Бюджетний дефіцит як фактор інфляції

     Вступ

 

     Зміна інфляції на 1 відсоток змінює бюджет на декілька мільйонів гривень, а від  розміру податкового тягаря залежить робота, зарплата й рівень життя  громадян України. Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно збільшує (повинно збільшувати) зменшення  приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки. Не можна забувати, що гривня, інвестована державою приносить  прибутку (а значить і ефекту) у декілька разів менше, чим та ж гривня, інвестована приватним  сектором. З іншого боку, фіскальна  політика, заснована на кейнсіанській  теорії, допомогла уряду США вийти  з найжорстокішої депресії, що вибухнула  у тридцятих роках двадцятого сторіччя.

     Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний  стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно  впливають на формування доходів  та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов‘язані  із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового  забезпечення. У цьому напрямку Державний  бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний  бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі  суспільно-економічних відносин. 

     Рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця ж між витратами й прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.

     Величина  дефіциту, а також його форма (активна  або пасивна), кардинально впливають  на всі економічні і фінансові  процеси, що відбуваються в цивілізованій  державі, тому ця тема є надзвичайно  актуальною.

     Метою курсової роботи є основні напрямки подолання бюджетного дефіциту в  Україні.

     Завдання  роботи: поняття дефіциту бюджету та його причини, бюджетний дефіцит та його зв’язок з інфляцією, поняття та правова природа бюджету, основні напрямки подолання бюджетного дефіциту в Україні 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ 1. Бюджетний дефіцит  як фактор інфляції 
 

     1.1 Дефіцит бюджета  та його причини 

     Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва.  Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії,  продажі облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик.  Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Іншими словами дефіцит бюджету — перевищення видатків над доходами, а профіцит бюджету, в свою чергу, перевищення доходів над видатками.

     По  своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання  вартості (капіталу), а з інший  законами інфляції.  Якщо бюджетний  дефіцит тяжіє до законів зростання  вартості, то він об'єктивно приймає  активну економічну форму, якщо ж  до законів інфляції - то пасивну.  Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в  умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру  активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних  суспільних витрат виробництва, але  і стимулювати розвиток продуктивних сил країни .  Оволодіння цією політикою  дозволяє товариству в залежності від  рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету.

     Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовлена неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.

     За  причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.

     Бюджетний дефіцит та невиконання доходної частини усіх бюджетів викликано  рядом об'єктивних та суб'єктивних причин:

     1) недосконалістю фінансового та  податкового законодавства з  питань організації справляння  платежів і забезпечення наповнюваності  бюджетів усіх рівнів. Обсяги "тіньового"  сектора економіки коливаються  в межах 50 % ВВП. З цієї причини  бюджети усіх рівнів недотримують  щорічно понад 10 млрд. грн.;

     2) недостатнім контролем з боку  держави щодо руху готівки  та наявністю неконтрольованих  потоків готівки поза банківськими  установами, що призводить до ухиляння від оподаткування понад третини платників податків;

     3)    спадом виробництва ВВП. Втрати доходів бюджету з цієї причини становлять близько 1 млрд. грн.;

     4) погіршенням розрахунково-платіжної  дисципліни та зростанням заборгованості  підприємств перед бюджетом. Недонадходження  до бюджету з цього приводу  становлять 5 млрд. грн.;

     5) зростанням обсягів бартерних  операцій, що призводить до щорічних  втрат доходів бюджету в розмірі  1,5-2 млрд. грн.

     6) Надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне — низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 25—40 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бюджетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

     Без досягнення збалансованого бюджету  неможливо забезпечити тривалу  макроекономічну стабілізацію. З  метою досягнення скорочення дефіциту державного бюджету необхідно провести податкову реформу, впорядкувати урядові  видатки, в тому числі субсидії товаровиробникам, посилити відповідальність за ухиляння від сплати податків, скасувати необґрунтовані податкові пільги та інше. 
 

     1.2.Бюджетний дефіцит та його зв’язок з інфляцією

 

     Загальновизнано положення про те, що дефіцит бюджету є причиною інфляції. Важливо з'ясувати і зворотний зв'язок: як впливає інфляція на дефіцит бюджету. Дефіцит служить причиною інфляції лише за певних умов, а саме тоді, коли вичерпані інші можливості. Серед них - використання внутрішньої позики та валютних резервів Національного банку. У результаті збільшення пропозиції грошей формується нове джерело фінансування дефіциту. Це може бути відображено формулою:

     

     Де - темп інфляції 
               - реальні грошові залишки. Економічний зміст цієї формули наступне: 

     а) дефіцит бюджету може фінансуватися за допомогою інфляційного податку; 
б) базою оподаткування стають реальні грошові залишки

     У населення - , а податкова ставка дорівнює ;

     в) при певному обсязі реального дефіциту, чим менше грошові залишки, тим більший темп інфляції ( ) необхідний для фінансування дефіциту.    

