Бюджетні дефіцити та профіцити і їх вплив на економіку

 

 

План

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Курсова робота «Бюджетні дефіцити та профіцити і їх вплив на економіку» є актуальною, тому що неможливо без вирішення проблеми бюджетного дефіциту та створення збалансованого бюджету досягти повноцінного і неперервного розвитку економіки.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є:

• спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей;
• несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного   переоснащення;
• великі воєнні витрати;
• інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальнішими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком із населення.

Бюджетний дефіцит – явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет – об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових явищ.

Дуже рідко при складанні бюджету виникає протилежний дефіциту бюджету стан – його профіцит, тобто перевищення доходів над видатками.

Мета дослідження полягає у вивченні та аналізі основних тенденцій та специфічних особливостей формування бюджетного дефіциту та профіциту та їх впливу на економіку, а також розробці на цій основі практичних рекомендацій щодо механізмів оптимізації.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідити поняття бюджетного дефіциту та профіциту;
• охарактеризувати їх вплив на національну економіку;
• дослідити методи оптимізації бюджетного дефіциту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

РОЗДІЛ I. Теоретичні основи формування бюджетного сальдо

 

I.1. Сутність і механізм формування бюджетних дефіцитів та профіцитів. Види бюджетного дефіциту.

 

Для початку визначимося, що ж таке бюджет. Поняття "бюджет" має два тлумачення. З одного боку, це сукупність фінансових ресурсів, засобів, які має будь-який економічний суб'єкт, будь то держава, підприємство, родина. З іншого боку - це співвідношення між доходами й витратами економічного суб'єкта, баланс його коштів, що характеризує відповідність надходжень і витрат за певний період, найчастіше за рік. Тобто бюджет визначає й вміст "гаманця", наявність у ньому коштів або їх відсутність, і динаміку його наповнення й спорожнювання, канали приходу й витрати грошей, співвідношення між доходами й витратами – бюджетне сальдо.

У тих випадках, коли наявні у бюджету доходи недостатні для здійснення витрат, говорять про виникнення бюджетного дефіциту. Звичайно він виміряється у вигляді відсотка від ВВП.

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, яке не обов`язково відноситься до надзвичайних, виключних подій. В сучасному світі немає держави, яка б в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Але якість самого бюджетного дефіциту може бути різною:

- дефіцит може бути пов`язаний з необхідністю здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Ще Дж.Кейнс обгрунтував можливість допущення випереджаючого росту державних витрат над доходами на певних етапах розвитку суспільства;

- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великі стихійні лиха і т.д.), коли звичайних резервів стає недостатньо і потрібно вдаватися до джерел особливого виду;

- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв`язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит – явище надзвичайно тривожне, яке вимагає прийняття не лише термінових і діючих економічних заходів (по стабілізації економіки, фінансовому оздоровленню господарства і т.д.), але і відповідних політичних рішень.

 Звідси зрозуміло, що в умовах економіки, яка розвивається динамічно із стійкими, а головне – ефективними міжнародними зв`язками бюджетний дефіцит (звичайно, в кількісно допустимих межах) може використовуватись. Його не потрібно драматизувати, тому що в борг жили і продовжують жити багато економічно розвинених держав.

Профіцит – це перевищення доходів бюджету над його витратами. Для більшості держав світу, в тому числі і розвинених це дуже рідкий стан. Здебільшого профіцит бюджету спостерігається в країнах експортерах сировини, наприклад, Саудівська Аравія, Кувейт.

При розгляді поняття профіциту слід звернути особливу увагу на "первинний профіцит". Це поняття використовується при оцінці можливостей скорочення державного боргу. Первинний профіцит означає, що доходи бюджету за вирахуванням залучених позик повинні перевищувати витрати, зменшені на величину обслуговування державного боргу (відсотки та погашення основної суми).

