Бухгалтерський облік фінансових інвестицій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

на тему: “Бухгалтерський облік фінансових інвестицій”

 

 

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2011

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………….3 

1. Фінансові інвестиції: економічна суть та класифікація…………….5
2. Оцінка фінансових інвестицій………………………………………16
3. Облік довгострокових фінансових інвестицій……………………..24
4. Облік поточних фінансових інвестицій…………………………….35

Висновки…………………………………………………………………41

Список використаних джерел…………………………………………..43

Додатки…………………………………………………………………..47 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Період ринкових відносин в Україні характеризується значним  пожвавленням інвестиційної діяльності, що відповідно, впливає на динаміку валового внутрішнього продукту. Однак  обсяги залучених коштів в українську економіку значно поступаються європейським, тому насамперед

оздоровлення економіки  неможливе сьогодні без активізації  інвестування, пошуку надійних і стабільних джерел інвестицій, і врешті – решт, сприятливого інвестиційного клімату. Враховуючи що інвестиційний клімат  – це сукупність факторів, які впливають на обсяги залучення інвестицій в економіку країни, постає необхідність розробки ефективної інвестиційної політики підприємства. Тому, насамперед, якщо розглянути питання інвестування на рівні підприємства, то кожна інвестиційна діяльність, суб’єкта господарювання,  підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії. Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заклечається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

Від уміння інвестувати  залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних і екологічних проблем, сучасний рівень та потенційний динамізм фізичного, фінансового й людського капіталів.

У наукових дослідженнях України є проблеми, які й досі недостатньо досліджені. Передусім  це стосується проблем прийняття  ефективних рішень по управлінню портфелем  цінних паперів та правильності ведення  обліку. Ці проблеми розглядаються  на теоретичному і методологічному рівнях у наукових роботах таких вітчизняних учених – економістів, як  М.Ю.Алексєєв, Б.І.Альохін, І.О.Бланк, В.М,Гриньова, Т.С.Клебанова, М.О.Кизим, О.Г.Мендрул, Я.М.Міркін, та закордонних: Г.Александер, Уілсон Берри, Мартін Дж.Елтон, А,А,Ерлих, Джеймс Тобін, Е.Хербет, Дж.Холтон, В.Шарп. Але у фундаментальних роботах перелічених вчених відсутня єдина точка зору стосовно обґрунтування факторів і критеріїв формування, аналізу та інше.

Метою роботи є викладення економічної суті фінансових інвестицій, їх необхідність для економіки, розгляд форм інвестування, при цьому визначення їх позитивних і негативних сторін, а також відображення їх у фінансовому обліку. У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету, предмет та об’єкт дослідження.

В першому питанні “Економічна сутність,та класифікація фінансових інвестицій” висвітлено поняття інвестицій, розглянуто класифікації фінансових інвестицій.

Друге питання “Оцінка  фінансових інвестицій” розкрито суть поняття оцінки, розглянуто основні  види і методи оцінки фінансових інвестицій.

Третє питання “Облік довгострокових фінансових інвестицій”  присвячене  детальному розгляду обліку фінансових інвестицій  пов’язаним  та непов’язаним сторонам, переваги та недоліки його використання в системі  управління підприємством.

Четверте питання  “Облік поточних фінансових інвестицій”  висвітлює порядок відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з поточними фінансовими  інвестиціями

Висновки узагальнюють результати даного дослідження.

 

 

 

 

1. Економічна  суть та класифікація фінансових інвестицій

 

У сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні  інвестиції відіграють значну роль як на макро-, так і на мікрорівні й  виконують ряд найважливіших  функцій, без яких неможливий нормальний розвиток економіки будь-якої держави. Фінансові інвестиції дають підприємству можливість отримувати економічні вигоди завдяки вкладанні вільних коштів у інші суб'єкти господарювання. Основну роль інформаційного забезпечення такої діяльності відводиться бухгалтерському обліку, як одній з основних функцій системи управління [13].

Проблеми бухгалтерського  обліку та аналізу фінансових інвестицій висвітлені в працях вітчизняних  вчених: Ф.Ф.Бутинця, С.Ф.Голова,  А.В.Музики, Я.Д.Крупки , П.О. Куцика, М.С.Пушкара, С.Ф. Покропивний, С.В. Мочерний, В.І. Єфименко, В.С. Рудницький та ін. Окремі погляди як вітчизняних, так і зарубіжних вчених наведено в додатку А.

