Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

ВСТУП

Попередній  досвід проведення ринкових реформ в  Україні свідчить, що перебороти кризові  явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки. Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансової полiтики, який впливає на економiчне та соцiальне становище країни.

Реальністю  сьогодення є те, що більшість розвинутих країн не можуть збалансувати бюджети  за доходами і видатками, а тому зводять  його з дефіцитом. В Україні протягом останніх років зберігається дефіцит державного бюджету, що, в першу чергу, зумовлений недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою. Тому необхідним є дослідження процесів формування бюджетного дефіциту, його впливу на економіку держави та методів його фінансування.

Велику увагу  даній проблемі приділяли такі науковці, як: Гордєєва Л.П., Рєдіна Н.І., Павлова  Л.П., Болдирєв Б.Г., Романенко О.Р. та інші.

Основною метою дослідження є теоретичне та практичне вивчення економічної природи і сутності дефіциту бюджету та його методів фінансування.

Відповідно  до мети, в роботі ставляться наступні завдання:

визначити сутність бюджетного дефіциту, його види та причини виникнення;

охарактеризувати  можливі методи фінансування бюджетного дефіциту;

проаналізувати  динаміку дефіциту Державного бюджету України на період 2008 – 2011 рр.;

дослідити причини виникнення та вплив дефіциту бюджету на економіку України;

ознайомитись  з основними аспектами регулювання  бюджетного дефіциту в Україні;

дослідити проблеми та перспективи розвитку методів фінансування бюджетного дефіциту.

Об’єктом дослідження  є бюджетний дефіцит, його формування та вплив на економіку.

Предметом дослідження – методи фінансування бюджетного дефіциту, проблеми та перспективи їх розвитку.

Курсова робота містить у собі 2 розділи. У першому розділі вивчаються теоретичні основи функціонування бюджетного дефіциту, а в другому - надається аналіз стану та методи оптимізації бюджетного дефіциту в Україні за період 2008 – 2011 рр.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

1. Сутність та види бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит  — перевищення видатків над постійними доходами бюджету [17]. За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей, приватизація).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати  коштів більше, ніж це дозволяють фінансові  можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки  або збільшити податки. Однак  на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо [2].

 Наявність бюджетного  дефіциту свідчить, що у плановому  бюджетному році до бюджету  включені такі видатки держави,  які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним.

Дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному [3].

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю й ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті має місце і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами і досить високого рівня доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов не йдеться про фінансову кризу в тій чи іншій країні; це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, зумовлені певними об'єктивними або суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути спричинений і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і відповідно низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються усіх суб'єктів [4] .

До "Великої  депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних  фінансів, але кожного року збалансований  бюджет має власні недоліки: він  виключає фіскальну діяльність держави  як антициклічну, стабілізуючу силу. Припустимо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи, які є стримувальними за характером і кожен з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит [5].

Бюджетний дефіцит — дуже складне економічне явище, у якому віддзеркалюються різні аспекти соціально-економічного розвитку суспільства, ефективність економічної політики держави. Він має різні вияви, характеризується розмаїттям причин, чинників і наслідків.

Сучасна фінансова  наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту (табл. 1.1) за такими ознаками:

1. строком виникнення;
2. місцем виникнення;
3. формою вияву;
4. причинами виникнення;
5. напрямами дефіцитного фінансування;
6. критерієм визначення складових;
7. строком дії;
8. зв'язком із державним боргом.

Таблиця 1.1

Класифікація  бюджетного дефіциту*

Закінчення  таблиці 1.1

* Таблиця розроблена на основі даних  [8]

За строком  виникнення розрізняють плановий і  звітний бюджетний дефіцит. Плановий дефіцит — затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами. Звітний бюджетний дефіцит — фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За місцем виникнення бюджетний дефіцит поділяється  на зовнішній і внутрішній. Зовнішній дефіцит — різниця між зовнішніми видатками та надходженнями від зовнішніх джерел. Внутрішній дефіцит характеризує перевищення обсягів загального дефіциту над зовнішнім.

За формою вияву  розрізняють відкритий і прихований бюджетний дефіцит. Відкритий дефіцит — офіційно затверджений стан бюджету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування. Прихований бюджетний дефіцит, на відміну від відкритого, офіційними документами не визнається. На практиці є кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту, пов'язаних зі свідомим завищенням планових обсягів доходів, включенням до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту [8].

Наявність прихованого  дефіциту бюджету є негативним і  небезпечним для суспільства  явищем, оскільки фальсифікує показники основного фінансового плану країни та можливості держави.

За причинами  виникнення бюджетний дефіцит буває  вимушеним і свідомим. Вимушений  дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком  стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Свідомий бюджетний дефіцит (невимушений) може виникнути або внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою або ж пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За останніх умов бюджетний дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов досить активна політика позикових фінансів.