Первинний профіцит показує, що частина доходів бюджету йде на погашення державного боргу (тобто бюджетні доходи мінус позики більше бюджетних витрат мінус виплати за державним боргом).

Дефіцит підрозділяється на структурний і циклічний. Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між поточними державними витратами й доходами в припущенні деякого фіксованого (природного) рівня безробіття (наприклад, 6%). Коли економіка входить у період спаду, то надходження від податків скорочуються, а соціальні й інші виплати ростуть (безробіття вище базового). Різниця між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом називається циклічним дефіцитом. Такий дефіцит змінюється протягом ділового циклу. У США після спаду 1981-82 р. циклічний дефіцит скоротився, а структурний неухильно зростав.

У теорії розрізняють також активний і пасивний дефіцити. Перший виникає в результаті перевищення витрат. Він може бути пов'язаний з ростом інвестицій у нове виробництво, що веде до створення робочих місць, збільшує зайнятість і рівень доходу населення. Все це в остаточному підсумку веде до економічного росту.

Другий - у зв'язку зі зниженням податкових й інших надходжень (через уповільнення економічного росту, недоплат). В Україні, наприклад, великі ''недоїмки'', які є слідством скорочення реального ВВП, а також неплатежів з боку підприємств й організацій.

Виділяють також особливий вид дефіциту - первинний дефіцит. Він являє собою різницю між величиною загального дефіциту й сумою процентних виплат по боргу. При борговому фінансуванні первинного дефіциту збільшується й основна сума боргу й коефіцієнт його обслуговування, тобто зростає "тягар боргу" в економіці. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансферів та державних закупівель товарів і послуг і податковими надходженнями в бюджет (виплати з обслуговування боргу не враховують). Якщо надходження до державного бюджету перевищують суму трансферів і державних закупівель, то існує первинний надлишок бюджету.

       (1.1)

Нормальним вважається дефіцит бюджету, приблизно відповідному рівню інфляції в країні. Міжнародні стандарти припускають можливий дефіцит бюджету на рівні 2 - 3 % ВВП. Звичайно бюджетний дефіцит до 10% суми доходів вважається припустимим, тоді як дефіцит більше 20% - критичним. А, наприклад, у середині  90-х років дефіцит державного бюджету досягав рівня 20, а те й 25% доходів і перевищував 5% ВВП.

 

I.2 Вплив бюджетних дефіцитів та профіцитів на соціально-економічні процеси країни та напрямки їх регулювання.

 

 

При створенні дефіциту державного бюджету виникають проблеми його покриття з найменшими витратами для економіки. Є декілька шляхів.

Скорочення витрат держбюджету. Цей шлях не завжди прийнятний, так як зменшення витрат може посилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що в свою чергу знижує стимули виробництва.

Збільшення податкового тягаря. Цей шлях призведе до зменшення інвестицій і споживання, що в свою чергу також знижує можливість росту ВВП.

Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:

- звернення держави  за кредитом до національних  банків;

- перетворення кредиту  в зовнішній борг при одержанні  його від іноземних держав;

- випуску державних  цінних паперів – облігацій, які  є зобов`язаннями держави виплатити  суму запозичених грошей у населення з процентами.

Якщо дефіцит держбюджету фінансується за допомогою випуску державних позик, то збільшується середня ринкова ставка відсотка, що призводить до зниження інвестицій у приватному секторі, падінню чистого експорту й частково - до зниження споживчих витрат. У підсумку виникає ефект витиснення, що значно послабляє стимулюючий ефект фіскальної політики. Це відбувається тому, що державні цінні папери мають більші відсоткові ставки ніж інші кредити і є менш ризиковими, а також тому, що на оцінку їх ризику потрібно менше зусиль та коштів. Тому значна частина банківських коштів вкладається не в розвиток економіки, а в державні облігації, і отже, для решти економіки залишається менше кредитних ресурсів. Це призводить, крім можливого спаду виробництва через недостатню залученість ресурсів, до зменшення пропозиції фінансових коштів і збільшення конкуренції за їх отримання, і отже, збільшення відсоткової ставки в економіці, що знову ж таки негативно вплине на економічний розвиток в довгостроковому періоді.  Тобто боргове фінансування дефіциту бюджету послаблює ефективність стимулювальної бюджетної політики. Також, оскільки банки в країні більшість грошей вкладають в державні облігації, то існує загроза, що вони стануть менш конкурентноспроможні порівняно з іноземними, оскільки в них зменшується заохочення для покращення своєї кредитної діяльності.

Боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизации дефіциту. Однак борговий спосіб фінансування не усуває загрози росту інфляції, а тільки створює тимчасову відстрочку для цього росту, що є характерним для багатьох економік, у тому числі й для української.

Такої проблеми не мають зовнішні запозичення. Але тут потрібно враховувати ризик зростання держаного боргу, що пов’язаний з девальвацією національної грошової одиниці, що приведе до зростання зовнішнього боргу.

Проте, якщо в країні має місце економічний спад, то збільшення державних витрат стимулюватиме економіку, що може покращити очікування щодо прибутків в економіці і збільшити інвестиційний попит, що зменшить відсоткову ставку і дещо компенсує таким чином ефект витіснення.

Також, зростання  ставки в країні може збільшити зовнішній попит на цінні папери всередині країни, що можливо цю ставку зменшить. Але тут можливий і негативний ефект - збільшення зовнішнього попиту на фінансові активи призводить до збільшення попиту на національну валюту, а отже, збільшує її обмінний курс. А це в свою чергу зменшує конкурентоспроможність підприємств країни, що орієнтовані на експорт а також тих, що конкурують з імпортерами в цю країну, призводить до скорочення на них виробництва, а також до погіршення платіжного балансу країни (хоча це зменшить валютні резерви країни і може призвести до зниження (стабілізації) валютного курсу). З іншого боку, такий варіант зменшить реальний зовнішній борг держави.   

Виплата боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їх емісії - це найнебезпечний шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що він веде до інфляції. До такого методу покриття бюджетного дефіциту держави вдаються у випадку неможливості або невміння використовувати інші джерела. По суті це є спосіб відмови від частини боргу, поскільки його виплата відбувається обезціненими грішми.

З метою збереження господарської й соціальної, стабільності уряду розвинених країн усіляко уникають невиправданої емісії грошей. Для цього в систему ринкової економіки вбудований спеціальний запобіжник: конституційно закріплена в більшості країн незалежність національного емісійного банку від виконавчої й законодавчої влади.

Монетизация дефіциту держбюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюватися в інших формах, наприклад у вигляді розширення кредитів Центрального банку державним підприємствам по пільгових ставках відсотка або у формі відстрочених платежів. В останньому випадку уряд купує товари й послуги, не оплачуючи їх у строк. Якщо закупівлі здійснюються в приватному секторі, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від можливих неплатежів. Це дає поштовх до підвищення загального рівня цін і рівня інфляції.

Жоден зі способів фінансування дефіциту державного бюджету не має абсолютних переваг перед іншими й не є повністю неінфляційним.

В аналітичній економії існує два підходи до аналізу впливу зростання дефіциту бюджету на поведінку споживачів – традиційний і рікардівський.

Згідно з традиційним підходом, зниження податків, яке уряд фінансуватиме збільшенням запозичень і нагромадженням державного боргу, впливатиме на національну економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвиткові національної економіки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

Прихильники традиційного підходу вважають, що в короткостроковому періоді зростання споживання збільшує сукупний попит і дохід у національній економіці. Проте в довгостроковому періоді зниження національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, означає зменшення обсягів нагромадженого капіталу, обмеження економічного зростання і зниження добробуту країни.