Проте, слід відзначити,що ці питання, враховуючи сучасний етап розвитку економіки, потребують подальшого дослідження, де важливе місце займає питання економічної суті, оцінки  класифікації інвестицій, та вдосконалення організації і методики обліку

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, №1560-XII від 18 вересня 1991 року,  інвестиції визначено як всі види майнових  інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

1) кошти, цільові банківські  вклади, паї, акції та інші цінні папери;

2) рухоме та нерухоме  майно (будинки, споруди, устаткування  та інші матеріальні цінності);

3) майнові права, що  випливають з авторського права,  досвід та інші інтелектуальні  цінності;

4) сукупність технічних,  комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”);

5) права користування  землею, водою, ресурсами, будинками,  спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

6) інші цінності.

Дані цінності та майнові  права складають об’єкти інвестиційної  діяльності [36]. Окремі положення законодавчого визначення неповно і навіть неправильно тлумачать поняття “інвестиції”.

По-перше, інтелектуальні цінності, які вкладаються і використовуються підприємством у вигляді нематеріальних ресурсів, також входять до складу майнових його цінностей (або майна у вигляді його активів), тому у протиставленні цих термінів немає сенсу.

По-друге, метою інвестицій є не тільки створення прибутку або досягнення соціального ефекту, а й інші форми забезпечення розвитку і підвищення ринкової вартості підприємства.

По-третє, потребує певного  уточнення і об’єкт інвестиційної  діяльності, визначений у законодавстві  з цього питання. Якщо метою інвестицій має бути зростання суми вкладеного капіталу, то цей інвестований капітал має вкладатися лише в об’єкти підприємницької діяльності, тому що інвестування капіталу в об’єкти соціальні, благодійну діяльність, спонсорство тощо до такого зростання не призведе. У такому разі більш прийнятним терміном для вкладання коштів буде “фінансування”, а не “інвестування”.

Однак, Римма Грачова  у своїй книзі «Енциклопедія  бухгалтерського обліку» під  терміном “інвестиція” в широкому значенні розуміє будь – які вкладення будь – яких активів з метою отримання доходів від цих вкладень [22].

На нашу думку фінансові  інвестиції – це вкладання коштів в інші суб’єкти господарювання, з  метою отримання економічної  вигоди у вигляді відсотків, дивідендів, а також зростання або збільшення в сумі власного капіталу або інших вигод інвестора.

Основа організації  обліку фінансових інвестицій – економічно  обґрунтована класифікація, яка здійснюється виходячи з певних цілей та полягає  передусім у спроможності інвестором реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Як правило, класифікація проводиться з метою визначення терміну вкладення та методів, але може бути здійснена і за іншими ознаками рис. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Загальна методологічна  схема дослідження організації обліку фінансових інвестицій.

На нашу думку, раціональна організація бухгалтерського  обліку фінансових інвестицій передбачає дотримання системного підходу, субординації, взаємодії різних видів обліку, підпорядкованості  загальній логіці управління економікою.

Різні види інвестицій мають  різне відносне значення для функціонування підприємства. Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена на рис.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.3. Класифікація фінансових інвестицій

Загальне визначення інвестицій можна деталізувати на виробничо-господарські (реальні) і фінансові інвестиції. На такому підході здійснений поділ  активу балансу на не грошові активи (інвестиційний сектор) і грошові (або платіжні) засоби. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, визначаються як інноваційні інвестиції). Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів і поряд з матеріальними інвестиціями відіграють значну роль в житті підприємства. До них відносяться вклади підприємства в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери, включаючи кошти в банках. Значення фінансових інвестицій буде зростати по мірі розвитку фінансового ринку і накопичення досвіду роботи з фінансовими активами.

За цілями застосування інвестицій їх поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі  і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюється обізнаними інвесторами, що мають досить точну інформацію про об’єкт інвестування і детально ознайомлені з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції пов’язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому,  вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Такими цінними паперами можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд – обирають найефективніші об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові і  довгострокові інвестиції. Перші  – це вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік, хоча інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують в такий спосіб: до 2 років, від 2 до 3 років, від 3 до 5 років, більше 5 років.

Інвестиції за формою власності інвесторів поділяють  на: приватні, державні, іноземні і спільні. В економічній теорії та практиці застосовується термін “приватні” інвестиції до вкладення коштів, що здійснюють фізичні особи, а також підприємства недержавної форми власності, насамперед – колективні. Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні або місцеві органи влади за рахунок бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції пов’язані з вкладеннями, що здійснюють іноземні громадяни, юридичні особи і держава. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють резиденти та нерезиденти.

Інколи виділяють інвестиції за регіональною ознакою. Інвестиції всередині  країни (внутрішні) означають вкладення  коштів в об’єкти інвестування, які розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними) розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, які розміщені за межами території даної країни. До таких інвестицій відносять придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає найістотніші їх ознаки і при необхідності може бути розширена відповідно до підприємницьких або дослідницьких цілей.