     Допускаючи певний темп інфляції шляхом збільшення пропозиції грошей, уряд вилучає інфляційний податок  завдяки якому і фінансується дефіцит.

     Проте зв'язок між темпом інфляції і дефіцитом, опосередкована інфляційним податком ( ), може існувати лише до того часу, поки зростання темпу інфляції випереджає скорочення грошових запасів у населення. Адже відомо, що в період інфляції населення прагне позбутися грошових запасів. Коли темп скорочення грошових запасів починає випереджати темп інфляції, відбувається зменшення інфляційного податку і збільшення дефіциту.

     Следовательно, если:

                                      ,    то

     а якщо:                                                                  

                            ,    то  

     Ще одне вплив інфляції на дефіцит бюджету через податки відображено в ефекті Олівера-Тагзі. Помічено, що в тому випадку, коли країна не має системи коригування податкових ставок, інфляція призводить до зменшення надходжень до бюджету через існування лазів у вилученні податків.  При зростанні цін і незмінних податкових ставках реальні податкові надходження зменшуються. Дія ефекту може бути відображено схемою:  

     Таким чином, інфляційний податок - це прибуток, який може мати держава при певних темпах інфляції і яка дорівнює втраті капіталу власниками грошових коштів.

     Ця втрата відбувається при збільшенні пропозиції грошей.  
Поряд з інфляційним податком держава може вилучати дохід, породжений монопольним правом друкувати гроші. Цей додатковий доход (сеньйораж) вимірюється купівельною спроможністю надрукованих у конкретному періоді грошей. Додаткова пропозиція грошей безпосередньо (без участі інфляції) може стати джерелом бюджетних надходжень, якщо воно викликає падіння купівельної спроможності цих грошей.

     Сеньйораж може бути представлений так:

     

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2. Бюджетна система 

     2.1 Поняття бюджету 
 

     Для виконання державних функцій  державі потрібні фінансові ресурси, які вона отримує шляхом формування і використання централізованого фонду  грошових коштів - державного бюджету. 
Бюджет - це розпис грошових доходів і витрат держави, підприємства, установи, сім’ї, окремої особи на визначений період. 
Термін "бюджет" походить від давньофранцузького "bougette" - шкіряний мішок, сумка. З норманським завоюванням цей термін проник до Англії, де поступово перетворився на "budget" та став одним з термінів, що використовувався парламентом у процесі формування державної скарбниці та витрачання коштів з неї. У визначений день канцлер Казначейства Англії відкривав свій бюджет, тобто портфель, у якому містилися папери або рахунки, в сучасному розумінні - проголошував законопроект, у якому він, після закінчення фінансового року, викладав перед Палатою громад минулорічні фінансові результати та кошторис доходів і видатків на наступний період. Ці документи уряд давав на схвалення парламенту. Лише з кінця XVIII ст. бюджетом став називатися і той документ, який містив розподіл доходів і видатків та затверджувався представницьким органом. 
          Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних фінансів. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду. 
Бюджет в економічному розумінні є сукупністю грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. 
Основним джерелом формування бюджету є ВВП.
 
 

     Права держави в його розподілі ґрунтуються  на двох чинниках: 
— на виконанні нею суспільних функцій, оскільки централізація ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій;

      
— держава може брати участь у  розподілі ВВП як один із суб'єктів  його створення, будучи власником засобів  виробництва у державному секторі, тобто здійснюючи підприємницьку діяльність. 
           За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. Фактично бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику. 
За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави.

     Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. В цілісному вигляді бюджетних коштів не буває, так як зразу після надходження на бюджетний рахунок вони використовуються для фінансування державних потреб. Бюджет - це тільки форма утворення, великий кошторис, розпис доходів і витрат держави, погоджених між собою як за обсягом, так і за строками надходження і використання. 
Враховуючи надзвичайне значення бюджету, необхідна чітко налагоджена система управління ним, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціональне, цільове й ефективне використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет зобов'язує органи виконавчої влади зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на визначені напрямки.

     Склад бюджетних актів:

      
1) пояснювальна записка, яку готує  переважно міністр фінансів і  в якій коротко викладено еволюцію  рівня суспільного добробуту,  звіт про кошторисні періоди,  огляд стану справ у казначействі, пропозиції по вдосконаленню фінансового законодавства; 

2) власне текст бюджетного акта; 

3) документи  в додатках: таблиці розподілу  кредитів, дефіцит, борг. 

