації дезадаптованих дітей. Цей метод фахівці успішно використовують у соціально-реабілітаційних центрах для підлітків, у виховних будинках, в соціальних притулках та інших подібних установах.
Психологами підмічено, що психічне здоров'я і психологічний стан дитини і підлітка визначається значною мірою їх здатністю до ігрової діяльності. Багато дезадаптовані діти не вміють грати в найпростіші рольові ігри через крайньої нерозвиненості емоційно-вольової сфери. Таким дітям необхідно повернути гру, пробудити в них фантазію, розвивати образне мислення. Без цього не можна розвинути емоційно-вольовий потенціал дитини і взагалі забезпечити його нормальний розвиток. Завдяки рольовим іграм дезадаптовані діти і підлітки долають свою закомплексованість, страхи, вчаться усвідомлювати і розрізняти моральні цінності.
Соціальна терапія, будучи особливою процедурою технології соціальної роботи, за допомогою притаманних їй методів впливає на соціальну поведінку громадян, а значить, і на певну соціальну ситуацію, явище. В порівнянні з корекцією терапія спрямована на більш тривалий і значний вплив на соціальний об'єкт з метою його соціального оздоровлення. Це система професійного впливу на стан, поведінку, психіку особи (групи осіб) з метою їх соціального та психологічного оздоровлення, усунення стійких порушень в соціальному функціонуванні [12, с.53].
Висновок до розділу 1
Таким чином, можна зробити висновок, що за допомогою вміло підібраних методів реабілітаційний процес досягає мети, забезпечуючи відновлення тих чи інших здібностей людини до нормального соціального функціонування. Комплексне здійснення соціальної адаптації дозволяє відновити не тільки здоров'я, працездатність, а й соціальний статус особи, його правове становище, морально-психологічну рівновагу, віру в успіх, у свої сили і можливості.
Розділ 2.Бродяжнецтво та безпритульність дітей як соціально-педагогічна проблема
2.1 Соціальний захист
бездомних громадян,
Людина,її життя і здоров’я ,честь та гідність,недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищею соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визнаються зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження ї забезпечення прав і свобод людини є головним обо’язком держав(стаття 3,Конституції України)
Тривожною тенденцією в данний час є активне зростання чисельності бездомних громадян та безпритульних дітей.
Проблема бездомних та безпритульних дітей деформує соціальне середовище,руйнує фізичне,психічне,духовне здоров’я людини. Більшість громадян які схильні до бродяжництва,ведуть протиправний здебільшого злочинний спосіб життя.
Причинами такої ситуації стало різьке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки,збитковості багатьох підприємств виробничої сфери,недосконалості фінансово-кредитних механізмов, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.
- Бродяжництво та безпритульність як соціально-педагогічна проблема
- Бродяжничество детей как социально-педагогическая проблема
- Бродяжничество и беспризорность детей как социально-педагогическая проблема
- Бродяжничество и беспризорность как социально-педагогическая проблема
- Бродяжничество как форма девиантного поведения молодежи
- Брожение пива в ЦКТ
- Бройлер-балапандарды өсірудің технологиясы
- Британо-российские отношения в период Наполеоновских войн
- Британская дипломатия конца 19 века и англо-русское соглашение
- Британская колониальная империя
- Британская экономика
- Британские острова
- Британский сленг и его классификации
- Британский сленг и его классификация
