Бюджетний дефіцит: причини виникнення та шляхи скорочення. 2

Міністерство  освіти та науки України

Одеський  державний економічний університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                        Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на  тему: 

«Бюджетний дефіцит: причини виникнення та шляхи скорочення» 
 
 
 
 
 
 

                 Виконала студентка

фінансово-економічного

факультету, 32 гр.

Русєва К.В.

Науковий  керівник : 
 

Одеса - 2009 

                                             ЗМІСТ 

ВСТУП 

Розділ I  Причини виникнення бюджетного дефіциту

1.1 Сутність  та види бюджетного дефіциту

1.2 Причини  виникнення дефіциту

1.3 Роль  бюджетного дефіциту для економіки  держави 

Розділ II Джерела фінансування бюджетного дефіциту: їх структура та оптимізація

2.1 Принципи бюджетного фінансування

2.2 Джерела фінансування бюджетного фінансування

2.3 Ріст  державного боргу як наслідок  політики «дефіцитного фінансування» 

Розділ III Шляхи скорочення дефіциту бюджету в Україні

3.1 Традиційні  шляхи фінансування дефіциту  бюджету в Україні

3.2 Шляхи  скорочення дефіциту бюджету  в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                     ВСТУП

         Визначаючу роль у формуванні  і розвитку економічної структури  будь-якого сучасного суспільства  грає державне регулювання, здійснюване в рамках вибраною владою економічної політики. Важливим завданням фінансової політики кожної держави з ринковим механізмом економіки є оптимізація складу й структури доходів і видатків бюджету та їх збалансування. Незбалансованості або недостатня надійність збалансування доходів і видатків ще на стадіях планування призводить до негативних явищ в економіці, а саме до його дефіциту. Його виникнення обумовлюється багатьма причинами, серед яких можна виділити такі: спад суспільного виробництва, завищені витрати та реалізації прийнятих соціальних програм, збільшені витрати на оборону, зростання тіньового сектора економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, масовий випуск «порожніх» грошей.

         Значний рівень дефіциту протягом декількох років призводить до зростання боргових зобов’язань держави, і, як наслідок, - до зростання видатків на обслуговування боргу, що загострює боргові проблеми і веде розбалансування всієї фінансової системи. Тому скорочення бюджетних дефіцитів і державного боргу – одна з найактуальніших завдань економічної політики не тільки України, але  і інших країн.

         Метою даної роботи є висвітлення  змісту понять «бюджетний дефіцит», «державний борг», їх аналіз, показати взаємозв’язок між ними, можливі шляхи фінансування та скорочення бюджетного дефіциту, що характеризують можливе становище України на сучасному етапі економічного розвитку.

         Для досягнення поставленої мети  необхідно виконати ряд наступних  завдань:

         - сутність та види бюджетного дефіциту;

         - причини виникнення бюджетного  дефіциту;

         - роль бюджетного дефіциту для  економіки  держави;

         - принципи бюджетного фінансування;

         - джерела фінансування бюджетного  дефіциту;

         - ріст державного боргу як наслідок політики «дефіцитного фінансування»;

         - традиційні шляхи фінансування  дефіциту бюджету в Україні;

         - шляхи скорочення дефіциту бюджету  в Україні.

         Я буду намагатися якомога точніше висвітлити та розкрити вище перераховані завдання, що і стане ціллю дослідження.

         При написані курсової роботи  використовувалися: Бюджетний кодекс  України,  навчальні посібники  з теорії фінансів відомих  вчених-економістів, а також статті з журналу «Фінанси України», тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ I Соціально-економічна сутність бюджетного дефіциту 

1. Сутність  та види бюджетного дефіциту

         Бюджетний дефіцит виникає як результат нестабільності в економічному та політичному житті держави і посилює негативні явища, якщо дефіцит перевищує встановлені світовим досвідом показники. Таку думку поділяє чимало сучасних економістів, зокрема І.В. Алексєєв, С.А. Буковинський, В.І. Малько, В.М. Опарін, Н.Б. Ярошевич та інші.

         Щоб зрозуміти сутність дефіциту  бюджету, доцільно розглянути  його основні види. Його можна класифікувати за такими критеріями:

         За формою вияву:

- відкритий – офіційно оголошений у Законі про бюджет на відповідний рік;

- прихований – не визначений офіційно, виявляється у завищені планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

         За причинами виникнення:

- вимушений – наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП. Він являється наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни;

- свідомий – наслідок фінансової політики держави. Виникає в наслідок дискреційної фіскальної політики, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.

         За напрямками дефіцитного фінансування:

- активний – через спрямування коштів у розвитку економіки для зростання ВВП. Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Він характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП;

- пасивний – для покриття поточних витрат. Пасивний - підкоряється законам інфляції. Характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері тощо). Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон’юктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів.