       Згідно  з Бюджетним кодексом України, бюджет - це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади на протязі  бюджетного періоду. 
            Бюджет - це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян. Розміри бюджету, особливо його дефіциту, характер податкової політики і структура витрат допомагають визначити темпи економічного росту, тенденції зміни зайнятості, процентні ставки та цінові зміни. 
          
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Правова природа  бюджетної системи 
 

      Згідно зі ст.5 Закону України “Про бюджетну систему України”, Державний бюджет України затверджується законом України. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, селищні i сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими Радами. Затвердження Державного бюджету Верховною Радою України становить невід’ємну частину суверенітету Української держави, її так званий                         “ фінансовий суверенітет ”.

     Для з’ясування правової природи бюджету вихідним є положення про те, що бюджет виступає як фiнансово-плановий акт, який затверджується органом законодавчої влади, представницьким органом державної влади чи місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.

      У контексті з’ясування правової природи  бюджету необхідно виявити співвідношення Державного бюджету i закону про Державний  бюджет.

      Свого часу як у зарубіжній, так і російській, а згодом і радянській правовій i фінансовій науці бюджет тривалий час  ототожнювався з правовим актом, який його затверджує, – законом.

      Мабуть, найчіткіше такий погляд дістав своє вираження у відомому енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона, в  якому записано:                   “ Бюджет у власному розумінні зовсім не є розпис доходів i видатків держави i, навпаки, розпис зовсім не є бюджет. Під бюджетом, з державної точки зору, розуміють загальний фінансовий закон, на якому цей розпис ґрунтується ” [4, c.280].

      Російський  державознавець М.I.Лазаревський на початку XX ст. зазначав: “Неправильно, що бюджет містить у собі тільки цифри, а не юридичні норми, тому що сам факт введення в бюджет тієї чи іншої цифри є вже повноваженням уряду на стягнення того чи іншого видатку; бюджет є також планом, приписом i повноваженням. Тому у випадках, коли парламент відмовляє уряду в затвердженні бюджету, управління залишається без плану i без юридичної основи для всіх державних доходів i видатків” [15, c.470-471].

      У російському підручнику з фінансового  права професора Іловайського відзначалось: “У всіх сучасних представницьких  державах, на противагу абсолютним монархіям, бюджет має, крім технiко-господарського, певне, більше або менше (за обсягом i ступенем неоднакове у всіх державах) правове значення саме завдячуючи тому, що до його встановлення застосовується законодавчий порядок. В більшій  половині сучасних представницьких  держав бюджет, крім того, одягається i в правову форму закону, який називається  бюджетним або (періодичним) фінансовим законом i який, окрім бюджету, вміщує в собі законодавчий текст” [12, c.145].

      Однак водночас важливо звернути увагу  на те, що, згідно з Законом, Державний  бюджет затверджується законом України, а не приймається у вигляді закону. Факт затвердження Державного бюджету законом аж ніяк не означає, що внаслідок цього сам бюджет стає законом. Наприклад, внутрішній державний борг України, зрештою, державний прапор, державний гімн також затверджуються законами, але нікому не спадає на думку стверджувати, що від цього вони самі також стають законами (чи то у формальному чи матеріальному розумінні). Для цього у правотворчій техніці власне і оперують поняттями “затвердження законом” і “прийнятття закону”, які несуть цілком різне смислове навантаження.

      Необхідно розрізняти дві взаємопов’язані, але  різні процедури – затвердження Державного бюджету як однієї із стадій бюджетного процесу і прийняття закону про Державний бюджет як однієї із стадій законодавчого процесу, а відтак два різні акти – Державний бюджет, який є результатом першого, і Закон про Державний бюджет, який є результатом другого з вказаних різновидів юридичних процесів. У зв’язку з цим вважаємо, що Закон про Державний бюджет є законом у матеріальному його розумінні, оскільки приймається парламентом у порядку законодавчої процедури. При цьому Закон про Державний бюджет відноситься до групи законів, яку лише умовно можна вважати еманацією законодавчої функції, тобто до санкціонуючих і затверджуючих законів. Зокрема, відповідно до частини 4 ст.28 Закону України “Про бюджетну систему України” Закон про            Державний бюджет України не може встановлювати нові, змінювати чи скасовувати існуючі податки, збори, інші обов’язкові платежі, вносити зміни до чинного законодавства. У разі необхідності зміни чи доповнення вносять спочатку до відповідних законів. Аналогічний підхід спостерігається і в законодавстві зарубіжних країн. Наприклад, ст.81 Конституції Італії вказує: “Законом про затвердження бюджету не можуть бути встановлені нові податки чи нові видатки” [13, c.43].