Суб’єктами інвестиційної  діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, будь-які суб’єкти підприємницької і фінансової діяльності – банківські, страхові і посередницькі установи. Також суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), а також держави та міжнародні організації. Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох і більше суб’єктів. Відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності здійснюються на підставі договорів.

Інвестор є основним суб’єктом інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі інвестицій. Інвесторами можуть бути: фізичні та юридичні особи; об’єднання юридичних осіб, які створюються на підставі договору про спільну діяльність і які не мають статусу юридичної особи; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб’єкти підприємницької діяльності.                                                                                                                                                           

З урахуванням направленості основної господарської діяльності інвестори поділяються на індивідуальних та інституційних .

Інвестор індивідуальний –  фізична або юридична особа, що здійснює вкладення коштів у формі  інвестицій для розвитку виробничо-господарської діяльності. Інвестор інституційний –  фінансовий посередник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність. Інституційні інвестори представлені інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, що, як правило, спеціалізуються на операціях з цінними паперами [11].

За цілями інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяють стратегічні і портфельні інвестиції. Перші при здійсненні інвестицій, мають на меті придбання контрольного пакету акцій або переважаючої частки статутного капіталу іншого підприємства для отримання можливості самостійного управління ним. Портфельний інвестор вкладає кошти в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання доходу або приросту капіталу.

Всі інвестори мають рівні права на:

• здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій формі;
• володіння, користування і розпорядження об’єктами інвестування;
• самостійне визначення обсягів і напрямів інвестицій;
• залучення на договірній, переважно на конкурсній, основі інших суб’єктів інвестиційної діяльності;
• здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що інвестуються;
• об’єднання власних та залучених коштів із коштами інших інвесторів для здійснення спільного інвестування.

Інший суб’єкт інвестиційної діяльності – замовник. Замовниками можуть бути інвестори (уповноважені посередники), які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому в підприємницьку та іншу діяльність інших суб’єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними [11].

Підрядниками виступають фізичні та юридичні особи, які виконують  роботи по договору підряду або державному контракту, що укладається із замовниками.

Власниками об’єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), державні органи і органи місцевої влади, міжнародні об’єднання та організації, для яких створюються об’єкти інвестиційної діяльності.

Практична реалізація фінансових вкладень суб’єктами інвестиційної діяльності відбувається за наступними напрямами:

- капітальне будівництво,  де відбувається вкладення інвестицій  в основні засоби виробничого  та невиробничого призначення.  Воно об’єднує діяльність замовників, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання тощо;

- інновації, в яких  втілюється науково-технічна продукція  та інтелектуальний потенціал;

-    фондовий ринок:  акції, облігації, похідні інструменти.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності суб’єктів  господарювання виступають фінансові ресурси рис. 4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4. Види джерел фінансування інвестицій підприємстві

Характеристика класифікаційних  ознак джерел фінансування інвестицій відображена в додатку В.

В залежності від того, які джерела фінансових ресурсів залучає підприємство для фінансування своєї інвестиційної діяльності, виділяють три основні форми фінансування інвестицій: самофінансування; кредитне фінансування; змішане фінансування.

Самофінансування під  час здійснення інвестиційної діяльності –  фінансування повністю за рахунок власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування, як правило, використовується при реалізації короткострокових інвестиційних проектів з невисокою нормою рентабельності.

  Кредитне фінансування використовується в процесі реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високим показником рентабельності інвестицій, тому що його необхідно повернути на визначених умовах. З іншого боку, кредитор не претендує на участь в доходах від реалізації інвестицій.

  Змішане фінансування є комбінацією декількох джерел фінансування, де  найбільш розповсюджена форма фінансування інвестиційної діяльності, яка  може застосовуватись при реалізації будь-яких інвестиційних проектів.

При виборі джерел фінансування інвестиційної діяльності питання повинно вирішуватися підприємством з врахуванням багатьох факторів: вартості залученого капіталу, ефективності віддачі від нього; співвідношення власного та позикового капіталів, що визначає рівень фінансової незалежності,  ризику, що виникає при використанні того або іншого джерела фінансування, а також економічних інтересів інвесторів.

Отже, для задоволення  вимог обліку та врахування його особливостей потрібна правильно побудована класифікація фінансових інвестицій. На нашу думку  для цілей бухгалтерського обліку доцільно класифікувати фінансові інвестиції за ознаками, наведеними в додатку Б.