         За критерієм визначення складових  частин бюджетного дефіциту:

- фактичний – зовнішній вияв розбалансованості доходної та видаткової частини бюджету. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіциту за певний період;

- структурний - це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів;

- циклічний – це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення чи спаду. У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

         За темпом дії:

- стійкий – дефіцит, який існує в довгостроковому періоді;

- тимчасовий – дефіцит, викликаний касовими розривами у виконанні бюджету. Його ще називають касовим дефіцитом, що породжується браком коштів бюджету в результаті розбіжності у термінах надходження доходів і здійснення випадків.

         За зв’язком із державним боргом:

- первинний – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів та послуг й податковими надходженнями в бюджет. Дефіцит бюджету = (державні закупівлі товарів та послуг + трансферти + виплати з обслуговування боргу) – податкові надходження.

- оперативний – це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговуванням державного боргу. За високих темпів інфляції, коли різниця в динаміці номінальних і реальних відсоткових ставках досить значна, таке завищення розміру дефіциту державного бюджету може виявитися істотним [15, ст.20-23].

         Розглянувши класифікацію бюджетного  дефіциту, стає явним, що в певній мірі дефіцит державного бюджету являється результатом податково–бюджетної політики держави. Уряд не може виявити розмір майбутніх бюджетних надходжень та необхідних видатків. Він лише затверджує загальні положення, які регулюють податкові ставки, форми та об’єми трансфертних платежів. Проте навіть при наладженій процедурі прийняття вище перерахованих рішень реальні рівні надходжень в бюджет і видатків значною мірою залежить від стадії (циклу) розвитку економіки. Бюджетний дефіцит збільшується в період спаду, так як державні доходи від податкових надходжень знижуються, а величина трансфертних платежів збільшується. Під час підйому економіки картина змінюється. Таким чином, бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над доходною. [5, ст. 89-94]. 

         1.2 Причини виникнення бюджетного дефіциту

         Як категорія грошового господарювання бюджетний дефіцит виражає об’єктивних економічних відносин, що виникають між учасниками відтворювального процесу при використанні в державі грошових коштів, які перевищують наявні бюджетні доходи.

         Бюджет дефіциту – економічне  явище, з яким стикаються багато  країн світу. Дефіцит бюджету  можуть зумовити конкретні особливості  розвитку економіки, такі як:

- структурна  розбалансованість економіки та несвоєчасне і недостатньо ефективне проведення структурних перетворень;

- надмірна  величина державного сектора, збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

- недосконалий  механізм оподаткування суб’єктів господарювання;

- невідповідність  структури бюджетних видатків  наявним фінансовим можливостям  держави, збільшення бюджетних  видатків;

- здійснення  крупних централізованих вкладень  у розвиток виробництва і зміну  його структури;

- зростання витрат у зв’язку з обслуговуванням внутрішнього і зовнішнього державного боргу [17, ст.150-151];

- надзвичайні  події (війни, епідемії, стихійні  лиха тощо), що потребують використання  великих обсягів коштів, а звичайних  резервів для цього не вистачає;

- необхідність  здійснення великих державних  вкладень у розвиток економіки  з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити  приріст валового внутрішнього  продукту і національного доходу, зміцнити економічну могутність  держави та підвищити матеріальний та культурний рівень життя населення. Це явище відображає не економічну кризу, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень в суспільстві;

- кризові  явища в економіці, та її  розвалом;

- неефективність  фінансово-кредитних зв’язків;

- нездатність  влади тримати під контролем  фінансову ситуацію у державі;

- недосконалість  фінансового законодавства [4, ст.33-34].

         В Україні збільшення бюджетного  дефіциту в 80-90 роках було обумовлено  зокрема:

- різким  зменшенням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу;

- розривом  і мало ефективністю економічних  зв’язків, насамперед зовнішньоекономічних;

- значним  ростом и нераціональною структурою бюджетних видатків,

- неефективним  функціонуванням бюджетного механізму;

- недосконалою  і частою зміною фінансового законодавства [9, ст.215].

         Основна причина виникнення бюджетного  дефіциту полягає у відставанні  темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі збільшенням бюджетних видатків [17, ст.151].

         Ці причини сприяють дестабілізації  економіки, зниженню доходів бюджету,  значному збільшенню бюджетного  дефіциту, що в свою чергу призводить  до нарощування інфляційних процесів, зростання цін на товари та послуги, зниження матеріального добробуту населення тощо [4, ст.34]. 

3. Роль  бюджетного дефіциту для економіки  держави

         Дефіцит державного бюджету завжди привертав до себе увагу економістів та практиків, урядовців та законодавців. Йому відводиться чільне місце у теоріях державних фінансів, оскільки головною проблемою фінансової політики традиційно вважається державний бюджет [15, ст.24].

         Серед економістів є різні  точки зору з приводу впливу  бюджетного дефіциту на розвиток економіки.

         Безумовно, бюджетний дефіцит  – небажане для держави явище:  його фінансування на підставі  грошової емісії гарантовано  веде до інфляції, за допомогою  неемісійних коштів – до зростання  державного боргу.