За напрямами  дефіцитного фінансування розрізняють  активний і пасивний бюджетний дефіцит. У цілому різниця між цими видами дефіциту полягає у тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і зростання капіталу, а пасивний — підкоряється законам інфляції.

Активний —  це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню  ВВП. Пасивний — покриття поточних витрат.

За критеріями визначення складових дефіциту виділяють  три його види: фактичний, структурний  і циклічний.

Фактичний дефіцит  відображає реальні доходи, витрати  бюджету і дефіцит за визначений період.

Структурний дефіцит — це дефіцит за умов повного використання потенційних виробничих ресурсів.

Циклічний дефіцит — це результат недонадходження бюджетних доходів в наслідок циклічних перепадів в економіці. У загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом [4].

Характеризуючи  взаємозв'язок між цими видами, можна  зробити висновок, що фактичний дефіцит  є зовнішнім виявом розбалансованості  дохідної та видаткової частин бюджету, а структурний і циклічний — його внутрішніми складовими. Існує тісний зв'язок між структурним і фактичним дефіцитом. Наприклад, коли уряд ставить за мету скоротити дефіцит бюджету шляхом підвищення ставок податків і зменшення видатків, то відповідно й зменшується структурний дефіцит. За збільшення державою соціальних виплат зростають структурні видатки і збільшується структурний дефіцит.

За строками дії бюджетний дефіцит поділяється  на стійкий і тимчасовий (касовий). Стійкий дефіцит спостерігається  у довгостроковому періоді, а  тимчасовий — у короткостроковому. Тимчасовий дефіцит, як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з незбіганням строків здійснення видатків зі строками надходження доходів.

За зв'язком  із державним боргом розрізняють  первинний та операційний бюджетний  дефіцит. Первинний дефіцит —  різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг. Цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг та податковими надходженнями до бюджету.

У випадку випуску  урядом державних цінних паперів  для фінансування первинного бюджетного дефіциту зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування.

Операційний дефіцит  — дефіцит державного бюджету  із вирахуванням інфляційної частини  відсоткових платежів з обслуговування державного боргу [3].

2. Причини та наслідки бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит  – це фінансове явище, що необов’язково  відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає  держави, яка в ті чи інші періоди  своєї історії не зіткнулася б  з бюджетним дефіцитом. Однак  якість самого дефіциту може бути різною:

1) дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юнктури;

2) дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин, коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

3) дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

У цілому основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету. Конкретні причини можна об'єднати у такі групи: об'єктивні (або вимушені), суб'єктивні (невимушені або свідомі).

У результаті об'єктивних причин, пов'язаних з вимушеними діями держави виникає необхідність збільшувати видатки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів, зокрема:

1) надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха, техногенні аварії тощо);

2) необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому може забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

3) необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму.

До суб'єктивних причин, пов'язаних з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит, належать:

1. спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, структурна незбалансованість народного господарства, і як наслідок – падіння доходів держбюджету;
2. зміна економічного устрою;
3. криза політичної системи (корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах, а також недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства );
4. неефективність внутрішніх та зовнішніх фінансово-кредитних зв'язків;
5. наявність значного тіньового сектору в економіці;
6. недосконалість податкової системи;
7. значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків. У тому числі - надмірні витрати на оборону та мілітаризацію економіки у мирний час, а також збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми ;
8. ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного законодавства суб'єктами фінансових відносин;
9. зростання виплат по державному боргу;
10. несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;
11. не виважена соціально-економічна політика в державі;
12. скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування державних витрат;
13. слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів.

Якщо об'єктивні  причини є вимушеними, не залежать від бажання чи небажання держави і не свідчать про низький рівень ефективності державного управління, то суб'єктивні причини безпосередньо пов'язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю.

Очевидно, що зменшення  і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на державне господарство вимагає теоретичних досліджень.

Світова фінансова  наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси  у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.

Так, спроба позитивної оцінки впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічний розвиток суспільства  була започаткована у роки Великої  французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатством нації". Підставою для цього вважалося твердження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на напрями наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, змушуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання.

У цілому бюджетний  дефіцит в умовах демократичного суспільства за певних умов може бути додатковим стимулом соціально-економічного розвитку, якщо цей дефіцит спонукатиме  до пошуку ефективних шляхів раціонального  використання бюджетних коштів, посилення бюджетної дисципліни, збільшення доходів бюджету у майбутньому.

Тезу про  позитивний вплив бюджетного дефіциту на економіку підтримував Дж. Кейнс. Розвиваючи теорію Дж. Кейнса, новокейнсіанці стверджували про необхідність збалансованого бюджету в часі, тобто потребу у заміні бюджетного дефіциту під час війн і криз активним бюджетом під час економічних піднесень. Отже, дефіцит бюджету вважався антикризовим чинником. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовувалися практично всіма промислово розвинутими країнами, у результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у вагомий інструмент фінансової політики, використовувався під час вирішення різнопланових завдань і зайняв важливе місце в теорії економічного зростання і в теорії циклічного регулювання економіки.