Таким чином, економічно обґрунтована класифікація фінансових інвестицій є основою для організації  обліку, адже саме від їх виду залежатиме способи та методи відображення фінансових інвестицій в обліку.

 

 

 

 

2. Оцінка фінансових  інвестицій

 

Ефективність діяльності суб’єкта господарювання і забезпечення високих темпів росту, підвищення конкурентоздатності  як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках значною мірою досягаються за допомогою інвестиційної діяльності. Слід відмітити, що важлива проблема при залученні чи здійсненні інвестицій – правильний  вибір методів їх оцінки.

Перш ніж перейти  до розгляду оцінки інвестицій слід розібратись  із самим поняттям оцінки.

У Концептуальних основах складання та подання  фінансових звітів, які розробленні  Комітетом з  міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оцінку визначають як “процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися і  відображатися елементи фінансових звітів у балансі та звітів про прибутки та збитки”.

Ткаченко  Н.М. дає визначення оцінки як – відображення об’єктів бухгалтерського обліку в  єдиному грошовому вимірнику  з метою узагальнення їх у цілому по підприємству [34].

Проведення оцінки фінансових інвестицій як об’єкт бухгалтерського обліку можна відобразити наступним чином рис.5.

Рис.5 Оцінка фінансових інвестицій у системі  вартісного виміру

Для забезпечення достовірної  інформації в бухгалтерському обліку до оцінки висувається ряд вимог: єдність та реальність. Реальність оцінки – це об’єктивна відповідність грошового вираження об’єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських операцій [26]. Її досягають встановленням обов’язкових положень, інструкцій, правил обліку і калькулювання.

  Оцінка – важливий елемент в обліку і необхідна в процесі господарської діяльності (надходження та вибуття), при виникненні зобов’язань, при виникненні різного типу операцій, при складанні фінансової звітності[24].

Оцінка фінансових інвестицій здійснюється в двох напрямах: при  придбанні фінансових інвестицій –  первісна оцінка; та в разі складання  фінансової звітності – оцінка на дату балансу. Розгалуження даних напрямів зображено на рис.6.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.6. Види оцінки фінансових інвестицій

Фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському  обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається  з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням фінансової інвестиції.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на інші активи, то її собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів.

Дивіденди, відсотки, роялті та рента, що підлягають отриманню за фінансовими інвестиціями, відображаються як фінансовий дохід інвестора, крім випадків, коли такі надходження не відповідають критеріям визнання доходу, встановленим Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153.

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством  до їх погашення або обліковуються  за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Сума збільшення або  зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі) відображається у складі інших фінансових доходів або інших витрат відповідно.

Фінансові інвестиції, справедливу  вартість яких достовірно визначити  неможливо, відображаються на дату балансу  за їх собівартістю з урахуванням  зменшення корисності інвестиції. Втрати від зменшення корисності фінансових інвестицій відображаються у складі інших витрат з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу  за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій [26]. Амортизована собівартість фінансових інвестицій (АСФІ) - собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового їх списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії):

АСФІ = ПВ +(-) Д(П)А         (1)

де, АСФІ – амортизована ставка відсотка;

ПВ – первісна вартість;

Д(П)А – амортизація  дисконту (премії).

Таким чином, амортизована собівартість визначається шляхом коригування  первісної вартості на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні). Дисконт (премія) виникають у разі відхилення ринкової вартості облігації від номіналу. Якщо інвестор сплачує більше номіналу, вважається, що боргові зобов'язання придбані з премією, якщо менше – з дисконтом.

Дисконт та премія амортизуються  інвестором протягом періоду з дати придбання до дати погашення за ефективною ставкою відсотка, визначити яку  можна за формулою:

РСВ +(-) РСД (РСП)  
ЕСВ =-----------------------------------------     (2)  
(РВО +НВО) : 2

де, ЕСВ – ефективна  ставка відсотка;

РСВ – річна сума відсотка (номінал, помножений на відсоткову ставку);

РСД, РСП – річна  сума дисконту, річна сума премії. Ці показники визначаються шляхом ділення загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики;

РВО –  ринкова вартість облігацій;

НВО – номінальна вартість облігацій.

Приклад визначення суми амортизації дисконту, премії та амортизованої  собівартості фінансових інвестицій за методом ефективної ставки відсотка наведено в додатку Г.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно  з нарахуванням відсотка (доходу від  фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Фінансові інвестиції в  асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) на дату балансу відображаються за вартістю, що визначена за методом участі в капіталі, крім випадків:

• фінансові інвестиції придбані й утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців від дати придбання;
• асоційоване, дочірнє або спільне підприємство провадить діяльність в умовах, які обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.