         Однак бюджетний дефіцит не можна одночасно віднести до надзвичайних, негативних подій, характеризувати як однозначно несприятливе для економіки явище, тому що тому що різними можуть бути якість та природа дефіциту. У невеликих, припустимо розмірах (за даними міжнародної статистики у межах 2-3% від розміру ВВП) він може бути пов’язаний з необхідністю  здійснення значних державних вкладень в розвиток економіки, і тоді дефіцит не є відображенням кризових течій суспільних процесів, а скоріше стає слідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного відтворення [17, ст.152-153]. 
 
 
 
 

Розділ II Джерела фінансування бюджетного дефіциту: їх структура та оптимізація 

          2.1 Принципи бюджетного фінансування 

          Бюджетне фінансування - це безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів й забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. [10, ст. 124].

         Принципи бюджетного фінансування:

1) Кожне бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише з одного бюджету. Винятком є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних з стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф.

2) Фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обгрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.

3) Розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється в залежності від значущості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані міністерствам, державним комітетам та відомствам.

4) Згідно з Бюджетним кодексом України розмежування видів видатків між бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її безпосередньо до споживача.

          З бюджетів сіл, селищ, міст здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг і які розташовані найближче до споживачів.

          З бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів здійснюються видатки на фінансування установ та заходів, які забезпечують надання соціальних послуг, гарантованих для всіх громадян України. Видатки на фінансування установ та заходів, які забезпечують соціальні послуги окремих категорій громадян, або фінансування регіональних програм здійснюються з республіканського та обласних бюджетів. Через бюджети міст Києва та Севастополя фінансуються усі три види передбачених груп видатків.

Суб'єкти видаткових відносин:

- владна сторона  -Міністерство фінансів України  (складає розпис видатків) і Державне казначейство (дозволяє користуватися бюджетними асигнуваннями)

- посередники  -уповноважені банки,де відкрито  рахунок бюджетної установи (здійснюють  контроль за витрачанням готівки,  порядком сплати податків і  зборів, порядком списання коштів з рахунку)

- розпорядник  бюджетних коштів або безпосередній  отримувач бюджетних коштів

Розпорядники  бюджетних коштів:

— головні;

— нижчого рівня.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України  затверджуються Законом про Державний  бюджету України шляхом встановлення бюджетних призначень; місцевого бюджету - рішенням про місцевий бюджет.

          Головні розпорядники бюджетних коштів:

1) за бюджетними  призначеннями, передбаченими Законом  про Державний бюджет України, - органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними  призначеннями, передбаченими бюджетом  Автономної Республіки Крим, - уповноважені  юридичні особи, що забезпечують діяльність Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними  призначеннями, передбаченими іншими  місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

           Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку, або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

            По бюджетах міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування.

            Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів - на рахунки розпорядників нижчого ступеня.

Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів проводиться через реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Такі рахунки відкриваються для одержання коштів з бюджету, для обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державного казначейства на кожний бюджетний рік. Кількість реєстраційних рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації контролю казначейства за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації. По закінченні року рахунки закриваються, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. 
 

2.2  Джерела фінансування бюджетного дефіциту 

        У світовій практиці використовують два основнх методи покриття бюджетного дефіциту:

1. Інфляційний
2. Неінфляційний

Неінфляційні  джерела – це:

• фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійснюються через продаж державних цінних паперів (облігацій, векселів) або через одержання кредиту в банку. Зовнішні позики здійснюються через залучення для покриття дефіциту державного бюджету зовнішніх позик у таких міжнародних організацій, як Міжнародний Валютний фонд, Світовий банк і т.д.;
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної і безповоротної фінансової допомоги.

       Інфляційним джерелом є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів

    Кредитну  емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовували в Україні. З 1991 р. до 1995 р. кредити Національного  банку були практично єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету. З 1995 р. поряд  із кредитами НБУ для фінансування дефіциту стали залучати внутрішні і зовнішні запозичення. З 1997 р. НБУ припинив пряме фінансування бюджетного дефіциту, і акцент було повністю перенесено на зовнішні і внутрішні джерела.

    У країнах з ринковою економікою має  місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші  друкувались на замовлення уряду.

    Дефіцит бюджету можуть покривати також  додатковою емісією грошей. Унаслідок  такої емісії розвивається неконтрольована  інфляція, підриваються стимули для  інвестицій, знецінюються заощадження  населення, відтворюється бюджетний  дефіцит.

    При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави. Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також  негативно впливають на економіку країни.

        Розрізняють централізовані та кредитні джерела фінансування.

    До  централізованих джерел фінансування дефіциту бюджету відносять:

• емісію державних облігацій внутрішньої державної позики;
• кредити уряду, що надаються недержавними фінансовими інститутами;
• доходи від приватизації (не враховані при формуванні дохідної частини бюджету);
• відстрочка погашення боргу;
• іноземні позики (міжнародні кредити).

         Джерелами фінансування дефіцитів місцевих бюджетів є випуск та розміщення муніципальних позик і доходи від приватизації. [12, ст.153-154].