Згідно з рікардівським підходом, скорочення податків, яке фінансується за рахунок зростання боргу, не змінює обсягу споживання і не обмежує зростання заощаджень, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами. Логіка цього висновку така. Якщо уряд фінансує зниження податків збільшенням дефіциту бюджету, то через певний час йому доведеться підвищити податки, щоб погашати основну суму боргу і виплачувати проценти. Отож зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Відповідно до цього підходу сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Для передбачливих споживачів майбутні податки еквівалентні поточним. Тобто фінансування державних видатків за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Такий погляд називають рівністю Рікардо – на честь відомого економіста, який першим звернув увагу на це явище.

З рівності Рікардо випливає, що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання. Домогосподарства економлять приріст використовуваного доходу для сплати в майбутньому вищих податків. Приріст особистих заощаджень дорівнює зниженню державних заощаджень, а національні заощадження залишаються незмінними. Тому скорочення податків не веде до тих наслідків, які випливають із традиційного аналізу [12, 425].

Кожну з цих концепцій не можна спростувати, бо дослідження фактів економічної історії не дає підстав для однозначного висновку. Отож обидва погляди на державний борг співіснують.

 

I.3. Концепції балансування державного бюджету. 

 

У світовій практиці для боротьби з бюджетним дефіцитом застосовуються три основні концепції збалансованості бюджету:

1) на щорічній основі;

2) на циклічній основі;

3) концепція "функціональних фінансів".

Збалансування бюджету на щорічній основі знижує або зовсім виключає ефективність фіскальної політики держави, оскільки суперечить з антициклічною та стабілізуючою її спрямованістю. Наприклад, у період спаду виробництва та безробіття доходи населення зменшуються, тобто зменшуються й податкові надходження до бюджету. У цьому разі держава має або збільшити податкові надходження шляхом упровадження нової податкової політики, або зменшити видатки, або поєднати ці два заходи. В умовах інфляції за номінального підвищення грошових доходів автоматично збільшуються й податкові надходження. Якщо брати за мету щорічне збалансування доходів і видатків бюджету, то варто негайно збільшувати державні видатки. Тому оперативне державне регулювання доходів і видатків, що передбачає втручання держави у сферу податково-фіскальної політики протягом року, зумовить нестабільність в економіці країни та бізнесі.

Збалансування бюджету в процесі економічного циклу полягає в тому, що уряд розробляє та впроваджує антициклічну політику й водночас балансує бюджет. Економічний цикл може займати у різних країнах від чотирьох до восьми — десяти років. Дії уряду, пов'язані з протистоянням спаду, мають спрямовуватися на зниження податків, що призведе до підвищення ділової активності, і на збільшення видатків, тим самим свідомо зумовлюючи появу бюджетного дефіциту.

У період подальшого інфляційного підйому слід збільшити податкові надходження й зменшити видатки уряду. Позитивне бюджетне сальдо, що виникне на цій основі, може використовуватися на покриття державного боргу, що з'явився у період спаду.

Отже, урядові фіскальні дії мають створити позитивну антициклічну силу, яка допоможе збалансувати бюджет не на щорічній основі, а за період у декілька років.

Головна проблема цієї концепції полягає в тому, що періоди підйому і спаду можуть бути неоднаковими за глибиною та тривалістю, тоді завдання стабілізації економіки суперечить завданням збалансування бюджету під час циклу. Наприклад, якщо процес занепаду економіки буде тривалим, а період підйому коротким, це спричинить появу великого дефіциту в період спаду, незначне або зовсім ніяке позитивне сальдо у період розквіту, таким чином, зумовить виникнення циклічного дефіциту бюджету.

Сутність концепції "функціональних фінансів" полягає в тому, що держава повинна турбуватися не про збалансованість бюджету, а про макроекономічну стабільність економіки в країні. Прибічники цієї концепції стверджують, що у період економічного зростання та підйому ділової активності податкова система автоматично стимулюватиме збільшення податкових надходжень (недискреційна фіскальна політика), що призведе до самоліквідації бюджетного дефіциту. Крім того, можливості уряду з питань позик та емісії грошей — практично безмежні. Фактично уряд може фінансувати будь-який дефіцит, тобто держава не може збанкрутувати. Вважається також, що за великого обсягу національного багатства, в тому числі у населення, проблема державного боргу не є обтяжливою і гострою для національної економіки.