      Сам же по собі бюджет як фінансово-плановий акт, який являє собою складений  відповідно до бюджетної класифікації розпис доходів і видатків держави, що не вміщує жодних правових норм, є  не що інше, як звичайний акт управління, який звертається до виконання після надання йому обов’язковості усього-на-всього за спеціальною процедурою – шляхом затвердження його законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3 Основні напрямки подолання бюджетного

дефіциту  в Україні 

3.1 Подолання бюджетного  дефіциту 

     Держава потребує прийняття і проведення в життя пакету законів направлених  на стабілізацію економіки, фінансів і  вихід з кризи. Раціональне планування, вдосконалення бюджетного процесу  і ретельна розробка структури статей прибутків і витрат, повинні стати  першочерговою задачею держави  на сучасному етапі розвитку суспільства.

     Для розуміння проблеми бюджетного дефіциту і пошуку шляхів по його скороченню, необхідно враховувати наступне:

     Бюджетний дефіцит це зло, але ще більшим  злом будуть всякі непродумані спроби загнати його в середину.

     Перевищення прибутків над витратами не є  необхідною межею здорової економіки, яка іноді може мати і дефіцит;

     Дефіцит розміром у 2-3% валових національних продукти повністю допустимо в економіці  будь-якої держави, в тому числі і  України.

     Для покриття дефіциту можуть бути використані  різні форми державного кредиту.

     Секвестр  витратної частини бюджету не є повним розв'язанням проблеми, а буде лише сприяти збільшенню прихованого  дефіциту бюджету України. Для ліквідації дефіциту необхідно лікувати саму економіку.

     У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали б приток коштів до бюджету країни і сприяли  б скороченню державних витрат. До них відносяться:

    • Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні.
    • Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які 
      стимулюють зростання суспільного виробництва.
    • Різке скорочення сфери державної економіки і державного 
      фінансування.
    • Скорочення військових витрат.
    • Збереження фінансування тільки найважливіших соціальних програм, неприйняття нових.
    • Ненадання кредитів державним структурам.
    • Створення умов для залучення іноземних інвестицій.

     Проблема  дефіциту бюджету і способів її рішення  власне результат економічної політики будь-якого уряду. Тільки неймовірно міцна економіка і гранично-благополучне суспільство можуть дозволити собі бажати забезпечити основні пріоритети:

    • сприяння підприємництву, розвитку виробництва, ділової активності 
      через обдумані соціальні витрати;
    • жорстка антиінфляційна політика через мінімальний дефіцит 
      державного бюджету.

     Що  стосується України, то тут проблема мінімального дефіциту бюджету перебуває  в своїй ембріональній стадії і поки що не має свого раціонального  рішення.

     Цього можна досягнути хіба що в уяві за допомогою нескладних цифрових маніпуляцій (наприклад, віднесенням кредитів Національного  банку України до прибутків). Реально  в житті цього можна досягнути  тільки шляхом повного паралічу виробництва  через непомірні податки або  через жорстке обмеження навіть самих необхідних витрат.

     Цей висновок підтверджується зокрема  практикою виконання бюджетів 1991-1995 років, коли кожна романтична спроба досягнути малодефіцитного або  навіть бездефіцитного (Закон про  державний бюджет України на 1994 рік) бюджету закінчувалися провальним фактичним дефіцитом.

     Взагалі дефіцит державного бюджету - хоч  і серйозна проблема, але не головна  трагедія для будь-якої економіки, в  тому числі і української. США  десятиріччями мають відчутний  дефіцит державного бюджету, але  це не заважає їм залишатися економічно самою могутньою державою світу. Більш того, стратегія дефіцитного  державного фінансування, як інструмент державної політики, передусім у  важкі періоди соціально-економічної  перебудови, в спрощеній інтерпретації  не що інше, як суть нової економічної  теорії, яка з'явилася в противагу  класичній, жорсткій монетарній. Нині в економічній теорії існують  різні, концептуально різні погляди  на проблему дефіциту і державного боргу. У певних умовах бездефіцитний  бюджет може бути набагато шкідливіше для економіки.

     У проблемі дефіциту державного бюджету  головне - спосіб фінансування дефіциту, а не його наявність і розмір (в  деяких умовах це якраз може бути одним  з інструментів успішної соціальне  економічної політики).

     Нормальний, загальновизнаний спосіб неінфляційного фінансування дефіциту державного бюджету - випуск і розміщення в країні внутрішньої  державної позики. Цей метод широко використовувався в СРСР навіть в  кращі часи соціалістичної економіки. Цей метод отримує все більше використання в Росії. Цей метод  є основним в західних економіках. Реальні гроші держава може лише позичити і тільки у реальних їх власників громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Останнє  не є розв'язанням проблеми, а  буде лише тимчасовим її відтяганням  і навіть ускладненням. Цей шлях тільки посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає її рішення на майбутні покоління.

Бюджетний дефіцит як фактор інфляції