На основі кейнсіанської  теорії виникли і розвинулися  різноманітні теоретичні концепції, зокрема  дефіцитного фінансування. Окремі теоретики  і практики вважали бюджетну збалансованість  анахронізмом, а боязнь бюджетних  дефіцитів і зростання державного боргу — шкідливим забобоном. Таким чином, дефіцит державного бюджету перетворився на один із реальних способів регулювання економіки [3].

З іншого боку, само по собі існування бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розвинутий приватний сектор. Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування державного дефіциту визнається гальмом економічного прогресу, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки [7].

Як свідчить світова практика, неконтрольоване  зростання бюджетного дефіциту стало  причиною економічних криз.

Тому переважна більшість теоретиків і практиків світу схиляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, кризу державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах, збільшення державного боргу. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впевненості членів суспільства у майбутньому.

У більшості  країн світу, у тому числі в  Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що сприяло поглибленню  фінансової нестабільності. Вони дають  поштовх інфляційним процесам і  відволікають значні обсяги фінансових ресурсів з приватного сектору. Неконтрольованість і зняття питання про бюджетне обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисципліни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

В умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації світо-господарських зв'язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації і дефолту. Національні уряди вже не можуть належним чином визначати ефективність своїх економічних заходів, оскільки у зв'язку з відкритістю національних економік суспільне відтворення відбувається одночасно як всередині країни, так і за її межами. Якщо додатково збільшувати за рахунок бюджетного дефіциту платоспроможний попит населення, то в умовах відкритої економіки це призведе не до пожвавлення національного виробництва, а до зростання внутрішніх цін і до імпорту товарів, а бюджетне субсидіювання вітчизняних підприємств однаково сприятиме як внутрішньому інвестуванню, так і вивезенню капіталу за кордон.

Наявність хронічних  бюджетних дефіцитів у світовій практиці свідчить про існування  певного причинно-наслідкового механізму. Причинно-наслідкова діалектика бюджетних  дефіцитів така. У першу чергу  бюджетний дефіцит впливає на скорочення обсягу заощаджень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростання відсоткової ставки, меншу доступність кредитних ресурсів для приватного сектору. У результаті підвищується обмінний курс національної валюти, що спричиняє зменшення обсягів інвестицій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит платіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене дефіцитами, може мати й більш віддалені негативні побічні ефекти. Наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє скорочення акціонерного капіталу, виробничих потужностей, обсягів виробництва. Таке скорочення є причиною зниження рівня продуктивності праці й реальної зарплати, що негативно впливає на відсотки, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які відходять до нерезидентів. Відповідно, продовжує нарощуватися державна заборгованість, внаслідок чого знижується довір'я інвесторів, скорочуються іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять свій капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

Дефолт провокує згубні для економіки країни і престижу держави наслідки, зумовлені згортанням інвестицій, збуванням акцій та облігацій нерезидентами, що спричиняє падіння вартості цінних паперів, зростання відсоткових ставок. Відбувається подальше зниження обсягів виробництва і рівня заробітної плати, зумовлене скороченням інвестицій, внаслідок чого зменшуються споживчі витрати домогосподарств. Далі знижується обмінний курс у зв'язку з падінням попиту на національну валюту, запускаються інфляційні процеси. У випадку кредитування уряду центральним банком посилюється інфляція, у результаті чого настає загальна фінансова криза, масові банкрутства у реальному і фінансовому секторах економіки.

Таким чином, розглядаючи  причинно-наслідкову діалектику бюджетних  дефіцитів, можна побачити, що вони у цілому спричиняють десятки негативних соціально-економічних і фінансових ефектів, кінцевими і найгіршими з яких є фінансова та економічна кризи [3].

У минулому зростання  державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету  складає від 2% до 15% ВВП при  середньосвiтовiй його величинi 4,5%. Спостерiгається тенденцiя до  стабілізації бюджетного дефiциту  в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5%.

Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3% валового внутрішнього продукту, призводить до зниження інвестиційної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит  є гальмом економічного зростання  держави  [5].

В країнах Західної Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВВП, в Японії  - біля 4%, в США - 2-3%. Економіка в цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Американський досвід боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два – 1960 р. і 1969 р. були відмічені невеликим профіцитом - перевищенням доходів над видатками, а інші з дефіцитом. Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд. дол., а в наступному році досяг 208 млрд. дол. (6,3% ВВП). Загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати 200 млрд. дол.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні  наслідки. Найбільш негативний вплив  справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок [8]. Інфляційний податок пов'язаний з утратою вартості (купівельної спроможності) грошей внаслідок інфляції. Він сплачується тими, хто тримає гроші на руках у формі готівки.

Уряди нерідко  підвищують податки, аби отримати кошти  для виплати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу  зростають і податки, то обсяг  національного виробництва зменшиться ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули до праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива  обставина, яка може пом'якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал – розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться [9].