Держава будує фінансову політику таким чином, що періодично використовує всі три концепції.

 

РОЗДІЛ II

 

Проблеми балансування  Державного бюджету України як умова стабілізації економіки.

 

II.1. Динаміка сальдо державного бюджету України за роки її незалежності.

 

 

За роки незалежності в Україні бюджет практично завжди був дефіцитним, тільки у 2000 та 2002 роках був незначний профіцит. У таблиці 2.1 та на рисунку 2.1 наведена динаміка сальдо державного бюджету за 1996 – 2012 роки.

Таблиця 2.1.

Динаміка сальдо державного бюджету у 1996 - 2012 роках

 

Рік	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Дефіцит, млн. грн.	3964,1	6200,7	2279,8	1944,5	-969,3	593,4	-1635,40	506,70	11009,00
Рік	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Дефіцит, млн. грн.	7806,30	3700,70	7701,80	12500,7	35517,20	64265,50	23557,60	53387,40

 

 

Рис. 2.1. Сальдо державного бюджету України, млн, грн

Тільки за даними сальдо бюджету у грошових одиницях, важко проаналізувати ситуацію в економіці держави, тому в світовій господарській практиці існують різні оцінки граничного розміру бюджетного дефіциту. Наприклад, Маастрихтський договір серед інших умов, що ставляться потенційним учасникам валютного союзу ставить показник розміру дефіциту державного бюджету (3 % від ВВП). А за даними міжнародної статистики величина бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах також коливається в межах 3 – 4 % від розміру ВВП, хоч у деяких країнах цей показник сягає 10 і більше процентів. Згідно з такими міжнародними стандартами рівень бюджетного дефіциту в Україні відносно прийнятний. (рис. 2.2)

 

Рис. 2.2. Частка дефіциту відносно ВВП, %

Починаючи з 2003 року в Україні дефіцит державного бюджету постійно зростав з 0,19% у 2003 році до 3,79% у 2012 році, тільки в 2002 році був профіцит. (табл.2.1). Дефіцит державного бюджету має приблизно однаковий рівень. Його коливання спричинені економічним циклом, так у 1997-1998 роках та у 2009-2010 роках (рис. 2.1), коли спостерігався циклічний дефіцит бюджету.

Таблиця 2.1.

Динаміка сальдо бюджетного дефіциту в 2002-20012 роках

 

Рік	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Дефіцит, млн. грн.	-3964,1	-6200,7	-2279,8	-1944,5	969,3	-593,4	1635,40	-506,70	-11009,00
Частка дефіциту відносно ВВП, %	4,9	6,6	2,2	1,5	-0,6	0,3	-0,72	0,19	3,19
Рік	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Дефіцит, млн. грн.	-7806,30	-3700,70	-7701,80	-12500,7	-35517,20	-64265,50	-23557,60	-53387,40
Частка дефіциту відносно ВВП, %	1,77	0,68	1,08	1,32	3,89	5,94	1,79	3,79

 

 

 

II.2. Необхідність та напрямки оптимізації розміру дефіциту бюджету України

 

 

Бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність в державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн світу, в тому числі й високорозвинених. Існують глибинні, загальні, причини бюджетного дефіциту, та властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні.

Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є зменшення податкових надходжень, як наслідок спаду виробництва,  невиважена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

• неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;
• значний обсяг тіньової економічної діяльності;
• невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;
• нецільове і неефективне використання бюджетних коштів.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного зростання держави, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. В тих країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет – об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими, Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит – це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит – це наслідок недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом. Зараз в Україні спостерігається значний циклічний дефіцит.